М І Гнатюк - Наукові записки в 14 - страница 14

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 

Міжособистісні стосунки - це ціла система установок, орієнтацій, очікувань, стереотипів та інших диспозицій, через які люди сприймають і оцінюють одне одного [7, с. 206]. Кожен індивід у своїй свідомості ви­творює власну картину дійсності: предмети і явища фіксуються і відтво­рюються в зв'язку одне з одним, "групами" або "рядами". Це обумовлю­ється реальними зв'язками предметів і явищ, а саме їх зв'язками в про­сторі і часі, відношеннями подібності і відмінності між ними і т.д. Під впливом цих об'єктивних зв'язків виникають тимчасові зв'язки в корі го­ловного мозку, що слугують фізіологічною основою запам'ятовування і відтворення і що власне і представляють собою асоціації як такі [7, с. 93].

Таким чином, життєвий досвід кожного автора є унікальною базою номенотворення. Для прикладу можна взяти фактор віковий та ідео­логічний. У книгах Всеволода Нестайко пса звуть товариш Собакевич (див. вище сема 1), слава про хлопців гримить як радіо на Перше трав­ня, дітей б'ють тільки імперіалісти - ці оніми мають чітку прив'язку до епохи, на сьогоднішній день вони все ще зрозумілі читачеві, але вже не такі близькі як 50 років тому. Асоціативні ланцюжки все ще стійкі, до всього їх активно підживлюють книги, преса та телебачення, міжособис-тісне спілкування з різними віковими групами, для яких подібний слов­никовий запас є більш близьким. Але дитячій та підлітковій аудиторії, на яку в першу чергу розрахована книга, все ж таки знадобляться додаткові пояснення. В їх мовній картині світу цих концептів вже немає.

Постановка завдання. Завданням дослідження є вичленування з тексту конотонімів, які так чи інакше випадають із лінгвопсихологічноїканви тексту, не відповідають адресантові. Маючи такий приклад, на­далі можна буде уникнути недоцільного використання ілюстративного матеріалу у процесі роботи з конкретною аудиторією. Адже саме сло­ва із яскраво вираженими внутрішніми формами, виступаючи емоцій­но забарвленим фрагментом кореферентного ряду, сприяють виражен­ню гносеологічно-оцінної позиції адресата, що є надзвичайно важливим, особливо для міжособистісного спілкування у молодіжному середовищі. Фіксуючи відповідне референційне значення, актуалізуючи різні образи-уявлення референта, вони допомагають виявити смислову заданість тек­сту, оприявити інтенційний компонент його семантики. Ключове вну-трішньоформне слово окреслює потенційний сюжет, формує натяк, сиг­налізує про можливі смислові ходи у посттексті [5, с. 110].

Наукові результати. Асоціації - сутності універсальні, у випад­ку вербального мислення мають мовленнєво-мисленнєву природу, яка може актуалізувати асоціації, що відповідають енциклопедичним зна­нням про світ, або ж асоціації суто слухові (фонетичні), або ж, нарешті - власне вербальні, що відповідають мовленнєвій компетенції (на всіх рівнях мови). Перші можуть бути названі емпіричними, або онтологіч­ними, їх референти - сама реальність (світ), другі- ономатопічні (звуко­ві, звуко-символічні), їх референти - самі звуки, а треті - мовні (фоноло­гічні, морфологічні, синтаксичні, фразеологічні), референтами ж їх є від­повідні мовні одиниці як реальні інформаційні об'єкти [9, с. 95].

Типи і характер асоціювання задаються внутрішньою формою слова, яка ніби двоспрямована по відношенню до денотативного (сприйманого на рівні мотиваційного значення) і конотативного (в широкому сенсі) зна­чень слова-гібрида. Наприклад, конотонім Попелюшка є багатозначним конотонімом із різними семантичними нюансами. Як правило, він нази­ває бідну, незаможну дівчину: "Тільки зараз ти - Попелюшка, донька двір­нички" [8, с. 73]. Саме ця сема є стрижневою і бере свій початок із казки Шарля Перо (де онім з'явився вперше). Крім цього, Попелюх - ім'я міфіч­ного персонажа слов'янського пантеону, життя якого пов'язане із вічним порпанням у попелі. Накладання двох імен - поетоніма Шарля Перо та імені міфічного персонажа, який жив у попелі, виявляє не лише глибин-ність концептуального значення але і відкриває перспективу використан­ня його іншими національними аудиторіями. Адже, по-перше, Попелюш­ка є онімом, широко відомим за межами батьківщини Шарля Перо (ра­зом із контекстуальними нашаруваннями у вигляді сімейних та соціаль­них обставин персонажа). І, по-друге, концепт "домашнього вогнища" є невід'ємним для будь-якої культури, є елементом загальнолюдської кар­тини світу - відповідно, здатний на глибинному рівні сприйматися реци­пієнтом тексту поза його національними переконаннями (наприклад, у Ін­дії двірники - це каста, і приналежність до неї тимчасовою бути не може).Це дає підстави стверджувати, що внутрішня форма слова-гібрида є асоціативним стрижнем його значення, що з'єднує всі поліфункціональ-ні (різнорідні) компоненти смислу [9, с. 10].

Висновки та подальші перспективи досліджень. Образна внутріш­ня форма як фактор формування вторинних найменувань - не єдиний за­сіб створення мотиву для емотивного ставлення суб'єкта мовлення до позначуваного. Цю роль можуть виконувати і інші засоби, що мають "зо­внішню форму", тобто формальну вираженість - суфікси суб'єктивної оцінки, прийоми ономатопеї і т. д. Таким чином, потенціал подальших досліджень пов'язаний з вивченням питання форми вираження концеп­тів, в тому числі й словотворчої.

Але всі конотоніми базуються на певній мотивації, відсилають до асоціативно-образного уявлення за рахунок усвідомлення внутрішньої форми афіксів, звертаються до індивідуального або національно досвіду учаснику мовного акту, до специфіки його сприйняття ситуації.

Проаналізований мовний матеріал може бути використаний у проце­сі підготовки спецкурсів з лінгвокультурології, для написання навчальних посібників, орієнтованих на роботу зі студентами, що вивчають україн­ську мову на поглибленому рівні, на заняттях з практичного курсу україн­ської мови для іноземних студентів, а також у лексикографічній практиці.

Література:

1. Lakoff G. The Contemporary Theory of Metafor // Metaphor and Thought (2nd edition), Cambridge University Press, 1992. - 51 p.

2. Philosophy to Neuroscience // Theoria et Historia Scientarium. - V. 6. -N. 1. - 2001. - P. 27-42.

3. Rohrer T. The Cognitive Science of Metaphor from Philosophy to
Neuroscience
// Theoria et Historia Scientarium. - V 6. - N. 1. - 2001. - P. 27-42.

4.Бердяев Н. Философия свободы. Смысл творчества. - М.: Правда, 1989. - 784 с.

5.Гридина Т. А., Попова Т. В. Ассоциативная семантика новообразований-гибридов // Лексическая семантика. - Свердловск, 1991. - С. 105-111.

6.Нестайко В. Тореадори з Васюківки. - К.: Веселка, 1973. - 416 c.

7.Психология. Словарь. - М.: Политиздат, 1990. - 517 с.

8.Роздобудько І. Пастка для жар-птиці. - К.: Фоліо, 2007. - 160 с.

Телия В. Н. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц. -М.: Наука, 1986. - 205 c.УДК 811.11122

Поліщук О. Л.,

Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького, м. Черкаси

НОМІНАЦІЇ НЕВЕРБАЛЬНОГО КОМПОНЕНТА

КОМУНІКАЦІЇ "ПРОКСЕМНІ ДІЇ" У СУЧАСНОМУ АНГЛОМОВНОМУ ДИСКУРСІ

Розвідка присвячена актуальним проблемам невербальної семіотики - проксемним компонентам невербальної комунікації, класифікації видів комунікативного простору та особливостям їхньої номінації у сучасно­му англомовному дискурсі. Автор приділяє основну увагу опису типів про-ксемного дейксису та принципам їхнього використання.

Ключові слова: невербальна комунікація, проксеміка, комунікативний простір, номінація, проксемний дейксис.

The investigation has been devoted to the actual problems of the non-verbal semiotics such as proxemic components of the interpersonal communication, the classification of the communicative space types and the peculiarities of their nomination. The author's special attention is being paid to the description of the proximal deixis types as well as their use principles in the present-day English-speaking discourse.

Key words: the non-verbal communication, proxemics, the communicative space, a nomination, the proximal deixis.

Постановка проблеми. Комунікативна діяльність людини має місце у просторі й часі. У фізичному просторі учасники мовленнєвої взаємодії здійснюють проксемні дії. Просторова орієнтація комунікантів є одним із засобів невербальної комунікації (НВК), таких як (1) кінесика (мова тіла), що містить наступні сигнали: жести, рухи тіла, вирази обличчя, очей, поведінку та пози; (2) парамова (голос), включаючи висоту тону, темп мовлення, його гучність, мовленнєве вагання або уповільненість мовлення, паузацію; (3) зовнішність людини та її стиль одягатися тощо.

Аналіз розвідок і публікацій, присвячених обраній проблемі. Відмітимо ряд статей, присвячених обраній нами темі: G. Pocheptsov [14], Г. Е. Крейд-лин [5], а також ілюстративні матеріали F. A. Durbridge [8], J. Mitchell [12], S. Sheldon [15] та ін. і оксфордський словник сучасної англійської для тих, хто вивчає мову на продвинутому рівні A. S. Hornby [13]. Однак праці, присвячені розглядові проблем номінації, що стосуються проксемних дій у сучасному англомовному дискурсі, все ще небагаточислені.

Метою даної статті є аналіз номінацій проксемних дій у сучасному англомовному дискурсі, що базується на різнорівневих підходах до но­мінацій проксеміки.

Матеріалом дослідження послуговувалася художня проза другої по­ловини XX ст.

© Поліщук О. Л., 2010У широкому розумінні проксеміка визначається як "галузь семіотики, яка вивчає простір, що існує між учасниками мовленнєвої взаємодії, коли вони вступають у стосунки один із одним, а також спосіб організації ними фізичного простору навколо себе у комунікативному соціумі" [10, c. 136]. У її вузькому розумінні, проксеміка визначається як "галузь теорії невер-бальної комунікації, що вивчає невербальну концептуалізацію та культур­ну організацію комунікативного простору, визначає способи його сприй­няття, організації та використання людьми у процесі комунікації" [5, c. 457]. Розуміння проксеміки у її вузькому сенсі набуває терміну "прагма-проксеміка". Саме цей момент обумовлює актуальність даного дослі­дження, оскільки у вузькому розумінні проксеміки нами здійснюється ана­ліз номінативних одиниць на її позначення у статті.

Отже, мета нашої розвідки продемонструвати різнорівневі підходи до дослідження номінацій проксемних дій у сучасному англомовному дискурсі.

Об'єктом дослідження є номінації проксемних дій комунікантів.

Предметом дослідження є особливості функціонування номінацій проксемних дій у сучасному англомовному дискурсі.

Едвард Т. Холл не лише визначив об'єкт дослідження проксеміки - ха­рактер використання людиною простору у своїй життєдіяльності [12], -але й окреслив та описав чотири різні зони відстані між комунікантами, ха­рактерні для англомовного соціуму, яких вони дотримуються між собою та іншими учасниками мовленнєвої взаємодії у залежності від типу ситуа­ції та природи міжособистісних стосунків [11]. Зони відстані виявляються комунікативно значущими як для вербальних, так і для невербальних між-особистісних стосунків [15, c. 60]. За даними Е. Холла, традиційні норми відстані, характерні, наприклад, для північно-американської культури, до­тримуються комунікантами за їх безпосередньої взаємодії із точністю до сантиметрів [3, c. 130]. Вищезазначені норми складаються із чотирьох ко­мунікативних просторів із суб'єктом спілкування у центрі.

Радіус інтимної відстані коливається від 0 до 45 см від однієї особи до іншої [11, c. 118]. Ця відстань використовується найближчими людь­ми при спілкуванні. Природним та визначним є фізичний контакт. При­кладами слугують інтимні стосунки, боротьба тощо. На інтимній від­стані комуніканти сповна проявляють свої людські почуття, при чому останні легко стимулюються, так само як і легко порушуються, якщо особа опиняється в різних ситуативних умовах.

Особиста відстань, що коливається від 45 см до 120 см [11, c. 122], є ха­рактерно вживаною знайомими людьми у їх повсякденному спілкуванні. Це найбільш типова відстань між індивідами, що спілкуються неформально та схильні здійснювати значну частину своїх стосунків саме у цих межах ко­мунікативного простору. За спілкування комунікантів на особистій відстані,між ними зберігається фізичний контакт, що дає їм змогу триматися за руки або потискати один одному руки. Зменшення особистої відстані до відстані інтимної призводить до почування іншою особою комунікативно та психо­логічно незручною. За її збільшення одним учасником мовленнєвої взаємо­дії, інший починає відчувати себе комунікативно відкинутим.

Соціальна відстань, за Холом [11, c. 124], поширюється від 120 см до 360 см. Для неї характерними є ситуації офіційного спілкування, тому на відміну від особистої, на цій відстані практично виключається мож­ливість комунікантів підтримувати особисті стосунки. При застосуванні учасниками мовленнєвої взаємодії соціальної відстані фізичний контакт між ними відсутній.

Отже, це відстань "безпечніша". Вступаючи у взаємодію на ній кому-ніканти передають інформацію та почуття, що не є суто особистими та не­формальними. Результати психолінгвістичних досліджень [10, c. 138] свід­чать про визначення збільшенням відстані між комунікантами ступіню фор­мальності ситуації. Спостереження за фізичною відстанню між комунікан-тами у ситуаціях соціального спілкування дає змогу визначити міру обізна­ності ними один одного, характер їхніх стосунків та їхній соціальний статус.

Суспільна відстань - 360 см і більше - з одного боку, використову­ється для виступів мовців перед масовою аудиторією, а з іншого - зали­шається для взаємодії комунікантів із незнайомцями, контакт із якими не є бажаним [11]. Використання комунікантами максимальних меж сус­пільної відстані повністю виключає особисті стосунки, роблячи міжосо-бистісну комунікацію менш імовірною. Факт надання особою переваги, із-поміж інших, суспільній відстані в процесі комунікативної взаємодії [10, c. 138], свідчить про бажання нею уникнути спілкування.

Наступні приклади ілюструють, яким саме чином відбувається змі­на відстані між учасниками соціальної взаємодії в комунікативному про­сторі від суспільної через соціальну до особистої зони (приклади 1, 2) та від соціальної до особистої (приклад 3):

It seemed to Leslie that every few minutes people were coming up to the park bench to shake Oliver's hand and to wish him well [16, р. 13].

Even so he moved with his own dignity to where Tom sat and offered his hand [13, р. 42].

Jessie looked at her brother <...>. She reached out and touched his hand. "Mam's got it all wrong," she said gently <...> [13, р. 45].

До проксемних факторів належить не лише відстань, але і спосіб кому-нікантів розташування по відношенню один до одного у фізичному про­сторі, що варіюється від положення "обличчям до обличчя" до положення "спиною один до одного" [3, c. 130-131]. Так, наприклад, якщо спілкуван­ня "суперницьке", то комуніканти розташовуються навпроти один одно­го, якщо "кооперативне", то сідають поряд. Випадкова бесіда, як правило,представлена позицією навкіс, через ріг столу. Бесіда, що супроводжуєть­ся будь-якою проксемною дією, оформлюється посадкою на протилежно­му боці столу, але не навпроти, а по диагоналі. Звичайно, на тип відстані та спосіб розташування індивідів у комунікативному просторі впливає при­рода їхнього фізичного оточення. У зв'язку із цим, за принципом відчува­ної сталості будь-якого конкретного фізичного простору, простори оточу­ючого середовища поділяються за наступною класифікацією.

Неофіційний комунікативний простір характеризується високим ступенем своєї рухомості, швидкою змінюваністю та можливістю коли­ватися від інтимної до суспільної зони відстані. Він нагадує собою осо­бисту оболонку, у якій індивід постійно знаходиться протягом усього свого життя, незалежно від того, чи вступає він у якийсь контакт із інши­ми комунікантами, чи ні, та яку останній може збільшувати із метою три­мати інших осіб на значно більшій відстані від себе [10, c. 139], або, на­впаки, зменшувати, щоб дозволити їм дістатися ближче.

Неофіційному комунікативному просторові протиставляється офі­ційний як такий, що виникає за умови взаємодії між комунікантами у конкретній ситуації їхнього спілкування та, в залежності від ситуації, розглядається або як комунікативний простір напівфіксованих елемен­тів, або ж як комунікативний простір фіксованих елементів.

Для комунікативного простору напівфіксованих елементів власти­вим є залучення предметів для створення відстані. У ролі напівфіксованих елементів виступають стільці, лави, дивани, ширми та інші рухомі предме­ти [11, c. 108]. Модифікація цього типу простору здійснюється по-різному в залежності від комунікативних цілей учасників мовленнєвої взаємодії.

Комунікативний простір фіксованих елементів створюється за учас­тю відносно статичних предметів, що визначають фізичний простір навко­ло учасників процесу комунікації [10, c. 139]: стіни, двері, дерева, тротуа­ри, дороги, шосе тощо. Фіксовані елементи допомагають учасникам мов­леннєвої взаємодії направляти та контролювати свої проксемні дії.

Іще одним критерієм до класифікації поняття простору у свідомості представників англомовного соціуму виступає показник його відкритос­ті/закритості [1].

Також семіотично значимим є напрямок руху вздовж просторових ві-сей, що корелює із різними культурними сенсами та конотаціями. Так, рух вгору вздовж вертикальної вісі "вгору/донизу" пов'язаний із віком комуніканта, його підростанням, із зростанням почуття його власної гід­ності, кількості та якості виконуваних людиною громадських функцій та комунікативних ролей у суспільстві. Рух комуніканта уздовж тієї ж вісі донизу пов'язаний із його низькою самооцінкою, із прагненням сховати­ся від інших комунікантів, із бажанням бути маленьким, а також із при­ниженістю та покірністю [5, c. 475-476].Рух вперед вздовж сагітальної вісі "вперед/назад" спричиняє змен­шення фізичної відстані у комунікації та пов'язаний із інтересом учасни­ка мовленнєвої взаємодії, його допитливістю, бажанням бути поряд, а та­кож можливістю більш тісного, навіть, тілесного контакту. Рух назад, що збільшує фізичну відстань, співвідноситься із переляком, страхом, від­разою, бажанням більше побачити, дізнатися, а тому - із здивуванням.

Загальний погляд на проксеміку як семіотичну галузь дає нам термі­нологічний апарат, що застовується у прагмапроксеміці.

Усі вищезазначені проксемні фактори мають мовні позначення. До­сліджуючи проксемну лексику, слід зважати на вміст системи коорди­нат, що вказує на певну точку у комунікативному просторі, відносно якої далі вже характеризується рух учасника мовленнєвої дії вперед, назад, праворуч, ліворуч, догори, донизу або кругом своєї власної вісі у семан­тиці кожної мовної одиниці на її позначення. Таким чином, у цілому, зда­ється можливим розмежувати два типи проксемного дейксису:

- суб'єктний проксемний дейксис, у якому центром координації дейк-тичного слова є суб'єкт мовленнєвого акту - мовець та

-  об'єктний проксемний дейксис, у якому центром координації є предмет, не співпадаючий із мовцем.

І в першому, і в другому випадках здійснюється пересування комуні­кантів відносно цих центрів у напрямку або до них, або від них. Прикла­дами вищезазначених типів дейксису відносно особи найбільш яскраво слугують дієслова руху.

Вживання мовцем дейктичних слів та виразів у висловлюванні може здійснюватися одним або декількома із трьох різноманітних способів: жестовим, символічним або анафоричним [17, c. 94].

Під жестовим, мається на увазі таке використання мовних, дейктич-них засобів за якого вони позитивно сприймаються лише тими учасника­ми комунікативної ситуації, хто безпосередньо бере участь у фізичному здійсненні проксемних дій.

Під символічним, розуміємо таке використання дейктичних засо­бів, при якому їх позитивна інтерпретація вимагає елементарного усві­домлення учасниками комунікативної взаємодії, крім фізичного, також і певних її інших аспектів - лінгвістичних та екстралінгвістичних. Досить важливе значення для нас має те, чи це усвідомлення досягається шля­хом поточного сприйняття ситуації, чи ні.

Анафоричним називається таке використання дейктичних засобів, за якого їх позитивна інтерпретація знаходиться у прямій залежності до усвідомлення інших частин того ж самого дискурсу, із якими ці дейктич-ні засоби співвідносяться.

Відмінність між усіма трьома можливими способами застосувань дейктиків, про яку йдеться, може бути проілюстрованою на прикла­ді дейктичних дієслів руху, які застосовується в усіх трьох випадках. їх жестове використання ілюструється у наступних прикладах, де для більш глибокого усвідомлення місця комунікантів у фізичному просто­рі, вказання на яке міститься у семантиці проксемного дієслова, слухаче­ві необхідно бути присутнім у комунікативній ситуації та самому брати участь у мовленнєвій взаємодії:

"I'm very gladyou got here at all, Mr. Ford," she said, andmoved closer to him. "So am I," said Ford, and at that moment a man entered, a young and harassed man, who looked at Mrs. Cromer as a starving dog might look at a narrow bone, Ford thought, a bone with a lot of meat still on it. He moved at once towards the woman, and said, "Jane, I've been looking all over for you" [13, р. 118].

Прикладом символічного використання дейктичних мовних засобів слугує висловлювання мовців, у якому дейктик here зазнає розуміння слухачем як "місцезнаходження мовця":

Tom Seaton went over to where Ashton was pouring out drinks.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16