М І Гнатюк - Наукові записки в 11 - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 

Перед тим, як розпочати фактичний аналіз, визначення вимагає низ-

© Брацкі А. З., 2010ка вжитих у статті наукових термінів з уваги на те, що вони вживаються в окремих наукових дослідженнях у дещо різних значеннях.

Термін "національна філологія" для специфіки Польщі й України означатиме синоніми до, відповідно, "полоністика" й "україністика", але тут він має підкреслювати, що йдеться про філологію, яка вивчає мову -етнічну і державну водночас, що має вагоме значення для простеження й опису українсько-російських та польсько-кашубських взаємин.

Під терміном "славістика" у цій роботі розуміємо сукупність усіх фі­лологічних напрямків, які займаються вивченням порівняльних аспектів у площині слов'янського простору з національними філологіями включ­но, окрім, звичайно, тих інститутів і кафедр, які створені для праці над окремими мовами (наприклад, відділи прикладної лінгвістики чи глот-тодидактики, тобто практичної науки конкретної мови). Інакше кажучи, цей термін охоплює як загальну славістику чи інститути західної, півден­ної та східної філології, так і кожну окрему філологію, яка вивчає дану слов'янську мову у порівнянні з іншими мовами слов'янського ареалу.

Наступний термін - "регіональна мова" - визначається в цій статті за підпунктом а) 1 статті "Європейської хартії регіональних або міноритар-них мов"1 [3] та пунктом 2, статті 19, розділу 4 польського "Закону від 6 січня 2005 року про національні й етнічні меншини та регіональну мову" [15], як мова, що традиційно вживається на території держави групою, кількісно меншою від решти громадян, відмінна від офіційної держав­ної мови, а також така, що не є ані діалектом офіційної мови цієї держа­ви, ані мовою мігрантів.

Згідно згаданим вище законам, терміни "національна меншина" та "етнічна меншина" відрізняє факт, що національна меншина відносить себе до держави, що існувала або існує в наш час, а етнічна меншина - до етносу [15, стаття 2], тобто групи, яка не створила своєї окремої держави.

Останні потрібні нам для аналізу два терміни - це "мовна стійкість"

і "мовна стабільність", які, за Ларисою Масенко, вживаємо відповідно

у значеннях: "збереження колективної вірності своїй мові" [5, с. 143] та

"становище, в якому перебуває мова" [5, с. 143].

***

1. Методологія мовних досліджень.

1 Дослідниця наголошує, що російські енциклопедичні видання також не дають точної дефініції цього поняття. Для прикладу, Ольга Ахманова визначає його як "слова, вирази, звороти, форми словозмін, що не входять до норми літературного мовлення" [1, 239].


У цьому аспекті найголовнішими залишаються ймовірні місця пере­тину фахової термінології зі специфікою конкретної слов'янської мови, особливо різниці в терміносистемі, що називає мовні явища, типові для даної мови.Проблематичним у такому контексті є термін "просторіччя" для по­значення типу чи різновиду української мови. Дуже детальну розвідку з цього питання представила Лариса Масенко [5, 83-114], висловлюю­чи сумнів щодо можливості створення в українському мовному просто­рі просторіччя у такому форматі, який пропонує російська наука, оскіль­ки на заваді стоїть велетенський прошарок російської лексики і речен-нєвих конструкцій, що їх засвоює частка українського населення, анало­гічна частці росіян, яка вживає російське просторіччя1. Згадана дослід­ниця для підтвердження своїх міркувань звернула також увагу на опис вказаного явища російськими соціолінгвістами, які відносять це поняття до типу специфічного мовлення, що існує тільки в російській мові [5, с. 53]. Певною мірою твердженням російських учених та сумнівам україн­ської соціолінгвістки протиставляється стаття Олександра Тараненка, в якій просторіччя - це "один зі структурно-функціональних некодифіко-ваних різновидів загальнонародної мови, який, не маючи територіальних або вузькосоціальних обмежень, разом з діалектами та жаргонами про­тистоїть літературній мові, її розмовному стилю. Основна форма функці­онування просторіччя - усно-розмовна мова осіб, не знайомих у потріб­ному обсязі з літературними нормами внаслідок недостатньої освіченос­ті" [8, с. 536-537].

Варто тут замислитися над сферою завдань національной філології та славістики у вирішенні цього питання. Можна, по перше, поставити запитання україністам, чи вони взяли до уваги досвід інших країн у по­будові терміносистеми, пов'язаної з різновидами мови? Для польсько­го мовознавства, наприклад, цей термін (польськ. "jezyk pospolity") не має особливого значення, оскільки називає лише своєрідну манеру мов­лення з ужитком експресивних і вульгарних форм та з помилками, влас­тивими для людей, що мають низький рівень освіти. Звичайно, поль­ська специфіка не має бути вирішальною для справи, однак вона пока­зує, що терміносистема не руйнується від браку даного поняття в іншому слов'янському мовознавчому просторі, отже, можливо, і в українському немає потреби виділяти окремий термін.

1 Згаданих мігрантів називають "чефурі", а мешкають вони переважно в одній громаді у старому кварталі словенської столиці.


Слід поглянути на цю справу з точки зору національної філології та славістики. У першому випадку можна розглядати просторіччя в Україні як загрозу мовній стабільності та стійкості, особливо прислухавшись до голосу Юрія Шевельова, який казав про вмирання власного арґо і майже автоматичне запозичення до українського сленґу з російської мови, на­зиваючи оба різновиди мови "ґрунтом, звідки приходять живучі соки до даної мови, ґрунтом, де безперешкодно точиться її життя" [5, с. 96; 12, с. 11]. З цієї точки зору, а також спираючись на зміст згаданої статті Олек­сандра Тараненка про просторіччя в енциклопедії "Українська мова" [8, с. 536-537], де наведені приклади даного явища - це фактично стихійно недоасимільовані русизми в українській мовній "обгортці", можна, без сумніву, наголосити на потребі глибшого вивчення цього питання на рів­ні української філології.

Юрій Шевельов у цитованій вище статті закінчує свої міркування та­кими словами: "Загальновідомо, що і сучасні романські мови постали з "вульгарної", а не нормативної латині" [5, с. 96; 12, с. 11]. Це тверджен­ня має посередній стосунок до славістики, оскільки вона охоплює всі слов'янські, так само як романістика, всі романські мови. У цьому кон­тексті по відношенню до ймовірного існування окремої категорії - укра­їнського просторіччя - можна реалізувати порівняльні студії українсько­го мовного простору з іншими слов'янськими територіями, хоча б для того, щоб з'ясувати, чи фактично просторіччя - це природній результат існування розвиненої слов'янської мови, чи радше слід казати за Воло­димиром Бєліковим та Леонідом Крисіним про просторіччя, як явище ти­пове і характерне лише для російської мови.

У цьому випадку неможливо обійти стороною іншу, ширшу спра­ву - аналіз небажаних наслідків міжмовної інтерференції, який в Укра­їні сьогодні вкрай необхідний. Звичайно, є вагомі праці Лариси Масен-ко [4; 5; 6], Ярослава Радевича-Винницького [7], Лесі Ставицької [9; 10; 11] та багатьох інших дослідників, однак важко не спостерігти, що досі не з'явилася в Україні монографія, яка б давала повний опис суржику. Можливо, що елементи, зараховані Олександром Тараненком до укра­їнського просторіччя, можна віднести до суржику, однак спочатку треба завершити опис цього явища, впровадити остаточно це слово до терміно-системи та однозначно його дефініювати.

Можна, однак, подивитися на природу суржику, як українсько-російської мовної інтерференції, очами славістики. Складається вражен­ня, що на території, де російська - неприродна мова, проте дуже поши­рена і така, що вживається у повсякденному спілкуванні, перебуваючи при тому у середовищі спорідненої мови, за таких обставин запускають­ся специфічні механізми інтерференції. Ефектом є міжмовні варіації, які можна оцінювати не тільки як небажану інтерференцію, спричинену ви­мушеним (отже, поверховим і стихійним) засвоєнням російської, але та­кож недостатністю бази останньої, яка, парафразуючи згадані вище сло­ва Юрія Шевельова про живучі соки арґо і сленґу, не може підкріплю­ватися своїми соками на чужій території, тому і входить у різноманітні зв'язки з територіальними і соціальними різновидами української мови. Суржикова фраза ніколи не будується шляхом схрещення літературної російської й української мов. Це завжди фузія територіального і соціаль­ного різновиду української з елементами російської мови. Тут немає по­треби і мотивації будувати нову мову - є потреба швидкої комунікації, де мішанина різних компонентів дає своєрідну комунікативну "дорогу на­впростець". Здається, тому суржик николи не стане окремою мовою; ма­буть, тому Юрій Шевельов визнав його різновидом української мови, по­ширеним на українській території, що ним користуються українці в се­лах і містах.

Отже, славістика може допомогти у вирішенні цього питання че­рез порівняльні студії: мається на увазі не тільки споріднена з суржи­ком білорусько-російська трасянка, але також індустріальна манера мов­лення у великих містах колишньої Югославії, яку називають "шатровач-кі" говір, мова мігрантів колишньої Югославії, які опинилися у Слове-нії1 , - "фужінський" говір, або штучні заходи, що мають на меті поєднан­ня слов'янської з неслов'янською мовою, наприклад, для запису літера­турних текстів так, як у випадку латвійсько-російської "лакріци". Тільки таким шляхом можна дати відповідь на запитання про природу суржи­ку - у своїй окремішності він все ж таки може розглядатися як невинят-кове явище у слов'янському світі.

2. Специфіка мовної ситуації та якість досліджень в окремих ви­падках.

Сьогодні найгостріше постає питання мовної ситуації в Україні, а точ­ніше - чи двомовність в Україні - це фактично двомовність? По перше, треба звернутися до дефініції понять "регіональна мова", "етнічна мен­шина" і "національна меншина". Російська фактично не може бути регі­ональною мовою на Півдні і Сході України, тому що не існує різновид українського варіанту російської мови та і складно казати тут про тра­дицію, побудовану на іншій, ніж пов'язаній з заробітчанською міграці­єю доби колишньої царської і радянської імперії. Подібно нащадки укра­їнських або польських емігрантів у США могли б вимагати визнання їх­ньої мови як регіональної. Більш того, виявляється, що Хартія не перед­бачила такої специфічної регіональної ситуації, яка склалася на Півдні і Сході України, адже там мова ніби-регіональна не є мовою міноритар-ною, а мажоритарною. Отже, за кількісним показником, про який гово­рить Хартія, більш доречно було б визнати там українську як регіональ­ну мову та взяти її під спеціальний захист.

1 Згаданих мігрантів називають "чефурі", а мешкають вони переважно в одній громаді у старому кварталі словенської столиці.


Дискусійним є також статус місцевої громади - етнічною меншиною її назвати не можна, оскільки поруч існує Російська Федерація з росій­ською культурою та мовою; складно також назвати всіх російськомов­них громадян у вказаних регіонах або на території всієї України як ро­сійську нацменшину, оскільки далеко не всі серед них це росіяни за по­ходженням. Особливу увагу тут привертають російськомовні українці, можливо, їхню мову можна б визнати регіональною, але самі росіяни вже за ознакою вживання українцями [г] фарингального замість [ґ] ви­бухового стверджують, що "це позбавляє дослідника можливості вважа­ти таких людей однорідними в мовному відношенні з особами, для яких російська мова є рідною" [2, с. 44]. Інакше кажучи, російськомовні укра­їнці не користуються українським варіантом російської мови; тут мож­на говорити лише про відхили від російського літературного нормативу.

Виходить, що в Україні мовна меншина не має ані спільного родово­ду, ані окремої культури, звичайно, якщо не враховувати фактичну ро­сійську меншину, якій, однак, ніщо не заважає користуватися правами, гарантованими згаданою Хартією.

Дещо іншою є ситуація в Польщі, що ззовні здається бути мовно-культурним монолітом, фактично ж охоплює не менш, ніж дві різні ет­нічні культури - польську та кашубську, а, можливо, ще і третю - сілезь­ку. Наскільки важливими є дослідження кашубської культури і мови, як різні аспекти вони можуть охоплювати, показує невелика частина публі­кацій відомого польського мовознавця Ядвіґі Зєнюк [16; 17; 18; 19; 20]. Наша стаття стосується дещо іншої теми, тому з цього приводу варто лише додати, що величезний обсяг знань про кашубів та Кашубію зібрав у своїй праці Єжи Тредер [14].

Кашубська ідеально вписується в названий Хартією статус регіональ­ної мови і власне такий має. Вона існує на обмеженій території, має там свою традицію, а також людей, які називають її рідною, однак важко на­віть собі уявити - як це відбувається з російською мовою в Україні -що кашубська могла б розпочати експансію на решту території Польщі. Аналогічною є ситуація з мовно-культурною спадщиною Сілезії, вона не претендує на панування у всій країні - залишається чисто регіональ­ним явищем.

Як видно, знову ж таки порівняльні славістичні студії навіть на вузь­кому просторі можуть дати цікаві ефекти і спонукати до іншого розумін­ня справи.

Звичайно, на перший план в українсько-російських і польсько-кашубських мовних взаєминах виходить питання про загрозу для мовної стійкості та стабільності офіційної мови, що постає внаслідок існування різних форм регіональних мов. Що стосується кашубської мови у Поль­щі, така загроза не існує, більш того, вживається низка заходів задля збе­реження кашубської культури і мови. Торік у Гданському університеті при Інституті полоністики було відкрито кашубістику - яскравий знак гармонійного співіснування мажоритара з міноритаром; кілька останніх років вчителям кашубської, які погодяться працювати в регіоні, нарахо­вуються спеціальні додатки до заробітньої платні тощо.З російською мовою в Україні справа зовсім інша. Російська носить експансивний характер - вона не залишається в одному регіоні країни, а здійснює своєрідний похід наче завойовник. Проте, крім південних і східніх регіонів України, ця місія виявляється марною. Як наслідок -розлад місцевих мовленнєвих структур, заповнення спустошених ланок чужомовним матеріалом, створення умов, які викликають суржикову по­ведінку носіїв.

Тут також пошуки на славістичному порівняльному ґрунті можуть принести відповідь на питання про доцільність підтримки ситуації, яка є руйнівною для домінуючої мови і не приносить жодних позитивних ефектів.

3. Спільні та доповнюючі завдання національної філології і сла­вістики.

Серед найважливіших завдань слід вказати на недостатній рівень опрацювання явищ на перетині слов'янських міжмовних контактів. У цій сфері для досягнення вагомих результатів необхідна співпраця окре­мої філології і славістики, адже тут так само важливі аналізи внутрішньої природи даного явища, як і його кореляції з зовнішнім світом.

Ідентичних зусиль вимагає опис явищ на перетині міжмовних кон­тактів окремих слов'янських мовних просторів і неслов'янських мовних культур.

Останнє з найважливіших завдань - це створення єдиного опису мов­них терміносистем, особливо відносно територіальних та соціальних різ­новидів мов. Тут, окрім зазначеної в тексті справи з терміном "просто­річчя" можна вказати хоча б на розрізнення понять "говір" і "говірка" - прийняте в українській і незрозуміле в західнослов'янській діалекто­логії.

***

1.Вказані в статті проблеми лише сигналізують існування незаповне-них ланок знань, які заважають повному розумінню мовних процесів, що нині відбуваються у слов'янському мовленнєвому просторі. Поява по­страдянських країн, розпад Югославії, відокремлення Чехії і Словаччи­ни та побудова в них громадянських суспільств супроводжуються бурх­ливими процесами у мовній сфері. Це об'єктивне явище, адже кожне по­коління хоче залишити по собі своєрідний слід - інакше говорили наші дідусі та бабусі, батьки, інакше говоримо ми, інакше говоритимуть наші діти, а ще інакше - онуки. Головне, щоб ці процеси відбувалися за ло­гічними і визнаними правилами, щоб давали бажані й корисні ефекти. Мовленнєва сфера є віддзеркаленням душі людини і душі тієї громади, з якою вона себе ототожнює. Тож надзвичайно важливо берегти цю спад­щину і плекати її для себе та оточуючих.Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. - Москва, 1969.

2.Беликов В., Крысин Л. Социолингвистика. - Москва, 2001.

3.Європейська хартія регіональних мов або мов меншин [http://www.coe. int/t/dg4/education/minlang/textcharter/Charter/Charter_uk.pdf].

4.Масенко Л. Т. Мова і політика. - Київ, 2004.

5.Масенко Л. Т. Мова і суспільство. Постколоніальний вимір. - Київ, 2004.

6.Масенко Л. Т. (У)мовна (У)країна. - Київ, 2007.

7.Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації. - Дрогобич, 1997.

8.Русанівський В. М., Тараненко О. О. (ред.) Українська мова. Енциклопе­дія. - Київ, 2004.

9.Ставицька Л. О. Арґо, жарґон, сленґ. Соціяльна диференціація україн­ської мови. - Київ, 2005.

 

10.Ставицька Л. О. Український жарґон. Словник. - Київ, 2005.

11.Ставицька Л. О. (ред.) Українсько-російська двомовність. Лінґвосоціо-культурні аспекти. - Київ, 2007.

12.Шевельов Ю. Двомовність і вульгаризми (дисиміляція плинних в укра­їнській літературній мові) // Видатний філолог сучасності (Наукові виклади на честь 85-ліття Юрія Шевельова). - Харків, 1996. - С. 7-14.

13.Treder J. Jezyk kaszubski. Poradnik encyklopedyczny. - Gdansk, 2006.

14.Wroclawski K. Folklor jako instrument polityki na pograniczach etnicznych // Miedzy kultura "niska" a "wysoka". Zjawiska jezykowe, literackie, kulturowe. -Lodz, 2001. - S. 127-131.

15.Ustawa z dnia 6 stycznia 2005 roku o mniejszosciach narodowych i etnicznych oraz o jezyku regionalnym. Dziennik Ustaw 2005 nr 17 poz. 141 [http:// isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU20050170141].

16.Zieniukowa J. Kaszubskosc i polskosc w komunikacji jezykowej i swiadomosci Kaszubow // Wielokulturowosc: postulat i praktyka, pod red. L. Dronga i W. Kalagi. - Katowice, 2005.

17.Zieniukowa J. Ewolucja pogladow na status kaszubszczyzny // Najnowsze dzieje jezykow slowianskich. Kaszubszczyzna, pod red. E. Brezy. - Opole, 2001.

18.Zieniukowa J. Kaszubszczyzna // Najnowsze dzieje jezykow slowianskich. Jezyk polski, pod red. S. Gajdy. - Opole, 2001.

19.Zieniukowa J. On the Languages of Small Multilingual Ethnic Groups - The Case of Sorbian and Cashubian // Language Minorities and Minority Languages in the Changing Europe, eds. B. Synak, T. Wicherkiewicz. - Gdansk, 1997.

Zieniukowa J. Socjolingwistyczne problemy multilingwalnego Pomorza w XIX w. // Studia slavistica et humanistica in honorem Nullo Minissi, red. I. Opacki, A. Wilkon, J. Zurawska. - Katowice, 1997.УДК 881.111'373.7:811.111'373.612.2

Булатецька Л. І., Лещук Ю. В.,

Волинський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк

КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТАФОРИЗОВАНИХ ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ НОМІНАЦІЙ КАТЕГОРІЇ ОБМАНУ ВІДПОВІДНО ДО КОМПОНЕНТІВ ФРЕЙМУ ОБМАНУ

Дана стаття присвячена дослідженню метафоризованих лексико-фразеологічних номінацій концепту ОБМАН у рамках когнітивної лінгвіс­тики. Розглядається фреймова структура концепту ОБМАН та відпо­відно до складових фрейму, таких як агенс, пацієнс та інструмент пропо­нується класифікація номінацій концепту, що досліджується.

Ключові слова: обман, фрейм, концепт, агенс, пацієнс, бенефіціант, інструмент, ціль, динамічний термінал, статичний термінал.

This article is devoted to research of metaphorized lexico-phraseological nominations of the concept LIE within the framework of cognitive science. The frame structure of the given concept has been analysed. According to components of the frame structure, such as agent, patient and instrument the classification of the nominations of the concept LIE has been proposed.

Key words: lie, frame, concept, agent, patient, beneficiary, instrument, intention, dynamic terminal, static terminal.

Обман представляє собою таку ж поширену форму існування комуні­кативної системи, як і правда, тому сучасна лінгвістика не може витісня­ти з кола власних досліджень дане поняття. На думку В. І. Свінцова, "ін­формативність хибних, неправдивих суджень є безсумнівна, тобто дезін­формація інформативна" [10, с. 32-41].

Дослідження лінгвістичних аспектів обману ведеться сьогодні в рус­лі структурного, формально-логічного та когнітивного підходів. При структурному підході обман не належить до об'єктів дослідження лінг­вістики, оскільки стан речей в світі, як і думки та наміри адресанта, на думку структуралістів, не релевантні для лінгвістичного аналізу [6, с. 43]. Висловлювання, в якому адресант свідомо маніпулює дійсним ста­ном речей, не має формальних маркерів, інакше обман, умовою успіш­ності якого є нерозкриті істинні смисли, перетворився б в парадокс.

Відповідно до формально-логічного підходу істинною пропозицією є така, яка відповідає певному реальному об'єкту в фізичному світі, або ре­альному відношенню між двома (чи більше) об'єктами. Значення в фор­мальній логіці ототожнюється з поза мовленнєвою функцією, яку слово позначає (значення=денотація) [6, с. 44]. При такому підході за рамка­ми лінгвістичного дослідження залишаються всі комунікативні феноме­ни, що відхиляються від ідеального зразка - увага дослідників, що сліду­ють формально-логічному напрямку, фокусується лише на прототипно-© Булатецька Л. І., ЛещукЮ. В., 2010му обманові [8], а такі його різновиди, як соціальний та білий обман, за-мовчення та ухильність не отримують пояснення.

На відміну від двох попередніх підходів, які ототожнюють значен­ня обману з позамовною сутністю, когнітивний підхід розглядає у ви­вченні даного явища третій елемент - поняття. Поняття - це зміст яви­ща об'єктивної дійсності, який суб'єкт - носій когніції - оснащує влас­ним досвідом.

Наше дослідження орієнтується на моделювання вербалізованих знань, об'єктивованих у лексико-фразеологічній підсистемі мови, що представлена номінаціями обману.

Ми ставимо за мету дослідити фреймову семантику номінацій обма­ну у рамках когнітивної лінгвістики, виділення основних груп метафори­зованих лексико-фразеологічних номінацій обману відповідно до скла­дових фрейму комунікативної події обману.

Для досягнення цієї мети ми вирішуємо наступні завдання:

-   Характеризуємо лексичні засоби об'єктивації категорії обману;

-   Виділяємо основні типи метафоризованих лексико-фразеологічних номінацій обману на основі аналізу фреймової категоріальної семантики;

-   Визначаємо основні класи номінацій категорії, що вивчається, від­повідно до компонентів фрейму комунікативної події обману.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16