М І Гнатюк - Наукові записки в 11 - страница 6

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 

Хоча концепт HEIM вербалізується в німецькій мов через розгалуже­ну сітку похідних слів проте в пареміологічному фонді знаходимо лише декілька прислів'їв, що виражають палке бажання відвідати рідну домів­ку (In der Heimat ist es schon. Wo kann es schoner sein als an der Heimat Herd!/ Кожному мила своя сторона! Ost und West, daheim am best./Всю­ди добре, а вдома найкраще. Das Heim geht uber die Fremde в гостях добре, а вдома краще.) Дані паремії означають, що рідна домівка асо­ціюється з затишком, любов'ю, ріднею. Такі похідні слова як Heimat/ Батьківщина та Heimweh/ Туга за Батьківщиною несуть в собі відби­ток затишку рідної домівки та теплоти домашнього вогнища, бажан­ня повернутися сюди. Оскільки менталітет є тим орієнтиром та надбан­ням, що створюється людьми у процесі соціалізації з урахуванням осо­бливостей культурно-історичної епохи, то й концепт HEIMWEH у ході поступального розвитку суспільства набуває різного соціокультурного осмислення.

Отже, складний концепт HEIM об'єктивується у різних лексич­них одиницях: іменні концепту - лексема Heim, її синонімах, похід­них, вільних та сталих словосполученнях, пареміях. Всі ці мовні одини­ці відображають різні виміри зазначеного концепту: понятійний, образ­ний, оцінний, зокрема такі концептуальні ознаки: [Wohnsitz], [Heimat], [Elternhaus], [Weg nach Hause], [Heimat], [kurzfristiger Aufenthalt in einem Gebaude], [Zwangsaufenthalt in einem Gebaude], тощо.

Перспективою подальшого аналізу буде етнічна специфіка концепту HEIM та його дискурсивні конфігурації.

Література:

1.    Вежбицкая А. Лексикография и концептуальный анализ / Вежбицкая А.
- М.: Анн Арбор, 1985. - С. 123.

2.  Карасик В. И. Языковой круг. Личность, концепт, дискурс /
Карасик В. И. - М.: Гнозис, 2004. - 390 с.

3. Левицкий В. В. Этимологические и семасиологические исследования в области германских языков / Левицкий В. В. - Черновцы: Рута, 1997. - 276 с.

4. Маковский М. М. Удивительный мир слов и значений. Иллюзии и парадоксы в лексике и семантике: учеб. пособ. / Маковский М. М. - М.: Высш. шк., 1989. - 205 с.

5. Маслова В. А. Введение в когнитивную лингвистику / Маслова В. А. -М.: Наука ; Флинта, 2007. - 296 с.

6.Приходько А. М. Концепти та концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики / Приходько А. М. - Запоріжжя: Прем'єр, 2008. - 332 с.

7.Степанов Ю. С. Константы: стов. рус. культуры: [изд. 3-е испр. и допол.] / Степанов Ю. С. - М.: Академич. проект, 2004. - 992 с.

8.Duden. Band 7. Herkunftsworterbuch. Etymologie der deutschen Sprache. 3 Aufl. - Mannheim ; Leipzig ; Wien; Zurich: Dudenverlag, 2001. - 960 s.

9.Duden. Band 8. Die Sinn- und sachverwandten Worter 2. Aufl.- Mannheim ; Wien ; Zurich: Bibliographisches Institut, 1986. - 800 s.

 

10.Etymologisches Worterbuch des Deutschen. 2. Aufl. - Berlin: Akademie Verlag GmbH, 1993. - 1664 s.

11.Langenscheidt 2008: Groflworterbuch. Deutsch als Fremdsprache. - Berlin ; Munchen: Langenscheidt KG, 2008. -1309 s.

Rohrig L. Lexikon der sprichwortlichen Redensarten. 3. Aufl / Rohrig L. -Freiburg ; Basel ; Wien: Verlag Herder, 1994. - 1910 s.УДК 811.161.2:81'367.332.7

Бондар О. О.,

Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцюбинського, м. Вінниця

ВИЯВ ЛІНГВАЛЬНОЇ ПРИРОДИ СИНТЕТИЗМУ В СФЕРІ ПРИСУДКОВИХ СТРУКТУР

Статтю присвячено аналізу основних поглядів на лінгвістичну при­роду й функціональні особливості простих присудків, подана їхня типо­логія за структурою залежно від способу їх морфологічного вираження.

Ключові слова: присудок, простий присудок, синтетизм, лінгвістич­на природа.

The article is devoted to the analysis ofthe main points of view on the linguistic nature andfunctional peculiarities of the simple predicate. The article gives their typology by the structure depending on their morphological expression.

Key word: predicate, the simple predicate, syntetyzm, the linguistic nature.

Речення загалом, і його формально-граматичні компоненти зокрема, посідають центральне місце в синтаксичній системі української мови. Традиційне визначення членів речення ґрунтується на одночасному вра­хуванні їхніх формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних ознак. Актуальність дослідження зумовлене тим, що сучасна граматична теорія потребує ретельного аналізу синтаксичних одиниць із урахуванням їхніх формальних, семантичних і функціональних ознак.

М. В. Ломоносов, О. Х. Востоков, Ф. І. Буслаєв, О. О. Потебня,

0.  О. Шахматов та інші розробили граматичну теорію простого присуд-
ка. Вже у другій половині XIX ст. на початку XX ст. були сформульовані
традиційні поняття і терміни, що лежать в основі сучасних інтерпретацій
простих присудків. Сучасне тлумачення синтаксичного
синтетизму при-
судкових сполук знайшло відображення у теорії простих присудків і "ви-
являється у вираженні члена речення однією словоформою, тобто за від-
сутності в ньому службових або напівслужбових слів"
[13, с. 551]. До ди-
ференційних формальних ознак присудка належать його морфологічна
природа і спосіб вираження модально-часових значень
[15, с. 74]. Біль-
шість сучасних науковців залежно від способу вираження (І. Р. Вихо-
ванець,
К. М. Плисько, М. Т. Чемерисов, Н. Ф. Венжинович) поділяють
присудки на прості, подвійні і складені. Ф. І. Буслаєв, В. А. Белошапкова,

1.         П. Распопов, С. В. Шевчук не виділяють подвійні присудкової сполу-
ки
[12, с. 420], [8, с. 208], [14, с. 619]. О. О. Шахматов під терміном "по-
двійні присудки" розумів такі присудки, які ми тепер виокремлюємо як
складені.
В. В. Бабайцева, Ф. К. Гужва виділяють також складні присуд-
кові структури, які деякі синтаксисти (Н. Л. Іваницька,
К. Ф. Шульжук)
кваліфікують, як трьохелементні (трикомпонентні)
[1, с. 79], [15, с. 73].
© Бондар О. О., 2010М. У. Каранська поділяє присудки на дієслівні (прості дієслівні, складені дієслівні, фразеологічні дієслівні, парні дієслівні, нульові буттєві й при­судки у формі сталого дієслівного словосполучення) та іменні складені (іменникові, прикметникові, займенникові, числівникові та дієприкмет­никові) [6, с. 24]. Ми аналізуємо прості присудки залежно від вираження їхньої модально-часової категорійності [3, с. 68], і поділяємо думку І. Р. Вихованця, виокремлюючи серед розмаїття присудкових структур про­сті, складені і подвійні (складні) присудки.

Мета статті полягає у з'ясуванні лінгвальної природи синтетизму в сфері присудкових структур залежно від способу їх морфологічного вираження. Об'єктом дослідження є просте двоскладне речення з про­стим присудком. Основним джерелом фактичного матеріалу стали ху­дожні твори В. Нестайка, І. Нечуя-Левицького, П. Загребельного, Л. Глі-бова, С. Васильченка, О. Кобилянської, М. Старицького, М. Стельмаха, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Кочерги та ін., статті з газет "Голос України", "Молода Україна", "Літературна Україна" та кни­ги В. М. Галузка, О. Білецького та Л. Большова (усього проаналізовано близько 1000 присудкових сполук).

Прості присудки є типовими формами простого двоскладного речен­ня і складаються з одного елемента: відмінюваної форми дієслова або її замінника (інфінітива, вигукової усіченої незмінної форми дієслова, зву­конаслідувального вигуку, спонукальної частки-вигука) [6, с. 28]. У за­лежності від морфологічного вираження прості присудки поділяються на прості дієслівні присудки, вигуково-дієслівні, інфінітивні [10, с. 155], [12, с. 420].

Дієслівний простий присудок - найбільш типова форма присудка двоскладного речення - виражається формами теперішнього, минулого чи майбутнього часу в дійсному та у формах наказового й умовного спо­собів [13, с. 494]: Оминувши міст через річечку, Богдан повертає не на свою, а на Яринину вулицю (М. Стельмах); А на краю хутора, од степу, спочивав у сінях своєї хати старий дід (С. Васильченко); Він уже не вер­неться до вас! (О. Кобилянська); Ми б радо прийняли таких воїнів! (П. Загребельний). Вигуково-дієслівний присудок компонують вигуково-дієслівні форма типу хап, скік, стук, які в тексті передають значення ми­нулого часу доконаного виду з відтінком інтенсивності дії [2, с. 123] А чоловік з мітлою все шарк, шарк! (Літературна Україна, 24.12.05). Аж двері рип у хату із сіней (Л. Глібов).

Аналізуючи двоскладне речення з присудком у формі наказового спо­собу, варто звернути уваги на те, що в українському мовознавстві па­нує думка, згідно з якою кличний відмінок не може бути членом речен­ня. Проте І. Р. Вихованець обґрунтовує необхідність класифікації імен­ника у кличній формі як підмета, зважаючи на двобічний предикатив­ний зв'язок із присудком та "поширене вузьке його розуміння як елемен­та з семантико-синтаксичною функцією суб'єкта" [3, с. 66] Тому речен­ня типу Мамо, не ховай свої вушка! Ти ж хочеш бути молодою! (Голос України, 06.07.05); Тепер, Федоре-небоже, укрій собі гріночку хліба, але тоненьку, панську (В. Стефаник) кваліфікуємо як двоскладні. Присудок, виражений дієсловом у формі наказового способу, - зазвичай присудок, який має значення пом'якшеного прохання, поради, повчання і вимов­ляється часто з інтонацією прохання, особливо, коли у реченні присут­нє звертання: Господи, змилосердися над ним! (О. Кобилянська); Скажи ж мені це, крамарю турецький! (І. Кочерга); Візьми, Мелашко, паляницю батькові і дітям гостинці! (І. Нечуй-Левицький).

Досліджуваний матеріал засвідчує, що найбільшу регулярність уживан­ня виявляє простий дієслівний присудок, засобом вираження якого слугує дієслово у формі минулого часу на позначення: а) однократної дії, що відбу­лася до моменту мовлення: Залізо палуби вогнем опекло їй босі ноги (О. Гон­чар); І, відіткнувши свою порохівницю, він випустив на стіл перед паном се­натором суботівського цвіркунчика нещасного (П. Загребельний);

б) багатократної регулярної дії (за наявності суфікса -ав): Завжди стомлений, голодний герой помалу прибував у призначене місце в осно­вному під вечір (Літературна Україна, 29.12.05); Та й він, правду кажучи, частенько попивав (Літературна Україна, 17.12.05.);

г) дії, яка була почата, але припинена або не дала бажаного результа-
ту.
Такий присудок компонує дієслово у формі минулого часу та част-
ка було:
Було заспіває мій Микола в церкві... (І. Нечуй-Левицький); Ді-
дусь було обізветься,
алe так тихо, так журно! (Літературна Україна,
29.12.05); Я було йому і слово дала...А тепер мені його тільки жалко (М.
Старицький);

д)    тривалої дії в минулому: Собака мовчки бігла своєю дорогою (С.
Васильченко);
За селом неждано із витків метелиці до Ярини долітала
безжурна музика (М.
Старицький);

У текстах художнього стилю дія в минулому може виражатися у формі давноминулого часу (з часткою бути, узгодженою з підметом-іменником та підметом-займенником, або деформованою часткою було) на позначення відтінку нерегулярності: Я навіть на одчитування мерців ходила була з татом (М. Старицький); Було тужить та в'ється в яру дівочий спів (С. Васильченко).

Часто вживаним є присудок, виражений дієсловом у формі теперіш­нього часу, що позначає:

а) дію, яка збігається з моментом мовлення: Я тут і сам собі перечу! (Літературна Україна, 20.06.05); Багато з квартир Луганська і зараз за­лишаються без води (Голос України, 20.06.05); Смутний і невеселий, на­дувшись, як той індик перед індичками, хваброї Конотопської сотні пансотник, Микита Уласович Забрьоха, іде до конотопського ставка (Г. Квітка-Основяненко);

б) постійну властивість предмета: Досить часто навчальні завдан­ня формулюються педагогами в дуже загальному вигляді (В.М. Галу-зяк та ін.); І це його бажання звучить як заповіт (Літературна Украї­на, 10.11.05); Через усе село тяглася широка вулиця трохи не до самого Акермана (І. Нечуй-Левицький).

Присудок також виражається дієсловом у формі майбутнього часу (простого або складного): З вітрильцем ми швидко до нього добіжимо! (О. Гончар); Захищене рідне слово віддячить Україні й усім нам стори­цею! (Літературна Україна, 22.12.05); Росію і Україну вони будуть роз­глядати як стратегічних партнерів (Голос України, 10.11.05). Харак­терним для наукового і художнього стилів є часові заміни (дієслово у формі одного часу вживається на позначення іншого часу):

а) дія, що запланована і відбудеться в найближчому майбутньому, пе-
редається формою дієслова теперішнього часу:
Ще один такий ми стри-
бок очікуємо вже
завтра(Україна молода, 05.01.10). Уже менше ніж за
три доби, в ніч із
12 на 13 лютого за київським часом, у Ванкувері почи-
нається церемонія відкриття ХХІ зимових Олімпійських ігор
(Україна
молода,
10.02.10);

б)    дія, що відбулася в минулому, але є актуальною і в наш час: До
того ж у 1847році Шевченко критично переоцінює своє ставлення до
українських класиків
(О. Білецький);

в)    дія, що відбулася несподівано в минулому, а передається дієслів-
ною формою майбутнього часу в поєднанні з підсилювальною часткою
як (як не)
А Пташка як пустить прямо мені в обличчя холодний стру-
мінь води!(
Голос України, 06.07.05); А вона як защебече коло мене! ( Го-
лос України,
06.07.05).

Присудок, виражений дієсловом у формі умовного способу, має умов­не значення або ж означає бажану дію: Та я оддав би за ті очі всі розко­ші, всі утіхи на світі! (М. Старицький); Це зробив би на моєму місці ко­жен дослідник (Л. Большаков); Та й депутати принаймні стільки всьо­го б не заковтнули! (Літературна Україна, 22.12.05). Часто такі присуд­ки виражають пораду або прохання, наприклад: А ви б про людей часті­ше думали! (Голос України, 06.07.05).

Суперечною можна вважати синтаксичну природу дієслів умовного, наказового і дійсного способів, які можуть набувати непрямих, "тран­спонованих" значень [10, с. 155]. Наприклад, умовний спосіб може вжи­ватися у значенні негативного побажання або мати відтінок суму від дії, яка не відбулася в минулому. Присудкова сполука утворюється за допо­могою часток хай, нехай, бодай вжитих із дієсловами у формі минулого часу: Нехай би доїжджачого свого він женив він хоч і на своїй сестрі! (І.Карпенко-Карий); Хай би пан Хмельницький не чіпав королівської корог­ви! (П. Загребельний); Як в буцегарні темно! Бодай би там осліпнув, кня­же тьми! (І. Кочерга). Можливе вживання одних часових форм на по­значення інших (теперішнього і майбутнього замість минулого часу), що увиразнює повідомлюване, додає йому відтінку напруженості: Уже й Ві­талій, і Тоня не зводять з судна очей (О. Гончар); Вона витирає очі кра­єчком своєї хустини (М. Стельмах); Він ще довго ходитиме навколо своєї хати, не наважуючись зайти (Україна молода, 10.02.09).

Часто простий присудок, виражений дієсловом наказового способу ускладнюють частками хай (нехай), да. Частки хай, нехай слугують засо­бом вираження побажання, прохання: Тож побажаємо талановитій ді­вчині успіху! Нехай Майя обов'язково підкорить зоряний небокрай! (Го­лос України, 12.07.05). Частка да частіше вживається в урочистих закли­ках, наприклад: Да славиться ім'я його! (Голос України, 11.10.05).

Простий присудок, виражений інфінітивом, може передавати значення:

а)    тривалої дії, яка раптово почалась у минулому. Такий присудок си-
нонімічний із присудком зі значенням початку дії. Його значення нерід-
ко підсилюють частки
ну, давай: А він давай репетувать на всю вули-
цю!
(Голос України, 06.11.05.); Тільки щоМотря замахнулась віхтем, за
вербами заторохтів кінський візок. Мотря ну прибирать глиняники!
(І.
Нечуй-Левицький);

б)    дії, не обмеженої рамками часу: І підтверджувати це - створю-
вати нескінченні списки імен найталановитіших українців
(Літератур-
на Україна,
08.12.05); Жити майбутнім - жити авансом (Літературна
Україна,
08.12.05).

Прості дієслівні присудки можуть бути ускладнені різними частка­ми, як-от: візьмеш та й, знай (знай собі), геть, які надають присудку різ­ні модальні та експресивні відтінки та увиразнюють значення дії, вико­нуваної у своїх інтересах: Ну, коли та сліпить, то що ж казати! Наша панна геть і очі вийме! (М. Старицький); Я візьму цього віхтя та й об­мажу тобі голову! (І. Нечуй-Левицький); А наш тато знай собі оре свій клаптик поля (Літературна Україна, 29.12.06). Ті ж відтінки можуть на­давати і повторювані дієслова-присудки або синонімічні присудкові спо­луки, за допомогою чого створюється враження динамічності й напру­ги, забезпечується яскрава емоційність: Подивись, мій голубе, подивись на мене! (Т. Шевченко); Реве, свище завірюха у лісі у тому (Т. Шевенко).

Отже, прості дієслівні присудки можуть ускладнюватися частками візьмеш та й, знай (знай собі), геть, ну, давай, хай (нехай), да, бодай як (як не), було, бути (узгодженою з підметом-іменником чи підметом-займенником), надаючи реченню нових стилістичних значень або відтін­ків значень.До ускладнених простих дієслівних присудків належать стійкі дієслівно-іменні сполуки (фразеологізми) типу точити зуби, нагріти руки та ін. [7, с. 208], [1, с. 82], [11, с. 290], [7, с. 37]: Він у хату і носа не показував (Г. Квітка-Основ'яненко); А Пахрім все дрижаки їсть по хо­лодній зорі, не маючи у віщо і одягтися (Г. Квітка-Основ'яненко); Михай-ле, ти і в думку собі такого не клади! (М. Старицький); Отут, на клад­ці, йому й спало на думку зібрати пісні цього села і навколишніх хуторів (М. Стельмах). М.У. Каранська вважає, що присудки у формах фразео­логізму і сталого дієслівного словосполучення не можна вважати станов­лять окремий вид присудка, що "відрізняється від простого і складеного дієслівного присудка" [6, с. 31]. Ми не поділяємо такої думки. Як відо­мо, проста, синтетична форма в граматиці - це форма, що виражає гра­матичне значення в межах одного речення [5, с. 26]. У нашому випадку брати участь, точити зуби та ін. є синтетичними формами присудка, бо їм притаманні стійкість (ступінь семантичної злитності і нерозкладнос­ті компонентів [11, с. 49]), відтворюваності ("відтворюються з постій­ним складом компонентів, як правило, позиційно закріплених у певній послідовності" [9, с. 170]) та семантична цілісність значень ("значення не може бути витлумачене, інтерпретоване на основі безпосереднього" [9, с. 170]) як фразеологізмам. Якщо спробувати розкласти подібні спо­луки на окремі компоненти, вони втрачають семантичне значення. Хиб­ність поділу фразеологізмів на окремі члени речення підтверджує мож­ливість трансформувати їх у відповідне за значенням дієслово-присудок: дрижаки їсть - мерзне, носа не показував - не з'являвся, в думку не кла­ди - не думай, спало на думку - подумав. Стійкі дієслівно-іменникові сполуки не можна відносити і до складених присудкових сполук, так як вони не мають ознак, притаманних аналітичним присудкам [13, с. 493].

Вигуково-дієслівні присудки мають значення раптової миттєвої дії в минулому, що виражена формою вигукового дієслова, проте варто зау­важити, що такі форми надзвичайно рідко вживаються у досліджуваних текстах: З першим променем сонячний зайчик скік на землю! (В. Нестай-ко); А дошки мали необережність вислизнути з-під нетривких ніг уря­довця. От він і гуп до ями (Голос України, 22.07.05);

1.Отже, синтетичні присудкові сполуки мають різне морфологічне ви­раження (виражаються формами дієслів у теперішньому, минулому і майбутньому часах, у формах дійсного, умовного і наказового способів, можуть ускладнюватися частками, синонімічними повторами або являти собою стійкі дієслівно-іменні сполуки ), вживається з різною стилістич­ною метою і мають складну і не до кінця вивчену будову.Бабайцева В. В. Современный руський язик: Синтаксис. Пунктуация: в 3 ч. / В. В. Бабайцева, Л. Ю.Максимов. - [2-е изд.]. - М.: Просвещение, 1987. - 256 с. - Ч. 3: Синтаксис. Пунктуация. - М.,1987. - 256 с.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16