М І Гнатюк - Наукові записки в 14 - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 

2.Кобозева И. М. Лингвистическая семантика: Учебник / И. М. Кобозе­ва. - М.: КомКнига, 2007. - 352 с.

Civil Procedure - Civil Justice Reform Act Of 1990. - Режим доступу: http://law.jrank.org/pages/5238/Civil-Procedure-Civil-Justice-Reform-Act-1990. html - Назва з екрану.УДК 82.091

Пасічник О. В.,

Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Тараса Шев­ченка, м. Кременець

ОСОБЛИВОСТІ ЗОБРАЖЕННЯ ЛЮДИНИ У В'ЯЗНИЦІ (ЗА ТВОРАМИ В'ЯЗНИЧНО-ТАБОРОВОЇ ТЕМАТИКИ)

Статтю присвячено особливостям зображення людини, випробуван­ням її тіла й духу у в'язниці на прикладі творів М. Набокова, У. Самчу-ка, О. Солженіцина. Крім ситуативної типології, письменники зверта­ють увагу на внутрішній світ арештованих, а також на другий етап ув'язнення, коли людину поміщають у спеціальне приміщення.

Ключові слова: М. Набоков, У. Самчук, О. Солженіцин, арешт, в'язниця, образ в'язничного світу, тілесні страждання, внутрішній світ.

The article deals with the peculiarities of the portrayal the prisons inmates' hardship and suffering of both body and spirit on the sample of works of fiction by M. Nabokov, U. Samchuk, A. Solzhenitsyn. Besides the situational typology, the writers focus their attention on the inmates' inner world, as well as on the second stage of imprisonment when a person is placed into a special prison cell.

Key words: M. Nabokov, U. Samchuk, O. Solzhenitsyn, arrest, prison, image of the prison world, physical suffering, inner world.

Постановка проблеми. Коли творилися і публікувалися спогади страдників і жертв радянських таборів, художні тексти різних жанрів, у яких відтворювався "неймовірний світ" "мнимых величин", що мав ре­альне підґрунтя, - тоді ще не були відомі дослідження французького іс­торика ідей, філософа-культуролога Мішеля Фуко "Наглядати і карати. Народження в'язниці" (вид-во "Gallimard", 1975). Автор спирався, як правило, на французьку карну систему, хоча враховував тюремні кодек­си й інших країн, у тім числі і Російської імперії. У своїх "філософських розважаннях" Фуко не занурювався в карно-репресивну машину тоталі­тарних систем - гітлерівського і сталінського варіантів.

Коли ж пізніше до цієї проблематики звернувся інший французький філософ і есеїст Цвєтан Тодоров у книзі "Обличчям до екстреми" (1991), то він широко порівнював практику утримування в'язнів у карних табо­рах, організованих фашистами і більшовиками.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед авторів, з чиїх книг Тодоров брав приклади і спостереження очевидців, були вже люди й зі слов'янського світу (Болгарії, Польщі, України, Росії), в тім числі книги О. Солженіцина, найбільше французький переклад "Архіпелаг ГУЛАГ" (1974). Тому кожен з письменників, які ще в 50-70-х роках ХХ століт­тя подали свої художні версії образного світу в'язнично-таборової сфе­ри, ще не міг скористатися узагальненнями і роздумами згаданих філосо-

© Пасічник О. В., 2010фів. У зв'язку з цим художні версії того, що вкладається в концепти "на­глядати і карати", образні світи, які змоделювали І. Багряний, У. Самчук, М. Набоков (50-ті роки XX ст.), О. Солженіцин, В. Шаламов, В. Ґросман, Є. Ґінзбург (60-70-ті роки XX ст.) та інші, розглядаємо як явища типо­логічного ряду, породжені однотипними суспільно-історичними умова­ми і психологічними факторами. За інваріантну основу індивідуально-стильових різновидів образного світу, представленого в письменниць­ких текстах, будемо брати основні тези М. Фуко, зокрема висновок про те, що "покарання в новітні часи почало перетворюватися на найприхо-ванішу частину кримінального процесу" [8, с. 13], і ті положення О. Со-лженіцина, котрі спираються на численні свідчення репресованих у світі "соціалістичної демократії", характерні для тоталітарного режиму.

Мета статті показати особливості зображення людини у в'язниці за творами в'язнично-таборової тематики.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих резуль­татів дослідження. Що стосується старанно приховуваних від громад­ськості сталінських таборів, становище в'язнів яких відображене в ху­дожній прозі, то для оцінки реалій того роздвоєного світу зберігає свою силу така порада М. Фуко: "...в наших історичних суспільствах карні сис­теми треба розуміти як частини своєрідної "політичної економії" тіла: навіть якщо вони не вдаються до жорстоких, кривавих кар, натомість послуговуючись "лагідними" методами ізоляції чи поправи, йдеться за­вжди про тіло, - про тіло та його сили, їхню корисність та слухняність, їхній розподіл і покору" [8, с. 33]. Такий підхід до оцінки текстів, вибра­них нами для аналізу, видається правомірним ще й тому, що М. Фуко ви­рішив писати історію покарання, переконавшись не стільки на уроках іс­торії, скільки на інформації новітніх бунтів у в'язницях.

В'язничний світ починається з арешту, і типологія арештів, яка вра­ховує поведінку їх організаторів, виконавців та репресованих, вичерпно представлена О. Солженіциним у першій частині "Архипелагу ГУЛАГ". Це своєрідна багатогранна парадигма початкового періоду пригнічення особистості, "перевертання" звичного світу. Апелюючи до кожного з чи­тачів, Солженіцин пише: "Вселенная имеет столько центров, сколько в ней живых существ. Каждый из нас - центр вселенной, и мироздание раскалывается, когда вам шипят: "Вы арестованы!"

Если уж вы арестованы - то разве еще что-нибудь устояло в этом зем­летрясении?..

Арест - это мгновенный разительный переброс, перекид, перепласт из одного состояния в другое" [4, с. 16]. І далі Солженіцин відтворює супровідні прикмети ситуації арешту, які часто повторюються в інших описах прозаїків.Письменник зауважує, що світ арештів має розгалужену класифіка­цію за різними ознаками.

З усього типологічного розмаїття арештів окремо виділяються полі­тичні з такою характеристикою: "Политические аресты нескольких деся­тилетий отличались у нас именно тем, что схватывались люди ни в чём не виновные, а потому и не подготовленные ни к какому сопротивле­нию" [4, с. 22].

Крім ситуативної типології, О. Солженіцин звертає увагу на внутріш­ній світ арештованих, у якому "могут быть чувства, которых мы и не за­подозрим" [4, с. 25]. Після розгалуженої типології арештів О. Солжені­цин розповідає про свій арешт і власні враження від нього.

У світлі типових варіантів арешту, які окреслив Солженіцин, легко впізнаються характерні його прикмети в розповіді про затримання Івана Мороза, який прибув на "нараду" до господарського відділу ГПУ. Репор-тажна скоромовка в цьому епізоді змінюється картиною вдавано чемної зустрічі Івана службовцями відділу і детективно раптовим "перевертан­ням" героя у кримінального злочинця, котрий отямлюється аж у камері на Лук'янівці. Самчук наче кінематографічно чергує часові і просторові кадри, які чітко фіксують технологію арешту в традиціях ҐПУ 30-х років.

Хронотоп цього епізоду в поетиці тексту презентується читачам у та­кий спосіб:

"Усе це тривало не більше трьох хвилин і було таким ударом, що не­рви Івана відмовилися реагувати. Він дослівно задубів. Хвилин з п'ять після цього у нього зовсім не було думок. А як отямився, то першим пи­танням було, що сталося? Чому? За що?" [3, с. 266].

Значно детальніше, з психологічними і побутовими деталями нама­льована картина нічного несподіваного арешту в романі М. Набокова. Індивідуально-стильова виразність цього тексту немовби ілюструє змо-дельовану Солженіциним парадигму нічного брутального вторгнення в інтимне життя царського службовця, котрий вдавав лояльного радян­ського громадянина, а насправді був уже завербованим "сексотом". Так скомпонована XIII глава першої частини роману "Мнимые величины"

Значення й ефект діяння влади на особистість особливо наочно про­являються на другому етапі ув'язнення, коли людину поміщають в спеці­альне приміщення. Історія цивілізації знає чимало таких "випадків" - від печери, підземелля, склепу до маленьких кімнат казематів, тюремних ка­мер для одиноких в'язнів. В контексті цієї традиції збагачувалися теми, мотиви й образи у в'язнично-таборовій літературі, яка виникала в поза-цензурних умовах. Такі твори часто ставали єдиним джерелом публічно­го оскарження надуживань влади своїми репресивними можливостями. Специфіка художньо-образного мислення, мистецькі засоби дозволяли вражаюче переконливо представляти таємничі сторінки життя в'язнів,зокрема їхні страждання в переповнених камерах ще до початку допитів з метою отримання потрібних зізнань.

У творах І. Багряного та У. Самчука знаходимо різні варіанти моде­лювання образу в'язничного світу, невід'ємним компонентом якого є ви­користання того контрасту, який доводиться пережити різним категорі­ям ув'язнених. На основі різного життєвого досвіду і психофізіологічних можливостей в'язні не тільки зазнають духовного пригнічення тюрмою, а й мимоволі завдають і посилюють його один одному.

Докладний опис інтер'єру є і в інших творах на цю тему, скажімо, у спогадах Г. Костюка "Окаянні роки". Натуралістичні картини ранково­го "туалету" і подібні замальовки характеризують не спотворені есте­тичні уподобання авторів чи звички в'язнів, а систему навмисного при­ниження людської гідності і заарештованих, і наглядачів. Характерно, що скрізь повторюється мотив тісноти. "В кінці коридора, - прискіпли­во фіксує Багряний в романі "Сад Гетсиманський", - наглядач відчинив двері і впустив їх усіх до вбиральні. Це була манюсінька вбиральня, при­значена для однієї особи, для в'язня-самітника. Вона мала кафельну під­логу й один умивальник з одним краном".

Стисліше передає "тюремні університети" Івана Мороза Самчук, який акцентує не стільки на жахливих умовах перебування в задушливій камері, скільки на віталістичному світовідчутті свого героя. Іван, сприй­маючи тюремний "пейзаж" і технологію допитів, свідомо і відразу оби­рає тактику виживання, зберігаючи фізичні і морально-духовні сили для подальшої боротьби за існування на своїй землі. Його готовність підпи­сати будь-який "протокол" допиту свідчить не про безпринципність боя­гуза, а про аморальність сталінської карної системи. Як і Багряний, автор "Темноти", хоча й особисто не зазнав подібних знущань, але їх функцій обминути не міг. Живі образи, підпорядковані концептуальному смис-лотворенню, Самчук творив, домислюючи конкретно-чуттєві деталі. В наслідку виникала майже достовірність, як-от: ".„простір, сімнадцять людей, Іван вісімнадцятий. Усі свіжі. Ходять, стоять, сидять. Ні ліжок, ні стола, ні стільців. Лише параша і попід стінами та на вікнах посуд.

Іван розглядається, не знає, де дітися, руки за спиною, уста затиснуті, очі люті. Він нікого ні про що не питає, його також не питають. Більшість із присутніх - селяни, решта інтелігенти і, мабуть, вищого рівня - інже­нери, професори, урядовці. Той он з високим чолом і довгим волоссям скидається на поета. Усіх, видно, схопили несподівано, нагло. На облич­чях здивування, турбота, переляк" [3, с. 267]. Розповідь про побачене в теперішньому часі переводиться відразу у внутрішній план, і відавтор-ський наратор розгортає перспективу намірів героя.

Так твориться хронотоп в'язничного світу як органічна єдність об'єкт-суб'єктних відносин.Найжахливіші методи, що поєднують тілесні страждання катованих в'язнів і використання їх людських вад, нестійкої психіки, внаслідок чого в'язень сам творить фантастичний світ і вірить у нього, демонструє М. Набоков. Зображений у романі "Мнимые величины" радянський ак­тивіст, запопадливо догоджаючи слідчому, який зумів навіяти в'язневі думку, начебто слідчий захищає "основи основ" більшовицької влади, цей колишній активіст сам починає придумувати захисну версію про антирадянське підпілля цього слідчого. Письменник так розгортає сю­жет роздвоєння особистості репресованого, що читачі проникаються до­стовірністю подібного психічно-духовного стану. Анормальне здається "нормальним" і можливим.

"Пить хотелось все сильнее и сильнее. Сухой язык царапал сухое нёбо. Горло подергивалось. И изнуряющим жаром стали гореть щеки.

Времени не чувствовалось: час прошел или пять часов? Серые стены, тусклая лампочка, неподвижность, промозглый холод и тишина были вне времени. Они не двигались. Из углов подступала и с потолка опуска­лась гнетущая, мертвая, безнадежная тоска обреченности. Шевельнуться - нельзя, уйти - нельзя, упасть - нельзя. Можно ли умереть? Ни мыслей, ни представлений уже не было. Что-то бредовое, бессвязное и неосозна­ваемое начало наполнять его" [2, с. 109].

Поетика текстів, які відбивають і передають читачам візійний світ в'язнів у тюремних приміщеннях під час допитів, має подібні хронотоп-ні виміри. Лексично позначаються гранично зменшені й ущільнені про­сторові співвідношення інтер'єрів, площин і постатей, об'єктів і відста­ней, персонажів і ракурсів; деформовані часові відтінки, зміщені при­зми їх сприйняття, - внаслідок чого втрачається орієнтація в світі як персонажа-в'язня, так і реципієнтів, які ідентифікуються з образом та­кого персонажа. У цьому фрагменті Нарокова видно, як часова динамі­ка, пов'язана з самовідчуттям катованого в'язня Варискіна, маркується вербально відповідними частинами мови - прислівниками та числівни­ками ("сперва", "минут десять"; "скоро он начал", "вдруг почувствовал", "не может стоять больше", "времени не чувствовалось; час прошел или пять часов?"). Свідомість персонажа почергово зосереджується на всіх ділянках свого тіла та їх станах: вони оцінювались автологічними без­образними словами-означеннями і складними метафорами, які синтезу­вали відчуття часопростору, закоріненого у феноменологію екзистенці-алу ("безнадежная тоска обреченности"). Гостре почуття приреченості скеровує помисли знівеченого в'язня до єдиного виходу - до смерті. Та­кий стан самосвідомості осягається як щось "бредовое, бессвязное и не­осознаваемое".

Висновки. Духовні феномени, що в текстах Багряного, Самчука і На­бокова презентуються в образних структурах тропізму, риторики і нара­тивних стратегій, передаються в Солженіцина аналітично-логічними фор­мулами. Замість художньої мови читач знайомиться з інформацією, яка зі­ставляє факти з різних міст "архипелагу ГУЛаг". У такий спосіб постає по­етика документалізму, яка переконливо аргументує те, що описували зга­дані вище прозаїки. Ось зразки такої поетики, її типові сегменти бачимо в розділі "Следствие" [4, с. 271]. Тут, ,пытка" в'язнів в'язнями відбувала­ся у візуальному взаємосприйнятті понівеченої тілесності і духовних не­нормальних виявів. Після характеристики тортур побутовими аномалія­ми, підкреслюючи, що "вид этих сломленных убеждал лучше всяких сле­довательских угроз", О. Солженіцин пропонує висновок, що в таких умо­вах "уже любая смерть и любой лагерь казались легче их скорченного по­ложения" і могли цілком замінити "теоретически идеальное одиночество" [4, с. 128]. Отже, перехід каральних систем від прилюдних страт, які су­проводжувалися фізичними муками, до нічних розстрілів, газових камер, електричних крісел і т. д. не був наслідком "технічного прогресу", а зумов­лювався змінами у філософії смерті, ритуалів умертвлення людьми людей.

Зіставлення презентованих у різних текстах візійних світів, які відби­вають сприймання в'язнями тюремних камер і практики слідчих тоталі­тарних карних установ, засвідчує, що подібні елементи художнього сві­ту письменників не просто залежать від тюремних просторово-часових вимірів, а передусім зумовлені концепцією авторів, їхнім ідейно-естетичним задумом. Але ці аспекти хронотопу в'язничного світу та їх виражально-функціональних смислів потребують додаткового аналізу в розширеному контексті.

Література:

1. Гром'як Р. Т. Про своєрідність художнього світу Уласа Самчука / Р. Т. Гром'як // Наук. зап.: сер. "Літературознавство". - Т.: Вид-во ТДПУ, 2000. - Вип. VL - С. 6-15.

2. Нароков Н. Мнимые величины: роман / Н. Нароков. - М.: Худ. лит., 1990. - 334 с.

3. Самчук У. Темнота. Роман у 2-х частинах / У. Самчук. - Нью-Йорк: Українська вільна академія наук у США, 1957. - 494 с.

4. Солженицын А. Архипелаг ГУЛАГ. - Т. 1 / А. Солженицын. - М.: ИН­КОМ НВ, 1991. - 544 с.

5. Солженицын А. Архипелаг ГУЛАГ. - Т. 2 / А. Солженицын. - М.: ИН­КОМ НВ, 1991. - 576 с.

6. Солженицын А. Архипелаг ГУЛАГ. - Т. 3 / А. Солженицын. - М.: ИН­КОМ НВ, 1991. - 528 с.

7. Тодоров У. В. Обличчям до екстреми: пер. з фр. / У. В. Тодоров. - Львів: Літопис, 2000. - 415 с.

Фуко М. Наглядати й карати. Народження в'язниці: пер. з фр. / М. Фуко. - К.: Основи, 1998. - 392 с.УДК 811. 112.2373.6

Пасик Л. А.,

Волинський національний університет ім. Лесі Українки, м. Луцьк

АКТУАЛІЗАЦІЯ КОНЦЕПТУ PARTNERWAHL У СФЕРІ СІМЕЙНИХ СТОСУНКІВ

Статтю присвячено дослідженню концепту PARTNERWAHL у його взаємозв'язку з концептом FAMILIE, проаналізовано засоби об'єктивації даних концептів на матеріалі творів Теодора Фонтане та виявлено ха­рактерні ознаки концепту PARTNERWAHL.

Ключові слова: концепт, об'єктивація, характерні ознаки, вибір партнера, критерій.

The article deals with the research of the concept PARTNERCHOICE in its interrelation with the concept FAMILY. The means of the objectification of these concepts on the material of the works by Theodore Fontane are characterized and the specific features of the concept PARTNERCHOICE are revealed.

Key words: concept, objectification, specific features, partnerchoice, criterion.

Сучасний етап лінгвістичних досліджень характеризується звернен­ням до культурно значимих концептів як до "основної ланки культури в ментальному світі людини [6, с. 43]", які відображають національну сві­домість народу. Концепт - це точка перетину між світом культури і сві­том індивідуальних смислів, це - "згусток культури у свідомості людини і те, за допомогою чого людина сама входить в культуру" [6, с. 43]. При­хильники цієї традиції визначають концепт як такий, що локалізується у свідомості, проте в центрі уваги при цьому є національно-культурна спе­цифіка, тобто, як вважає С. Г. Воркачов, "етнокультурна маркованість" [1, с. 8]. На думку Н. В. Телії, "концепт - це завжди знання, котре струк-турується у фрейм, а це значить, що він відображає не просто суттєві ознаки об'єкта, а й усі ті, які в даному мовному колективі заповнюються знанням про сутність. Отже, звідси висновок, що концепт повинен отри­мати культурно-національну приписку" [7, с. 96].

Мета даної статті полягає у виявленні характерних ознак мікрокон-цепту PARTNERWAHL через призму макроконцепту FAMILIE, що пе­редбачає розв'язання наступних завдань:

-   виявити засоби об'єктивації даних концептів;

-   з'ясувати характерні ознаки концепту PARTNERWAHL.

Об'єктом дослідження виступають мовні засоби об'єктивації макро­концепту FAMILIE та мікроконцепту PARTNERWAHL у німецькомов-ній картині світу, предметом - інформативність вилучених мовних оди­ниць щодо характерних ознак мікроконцепту PARTNERWAHL та осо­бливостей його взаємодії з макроконцептом FAMILIE.

© Пасик Л. А., 2010Матеріалом дослідження є твори Теодора Фонтане "Еффі Бріст" та "Пані Дженні Трайбель".

Сім'я та сімейний устрій, а також вибір партнера для шлюбу як пе­редумова заснування сім'ї завжди були та залишаються дуже важливою частиною культури народу, поза межами якої неможливо уявити його культурно-історичний образ взагалі, тобто дані концепти належать до ключових концептів у суспільстві та у німецькомовній картині світу зо­крема, що й зумовило актуальність даної статті.

На протязі віків сім'я - це основоположна ланка суспільного устрою. З моменту народження кожній дитині, незалежно від того, хто вона -українець чи німець, англієць чи китаєць, - потрібна сім'я, передусім як структура, котра формує її та адаптує до майбутнього самостійного жит­тя і діяльності. У сім'ї засвоюються основні соціальні знання, дитина на­буває тут різних вмінь та навиків, саме в ній закладаються підвалини певних цінностей та ідеали, формуються звичаї та традиції - тобто, від­бувається соціалізація людини.

Проте бачення сім'ї та її розуміння досить значно змінилося в усьо­му світі та в Німеччині зокрема, особливо помітним це стало в наш час, коли відбуваються процеси емансипації сучасної жінки та йдеться про тендерну рівність. Якщо раніше на створення сім'ї могли повністю впли­вати батьки, то тепер цей процес відбувається зовсім інакше. Саме тут йдеться про вибір партнера для шлюбу. Концепт PARTNERWAHL є невід'ємною складовою макроконцепту FAMILIE. На нашу думку він хоч і не належить до ядра чи приядерної зони, а розташований на пери­ферії, проте відіграє неабияку роль у формуванні сім'ї.

Вважається, що найбільш типовим іменем концепту є іменник [5]. Проте концепт PARTNERWAHL, на нашу думку, має два способи позна­чення: процедурний та декларативний. У декларативному сприйнятті він іменується лексемою Partnerwahl, у процедурному - словосполученням дієслова та іменника - Partner wahlen.

В електронній енциклопедії Вікіпедія значення лексеми Partnerwahl трак­тується так: Die Partnerwahl ist der Vorgangfur eine kurzere oder langfristigere Zeitdauer einen Beziehungspartner zu bestimmen. Beim Prozess der Partnerwahl spielen unterschiedliche Faktoren eine Rolle. Menschen treffen ihre Wahlfur oder gegen einen Partner nicht allein auf Basis sexueller Anziehungskraft, sondern auch aufgrund von lebensplanerischen Erwagungen, Gefuhlen, Erfahrungen [13]... Тобто, якщо взяти до уваги той факт, що людина вибирає партнера для створення сім'ї, то це звичайно, в ідеалі, на тривалий період. Через те си­нонімічний ряд до лексеми Partner можна розділити на дві групи:

1) Ehefrau, Ehemann, Frau, Lebenspartner, Lebenspartnerin, Mann; (geh.): Erwahlter, Erwahlte, Verehrter, Verehrte; (ugs.): (salopp): Alter, Alte - значення цих слів якраз підтверджують розуміння того, що сім'я - цене просто так, а це союз, який людина заключає на все життя, тобто її традиційне розуміння [9, с. 661];

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16