М І Гнатюк - Наукові записки в 14 - страница 38

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 

1.Проаналізований фраземний матеріал дозволяє зробити висновок, що фразеологізми у прозі В. Шевчука є активно вживаними і стилістич­но вагомими. Вербальні фраземи, як правило, вони номінують динаміч­ні ознаки, джерелом яких є і реальні особи, і міфічні, фантастичні істоти, оскільки картини художнього світу творів В.Шевчука містять майстерне поєднання реального та ідеального, що досягається шляхом синтезу мі­фологічних, релігійних та філософських начал.Баран Я., Зимомря М., Білоус О. Ю., Зимомря І. Фразеологія: знакові ве­личини. - Вінниця: Нова Книга, 2008. - 256 с.

2.Демський М. Українська фраземіка.: Автореферат дис... докт. філол. наук.- Ужгород, 1995. - 47 с.

3.Молотков А. Основы фразеологии русского языка. - Л.: Наука, 1977. -283 с.

4.Папіш В. Семантико-функціональна природа фразеологізмів у худож­ній прозі закарпатоукраїнських письменників (40-90 р.р.) ХХ ст. - Авторефе­рат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. - Ужгород 2004. - 21 с.

5.Словник фразеологізмів української мови / Уклад.: В. М. Білоноженко та ін. - К.: Наук. думка, 2008. - 1104 с.

6.Ужченко В., Ужченко Д. Фразеологія сучасної української мови: Навч. посіб. - К.: Знання, 2007. - 494 с.

Шевчук В. Вибрані твори: Роман-балада. Оповідання / Передм. М. Жу-линського. - К.: Дніпро, 1989. - 526 с.УДК 811.124'06'36

Шегедин Н. М.,

Волинський національний університет ім. Лесі Українки, м. Луцьк

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ПРИКМЕТНИКІВ СИНЬОГО КОЛЬОРУ В ЛАТИНСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ ГОРАЦІЯ, ОВІДІЯ ТА ВЕРГІЛІЯ)

Стаття присвячена вивченню лексико-семантичного поля прикмет­ників синього кольору в латинській мові.

Ключові слова: лексема, семантика, лексико-семантичне поле, струк­тура лексичного значення.

The article is devoted the study of the lexico-semantic field of adjectives denoting blue color in Latin.

Key words: lexeme, semantics, lexico-semantic field, the structure of lexical meaning.

Прикметник кольору - одна з найбільш своєрідних лексичних одиниць із точки зору семантичного плану вираження у поетичній картині анти­чного світу. Національно-культурна своєрідність семантики прикметників кольору є результатом лінгвокультурної інтерпретації колірного бачен­ня, що зумовлена віяннями тогочасної доби й історично-культурними тра­диціями. Лексико-семантичне поле (ЛСП) прикметників синього кольо­ру викликає зацікавлення у дослідників сучасних мов, однак дослідженню особливостей його функціонального і семантико-стилістичного характе­ру в латинській мові не приділяється достатня увага. Вважається, що гру­пу прикметників синього кольору можна легко виділити, коли це стосуєть­ся сучасних мов, але, досліджуючи ці мовні одиниці в латинській мові, на­трапляємо на ряд труднощів. Вони пов'язані з процесами формування зна­чень прикметників та нечіткими межами конкретних груп. Зокрема, пред­метом дослідження є лексичні одиниці, які позначають синій колір, взя­ті шляхом суцільної вибірки з поетичних творів Горація, Овідія та Вергі-лія, які є яскравими представниками класичного періоду. Тому ми вважа­ємо актуальним на матеріалі цих античних поетів провести аналіз семан­тики, структурної організації, дистрибутивних відношень лексичних оди­ниць, що позначають синій колір. Обираючи об'єктом дослідження пое­тичне мовлення, у своїй роботі ми ставимо за мету, застосовуючи теорію поля, дослідити розвиток семантичних значень прикметників, ураховуючи ієрархічну будову поля, визначити ядерний і периферійні репрезентанти.

У системі поетичних означень із семантикою кольору синя колір­на гама міститься на периферії лексико-семантичного поля прикметни­ків кольору. Це пов'язано зі специфікою формування, функціонування та розвитку системи лексем у латинській мові. Лексичні одиниці синьо­© Шегедин Н. М., 2010го тону не вирізняються семантичним розмаїттям і використовуються як означення при вузькому колі іменників. У багатьох синтагмах, де зазви­чай у сучасних мовах уживаються прикметники синього кольору, в ла­тинській мові виміщаються лексемами чорного або білого мікрополів. Природні реалії, яким властивий синій колір, у поетичній мові набува­ють епітетів світлого або темного тонів і зрідка стають синіми. Така тен­денція свідчить про формування системи прикметників синього кольору, але ніяк не про відсутність цього кольору у природі.

Мікрополе синього кольору складається з ядра - прикметника caeruleus, та навколоядерної зони: lividus та livens. "Прикметник caeruleus / caerulus... виник у результаті дисиміляції з *caelulum, демінутива від caelum "небо"" [2, с. 74]. У природі прототипом синього кольору є вода, а блакитного -небо. Як цей колір переданий у поетичній мові, показав статистичний ана­ліз. Лексема caeruleus в Овідія трапляється 30 разів, у Вергілія - 14, у Гора-ція прикметник не зафіксований. Ядро мікрополя лексема caeruleus ужи­вається у значеннях 'синій, бірюзовий, блакитний, темно-зелений, тем­ний' [1, с. 143], але його семантичним ядром є значення 'синій'.

Цікавим є семантичний розвиток цієї лексеми як наслідок аналізу лек­сичної семантики, де враховано характеристику поєднувальних властивос­тей лексичної одиниці. Зокрема, прикметник caeruleus здатний сполуча­тися із широким колом іменників різних тематичних груп (ТГ), що супро­воджується розширенням його семантики і набуттям лексемою нових зна­чень. Прикметник caeruleus сполучається з іменниками ТГ "водні об'єкти" і реалізує своє пряме номінативне значення, хоча наявність диференційної семи "темний" або "світлий" надає лексичній одиниці певного емоційно-експресивного забарвлення. При вживанні з іменником aqua, ae f (вода), gurges, gurgitis m (вода, море), pontus, i m (море) аналізована лексема реалізує значення 'лазуровий', 'синій', наприклад: "at vos si laesae tangit contemptus alumnae, gurgite caeruleo Septem prohibete triones (Ov. Met. II 528) - ласку, прошу вас, явіть вихованці покривдженій вашій: не підпускайте до вод лазу­рових оту Ведмедицю"; "oraque caeruleapatrium clamantia nomen excipiuntur aqua (Ov. Met. VIII 229) - батька ще кликав, коли вже приймало його лазуро­ве море"; "iam modo caeruleo nitidum caput exsereponto, iam, Galatea, veni nec munera despice nostra! (Ov. Met. XIII 838) - з лазурового випірни моря! О Га-латеє, прийди! Не відкинь моїх щирих дарунків!" Яскравою метафоричністю вирізняється лексема при сполученні з іменником gremium, i n (лоно), ство­рюючи ірреальну дійсність з ірреальними образами: "contra autem magno maerentem corpore Nilum pandentemque sinus et tota veste vocantem caeruleum in gremium latebrosaque flumina victos (Verg. Aen. VIII 713) - а навпроти сум­ний Ніл розкрив на широких грудях одіж і кличе переможених на лазуро­ве лоно і в глибини водні"; "quaeque aetheris alti religio et quae caeruleo sunt numina ponto (Verg. Aen. XII 182) - боги, які є у високому небі і лазуровомуефірі". У наведених прикладах лексема позначає ознаку поверхні рідини, а саме водних реалій. Є налізована лексема й епітетом іменників ТГ "міфічні істоти". Естетична функція лексичної одиниці спостерігається завдяки роз­ширенню її дистрибутивності. Особливо виразно це спостерігається у пое­тичних творах Овідія: "nec caelo contenta suo est Iovis ira, sed illum caeruleus frater iuvat auxiliaribus undis (Ov. Met. I 275) - гніву не втишить, однак, тільки небом своїм Громовержець: брат лазуровий його вже викочує хвилі в підмо­гу"; "primafide vocisque ratae temptamina sumpsit caerula Liriope (Ov. Met. III 342) - слів його віщих вагу і правдивість судилося вперше Ліріопеї блакит­ній пізнать". У пейзажних замальовках моря хмари мають зловіщий харак­тер і лексема caeruleus набуває нового значення 'темний'. На семантичному рівні відбувається зсув від значень синього кольору до ЛСП прикметників чорного кольору. Сема синій колір нівелюється диференційною семою 'тем­ний тон' і розвиваються потенційні семи - "зловіщий", "страшний": "nec iam amplius ullae adparent terrae, caelum undique et undique pontus, tum mihi caeruleus supra caput adstitit imber (Verg. Aen. III 194) - i вже більше не ви­дно землі - скрізь тільки небо і море, - тоді над моєю головою нависли тем­ні хмари". У наведених контекстах негативна експресивність слова caeruleus виявляється завдяки парадигматичним відношенням, у які вступає прикмет­ник, уживаючись поруч із іменником imber, bris m (дощова хмара). Аналізо­вана лексема може виступати епітетом при іменнику currus, us m (колісниця) і має значення 'лазуровий' із вираженим позитивним значенням, якого на­буває прикметник при актуалізації потенційної семи "життєрадісний": Еней "caeruleo per summa levis volat aequora curru (Verg. Aen. V 819) - по верши­нах валів полетів у лазуровій колісниці". Контекстним партнером лексеми може виступати і човен або корабель, де прикметник вказує на колір поверх­ні судна, домінуючою семою тут є 'темний тон': "Sergestusque, domus tenet a quo Sergia nomen, Centauro invehitur magna, Scyllaque Cloanthus caerulea (Verg. Aen. V 123) - керував "Кентавром" Сергест - від якого отримав назву Сергіїв дім, а Клоант - синьою "Сциллою"". Значення "темний" спостеріга­ємо і при сполученні з іменником vitta, ae f (священна стрічка), де чітко про­стежується емоційно-експресивний характер лексеми з вираженою потен­ційною семою "скорботний", підтримуваний контекстуальним оточенням: "stant Manibus arae, caeruleis maestae vittis atraque cupresso (Verg. Aen. III 64) - стоять жертовники манам, похмурий від темних пов'язок і чорного ки­парису". Темно-синього забарвлення набувають у поезії змії та дракони. На­сиченість кольору впливає на значення прикметника внаслідок домінування семи 'темний тон' і виділення потенційної семи "небезпечний": "longo caput extulit antro caeruleus serpens horrendaque sibila misit (Ov. Met. III 38) - у цю ж мить із лігва кам'яного виглянув синявий змій і страшним обізвався сичан­ням". Прикметник caeruleus набуває переносних значень, які реалізуються у метафоричних контекстах. Розширення семантики аналізованої лексеми по­мічаємо, при сполученні її з іменниками, які позначають волосся. Коли Кіа-нея перетворюється на потік, її волосся й інші частини тіла набувають кольо­ру води: "caerulei crines digitique et crura pedesque (Ov. Met. V 432) - синяві пасма волосся, і пальці, і ноги, і стопи".

Прикметник caeruleus набуває значення 'чорний' із негативною се­мантикою: "huic dea caeruleis unum de crinibus anguem conicit inque sinum praecordia ad intuma subdit (Verg. Aen. VII 346) - богиня вирвала з чорного волосся одну змію і кинула її цариці на груди приховану біля серця". По­тенційна сема "страшний" актуалізується під впливом семантики контек­стуального оточення, наближаючи аналізовану лексему до ЛСП прикмет­ників чорного кольору. Аналізований прикметник може виступати озна­ченням іменника gutta, ae f (крапля), набуваючи значення 'лазуровий', де виділяємо сему "чистий", "приємний": "caeruleaeque cadunt toto de corpore guttae (Ov. Met. V 633) - краплі лазурові падають з усього тіла"; та іншого значення - 'темно-сизий', реалізуючи сему 'гидкий', 'неприємний': "sentit nigraque caeruleis variari corpora guttis (Ov. Met. IV 578) - бачить: цятки темно-сизі біжать по зчорнілому тілу". Таке зрушення ядерних і перифе­рійних сем у структурі значення пов'язане зі зміною сполучуваності.

У навколоядерній зоні виділяємо лексему lividus, яка має значення 'си­нюватий, синювато-сірий, свинцевого кольору, вкритий синцями, заздріс­ний' [1, с. 597]. Аналізована лексема сполучається з іменником racemus, i m (ягода, гроно), вказуючи на стиглість, при цьому реалізується емотивно-позитивне значення: "iam tibi lividos distinguet autumnus racemos purpureo varius colore (Hor. C. II 5, 10) - ягоди синювато-сині осінь прикрасить пур­пуровим кольором". Така синестезія синього і пурпурового кольорів ство­рює сильний естетичний ефект і увиразнює поетичне зображення пейзажу. Сполучаючись з іменниками ТГ "людина, частини тіла", лексема має чіт­ко виражений негативний характер, де виділяються семи "пошкоджений", "неприємний": "hic inresectum saeva dente livido Canidia rodens pollicem (Hor. Ep. V 47) - тут Канідія, гризучи свій ніготь неострижений, свинце­вим зубом". Значення "свинцевий" при іменнику dens, dentis m (зуб) міс­тить сему 'колір свинцю' та вторинну сему 'виготовлений зі свинцю'. На базову колористичну ознаку нашаровуються конотативні елементи, за своєю природою якісно-оцінні. Такий не властивий зубові колір стає уосо­бленням неохайності і зіпсованості, що надає експресивного характеру не лише мікроконтексту, а й усій поезії. У синтагмі "carpere lividas obliviones (Hor. C. IV 9, 33) - канути в забуття" внаслідок сполучення прикметни­ка lividus з іменником oblivio, onis f (забуття), що є абстрактним поняттям, аналізована лексема втрачає колірне значення і отримує ідіомне значення "забутий у пам'яті", що розуміється як складова частина словосполучен­ня. Aналізована лексема актуалізує значення "заздрісний", яке обумовлене соціальними відносинами у суспільстві: "nostra sed inpugnat, nos nostraquelividus odit (Hor. Epist. II 1, 89) - але нас він б'є, і ненавидить заздрісний нас і наше". Лексичне значення у цьому прикладі визначається конотацією, яка подає додаткову інформацію емоційно-оцінного характеру, а архісе-ма 'колір' відходить на другий план. Сполучаючись із іменником colla, ae f (шия), прикметник реалізує значення 'синій з червонуватим відтінком': "ille viri videat toto vestigia lecto factaque lascivis livida colla notis (Ov. Amor. I 8, 98) - у спальні сліди когось іншого хай йому бачаться всюди, й ніжний на шийці твоїй - знак поцілунку - синець". Такий художньо-стилістичний прийом передачі кольору з використанням генітивної метафори має за мету актуалізацію потенційної семи "звабливий, спокусливий". Прикмет­ник lividus набуває прямого номінативного значення при іменнику vadum, i n (вода, море): "quidve petunt animae, vel quo discrimine ripas hae linquunt, illae remis vada livida verrunt (Verg. Aen. VI 320) - душі прагнуть куди? Чому одні залишають берег, тоді як по синьому морю відпливають інші?"

На периферії ЛСП прикметників синього кольору розміщується дериват livens, який є маловживаним і вказує на синій колір з ознакою динамічнос­ті. Сфера денотації аналізованої лексеми обмежена ТГ "людина, частини тіла", "тварини". На семантичному рівні в структурі лексичної одиниці ви­діляємо сему 'змертвілий', 'вкритий синіми плямами': "vidi ego conpedibus liventia cruragerentem,unde vir incestum scire coactus erat (Ov. Amor. II 2, 47) - дехто аж сині од пут волочив, помітив я, ноги - лиш через те, що звістив мужа про зраду жони". Сполучаючись з іменником plumbum, i n (свинець), аналізована лексема набуває значення "кольору свинцю": "pars maxima glandes liventis plumbi spargit, pars spicula gestat bina manu (Verg. Aen. VII 687 ) - значна частина метає свинець тьмяно-сірий із пращі, друга части­на - два дротики легкі міцними руками". Конотація "страшний", 'смерто­носний' зближує семантику лексеми livens з чорним.

Аналіз уживання прикметників виявив, що часто поети акцентують увагу не лише на семантичних особливостях лексичних одиниць, а й на розширенні їх дистрибутивних можливостей, створюючи таким чином поетичні метафори і символічні образи, які емоційно вражають читача і надають поетичним рядкам експресії.

Література:

1.Латинско-русский словарь / И. Х. Дворецкий. - М., 1976. - 1096 с.

2.Цветообозначения в латинском языке / А. И. Солопов // Наименования цвета в индоевропейских языках: системный и исторический анализ. - М.: КомКнига, 2007. - 320 с.

Джерела:

1. Твори Горація, Овідія та Вергілія [Електронний ресурс]. - Режим досту­пу: http://www. perseus.tufts.edu/УДК 81'367:811.161.2

Шульжук Н. В.,

Рівненський державний гуманітарний університет СЕМАНТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ СИНТАКСИСУ

ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

У статті здійснено дослідження особливостей семантичної струк­тури складного речення у діалогічному мовленні. Відзначено, що вибір се­мантичного варіанта тієї чи іншої синтаксичної структури учасниками мовлення зумовлюється різними стилістичними можливостями грама­тичної форми, її комунікативним та емоційним спрямуванням.

Ключові слова: діалогічна єдність, реченнєва модель, семантико-синтаксичні відношення, пропозиція, формально-синтаксичний аспект, комунікативний аспект, семантична структура.

In the article, there have been studied peculiarities of a complex sentence in dialogue speech. It has been ascertain that speaker's choice ofsemantic variant of this or that syntactic structure is conditioned by various stylist possibilities of grammatical form, its communicative and emotional colouring.

Key words: dialogue unit, sentence modul, semantic - syntactic relations, proposal, formal-syntactic aspect, communicative aspects, semantic structure.

Українське мовознавство досягло помітних успіхів у дослідженні різ­них структурних рівнів мови, зокрема синтаксису. Дослідження синтак­сичних структур на сучасному етапі розвитку мовознавчої науки спону­кає науковців торкатися саме тих питань, які є найменш опрацьовани­ми. У цьому плані не послаблюється інтерес до проблем діалогічного мовлення, яке в системі сучасного синтаксису має своєрідну семантичну структуру й комунікативну організацію.

Структура простого і складного речення української мови більшою мірою досліджувалася на матеріалі монологічного мовлення, оскільки воно найбільш повно репрезентує мовні моделі речення. У діалогічному ж мовленні часто використовуються висловлення, що не є граматични­ми реченнями, в них нерідко відсутні компоненти, що формують струк­турну схему речення. Тим часом актуальність дослідження таких оди­ниць не викликає сумнівів, оскільки характер інформації, умови її пере­дачі визначають коло структур, що обслуговують діалог, специфіку їх­ньої формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної та комунікатив­ної організації. Виокремлення трьох аспектів функціонального синтакси­су зумовило необхідність диференційованого підходу до кожного з них.

У працях вітчизняних та зарубіжних мовознавців представлені різні аспекти вивчення діалогічного мовлення [4; 5; 6; 8; 10; 11; 13].

Мета статті - дослідити особливості семантичної структури складно­го речення у діалогічному мовленні.

© Шульжук Н. В., 2010Семантико-синтаксична структура елементарних складних речень відо­бражає відношення між двома ситуаціями. Тому складне речення з семан­тичного погляду поліпропозитивне, орієнтоване на вираження комплексу пропозицій, тоді як просте речення у типових виявах монопропозитивне. Семантико-синтаксичні відношення у безсполучниковому складному ре­ченні нерідко ускладнюються різноманітними семантико-стилістичними нашаруваннями. Тому слід відзначити, що семантико-синтаксична - це та сфера, де особливо виразно виявляється взаємодія лексики і синтаксису, а "в широкому плані - граматики і стилістики" [1, с. 285].

Досліджуючи функціонування синтаксичних форм у діалогічному мов­ленні, не можна уникнути їх стилістичної кваліфікації, більше того, визна­чення функцій, семантики цих форм, як правило, передбачає проникнен­ня в галузь стилістики. Речення однакової семантичної структури можуть мати різне формально-граматичне оформлення, а речення з різною семан­тичною структурою можуть мати однакову формально-синтаксичну струк­туру. Так, наприклад, причиново-наслідкові відношення можуть бути реа­лізовані в діалозі як у формі складнопідрядного, так і складносурядного та безсполучникового речень. Отже, загальна семантика, або зміст речення, включає в себе логіко-поняттєві категорії, які співвідносяться з позамов­ною дійсністю (з денотатом), а також семантику самої граматичної фор­ми, в якій втілений зміст речення. "Денотативний зміст, - вважає С.Я. Єр-моленко, - можна назвати семантичним інваріантом речення, якому в кон­кретному мовленні відповідають семантичні варіанти речення" [5, с. 17].

Як бачимо, семантичний синтаксис найтісніше пов'язаний з пробле­мою функціонування мови, використання її багатих виражальних мож­ливостей для здійснення комунікативної та експресивної функції. Якщо розрізняти в загальній семантиці діалогічної репліки-речення її поза­мовний зміст і власне граматичну семантику, то стилістика виявляєть­ся найтісніше пов'язаною з граматичною семантикою, із значенням фор­ми. А синтаксичні форми утворюють відповідне "семантико-ситуативне поле із певним загальним значенням" [5, с. 20]. Ці синтаксичні форми диференціюються у сучасному українському мовленні, утворюючи се­мантичні варіанти. Вибір семантичного варіанта тієї чи іншої синтаксич­ної структури учасниками мовлення зумовлюється різними стилістични­ми можливостями граматичної форми, її комунікативним та емоційним спрямуванням, тоді як семантичний інваріант - узагальнений логічний зміст речення-репліки, стилістично нейтральна структура.

На означення тієї самої ситуації, для передачі того самого денотатив­ного змісту мова використовує цілий ряд семантичних варіантів з різни­ми граматичними формами вираження предикатів. Так, для вираження причинових відношень найчастіше в літературно-книжних стилях вико­ристовується сполучник тому що, проте в діалогічному мовленні анало­гічні відношення передаються сполучником бо або безсполучниковоюконструкцією, де причинові відношення не завжди бувають виражені достатньо чітко. З цього приводу справедливо зауважує З. І. Кличнико-ва: "Значення безсполучникової форми в кожному конкретному випад­ку розкривається шляхом аналізу реальної ситуації, контексту, в якому використовується дана фраза, тому що наше вухо не завжди вловлює всі найменші зміни інтонаційного малюнка" [9, с. 238]. Ось чому книжно-писемні стилі більшою мірою для передачі причинових відношень вико­ристовують форму складнопідрядного речення.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16