М І Гнатюк - Наукові записки в 11 - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 

© Дягілєва Ж. А., 2010ний контекст його використання. На вищому рівні ті ж відношення по­вторюються в тексті й дискурсі.

  Термін "дискурс", на відміну від терміну "текст" не застосовуєть­ся до давніх текстів, зв'язки яких із життям не відтворюються безпосе­редньо.

  Дискурс є процесом творення тексту, а матеріалізований дискурс письмово зображений у вигляді тексту [2, с. 147].

Неоднозначне розуміння тексту залежить від аспектів його дослі­дження.

У межах структурно-граматичного напряму увага дослідників зосе­реджена на формальних засобах і типах зв'язності тексту, принципах по­будови структури тексту, проте обмеженість цього напряму формальною структурою не вирішує поставлених лінгвістикою тексту завдань.

Для текстової семантики значущим є багатошаровість, різноплано-вість та глобальність семантичного змісту тексту, а також семантична еквівалентність як основа об'єднання речення у зв'язний текст, виходя­чи із значеннєвої близькості слів, семантичного повтору.

З позиції комунікативно-прагматичного напряму текст розгляда­ється як складний комунікативний механізм, посередник комунікації, що фіксує стратегічну програму адресанта, яка сприймається й інтерпрету­ється адресатом.

Головними проблемами семіотичного напряму дослідження тексту є розгляд співвідношення текстового знака, його денотата та світу дій­сності, тексту й семіотичного універсуму культури.

Когнітивний напрям лінгвістики тексту має на меті аналіз змісту тек­сту шляхом моделювання когнітивних структур репрезентації знань, які зумовлюють породження й розуміння тексту [2, с. 147].

Лінгвокультурологічний напрям дослідження тексту, який посту­пово виокремлюється із семіотичного, зосереджений на проблемі відо­браження культури в текстах. Розглянемо докладніше цей аспект лінг­вістики тексту.

Поєднання лінгвоцентричного й культурологічного підходу спрямо­вує аналіз, з однієї сторони, на вивчення функціонування мовних оди­ниць в умовах художнього тексту, в першу чергу, лексичних одиниць. З іншої сторони, середовище, в якому функціонує текст - це культура й со­ціум. Культура, фактично, існує у формі текстів - знакових творів духо­вної діяльності людини [11]. Незаперечний взаємозв'язок мови й культу­ри дає можливість досліджувати функціонування текстів у національній мові, культурі з домінуючою роллю людини. Нова наукова парадигма з яскраво вираженою антропоцентричною орієнтацією посилила увагу до тексту не тільки як до форми комунікації, але і як до одиниці культури. Це пов'язано з тим, що текст як виключно складний і багатоаспектнийоб'єкт дослідження вимагає застосування різних підходів до його інтер­претації. Текст відображає спільну діяльність автора й адресата, в яку свою специфіку вносять різні сфери спілкування, особливості ситуації.

У будь-якому випадку текст, занурений у культурний простір епохи, культурологічний тезаурус адресата відображає особливості авторської особистості, його знання, лексикон, образ світу, конкретні цілі й мотиви. Текст несе на собі, таким чином, відбиток культури певного етапу в істо­рії суспільства, культури певного народу з його традиціями, менталітетом.

Якщо під культурою розуміти спосіб самоорганізації універсуму, правила діяльності людей і відштовхуватися від того, що безсмертя люд­ства - це безсмертність інформації, зв'язок культури з текстом як універ­сальної форми комунікації, яка повинна не тільки зберігати, але й пере­давати інформацію наступним поколінням, стає очевидним [3].

Дотичними пунктами між двома аналізованими поняттями виділяють такі:

  антропоцентричність: людина - творець культури, її найголовніше творіння, текст також створюється людиною для людини.

•  діалогічний характер: актуальним є поняття "діалог культур" (С. С. Аверинцев та ін.), як і діалогічність текстів, які існують на межі двох свідомостей, двох суб'єктів [1, с. 120].

  діяльнісна сутність: культура розглядається як "діяльнісна реакція на світ" [9, с. 19], текст також є результатом первинної комунікативної діяльності й об'єктом вторинної комунікативної діяльності. Стимулом до створення тексту є оточуюча дійсність.

  знаковість: текст і культура розглядаються як семіотичні системи, які здатні зберігати й передавати соціально значущу інформацію [7].

  символічність: культура - символічний всесвіт [7], текст, особливо художній, також має символічний характер. Символіка є всезагальною формою життєдіяльності й культури [6, с. 44].

  функціональна спільність: до функцій культури вчені відносять ін­формаційну, адаптивну, комунікативну, регулятивну, нормативну, оцін­ну, інтегративну, соціалізації [9, с. 14], такі функції характерні й тексту.

  нормативність: культура трактується як сукупність норм і правил, які регулюють життя людей, програма способу життя [9, с. 14], текст також вибудовується з урахуванням різних норм: мовних, текстових, комунікативно-прагматичних.

  категорійна спільність: культура - цілісна, має індивідуальну сво­єрідність, спільну ідею та стиль. У цьому твердженні відображається кореляція та ізоморфізм із текстом. Текст, як відомо, характеризується зв'язністю й цілісністю, ідеєю, стилістичною маркованістю.

Перелік особливостей, характерних для культури й тексту, дозволя­ють зробити висновки, про те, що текст є невід'ємною частиною культу­ри. Виходячи з цього твердження, Л. М. Мурзін припускає, що текст неє найвищим рівнем мови. Якщо визнати семіотичність культури, то саме культура складає цей найвищий рівень. Оскільки рівень культури безпо­середньо надбудовується над рівнем тексту, їх взаємодія стає більш оче­видною. Текст стає формальною одиницею культури, культура "розкла­дається" на тексти, складається з текстів, хоч якісно не зводиться до них [11, с. 165]. На нашу думку, дослідник досить органічно ввів у систему мови антропоцентричну складову у вигляді рівня культури.

Текст як феномен культури поки недостатньо вивчений [пор.: 7; 11], хоч є багато робіт, присвячених зв'язку мови і культури. Мову як діяль­ність людського духу і як частина культури розглядали В. Гумбольдт, Х. Штейнталь, О. А. Потебня та ін. Визначення мови як "дому буття" (М. Хайдеггер) зумовило актуальність робіт присвячених моделюванню й виявленню своєрідності картини світу й особистості. Дослідники ви­вчають метафори, фразеологію, ключові слова, прецедентні імена, кон­цепти, які відкривають нові можливості у вивченні народних традицій, культури народу, його образу світу, менталітет [3]. Проведення таких до­сліджень доцільним визнається на основі текстів.

Окреслена проблематика й обраний підхід у вивчені тексту вимагають визначення поняття тексту. З лінгвістичної точки зору, текст - це вер­бальний твір, побудований за допомогою елементів системи мови, який відображає реальну дійсність. У цьому визначенні текст розглядається як одиниця мови - такої точки зору дотримується П. Хартманн, В. Дрес-слер, Д. Фивегер. З іншої позиції, текст - одиниця комунікації, яка збері­гає й передає інформацію про певну культурно-історичну епоху й відо­бражає психічне життя індивіда. Тобто текст є одиницею мовлення [14]. Такі різнополярні визначення потребують компромісного варіанту, який був запропонований О. І. Москальською. Текст, на її думку, є не тіль­ки одиницею мовлення, але й одиницею мови, оскільки в основі побудо­ви текстів - спільні принципи, які не належать сфері мовлення, а систе­мі мови або ж мовній компетенції [10]. Пропонуючи таке визначення, ав­тор посилається на роботу В. А. Бухбіндер: текст - одиниця мовлення, яка складається з одиниць мови - речень [4, с. 35]. Таким чином, значен­ня всіх одиниць мови реалізується в тексті, де дані одиниці набувають комунікативної значущості й обумовленості, зазнають певної системати­зації. За таких умов кожна одиниця, не тільки найбільш повно проявляє свої сутнісні ознаки, але й нові, текстотвірні функції.

На думку О. І. Москальської, під текстом розуміють, з однієї сторони, будь-яке висловлювання, що складається з одного або й більше речень, які несуть у собі за задумом мовця закінчений смисл, а, з іншої сторо­ни, такий мовленнєвий витвір як повість, роман, стаття й т. п. [10, с. 12] В якості тексту можна також розглядати й абзаци, параграфи. Не розмір твору дає можливість класифікувати його як текст, а наявність у ньогопевних якостей і властивостей. Текст - це система, а будь-яка система є сукупністю однорідних елементів, організованою за певними правилами з певною метою функціонування.

Підводячи риску під розглянутими визначеннями, висуваємо власну гіпотезу, що з позиції лінгвокультурології текст - мовленнєва одиниця культурного простору певного соціуму, яка засобами мови передає пев­ну інформацію.

При розгляді поняття "художній текст" виникає термінологічна колі­зія, оскільки текст може охоплювати різні об'єкти: текст як продукт при­родної мови (первинна моделююча система), і текст як витвір худож­ньої творчості (вторинна моделююча система). Природну мову назива­ють первинною моделюючою системою, адже за допомогою мови лю­дина пізнає оточуючий нас світ і дає назву явищам, предметам реаль­ної дійсності. Художній текст називають вторинною моделюючою сис­темою, оскільки в ньому поєднується відображення об'єктивного світу й авторська вигадка. Для художнього тексту природна мова є лише буді­вельним матеріалом. Мова художнього тексту - особлива знакова систе­ма, єдина для різних мов. Ця мова характеризується неоднозначністю се­мантики, безліччю інтерпретацій. Ці властивості тісно пов'язані з мов­ним оформленням художнього тексту, для якого характерно використан­ня слів у їхньому вторинному кодовому значенні. Сугестивність поетич­ного слова, зближення далеких уявлень, породження нових асоціатив­них і конотативних значень зумовлюють складність вивчення поетичної мови. У художньому тексті складаються особливі відносини між трьо­ма основними величинами - реальним світом, світом понять і світом зна­чень [14, с. 14]. Якщо для тексту як продукту універсального мовлення характерна формула "дійсність - смисл - текст", то в художньому тек­сті, на думку Г. В. Степанова, ця формула модифікується в іншу тріаду: "дійсність - образ - текст" [13, с. 40]. Ці особливості художнього тексту й породжують семантичну багатоплановість.

Текст, особливо художній, сприймається на фоні реальності й у взаємозв'язку з нею. Історичні події, реалії побуту - все це включаєть­ся до твору, без яких він не може бути правильно сприйнятим. Реаль­ність - є, так би мовити, коментарем до певного тексту, його пояснен­ням. Будь-який художній текст - матеріальний об'єкт реального світу й у той же час містить в собі естетичне відображення реального світу ху­дожніми засобами [8]. Із цим параметром тексту пов'язані поняття "вер­тикальний контекст" і "фонові знання", які необхідні для цілісного адек­ватного сприйняття тексту. Вертикальний контекст - це весь соціальний устрій, всі поняття, уявлення, погляди соціального прошарку, знання, які необхідні для того, щоб твір певного напряму міг бути сприйнятим чита­чем різних країн і епох [5, с. 39]. Категорію глобального вертикальногоконтексту складають фонові знання й внутрішньотекстовий вертикаль­ний контекст. Фонові знання - позатекстове поняття, що позначає "су­купність відомостей, які має кожен, як той, хто створює й для кого ство­рюється текст " [5, с. 7].

Вертикальний контекст, на думку І. В. Гюббенет, - це приналежність тексту, він створюється різного роду історичними посиланнями, цитата­ми. Поняття вертикального контексту має на меті відобразити ще один суттєвий екстралінгвальний параметр тексту - його зв'язок із культу­рою, занурення в культуру [5, с. 6].

Трагічні події ХХ століття, безперечно, залишили слід не тільки в іс­торії Німеччини, а й у людських стосунках. З однієї сторони, дружні сто­сунки на війні розглядалися як колективна солідарність. Тобто друзі - це ті, хто воюють на одній стороні. В такій солідарності немає нічого осо­бистого. Людина, одягнута в такий же мундир - друг, про якого нічого не відомо. З іншої сторони, в екстремальних умовах актуалізується один з основних критеріїв дружби - довіра в найвищому її ступені - довіри­ти іншому своє життя. Така дружба зароджується тоді, коли людям дово­диться в усьому розраховувати один на одного. Якщо вони стають дру­зями по зброї, то між ними виникає зв'язок, який базується на взаємоза­лежності й довірі. Солдати стояли пліч-о-пліч, тримаючи зброю, давши клятву, воювати і не залишати товариша в біді. Взаємовиручка була не­обхідною умовою боєздатності війська [12, с. 222].

Молоді фронтовики повернулись додому морально і фізично скаліче­ними. Вони не могли знову жити нормальним життям і не довіряли ніко­му крім товариша:

(1)  ...wir waren hart gewesen, ohne anderes Vertrauen, als das zu dem Kameraden neben uns ... (Remarque)

Таке твердження було сутністю світосприйняття людей "втраченого покоління". Усі ідеали були знищені невідворотними ударами долі:

(2)  ...ich hatte gelernt, dass man sich auf nichts anderes verlassen konnte als auf sich selbst und hochstens noch auf einen Kameraden (Remarque).

(2)Навіть якщо війна закінчилась, особливі дружні відносини між людь­ми зберігалися. Доказом цього твердження є роман Е. М. Ремарк "Drei Kameraden". У центрі оповіді молоді люди, які не загинули на фронті. Повернувшись додому, колишні солдати не могли здійснити довоєнні плани й мрії, часто не знаходили свого місця в звичайному житті. Раптом виявилось, що війна й перші післявоєнні роки знищили не тільки міль­йони людей, але й ідеї, поняття, найпростіші уявлення про людські сто­сунки. Автомайстерня була для трьох товаришів оазою вірності й взаєм­ної підтримки у ворожому світі великого міста, а четвертим товаришем і символом союзу фронтових друзів - майже одухотворений, живий, зі­браний ними автомобіль "Карл":Autos waren Freunde, aber Karl war uns noch viel mehr gewesen. Ein Kamerad!... Wir hatten zusammengehort (Remarque).

У романі "Drei Kameraden" лексема Freund зазнає пейоризації, позна­чаючи ставлення до предмету:

(3)Er ist nicht einfach ein Getrank, - er ist schon mehr ein Freund. Ein Freund der alles leichter macht.

Таким чином відбуваються зміни у шкалі цінностей соціальної групи, де товариш займає найвищу позицію, а друг (Freund) відображає досить невиразне ставлення до іншої людини, оскільки одразу дублюється лек­семою Kamerad, у яку автор вкладає образ людей, які завжди зрозуміють, прийдуть на допомогу, не зрадять:

(3)  "Er ist mein Freund", sagte ich zu dem Madchen. "Ein Kamerad
aus dem Kriege. Er ist der einzige Mensch, den ich kenne, der aus einem
grofien Ungluck ein kleines Gluck gemacht hat. Er weifi nicht mehr, was er
mit seinem Leben anfangen soll,
- deshalb freut er sich einfach, dass er noch
lebt"
(Remarque).

Автор характеризує представників "втраченого покоління" як жор­стких, рішучих, іронічних людей, які визнають тільки конкретну допо­могу:

(4)Freundschaft schliefien, Vorauszahlung bekommen und zum Abendbrot eingeladen werden: das heifit verkaufen! (Remarque)

Результатом пережитих жахів війни став стомлений і безнадійний ци­нізм, обмеженість і вузькість духовних інтересів. Життя було найбіль­шим пріоритетом. У контексті війни концепт "дружба" перетинається з концептом "життя" (приклад 5). Для людей післявоєнного часу сенсом життя були друзі, які, тримаючись разом, намагалися вижити:

(5)Da standKoster, mein Kamerad ... erst mussten wir sterben. Solange wir lebten, wurden wir sie herausholen. So war es immer. Solange Koster lebte, konnte ich nicht sterben. Und solange wir beide lebten, konnte Pat nicht sterben (Remarque).

Дружба молодих людей, де панувала відданість, вірність і любов, була для них єдиною умовою існування. Коли вони разом, зовнішній світ не здатен зруйнувати їх прагнення до життя.

Особливістю функціонування концепту "дружба" у семантичному просторі роману Е. М. Ремарк "Drei Kameraden" є вплив війни на форму­вання людської свідомості. Зміна ціннісних орієнтирів "втраченого по­коління" визначила його нові пріоритети: віра в справжню дружбу як ре­зультат солдатського товаришування і людяність. Таким чином, аналізо­ваний нами концепт перетинається з концептом "життя", адже головні герої роману не уявляли свого життя без фронтових друзів. Семантич­ним ядром досліджуваного концепту виділяємо лексему Kamerad, тоді як Freund зазнає пейоризації, стає периферією концептуального поля"дружба", позначаючи в романі невиразне ставлення до іншої людини або до предмету.

Перспективним вважаємо звернення нашого дослідження до сучас­них німецьких творів із метою визначення особливостей актуалізації концепту "дружба" в художніх текстах різних історичних періодів.

Література:

1.Бахтин М. М. Человек в мире слова / М. М. Бахтин. - Российский открытый ун-т. - М., 1995. - 140 с.

2.Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики / Ф. С. Бацевич. - К.: Видавничий центр "Академія", 2004. - 344 с.

3.Болотнова Н. С. Филологический анализ текста / Н. С. Болотнова. - М.: Флинта - Наука, 2007. - 520 с.

4.Бухбиндер В. А. О некоторых прикладных и теоретических аспектах лингвистики текста / В. А. Бухбиндер. - К., 1978. - С. 30-37.

5.Гюббенет И. В. Основы филологической интерпретации литературно-художественного текста / И. В. Гюбеннет. - М.: МГУ, 1991. - 205 с.

6.Лебедева Н. М. Введение в этническую и кросс-культурную психологию / Н. М. Лебедева. - М.: Ключ - С, 1999. - 223 с.

7.Лотман Ю. М. Внутри мыслящих миров: Человек - текст - семиосфе-ра - история / Ю. М. Лотман. - Тартуский ун-т. - М.: Языки рус. культуры, 1996. - 464 с.

8.Лукин В. А. Художественный текст. Основы лингвистической теории и элементы анализа / В. А. Лукин. - М.: Ось-89, 1999. - 192 с.

9.Маслова В. А. Лингвокультурология / В. А. Маслова. - М.: Академия, 2001. - 203 с.

 

10.Москальская О. И. Грамматика текста / О. И. Москальская. - М.: Высш. шк., 1981. - 230 с.

11.Мурзин Л. Н. Язык, текст и культура / Л. Н. Мурзин // Человек. Текст. Культура. - Екатеринбург, 1994. - С. 160-169.

12.Ніколенко О. М. Зарубіжна література / О. М. Ніколенко, Н. В. Хомен-ко. - К.: Видавничий центр "Академія", 1998. - 320 с.

13.Степанов Г. В. О границах лингвистического и литературоведческого анализа художественного текста / Г. В. Степанов // Современные аспекты изу­чения. Теория литературных стилей. - М., 1982. - С. 27-56.

14.Тураева З. Я. Лингвистика текста: текст, структура и семантика / З. Я. Тураева. - М.: Просвещение, 1986. - 126 с.

Remarque E. M. Drei Kameraden: [Roman] / E. M. Remarque. - Augburg: Weltbilt, 2006. - 448 s.Єгорова О. І.,

Сумський державний університет, м. Суми

ЕКСПРЕСИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЄДНОСТЕЙ ВИЩОГО ПОРЯДКУ В АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ

У статті розглядаються питання кореляцій категорій кількості, ін­тенсивності та градуальності. Фокусується увага на функціонуванні відчислівникових субстантивів у англомовному тексті як мовних марке­рів субкатегорії невизначеної кількості, осмислюються експресивні по­тенції "єдностей вищого порядку" - лексем hundred, thousand, million.

Ключові слова: лексема, квантитативність, експресивність, інтен­сивність, градуальність, контекст.

The article deals with the problems of categorial correlation of quantity, intensity and gradation. Attention is being focused on the functioning of the substantivized numerals in the English text as language markers of the category of indefinite quantity. The expressive properties of "higher units" - lexemes are under analysis.

Key words: lexeme, quntitativness, expressiveness, intensiveness, grada­tion, context.

Дослідження та аналіз онтологічної категорії кількості та низки її суб-категорій являє собою один з перспективних підходів до дослідження мов­ної картини світу. Вивчення лінгвістичної інтерпретації об'єктивації кіль­кості включає в себе питання мовних екстеріоризаторів цієї категорії, пи­тання парадигматичної та синтагматичної організації квантитативних оди­ниць, визначення способів і засобів позначення кількості, їх залежність від іманентної структури мови та лінгвістичних факторів [14, с. 30].

Мовна картина світу передбачає не тільки відображення об'єктів, а й вираження позиції, оцінки та відношення суб'єкта, що номінує ці об'єкти. Система оцінок, набувши соціально-типічного характеру, приймає участь у конструюванні мовної картини світу [8, с. 67]. Мов­ні одиниці-конституенти функціонально-семантичного поля кількості відзначаються різнорівневою стилістичною маркованістю, поєднують у своїй структурі компоненти кількісної та емоційно-оцінної семанти­ки. Сукупність семантико-стилістичних характеристик мовних одиниць засіб суб'єктивного ставлення комуніканта до інформації/реципієнта під акту комунікації препарує експресію. Актуальність роботи зумов­лена підвищеною увагою сучасних лінгвістів до вивчення системно-функціональної природи мовлення та його прагмалінгвістичного аспек­ту. Зокрема, ретельного висвітлення потребують феномен кореляції ка­тегорій кількості, якості, детермінації та інтенсивності, а також їх мате-

© Єгорова О. І., 2010ріалізації на текстовому рівні. Об'єктом дослідження виступають "єд­ності вищого порядку" (термін О. Єсперсена [4, с. 223]) - англійські лек­семи hundred, thousand та million, а предметом - виявлення їх стилістич­них властивостей у мовленні.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16