М І Гнатюк - Наукові записки в 14 - страница 68

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 

До другої підгрупи (назви нових поселень та процесів на позначення заселення території) належать лексеми починок, займище, осажєеньє. О.О. Потебня вказував, що слово починок семантично походить від 'початок' і стосується не започаткування поселення, а 'нової ріллі в лісі' [5, c. 2 - 23]. Одначе у І.І.Срезневського значення цієї лексеми засвідчено як 'виселок, новоселок' [Ср.: ІІ, с. 1326]. Окрім наведеної, для позначення назв нових поселень уживалися лексеми займище - недавно освоєна земельна ділян­ка, що знаходиться віддалік від інших земель [ССМ: І, с. 375], осажєаньєа

-   заселені землі [ССМ: ІІ, с. 93]. Для позначення процесу 'поселити кого, заселити ким; заснувати на новому місці село, монастир; заселяти неза-селене місце' вживалися лексеми осадити, осаживати [ССМ: ІІ, с. 92-93].

Відносно невелику підгрупу утворюють назви, що позначали земельні площі, які лише готувалися до обробітку (назви розчищених під ріллю чи сі­ножать земельних площ): січа - розчищене місце в лісі; місце, де вирубано ліс [Ср.: ІІІ, с. 903-904], подъсшка - місце, де вирубано ліс [Ср.: ІІ, с. 1069], доръ, дорище - земля, розчищена під ріллю, угіддя [Ср.: І, с. 707 -708].

Групу найменувань угідь, що не оралися (не оброблялися), але певним чином використовувалися, складають такі назви: земля бортная - лісові ділянки з бортями для бджіл [ЛЛЗ, с. 149], земля колодная - ділянка зем­лі в лісі з колодами (пнями), відведена для розведення бджіл, земля лов-ная - ділянка землі, відведена для полювання на звірів [ССМ: І, с. 395], ло­виско, ловище - мисливське угіддя, ловища зверинные - звіроловні угіддя, ловища пташиные - угіддя для полювання на птицю, ловы - мисливське угіддя, ловы бобровые - угіддя для полювання на бобрів, ловы звггоиные -звіроловне угіддя, ловы осочъные - звіроловне угіддя, призначене для по­лювання способом облави, ловы погонные звіроловне угіддя, призначене для полювання способом переслідування [ССМ: І, с. 553 -554]; гонъ - ді­лянка землі для полювання [СДЯ: ІІ, с. 353]; сіножать - травник [ЛЛЗ, с. 79]; село - поле, луки, сіножать [ЛЛЗ, с. 79], помешкання, двір або поле, фільварок, луки, сіножать [ЛПБ, с. 113]; пасика, пасикъ - викорчувана ді­лянка лісу, призначена для розведення бджіл, паства - пасовисько, пасо­вище [ССМ: ІІ, с. 129], планина - гірська долина, гірське пасовище, поло­нина [ССМ: ІІ, с. 150], роуда - місце видобування корисних копалин, руд­ник [ССМ: ІІ, с. 305], толока - місце випасу худоби [ССМ: ІІ, с. 435]. На­зва лиг зі значенням землі, придатної для сінокосіння, відома здавна. Так, І.І.Срезневський фіксує такі значення: 'травна земля', 'низинне місце, ліс, діброва, болото' [Ср.: ІІ, с. 49]. На думку М. Фасмера, на позначення 'лугу або лісу біля річки' у російській мові вживалася лексема лука', а в україн­ській вона позначала 'мис, утворений річкою, заливний луг', у болгарській мові ця лексема мала значення 'вигин, вигін, луг' [Ф.: ІІ, с. 531].

Для позначення різного роду поселень у XII - XVct. вживалися лек­семи: дворище - огороджена ділянка землі [СДЯ: ІІ, с. 447], земельна ді­лянка з садибою [ССМ: І, с. 287 - 288]; дворищєе служебъное - двори­ще, власники якого несли військову службу або виконували певні фео­дальні повинності [ССМ: І, с. 287 - 288]; дворищєе церковъное - двори­ще, власники якого платили податки і виконували повинності на користь церкви [ССМ: І, с. 287 - 288]; двор - ділянка землі перед будинком, церк­вою, обнесена оградою з воротами або відгороджена стінами будівель [СДЯ: ІІ, с. 447-449], дворъ, дворь, двор - 1. Господарство селянської сім'ї, що було одиницею оподаткування; 2. Поміщицький будинок разом з господарськими службами і землею - двір, садиба; 3. Поміщицьке зем­леволодіння; 4. Місце перебування або проживання володаря [ССМ: І, с. 289]; дворъ - 1. Помешкання, будинок, садиба; 2. Подвір'я; 3. Дворня; 4. Двір при княжому будинку; 5. Княжа власність; 6. Княжий люд [Ср.: І, с. 642-645]; селищєа - селище [ССМ: ІІ, с. 333]; село - 1. Помешкан­ня, житло; 2. Місце перебування; 3. Шатро; 4. Поселення; 5. Село, посе­лення; 6. Помістя; 7. Поле, луки; 8. Земля, земельна ділянка; 9. Торгове місце [Ср.: ІІІ, с. 326 - 329]; го'родъ - 1. Огорожа, паркан; 2. Укріплен­ня; 3. Кам'яні стіни; 4. Облогова машина (?); 5. Захист, надія [Ср.: І, с. 555 - 557]; го'род - 1. Укріплене місце з оборонними спорудами; 2. Ве­ликий населений пункт; 3. Населення города, кріпості [ССМ: І, с. 252], городи'ще - 1. Город; 2. Місце, де було місто [Ср.: І, с. 555].

Україна у ХІІ - XV століттях - феодальна держава. Основою виробни­чих відносин суспільства була власність феодала на землю. Поряд з фео­дальною існувала одноосібна власність селянина чи ремісника, заснована на їхній особистій праці. У таких умовах тематична група "назви земель­них володінь" складалася з великої кількості лексем: выслуга - земельне володіння, одержане за службу [ССМ: І, с. 221]; маетность - земельне во­лодіння, маєток [ССМ: І, с. 570]; прадєадина - маєток, успадкований від прадіда [ССМ: ІІ, с. 224]; оужитокъ - сільськогосподарське угіддя як при­буткова стаття феодального господарства [ССМ: ІІ, с. 467]; оулоусъ - во­лодіння, підвладна ханові територія [ССМ: ІІ, с. 475]; фольварок - невели­кий маєток разом з належними до нього житловими і господарським бу­дівлями [ССМ: ІІ, с. 501]. У писемних пам'ятках XIV ст. зустрічається лек­сема вотчина, яка походить від слова отчина, але має менший семантич­ний обсяг: будь-яке володіння, яке переходить у спадок [Ср.: І, с. 307-308].

Отже, аналізований період (ХІ - XV ст.) займає важливе місце у фор­муванні системи лексики землевпорядкування, оскільки саме в цей час було закладено основу сучасного термінологічного фонду. Протягом ХІ - XV ст. з'явилася низка лексичних одиниць, частина яких кількіс­но збільшувала наявні тематичні групи, інша ж - започатковувала нові.

Література:

1.Ковалів П. Лексичний фонд літературної мови Київського періоду X -XW ст. / Наук. тов-во ім. Т. Г. Шевченка. Нью-Йорк. - Т. 2. Запозичення. -1964. - XXXVH, 329 с.

2.ЛПБ - Лексикон славенороський Памви Беринди / підгот. тексту і вступ. ст. В. В. Німчука, АН УРСР Ін-т мовозн-ва ім. О. О. Потебні. - К.: Вид-во АН УРСР, 1961. - 271 с.

3.ЛЛЗ - Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская / підгот. В. В. Німчук. - К.: Наук. думка, 1964. - 202 с.

4.Коч. - Материалы для терминологического словаря древней России / сост. Г. Е. Кочин. - М. - Л., 1937. - 487 с.

5.Потебня А. А. К истории звуков русского языка. - Варшава, 1883. - 86 с.

6.СДЯ - Словарь древнерусского языка ХІ - XIV вв.: в 10 т. / АН СССР. Ин-т рус.яз.; Гл. ред. Р. И. Аванесов. - М.: Рус. яз. - 1988-2000.

7.СРЯ - Словарь русского языка ХІ - XVH вв. - Вып.1-26. - М.: Наука, 1975 - 2002.

8.ССМ - Словник староукраїнської мови XW - XV ст.: в 2 т. / ред. колегія: Л. Л. Гумецька (голова) та інші. - К.: Наук. думка, 1977-1978.

9.СУМ - Словник української мови: в 11 т. / АН УРСР, Ін-т мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. - К.: Наук. думка, 1970-1980.

 

10.Ср. - Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка по письменным памятникам: в 3 т. - Репринт. изд. - М.: Книга, 1989.

11.Тихомиров М. Н. Пособие для изучения "Русской Правды" / М. Н. Ти­хомиров. - М.: Изд-во МГУ. - 1953. - 192 с.

Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: в 4 т. - М.: Изд-во "Прогресс", 1964-1973. - Т. 1-4.УДК801.357378.147.016: 811.161.2'373.46

Туркевич О. В.,

Львівський національний університет ім. Івана Франка, Міжнародний інсти­тут освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка", м. Львів.

ТЕРМІНОЛЕКСИКА МЕТОДИКИ ВИКЛАДАННЯ

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ В КОНТЕКСТІ ДОСЛІДЖЕНЬ ФАХОВОЇ МОВИ

У статті розглянуто погляди мовознавців на термін відповідно до структурно-семантичного та функціонального підходів. В контексті досліджень фахової мови проаналізовано термінолексеми, що функціо­нують у наукових текстах методики викладання української мови як іно­земної (УМІ).

Ключові слова: семантичний підхід, функціональний підхід, фахова мова, термінолексика, методика викладання української мови як іноземної.

The article concerns the views of linguists on terms according to the structural-semantic andfunctional approaches. The term lexemes, which function within scientific texts ofthe methods ofteaching Ukrainian as a foreign language, are analyzed in the context of the language for special purposes research.

Key words: structural approach, functional approach, language for special purposes, terms, methods of teaching Ukrainian as a foreign language.

Принципи розуміння сутності терміна змінюються разом із розви­тком наукової практики. Традиційно термінологію будь-якої науки при­йнято досліджувати як окремий самостійний об'єкт, який має "ознаки функціонального, структурно-генетичного, лексико-семантичного, мор­фологічного, словотвірного, нормативно-стилістичного характеру" [2, с. 15]. Такі різноаспектні наукові погляди на природу терміна мають широ­ке теоретичне підґрунтя, яке сформувалося у той чи інший час, і щоразу доповнюється новими теоретичними напрацюваннями.

Однією із нових недосліджених галузей є методика викладання УМІ - педагогічна наука, яка досліджує теоретичні і практичні закономірнос­ті викладання української мови як іноземної. Аналіз термінолексики ме­тодики викладання УМІ має велике значення в сучасних термінологіч­них студіях, адже вивчення процесу формування самостійних терміно-систем і надалі залишається одним із актуальних напрямів термінологіч­ної роботи в Україні.

Незважаючи на те, що "дослідження термінології - слів та словоспо­лучень на позначення спеціальних понять та об'єктів, типових для пев­ної наукової галузі - як складової частини наукової метамови, усклад­нене її власною природою" [10, с. 19], науковий аналіз слід починати

 

© Туркевич О. В., 2010із з'ясування основних відмінностей між загальновживаною і фаховою лексикою.

В українському термінознавстві найбільш поширеними є два підхо­ди трактування терміна: структурно-семантичний та функціональний. Перший підхід "як свідчить його назва, виводить визначальні особливос­ті терміна із субстанції самого терміна без уваги на соціальну природу та відносну самостійність будь-якого засобу комунікації" [4, с. 11]. Від­повідно до цього аспекту термін повинен мати такі чітко виражені озна­ки, як однозначність, точність, дефінітивність, системність, незалеж­ність від контексту, емоційно-експресивну нейтральність та ін. Осно­вні представники цього підходу В. Даниленко, Д. Лотте, Л. Симоненко. Згідно із функціональним підходом, термін - "слово в особливій функ­ції" (науковці: В. Винокур, А. Д'яков, В. Лейчик, Т. Кияк, З. Куделько, Л. Хоффман). Тобто, "різниця між загальновживаним словом і терміном об'єктивно зумовлена тим, що вони відображають явища різних рівнів мисленнєвої діяльності - наукове мислення та побутове оперування по­няттями" [6, с. 30].

Застосуємо функціональний підхід до розгляду методичних терміно-лексем, який є дуже близьким до теорії фахової мови.

Погляди термінознавців на принципову відмінність між терміном і загальновживаним словом можна узагальнити словами Я. Житіна: "По­кликання терміна - обслуговувати сферу фахового спілкування (наука, виробництво й управління): потрапляючи в неспеціальний контекст, він утрачає характерні ознаки... Покликання слова - забезпечувати побуто­ву комунікацію, бути засобом сугестії та виразником не тільки думок, але й ставлення мовця до предмета розмови" [4, с. 14].

Розрізення, яке полягає у тлумаченні терміна, як одиниці на позна­чення спеціального наукового поняття, на відміну від загальновжива­ного слова, яке позначає побутове поняття, є переконливим, проте, ви­значаючи таку різницю, кожен дослідник вносить міру суб'єктивності, тобто, різницю між двома поняттями (побутовим і фаховим) об'єктивно окреслити неможливо. Тому, на думку Я. Житіна, "кваліфікувати термі­ни треба саме на функціональній підставі, бо критерій змістової відмін­ності між термінами й загальновживаними словами не основний і недо­статній" [4, с. 14].

Зазначений підхід науковець обґрунтовує таким чином: "розумію­чи мову як динамічно-статичний і відносно самостійний суспільно зна­чущий засіб спілкування людини, спрямований на свідоме й цілеспря­моване перетворення дійсності, ми вважаємо термін особливим словом остільки, оскільки він виконує особливу функцію, яка дозволяє співвід­нести його з усіма одиницями словника певної мови, але й певною мірою протиставити всім іншим словам" [4, с. 14]. Отже, лексична одиниця татермін "співвідносяться як інваріант, або ідеалізація, і варіант, у якому вона матеріалізується, виявляє себе" і "мова спеціального вжитку, зокре­ма термінолексика, з'являється тоді, коли людина усвідомлює потребу пізнавати й трансформувати навколишню дійсність" [4, с. 14].

З іншого боку, "функціональний підхід до вивчення національної термінології передбачає передусім усвідомлення логіко-психологічних основ термінологічної роботи" [3, с. 195].

Основні положення функціонального підходу доцільно використати, розглядаючи методичну термінолексику, зокрема, на початкових етапах її дослідження, коли потрібно окреслити її основний поняттєвий апарат. Як вже було зазначено, в основі такого підходу лежить теорія фахової мови. Зокрема постулат про "слово у спеціальному вживанні, у функціо­нуванні". Опис термінолексем у контексті досліджень фахової мови не­безпідставно набуває актуальності в українських лексикологічних роз­відках. Тобто, "серед проблем, пов'язаних із вивченням термінологічної лексики, останнім часом спостерігаємо зростання уваги до питання до­слідження фахових мов" [1, с. 235].

Застосування теорії фахової мови є важливим аспектом у досліджен­ні наукового тексту. Принципи фахової мови допомагають окреслити по­няттєвий апарат терміносистеми методики викладання УМІ. Виділення методичних терміноодиниць на основі фахового наукового співвіднесен­ня їх зі спеціальними найменуваннями суміжних наук також сприяє ста­новленню системності методичної лексики.

Термінознавці пропонують різноманітні класифікації термінів згідно із теорією фахової мови.

"Всю лексику фахового тексту можна поділити на 5 видів: 1) термі­ни галузі; 2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (в т. ч. терміни суміжних наук: філософії, політології, математики, філоло­гії тощо); 3) напівтерміни або професіоналізми, до яких дехто відносить і номенклатуру; 4) професійні жаргонізми; 5) загальновживана лексика [5, с. 18].

Мовознавець Я. Житін пропонує виділяти загальнонаукові, міжнау-кові та галузеві терміни.

На противагу науковому погляду, що терміни можуть бути загально-наукові - з дуже широким обсягом значення (н-д: система, норма, функ­ція), і терміни, властиві певній галузі, які є найбільш інформативними, тому що саме вони створюють систему зазначеної сфери знання, мовоз­навці А. Суперанська, Н. Подольська, Н. Васильєва висувають припу­щення, що в кожній конкретній науковій галузі "загальнонауковий тер­мін" перетворюється на омонім. Питання розрізнення багатозначності й омонімії в термінології є дуже складним. Серед методичних термінів по­ширеним є явище дещо іншого плану. Загальновживане слово або термінпевної наукової галузі поєднується із прикметником і, уточнюючи обсяг іменника, перетворює його на термін. Розглянемо таке явище на прикла­ді терміна мовленнєва ситуація.

У наукових текстах з методики викладання УМІ трапляються найме­нування: ситуація мовного спілкування, ситуація спілкування, ситуація мовлення, комунікативна ситуація, навчально-мовленнєва ситуація.

Із зазначеного переліку спеціальних найменувань усі одиниці є мето­дичними передтермінами, що вживаються на позначення того самого по­няття: "сукупність обставин, у яких реалізується спілкування іноземців українською мовою".

Приклад контексту вживання однієї із термінолексем ситуація мов­ного спілкування наведемо із "Поглибленого курсу української мови" Л. Паламар. "Пропонований посібник ставить за мету не лише закріпити, а й поглибити рівень знань з української мови для всіх, хто хоче вільно во­лодіти нею як в процесі навчання, так і в інших ситуаціях мовного спіл­кування [7].

Вважаємо, що терміноодиниця мовленнєва ситуація повинна увійти у терміносистему методики викладання УМІ за аналогією до функціону­вання термінолексем: мовленнєві навички, мовленнєві вміння, мовленнє­ві вправи тощо. Варіантом цієї термінолексеми є ситуація мовлення. Си-нонімні одиниці: комунікативна ситуація, ситуація спілкування. Гіпо-німні терміни до мовленнєвої ситуації: навчальна мовленнєва ситуація (варіант навчально-мовленнєва ситуація), реальна мовленнєва ситуація.

Різницю між термінологією та загальнонауковою лексикою С. В. Ше-пітько спостерігає в тому, що перша відбиває часткові, конкретні осо­бливості предмета вивчення, варіюючи залежно від специфіки науки, а загальнонаукова лексика залишається незмінним універсальним атрибу­том усіх галузей знання [11].

Відповідно до розглянутих пропозицій розрізняти термінолексику не­спеціальну лексику, робимо висновок, що спільною основою усіх погля­дів мовознавців, згідно із принципами фахової мови, є виділення загаль-нонаукових, міжгалузевих та спеціальних термінів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16