М І Гнатюк - Наукові записки в 11 - страница 20

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 

Саме прагненням досягнути художньо-образної конкретності літера­турного твору пояснюється використання такої великої кількості означе­них іменних груп у художньому дискурсі [2]. А наближеність публіцис­тичного дискурсу (далі - ПД) до художнього (далі - ХД) виявляється у практично однотипних випадках застосування означеного артикля з но­мінативами, які позначають:

-   узагальненні поняття та суспільно-політичні терміни: ХД - the persistence, the excellence, the community; ПД - the wealth, the election, the bureaucracy;

-   назви народностей та націй: ХД- the French, the Germans, the Indians; ПД - the Saudis, the Romans, the Kosovars;

-   назви установ, організацій тощо: ХД - the American Express, the Armours and the Swifts, the Vatican; ПД - the UAE, the World Bank, the Immigration and Customs Enforcement agency;

-   географічні назви: ХД - the Holy Land, the Philippines, the Himalayas; ПД - the Gulf, the Palestinian territories, the Elysee, the Atlantic тощо.

І хоча у відсотковому відношенні означених іменних груп в публі­цистичному стилі дещо менше (44 %), ніж у художньому тексті (52 %), відносно всіх слововживань, ця різниця компенсується значно більшою кількістю вищеназваних іменних груп і власних назв, які є "безумовно-означеними": China, India, Brazil, Asia, Mr. Sarkozy, Obama та ін. Крім того, у досліджуваних статтях досить часто зустрічаються іменники, де­терміновані власними назвами в присвійному відмінкові, наприклад: Clinton's victories, Bush's formidable friend.

Означені іменні групи та власні назви разом формують метатекстову основу конкретизації та індивідуалізації публіцистичного повідомлення і, відповідно, стають маркерами достовірності поданої інформації, акту­алізуючи комунікативні інтенції автора-журналіста та передбачаючи ко­мунікативні очікування читача.

Проведені підрахунки показали порівняно невелику кількість означе­них іменних груп у науковому тексті (36 %), відносно всіх словоживань. Пояснення цьому ми знаходимо у специфіці лексичного складу науко­вого дискурсу (далі - НД), а саме у наявності великої кількості іменни­ків абстрактного значення та номінативів, ужитих у родовій співвіднесе­ності, які виражають найзагальніші властивості досліджуваних предме­тів та явищ дійсності.

Відмітними ознаками категорійного значення означеності у цьому типі дискурсу є: а) поширене використання означених детермінативів зназвами наукових теорій та численними термінологічними поняттями: the Derivational Theory of Complexity, this Argument Structure Hypothesis, the Trace Reactivation Hypothesis, the Unification Model, the entropy, the dendrogram, the plosive, the phenotypic variance, the DANN, the insula, these ASL categories; б) велика кількість пре- та постпозитивно означе­них іменних груп, що реалізується за допомогою прикладки чи підрядно-означального речення. Наприклад:

They assumed that the setting of a syllable boundary after the encoding of the first syllable's segment delays the initiation of assignment ofphonemes to the following syllable [11, с. 253].

This is simply due to the fact that more precise accounting of observed measures, such as reading times, will be dominated by the specific mechanisms that implement the theo^... [11, с. 377].

Спільною ознакою вираження значення означеності у трьох дискур­сах є переважне використання якісно-означених іменних груп, які у де­кілька разів перевищують частотність появи кількісно-означених. Крім того, частка означеного артикля є набагато більшою в якісно-означеній детермінації іменних груп, що підтверджує статус означеного артикля як основного засобу вираження категорійного значення означеності.

У цілому, аналізуючи особливості функціонування означених імен­них груп у порівнюваних дискурсах, необхідно підкреслити таке:

-   у досліджуваних дискурсах спостерігається зростання вживань означеного артикля у напрямку від художнього до наукового дискурсу відносно інших детермінативів якісного означення номінативів;

-   частотне використання детермінативів з дейктичною вказівкою на предмет мовлення у науковому дискурсі (1047 одиниць), порівняно з пу­бліцистичним (520) та художнім (346);

-   поширене використання присвійних детермінативів у художньому дискурсі та послідовне зменшення їх кількості в інших дискурсах. По-рів.: ХД - 3009 одиниць; ПД - 1896 одиниць; НД - 638 одиниць;

-   значне переважання числівникової детермінації іменників у кіль­кісній означеності іменників у трьох типах дискурсу. Так, згідно з наши­ми підрахунками, означені іменні групи з числівниками в якості само­стійних детермінувальних маркерів номінативів та у сполученні з інши­ми означеними детермінативами становлять 514 одиниць у художньому дискурсі, відповідно, 719 - у публіцистичному і 698 - у науковому;

-   часте використання квантифікатора all у сполученні з означеним ар­тиклем, присвійними та вказівними детермінативами у художньому дис­курсі порівняно з низькою частотністю їх появи в інших дискурсах. По-рів.: ХД - 102; ПД - 46; НД - 22;

іменні групи з квантифікатором all та номінативи, детермінова­ні числівниками, становлять практично весь об'єм кількісно-означенихіменних груп у художньому дискурсі, однак в інших - їх кількість стає дещо меншою. Порів.: ХД - 91%; ПД - 85%; НД - 78 %;

-   поступове зростання вживань квантифікатора such (ХД - 9 одиниць; ПД - 49 одиниць; НД - 96 одиниць) і квантифікатора both (ХД - 11; ПД - 28; НД - 50) у функції кількісного маркера означеності;

-   у публіцистичному дискурсі у порівнянні з іншими дискурсами час­тіше використовується квантифікатор whose (ХД - 6; ПД - 35; НД - 8), який поєднує значення належності зі значенням двох названих або відо­мих референтів.

Отже, порівняльно-статистичний аналіз означених іменних груп до­зволив виявити певні закономірності їх дистрибуції у досліджуваних дискурсах. Тобто кожний стиль дискурсу має свою систему вживання означених номінативів, яка у кількісному та якісному відношеннях від­різняє його від інших стилів. Отримані результати дають змогу конста­тувати, що мовленнєва специфіка й частотність використання маркерів означеності/неозначеності можуть слугувати характерною ознакою кож­ного окремого дискурсу.

Література:

1. Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка. Морфология: учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. / В. Г. Гак. - М.: Высш. школа, 1979. - 304 с.

2. Моэм У С. Острие бритвы = Razor's Edge: книга для чтения на англ. яз. / У С. Моєм: коммент. М. В. Дьячкова. - М.: Изд-во Менеджер, 2004. - 320 с.

3. Раевская Н. Н. Очерки по стилистической грамматике современного ан­глийского языка / Н. Н. Раевская. - К.: Изд-во Киев. ун-та, 1973. - 144 с.

4.  Рейман Е. А. Английский артикль. Коммуникативная функция /
Е. А. Рейман. - Л.: Наука, 1988. - 114, [2] с.

5. Longman Grammar of Spoken and Written English / [D. Biber, S. Johansson and others]. - London: Pearson Education, 2007. - 1204 p.

6. The Economist [Electronic source]. - 2008. - April 26. - Mode of access: http://www.economist.com/printedition/index.cfm?d=20080426.

7. The Economist [Electronic source]. - 2008. - May 3. - Mode of access: http:// www.economist.com/printedition/index.cfm?d=20080503.

8. Time [Electronic source]. - 2008. - Vol. 171, № 11. - Mode of access: http:// www.time.com/time/magazine/0,9263,7601080317,00.html.

9. Time [Electronic source]. - 2008. - Vol. 171, №. 12. - Mode of access: http:// www.time.com/time/magazine/0,9263,7601080324,00.html.

 

10.Time [Electronic source]. - 2008. - Vol. 171, №. 16. - Mode of access: http://www.time.com/time/magazine/0,9263,7601080421,00.html.

Twenty-First Century Psycholinguistics: Four Cornerstones / ed. by A. Cutler. - Mahwah, New Jersey: London: Lawrence Erlbaum Associates, Inc., Publishers, 2005. - 412 p.УДК 811. 13'42+811. 13'27:321.02

Гуз О. П.,

Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ВИРАЖЕННЯ ВЕРБАЛЬНОЇ АГРЕСІЇ У МАСМЕДІЙНОМУ ДИСКУРСІ

Стаття присвячена аналізу вербальної агресії у контексті масмедій-ного дискурсу. Розглядаються лінгвістичні механізми вербальної агресії у друкованих ЗМІ. Досліджується феномен інвективи як мінімальної оди­ниці вербальної агресії.

Ключові слова: вербальна агресія, масмедійний дискурс,інвективні тактики, мовленнєві стратегії, пейоративна лексика.

This article deals with the analysis of verbal aggression in the context of verbal discourse. The linguistic mechanisms of verbal aggression are examined in printed mass media. The phenomenon of inventive is investigated as minimum unit of verbal aggression at the mass media discourse.

Key words: verbal aggression, mass media discourse, inventive tactics, speech strategies, pejorative vocabulary.

Для сучасної лінгвістики, комунікативній за своєю суттю, надзвичайно актуальною залишається категорія мовленнєвого спілкування, а саме нега­тивне поле комунікації є об'єктом наукової розвідки як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів. У реаліях сьогоднішнього світу категорія агресії є, безумовно, однією з найважливіших та найпріоритетніших. Способи й за­соби реалізації активного прояву агресії досліджуються та аналізуються представниками цілої низки дисциплін: мовознавства, соціології, психо­лінгвістики, культурної антропології, когнітивної та соціальної психоло­гії, прагмалінгвістики, когнітивної лінгвістики й типології мов та інших. Залишаючись однією із фундаментальних властивостей людської поведін­ки, агресія знаходить різноманітне відображення у мові.

Одним із видів агресії, яка має на меті нанесення шкоди опоненту, є вербальна (мовленнєва, комунікативна, словесна, мовна) агресія, тобто конфліктогенна мовленнєва поведінка, в основі якої лежить установка на суб'єктно-обєктний тип спілкування й негативізуючий вплив на адреса­та. Мовленнєва агресія може проявлятися як у різних типах спілкування (міжособистісного, групового, масового), так і у будь-якому дискурсі не­залежно від його часових та національних факторів. Мовленнєві та мовні параметри даного типу мовленнєвої поведінки визначаються дискурсив­ними умовами. Як зазначає Б. Я. Шарифуллін: "З еколінгвістичних пози­цій мовна агресія й мовне насилля (а також мовне маніпулювання, мов­на демагогія тощо) розглядаються як форми мовленнєвої поведінки, які негативно впливають на комунікативну взаємодію людей, оскільки вони

© Гуз О. П., 2010завжди направлені на мінімізацію й навіть деструкцію мовної особистос­ті адресата, на його підкорення, маніпулювання ним в інтересах автора висловлювання" [10, с. 125].

Теоретико-лінгвістичним підґрунтям нашого дослідження стали на­укові праці вчених, які розробляють поняття "дискурс", "мова засобів масової інформації", "комунікативні стратегії й тактики", "мовленнєва агресія" та "інвективність" (Н. Д. Арутюнова, О. Н. Бикова, М. Д. Голєв, М. В. Гречихін, О. В. Демидов, В. І. Жельвіс, Г. В. Завражина, Н. Н. Кош-карова, А. В. Курьянович, А. В. Олянич, Б. Я. Шарифуллін та інші).

Актуальність нашого дослідження зумовлене недостатнім вивчен­ням причин виникнення, механізмів мовленнєвої агресії та наслідків цього комунікативного явища у масмедійному дискурсі.

Мета дослідження полягає у виявленні своєрідності вираження мов­них засобів вербальної агресії у друкованих засобах масової інформації.

Сучасна людина занурена не лише в інформаційну, але й і в емоційну сферу, яка досить часто формується засобами масової інформації (ЗМІ). Наш настрій у значній мірі визначається як тематикою, так і стилістикою газетних, журнальних, теле- й радіо- матеріалів, адже уявлення про су­часний світ здебільшого формується ЗМІ. Політична чи економічна по­дія тільки тоді має для нас певне значення, коли про неї розповідають ЗМІ. Сьогодні у будь-якій країні жодна суспільна структура не може по­вноцінно існувати без комунікативної підтримки. ЗМІ здійснюють суттє­вий вплив на суспільство, його стан та розвиток. Це медіатор між тими, хто управляє і тими, хто є об'єктом управління. Як вважає А. В. Олянич, масово-інформаційне спілкування є сьогодні провідним типом дискурсу, який проникає практично в усі типи інституційного і навіть щоденного спілкування [8, с. 310].

Зазначимо, що останнім часом у масмедійному дискурсі спостеріга­ється помітне зростання інформації, насиченої семантикою агресії. Прак­тично у всіх типах медіа текстів присутні негативні емоції, почуття, на­міри. Мовленнєва агресія у сучасній пресі - явище поширене, яке воло­діє особливими різноманітними засобами й способами свого втілення. На нашу думку, вербальна агресія ЗМІ представляє не меншу небезпеку, ніж фізична, оскільки у слові, у його переносному значенні може проя­витися прихована ворожість. На жаль, мовленнєва агресія активізується й адаптується дуже швидкими темпами в інформаційному просторі, тим самим, витісняє з нього мовленнєву толерантність. Вербальна агресія у ЗМІ виступає засобом прояву влади й мовного насилля по відношенню до читачів. Постійне використання пейоративної лексики призводить у кінцевому рахунку до лексико-семантичної трансформації медіа текстів, присутність негативу стає їхньою невід'ємною частиною [3, с. 73]. З ме­тою привернути увагу більшості читачів, вплинути на їхні думки, по­чуття й навіть вчинки ЗМІ використовують різноманітні мовні засоби, синтаксичні конструкції і прийоми. Журналісти намагаються розробити нові форми спілкування, нові засоби вираження, застосовуючи при цьо­му досить часто мовні одиниці із семантикою агресії. У масмедійних тек­стах досить популярними є тактики, які відносяться до прямої або непря­мої агресії. До активної прямої агресії відносимо погрозу, образу, звину­вачення, прокляття, створення негативного образу, висловлювання, які знижують статус політичного опонента, нагнітання деталей, дискреди­туючі твердження. Активна непряма агресія включає в себе тактики на­смішки, іронії, докору, обурення, ущипливі слова і таке інше.

Вербальна агресія в масмедійних текстах - це перш за все засіб мані­пулювання масовою свідомістю, за допомогою якого ЗМІ можуть викли­кати, підтримати або підсилити негативне ставлення аудиторії до того чи іншого об'єкта, а саме: до політичного діяча або процесу, до тієї чи ін­шої держави, до певної нації, релігії тощо. Агресивні мовленнєві страте­гії розраховані на формування у реципієнта деструктивних почуттів: не­нависті, гніву, люті, помсти. А як загальновідомо, що на середнього чи­тача грубе слово справляє набагато більше враження, ніж нейтральне. Саме через використання стилістично забарвлених слів читач найбільш яскраво і чітко уявляє позицію автора. Сучасна вітчизняна й зарубіжна журналістика переповнена сценами насилля та агресії. Представляючи собою зразок інтолерантної поведінки, мас-медіа шляхом мови формує новий тип тексту, головною особливістю якого виступає вербальна агре­сія, яка є надзвичайно потужним експресивним елементом у створенні емоційно заряджених текстів. Насамперед вживання негативно оцінної лексики (лайливі, грубі, недоброзичливі, уїдливі слова тощо) є найулю­бленішими прийомами журналістів у досягненні експресії. Варто заува­жити, що для масмедійного, особливо політичного, дискурсу сьогодення властива тенденція до образливих висловів на адресу опонентів, що, по суті, є порушенням етичних норм, правил пристойності та гідності. Саме поняття "опонент", обов'язкове в рамках цивілізованої дискусії, досить часто прирівнюється до аналогу "ворог", ось чому словесні баталії набу­вають запеклого, агресивного характеру. Чіткі аргументи, спокійне обго­ворення замінюються лайкою з використанням взаємних докорів, звину­вачень, образ, різких безапеляційних оцінок.

Більшість лінгвістів (М. В. Гречихін, О. В. Демидов, Г. В. Завражина, Н. О. Остроушко, А. П. Чудінов та інші) вважають вербальну агресію од­ним із найважливіших засобів впливу на читача у друкованих ЗМІ. Фор­ми й способи вираження мовленнєвої агресії насамперед залежать від етнокультурних особливостей комунікації і політичної орієнтації дру­кованого органу. У газетних текстах тоталітарно-авторитарних держав переважають прямі форми вербальної агресії, котрі досягаються такти­ками образи, зневаги, обвинувачення, погрози, прокляття і тому поді­бне. Натомість, у друкованих ЗМІ демократичних країн вербальна агре­сія здебільшого виражається за допомогою форм непрямої комунікації. Н. О. Остроушко відносить до знаків вербальної агресії, які є найбільш поширеними й популярними у масмедійному дискурсі, ярлики, лайливу лексику, іронічні номінації, маркери відчуженості, спеціальні пейорати-ви, політичні терміни, (негативно-оцінні амбівалентні терміни, політичні пейоративи, дисфемізми), антропоніми, етноніми [9, с. 19].

Центральне місце серед засобів реалізації агресивних комунікатив­них намірів у масмедійному дискурсі посідають інвективи, тобто такі мовні одиниці, за допомогою яких можна образити опонента. Інвектив­на функція мови є однією з її природних функцій, яка тісно пов'язана з можливістю (й життєвою необхідністю) творчого використання сло­ва [2, с. 44]. Поступово вербальна інвектива практично повністю заміняє дійсний акт агресії. У сучасному суспільстві інвектива проникає у сфе­ри, які раніше вважалися сакральними - в інститути влади (суд, адміні­страція, уряд), в армію, освіту тощо. Інвектива пронизує всі дискурси і стає зброєю досягнення особистих цілей політиків, журналістів та інших учасників комунікативного процесу. На думку В. І. Жельвіса, в основі інвективного спілкування лежить, по-перше, прагнення знизити соці­альний статус адресата або рівень його самооцінки, нанести моральну шкоду. По-друге, через образу й кривду може переслідуватися практич­на ціль - досягнути зміни у поведінці адресата [4, с. 23]. Таким чином, інвективу можна вважати "будівельним матеріалом" вербальної агресії, її мінімальною одиницею [7, с. 199]. Г. В. Завражина вважає, що саме інвективні тактики найповніше реалізують вербальну агресію в масме-дійному дискурсі. Науковець розглядає інвективні тактики як сукупність спланованих агресивних мовленнєвих дій, що здійснюється за допомо­гою експресивних, негативно оціночних одиниць, які створюють своєю семантикою певний соціальний "антиідеал". Мовленнєві агресивні дії підпорядковані завданню понизити соціальний статус й, можливо, нане­сти психологічної шкоди об'єкту, котрий, у свою чергу, обов'язково так чи інакше присутній в інвективній ситуації [5]. Авторка зазначає, що ін­вективні тактики можуть реалізовуватись у таких прийомах як повтор, порівняння, гіперболізація, узагальнення, розповсюдження чуток й при­пущень, зривання масок і таке інше [5].

У масмедійному дискурсі інвектива як одиниця вербальної агресії ви­користовується для досягнення більшої сенсаційності, для привернення уваги суспільства до видавництва, для зацікавленості аудиторії у самій проблемі розповсюдження ненормативної лексики як соціокультурного явища. О. В. Демидов констатує існування наступних видів інвектив: ін­вективних ярликів, лайливих інвектив, вердиктів, засобів дифамації, іро­нічних інвектив, стійких виразів, метафоричних інвектив [1, с. 92]. Уче­ний виділяє два види інвектив: 1) мимовільна, неконтрольована емоцій­на реакція; 2) свідомий намір скривдити супротивника з метою проде­монструвати своє домінуюче положення [1, с. 93].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16