М І Гнатюк - Наукові записки в 11 - страница 17

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 

Тема України - наскрізна в історичних романах Р. Іваничука. Історія України, складна доля народу, проблема історичної пам'яті, повернення до духовних цінностей - ці теми вербалізуються в художніх одиницях, серед яких ключовим є епітет український, що поєднується в різних кон­текстах з лексемами земля, народ, Природа, звичаї, святиня, Великдень.

Епітетне словосполучення діти української землі втілює ідею єднос­ті, неподільності України, наприклад: "...всім треба вкрапити у свідо­мість, відбити, вирізьбити в ній образ благословенного Дніпра, до якого збіглись обидві половини великого простору України, вчепилися за його береги, а діти української землі прокладають через нього мости і клад­ки і тягнуться зобабіч, щоб за руки взятись і триматись цупко-назавжди в Будучині" [3, с. 174].

Монологи-роздуми письменника, присвячені проблемам формуван­ня українські нації, активізують теми християнської віри (Закон Божий, Христос, Слово Боже, Месія), духовного відродження (правда, Храм душі, справедливість, страждання, дух, Слово), історичну пам'ять (Кон­ституція гетьмана Орлика, прадавні звичаї, записи, літописи, пісні, до­свід попередніх поколінь). Стрижневим поняттям у цих монологах висту­пає епітет український, який поєднується насамперед з лексемою народ, наприклад: "Будуть це слова про єднання земного й Божого у новітній святині про воскресіння прадавніх звичаїв під знаменням єдиного Хрис­та, про вічність українського народу на придніпровській землі та про єд­ність закону, створеного народом, з вічним Законом Божим. Це буде роз­повідь про земне влаштування українського народу на підставі Консти­туції гетьмана Орлика і християнських правд віри" [4, с. 143].

В ідіостилі Р. Іваничука тема українського народу - це роздуми про його майбутнє, яке має ґрунтуватися на традиціях минулого, наприклад: "Україна понесла в своєму лоні Месію, який мученицькою смертю роз­валить Третій Рим. Це буде не воїн, а співець, який з наших слів, з на­ших записів, літописів, пісень візьме досвід попередніх поколінь і ство­рить Книгу буття українського народу. А та книга виховає політиків і

вождів" [4, с. 143].

Епітет український перебуває в опозиції до епітета московський як мовного знака негативної семантики, наприклад: "У московській церк­ві, яка нині панує на Україні, нема релігії - є тільки засоби поневолення і нищення українських звичаїв та мови" [4, с. 142].

Засобом локальної стилізації в історичних романах Р.Іваничук висту­пають епітетні словосполучення глухівський шлях, київські гори, чернігів­ські соснові бори та ін. Окреслюючи місце подій, ці словосполучення на­дають контексту національного колориту, наприклад: "Єпіфанія вивели з церкви й погнали вулицею на глухівський шлях" [4, с. 14]; "Єпіфаній ішов глухівською дорогою навмання, він хотів ридати від горя й образи" [4, с. 14]; "Чернігівські соснові бори помолодилися лепкими від живиці пучка­ми чатиння" [4, с. 136]; "На київських горах, ліворуч - ніби корабель на якорі, ...стоїть Академія" [4, с. 175].

Значну частину епітетів, що вживаються в досліджуваних романах, становлять деривати, утворені від назв людей за військовою ієрархією козак, гетьман. Так, епітет козацький виступає ознакою таких лексем: ватажок, люд, діти, військо, село та ін. Як правило, епітетні словоспо­лучення з компонентом козацький мають виразну позитивну конотацію, наприклад: "Ой сини, синочки! Чиї руки розчісують вам кучері, яка мати вас у постелі укриває? Де ви тепер, козацькі діти?" [3, с. 15].

Епітет гетьманський семантично пов'язаний з іменем І. Мазепи. Спо­лучаючись із словами світлиця, столиця, двір, могила, він виступає засо­бом правдивого відтворення історичних подій, наприклад: "Ніби болот­ний чорторий, вибурхувала з-під землі брудною мовою орда і заливала майдан гетьманського двору на Гочарівці, що за півверстви від Батури­на" [4, с. 3].У мовній тканині історичного роману "Орда" активно функціонує епітет московський, який має виразну негативну конотацію, що підсилю­ється компонентами ярмо, орда, рабство.

Опис історичних подій у романі супроводжується їх глибоким осмис­ленням, що зумовлює появу індивідуально-авторських метафоричних образів, наприклад: "Наше козацтво, яке стоїть на турецькому боці, піде з оманським військом і дасть останній бій московській орді" [4, с. 149]; "Унія - то протест проти духовного московського рабства" [4, с. 183]; "... добрі молодці забули присягу свою - послідньої крові не жалувати, поки не будете до своїх первобитних прав і вольностей повернуті і од незнос­ного ярма московського освобождені" [4, с. 181].

Стилістично виразним виступає також епітетне словосполучення московський цар [4, с. 14], контекстуальними синонімами якого є сполу­ки північний властитель [4, с. 144], двометровий гевал [4, с. 15].

Тематика історичних романів Р. Іваничука зумовлює активізацію епі­тетів з "неукраїнською" семантикою: турецький, татарський, монголь­ський, вірменський, циганський, мусульманський, магометанський, ба-сурманський, кримський та ін. Епітет турецький виступає художнім озна­ченням побутових понять (турецька шаль). У романі "Мальви" активно функціонує епітет татарський, який є засобом створення драматичної тональності оповіді. Семантичним еквівалентом лексеми чужа виступає оказіональний епітет чужинецька, наприклад: "Прислухалась, як дитина береться розмовляти по-татарськи, і сама розмовляла з нею чужинець­кою мовою, щоб не дивились на них скоса господарі" [3, с. 11]. Яскра­вим художнім образом є епітетне словосполучення з компонентами, що споріднені етимологічно і семантично, - чужинецька чужина [3, с. 57].

Серед назв ознак абстрактних понять найчастотнішим у романах Р. Іваничука є епітет духовний, який реалізується у взаємодії зі слова­ми чума, покруч, потворі, істота, неміч та ін. Ці образи виступають емоційно-змістовими центрами авторської оповіді і мови персонажів, у яких знаходимо роздуми про внутрішній світ людини, духовність окре­мої людини і цілої нації, наприклад: "Ні, духовна потвора не може коха­ти від самого лише усвідомлення, що вона кохання не варта" [4, с. 35].

Тему колонізації України в романі "Орда" вербалізує епітетний об­раз духовна чума з естетичними модифікаціями орда духа, московська орда, руйнівна сила та ін., наприклад: "Мусить з'явитися Месія в Третьо­му Римі - інакше духовна чума витруїть Божий образ із людських облич, і стане народ навіки безликим, перестане бути народом" [4, с. 61].

Ідіостиль Р. Іваничука засвідчує образні модифікації деяких епітетів. Так, епітет високий, перебуваючи в різному контекстуальному оточенні, змінює свою семантику і стилістичне навантаження. Конкретно-чуттєва семантика властива сполукам високий пагорб [4, с. 46], високий мур [4,с. 3], тоді як сполуки високе благородство [3, с. 6], високі словеса [4, с. 49] увиразнюють абстраговану ознаку, наприклад: "Єпіфаній проникли­во зазирнув у вічі гетьманові, дошукуючись у них впевненості, рівноцін­ної високим словесам" [4, с. 49].

Епітет білий, маркований українською конотацією, формується не лише об'єктивністю сприймання, а й залежить від суб'єктивних уподо­бань автора, від індивідуального осмислення. Так, семантичним еквіва­лентом кольору білий є лексема молочний, яка виступає засобом естети­зації картин природи, а також елементом лірично-інтимної тональнос­ті мікроконтексту, наприклад: "Журилась Україна, бо йшли ляхи на три шляхи, а татари на чотири, і плакало небо над молочним степом і над людьми, що нижче трав падали, плакало" [4, с. 14].

У взаємодії з іншими художніми засобами епітет білий містить у своє­му значенні не лише ознаку кольорового спектру. Частіше цей епітет ре­алізується в образі, побудованому на перехресті асоціацій, - білі лебеді і пречисті лебеді.

Епітет сивий метафоризується і створює традиційний народнопоетич­ний образ сива давнина, наприклад: "Чи ж то наша вина що в сиву дав­нину відмовилися предкі наші від корони, визнавши зверхність візантій­ського патріарха?" [4, с. 39].

Висновки. В історичних романах Р. Іваничука функціонують епітети різної семантики: кольороназви, епітети з національною конотацією, аб­страктні і конкретні ознаки, ознаки внутрішнього світу людини та її зо­внішнього портрета ті ін. Епітети з національною конотацією викону­ють важливу стилетворчу і текстотворчу функції: вони виступають не лише засобами художньої номінації, а й лексичними чинниками стиліза­ції мови роману.

Література:

1.Веселовский А. Н. Из истории эпитета / А. Н. Веселовский // Историчес­кая поэтика. - М.: Высшая школа, 1989. - С. 59-67.

2.Жирмунский В. М. К вопросу об эпитете / В. М. Жирмунский // Теория литературы. Поэтика. Стилистика. - Л.: Наука, 1977. - С. 355-361.

3.Іваничук Роман. Мальви. Роман / Р. Іваничук. - К.: Радянський письмен­ник, 1969. - 237 с.

Іваничук Роман. Орда: Іст. роман / Р. Іваничук. - К.: Укр. центр духов. культури, 1994. - 192 с.УДК 81'37

Гонгало В. С.,

Національний університет "Острозька академія"

РЕГУЛЯТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТЕНДЕРНО МАРКОВАНИХ АНГЛІЙСЬКИХ ПАРЕМІЙНИХ ОДИНИЦЬ ПОНЯТІЙНОГО ПОЛЯ "ПОДРУЖЖЯ ТА ПОДРУЖНЄ ЖИТТЯ"

Статтю присвячено регулятивній функції гендерно маркованих ан­глійських прислів'їв понятійної сфери "подружжя та подружнє жит­тя". Класифіковано і описано паремійні одиниці з огляду на специфіку їх­ньої регулятивної функції.

Ключові слова: прислів'я, регулятивна функція, стереотип, гендер-на асиметрія.

The article deals with regulatory function of gender marked English proverbs of notion area 'married couple and marriage'. The proverbs are classified and described according to peculiarity of their regulatory function.

Key words: proverb, regulatory function, stereotype, gender asymmetry.

В останні десятиліття в зарубіжній, а пізніше і у вітчизняній науці важливе місце почали займати дослідження гендерної проблематики, яка порушує питання не стільки біологічних характеристик людини, скільки соціально психологічних, обумовлених соціальними і лінгвокультурни-ми факторами, адже під гендером розуміється сукупність соціальних та культурних норм, які суспільство приписує людині залежно від її біоло­гічної статі. Гендер є соціальною статтю, що синтезує культурне й біо­логічне в людині. У центрі уваги гендерних досліджень - культурні, со­ціальні, а також мовні чинники, що визначають ставлення суспільства до чоловіків і жінок, поведінку індивідів у зв'язку з належністю до пев­ної статі, стереотипні уявлення про чоловічі та жіночі якості - все те, що проектує проблематику статі із галузі біології до сфери соціального життя і культури [3]. У 70-х роках ХХ століття британські та американ­ські науковці, такі як С. Беннет, А. Годдард, Л. Паттерсон, Дж. Міллс, Д. Спендер, Дж. Уілліамс та ін., трансформували гендерні дослідження в лінгвістику, започаткувавши тим самим новий лінгвістичний напрямок - тендерну лінгвістику. Протягом останніх п'ятнадцяти років гендерна проблематика активно досліджується у вітчизняному (О. Л. Бєссонова, Г. Ю. Богданович, Л. М. Сінєльнікова, О. М. Холод, А. Г. Шиліна та ін.) і російському (Г. М. Абреімова, О. І. Горошко, А. В. Кириліна, І. Г. Оль-шанський та ін.) мовознавстві.

Активізація фемінізму в кінці 60-х років ХХ століття спричинила по­яву нового напряму у мовознавстві - феміністської критики мови, або феміністської лінгвістики, представниками якої є С. Тремель-Плетц,

© Гонгало В. С., 2010Л. Пуш, О. А. Земська, М. В. Китайгородська, Н. Н. Розанова. Цей на­прям піддавав критиці мову за її андроцентризм, тобто орієнтованість не на людину взагалі, а на чоловіка. Феміністська лінгвістика виділяє п'ять ознак андроцентризму, останньою з яких є те припущення, що "фемі-нінність і маскулінність розмежовані різко - як полюси - і протиставле­ні один одному в якісному (позитивна і негативна оцінка) і в кількісному (домінування чоловічого як загальнолюдського) відношенні, що спричи­няє утворення гендерних асиметрій" [4, с. 41]. Таким чином, існує нерів­номірна репрезентація в мові осіб різної статі, зокрема мовна дискримі­нація жінки. В основі цього твердження лежить один з головних посту­латів феміністської лінгвістики: мова фіксує картину світу з чоловічої точки зору, тому вона не лише антропоцентрична (орієнтована на люди­ну), але й андроцентрична (орієнтована на чоловіка) [5]. У ній переважа­ють чоловічі форми мови, вторинність і об'єктність жінок. Такі мірку­вання базуються на гіпотезі лінгвальної відносності Сепіра-Уорфа: мова структурує і направляє мислення, тому свідомість людини значною мі­рою визначається особливостями мови [6]. Таким чином, мова створює картину світу, що спирається на чоловічу точку зору, від особи чолові­чого суб'єкта, з погляду чоловічої перспективи, де чоловік визначаєть­ся знаком "плюс", а жінка знаком "мінус", постаючи головним чином у ролі об'єкта, у ролі "іншого", "чужого" чи взагалі ігнорується. Представ­ники феміністської лінгвістики стверджують, що мова нав'язує її носіям спосіб пізнання світу, відповідно, і мовні стереотипи нав'язуються сус­пільній свідомості.

Проте інші дослідники наполягають на тому, що гендерна асиметрія безпідставно абсолютується, оскільки мовне вираження гендерних сте­реотипів чоловічості та жіночості виконує передусім регулятивну функ­цію [2]. У повідомленнях, зосереджених на адресата, на перший план виходить функція регуляції його поведінки (шляхом спонукання до дії, до відповіді на питання, шляхом заборони дії, шляхом повідомлен­ня інформації з метою змінити наміри адресата здійснити певну дію). У Р. О. Якобсона ця функція називається по-різному: конативна (англ. conation - здатність до вольового руху) чи апеллятивна (лат. appellare - звертатись, закликати, схиляти до дії); інколи її називають заклично-спонукальна чи волюнтативна (лат. voluntas - воля, бажання) функція [8]. Виконуючи регулятивну функцію, мова негативно чи позитивно оці­нює те, що визнається як негативне чи позитивне суспільною свідоміс­тю. Термін "регуляція" позначає досить широкий спектр впливу на сві­домість слухача/читача, метою якого є "нормалізація" свідомості слуха­ча/читача згідно з уявленнями суб'єкта мовлення про "належне і бажане" [7, с. 56]. Регулятивна функція мови пов'язується не стільки з її інтенці-ональним використанням для регуляції людської поведінки, скільки з ре­гулятивною природою власне мовного знака, який, за Л. С. Виготським, є "засобом оволодіння поведінкою - чужою чи власною". Сутність регу­лятивної функції мовного знака полягає в тому, що, репрезентуючи ка-тегоризацію дійсності на підґрунті аксіологічних орієнтирів певної лінг-вокультурної спільноти, він набуває прескриптивного потенціалу і стає здатним чинити нормативно-регулятивний вплив на індивіда шляхом ак­туальної презентації соціально санкціонованих потреб [7, с. 3].

Ця функція виконує роль плану поведінки, вчинків суб'єкта: тексто­вий чи мисленнєвий проект його майбутніх дій, проект моральних сто­сунків тощо [9]. Вона лише відбиває суспільну свідомість і регулює по­ведінку людини, зокрема й гендерну.

Регулятивна - одна з ключових функцій для прислів'їв, яка дозво­ляє контролювати поведінку. З регулятивною функцією мови можна співвіднести дві функції паремій: прогностичну і функцію моделюван­ня. Паремії, які виконують функцію моделювання, подають словесну мо­дель (схему) тієї чи іншої життєвої ситуації. Основна суть прогностичної функції - передбачення майбутнього. Нерідко саме повчання будуєть­ся на моделі прогнозу. В ситуаціях, де обговорюються майбутні події чи розвиток теперішніх, адресант часто приписує за допомогою прислів'я тип поведінки, який приводить до бажаного результату [11, с. 157].

Питання регулятивної функції мови порушували й досліджували А. П. Мартинюк ("Регулятивна функція гендерно-маркованих одиниць мови (на матеріалі сучасного англомовного публіцистичного дискур­су)"), Ю. В. Абрамова ("Регулятивний потенціал британських прислів'їв як засобів мовного втілення концептів ЧОЛОВІК та ЖІНКА").

Актуальність статті обумовлена її антропоцентричною, зокрема гендерною, спрямованістю, що відповідає загальній тенденції сучасно­го мовознавства до вивчення мовлення як складника людської діяльнос­ті; дане дослідження доповнює вчення про регулятивний потенціал оди­ниць мови, зокрема британських паремійних одиниць понятійної сфери "подружжя та подружнє життя".

Метою запропонованої статті є аналіз британських прислів'їв та при­казок як продукту колективної уснопоетичної творчості, що не має часо­вої визначеності, з погляду того, як гендерно маркована мова здатна чи­нити нормативно-регулятивний вплив на індивіда та його соціальну (зо­крема, гендерну) поведінку шляхом актуальної презентації стереотипів маскулінності та фемінінності.

У статті маємо намір здійснити аналіз британських прислів'їв та при­казок понятійної сфери "подружжя та подружнє життя"; встановити гендерно-специфічні поведінкові настанови, що містяться в досліджу­ваних прислів'ях; класифікувати прислів'я-висловлювання, з огляду на специфіку їхньої регулятивної функції із використанням таких лексико­графічних джерел: The Facts on File Dictionary of Proverbs, The Concise Oxford Dictionary of Proverbs, Thesaurus of Traditional English Metaphors.

У колективній свідомості носіїв будь-якої мови присутні гендерні сте­реотипи - спрощені і загострені уявлення про властивості і якості осіб тієї чи іншої статі [6]. О. С. Александрова наголошує, що гендерні стереотипи обумовлені соціальними ролями чоловіка та жінки і впливають на гендер-не самовизначення особистості у відповідності з сощокультурними наста­новами, нормами і правилами даного суспільства [1]. Як правило, соціаль­ні ролі регламентуються, а пізніше ця регламентація стереотипізується, і вже потім функціонує в колективній свідомості за схемою "правильне/не­правильне". А. В. Кириліна тлумачить гендерні стереотипи як культурні і соціально обумовлені погляди і пресуппозиції про якості, атрибути і нор­ми поведінки представників обох статей і їх відображення в мові. Тендерна стереотипізація фіксується в мові на всіх її рівнях і тісно пов'язана також з формами вираження оцінки [4, с. 98]. Як матеріал для вивчення мисленнє-вих стереотипів активно використовуються паремійні одиниці, у яких ві­дображаються зокрема стереотипи подружжя та подружнього життя.

У понятійному полі "подружжя та подружнє життя" виокремлюють­ся три основних вектори "регулятивності" англійських паремій: чоловік у подружжі, жінка у подружжі та стосунки у подружжі.

У світовій культурі існують стійкі уявлення про маскулінне та фемі-нінне. Так, чоловіку приписуються такі світоглядні константи, як верх

-    активне - раціональне - духовне - небесне - божественне - культура, в той час як жіноче начало - це низ - пасивне - чуттєве - тілесне - земне

-    природа [2, с. 21]. Англійська лінгвокультура виявляє чотири стерео­типні ідеали, за допомогою яких відбувається соціалізація чоловіка: стої­цизм, удавана хоробрість, потреба в досягненні високого статусу і влади, стриманість почуттів та емоцій [4, с. 47]. Таким чином, національно-лінгвокультурна свідомість британців рекомендує особі чоловічої статі бути витривалим, наполегливим, не ділитись своїм болем, не виказува­ти своїх емоцій; рухатись вперед за владою та впливовістю; брати гору і завойовувати. Відповідно, такі ж характеристики та уявлення припису­ються і чоловіку як члену подружжя. Крім цього, у андроцентрично зорі­єнтованих патріархальних суспільствах чоловік є головою родини. Якщо цю чоловічу роль на себе перебирає жінка, це оцінюється негативно: The cunning wife makes her husband her apron (букв. Хитра жінка робить свого чоловіка фартухом) [14, с. 314].

Народна мудрість англійців говорить, що чоловік повинен тримати гаманець, тобто йому слід контролювати фінансовий стан сім'ї і розпо­ряджатися заощадженнями: If you sell your purse to your wife, give your breeks into the bargain (букв. Якщо ти передаєш свій гаманець дружи­ні, віддавай на додачу свої штани) [14, с. 95].Чоловік, який ставиться до своєї сім'ї з повагою та виконує родинні обов'язки, творить ту норму, якої дотримуватиметься і дружина, тому він повинен шанувати дружину та дітей: A good husband makes a good wife (букв. Хороший чоловік створює хорошу жінку) / A good Jack makes a good Jill (букв. Хороший Джек творить хорошу Джілл) [12, с. 107]. І навпаки, неповага до дружини та родини з боку чоловіка породжує від­повідне ставлення з боку жінки: A bad husband makes a bad wife (букв. Поганий чоловік створює погану жінку) [12, с. 107].

Інше прислів'я слід розуміти як пересторогу чоловікові, який зібрав­ся одружуватись: The married man must turn his staff into a stake (букв. Одружений чоловік повинен замінити свій ціпок на кілок) [14, с. 202]. Подружнє життя накладає на чоловіка певні обов'язки, зокрема він має споважніти і взяти на себе відповідальність за дружину та сім'ю.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16