В М Серединська, О М Загородна, Р В Федорович - Економічний аналіз - страница 36

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75 

 

де: Т0; Ті - трудомісткість одиниці продукції відповідно базового і звітного періодів.

Для визначення коефіцієнта росту виробітку необхідно затрати часу на виготовлення одиниці продукції базового періоду зіставити із затратами на виготовлення одиниці тієї ж продукції звітного періоду. Слід вказати, що відсоток збільшення виробітку не співпадає з відсотком зниження трудомісткості.

Залежність між зміною цих показників можна подати у наступному формалізованому вигляді:

 

100 - % Т                100 -

% В =---------- ,

100 - %Т                100 + % В

де: %В; %Т - відсотки відповідно збільшення виробітку та трудомісткості.

Наприклад, якщо трудомісткість знизиться на 20%, то виробіток зросте (100 - 20 Л

на 25% [100-20 J.

Якщо зниження трудомісткості задано в нормо-годинах, то приріст продуктивності праці можна визначити за формулою:

 

АВ = АТ -100

Т0 -АТ '

 

де: АВ - приріст виробітку;

АТ - зниження трудомісткості (нормо-години);

То - трудомісткість продукції, яка розрахована за нормами базового періоду (нормо-години).

На основі інформації, поданої в таблиці 2.38, розрахуємо приріст продуктивності праці, за рахунок зниження трудомісткості.

Оцінюючи дані таблиці, можна зробити висновок, що трудомісткість виготовленої продукції в звітному періоді зменшилася на 8000 нормо-годин порівняно з базовим періодом. Продуктивність же праці збільшилася на 18,2% (8000:(52000-8000х100). Такий самий результат можна отримати,
якщо трудомісткість продукції базового періоду поділити на трудомісткість звітного періоду (52000:44000х100-100=18,2%).

На величину трудомісткості впливає ряд факторів: технічний рівень виробництва (фондоозброєність, технологія), кваліфікація робітників, організація і умови праці, складність продукції.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.  Вкажіть на основні завдання аналізу трудових ресурсів підприємства, що слугує інформаційною базою для проведення аналізу ефективності використання трудових ресурсів?

2.  Назвіть основні етапи аналізу використання кадрового потенціалу підприємства.

3. Як здійснюється оцінка забезпеченості підприємства трудовими
ресурсами?

4. Які показники характеризують рух робочої сили?

5. Розкрийте суть методики аналізу інтенсивності праці.

На основі яких показників оцінюється ефективність використання робочого часу працівниками підприємства?Розділ 5. Аналіз операційних витрат

5.1. Економічна сутність класифікація витрат підприємства

Раціональна організація обліку має безпосередній вплив на ефективність аналізу витрат у процесі управління підприємством, яка забезпечується глибоким розумінням сутності витрат та їх економічно обґрунтованою класифікацією.

Витрати в умовах ринкової економіки є важливим якісним показником, що характеризує в грошовій формі ефективність роботи підприємства. Він відображає організаційно-технічний рівень виробничого процесу (прогресивність техніки, технології, організації виробництва і праці, рівень управління), а також інші умови і фактори, що характеризують фінансово-господарську діяльність підприємства. Від величини витрат залежать обсяг його фінансових результатів, показники фінансового стану, котрі і визначають рівень інвестиційної привабливості підприємства.

Згідно до національних стандартів обліку, під витратами розуміють зменшення економічних вигод внаслідок зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу між власниками). Це означає, що витрати визнаються одночасно з визнанням зростання зобов'язання (наприклад, нарахування заробітної плати), або зі зменшенням активів підприємства (реалізація товару).

Згідно до національних стандартів обліку під витратами розуміють зменшення економічних вигод внаслідок зменшення активів, або збільшення зобов'язань

До переліку операцій, що ведуть до зменшення активів ( списуються на витрати) відносять:

         списання сировини і матеріалів на виробництво;

         уцінка запасів (сировини, матеріалів, готової продукції тощо),

         нестача запасів (сировини, матеріалів, напівфабрикатів, товарів, малоцінних та швидкозношуваних предметів, готової продукції, крадіжки запасів та ін.);

         нарахування амортизації, зносу малоцінних необоротних активів;

         списання основних засобів, нематеріальних активів, МІІІП, що стали непридатними і не використовуються в господарстві;

         визнані економічні санкції (штрафи, пені, неустойки, що підлягають сплаті чи сплачені);нарахування резерву сумнівних боргів, списання дебіторської заборгованості.

До переліку основних операцій, що ведуть до збільшення зобов'язань і формують витрати відносять:

      нарахування заробітної плати;

      нарахування податків, зборів та обов'язкових платежів;

         транспортні витрати;

У фінансовому обліку витрати визнаються витратами певного періоду виходячи з принципу нарахування та відповідності доходів і витрат. Згідно з ним витрати відносяться до того періоду, в якому був визнаний дохід, для отримання котрого здійснено ці витрати. Наприклад, матеріальні витрати, заробітну плату, включені до складу собівартості продукції, визнають як витрати на момент отримання доходу від реалізації продукції. Іноді прямий зв'язок між витратами і доходами встановити важко. Наприклад, довгострокові активи (основні засоби, нематеріальні активи) можуть забезпечувати економічні вигоди протягом кількох років. У цьому разі витрати визнаються (у вигляді амортизації) на основі систематичного та раціонального їх розподілу протягом тих облікових періодів, коли споживаються економічні вигоди. Якщо витрати неможливо пов'язати з доходами певного періоду, то вони відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Витрати можна класифікувати за багатьма ознаками. Погляд на вит­рати з різних точок зору дає можливість гнучко оперувати категорією собі­вартості продукції з метою визначення на ринку вдалої цінової політики на товари і послуги фірми, а також використання облікової інформації для різ­них потреб управління.

Спираючись на представлену на рисунку 2.13 схему класифікації витрат діяльності, подамо детальнішу їх характеристику.Класифікація витрат

За об'єктами витрат
Продукція, роботи, послуги  Господарські процеси

Окремі замовлення                 Види діяльності

За видами витрат
Елементи витрат                     Статті калькуляції

За функціями основної діяльності Виробництво Управління

За способом віднесення на конкретні об'єкти витрат Прямі Непрямі

За єдністю складу Одноелементні Комплексні

Стосовно до технологічного процессу Основні Накладні

За рівнем впливу обсягу виробництва на витрати Умовно-змінні Умовно-постійні

За доцільністю витрачання Продуктивні Непродуктивні

За місцем виникнення та здійснення контролю
Центри витрат                 Центри відповідальності

За можливістю регулювання Регульовані Нерегульовані

За характером виробництва Основні Допоміжні

За періодичністю виникнення Одноразові Поточні

За календарним періодом
Витрати звітного періоду     Витрати майбутніх періодів

Витрати наступних періодів

 

 

 

Рис. 2.13. Схема класифікацї витрат

Групування витрат за об' єктами (на продукцію, роботи, послуги, господарські процеси, види діяльності) дає можливість визначити ефективність виробництва окремих видів продукції, замовлень, оцінити витрати певних видів діяльності.
Для здійснення своєї діяльності, отримання прибутку підприємство змушене витрачати ресурси (предмети праці, засоби праці, живу працю), тобто витрати формуються в процесі використання ресурсів і в залежності від видів його діяльності, суть яких відображена на рис. 2.14.

За видами діяльності є найбільш загальним і важливим є поділ витрат на операційні, інвестиційні, фінансові, надзвичайні, а також виділення податку на прибуток (рис. 2.15).
Операційні витрати пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг; управлінням та обслуговуванням підприємства, реалізацією продукції; гарантійним обслуговуванням і гарантійним ремонтом; а також з іншими операціями, що виникають у процесі операційної діяльності (визнані економічні санкції, втрати від знецінення запасів, втрати від операційних курсових різниць і т.п.). Таким чином, операційні витрати включають витрати на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг) і так звані витрати періоду, до яких належать адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Витрати на фінансову та інвестиційну діяльність представлені фінансовими витратами, втратами від участі в капіталі та іншими витратами.

У складі фінансових витрат показуються витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.

Втрати від участі в капіталі відображають збиток, спричинений інвестиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких провадиться методом участі в капіталі.

У складі інших витрат відображається собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; втрати від неопераційних курсових різниць; втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності, (крім фінансових витрат), але не пов'язані з операційною діяльністю.

До витрат надзвичайної діяльності відносять невідшкодовані втрати від стихійного лиха (землетрусу, повені, смерчу тощо), пожежі, техногенної аварії і т.п.

Поділ бухгалтерського обліку на фінансовий і податковий зумовив появу такого поняття як валові витрати. Сума визнаних витрат у бухгал­терському фінансовому обліку і валових витрат у податковому обліку сут­тєво відрізняється. Фінансовий облік витрат ґрунтується на принципі обачно­сті, згідно з яким методи оцінки витрат мають запобігти їх заниженню, а податковим законодавством встановлено обмеження при визнанні валових витрат. Основні відмінності між визнанням витрат і валових витрат обумовлені П(С)БО 16 і Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств.

Доцільно відмітити, що тільки певні витрати включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), склад яких регламентується П(С)БО 16 «Витрати». Крім того, при віднесенні витрат на собівартість необхідно керуватися П(С)БО 9 «Запаси» і П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати». Згідно П(С)БО 16 «Витрати», передбачено визначення двох видів собівартості - собівартість реалізованої продукції і виробнича собівартість продукції (робіт, послуг).Поняття собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) більш ширше і включає в себе виробничу собівартість продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілені постійні загальновиробничі витрати і понаднормативні виробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) включає тільки витрати, безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції та обумовлені технологією і організацією виробничого процесу, а в частині витрат на управління - тільки загальновиробничі витрати. Такий вид накладних витрат, як адміністративні не включаються в склад виробничої собівартості і, відповідно, не розподіляються на кожну одиницю об'єкта калькулювання.

Статті калькуляції розкривають цільове призначення витрат і їх зв'язок з технологічним процесом. Групування витрат за статтями калькуляції дає можливість визначити собівартість конкретних видів продукції, робіт, послуг. Перелік і склад статей калькуляції визначається підприємством самостійно згідно облікової політики.

Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат у грошовому вираженні за їх видами. Елементи є початковою формою витрат і поділяються на витрати уречевленої праці (матеріальні витрати, амортизація) і витрати живої праці (оплата праці з відрахуваннями на соціальні заходи). П(С)БО 16 «Витрати» передбачає єдине для всіх промислових підприємств групування витрат за економічними елементами.

1.   Матеріальні витрати.

2.   Витрати на оплату праці.

3.   Відрахування на соціальні заходи.

4.   Амортизація.

5.   Інші операційні витрати.

Між витратами на виробництво, згрупованими за економічними елементами, та витратами в калькуляційному розрізі існує як взаємозв'язок, так і відмінність ( рис.2.16).

Елементи операційних витратСобівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)

-Прямі матеріальні витрати

-         Прямі витрати на оплату праці - Інші прямі витрати -Загальновиробничі витрати

 

Матеріальні витрати

 

Витрати на оплату праці

 

Відрахування на соціальні заходиАдміністративні витрати


АмортизаціяВитрати на збут


Інші операційні витрати \—■Інші операційні витратиРис. 2.16. Взаємозв'язок елементів і статей витрат

Наприклад, витрати, які відносяться до елементу "Витрати на оплату праці" у собівартості продукції окремими статтями відображаються основна та додаткова заробітна плата тільки виробничих робітників. Інша частина за­робітної плати відображається у статтях, які формують виробничу собі­вартість ("Загальновиробничі витрати", "Втрати від браку" тощо) та у складі витрат діяльності - "Адміністративні витрати", "Витрати на збут" .

Групування витрат основної діяльності за функціями (виробництво, збут, управління, тощо) передбачає, включення до собівартості реалізованої продукції лише виробничих витрат, а решта витрат (адміністративні витрати, витрати на збут) відносяться до операційних. Такий поділ дає змогу визначити вартість окремих функцій бізнесу та оцінити якість управління ними.

За способом віднесення на конкретні об'єкти витрати поділяють на прямі і непрямі.

Прямими вважають витрати, що пов'язані з виробництвом певних видів продукції і можуть бути безпосередньо віднесені на конкретний об'єкт витрат за даними первинних документів (вимог на відпуск матеріалів, маршрутних листків, нарядів на відрядну оплату праці робітників і т.д.). Прикладом таких витрат є вартість сировини, матеріалів, заробітна плата виробничих робітників і т.д.

Непрямі витрати неможливо безпосередньо віднести до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом. До них належать витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (виконанням робіт, наданням послуг), які включаються до їх собівартості за допомогою спеціальних методів та із застосуванням бази розподілу, встановленої на підприємстві. Прикладом непрямих витрат є загальновиробничі витрати.

За єдністю складу витрати поділяють на одноелементні та комплексні. Одноелементні складаються з одного елемента, а комплексні - з кількох елементів. До одноелементних належать витрати сировини і матеріалів, палива, енергії і т.д., а до комплексних - практично всі економічні елементи. Характерним прикладом таких витрат є адміністративні витрати.

По відношенню до технологічного процесу витрати поділяють на основні та накладні.

Основні витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції (виконанням робіт, наданням послуг). До них відносять витрати на сировинуі матеріали, заробітну плату робітників, відрахування на соціальні заходи і

т.д.

До накладних належать витрати, пов'язані з організацією, обслуговуванням і управлінням. Прикладом таких витрат є загальновиробничі витрати, адміністративні витрати та витрати на збут.

До змінних належать витрати величина яких змінюється із зміною обсягу виробництва. Так, ріст обсягу випуску продукції призводить до збільшення витрат на сировину, матеріали, паливо, електроенергію, заробітну плату виробничих робітників, а також інших витрат, безпосередньо пов'язаних з виготовленням продукції.

Поряд з тим, спираючись на практику роботи підприємств змінні вит­рати виступають здебільшого як умовно-змінні. Так, окремі елементи змінних витрат залежно від темпів їх зміни поділяють на пропорційні, прогресивні, регресивні і дегресивні. Прикладом пропорційних є витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва (сировина, матеріали, електроенергія на технологічні цілі і т.д.). Прогресивні змінюються в більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Такими витратами є витрати пов'язані з оплатою понадурочних. Дегресивні витрати змінюються в меншій мірі, ніж обсяг виробництва. Це витрати на технічне обслуговування і ремонт основних засобів. Регресивні витрати зменшуються по мірі збільшення обсягу виробництва. Такими витратами є витрати на технічне обслуговування обладнання, яке не використовується.

Щоб забезпечити зниження собівартості продукції і підвищити прибутковість роботи підприємства, необхідно, щоб виконувалася наступна умова: темп зниження дегресивних витрат повинен перевищувати темп росту прогресивних і пропорційних.

Постійні - це витрати, які не залежать від зміни обсягу виробництва. Прикладом таких витрат є заробітна плата та інші виплати апарату управління цехом, витрати на освітлення, водопостачання та інші послуги третіх осіб з утримання виробничих приміщень, операційна оренда основних засобів загальновиробничого призначення і т.п. Постійні витрати є змінними в розрахунку на одиницю продукції. Тому при зниженні обсягу випуску продукції та зменшенні виручки від реалізації збільшується обсяг цих витрат на одиницю продукції. Це, в кінцевому підсумку, призводить до росту собівартості та зниження прибутку.

Поділ витрат на змінні і постійні має умовний характер. Змінні витрати - це постійні витрати в розрахунку на одиницю продукції. Однак за довготривалий період будь-які витрати змінюються. Це стосується і адміністративних витрат. Як правило, щороку переглядають штатний розпис, що зумовлює зміну адміністративних витрат.Оцінка поведінки витрат за таких умов є підставою їхнього поділу на інкрементні, маржинальні й середні. Інкрементні витрати - це витрати в розрахунку на додатковий обсяг продукції (робіт) після рівня, коли вони починають поводити себе як напівзмінні. Наприклад, витрати на перших 120 одиниць продукції становлять 10 тис. грн., а наступних 60 одиниць - 3,6 тис. грн.

Маржинальні витрати - це також витрати на додатковий обсяг продукції (робіт), але в розрахунку на одиницю.

Отже, маржинальні витрати на одиницю продукції в цьому випадку будуть 3600:60=60 грн., тоді як середні (10000+3600):(120+60)=75,55 грн.

Розподіл витрат на умовно-змінні та умовно-постійні підприємство здійснює самостійно у відповідності з обліковою політикою. З цією метою застосовують методи: алгебраїчний, графічний, статистичний (метод найменших квадратів - див. § 2.5.6).

За доцільністю витрачання витрати поділяють на продуктивні і непродуктивні. Продуктивні витрати передбачені технологією і організацією виробництва. Непродуктивні витрати виникають у результаті певних недоліків та через недотримання параметрів технологічного процесу. Наприклад, витрати на виправлення браку (втрати від браку), списання нестач і т.д.

За місцями виникнення та здійснення контролю за витратами розрізняють центри витрат та центри відповідальності.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75 


Похожие статьи

В М Серединська, О М Загородна, Р В Федорович - Економічний аналіз