М І Гнатюк - Наукові записки в 14 - страница 71

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 

Таким чином, можна зробити висновок, що для англомовного еконо­мічного дискурсу найбільш характерні сентенціальні метафоричні вира­зи, основним принципом перекладу яких українською мовою є прийом калькування або повний переклад.

Література:

1. Горбаневский М. В., Караулов Ю. Н., Шаклеин В. М. Не говори шершавым языком. - М.: Наука, 1999. - 321 с.

2. Дайк Т. А., ван. Язык. Познание. Коммуникация / Пер. с англ.: Сб. работ / сост. В. В. Петров под ред. В. И. Герасимова; Вступ. ст. Ю. Н. Карауло-ва и В. В. Петрова.- М.: Прогресс, 1989.- 312 с.

3. Комисаров В. Н., Коралова А. Л. Практикум по переводу с английского языка на русский. - М.: Высш. шк., 1990. - 127 с.

4. Кубрякова Е. С. О понятиях дискурса и дискурсивного анализа в совре­менной лингвистике. - М.: 2000. - 7. - 25 с.

5. Степанов Ю. С. Альтернативный мир, дискурс, факт и принципы при­чинности // Язык и наука конца ХХ века. - М.: 1995. - 35. - 73 с.

6. Швейцер А. Д., Перевод и лингвистика., 1973. - Режим доступу: http:// www. durov.com/study/1164375729-645.html.

7. Солодушкина К. А. English Phrasal Verbs in the Language of Business. -С-П.: Антология, 2005. - 780 с.

8. Longman Business English Dictionary. - Harlow: Longman, 2000. - 533 p.

9. "EconoMix": Режим доступу - http://www.economix.com.ua

 

10."Kyiv Post": Режим доступу - http://www.kyivpost.com

11."The Economist": Режим доступу - http://www.economist.com

"The Financial Times":Режим доступу- http://www.ft.com/home/europeУДК 811,161.2':81'366+373.46

Ярошевич І. А.,

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана, м. Київ

НАЦІОНАЛЬНЕ Й ІНТЕРНАЦІОНАЛЬНЕ В УКРАЇНСЬКІЙ МОРФОЛОГІЧНІЙ ТЕРМІНОЛОГІЇ

У статті простежено взаємодію питомо українських і запозичених термінів-інтернаціоналізмів у системі морфологічних термінів україн­ської мови в різні періоди її функціонування.

Ключові слова: морфологічна термінологія, питомо українські тер­міни, запозичені терміни-інтернаціоналізми.

In the article cooperation is traced specifically Ukrainian and adopted terms-internationalizms in the system of morphological terms of Ukrainian in different periods of its functioning.

Key words: morphological terminology, specifically the Ukrainian terms, adopted terms-internationalizms.

Термінологію справедливо вважають найбільш керованим складни­ком лексичної системи мови, оскільки вона найбільшою мірою "підда­ється свідомому і цілеспрямованому втручанню носіїв мови в її форму­вання та нормалізацію" [ 4, с. 77]. У розв'язанні проблеми становлення й унормування української наукової термінології різних галузей знань ак­туальною, водночас дискусійною залишається проблема співвідношення терміноодиниць, створених на національній мовній основі, і тих, які пе­ренесено на україномовний ґрунт з інших мов, значну частину яких ста­новлять запозичені терміни-інтернаціоналізми.

Інтернаціоналізми визначають як "слова і вислови, що належать до спільноетимологічного фонду ряду мов, близьких за походженням або історичною належністю до певної зони" [8, с. 225]. В. В. Акуленко інтер-націоналізмами називає "слова різних мов, схожі за формою, тобто зву­чанням і написанням, що виражають одне і те саме поняття" [1, с. 149]. У нашому дослідженні інтернаціоналізми ми розглядаємо як слова, що функціонують передусім у термінологічних системах (у даному випад­ку в морфологічній системі) багатьох мов світу, запозичені з мови наро­ду, який створив їх та увів до наукового обігу позначувані ними поняття.

У творенні наукової термінології сучасним розвиненим мовам влас­тиво багато спільних рис, проте кожній із них притаманні й певні осо­бливості та власні традиції, що склалися в процесі їхнього історично­го розвитку. У європейських країнах, де в сфері освіти і науки панува­ла латинська мова аж до формування національних мов, в науковій тер­мінології істотно переважали інтернаціоналізми греко-латинського по­ходження. Українська термінологія порівняно з термінологією європей-

© Ярошевич І. А., 2010ських мов має специфічний характер, оскільки її становлення відбува­лося під впливом церковнослов'янської, а згодом російської і польської мов. У різних терміносистемах будь-якої мови наявні як національні, так і інтернаціональні терміноодиниці, що є природним явищем. Інша річ, у якому співвідношенні перебувають ці терміноодиниці у тій чи тій термі-носистемі та як вони взаємодіють у різні періоди розвитку мови.

Інтернаціональність мовних знаків слід розглядати як особливий фено­мен, що існує у сфері міжмовних контактів на різних синхронних зрізах у розвитку мови й науки про неї. Причому інтернаціональне може бути ви­явлене лише у його відношенні та зіставленні з національним, воно "не протистоїть національному, а втілюється в ньому" [2, с. 42]. Інтернаціо­нальне - це "не наднаціональне, а спосіб існування національного в його вищому прогресивному вираженні" [підкреслення наше - І.Я.] [7, с. 9].

Ідея неперервності розвитку літературної мови та закріплення в ній результатів наукових пошуків, репрезентованих відповідними терміна­ми, тісно пов'язана з різноаспектним вивченням окремих терміносис-тем, становлення і розвиток яких в усі періоди функціонування мови ви­значався як позамовними (екстралінгвальними), так і внутрішньомов-ними (інтралінгвальними) чинниками. Ці чинники яскраво простежу­ються на становленні та унормуванні української морфологічної тер­мінології - невід'ємного складника граматичної термінології. Грама­тику справедливо вважають найдавнішою і найважливішою дисциплі­ною в освіті, за допомогою якої можна було досягти всіх інших знань [5, с. 35]. Одним із позамовних чинників у становленні морфологічної (і ширше - граматичної) термінології було те, що перші наукові лінг­вістичні праці в Україні, датовані періодом XTV-XVH ст., які вчені роз­глядають у контексті українського мовознавства, були присвячені до­слідженню церковнослов'янської мови, однієї з найпоширеніших між­національних писемно-літературних мов Європи до XVffl ст., якою в східнослов'янській редакції користувалися й українці. Тож цілком зро­зуміло, що у цих працях було представлено церковнослов'янську термі­нологію, вироблену середньовічними граматистами Л. Зизанієм, М. Смо-трицьким, І. Ужевичем, які творчо використали термінологію античних греко-латинських граматик, де вперше було сформульовано основні по­няття граматичного ладу мови. Цю термінологію вчені перенесли на слов'янський ґрунт переважно шляхом перекладу та структурного і се­мантичного калькування. Водночас вони створили і величезну кількість нових оригінальних термінів та вилучили з ужитку деякі з них, не влас­тиві слов'янським мовам (наприклад, артикль). У східнослов'янських граматиках уперше натрапляємо і на найзагальніші терміни, що їх у по­дальшому кваліфікують як інтернаціоналізми - граматика та етимологія. Останнім терміном позначався розділ граматики, у якому було сформу­льовано вчення про частини мови і властиві їм граматичні категорії, що є об'єктом вивчення у морфології. Цим терміном у невластивому щодо сучасного розумінні поняття вчені послуговувалися навіть ще на почат­ку ХІХ ст.. Термін морфологія у науковому обігу з'явився спочатку для позначення одного з розділів біології, а з ХІХ ст. його було поширено й у мовознавстві [3, с. 377]. Отже, у давній період розвитку української лі­тературної мови власне українських морфологічних термінів не засвід­чено. Та й у наступні періоди аж майже до середини ХІХ ст. у лінгвіс­тичній термінології панувала церковнослов'янська термінологія. Цьому сприяло і те, що українська мова в Східній Україні мала обмежену сус­пільну сферу функціонування, що обмежувало реальні можливості тво­рення і збагачення її власне українською термінологічною лексикою. І лише з середини ХІХ ст. спочатку в західноукраїнських землях, де укра­їнська мова не зазнавала жодних утисків щодо свого функціонування, а з початку ХХ ст., коли було знято заборону українського друкованого сло­ва і розширено функціонування української мови і в східноукраїнських землях, розпочинається активне випрацювання української наукової тер­мінології на національній основі.

Вияв внутрішньомовних чинників у становленні української мор­фологічної термінології, таким чином, можна спостерігати лише з се­редини ХІХ ст., коли поряд із все ще традиційно вживаними церков­нослов'янськими термінами та термінами-інтернаціоналізмами актив­но створюються власне українські терміни. Ю. Шевельов з цього при­воду зауважував, що відмова від церковнослов'янізмів відбувалася тоді, коли український народ "шукав доказів своєї окремішности... і підно­сився на рівень нації - якщо не в реальному тривалому державному іс­нуванні, то бодай у свідомості" [9, с. 3]. Отже, визначальною особли­вістю термінотворчого процесу в цей період стає свідома відмова від церковнослов'янських термінів та заміна їх українськими відповідника­ми. Лише незначну частину термінів, засвідчених у східнослов'янських граматиках XVІ-XVІІ ст., співвідносних із загальновживаними слова­ми спільнослов'янського походження, у властивому українській мові фонетико-графічному варіанті було збережено і в українській морфо­логічній термінології (рід, число, вид). Саме тоді прозвучав заклик І. Огієнка створювати такі терміни, які були б зрозумілими й доступни­ми усім носіям української мови. Національне в морфологічній термі­нології на кінець ХІХ ст. стає панівним. Для позначення одних і тих са­мих понять морфології вчені пропонували іноді не один, а кілька тер­мінів. Наприклад, замість церковнослов'янського терміна глаголъ вико­ристовували терміни дієслово, часослов, слово часове, часівник; замість предлогъ - прийменник, відносник; замість падежъ - відмінок, одмінок, відміна тощо. Деяким церковнослов'янським термінам надавали укра­їнського звучання (наприклад, причастіє - причасник поряд із терміном дієприкметник; мзстоименіє - містоіменник поряд із займенник тощо). Творення морфологічних термінів відбувалося здебільшого за рахунок внутрішніх ресурсів української мови, а саме: 1) надання загальновжи­ваним словам і словосполученням термінологічного значення (особа, за­кінчення, основа, спосіб, стан, неозначений спосіб, майбутній час); 2) творення від загальновживаних слів, що набули термінологічного зна­чення, похідних термінів за допомогою питомо українських словотвор­чих афіксів, основоскладання та словоскладання (відмінювання, особо­ві/безособові дієслова, причасники-прикметники, придієслівник, дієна-річник, дієзміна, дієіменник тощо). На початковому етапі випрацювання українських морфологічних термінів помітна значна кількість лексичних фонетико-графічних і словотвірних варіантів через недотримання їхні­ми творцями єдиних критеріїв і принципів термінотворення. Водночас ці варіанти є свідченням цілеспрямовано-регулятивного процесу на шляху їхнього унормування в морфологічній терміносистемі. Принаймні вже в 20-ті роки ХХ ст. нормативними стали майже всі власне українські на­зви частин мови, граматичних категорій і форм, якими оперують україн­ські мовознавці.

У період творення українських морфологічних термінів на національ­ній основі досить помітною була й орієнтація українських граматистів на досягнення зарубіжних лінгвістів. Бажання наблизити українську на­уку до європейського культурного й інтелектуального контексту відби­лося у використанні поряд із новоствореними національними запозиче­них термінів-інтернаціоналізмів: деклінація - відмінювання, стосування; кон'юґація - дієвідмінювання, дієзміна, часування; інфінітив - дієймен-ник, імена дієсловові, неопреділеник, безоглядна форма часівника, нео­значена форма дієслова; імператив - наказовий (приказовий, вольовий) спосіб тощо.

Перевагу термінам-інтернаціоналізмам у назвах відмінків української мови надавав у своїх дослідженнях Є. Тимченко: номінатив, ґенетив, да­тив, акузатив, вокатив, інструменталь, льокатив [10; с. 455]. Однак ці на­зви відмінків у сучасній термінології поступаються національним, а в окремих наукових дослідженнях функціонують як дублети до них. Од­накове розуміння обох дублетних термінів забезпечується абсолютно то­тожним їх визначенням, прийнятим у відповідній терміносистемі, що не перешкоджає розумінню поняття. Як слушно зауважував М. А. Жовто­брюх, "з погляду комунікативної доцільності важливо не те, щоб будь-яким чином уникати термінологічних дублетів, а те, щоб у термінологіч­ній системі мови не існувало зайвих дублетів, тобто тотожних значен­ням паралелізмів у складі термінологічних інтернаціоналізмів або в скла­ді їх національних відповідників. Бо саме така дублетність знижує ко­мунікативні якості наукової мови" [4; с. 86]. Існування інтернаціональ­ного терміна і його національного дублета в терміносистемі викликане прагненням науковців полегшити читачеві сприймання наукового тек­сту, оскільки термін-інтернаціоналізм має зазвичай непрозору етимоло­гію на відміну від національного, зміст і форма якого є зрозумілими но­сієві української мови. Трапляються випадки, коли національний термін втрачається і залишається лише інтернаціональний його еквівалент. На­приклад, втраченим у сучасній термінології є поширений у 20-ті роки ХХ ст. термін дієіменник, натомість функціонує термін інфінітив; втра­ченими є і терміни на позначення частин слова приросток, наросток, за­мість яких уживано терміни-інтернаціоналізми відповідно префікс і су­фікс тощо. Хоча в останнє десятиліття ХХ ст. та на початку ХХІ ст. ви­разною стає тенденція до відновлення національної ідентичності цих та деяких інших термінів.

Зовсім іншою була картина співіснування національного й інтерна­ціонального в досліджуваній терміносистемі в 60-ті-80-ті роки минуло­го століття, не кажучи вже про 30-ті-50-ті роки, коли термінологічна ді­яльність науковців, спрямована на розбудову національної терміноло­гії, була майже повністю припинена та зорієнтована на зближення з ро­сійською термінологією. У цей період переважно через російську мову відбувається активне запозичення інтернаціональних термінів шляхом структурного і семантичного калькування. Упродовж зазначеного періо­ду терміни-інтернаціоналізми нерідко співіснують у структурі науково­го тексту поряд із питомо українськими: сингулятив (singularia tantum), плюратив (pluralia tantum), субстантив, ад'єктив, вербоїд, девербатив, інтер'єктив, номінатив, предикатив тощо. Спостерігається також тво­рення від них похідних термінів за зразком наявних в українській мові парадигм, що, безумовно, є одним із результативних і економних шля­хів поповнення морфологічної терміносистеми. Пор.: субстантивація, ад'єктивація, прономіналізація, інтер'єктивація тощо. Однак, як зазна­чають дослідники, запозичення термінів (у тому числі й інтернаціоналіз-мів) є виправданим, якщо в науці не було і ще немає своєї назви для по­значення поняття або коли виникає потреба розширення змісту вже ві­домого, наявного у мові національного терміна. В іншому випадку слід уникати запозичень (хай навіть й інтернаціональних), оскільки надмірна насиченість наукового тексту малозрозумілими термінами утруднює ро­зуміння поняття, штучно ускладнює авторську думку, викликає терміно­логічні непорозуміння і плутанину, а отже, не збагачує поняттєвий фонд, а навпаки, ускладнює його [6, с. 10, 12].

Водночас поєднання в українській морфологічній термінології сво­го, національного й інтернаціонального у тій пропорції, яка дає змогу вітчизняній науці, зберігаючи національну основу, виходити на міжна­родний рівень, на наш погляд, є цілком виправданим. Без таких термі­нів, що мають інтернаціональну основу, як морфема, афікс, флексія, гра­мема, парадигма, вокатив, інфінітив, предикатив, компаратив, валент­ність, аспектуальність, адвербіалізація та багатьох інших годі собі уя­вити сучасне наукове дослідження з морфології української мови. Запо­зичення термінів-інтернаціоналізмів в основному відбувається із запо­зиченням наукових понять, що з'явилися у зарубіжній науці, і їхня поя­ва у певній терміносистемі завжди випереджає лінгвістичні можливості мови-реципієнта, а отже, є свідченням її розвитку.

Активні наукові контакти українських і зарубіжних учених у певних галузях знань сприяють виробленню спільних принципів і традицій в унормуванні співвідношення в національних терміносистемах свого, на­ціонального й інтернаціонального на користь національного.

Література:

1.Акуленко В. В. Основные этапы интернационализации словарного со­става славянских языков // Слов'янське мовознавство. Доповіді X Міжнарод­ного з'їзду славістів. - К.: Наук. думка, 1988. - С. 148-167.

2.Акуленко В. Интернациональные элементы в лексике и терминологии. -Харків: Вища шк., 1980. - 206 с.

3.Вихованець І. Р. Морфологія // Українська мова. Енциклопедія. - К.: Вид-во "Укр. енциклопедія" ім. М. П. Бажана, 2004. - С. 337.

4.Жовтобрюх М. А. Системність східнослов'янської лінгвістичної термі­нології у "Словнику слов'янської лінгвістичної термінології" // Славянская лингвистическая терминология. - К.: Наук. думка, 1984. - С. 77-87.

5.Німчук В. В. Мовознавство на Україні в X!V-XVH ст. - К.: Наук. дум­ка, 1985. - 222 с.

6.Селігей П. О. Сучасне термінотворення: симптоми на синдроми // Мо­вознавство. - 2007. - № 3. - С. 48-67.

7. Соотношение интернационального и национального в общественно-политической терминологии восточнославянских языков / Отв. ред. Т. И. Панько. - Львов: Вища шк., 1984. - 201 с.

8. Ткаченко О. Б. Інтернаціоналізм// Українська мова. Енциклопедія. - К.: Вид-во "Укр. енциклопедія" ім. М. П. Бажана, 2004. - С. 225.

9. Шевельов Ю. (Шерех Ю.) Невіддільна спадщина (кілька слів про укра­їнські церковнослов'янізми) // Єдиними устами. - Львів, 1998. - № 2. - С. 3.

10.        Ярошевич І. Морфологічні терміни в українських граматиках початку
XX ст.
// Науковий вісник Чернівецького університету. - 2006. - Вип. 276-277.
Слов'янська філологія. - С. 453-456.ЗМІСТ

 

 

МОВНИЙ ТА МОВЛЕННЄВИЙ МАТЕРІАЛ У ЙОГО СЕМАНТИЧНІЙ, СТРУКТУРНІЙ ТА СТИЛІСТИЧНІЙ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

Образцова Е. М.

СЕМАНТИЧЕСКАЯ РОЛЬ ПОДЛЕЖАЩЕГО В НОМИНАТИВНОМ ПРЕДЛОЖЕНИИ (НА МАТЕРИАЛЕ АНГЛИЙСКОГО,

РУССКОГО И УКРАИНСКОГО ЯЗЫКОВ)......................... 3

Огієнко І. С.

ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДИСКУРСИВНОГО СЛОВА БАРАБАР

(НА МАТЕРІАЛІ ТЕКСТІВ СУЧАСНИХ БОЛГАРСЬКИХ МАС-МЕДІА)           12

Огуй О. Д.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16