М І Гнатюк - Наукові записки в 11 - страница 16

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 

13.12.         European Journal of Applied Mathematics / [eds. S. D. Howison,
A. A. Lacey, M. J. Ward].
- 2007. - Vol. 18, № 1. - 128 р.European Review of Economic History / [eds. J. Reis, A. Ritschl, H.-J. Voth, C. O'Grada]. - 2007. - Vol. 11, № 1. - 153 p.

14.Fielding H. Bridget Jones's Diary / Helen Fielding. - L.: Picador, 1997. -157 p.

15.Grisham J. A Painted House / John Grisham. - NY.: Doubleday, 2001. -388 p.

16.Guardian, 2005. - Режим доступу: http://www.guardian.co.uk.

17.Journal of Health Services Research and Policy / [eds. N.       N. Mays].

 

-   2006. - Vol. 11, № 4. - P. 193-256.

18.King S. The Green Mile / Stephen King. - NY.: Scribner, 2000. - 399 p.

19.Rowling J.K. Harry Potter and the Goblet of Fire / J. K. Rowling. - L.: Bloomsbury, 2004. - 734 p.

20.The Independent, 2006. - Режим доступу: http://www.independent.co.uk.

21.The Journal of Navigation / [ed. N. Hughs]. - 2007. - Vol. 60, № 1. - 170 p.

22.Weisberger L. The Devil Wears Prada / Lauren Weisberger. - NY: Doubleday.

2003. - 360 p.УДК: 81'1

Гогуленко О. П.,

ОНМУ, м. Одеса

ФОНОВІ ОНІМИ У ПРОЗОВОМУ ДИСКУРСІ ПАНАСА МИРНОГО

У статті розглянуто онімну систему творів Панаса Мирного. Сха­рактеризовано структурно-семантичні моделі, визначено особливості функціонування та з'ясовано стилістичну роль фонових онімів.

Ключові слова: онімна система, Панас Мирний, структурно-семантичні моделі.

In this article deals with the onimi system in the works by Panasa Mirny. The author describes their structure and semantics, caries out the comparison their functioning in the system of the work of art onimi.

Key words: onimi system, Panas Mirny, describes their structure and semantics.

Як відомо, онімічний простір художнього твору складається з різних онімічних полів. їх розташування у межах простору залежить від ідейно-тематичної концепції, жанрових особливостей твору, індивідуального стилю, різних текстоутворюючих факторів. Як зазначає Т. Б. Гриценко, "аналіз ономастико ну художнього твору як одного із засобів текстотво-рення та індикатора індивідуального стилю письменника вимагає уваги до репертуару власних назв усіх типів ономаоб'єктів" [1, с. 97]. У струк­турі онімічного простору художнього твору виділяються ієрархічні впо­рядкування ономастичних класів: статус провідних онімів набувають ан-тропоніми та топоніми , а інші "ономастичні класи мають властивості створювати фон оповіді, увиразнюючи окремі деталі життя персонажів, процесу їх мислення, практичної роботи, захоплень, звичок, спостере­жень тощо" [4, с. 113]. В ономастиконі творів Панаса Мирного до фоно­вих онімів відносимо назви релігійної, ідеологічної та прагматичної сфе­ри людської діяльності. Досліджуваний матеріал визначив можливість об'єднати згадані класи в одну парадигматичну групу і назвати їх фо­новими, в основі такого об'єднання лежить ознака антропоцентричності художнього тексту, а фонові оніми виявляють себе у тексті на рівні ото­чуючих персонажа об'єктів.

Найчастотнішими серед розглядуваних онімних розрядів у творах Панаса Мирного є космоніми, теоніми та геортоніми. Метою представ­леної розвідки є аналіз функціонування зазначених онімічних розрядів оповіданні "Казка про Правду та Кривду" Панаса Мирного.

Зазначимо, що поза увагою дослідників художнього дискурсу Пана­са Мирного залишилося найобразніше лексико-семантичне поле мовлен-

© Гогуленко О. П., 2010ня митця - "небесні тіла", тобто космонімічна лексика. Цей шар лексики завжди вважався асоціативним і цікавим для досліджень. Проте існують певні лексико-семантичні групи слів, що лишаються невичерпним дже­релом поетизації мови в усі часи. До них належать, зокрема, власні та за­гальні назви небесної сфери.

Аналізуючи онімний простір оповідання "Казка про Правду та Крив­ду", ми спостерігаємо таку картину: назви реалій зоряного неба зустріча­ються 50 разів. Аналізуючи зафіксовану космонімічну лексику, ми роз­ділили цей шар на дві групи: власне космоніми і назви-апелятиви небес­ної сфери.

Кожен досліджуваний матеріал повинен бути належним чином ана­лізований і опрацьований, а оскільки косомоніми в художньому тексті можна доліджувати з різних боків, то спочатку ми вирішили покласи-фікувати їх за частотністю вживання, оскільки класифіксація частонос-ті вживання лексем, на нашу думку, є дуже важливим показником в тек­стах письменика. Наводимо наші результати:

Ясне сонечко - 5 разів вживається в казці: " Аж ось одного разу Ясне сонечко , натомившись світити за цілий день , пливло до спокою" [3, с.

220].

Місяченько - 1 раз вжито: "Не йде - летить Місяченько та прямо до Вечірньої зорі" [3, с. 218].

Вечірня Зірка - 1 раз зустрічаємо в творі Панаса Мирного: "- Ану , се­стриці ! Де ви забарились? - гукнула Вечірня Зірка, вискакуючи перша на краї неба " [3, с. 223].

Вечірня Зоря - вживається 5 разів: "Вечірня Зоря вдарила в долошки й окрутнулася , її сестриці , побравшись у боки , пішли кругом неї" [3, с.

228].

Місяць - 13 разів вживається у казці: "Достанеться тепер бідному Місяцеві!" [3, с. 231].

Сонце - 24 рази зустрічаємо у творі: "Нехай Сонце спить - дрімає" [3, с. 232].

При розподілі космонімів за значенням, в якому вони вживані, ми по­бачили, що в прямому значенні онім Сонце вживається лише 11 разів. Переважну більшість конструкцій, в яких вживається цей онім в прямо­му значенні, становлять дієслівні словосполучення.

Переносне вживання оніма Сонце характеризується, в основному, ме­тафоричним типом.

Аналіз функціонування у межах контексту дозволяє виділити най­більш характерні текстові комбінації, що роблять можливою метафори­зацію оніма.

В іменникових (або субстантивних) словосполученнях особливос­ті семантичної орієнації іменника та закріплена за його внутрішньоюструктурою оцінність зумовлюють метафоризацію оніма Сонце. Ми ви­ділили такі основні типи його трансформацій:

1.  Антропоморфне переосмислення, яке взагалі наближає світило до людини, створює ілюзію дружнього спілкування з ним. Але в нашому прикладі таке надання Сонцю антропоморфних ознак дещо негативно за­барвлене. Метафоричне значення в цьому випадку продукується не оні-мом, а сполучуваним з ним іменником.

2.  Предметні переосмислення, утворення яких зумовлене здебіль­шого усталеністю зорових зближень, пов'язаних з якісними ознаками денотата.

Отже, підсумуємо: при нетрадиційному вживанні астроніма Сон­це емотивно-оцінна позначеність і семантична орієнтація метафорич­ного варіанту оніма у випадках субстантивних сполучень залежить від іменника. Іменники у таких словосполученнях можуть продукувати: ан­тропоморфне переосмислення (тобто наділення оніма рисами людини); предметні переосмислення за формою і спектральними ознаками Сонця; деякі інші, ототожнюючи Сонце з майбутнім, з життям, з найвищим за­коном, з найвищою цінністю людини.

Метафоричне вживання астроніма Сонце в дієслівних конструкціях, а точніше, його емотивна оцінність і варіювання семантики залежать від дієслова(переважно функціонують дієслова з позитивною оцінністю). У подібних сполуках дієслова продукують: антропоморфне переосмислен­ня; образи, пов'язані з контекстуальним переосмисленням оніма на осно­ві колірних асоціацій; зоонімних переосмислень; акваморфних зближень і флористичних зближень (сприйняття Сонця як квітки).Окрім того, до дієслівних конструкцій з онімом ми віднесли також сполучення Сонце + дієприкметник (оскільки дієприкметник є формою дієслова) на позна­чення спектральних ознак.

У деяких сполуках колірна характеристика базується на обігруван-ні червоного кольору, а Сонце спочатку сприймається як скривавлене, а вже потім як червоне, що надає усьому сполученню взагалі дещо нега­тивної оцінності.

Персоніфікація відбувається шляхом виділення оніма як звертання і означає сприйняття Сонця як живої істоти.

Отже, онім Сонце сприймається як щось прекрасне, яскраве, позитив­не, щире. У подібних прикдладах ці ознаки мають виключно позитивний характер, а онім сам продукує те чи інше переносне значення для слів, з якими сполучається.

Підсумовуючи все вище сказане, ми можемо зробити такі висновки щодо функціонування астроніма Сонце в прозі Панаса Мирного:

1. Онім Сонце - найчастіше уживаний з усіх космонімів.

Лише невелику кількість разів (11) онім вживається в прямому зна­ченні. Переважну більшість конструкцій, в яких Сонце функціонує тра­диційно, становлять дієслівні словосполучення, поряд з якими зустріча­ються також атрибутивні і субстантивні; вказують вони на просторові показники і характер руху, на часові й кольорові ознаки.

3. Найчастіше астронім Сонце вживаний у переносному значенні (не­традиційно) в іменникових, дієслівних, атрибутивних та деяких інших словосполученнях.

4. Окрему групу становлять випадки персоніфікації цього астроніма, які означають сприйняття Сонця як живої істоти і являють максималь­ний ступінь олюднення(антропоморфізації) з позитивною оцінністю.

Порівняння з Сонцем може відбуватись за спектральними характе­ристиками, за загальним сприйняттям Сонця як чогось прекрасного, за яскравістю, загальною позитивністю, щирістю, природністю. При тако­му вживанні онім сам продукує те чи інше переносне значення для слів, з якими він сполучається. Наявне також зворотнє порівняння, коли Сон­це порівнюється з чимось, а не навпаки (як в усіх інших порівняльних зворотах).

Поява астроніма Місяць пов'язана з діалектною формою "месик" (рос. луна) і фіксує видимі зміни форми Місяця - зміни, що дозволили людям вимірювати час і розділити рік на дванадцять частин .В ідіолекті Панаса Мирного за частотністю вживання цей онім посідає друге місце, що, звичайно, свідчить про його популярність.

Випадки традиційного вживання оніма Місяць фіксуються на рів­ні мікроконтекстів у дієслівних, атрибутивних, субстантивних та дея­ких інших конструкціях. Так, з одинадцяти прикладів вживання, тіль­ки в трьох випадках він ужитий в традиційному значенні. Це свідчить про пов'язанність його сприйняття із переважно міфологічним, "чаклун­ським" значенням.

Отже, ми можемо зробити висновки щодо функціонування астроніма Місяць в художньому мовленні автора: в переносному вживанні астро­нім вживається в іменникових, дієслівних і прикметникових словоспо­лученнях. В субстантивних сполуках з астронімом основне місце посідає метафоризація, пов'язана з якісними перевтіленнями Місяця.

До другого виду фонових онімів, зафіксованих у творах Панаса Мир­ного, насамперед відносимо теологічні найменування вищого порядку .

У кожному творі (особливо в кінцівках) вживається ім'я Бога, що має ряд варіативних найменувань: Христом-богом - вживається 3 рази:, Господь - 20 разів, Христос - зустрічаємо 12 разів.

Також спостерігаються у якості фонових онімів геортоніми (назви християнських свят) : Великдень, Різдво, Василя, Петра тощо.

Геортоніми в текстах творів виконують щонайменше три функції: найперше, як одиниці, що служить для називання свят, як мовні озна­ки, які засвідчують любов до своєї християнської віри і всього того, що пов'язане з цією вірою, і, як елементи художнього тексту - що також не мало важливо - акумулюють у собі цілі узагальнено-символічні картини. Наприклад, свята Пилип, Варвара, Сава, Микола - вживаються в аналі­зованій прозі Панаса Мирного по одному разу.

Вживання назв свят Петра (12 липня за новим стилем) та Різдва (7 січня за новим стилем), свято Петра співвідноситься з літнім часом, а Різдво - із зимовим; отже, протиставляються, з одного боку, літо (тепло) - зима (холод), іншими словами - любов, потяг до рідної душі (теплота почуттів) - відмова (холод почуттів). Це протиставлення на зовнішньому рівні. На внутрішньому - інша опозиція: шляхом поєднання, зіставлен­ня несумісних понять: свята Різдва з замерзанням рік-озер та свята Пе­тра з зацвітанням калини в лузі. Ці два рівні художніх протиставлень зо­внішнього і внутрішнього - взаємодіють між собою, утворюючи, що оче­видно, складний комплекс чуттєво-почуттєвих (емоційно-експресивних) та ідейно-змістових вражень, покликаних образно, сильно і переконливо передати сутність висловленої думки.

В іншому випадку геортонім концентрує не менший спектр емоційно-змістових вражень, проте їх розгортання відбувається в іншому ключі.

Варто зазначити функціональність ономастичних одиниць (космо-німів, теонімів, геортонімів та інших), що підпорядковуються в ціло­му ідейно-художньому задумові, всій сюжетно-композиційній структу­рі творів.Отже, ономастичний простір, представлений в добутках Панаса Мирного - широкий і своєрідний.

Література:

1.Гриценко Т. Б. Ономастикон художнього тексту як об'єкт цілісного ана­лізу // Щорічні записки з українського мовознавства. - Одеса: ОДУ, 1999. -Вип. 6.

2.Лукаш Г. П. Структурно-семантична організація онімної лексики ху­дожнього тексту // Питання сучасної ономастики. - Дніпропетровськ, 1997.

Мирний П. Зібр.тв.: У 7-ми т. - К.,1968 - 1971.УДК 821. 161. 2 - 3. 08

Голоюх Л. В.,

Волинський національний університет імені Лесі Українки

ЕПІТЕТИ З НАЦІОНАЛЬНОЮ КОНОТАЦІЄЮ В ІСТОРИЧНІЙ ПРОЗІ Р. ІВАНИЧУКА

У статті висвітлено стилістичні та текстотворчі функції наці­онально конотованих епітетів, що функціонують в історичній прозі Р. Іваничука.

Ключові слова: епітет, національна конотація, стилістична функ­ція, текстотворча функція, ідіостиль.

This article shows stylistic and textual functions of epithets with national connotation which function in a historical prose of Roman Ivanychuk.

Keywords: epithet, national connotation, stylistic function, textual function, idiostyle.

Постановка наукової проблеми та її значення. Епітет належить до найуживаніших засобів стилістичного увиразнення мовлення. О. Весе-ловський зазначав: "Історія епітета є історією поетичного стилю у ско­роченому вигляді. За деяким нейтральним епітетом приховується далека історико-психологічна перспектива, сукупність метафор, порівнянь..." [1, с. 59]. На думку В. Жирмунського, "епітет виділяє у певному понят­ті "суттєву" ознаку, а вибір "суттєвої ознаки серед "несуттєвих" в свою чергу характеризує поетичне уявлення епохи та письменника" [2, с. 355].

У сучасному мовознавстві лінгвістичне тлумачення епітета зосеред­жується на двох основних функціях цієї мовної одиниці: обмежуваль­ній та описово-поширювальній. Обмежувальна функція епітета полягає в тому, що він, вирізняючи певний предмет з ряду однорідних предметів, індивідуалізує його. Описово-поширювальна функція закладена в осно­ві епітета як образного засобу: епітет дає додаткову, оцінну, образну ха­рактеристику.

Аналіз дослідження із проблеми. У ХІХ ст. лінгвістичну та есте­тичну природу епітета з'ясовували О. Потебня, О. Веселовський та інші учені. Питанням лексичної семантики, формальної структури, стилістич­ного функціонування епітетів присвячені праці таких сучасних лінгвіс­тів: В. С. Ващенко, С. Я. Єрмоленко, Н. Г. Сидяченко, Н. М. Сологуб, Л. О. Ставицька, Л. О. Пустовіт, Л. І. Шутова та ін.

Хоча епітет був об'єктом багатьох праць із лінгвостилістики, проте на кожному етапі наукового пізнання епітета з'являються нові аспекти. Так, спостереження над мовою історичних романів Р. Іваничука виявило різ­ні формально-граматичні структури, оновлений образно-художній зміст і текстові функції епітетів. © Голоюх Л. В., 2010Актуальність статті полягає в потребі вивчення мовностилістичної структури історичних романів Р. Іваничука, зокрема епітета як важливо­го текстотворчого і стилетворчого компонента ідіостилю письменника.

Об'єктом дослідження є епітет як компонент художнього тексту і одиниця ідіостилю Р. Іваничука, що репрезентує національне мовомис-лення письменника, жанрові ознаки історичної прози тощо.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування результатів дослі­дження. Романи Р. Іваничука "Мальви" та "Орда" фіксують епітети, марковані національною стилістичною семантикою, які об'єднуються у дві основні групи:

-   епітети з українською конотацією: українська земля, миргородський полковник, гуцульський візерунок, мазепинські козаки, гетьманська сто­лиця, козацький ватажок та ін.;

-   епітети з неукраїнською конотацією: московське військо, чужи­нецька мова, турецька шаль, татарські посли, магометанський бог, монгольська навала, циганські хати, кримський плющ, європейська ви­тонченість та ін.

Епітети з українською конотацією поділяються на такі мікрогрупи:

1)епітети з прямим називанням національної ознаки: українська зем­ля, український народ, українські мальви та ін.;

2)епітети, пов'язані з українською військово-політичною ієрархією: козацький ватажок, гетьманська столиця та ін.;

3)епітети-деривати, утворені від топонімів: глухівський шлях, київські гори, миргородський полковник, батуринські козаки та ін.,

4)деривати, утворені від антропонімів: Мазепин палац, мазепинські козаки та ін.,

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16