М І Гнатюк - Наукові записки в 11 - страница 76

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 

"туман холодного прошлого — горячий туман": "Ох, знобит от расска­за дотошного! / Пар мне мысли прогнал от ума. / Из тумана холодного прошлого / Окунаюсь в горячий туман" - "Банька по-белому";

"тяжелый снаряд—тяжелое чувство":"[...] Я подхожу к тяжелому сна­ряду / С тяжелым чувством: вдруг не подниму?!" - "Песня о штангисте");

"давать стране угля — наломать дров": "[.] Он был как юный пио­нер - всегда готов, - / И вот он прямо с корабля / Пришел стране давать угля, - / И вот сегодня — наломал, как видно, дров" - "Случай на шахте".

Иногда В.С. Высоцкий буквально играет на прямом и метафоричес­ком значениях одного и того же выражения. Например: "А ну тебя, пат­латую, тебя саму и мать твою!" - "Красное, зеленое". Для отражения речевой картины советской эпохи поэт вводит в свои произведения и со­ответствующие ей речевые штампы, используя их в разнообразных ситу­ациях и варьируя смыслами, благодаря чему формируется новый по се­мантике контекст. Например: "На стенах лозунги висели - / По центру, а не где-нибудь: / "Виват загулы и веселье! / Долой трезвеющую нудь!"" - "В одной державе, с населеньем."; "Он писал - такая стерьва! - / Что в Париже я на мэра / С кулакам нападал, / Что я к женщинам несдержан / И влияниям подвержен / Будто Запада..." - "Перед выездом в загранку".

Фразу "Скажи еще спасибо, что живой", имеющую высокую частот­ность в русской речи, поэт использовал в песне "Подумаешь - с женой не очень ладно", поместив её в свой контекст. Причем каждая из строф создает одну из ярких (часто трагических) картин реальной жизни, отра­жая, в то же время, типичную черту русского человека в его отношении к жизненным перипетиям ("Подумаешь..", "Ну что ж такого...", "Пле­вать. ", "Да ладно. ", "Да, правда. "). Например: "Подумаешь - с же­ной не очень ладно [...] // Ну что ж такого - мучает саркома / [...] // [...] Плевать - в "Софии" выбили два зуба'/ [...] // [...] Да ладно - в челюсть врезали ногой, / [.] / Скажи еще спасибо, что - живой! [.] // [.] Да, правда — сам виновен, бог со мной, / Да, правда, - но одно меня тревожит: / Кому сказать спасибо, что - живой!".

Многие фразеологические единицы поэт трансформирует и перестра­ивает по-своему. Например,

преображая и как бы заземляя фразеологизм: "Фортуну — вон из ко­леса. " - "II. .   И пробил час - и день возник .";

совмещая в одном двусловном авторском сочетании компоненты из двух идиом, чем, например, характеризуется глагольное сочетание "вступить в роман" из "Баллады о цветах-деревьях и миллионерах", в котором присутствуют отдельными своими компонентами идиомы "вступить в связь" и "закрутить роман";дописывая идиомы, как, например, в стихотворении "В одной дер­жаве, с населеньем.": "Он был племянником при дяде, / Пред тем как злобный дар не пить / Порвал гнилую жизни нить [...]", где существую­щая идиома "нить жизни", дополнена прилагательным "гнилой" и глаго­лом "порвать";

изменяя вид и общий смысл входящих в них глаголов, как он это делает с идиомой "было да сплыло": "Из пыльных ящиков косясь / Без­ропотно, устало, - / Искусство древнее от нас, / Бывало, и — сплывало" - "II. Случай на таможне";

вводя в новую ситуацию отдельные части фразеологизма, как это сделано с идиомой "От тюрьмы и от сумы не зарекайся": "Ныряльщики за ракушками - тонут. / Но кто в рубашке — что тому тюрьма или сума [.]" - "Реальней сновидения и бреда".

В приведенных строках одиннадцатой строфы песни есть составные перестроенной поэтом части фразеологизма "родиться в рубашке (сороч­ке)" (быть счастливым и везучим в жизни) - "но кто в рубашке" (что зна­чит: кто счастлив, кому везёт).

Выражение "Обидно, досадно, да ладно", функционирующее в разго­ворной речи в ситуациях досадного сожаления о чем-либо и свидетель­ствующее о незлобивости человека, который прибегает к нему в моно­логе или диалоге, введено в песню "Невидимка": "Обидно мне, / Досад­но мне, - / Ну ладно!".

Использует поэт и замену устойчивых сочетаний на фонетически созвучные, что несколько разрушает общий смысл выражения, перенося в то же время на новое сочетание часть его семантики. Например: в стро­ке "Я еще не в угаре, не втиснулся в роль" ("Я еще не в угаре") есть про­екция на сочетание "быть в ударе" (то есть быть на вершине возбужде­ния от чего-либо), а также на устойчивое сочетание "войти в роль" (на­чать что-либо изображать или делать от другого по характеру и мане­ре поведения лица). В той же песне сочетание "недоверие точит" вве­дено с проекцией на устойчивое сочетание "сомнение точит"; В строке "Будет взлет - будет пища" просматривается идиома "Будет день — бу­дет пища"; просторечное выражение "плевать (начхать) на приметы" обыграно в строке "Но плевать я хотел на обузу примет". При этом не­обходимо отметить, что рассмотренные нами примеры трансформаций фразеологизмов и устойчивых сочетаний являются характерным явле­нием разговорной речи, отражающей реальное функционирование их в речи носителей языка.

Водит поэт в речь своих персонажей и уточнения в форме отдельных словосочетаний, требующих фоновых знаний или разного рода ком­ментариев. Например, в песнях "Летела жизнь" ("Так что чечены, жив­шие при Грозном, Намылились с Кавказа в Казахстан"), "Райские ябло­ки" ("Прискакали - гляжу - пред очами не райское что-то: / Неродящий пустырь и сплошное ничто - беспредел. / И среди ничего возвышались литые ворота, / И огромный этап — тысяч пять — на коленях сидел"), "Я еще не в угаре" ("Возвращались тайком — без приборов, впотьмах [...]"), "О конце войны" ("А где-нибудь - спирт раздают перед боем из фляги: / Он все выгоняет — и холод, и страх, и чуму"), в стихотворении "Реже, меньше ноют раны" ("[.] Чтоб потом писали в книгах: "Беспримерно, по своей." / По своей громадной вере, / По желанью отомстить [.]")

и т. д.

Вводя исторический материал и размещая его между строк - отдельным сочетанием, словом или фразой, - поэт четко и недвусмысленно форму­лирует и собственное отношение к истории, фактам действительности, а в целом - к политике государства, представляя свою точку зрения через позицию авторского героя или отдельных персонажей. Например: "Тот, другой - он всё стерпит и примет, - / Он навинчен на шею мою. / Нас всегда заменяют другими, / Чтобы мы не мешали вранью" - "II. Песня микрофона"; "Так зачем мне стараться? / Так зачем мне стремиться? / Чтоб во всём разобраться - / Нужно сильно напиться!" - "У меня было сорок фамилий".

Несомненный интерес, с нашей точки зрения, представляют коммен­тарии или уточнения поэта, которыми он как бы переворачивает общеиз­вестную мысль или логичность последовательности действий, добиваясь зачастую даже противоположного существующему смысла. Например,

в песне "Прерванный полёт": "Но тогда ещё был снегопад, / И сво­бода писать на снегу [.]";

в песне "Наши помехи эпохе под стать": "Всё же намордник — пре­красная вещь, - / Ежели он на собаке! [...] // И кругозор крайне узок у вас, / Если вас цирк не пленяет [...] // [...] Слава же собаколовам! Качать!.. / Боже! Прости меня, боже!...";

в песне "Войны и голодухи натерпелися мы всласть": "Войны и го­лодухи натерпелися мы всласть, / Наслушались, наелись уверений [.]";

в стихотворении "Стареем, брат, говоришь": "И отправляют нас, седых, / На отдых — то есть бьют под дых!".

Таким образом, лексико-грамматические средства, отобранные В.С. Высоцким из богатой сокровищности русской разговорной речи, и фразеологизмы, веденные им в поэтические произведения в "первоздан­ном" или трансформированном вариантах, позволили поэту создать яр­кие речевые характеристики советского человека - продукта, выразителя и обвинителя социально несправедливых, аморальных и политически ограничивающих свободу человека сторон жизни общества, которыми персонажи песен и стихотворений возмущаются, над которыми смеют­ся, от которых страдают и с которыми борются. Ведь, как сказал ЮрийЛотман, "история, отраженная в одном человеке, в его жизни, быте, жес­те, изоморфна истории человечества. Они отображаются друг в друге и познаются друг через друга" [4, с. 389].

Литература:

1.Высоцкий В.С. Сочинения в двух томах. - Т. 1: Песни. Т. 2: Стихотво­рения. Песни театра и кино. Поэма. Проза и драматургия. - Екатеринбург, изд-во "Крок-Центр", 1995.

2.Жаборюк О. А. Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки // Мовознавство. - № 6. - 2009. - С. 3-14.

3.Культурология: учебник / под ред. Ю. Н. Солонина, М. С. Кагана. - М.: Издательство Юрайт; Высшее образование, 2010. - 566 с.

4.Лотман Ю. М. Беседы о русской культуре: Быт и традиции русского дворянства (XVIII - начало XIX века). - 2-е изд. доп. - СПб: Исскуство-СПБ, 1999. - 415 с.

5.         Мышление: процесс, деятельность, общение. - М.: "Наука", 1982. - 287 с.Нера Н. Я.,

Львівський національний університет ім. Івана Франка

ПРОНОМІНАЛЬНІСТЬ НЕВЛАСНЕ-ПРЯМОГО МОВЛЕННЯ

Статтю присвячено вивченню прономінальної системи невласне-прямого мовленні та проаналізовано її функціональні особливості на основі романів В. Вульф. У статті розглянуто особові займенники у невласне-прямому мовленні, їхню стилістичну потенцію.

Ключові слова: прономінальна система, займенник, категоря особи, невласне-пряме мовлення, комунікативний акт, текст.

The article is dedicated to the study of pronominal system of free indirect speech. An attempt is made to analyze its functional features in the novels by V.Woolf. It also deals with personal pronouns in free indirect speech and their stylistic peculiarities.

Key words: pronominal system, pronoun, free-indirect speech, communi­cative act, text.

В літературознавстві XX століття до наукового вжитку увійшли понят­тя "автор" та "образ автора". Перше з них пов'язують з працями М. Бахті-на, друге - В. Виноградова. Автора ми знаходимо (сприймаємо, розуміє­мо, відчуваємо) у кожному творі мистецтва. Образ автора - це справді об­раз особливого типу, відмінний від інших образів твору, але це образ, і він має автора, який створив його, - зазначав М. Бахтін [2, с. 319-320]. Сво­єю присутністю він творить специфічний просторово-часовий континуум, який складається принаймні з двох елементів - минулої доби, що лишила­ся за спиною автора і сучасної автору дійсності [8, с. 180].

Введення фігури оповідача, що замінює власне автора, відоме в літе­ратурі з давніх часів, особливого поширення набуло в художній прозі, починаючи з другої половини XIX ст. Розвиток художньої літератури на межі ХІХ - XX століть відбувався під знаком інтенсивного та різнобіч­ного оновлення. Одним з важливих його аспектів була загальна психоло­гізація літератури, посилене звернення її в нових історичних умовах до внутрішнього світу людини, її духовного та душевного життя [19, с. 2].

В сучасній англомовній літературі автор нерідко вибирає даний тип оповіді в тих випадках, коли проблеми, що його хвилюють, недостатньо чітко сформульовані для нього самого, коли він спостерігає конфлікт, але не знає, як його вирішити [10, с. 150]. Стилістичне значення катего­рії автора-оповідача достатньо чітко визначив В. В. Виноградов. В образі автора-оповідача в його мовленнєвій структурі об'єднуються всі особли­вості та якість стилю художнього твору: розподіл світла і тіні за допомо-

© НераН. Я., 2010гою виразних мовленнєвих засобів, переходи від одного стилю викладу до іншого, переливи та поєднання словесних барв, характер оцінок, що виражаються завдяки відбору, зміни слів та фраз [6, с. 239].

Серед пізнаних людським розумом "феноменів досвіду" є специфіч­на риса мови як категорія особи, пізнавальна сутність якої стосується са­мої людини, її багатоманітної й різнопланової розумово-лінгвальної ді­яльності. Давно визначено, що одним із засобів вираження категорії осо­би у мові є займенники. Унікальність цього розряду полягає у тому, що їх граматична семантика зорієнтована на вираження категорії особи, тоб­то вони прямо вказують на учасників мовного акту та їхню комунікатив­ну роль у здійсненні цього акту [13, с. 23].

Слід зазначити, що найменш досліджуваними є особливості і роль ка­тегорії займенника у НПМ. Граматика будь-якої мови носить когнітив-ний характер, відображаючи спосіб мислення нації. Кожна частина мови та її валентнісні можливості беруть участь у формуванні думки. Велике значення в узагальненні, виокремленні, аналізі, вираженні певних проце­сів, яким опікується мислення, припадає на займенники. Можна припус­тити, що у людській свідомості кроком до узагальнення стали займенни­ки, які отримали здатність замінювати категорію предметності, ознаки, кількості [11, с. 213].

Загальновизнаною є пріоритетність особових займенників як засобів вираження суб'єктивності в будь-якій мові. Згадаймо відомий вислів Е. Бенвеніста: "Особові займенники є першою опорною точкою для вияв­лення суб'єктивності в мові" [3, с. 296]. Існування особових займенників у мовах будь-якого типу є звичним фактом, адже "мова без вираження особи є немислимою" [3, с. 295]. Унікальність займенників полягає на­самперед у тому, що їх граматична семантика максимально зорієнтова­на на вираження категорії особи, тобто вони вказують на учасників мов­ного акту та їхню комунікативну роль у здійсненні цього акту [18, с. 16].

Тож стаття, присвячена ролі займенника у НПМ, має за мету проана­лізувати і охарактеризувати категорію займенника у структурі НПМ. За­для досягнення даної мети були поставлені наступні завдання: висвіт­лити стан вивчення лінгвістичної структури НПМ в плані прономіналь-ної системи та проаналізувати функціональні особливості займенників у НПМ. Об'єктом дослідження було обрано такі романи В. Вульф як: "Mrs. Dalloway", "To the Lighthouse", "Orlando", які досі не піддавались поді­бному аналізу.

Функції особових займенникових іменників я, він/вона, ми, ти в струк­турі тексту насамперед пов'язані з стилістичним аспектом використання мовної одиниці: вони надають їм відтінків інтимності, сердечності, лірич­ності, водночас узагальнюючи певні твердження, тому й уживаються зде­більшого в текстах-роздумах [7, с. 4]. Ще однією унікальною рисою осо­бових займенників є те, що категорія особи властива всім мовам. Е. Бен-веніст, присвятивши цьому питанню ряд праць, доводить, що практично в кожній мові категорія особи складається із трьох осіб: першої (Я), яка позначає мовця; другої (Ти), яка позначає співрозмовника; третьої (Він/ Вона), яка не є активним учасником комунікативного акту і навіть може взагалі бути відсутньою в момент його здійснення [3, с. 259-290].

Селекцію і комбінацію мовних елементів здійснює письменник-ми-тець, який, створюючи художній твір, одночасно створює "імпліцитну версію самого себе". Лише він надає літературно-художньому твору від­повідної форми, він належним чином організовує і подає художню дій­сність, він у процесі напруженої творчої праці створює свою художню концепцію. Xудожній текст, втілюючи авторську концепцію, являє со­бою самодостатню, цілісну і замкнуту, естетично організовану структу­ру словесно-художніх форм, внутрішня єдність і цілісність якої створю­ється єдністю образу автора, що виступає як глобальне пов'язуюче нача­ло у тексті [14, с. 4].

Образ автора (творчий суб'єкт) виступає як форма словесно-худож­ньої побудови літературного твору, як конструктивний принцип орга­нізації літературно-художнього тексту, що визначає вибір і розподіл усіх інших структурних елементів. Його можна розглядати як вищу художньо-мовну свідомість, яка включає до своєї сфери й образ оповіда­ча, що реалізує правила структурної організації художнього тексту, вста­новлені творчим суб'єктом.

Оповідач виступає найважливішим елементом внутрішньої організа­ції літературного твору, який забезпечує його внутрішню цілісність і зу­мовлює характер оповідної ситуації і зображеного світу. Уявлення про образ оповідача формується під тиском мовностилістичних елементів, з яких складається художній текст. Xудожній текст містить у собі не тіль­ки "сліди" особи, яка веде оповідь, але й правила з'єднування цих "слі­дів". Точки зору героя-оповідача і автора зливаються, образ оповідача розширюється до образу автора [5, с. 4-5].

Доцільно вказати, що ми дотримуємося класифікації І. А. Бехти, який виділяє три основних типи авторів-оповідачів в прозовому творі: 1) "аук-торальний автор -оповідач" у формі "він"(1іе-паггагог); 2) персональний автор-оповідач у формі (I-narrator); 3)" персоніфікований автор-оповідач ", так званий оповідач, позначений ким-небудь"[4, с. 61].

Вивчаючи лінгвістичну структуру невласне-прямого мовлення (далі - НПМ) в англійській мові, дослідники (О. І. Калугіна, О. С. Полташев-ська, М. Н. Близнюк, A. Banfield, B. Mchale) прийшли до висновку, що традиційним для НПМ в плані прономінальної системи є перш за все 3-я особа однини (he-form). Дана форма розповіді характерна англійській прозі в цілому. Д. Фаульзайт вважає, що причина продуктивності 3-ї осо­би однини полягає в 'трьохвимірному типі оповіді', коли автор є немов­би посередником між об'єктом зображення та читачем [22, с. 58]. В. Кай­зер зазначає, що значна перевага 3-ї особи одн. в НПМ є в тому, що в ній присутній автор: він не зникає і не розчиняється [21, с. 147]. Також слід погодитися з думкою Т. І. Сільман, що займенник he в НПМ виступає не в якості звичайного субститута, а як замінник 1-ї особи одн., іншими сло­вами ліричного героя "я" [15, с. 352].

Однак слід наголосити і на критичній думці: деякі дослідники такі як Т. І. Сільман, В. Л. Рінберг, Н. С. Поспєлов, A. Banfield висловлюють суттєві зауваження стосовно структурної ролі займенника 3-ї особи од­нини в НПМ. Вище названі дослідники зазначають, що займенник 3-ї особи одн. в НПМ виступає як звичайний замінник 1-ї особи одн., яка по­значає ліричного героя тобто 'he' це 'I' в третій особі одн. і є виразником суб'єкта переживань [15, с. 252].

А. Бенфілд, досліджуючи форми розповідної техніки, вважає, що так як НПМ не являє собою комунікативного акту, то цілком природнє яви­ще використання займенника 3-ї особи одн. як субститута 1-ї особи одн. в структурі НПМ [21, с. 52]. Ілюстрацією функціонування прономіналь-ного маркера 3-ї особи одн. в НПМ, завдяки якому передаються процеси мислення суб'єкта є наступні приклади:

(1)'For her father had been looking at her, as he stood talking to the Bradshaws, and he had thought to himself who is that lovely girl? And suddenly he realized that it was his Elizabeth, and he had not recognized her, she looked so lovely in her pink frock!'[25, с. 141]. (2)'.. .whom had he loved, what had he loved, he asked himself in a tumult of emotion, until now? An old woman, he answered, all skin and bone'[26, с. 18]. (3) 'He hadn't drifted apart, he thought, laying down his spoon and wiping his clean-shaven lips punctiliously. But perhaps he was rather unusual, he thought, in this; he never let himself let get into a groove. He had friends in all circles...' [27, с. 64].

Аналіз матеріалу показав, що вживання 3-ї особи одн. з елементами емоційно-експресивного синтаксису є засобом мовної характеристики персонажів: (1)'Ah! She was lovely, lovelier now than ever he thought. But he could speak to her. He couldn't interrupt her'[26, с. 47]. (2)'She held her hands to her head, waiting for him to say did he like the hat or not, and as she sat there, waiting, looking down, he could feel her mind, like a bird, falling from branch to branch, and always alighting, guite rightly; he could fllow her mind, as she sat there...'[25, с. 106-107].

У вищенаведених прикладах простежуємо, що займенник 3-ї особи одн. у НПМ виконує подвійну функцію. З одного боку він відносить чита­ча до авторського плану викладення подій, а насправді ж він є ніщо інше як субститут 1-ї особи однини. Третя особа є своєрідним маркером психо­фізіологічного й соціального стану людини, який передує і слідує за її 'Я'.Крім he-form найбільш вживаними в НПМ виступають I-form і you-form. Не можна не погодитись з думкою Н. Саррот, який критикуючи низ­ку літературних праць з I-form помітив, що 'Я' виражає 'все' і 'нічого' і, насправді є віддзеркаленням самого автора, котрий перейняв на себе го­ловну роль. Всі інші персонажі стають підпорядковані цьому всесильно­му 'Я'. Інтимізуючі звернення з використанням I-form і you-form сприяють встановленню, налагодженню та підтримці контакту з читачем [12, с. 8].

Безпосередніми експліцитними виразниками присутності автора в тексті є займенник 1-ї ос. однини. Займенник "Я" характеризується се­мантичним потенціалом передавання суб'єктивних значень, який є без­посереднім експліцитним виразником присутності автора в тексті [16, с. 52-53]. У ряді нижченаведених прикладів простежуємо, що "Я" називає суб'єкт мовлення, який тут не ідентичний авторові тексту. І для автора тексту, і для читача в такому контексті "Я" = "він/вона". Автор залиша­ється осторонь зображуваних подій, він виступає тут у ролі спостерігача, оповідача, з волі якого ми отримуємо інформацію:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16