В М Серединська, О М Загородна, Р В Федорович - Економічний аналіз - страница 64

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75 

Для вітчизняної практики поняття фінансових інструментів є новим, а тому потребує підвищеної уваги та певного осмислення.

Згідно з однойменним П(С)БО 13, фінансовий інструмент - це контракт, який одночасно приводить до виникнення (збільшення) фінансового активу в одного підприємства і фінансового зобов'язання або інструменту власного капіталу - в іншого.

У цілому, фінансові інструменти характеризуються такими особливостями:

ринковість - здатність купуватися та продаватися на ринку, а також бути об'єктом інших цивільних відносин (гарантії);

дохідність - властивість фінансових інструментів виступати як засіб збереження та нагромадження багатства;

ризикованість - властивість завдавати власникові втрат через зменшення своєї дохідності під впливом різноманітних факторів;

ліквідність - властивість швидко перетворюватися у гроші без великих втрат для власника;

спекулятивність - можливість стати об'єктом спекуляцій.

Залежно від предмета угоди фінансові інструменти поділяють на первинні та похідні.

Первинні - це угоди, предметом яких є:

       грошові кошти або їх еквіваленти, наприклад кошти в національній та іноземній валюті; кредиторська та дебіторська заборгованість; цінні папери - акції, облігації; факторинг; гарантії; кредитні лінії; фінансова оренда; угоди фінансового характеру;

       фінансові показники у формі фондових індексів, курсів, відсоткових ставок тощо.

Похідні - це контракти, які укладаються з метою перерозподілу (трансферту) фінансових ризиків і передбачають попередню фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди. Похідні фінансові інструменти ще називають деривативами, оскільки їх вартість є похідною від вартості  базових інструментів,  покладених в  основу угоди. Базовимінструментом (предметом угоди) в подібних контрактах фінансового характеру можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів (валюта, грошові кошти у формі кредитів та депозитів, цінні папери), так і самі деривативи (наприклад, опціон на купівлю ф'ючерсного контракту).

Найпоширенішими видами похідних фінансових інструментів є форвардні контракти, ф'ючерсні контракти, опціони, своп-контракти.

Форвардний контракт - це контракт на придбання або продаж визначеної кількості одиниць за попередньо визначеною ціною на майбутню дату; одиниці можуть бути фінансовими по суті (наприклад, іноземна валюта) або нефінансовими (наприклад, товар).

Ф'ючерсний контракт - це торговий контракт купити або продати визначене число одиниць за ціною і в терміни, окреслені в майбутньому; одиниці можуть бути за суттю і фінансові, і нефінансові.

Опціон - це контракт, який надає його утримувачу право, але не зобов'язання, придбати (опціон «колл») або продати (опціон «пут») визначену кількість одиниць за визначеною ціною впродовж визначеного періоду.

Своп - це контракт на обмін одного набору грошових надходжень на інший, наприклад, відсоткові ставки валюти, базові ставки або будь-які комбінації з них (зазвичай не завжди фінансові за сутністю) на майбутню дату або дати. Наприклад, обмін довгостроковими кредитними зобов'язаннями в одній валюті на еквівалентні зобов'язання в іншій валюті (враховуються відсотки й основна сума, ставки фіксовані).

Залежно від економічного змісту і способу відображення в обліку розрізняють балансові (визнані) та позабалансові (невизнані) фінансові інструменти.

Первинні фінансові інструменти здебільшого належать до балансових, (крім таких, як гарантії, кредитні лінії), тоді як похідні - обліковують поза балансом до настання строку виконання угоди.

Залежно від характеру контрактних відносин, які виникають при проведенні операцій з фінансовими інструментами, у П(С)БО 13 розрізняють три види інструментів:

       фінансовий актив;

       фінансове зобов 'язання;

       інструмент власного капіталу.

Критерієм такої класифікації є саме зміст та наслідки фінансової операції для кожного із учасників, а не її предмет. Це означає, що ті самі фінансові інструменти, залежно від сутності операцій, можуть бути визнані і фінансовими активами, і фінансовими зобов'язаннями, і інструментами власного капіталу. Так, якщо підприємство уклало контракт про купівлю цінних паперів у банку, то для підприємства ці цінні папери є фінансовимактивом, а для банку - фінансовим зобов'язанням, а якщо це власні акції банку - то фінансовим інструментом капіталу.

Таким чином, у фінансовій діяльності прийнято розрізняти не вид фінансового інструменту, а позицію, яка виникає у зв'язку з проведенням операції з цим інструментом. Так, довга позиція означає купівлю фінансових інструментів, а отже, з погляду бухгалтерського обліку є фінансовим активом підприємства, і, навпаки, коротка позиція означає продаж і є фінансовим зобов'язанням для продавця. Тому, коли фінансовий актив розглядається як зобов'язання підприємства, це означає, що здійснено операцію продажу певних фінансових інструментів.

У відповідності до балансу фінансовими активами є: грошові кошти в банках, касі, чеках; обумовлена контрактним правом дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги, яка підлягає погашенню грошовими коштами або іншими фінансовими активами; векселі, облігації, інші боргові цінні папери (крім векселів, облігацій та інших, заборгованість за якими погашається матеріальними і нематеріальними активами); акції та інструменти капіталу інших підприємств; дебіторська заборгованість, пов'язана з придбанням інструментів капіталу інших підприємств, валютними свопами, варантами (позабалансовий рахунок); дебіторська заборгованість за угодами позики і фінансової оренди; фінансові гарантії та інші умовні права.

До складу фінансових зобов'язань входять: кредиторська заборгованість, обумовлена контрактним правом, за товарними операціями; векселі, облігації та інші боргові цінні папери, що підлягають оплаті фінансовими активами; кредиторська заборгованість, обумовлена контрактним правом за позику; кредиторська заборгованість за випущені та передані покупцям акції підприємства; умовні зобов'язання за гарантіями та іншими підставами, які залежать від будь-яких майбутніх подій; привілейовані акції, які підлягають обов'язковому викупу.

Інструменти капіталу - звичайні акції, опціони та варанти «кол», «пут»; привілейовані акції, що не підлягають обов'язковому викупу.

За характером фінансових зобов'язань виділяють боргові фінансові інструменти та пайові.

За періодом обігу - короткострокові та довгострокові фінансові інструменти.

За рівнем ризику розрізняють безризикові фінансові інструменти (державні короткострокові цінні папери і короткострокові депозитні сертифікати найбільш надійних банків), фінансові інструменти з низьким рівнем ризику, з середнім рівнем ризику (рівень ризику по них приблизно відповідає середньоринковому) і з високим рівнем ризику (рівень ризику по них суттєво перевищує середньоринковий).Однак, на сьогоднішній день ця форма інвестування не набула належного розповсюдження через нерозвиненість фондового ринку, обмежений круг його інструментів, відсутність надійних індикаторів його динаміки і ряд інших факторів. Тому в системі об'єктів інвестування вирішальну роль відіграють реальні інвестиції.

За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють безпосереднє вкладення засобів інвестором в об'єкти інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміють вкладення засобів інвестора в об'єкти інвестування через посередників. У такому випадку інвестори купують цінні папери інвестиційних фондів чи інших фінансових посередників, а останні зібрані таким чином інвестиційні засоби розміщують за своїм бажанням, вибираючи найбільш ефективні об'єкти інвестування, а отримані доходи розподіляють потім серед своїх клієнтів.

За періодом інвестування розрізняють короткотермінові і довготермінові інвестиції.

Короткотермінові - це вкладення засобів на період не більше 1 року (наприклад, короткотермінові депозитні вклади).

Під довготерміновими інвестиціями розуміють вкладення засобів на період більше 1 року.

За формами власності інвесторів виділяють інвестиції приватні, державні, зарубіжні і спільні.

Під приватними інвестиціями розуміють вкладення засобів, що здійснюються громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності.

Під державними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюють центральні і місцеві органи влади і управління за рахунок засобів бюджету, позабюджетних фондів і позичених засобів, а також державними підприємствами і організаціями за рахунок власних і позичених коштів.

Під зарубіжними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються зарубіжними громадянами, юридичними особами і державою.

Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються суб'єктами даної країни та іноземними партнерами.

За регіональною ознакою виділяють інвестиції в межах даної країни і за кордоном.

Під інвестиціями в межах даної країни (внутрішніми інвестиціями) розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, які розміщуються в територіальних межах даної країни.

Під інвестиціями за кордон (закордонні інвестиції) розуміють вкладення засобів в об'єкти інвестування, які розміщені за межами даної країни. До цихінвестицій відносять також придбання різних фінансових інструментів інших країн (акції закордонних компаній, облігації інших держав і т.п.).

Ефективна діяльність підприємства, забезпечення високих темпів розвитку і підвищення конкурентоспроможності продукції в умовах реформування економіки в значній мірі визначається рівнем їх інвестиційної активності, діапазоном інвестиційної діяльності, рівнем інвестиційної привабливості. Це свідчить про тісний зв'язок між ефективністю інвестиційної діяльності і темпами економічного розвитку підприємства.

Виходячи з ролі інвестиційної діяльності в економічному розвитку підприємства, під час аналізу інвестицій слід розв'язати наступні завдання:

      Розробити      стратегічні      напрямки      інвестиційної діяльності підприємства.

У ході виконання цього завдання необхідно вивчити узгодженість інвестиційної стратегії підприємства з напрямками й етапами реалізації його загальної економічної стратегії розвитку, із зовнішнім середовищем, в якому діє підприємство, а саме: наскільки розроблена інвестиційна стратегія відповідає прогнозним змінам економічного й інвестиційного клімату країни, а також кон'юнктури інвестиційного ринку; реалізованість інвестиційної стратегії з врахуванням власного ресурсного потенціалу.

      Здійснити аналіз формування інвестиційних ресурсів підприємства.

У процесі реалізації цього завдання вивчається структура і динаміка джерел формування інвестиційного фонду і здійснюється прогнозування потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів; визначається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел (прибутку, амортизаційних відрахувань і т.п.); виходячи з ситуації на грошовому ринку (перш за все із норми позичкового процента), з'ясовується доцільність залучення позичених засобів; відшукуються шляхи оптимізації джерел формування інвестиційних ресурсів з метою недопущення зниження показників фінансової стійкості, ліквідності та платоспроможності підприємства.

      Оцінити  інвестиційну  привабливість  окремих  проектів  і вибрати найбільш ефективний з них.

У процесі цього завдання вивчаються поточні пропозиції на інвестиційному ринку; відбираються для економічної експертизи ті, що найбільше відповідають інвестиційній стратегії підприємства, здійснюється оцінка їх економічної ефективності, а також ранжування варіантів можливого інвестування.

      Сформувати збалансований інвестиційний портфель, здійснити його оцінку за критеріями прибутковості, ризику і ліквідності.

Оскільки здійснення інвестиційної діяльності вимагає мобілізації значних фінансових ресурсів, то при формуванні інвестиційного портфеля(сукупності об'єктів реального і фінансового інвестування) необхідно забезпечити включення в нього проектів високої прибутковості. Такі проекти, як правило, пов'язані з високим ризиком. Однак в рамках інвестиційного портфеля цей рівень потрібно мінімізувати в розрізі окремих напрямків інвестиційної діяльності. При цьому головна увага повинна приділятися зменшенню ризику втрати прибутку.

З метою досягнення ефективності управління інвестиційним портфелем, забезпечення можливості швидкого реінвестування капіталу в більш вигідні проекти певна частина портфеля повинна носити високоліквідний характер. Рівень ліквідності повинен визначатися інвестиційним кліматом у державі, динамікою інвестиційного ринку і специфікою інвестиційної діяльності підприємства.

•   Здійснити оперативний аналіз реалізації окремих інвестиційних проектів.

У процесі розв'язання цього завдання формується система показників оперативного аналізу, що відображає стан реалізації кожного проекту; визначається періодичність збору й аналізу цих показників, виявляються причини відхилень фактичних значень показників від запланованих. Це дозволить прийняти рішення про своєчасне припинення неефективних інвестиційних проектів (продаж окремих фінансових інструментів) і реінвестування капіталу. Відповідно - здійснювати коректування інвестиційного портфеля шляхом підбору інвестиційних проектів, куди реінвестується вивільнений капітал.

 

12.2. Аналіз формування коштів для фінансування інвестиційної діяльності

Всі напрямки і форми інвестиційної діяльності підприємства здійснюються за рахунок сформованих ним інвестиційних ресурсів (інвестиційного капіталу). Інвестиційні ресурси - це матеріальні, грошові й інші активи, які використовуються підприємством для здійснення вкладень в об'єкти інвестування.

Загальна схема аналітичних робіт при формуванні інвестиційних ресурсів включає три етапи:

1. Прогнозування потреби в загальному обсязі інвестиційних ресурсів, визначення їх вартості.

2. Вивчення можливості формування інвестиційних ресурсів за рахунок різних джерел.

3. Оптимізація структури джерел формування інвестиційних ресурсів.
Необхідний розмір фінансових ресурсів у розрізі різних напрямків

інвестування розраховується за допомогою методів експертної оцінки та аналогів. Ці методи ґрунтуються на досвіді експертів, а також на оцінці рівнясхожості даного інвестиційного проекту з проектом-аналогом. Наприклад, вартість будівництва нових об'єктів може бути визначена за фактичними витратами на будівництво аналогічних об'єктів (з врахуванням фактора інфляції) чи за питомими капітальними вкладеннями на одиницю потужності об'єктів даного профілю.

Кожен суб'єкт господарювання формує інвестиційний капітал за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Внутрішні джерела фінансування -це грошові кошти, отримані від продажу непотрібної частини активів, також частина отриманого прибутку разом з амортизаційними відрахуваннями. Зовнішні джерела інвестиційних ресурсів підприємство формує за рахунок фізичних і юридичних осіб, даючи їм можливість одержати прибуток на вкладений капітал. Це випуск акцій, облігацій, одержання кредитів і займів.

Капітал, який використовується для фінансування інвестицій, завжди є обмеженим ресурсом. Тому виникає необхідність оцінити його вартість, під якою розуміють середню ціну, яку платить підприємство за залучення капіталу з різних джерел. Іншими словами, вартість капіталу - це рівень доходу, який підприємство має сплатити інвесторам, щоб спонукати їх ризикувати своїми грошима. Для того, щоб визначити середню вартість інвестиційного капіталу підприємства, потрібно визначити структуру джерел його формування та рівень вартості капіталу, одержаного з кожного джерела.

Середньозважена вартість капіталу розраховується за формулою:

і

ВК = £ ВК, х а, ,

і =1

де: ВК - середньозважена вартість інвестованого капіталу;

ВКі - вартість капіталу, залученого з і-го джерела; cij - питома вага і-го джерела в загальному обсязі інвестицій;

і - число джерел, які використовуються для фінансування інвестицій.

Розглянемо методику розрахунку вартості основних джерел формування інвестиційних ресурсів.

У цілому, вартість капіталу розраховується у відсотках як частка від ділення витрат по залученню капіталу (сума сплачених дивідендів, процентів за кредит тощо) до величини цього капіталу (обсягу акціонерного капіталу, обсягу залучених кредитних ресурсів тощо).

Вартість залучення капіталу за рахунок прибутку розраховують, використовуючи наступну формулу:

ВКприб =(ПР + АВ)х'°° ,

ВЛК

де: ВКприб. - вартість залучення капіталу за рахунок прибутку; ПР - сума нерозподіленого прибутку підприємства;ВЛК - середня величина власного капіталу; АВ - сума амортизаційних відрахувань.

Оцінка вартості залучення капіталу за рахунок емісії акцій здійснюється за наступними етапами: на першому - визначається розмір дивідендів, який передбачається виплатити акціонерам у розрахунку на одну просту або привілейовану акцію, на другому - розраховується середній темп приросту дивідендів на одну просту акцію; на третьому розраховується ціна акції. Причому можуть використовуватися два методи визначення ціни: балансовий або ринковий. При першому - ціна визначається за її номіналом, при другому - вона або розраховується, або береться на основі останніх торгів на фондовій біржі.

Ціна привілейованих акцій визначається за формулою:

Р   =Д

па        r '

Ціна звичайних акцій визначається за формулою: Р    = Д (1 + q)

за       R - q '

де: Д - оголошений дивіденд по привілейованих чи звичайних акціях; R - очікуваний рівень доходу на одну звичайну чи привілейовану акцію; q - середній темп приросту дивідендів по звичайних акціях. На четвертому - розраховують вартість капіталу,  залученого за допомогою привілейованих акцій (ВКпа ) , за формулою:

ВК   =        Д        

па    N (1 - ВЗ) '

де: N - номінальна вартість привілейованих акцій;

ВЗ - затрати на випуск та розміщення акцій по відношенню до номіналу.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75 


Похожие статьи

В М Серединська, О М Загородна, Р В Федорович - Економічний аналіз