М І Гнатюк - Наукові записки в 14 - страница 7

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 

Наприклад, Adam Riese - Адам Різе - ім'я та прізвище особи (реалі­зація номінативної функції), nach Adam Riese за точними підрахунка­ми (реалізація певних асоціацій: А. Різе автор підручника арифметики, звідси - поняття "точність", а отже, реалізація і актуалізація кумулятив­ної функції); Eisenbarth - лікар Айзенбарт, мандрівний лікар, який не мав звання та освіти, але був дуже вмілим і талановитим, здійснював чудеса хірургії, використовував комедійну сцену, арлекінів, музику, щоб прива­бити пацієнтів і дещо заглушити крики та стогін хворих під час операцій, що викликало зневажливе ставлення до Айзенбарта серед колег, але все ж він був дуже відомий: Ich bin doch kein Dr. Eisenbarth. - Я не здатний вчинити чудо.; (дослівно: Я ж не лікар Айзенбарт). Звідси можна зроби­ти висновок, що фразеологічно пов'язані оніми стають полісемантични­ми та потенційно архісемантичними.

При цьому варто зазначити що традиційно унікальний компонент, представлений ономастичною одиницею, розглядають передусім з огля­ду на його національно-культурну специфіку. Представниками цього по­гляду є Д. Г. Мальцева [1], Ч. Фьолдеш [9; 10], Р. І. Охштат [3]. Унікаль­ний компонент виступає носієм національно-культурного компоненту семантики передусім завдяки своїй кумулятивній функції, яку має здат­ність реалізувати поряд з номінативною.

Кумулятивна функція ономастичної одиниці забезпечується через символізацію ознак або рис індивідуума чи географічного об'єкта, яка забезпечує можливість самостійного існування ономастичної одиниці в якості узагальнюючої одиниці. Найчастіше онімами-символами ста­ють власні назви, які належать відомим особам: героям творів худож­ньої літератури, легенд, всім відомим діячам тощо. Також символічни­ми стають найбільш поширені власні назви, улюблені в певного наро­ду, професійної або соціальної групи людей тощо. Таким чином, симво­лізація власної назви відбувається двома можливими шляхами: 1) оно-мастична одиниця має конкретного прототипа (біблійні та євангельські(von Pontius zu Pilatus gehen (laufen, rennen)), античні герої (berufstatige Kleopatra), персонажі, назви з казок та легенд (in Buxthehude), худож­ньої літератури (das pafit wie Faust auf Gretchen), герої або факти істо­ричних подій (Holland in Not), відомі постаті або відомі через певні по­дії географічні назви (Idee von Schiller; Rom (Koln) wurde nicht in einem Tage gebaut), оказіонально обіграні власні назви тощо); 2) власна назва не має конкретного прототипа, коли визначальним серед багатьох інших факторів є фактор частоти вживання власної назви, зокрема часто компо­нентами фразеологічних одиниць стають найбільш поширені власні на­зви (Hans, Grete (Gretchen), Otto, Peter, Michel, Minna, Fritz, Hein, Meyer тощо). Звідси можна зробити висновок, що значення ономастичних оди­ниць, які зберігають за собою номінативну функцію та реалізують в рам­ках фразеологічної одиниці кумулятивну, символізуються та генералізу­ються, а отже, ономастична одиниця отримує нове значення, часто неві­доме і затемнене, яке і виступає основним чинником віднесення даних ономастичних одиниць до класу унікальних компонентів.

З точки зору новітнього когнітивного підходу (90-і роки ХХ ст. - поч. ХІ ст.), представником якого є Д. О. Добровольський, серед унікаль­них компонентів або фразеологічно пов'язаних формативів виділяють унікальні компоненти par excellence або good samples та так звані bad samples. При цьому формативи, які відповідають критеріям відмежуван­ня найбільшою мірою, є унікальними компонентами par excellence або good samples. У нашій роботі ми досліджуємо bad samples, які становлять периферію архісемантичних компонентів.

В основі нашого поділу архісемантиконів на good samples і bad samples лежить теорія прототипів Е. Рош [11]. Згідно з нею, мовний сві­тогляд має прототипову структуру, тобто концепт у свідомості мовця (виражений лексичною одиницею) виявляє ядро і периферію, при цьому прототиповий образ або good sample може вважатись концептом "у чи­стому вигляді" (par excellence). Застосувавши цей когнітивний підхід на фразеологію з унікальними лексемними компонентами, ми можемо, слі­дом за Д. О. Добровольським, твердити що таке представлення ідіомати­ки у синхронно аналізованих когнітивних процесах мовців "претендує на психічну реальність" [6; 7].

До унікальних компонентів par excellence або good samples належать класи, які виділив В. Фляйшер, тобто архаїзми, професіоналізми, члени омонімічної пари, а також запозичення. До периферії архісемантичних компонентів або bad samples належать виділені нами класи, тобто оно-мастичні одиниці, історизми, етимологічні-оказіональні утворення (пе­редусім евфемізми) та лексеми-реалії.Bad samples

(ономастична лексика, лексеми-реалії, народно-етимологічні запозичення, квазі-оказіоналізми)
Як видно зі схеми, bad samples здатні переходити до категорії good samples завдяки таким процесам як архаїзація значення, розщеплення по­лісемії та малий ступінь сполучуваності.

Ономастичні одиниці, значення яких символізується та генералізу­ється, становлять периферію або bad samples архісемантичних компо­нентів, проте здатні перейти до класу good samples через поступову ар­хаїзацію основного (номінативного) значення та все частішу актуаліза­цію набутого символічного або узагальненого значення. Таким чином, ономастична одиниця стає полісемічним словом, яке реалізує свої різні значення у різних контекстах і належить до ядра унікальних компонен­тів або до унікальних компонентів par excellence.

Література:

1.Мальцева Д. Г. Страноведение через фразеологизмы. Пособие по немец­кому языку: Учеб.пособие. - М.: Высш. школа, 1999. - 173 с.

2.Остапович О. Я., Павлишинець О. О. Архісемантикон у структурі фразе­ологічних одиниць з погляду когнітивної лінгвістики // Мова і культура. (Нау­ковий журнал). - К.: Видавничий Дім Дмитра Бурого, 2008. - Вип. 10. - Т. ІІІ (103). - 304 с. - С. 132-138.

Охштат Р. И. О функционировании собственных имен во фразеоло­гии современного немецкого языка (к постановке вопроса) // Сб. науч. труд.Сам ГУ им. Алишера Навои. Новая серия, вып. № 217. Вопросы фразеологии, 1971. - С. 82-91.

4.Павлишинець О. Критерії відмежування унікального компонента та ви­окремлення його нових класів // Іноземномовна комунікація: здобутки та пер­спективи. Тези доповідей другої Міжнародної наукової конференції, Терно­піль, ТНЕУ, 24-25 квітня 2008 року. - Тернопіль: ТзОВ "Терно-Граф", 2008. - 334с. - С. 33-36.

5.Райхштейн А. Д. Лингвострановедческий аспект устойчивых словесных комплексов // Словари и лингвострановедение. - М., 1982. - С. 142-153.

6.Dobrovol'skij, D. Idiome im mentalen Lexikon: Ziele und Methoden der kognitivbasierten Phraseologieforschung. - Trier, 1997. - 288 s.

7.Dobrovol'skij, D. Kognitive Aspekte der Idiom-Semantik: Studien zum Thesaurus deutscher Idiome. - Tubingen: Narr, 1995. - 275 s.

8.Fleischer W. Phraseologie der deutschen Gegenwartssprache. - Leipzig: VEB Bibliographisches Institut, 1982. - 250 s.

 

9.    Foldes Cs. Eigennamen in deutschen phraseologischen Redewendungen. Eine etymologische und semantisch-stylistische Analyse // Muttersprache. Jg. 95 (1984/85). - № 3-4. - S. 174-180.

10.Foldes Cs. Onymische Phraseologismen als Objekt des Sprachvergleichs. // Europhras 88 hrsg von G.Greciano, Straflburg, 1989. - S. 127ff.

11.Rosch, E. Natural categories // Cognitive psychology 7. - S. 328-350.

12.       Rohrich, L. Das grofle Lexikon der sprichwortlichen Redensarten. -
Mannheim - Wien - Zurich - New York, 1990. - 5 Bde. - 1910 s.УДК: 811.11Г42

Палійчук А. Л.,

Волинський національний університет ім. Лесі Українки, м. Луцьк

ІНТИМІЗАЦІЯ НАРАТИВУ ЗАСОБАМИ ПРОСТОРОВО-ЧАСОВОЇ ФОКАЛІЗАЦІЇ

У статті "Інтимізація наративу засобами просторово-часової фокалі-зації" проаналізовано вплив просторово-часової фокалізації на інтимізацію наративу; визначено способи її об'єктивації на поверхневому рівні тексту.

Ключові слова: інтимізація, просторова фокалізація, часова фокалі-зація, наратив, дейксис, теперішній наративний час.

The article "Intimisation of the Narrative by the Means of Spatio-temporal Focalization" analyzes the influence of the spatio-temporal focalization on the intimisation of the narrative; means of its objectification in the surface structure of the text are defined.

Key words: intimisation, spatial focalization, temporal focalization, narra­tive, deixis, the present narrative tense.

Інтимізація - це спосіб художньої обробки матеріалу, в результаті якої виникає ефект емоційно-інтелектуального спілкування автора з чи­тачем. Наративна дистанція між ними максимально скорочується. Інти­мізація є авторським мотивом, інтенцією, стратегією на зближення, яка з'являється у момент задуму на глибинному рівні тексту, який, у свою чергу, диктує вибір мовних засобів інтимізації на поверхневому рівні. Передаючи значення оцінки, суб'єктивної модальності, фокалізації, ін­тимізація реалізується у тексті рядом лексичних та синтаксичних засо­бів, стилістичних прийомів.

Основи фокалізації як підходу до проблеми зорової перспективи у творах словесного мистецтва були закладені Ж. Пуйоном [11, с. 76]. Він виділяв два різновиди наративного "погляду": "зсередини" і "ззовні"; перший - як саму психічну реальність, другий - як її об'єктивну маніфес­тацію. Б. Успенський [5], розглядав це поняття під терміном "точка зору" і сформулював його головну функцію - передавати відношення наратора до оповідання. На даному етапі, виражена у наративі точка зору та спосіб її передачі в лінгвістичній науці позначається різними термінами - "фо-калізація" (Ж. Женетт) [2], "фокус нарації" [6], "точка зору" [5]. Ми, слі­дом за Ж. Женеттом, використовуємо термін "фокалізація", щоб уникну­ти специфічних візуальних конотацій, характерних терміну "точка зору". На нашу думку, поняття фокалізації не вичерпується лише представлен­ням зорової перспективи твору, а навпаки, є потужним джерелом переда­чі психологічних, соціальних, культурних орієнтирів автора.

У сучасних лінгвістичних дослідженнях художнього наративу, біль­© Палійчук А. Л., 2010шість вчених, зокрема Борис Успенський [5] і Роджер Фаулер [9, с. 15], сходяться на виділенні чотирьох категорій фокалізації - просторової, ча­сової, психологічної та ідеологічної.

Встановлення просторово-часових відношень є одним із способів про­никнення у всесвіт дискурсу, розкритий у тексті. Лінгвістичні координа­ти простору і часу визначають розсташування вигаданих персонажів у ви­гаданому світі, фіксують їх положення у ньому, і в той же час відчиняють вікно для читача, вказуючи де і коли він може їх зустріти. Фокалізація на-ратора послідовно рухається від одного персонажу до іншого і від однієї деталі до іншої, а імпліцитний читач отримує завдання із таких окремих описів створити спільну картину, при необхідності додавши для розумін­ня щось із власного досвіду. Інтимізація залежить від складності, реаліс­тичності, наближеності до читацької свідомості такої наративної картини.

Художній текст як мовленнєвий твір, що передає певну інформацію, організується суб'єктом мовлення - автором, його особистістю. Про­те, не існує прямої відповідності між мовцем у розмовному мовленні й автором-творцем художнього тексту. У комунікативних ситуаціях ре­цепції художнього тексту автор відмежований від свого висловлювання, що ускладнює процес сприйняття. Читач має безпосередню справу лише з текстом, а з його творцем він пов'язаний опосередковано, через сту­пінь відображення останнього в ньому [3, с. 384]. Автор і читач не мають спільного дійсного моменту і дійсного поля зору. Отже, проблема ху­дожнього простору, як і часу, виявляється надзвичайно актуальною для нашого дослідження інтимізації наративу, як скорочення дистанції між автором та читачем.

Метою нашої статті є проаналізувати поняття просторової і часо­вої фокалізації у художньому тексті й довести доцільність об'єднання цих двох категорій фокалізації у художньому наративі. Ще одним ва­гомим завданням є продемонструвати реалізацію інтимізуючої страте­гії просторово-часової фокалізації на поверхневому текстовому рівні че­рез наративний та дискурсивний дейксис та теперішній наративний час.

Просторова фокалізація визначає позицію наратора, обрану імпліцит-ним автором, що є своєрідним кутом зору, ракурсом, що відкриває пано­рамний опис подій або їх миттєвість.

Визначення часової фокалізації можна співвіднести з "враженням чи­тача від подій, що рухаються швидко або повільно, одна за одною або ізольовано" [9, с. 127].

Час і простір художнього твору тісно переплітаються. Ми, слідом за М. М. Бахтіним [1] та Ю. М Лотманом, використовуємо терміни - хро­нотоп (семіотичний час) і континуум (семіотичний простір) - для їх по­значення і вважаємо їх взаємодоповнювальними.У просторовій теорії Ю. М. Лотмана художній твір подається у фор­мі континуума, в якому розташовуються персонажі та відбуваються події. Текстовий простір вважається індивідуальною (авторською) моделлю сві­ту, вираженням його просторових уявлень. "Мова просторових координат належить до первинних і основних. Навіть часове моделювання становить вторинну надбудову над просторовою мовою" [3]. За Ю. Степановим, кон­цепт ПРОСТІР стає фактично синонімічним концепту СВІТ. Таке розта­шування обох концептів в одному концептуальному середовищі дозволяє розглядати просторовий світ як актуалізований у семантиці можливих сві­тів з природним включенням до нього концепту ЧАС [4].

Саме ця точка зору дозволяє розуміти хронотопний континуум як взаємозв'язок часових та просторових характеристик явищ, виражених в авторській моделі світу, і робить доцільним об'єднання просторової та часової фокалізації у єдину категорію - просторово-часової фокалізації.

Зрозуміло, що текст - це глобальна структура, що включає у себе глибинну та поверхневу структуру. На глибинному текстовому рівні, рівні ідейно-тематичного змісту тексту, складної єдності відношень і ха­рактерів, в основі яких лежить художній образ, просторово-часова фо-калізація сприяє інтимізації через стратегію просторового і часового на­ближення зображуваних автором подій до читача.

Поверхнева структура - лінгвістична форма, в яку оформлена глибин­на структура. В художньому тексті вона формально-змістова. На поверх­невому текстовому рівні просторово-часова фокалізація маніфестується через теперішній наративний час та дейктичні вирази (я - тут - зараз).

Часова та просторова референція повязана з поняттям "дейксис". Дейксис - вказівка як значення чи функція мовної одиниці, що виража­ється лексичним і граматичним засобами. Класичними прикладами дейк-тиків є особові займенники 1-ої та 2-ої особи I, you, we, вказівні займен­ники this, that, прислівники типу here, there і прислівники часу такі як now, today.

Враховуючи його багатогранність, функціонування дейксису в нара-тиві все ще не достатньо досліджене. Текст, що містить у собі всі одини­ці мовної ієрархії, як результат включає і дейксис цих одиниць разом з їх семантикою та функціями. Дейксис морфем, слів та речень, як частини тексту, працює по-своєму, але це не просто сума дейктичних особливос­тей і функцій цих одиниць. Текст, а особливо художній текст, є настільки багатогранним, що дейксис, переходячи у більш складну одиницю мови на вищий мовний рівень, проектується на ряд характеристик та категорій тексту, і таким чином приймає участь у текстотворенні.

Текст Т1 на вході максимально наближується до тексту Т2 на виході, якщо просторово-часова локалізація автора і реципієнта близькі. Якщо їх локалізації у часі та просторі далекі одна від одної, то розуміння текстуреципієнтом може відрізнятися від авторської інтенції. Дейктичні пара­метри локалізації у часі та просторі, опозиція "близько - далеко", пози­ція спостерігача по відношенню до художнього тексту відіграють визна­чальну роль як у розумінні тексту, так і створенні ситуації інтимізації.

Взагалі, в термінах інтимізації автор і читач можуть бути як учасника­ми вигаданої реальності, описаної у наративі, так і спостерігачами (ззов­ні), які зустрічаються, живуть у дискурсі.

Ідея дейксису в тексті не нова. Ч. Філмор, С. Левінсон, Д. Лайонз ви­діляли дискурсивний чи текстовий дейксис (discourse deixis) як одну з п'яти категорій дейксису; інші категорії - особи, місця, часу та соціаль­ний дейксис [7, с. 37; 10, с. 156]. Під дискурсивним дейксисом ми розу­міємо просторово-часові відносини між автором та читачем поза нарати-вом. Дискурсивний дейксис пов'язаний з формальними елементами тек­сту - лексичними або граматичними, що відсилають до котроїсь частини тексту: наприклад вислови "далі", "вище", "нижче", "в попередньому Х" і т. д. Наративний дейксис відображає просторово-часові відносини між автором, персонажами та читачем в межах наративу, отже дискурсивний та наративний типи дискурсу - явища різного порядку.

Joe and Delia became enamored one of the other or each of the other, as you please, and in a short time were married -for (see above), when one loves one s Art no service seems too hard [13, с. 21].

Дискурсивний дейксис, зокрема просторовий дейктик above можна взагалі визначити як дейксис авторського коментарю (у цьому прикла­ді й імперативу). Наратор виходить за межі зображуваного ним світу, і звертає увагу читача не лише на зображувані події, а і на самий текст, орієнтацію в його просторі, на пошук значень у вказаному ним місці. До того ж, у прикладі є додатковий засіб інтимізації - непряме ввічливе звертання до адресата - as you please.

On the previous summer Sarah had gone into the country and loved a farmer. (In writing your story never hark back thus. It is bad art, and cripples interest. Let it march, march) [13, с. 53].

Це ще один приклад дискурсивного дейксису never hark back у формі авторського коментарю, включеного в імперативну конструкцію до читача. Наратор додатково інтимізує наратив емоційною оцінкою своїх же дій - it is bad art, and cripples interest. Таку апеляцію до уваги адресата виділено на письмі дужками задля максимального акцентування читацької уваги.

Далі автор продовжує оповідь, уже не виділяючи свій коментар в межах загального наративу.

It was a day in March. Never, never begin a story this way when you write one. No opening could possibly be worse. It is unimaginative, flat, dry and likely to consist of mere wind. But in this instance it is allowable. For the following paragraph, which should have inaugurated the narrative, istoo wildly and preposterous to be flaunted in the face of the reader without preparation [13, с. 51].

Тут автор напряму дає емоційні поради читачу, більше того, розгля­даючи його як співучасника і можливого майбутнього колегу - when you write one. Він використовує велику кількість дейктичних виразів

-    opening (у значенні початок, вступ оповідання), this, for the following paragraph, which should have inaugurated the narrative, вказуючи адреса­ту на які частини тексту звертати особливу увагу і де саме шукати описа­не. Інтимізований уривок також збагачений емоційною авторською оцін­кою, яку передають численні епітети з негативним оцінним значенням

-    is unimaginative, flat, dry and likely to consist of mere wind. В кінці нара-тор пояснює, чому саме продовжує наратив таким чином, і знову наголо­шує на спільності із тим, хто читає, як майбутнім автором, якому проти­ставляє просто читачів (майбутніх).

The story should end here. I wish it would as heartily as you who read it wish it did. We must go to the bottom of the well for truth [13, с. 50].

Просторовий дейктик here об'єднує читача із автором у дискурсивно­му, а не наративному просторі, викликаючи відчуття одночасності - на­писання і прочитання твору.

В центрі нашого дослідження також знаходиться наративний дис­курс - дискурс художнього твору, пов'язаний із створенням просторово-часової рамки твору, оцінкою подій і персонажів з точки зору спостеріга­ча, який займає конкретну часову і просторову позицію. Він не безпосе­редньо пов'язаний з умовною мовленнєвою ситуацією, як дискурсивний. Це дейксис переказу, в тому числі і художнього твору. Його конструк­тивною ознакою є неспівпадіння місця мовця з просторовою точкою від­ліку. Наративний дейксис є невідємною частиною художнього тексту і важливою складовою текстотворення.

The panes here were scarlet - a deep blood color. Now in no one of the seven apartments was there any lamp or candelabrum, amid the profusion of golden ornaments that lay scattered to andfro or dependedfrom the roof [14, с. 139].

Цей інтимізований зразок має відразу два наративні дейктики - про­сторовий here і часовий now для наближення, максимальної реалістич­ності зображуваного і запрошення читача у світ вигаданої історії.

Your manicure will lisp softly that your left forefinger reminds her so much of a gentleman's in Richmond, Va. Oh, certainly; but many a lady has to work now - the war, you know [13, с. 7].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16