О М Біловол - Клінічна імунологія та алергологія - страница 7

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 

1.     Загальна мета: оволодіння принципами клінічних методів обстеження (збір імунологічного анамнезу, виявлення симптомів і синдромів імунопатології), дослідження лабораторними методами компонентів імунної системи, уміння виявляти основні імунологічні порушення на імунограмі, знання основ проточної цитометрії.Знання особливостей імунологіч­ного анамнезу при різних видах імунопатології.

2.     Використання клінічних і інстру­ментальних методів оцінки імунної системи.

3.     Характеристика лабораторних ме­тодів оцінки імунної системи.

4.     Методики оцінки гуморальних чинників уродженого імунітету.

5.     Лабораторні методи оцінки клі­тинного імунітету.

6.     Комплексна оцінка місцевого іму­нітету.

7.     Оволодіння комплексним підхо­дом до оцінки імунного статусу людини.

8.     Імунограма, інтерпретація резуль­татів.

Початковий рівень знань-умінь:

1.     Уміння збирати імунологічний анамнез.

2.     Знання основних симптомів і синдромів імунопатології.

3.     Знання основних показників лей-кограми в аналізі крові клінічному і ро­зуміння їх зрушень при інфекційному процесі.

4.     Знання показників протеїнограми і розуміння її змін при патології імун­ної системи.

5.     Поняття про імуноферментний аналіз.

Знання основних показників імунограми, їх значень при основних синдомах імунопатології.1. Діагноз захворювання інфекційної природи підтверджується:

A. Зменшенням титрів специфічних антитіл у динаміці захворювання.

2. Збільшенням титрів специфічних антитіл у динаміці захворювання.Титр антитіл - це:

 

A. Найбільше розведення дослідної сироватки, яке забезпечує специфічну імунологічну реакцію (аглютинації, преципітації, лізиса та ін.).

B. Найменше розведення сироватки, яке забезпечує специфічну імунологічну реакцію.

3. Для кількісного визначенняі вмісту сироваткових імуноглобулінів різних класів частіше всього використовуються:

 

A. Реакція радіальної імунодифузії.

B. Реакція аглютинації.

C. Метод імуноелектрофорезу.

4. Для оцінки стану нейтрофілів визначається:

 

A. Кількість їх у лейкограмі.

B. Ефективність відновлення нітросинього тетразолю (НСТ-тест).

5. Оцінка функціонального стану Т-лімфоцитів може базуватися на:

 

A. Обчислюванні лейко - Т-клітинного індекса.

B. Визначенні диференційованих антигенів.

C. Реакції бластної трансформації з ФГА.

D. Обчислюванні лейко - В-клітинного індексу.

6. Прямий тест Кумбса використовується для:

 

A. Визначення антитіл до еритроцитів при синдромах гемолітичної хвороби новонароджених.

B. Визначення антитіл при автоімунних гемолітичних захворюваннях.

C. Визначення антитіл до еритроцитів при гемолітичній хворобі новонароджених.

D. Для визначення гемолізинів.

7. Непрямий тест Кумбса використовується для:

 

A. Визначення циркулюючих неаглютинуючих антитіл у сироватці крові жінок, які сенсибілі­зовані Яр-антигеном.

B. Визначення циркулюючих гемолізинів.

8. Реакція Ваалер-Роузе - це реакція, призначена для:

 

A. Діагностики ревматизму.

B. Визначення ревматоїдного фактору в сироватці (анти IgG антитіла).

C. Визначення функції гистіоцитів.

9. Імуноферментні методи використовують для кількісного визначення:

 

A. Гормонів (інсулін, гормон росту, АКТГ, тироксин, естроген).

B. Онкомаркерів.

C. Нейро-гуморальних факторів.

D. Креатиніну та сечовини.

E.  Електролітів крові.

10.       Імуноферментні методи (ELISA, ІФА) - це методи засновані на:

A. Визначенні вмісту антигенів або гаптенів у пробі, що досліджується, шляхом встановлення відношення ферментативної активності вільних та зв'язаних антитіл.

B. Bизначенні вмісту антитіл шляхом ферментативної реакції.

 

1.   Вірні відповіді на питання: 1 - B; 2 - A; 3 - A; 4 - B; 5 - C; 6 - ABC; 7 - A; 8 - B; 9 - ABCD; 10 - A.Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / [Г.М. Дранік, О.С. При­луцький, Ю.І. Бажора та ін.]; за ред. проф. Г.М. Драніка. - К.: Здоров'я, 2006. - 888 с.

2.   Казмірчук В. Є. Клінічна імунологія і алергологія / В.Є. Казмірчук, Л.В. Ковальчук. - Вінниця: Нова книга, 2006, 504 с.

3.   Андрєйчин М. А. Клінічна імунологія та алергологія: Підручник / Андрєй-чин М.А., Чоп'як В.В., Господарський І.Я. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2005. - 372 с.

4.   Клиническая иммунология и аллергология: Учебное пособие / под ред. А.В. Караулова. - М.: Медицинское информационное агентство, 2002. - 651 с.

5.   Никулин Б. А. Оценка и коррекция иммунного статуса / Никулин Б. А. - М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007. - 376 с.

6.   Бурместер Г.Р. Наглядная иммунология, пер с англ. / Бурместер Г.Р. - М.: БИНОМ. Лаборатория знаний, 2007. - 329 с.

 

Орієнтовна основа дії

 

Діагностика імунних порушень включає: 1) імунологічний анамнез; 2) клінічне обстеження; 3) тести іп vrvo; 4) лабораторні методи обстеження.

 

Імунологічний анамнез

 

При зборі імунологічного анамнезу повинні встановлюватися такі данні:

1)      спадкова обтяженість: наявність в одного чи обох батьків алергічних, онкологічних, хронічних запальних, ендокринних чи імунопроліферативних захворювань, повторення патології у генеалогічному дереві;

2)      патології розвитку і формування: патології пологів, вроджені аномалії, діатези, рахіт, штучне вигодовування, інфекції та інші патології раннього дитячого віку;

3)      шкідливі екологічні фактори: контакт з фізичними, в тому числі радіаційними, хімічними, біологічними факторами (проживання, виробничі умови), ліками, біологічними препаратами, вплив магнітного поля, високих чи низьких температур, постійні стресові ситуації;

4)      перенесені травми, захворювання: тяжкі або ускладнені травми, опіки і відмороження; хронічні запальні процеси, інтоксикації, септичні стани;

5)      хронізація соматичного захворювання: лихоманка нез'ясованої етіології, нез'ясована втрата ваги тіла, тривала діарея;

6)      епізоди алергічних реакцій (сезонність, вік, алергізуючий фактор);

7)      реакції на переливання крові та її продуктів;

8)      ятрогенні впливи: оперативні втручання (апендектомія, тонзилектомія, тимектомія при втручаннях на серці та ін.), променева і хіміотерапія при онкопатології, прийом глюкокортикоїдів та інших гормональних засобів, пероральних контрацептивів, цитостатиків, протизапальних засобів (дози, тривалість прийому);

9)      шкідливі звички й особливості способу життя: паління, зловживання наркотиками та алкогольними напоями, гіподинамія і сидячий спосіб життя, сидяча робота, гіперінсоляція, нераціональне харчування, стреси;

10) патологія вагітності (безпліддя, викидень).Дані клінічного обстеження

1.     Фізичне обстеження органів і тканин імунної системи: лімфатичних вузлів, селезінки, мигдаликів (лімфоаденопатія, спленомегалія. тимомегалія, локальна або генералізована гипер- або аплазія лімфатичних вузлів, мигдаликів).

2.     Шкірні покриви (тургор, пустулярні висипи, екзема, дерматит, новоутворення, геморагічна пурпура, петехіальний висип).

3.     Слизові оболонки і пазухи (кандидоз, виразки, сухість, запалення, гінгівіт, гайморит, ціанотичні макули або папули).

4.     Бронхолегенева система (запальні, обструктивні процеси, бронхоектази, фіброз).

5.     Травна і видільна системи (запальні процеси, дискінезія, гепатомегалія, патологія жовчних, сечостатевих шляхів).

6.     Нейроендокринна система (запальні процеси центральної і периферичної нервової системи, ендокринопатії, вади розвитку).

7.     Апарат руху і опори (запальні ураження суглобів і кісток, деструкції, порушення рухової функції).

8.     Серцево-судинна система (кровоточивість, запальні процеси, атеросклероз, тромбоз).

9.     Злоякісні новоутворення.

Таблица 2


10.    
Наявність хронічних захворювань.

Особливості перебігу інфекційних процесів і специфіка мікрофлори. Зв' язок між дефектами імунної відповіді і схильністю до інфекційних процесів представлений у таблицях 1 і 2.
флора.

 

12. У результаті опитування та проведення клінічного обстеження слід визначити типові клінічні прояви імунопатологічних синдромів, таких як: інфекційний синдром; алергічний синдром; автоімунний синдром; первинний імунодефіцит (переважно у дітей); вторинний імунодефіцит; імунопролі-феративний синдром (Методичні матеріали кафедри клінічної імунології та

алергології КМАПО, 2009).

Для інфекційного синдрому характерні: тривалий субфебрилітет, лихоманка неясної етіології; хронічні інфекції ЛОР-органів (синусити, отити), повторні лімфоаденіти; рецидивуючий та хронічний бронхіт, хронічне обструктивне захворювання легень; повторна пневмонія (в сполученні з інфекцією ЛОР-органів); часті ГРВІ (у дорослих більш ніж 4 рази і у дітей більш ніж 6 разів на рік); бактеріальні захворювання шкіри та підшкірної клітковини (піодермії, фурункульози, абсцеси, флегмони, рецидивуючі парапроктити у дорослих); паразитарні інфекції; афтозні стоматити, захворювання парадонту; рецидивуючий гнійний кон' юнктивіт; рецидивуючий герпес; хронічні урогенітальні інфекції (хронічний гнійний вульвит, уретрит, часто рецидивуючі цистити, хронічний пієлонефрит); дисбактеріоз, хронічна гастроентеропатія з діареєю неясної етіології; генералізовані інфекції.

Для алергічного синдрому характерні: алергопатологія шкіри (атопічний та контактний дерматит, кропивниця, набряк Квінке, феномен Артюса, екзема); алергопатологія ЛОР-органів; бронхіальна астма, поліноз, алергія на харчові продукти, ліки, хімічні сполуки.

Для автоімунного синдрому характерні: запальні захворювання сполучної тканини, залоз, суглобів (ревматоїдний артрит, синдром Шегрена, синдром Фелті та інші); СЧВ, дерматоміозит, склеродермія; системні васкуліти (гранулематоз Вегенера, вузлуватий періартеріїт та ін.); гломерулонефрит; патологія щитовидної залози, інсулінзалежний цукровий діабет, хвороба Адіссона та інші гормональні порушення; неврологічні захворювання (розсіяний склероз, міастенія та ін.); неспецифічний виразковий коліт; цитопенічні захворювання крові; автоімунні захворювання печінки; автоімунні форми безпліддя, патології вагітності, тяжкі форми перебігу клімактеричного синдрому; деякі види психопатології (шизофренія).

Для синдрому первинних імунодефіцитів (переважно у дітей) характерні: синдром Луї-Бар - атаксія у сполученні з телеангіектазіями, плямами гіпер- та депігментації; синдром Віскота-Олдрича - геморагічний симптомокомплекс у сполученні з екземою та тромбоцитопенією у хлопчиків; синдром Ді-Джорджі - судоми з гіпокальціємією, вадами розвитку кісток обличчя та серцево-судинної системи, гіпоплазією тимусу; спадковий ангіоневротичний набряк (недостатність С1-інгібітора комплементу).Для синдрому вторинних імунодефіцитів характерні: наявність тривалого торпідного переібігу інфекційного синдрому, тенденція до генералізації процесу; алопеції, де- та гіперпігментації шкіри; СНІД; інші випадки набутої імунологічної недостатності.

Для лімфопроліферативного синдрому характерні: пухлини в імунній системі (лімфолейкози, лімфосаркоми, хвороба Ходжкіна, лімфоми, саркома Капоші);  Х-залежний  рецесивний  лімфопроліферативний  синдром  у дітей:

а) гіперплазія всіх груп лімфатичних вузлів із запальними процесами в них у
сполученні    з    частими    бактеріальними    інфекціями    іншої локалізації;

б) спленомегалія; в) мононуклеоз в анамнезі.

 

Тести, які проводяться на хворому (in vivo)

До цих тестів належать елімінаційні, шкірні, провокаційні та тести пасивного переносу. Призначаються для ідентифікації алергену чи імунокомпрометуючого фактора.

Елімінаційна проба. Хворому забороняють користуватися певними предметами чи засобами косметики, гігієни, перебувати в певних приміщеннях чи умовах, вживати деякі продукти. При підозрі на професійні шкідливості -використання відпустки.

Провокаційна проба. Потенційний алерген вводиться безпосередньо в шоковий орган-мішень (слизова оболонка кон'юнктиви, бронхів чи носа), або забезпечується контакт з провокаційними факторами (інсоляція, гаряча грілка, шматочок льоду). Реакція оцінюється клінічно: гіперемія, набряк, порушення функції (наприклад, носового дихання) і за допомогою лабораторних методів: лейко- і тромбоцитопенія при харчовій алергії. Тест Адо - тест гальмування міграції лейкоцитів у порожнині рота. До та після полоскання слизової оболонки рота розчином алергену вимірюють кількість лейкоцитів у промивній рідині. При підвищенні кількості лейкоцитів у промивній рідині більш як на 30% тест вважається позитивним.

Для підвищення інформативності проб часто користуються ін­струментальним контролем (рінопневмотахометрія, спірометрія, фіб-рогастроскопія тощо).

Шкірні проби (різновид провокаційних). Є тести нашкірні крапельні, аплікаційні, скарифікаційні, прик-тести, внутрішньошкірні і підшкірні. При оцінці шкірних проб враховують загальну реакцію організму (гарячка, остуда, гіперемія обличчя, міалгії, головний біль), місцеву (гіперемія, набряк, свербіж у місці введення алергену) і органну (реакція органа-мішені: бронхоспазм, рінорея чи сльозотеча).

Протипоказаннями для проведення шкірних і провокаційних проб є: загострення алергічних захворювань; гострі інтеркурентні інфекційні захворювання, туберкульоз, СНІД; декомпенсовані захворювання життєво важливих органів і систем (серцево-судинна, дихальна, ендокринна системи, печінка, нирки); ревматизм, колагенози; злоякісні пухлини; тяжкі психічні і неврологічні захворювання; тривале лікування цитостатиками і глюкокортикоїдами; анафілактичний шок чи анафілактоїдні реакції в анамнезі.

Нашкірні проби, скарифікаційні та прик-тести оцінюються через 10-20 хв після проведення. Внутрішньошкірні тести оцінюються через 24 год (для проби Манту оптимальний термін - 72 год), підшкірні - через 24-72 год (проба Коха - через 48 год),аплікаційні (алерген наноситься на фільтрувальний папір, прикріплений до шкіри на 12 год) - через 12-24 год після припинення контакту з алергеном.

Реакція пасивного переносу (Праустніца-Кюстнера) проводиться у випадку, коли застосування шкірних чи провокаційних тестів протипоказане. Принцип реакції полягає у проведенні шкірної проби не на хворому, а на здоровому добровольцеві (наприклад, матері хворої дитини), якому попередньо підшкірно вводять сироватку хворого (фіксують у шкірі «чужі» реагіни).

 

ІМУНОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

Дослідження факторів природної резистентності організму

 

Визначення С-реактивного протеїну. Методи виявлення С-реактивного білку в сироватці крові ґрунтуються на його здатності вступати в реакцію з С-полісахаридом пневмококу. Нормальна концентрація в плазмі крові становить 0,8-8,0 мг/л (імуноферментний метод). Підвищення концентрації відбувається при гострих запальних захворюваннях, пухлинах, інфаркті міокарда, внутрішньо-матковій інфекції, хронічних запальних захворюваннях.

Визначення пропердіну. Пропердін - білковий компонент сироватки крові людини та ссавців, має велике значення як один з факторів природної резистентності. З його наявністю в сироватці крові в значній мірі пов'язується її бактерицидність, антитоксичність, здатність нейтралізувати віруси та ряд інших захисних властивостей.

Визначення вмісту лізоциму. Лізоцим - це фермент мурамідаза, яка розрушує глюкозамінглікани бактерійної стінки. Активність лізоциму визначається біологічним методом серійних розчинів, турбодиметричним методом та методом дифузії в агарі.

Визначення бактерицидної властивості сироватки крові. Реакція ґрунтується на здатності сироватки пригнічувати ріст мікроорганізмів, що залежить від рівня нормальних антитіл, пропердіну та комплементу. Розведення сироватки дозволяє встановити не тільки її здатність пригнічувати ріст мікробів, але й силу бактерицидної дії, яка виражається в одиницях. Зниження бактерицидної властивості сироватки крові відбувається при гострій променевій хворобі, СНІДі, лейкопенічному лейкозі, хронічних інфекціях.

Визначення рівня гетерофільних аглютинінів. Гетерофільні аглютиніни відносяться до групи так званих нормальних антитіл і є одним з факторів захисту людини. Утворюються ці антитіла в результаті спонтанної мутації антигенами. Кількість гетерофільних аглютинінів поступово наростає в 5 років життя, досягає максимуму в зрілому віці та знижується у літньому. В нормі у здорових осіб вони зустрічаються в середньому розведенні сироватки 1:16, з коливанням титру від 1:8 до 1:32. Кількість гетерофільних аглютинінів визначається за допомогою реакції Пауль-Буннеля.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87 


Похожие статьи

О М Біловол - Клінічна імунологія та алергологія

О М Біловол - Основи діагностики, лікування і профілактики основних кардіологічних захворювань