М І Гнатюк - Наукові записки в 14 - страница 4

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 

Тип ІІІ включає позначення барви пожовтілої шкіри (varwe), харак­терної для людей, емоційно виснажених, наляканих чи близьких до смер­ті: sin rotiu varwe wirt im gel (Hbr. 1645-1648). Паралельно така барва ука­зувала на негативні емоції (Nlb. 670,4), заздрість (26, 2) чи "мертвотну жовтизну" смертельно виснаженої поневіряннями (von noeten) людини: bleich als die gelwen toten (Part. 9701-04; 10506). До типу 3 примикають позначення жовтих очей, що вказують, за природничими уявленнями, на недобрих людей.

Прикметникові позначення жовтого, як видно за таблицею 1, були мало популярними в ранній середньоверхньонімецькій мові. Вони абсо­лютно не вживалися в ранній клерикальній поезії 1050-1100 рр. і дуже нечасто з'являлися в докуртуазних творах 1140-1170-х рр. (4 СВ), геро­їчному епосі (1 СВ) та в куртуазних творах 1180-1210-х рр. (4 СВ), і то переважно у словосполученнях типу Іб, ІІа та ІІІ. Це, за умови існування жовтого кольору квітів і дорогоцінного каміння тощо, дозволяє припус­тити існування певного соціокультурного табу як своєрідної заборони на вживання подібних позначень (див. нижче). Певним підтвердженням цьому є свн. загадка 1220-х., де згаданий жовто-зелений диво-звір явно реалізує символічне значення нещирості, заздрості та злоби, та вислів-шпрух, що жовте та зелене є кольорами заздрощів: Gel, grun, weitin daz sol diu nit-varwe sin (за: Filatkina).

Завдяки своїй маркантності жовтий колір став, однак, уживаним, що сталося лише в куртуазно-епігонській літературі, де він зріс у 10 раз, і то після 1250-х рр., коли із змішанням соціальних станів, ймовірно, зняло­ся відповідне соціальне табу. Яскравий жовтий колір, що став характер­ним кольором дворянської одежі та озброєння, почали використовува­ти представники інших соціальних кіл. Прикладом цьому може послу­жити селянський син Гельмбрехт, який претендував на гарне життя і но­сив, наслідуючи дворян, розкішну одежу, ефектним елементом якої були блискучі різноколірні ґудзики [див. 3, с. 134]. Тому розглянемо детальні­ше тогочасний соціокультурний контекст.

3.2.3. Соціокультурний коментар. Як бачимо за прикладами типо­вих свн. колокацій, від початку ДВН та СВН і протягом усього періоду спостерігалася певна амбівалентність позначення жовтого і як доброго, і як поганого. Так, слово gel застосувалося на позначення жовтого забарв­лення рослин (соняшник), коней та дорогоцінного каміння. Характерни­ми жовтими каменями середньовіччя були топази (від санскр. "вогонь, полум'я, тепло"), які у СВН називали видовим topazjus (Parz. 780, 20) та узагальнюючим adamant (Ene. 9089-9092). Загалом видовим словом по­значали в давній Індії та згодом у середньовічній Європі всі дорогоцін­ні камені жовтого кольору (у т. ч. і топазові "кошачі очки" з опалосцен-цією), які вважалися гарним засобом проти отруєння та збереження до­брого настрою, а не лише, як нині, характерні силікати алюмінію жовто­го, а також (залежно від домішок титану, заліза чи хрому) вишневого, ро­жевого чи голубого кольорів [6, с. 134]. Жовтий колір дорогоцінних ка­менів був, як правило, середньовічною алегорією не лише багатства, а й концептів "смерть", "покаяння", "смирення" [B. Munch].

Поряд із тим, позначення gel мало у середньовіччі яскраво виражену негативну конотацію, що буде подолано лише в куртуазно-епігонській літературі. Уже в ранньому середньовіччі жовтим кольором на рим­ських фресках виділявся одяг представників злого: злодіїв та злочин­ців, а в християнському настінному живописі - персоніфікації смерт­них гріхів, згодом алегорії обману та брехливості, недобрі люди (при­клад 3а), а також репрезентанти маргінальних меншин: євреї та прости­тутки. Свідченням цього є тогочасна латинська глоса: qui nutriebantur in croceis amplexati sunt stercora: ті, що (перед тим) були виховані/ вигодо­вані в жовтих одежах, ті сягають (лише) бруду (Thren. 4,5). Лише висту­паючи замінником золота на картині чи фресках, насичений жовтий ко­лір міг отримати позитивну конотацію.

Причиною негативної конотації жовтого, очевидно, було стандарт­на симптомізація захворювань у латинських текстах раннього середньо­віччя жовтим кольором шкіри (у т.ч. і як наслідок венеричних захворю­вань). Подібний ужиток (2д) зберігся і в природничому трактаті Конра­да фон Мегенбурга "Книга про природу" (1348-1350). У такий спосіб гуморально-паталогічні реакції організму, що через захворювання змі­нювали колір шкіри, було парадигматично перенесено християнською культурою більшості на негативну оцінку меншої "іншості" - певних маргінальних національних і соціальних груп т. зв. "близьких чужаків" -єретиків та євреїв (M. Przybilski), а також продажних жінок.

Євреї середньовіччя носили специфічний національний одяг, у т.ч. т.зв. "єврейський капелюх", проте за численними папськими буллами, розпо­рядженнями консиліумів, міських рад, різними правовими наказами (т.зв. Lateranum ІУ) вони вимушені були мати в межах Св.-Римської імперії гер­манських націй ще й певне кольорове маркування, що мало відрізняти їх від християн. Залежно від часу та місцевості єврейство, що (з середини 13 ст.) розпочало після такого маркуючого стигматичного виділення інтен­сивно мігрувати, сигналізували жовтий, червоний, синій, білий та зеленийкольори (чи їх комбінації) та різні форми: круг, коло, зірка тощо. "Жовта пляма: Gelber Fleck" стане домінуючою в Північній Італії, а згодом і в пів­нічних районах імперії лише з середини 15 ст. (Ch. Jorg; F. Musall / J. Itin).

4.2.1.Поряд із тим, позначення жовтого відзначалося амбівалентним харак­тером, бо могло виражати ще й позитивні характеристики. Як відомо, за середньовічною, у т.ч. і німецькою геммологією чи петрогліфікою (вчен­ням про дорогоцінні каміння), жовтий колір дорогоцінного каміння (оче­видно, зближений з кольором золота) символізував і мав притягувати багатство. Ймовірно, ця паралель лежить в основі південно-німецького повір'я (у т.ч. із Зальцбурга), за яким діти чи женихи із жовтим (рудявим) волоссям вважалися щасливішими та більш талановитими [3, с. 132-133]. 4. Семантичний аналіз позначення золотистого кольору 4.1. Особливості розуміння золотого в середньовіччі. На проти­вагу середньовічному застосуванню жовтого кольору на негативне по­значення єретиків, євреїв і продажних жінок (див. 1), кольоропозна-чення золотий, жовто-золотий ((gulden, goltvar), що має наближе­не відношення до світла, перейняло на себе його символічне значення. Жовто-золотий колір співвідносився з вогнем і світлом: бог Сонця Гелі-ос, за грецькими міфами, мчався по небу на вогненно-червоній колісни­ці в сліпучій жовто-золотистій мантії. Тому у новозавітній візії Івана Бо­гослова "святый город Иерусалим, новый, сходящий от Бога с неба ... был чистое золото, подобен чистому стеклу" (От. 21: 2,18). Християн­ська метафізика світла була ієрархічною за своєю природою. Сполучаю­чи за собі емблематику сонця і золота, вона персоніфікується насампе­ред в образі Ісуса Христа як істинного праведного Царя, чи "Праведно­го Сонця", "Світла від Світла: lumen ex lumine", Нікея 325)" ("Вірую"). Поряд із тим, у христології сонце є також символом та атрибутом Бого­родиці (От. 12,1) і, водночас, золотий блиск асоціюється з небом та Бо­гом. Наглядно це простежується за середньовічною збіркою життєписів святих "Legenda Aurea: Золота Легенда" (1263/73), підготовленою лом-бардійським єпископом-домініканцем Якобом з Вораги, міста біля Генуї (Jacobus de Voragine: 1230-1292), де святі (як латинським словом, так і на зображенні) репрезентовані сріблясто-білими та світло-золотими фар­бами, що, вочевидь виступають кольоровими топосами для чистоти та Воскресіння (S. Slanicka). У деяких виняткових випадках золотий колір міг появлятися замість жовтого, що мало, як правило, негативну конота­цію. Це засвідчує ілюстрація Манессного пісенного рукопису, де зобра­жено середньовічного поета Зюсскінда (Susskind), за підписом "jud von trimperc: єврея з Трімберга" у золотому капелюсі (замість характерно­го стигматизуючого позначення цього елементу одягу євреїв жовтим ко­льором) (B. Munch). Подібні обставини не могли не відбитися на вживан­ні відповідних прикметників.Повною мірою у ДВН виражало це значення goltfaro, що спира­лося на колір золота, не маючи іншої порівняльної бази [9, с. 52]. У СВН слово goltvar зберігало давнє значення:

(1). С.1 "золотистий" (11/54 СВ):

(1а) СК1а "золотого забарвлення, із золотим відблиском" (4 СВ): Was goltvarwer geren ir ingesinde truoc/ perlen unt edel gesteine verwieret wol dar in!: І скільки золотистих списів несла їх челядь (Nlb. 712,2); ir goltvar wen scilde man truog in uf den sant (Nlb. 376,1);

(1б) СК1в "із золотим відблиском, виблискуючий золотим" (3/10 СВ): die goltvarwe sunne und dazuo der silber gebende mane (jT. 375,2);

(1в) СК1г "золотоволосий, рудий волоссям" (3/15 СВ): ir zopf und ir goltvarwez har (Tro. 7492);

Загалом це слово, незважаючи на своє двн. походження, відзначалося у СВН більшою активністю лише після 1200-х рр., появившись у "Пісні про Нібелунгів", де замість кольорів панував блиск і відблиск [9, с. 52]. Основне його вживання як колірної характеристики щитів, списів тощо. припало на куртуазно-епігонську літературу.

4.2.2.Істотну конкуренцію слову goltvar склав метафоричний ужиток слова gulden "золотий". Слово gulden, зафіксоване ще в ДВН, з'являлося у СВН переважно як прикметник, виражаючи два основні значення: "зо­лотий (за матеріалом виготовлення)" та "золотистий (за кольором)".

 

(1). С.1 "золотий (за матеріалом виготовлення)" (54 СВ): Diz guldini vingerlin (An.33,16);

(2). С.2 переносне "золотий (за якістю прояву)" (2 СВ): Diu guldin unschulde (Parz. 17522);

(3). С.3 переносне "золотий, золотистий (за кольором, особливо щодо волосся)" (7 СВ): Die guldinen copfe, vil wate regraben (K.Ch. 14236);

(за) СК3а "золотистий за кольором голови": manigen tiuren kopfi
guldin
(Parz. 702,6);

(зб) СК3б "везучий завдяки золотистому кольору голови": Jungelinc:
was vin unde waehe sin lip... als ob er haete guldin har
(Tro. 1676 20278);

(зв) СК3в "червоно-золотистий": Die sterren waren rot guldin (Rol.
7745); sine flammen waren guldine (Rol. 7897);

Ознайомлення з типовими іменниками, якими характеризувався gulden, показує їх конкретний характер предметів, виготовлених із золо­та: тарілка, дзвоник, наперсток, щит, шпора, ґудзик, хрест, корона, лан­цюжок, гора тощо: naph, bal, glockelin, dach (AxS), schelle, schilt (K.Ch); vingerlin (Nlb); kriuze, vingerlin, bilde (Ku); sporn, buchstabe, vingerlin, knoph, gere (Ene); bogen, netze (Er.); horn, ketene, teidinc (Tr.); schelle (3), becken, gebirge, kloz, seil (Parz.); erde, berg (2), kete (4), crone (2), vaz; stral (jT) тощо. Іменники на позначення волосся чи голови, як правило, сиг­налізували про колірне застосування прикметника, а абстракції (типуunschulde) - про переносний ужиток слова. Незначна кількість ужитку цього прикметника в значенні "жовто-волосистий" (всього 7 СВ) засвід­чує не стільки функціонування більш потужного конкурента - goltfaro, як міцніші позиції gel після зняття соціального табу в куртуазно-епігонській літературі.

Як бачимо, кольоропозначення "жовтий" та "золотий", що, очевидно, ще в ДВН зберігали певну синкретичність, зуміли у СВН період стати амбівалентними: негативним - для "жовтого" та позитивним - для "зо­лотистого" кольору, яким позначалася святість. Негативність жовтого іс­тотно знижується наприкінці СВН. У перспективі доцільно зупинитися на позначеннях цього кольору в ДВН та РНВН.

Література:

1.Аверинцев С. С. Золото в системе символов ранневизантийской культуры // Византия. Южные славяне и Древняя Русь. Западная Европа: Искусство и культура: Сб. статей в честь В. Н. Лазарева. - М.:, 1973. - С. 46-47.

2.Венкель Т. В. Синтагматичні, парадигматичні та епідигматичні характе­ристики прикметників на позначення кольору в англійській мові: Дисс. на здо­буття. наук. ступеня канд.філол.н.: 10.02.04. - Чернівці, 2004. - 283 с.

3.Козак Т. Б. Лексико-семантична група слів, які позначають колір у ні­мецькій мові (діахронічне дослідження) / Козак Т. Б.: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Одеський нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. - Одеса, 2002. - 197 с.

4.Мельник Р., Огуй О. Проблема виділення семних комплексів до епідиг-матичних характеристик прикметників зі значенням "старанний" / Руслана Мельник, Олександр Огуй // Науковий вісник Чернівецького університету: зб. наук. праць / наук. ред. В. В. Левицький. - Чернівці: Рута, 2005. - Вип. 267: Германська філологія. - С. 20-33.

5.Новый Завет. - Гедеоновы братья, 1990. - 395 с.

6.Стоун Дж. Все о драгоценных камнях. - СПб.: Кристалл; М.: Оникс, 2005. - 176 с.

7.Farbiges Mittelalter?! Farbe als Materie, Zeichen und Projektion in der Welt des Mittelalters: 13. Symposion des Mediavistenverbandes 1.-5. Marz 2009. Programm und Abstracts. - Bamberg: ZeMas, 2009. - (S. 17-50). - In: www. farbiges.mittelalter.de.

 

8.  Lexer M. Mittelhochdeutsches Handworterbuch / Lexer: In 3 Bd-n. -Nachdruck der Ausgabe Leipzig 1872-1878. - Stuttgart: S. Hierzel, 1992. -Bd. 1. - 2262 s.

9.  Schieder D. Farbe und Licht im Nibelungenlied: ein Beitrag zu Sprache und Stil des Nibelungendichters / Dietlind Schieder. - Berlin: Albert-Ludwigs-Universitat, 1962. - 135 s.

Скорочення до цитованої ілюстративної літератури:

(An.) - Das Annolied /Hrsg. von M.Roediger. - Hannover: Hansch, 1895. -S. 115-132.(AxS) - Lamprechts Alexander / nach den drei Texten, mit dem Fragment des Alberic von Besancon und den lateinischen Quellen hrsg. und erklart von Karl Kinzel. - Halle a. S.: Buchhandlung des Waisenhauses, 1884. (= Strassburger Fassung)

(Ene) - Heinrich von Veldeke: Eneasroman, nach dem Text von Ludwig EttmUller, ins Nhd. Ubersetzt, mit einem Stellenkommentar und einem Nachw. v. Dieter Kartschoke. (= Reclams UB 8303). - Stuttgart, 1986.

(Er.) - Hartmann von Aue. Erec. / Hg. nach Albert Leitzmann. - 3.Aufl. v. Ludwig Wolff. - Tubingen 1963.

(Hbr) - Gartenaere Wernher. Meier Helmbrecht: Mittelhochdeutscher Textdruck mit einer mittelhochdeutschen Ubertragung von J.Pilz. - Berlin: VEB Volk und Wissen, 1957. -173 S.

(jTit) - Albrechts von Scharfenberg Jungerer Titurel / Nach den altesten und besten Handschriften kritisch hrsg. v. W. Wolf (Bd. I und II/1,II/2); nach den Grundsatzen von W. Wolf /hrsg. v. Kurt Nyholm (Band III/1,III/2). (=Dt. Texte des Mittelalters, Bande XLV, LV, LXI, LXXIII, LXXVII). - Berlin 1955-1992.

(KM BN) - Konrad, von Megenberg. Das Buch der Natur: die erste Naturgeschichte in deutscher Sprache; hrsg. von Franz Pfeiffer. - Stuttgart, 1861 (Nachdruck 1962, Faks. G. Olms, Hildesheim-New York 1971, 1994).

(Ku.) - Kudrun /Hg. von B.Symons. - 2. verb. Aufl. - Halle (Saale): Niemeyer, /1914/. - 343 S.

(MR) - Mittelhochdeutsche Ratsel /Auswahl und Ubersetzung von B. Wachinger. - Ebenhausen: Langewiesche-Brant, 1964. - 36 S.

(Nib.) - Das Nibelungenlied. Nach der Ausg. von Karl Bartsch, hrsg. von Helmut de Boor. - Wiesbaden, Brockhaus, 1967. (= Dt. Klassiker des Mittelalters, Bd. 3).

(Part) - WUrzburg Konrad von. Partonopier und Meliur; Turnei von Nanthez; Sant Nicolaus /Hg. von K.Bartsch. - Wien: BraumUller, 1871. - XVI, 434 S.

(Parz) - Eschenbach Wolfram von. Parzival // Eschenbach W. v. Werke /Hrsg. von K.Lachmann. - 6.Ausg. - Berlin; Leipzig: W. de Gruyter, 1926. - S.13-388.

(Ren) - Hugo von Trimberg. Der Renner /hrsg. v. Gustav Ehrismann. -Tubingen, 1908-1912. - Band I-IV.

(Rol) - Das Rolandslied /Hg. von K.Bartsch.-Leipzig: Brockhaus,1874.- XXII, 382 S.

(Tro) - Konrad von WUrzburg: Der Trojanische Krieg / Hrsg. v. Adelbert von Keller. - Stuttgart, 1858.Ончуленко М. І.,

Чернівецький національний університет, м. Чернівці

ФУНКЦІОНАЛЬНА СЕМАНТИКА СПОЛУЧУВАНОСТІ ДІЄСЛІВ "APPEAL"

Стаття присвячена дослідженню лексико-граматичної сполучува­ності дієслів "APPEAL" у дискурсі різних регістрів. Встановлено струк­туру та семантику дистрибутивних моделей дієслів ЛСП "APPEAL".

Ключові слова: сполучуваність, семантичне поле, дієслова "APPEAL", семантичні актанти, дискурс.

The article is devoted to the investigation of lexico-grammatic combinability of "APPEAL" verbs in different discourse registers. The structure and semantics of distributional models of "APPEAL" verbs are characterized.

Key words: combinability, semantic field, verbs of APPEAL, semantic actants, discourse.

Дослідження категорії сполучуваності в сучасному мовознавстві зу­мовлено бажанням учених сприймати мову як органічну, ієрархічно ор­ганізовану таксономію підсистем. Вивченню дієслівної сполучуваності на матеріалі різних дискурсних регістрів присвячені наукові праці Л. Р. Вайнер, І. В. Тименко, Л. Г. Данцевич, С. С. Нагорної та ін. Незважаючи на значні досягнення у сфері опису сполучувальних можливостей англій­ського дієслова, проблема аналізу сполучуваності лексико-семантичних дієслівних груп у структурі дискурсу потребує більш детального розгляду.

Метою статті є встановлення лексико-граматичної сполучуваності ді­єслів лексико-семантичного поля (далі ЛСП) "APPEAL" у різних регі­страх дискурсу: художньому, політичному, науковому, газетному та ви­значення факторів, що зумовлюють їх сполучувальні можливості.

У дискурсах виокремлено ЛСП дієслів "APPEAL", до якого входять дієслова із спільним компонентом appeal, що виступає домінантою ЛСП "APPEAL". Компонент "APPEAL" є обов'язковим у семантичній структу­рі дієслів цього ЛСП [5, c. 252]. Дієслова "APPEAL" розглядалися лише у структурі функціонально-семантичного поля спонукання (Т. В. Булані-на, А. Д. Шмельов) та як підклас дієслів мовлення (Дж. Остін, Дж. Серль, З. В. Нічман). Однак, як окремий клас дієслів вони потребують багатоас-пектного дослідження з точки зору їх етимології, семантики, дистрибуції та прагматики. Ось чому таким важливим є встановлення особливостей сполучуваності дієслів "APPEAL" у дискурсі.

Сполучуваність у мовознавстві - це властивість субстанціонально­го елемента брати участь у структурних відношеннях з іншими елемен­тами, які забезпечують цілісність, функціональну спрямованість та діє­© Ончуленко М. І., 2010вість системи [7, c. 47]. У мові сполучуваність одиниць - це їхня власти­вість вступати у взаємні зв'язки з одиницями власного рівня з метою ви­конання певних номінативних та комунікативних завдань. Сполучува­ність мовних одиниць можна визначити й як реалізацію їхньої здатнос­ті вступати у парадигматичні зв'язки у мовленні на основі своїх значень для вираження певного змісту та передавання певної інформації.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16