М І Гнатюк - Наукові записки в 15 - страница 1

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 

 

 

 

 

НАУКОВІ ЗАПИСКИ

 

 

Серія "Філологічна"

 

 

Випуск 15

 

Міжкульрурна комунікація: мова культура особистість

 

Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 22-23 квітня 2010 року

 

 

Острог - 2010

УДК: 81. 161. 2+

81. 111 ББК: 81. 2 Укр. +

81. 2 Англ.

Н 34

Рекомендовано до друку вченою радою Національного університету "Острозька академія" (протокол № 8 від 25 березня 2010 року).

Збірник затверджено постановою ВАК України від 8 вересня 1999 року №01-05/9

Редакційна колегія:

Гнатюк М. І., доктор філологічних наук, проф. Грещук В. В., доктор філологічних наук, проф. Єрмоленко С. Я., доктор філологічних наук, проф. Левицький А. Е., доктор філологічних наук, проф. Поліщук Я. О., доктор філологічних наук, проф. Тищенко О. В., доктор філологічних наук, проф. Удалов В. Л., доктор філологічних наук, проф. Шульжук К. Ф., доктор філологічних наук, проф. Яворська Г. М., доктор філологічних наук, проф.

Укладачі:

Ковальчук І. В., кандидат психологічних наук, доцент. Коцюк Л. М., кандидат філологічних наук, доцент. Крайчинська Г. В., кандидат філологічних наук, доцент. Новоселецька С. В., кандидат психологічних наук, доцент.

Наукові записки. Серія "Філологічна". Матеріали міжнародної науко­во-практичної конференції 22-23 квітня 2010 року "Міжкультурна комуні­кація: мова - культура - особистість". - Острог: Видавництво Національ­ного університету "Острозька академія". - Вип. 15. - 2010. - 376 с.

У збірнику містяться статті, присвячені проблемам сучасних інтерпретацій текстів світової літератури. Збірник рекомендовано науковцям, викладачам, студентам-філологам і всім, хто цікавиться філологічною наукою.

Адреса редколегії: 35800, Україна, Рівненська обл., м. Острог, вул. Семінарська, 2, Національний університет "Острозька академія", факультет романо-германських мов

ISBN 966-7631-70-2

© Видавництво Національного університету "Острозька академія", 2010

ПРОБЛЕМИ СУЧАСНИХ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ ТЕКСТІВ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

УДК 82.А/Я 1/7. 07. 09(1-87):81'253

Аврамко Т. О.,

Полтавський національний педагогічний університет ім. В. Г. Короленка, м. Полтава

МИСТЕЦТВО ІНТЕРПРЕТАЦІЙ ТЕКСТІВ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ЇХ УСНИХ ПЕРЕКЛАДІВ

У статті розглядаються деякі проблеми інтерпретації текстів сві­тової літератури та їх усних перекладів, які набувають все більшої по­пулярності в наш час. Також в роботі подається класифікація усного пе­рекладу, характеризуються основні ознаки, які властиві цьому виду пере­кладу; робиться спроба проаналізувати причини, які призводять до поми­лок у процесі перекладу.

Ключові слова: усний переклад, мова, оригінал, інтерпретація

The given article deals with the problems of the interpretation of world literature and their oral translation, which becomes more and more popular nowadays. The classification of oral translation is also offered in this work; the author makes an attempt to analyze the couses, which lead to making the mistakes in the process of translation.

Key words: interpretation, language, original, oral translation.

Мистецтво інтерпретації відоме з найдавніших часів. Достеменно ві­домо, що здавна люди, які займалися переписуванням книг, трактува­ли тексти по-різному, несвідомо вносячи зміни в оригінали. Інформація художнього тексту є досить специфічною, оскільки у словесному мис­тецтві поєднуються, з одного боку, відображення об'єктивної дійснос­ті (непряме, опосередковане, складне); з іншого - ірреальність і реляти­візм, переплітаються правда і вимисел, все слугує джерелом, все є інфор­мативним.

На рівні пізнання та усвідомлення тексту, як вважає І. Гальперин [1, с. 97], виникає образна когезія, бо у літературному творі ми маємо справу з окремим своєрідним світом - світом у словесних образах. Оскільки ав­тор намагається уникнути формування свого задуму в явній формі, ховає його за сюжетними поворотами, образами героїв, їхніми іменами, ком­позицією, поетикою та іншими доступними йому засобами формальної організації тексту, іноді структура його мистецького витвору будується на основі не одної, а відразу декількох свідомостей, звучать різні голоси, виявляються різні настанови. Така поліфонія тексту є посланням автора

© Аврамко Т. О., 2010своєму потенційному читачеві, і завдання читача полягає у правильній інтерпретації: виявленні прихованої мети автора. Художній текст як про­яв акту комунікації можна вважати завершеним не тоді, коли його напи­сано, а лиш тоді, коли його прочитано, тобто потрактовано, проінтерпре-товано відповідно до задуму автора і перекладено на мову споживачів. Добре відомо, що мова є найважливішим засобом спілкування людей, що дозволяє встановлювати економічні, політичні і культурні зв'язки. Коли ж потрібно встановити спілкування людей, які говорять різними мова­ми, переклад виступає як найважливіша сполучна ланка. Таким чином, перекладач має справу з двома мовами і його завдання полягає в тому, щоб одержати інформацію однією і передати іншою мовою. Отже, про­цес усного перекладу починається зі сприйняття думки рідною мовою і закінчується її оформленням на іншій.

Усні переклади з однієї мови на іншу мають свої труднощі, особли­вості, і це відчув кожен, хто брався за цю справу. Вони пов'язані з не­достатнім знанням, по-перше, мови оригіналу, по-друге, суті предмета, по-третє, мови, якою перекладають, або з відсутністю в цій мові готових відповідників для висловлення того, що вже було сказано мовою оригі­налу. Дуже часто виникає питання, яке є досить простим, але водночас вагомим і суттєво насиченим, - це пошук адекватного слова, що містило б в собі таку ж глибину і могло відтворювати в уяві людини ті ж образи, а відповідно і душевно-цілісні почуття, які будило в ній слово-оригінал. За висловом українського письменника, перекладача, літературознав­ця, культуролога Святослава Гординського, "ідеалом перекладу з одні­єї мови на іншу буде завжди той, хто здатний створити в тій, другій мові, адекватний, повно артистичний відповідник оригіналу, врослий органіч­но в рідну мову перекладача, як оригінал у свою" [2, с. 416]. Особливіс­тю сучасного перекладу, його, так би мовити, дієвою основою, є, перш за все, досконале знання законів мови, її граматичних правил, своєрід­на, наперед оправдана простота, а разом з тим, певна вільність і дохідли­вість. Проте справа майстерного перекладу, на жаль, ще не набула сис­тематичності. На сьогодні це праця ентузіастів-одиниць, людей, добре обізнаних з теоретичними і практичними основами перекладознавства, а також глибоких знавців рідної мови, її особливостей, які б можна було використовувати у своїй діяльності. Майстерність перекладача повинна спрямовуватися на науково-творчий підхід, суттєвим елементом якого є збереження форми, змісту, чуттєвої оригінальності і неповторності мови оригіналу і передача всіх цих особливостей за допомогою конкретно вда­лих витворів своєї мови так, щоб людина відчула той же психоемоційний стан, що і при читанні оригіналу. При цьому важливо відмітити, що пе­рекладацька робота дає досить суттєві плоди при використанні багато­го розмаїття лексичних значень слів, а також споріднених фразеологіч­них зворотів, які створюють потужний психологічний контакт між пере­кладачем і читачем. Майстерність перекладу значною мірою залежить від уміння поринути в глибину змісту, доторкнутися до джерел-витоків думки, закладеної в слово. Бажання замінити "соковиту" фразу звично-буденним, часто вживаним висловом, призводить до втрати змістового навантаження, новизни і незвичності і, як наслідок, до спаду концентра­ції уваги, відсутності загострення чуттєвих переживань і, врешті-решт, самого інтересу до теми.

Тому відкриття високомистецького художньо перекладеного тексту, вміння його розуміти, сприймати для сучасної людини може стати ви­рішальним чинником формування стійкого переконання, що література певного народу - цікава й самобутня, його мова - лексично й стилістич­но багата, а народ - один із найталановитіших. Сучасні когнітивні підхо­ди орієнтують на те, що, повністю відкинувши вульгарно-соціологічну систему координат, літературний твір потрібно розглядати з позицій естетико-гуманістичних та об'єктивно-історичних, у зв'язку з філософі­єю, історію, психологією, герменевтикою та іншими науками.

Але дуже часто існують проблеми сприйняття художнього тексту. Спробуємо (вельми побіжно) розглянути деякі з них.

І. Література має унікальні можливості в порівнянні з точними нау­ками. Художній образ - це своєрідний код, символ. Отже, інтерпретатор у своїх анотаціях має добирати таку інформацію, яка забезпечила б емо­ційне сприймання, піднесення і формування у читача рецепторів почут­тєвого досвіду. Важкий для інтерпретацій текст може стати зрозумілим, якщо врахувати поради психологів (що найбільша кількість інформації передається кодом ідей, символів) і організує аналіз матеріального сві­ту, художньо інтерпретованого митцем, через органи чуття - зорові об­рази ("Лікар Леннокс був невеличким, жвавим, веселим чоловічком з ве­ликими добрими очима". - С. Моем); слухові - ("Кемпбелл любив гра­ти на скрипці. Він грав одні й ті ж мелодії протягом п'ятнадцяти років. <... >. Його музику чув увесь куток, тисячі тоненьких скрипочок заграва­ли у ньому, коли він розпочинав свою "творчість". - С. Моем); дотико­ві - ("Батько бере моє занепокоєне обличчя в старечі долоні <... > і зно­ву я відчуваю на своїх руках його прожиті незгоди". - Дж. Лондон); за­пахові - ("Твої листи мають той незабутній, неповторний і ніким невло­вимий запах неспокійного бурхливого солоного моря". - Ш. Джексон).

Коли діяльність інтерпретатора спрямована за межу суто раціонально­го світосприймання, у психометафізичну царину, то розкривається та про­блематика, що ґрунтується на символізмі (інтуїтивізмі). Розглянемо це на повісті "Земля" О. Кобилянської. Уже сам факт розробки авторського бі­блійного мотиву Каїна-Авеля свідчить про те, що в основі твору морально-етична проблематика, заглиблення у філософську і навіть містичну сфе­ру, притчова атмосфера, наскрізна знаковість. Надмета повісті - помірку­вати над причинами братовбивства, зла у світі. Серед проблем, що розгля­даються у повісті в контексті символізму, найцікавіші - людина і земля та доля людини. Причиною злочину є зречення влади землі. На погрозу по­збавити спадку Сава відповідає: "Я не жадаю від вас крихітки землі! Дер­жіться вашої землі, а я зроблю, що мені схочеться". Не земля, а "щось інше" підштовхнуло його до братовбивства, епілогові сцени засвідчують духовну смерть Сави. Та найбільше ідейне навантаження несуть три клю­чові образи - сусідній ліс (втілення "его", тотем Сави); теля (його смерть - це духовна смерть Сави); місяць та зорі (присутність Всевишнього при похованні праведника і Дух-світло серед темноти).

Так, вдаючись до аналізу символічних деталей, можна спробувати проникнути у надраціональні, позаемпіричні обшири "світу в собі" та піднятися на інтерпретаційний рівень.

II.   Художній текст необхідно сприймати цілісно, у єдності його про-
тилежностей. Сьогоднішній читач знаходиться під впливом
Internety,
телебачення. їхня форма створює відчуття перебування у віртуальному
часі, а навколишній світ здається фрагментарним. Цей,на перший погляд,
негативний досвід можна використати в позитивному руслі. Структурно-
логічна схема до образу Тараса Бульби ("Тарас Бульба" М. Гоголь) може
бути представлена як дорога життя, а може - у вигляді параболи, яка
дасть змогу вийти на загальні закони, що діють у всесвіті, і за якими роз-
вивається життя у своїй безкінечності.

III.У багатовимірному, альтернативно насиченому змісті художньо­го тексту треба шукати такий аспект, який був би новим. Закон психо­логії вимагає: "будь першим", а якщо ні - "будь новим", або - "не будь прямолінійним". Отож не варто різні твори трактувати за однією уста­новкою. Так, працюючи над композицією художнього тексту, можна на основі текстології використати зв'язок з архітектурним мистецтвом і по­бачити у поемі "Енеїда" І. Котляревського 6 частин - обрисів бань Софії Київської, у творі В. Стефаника "Марія" - текст у тексті (принцип "мат-рьошки") тощо.

IV.Мистецтво - це філософія гри. Гра - один із засобів інтелектуаль­ного, емоційного і морального розвитку, сприяє кращій орієнтації мо­тивів і смислів діяльності. На рівні аналізу художнього тексту інтерпре­татор фактично грає - розщеплює, конструює, візуалізує, створює ей­детичні образи. Тому французький філософ Ж. Дерида зазначив, що "... центр сприйняття міститься всередині структури тексту і поза нею. Текст-безкінечний, він не має початку і кінця. Текст-гра... " [3, с. 462].

Гра стає корисною під час самостійного проникнення в тканину мис­тецького твору, "заряджає" його духовною енергією для творчості, го­тує до життя.

V. Контактно-генетичні зв'язки й типологічні схожості - дві сторо­ни єдиного процесу. Практика доводить, що вивчення будь-якої літера­тури, наприклад, української в контексті світової дає можливість легше і повніше встановлювати зв'язки між літературними явищами і проявляти більшу здібність до інтерпретації. Компаративістський підхід дозволяє краще сприйняту специфіку твору, загострити увагу на особливостях по­етики, прояві національної сутності. Об'єктом порівняння можуть бути літературні напрями, творчість письменників, окремі твори, їхні сюже­ти, образи, художні методи. Наведемо декілька прикладів: 1. "Яне можу з умерлим серцем жити" ("Лісова пісня" Лесі Українки та "Затонулий дзвін" Г. Уітмена). 3. "Для неба я земний" (вплив творчості А. Рембо на ранню поезію М. Рильського). 4. "Буря з землі проти неба" (за творами І. Франка "Борислав сміється" та У. Гауптмана). 2. "У кожній речі я бачу Бога" (філософський роздум про поезію П. Тичини й Е. Золя "Жермі-наль"). 5. "Під знаком Ероса й Танатоса" (за творами К. Гамсуна "Пан" І. М. Коцюбинського "Тіні забутих предків") та ін.

Таким чином, література завжди виступає найнадійнішим експонен­том народу. Багатовимірність, поліфонія тексту літературного твору має стати адекватною основою інтерпретації, відображення картини світу. Перекладач у своїй роботі повинен мати уміння майстерно мобілізува­ти невичерпні джерела народної і сучасної літературної мов, властиву їм гнучкість, багатобарвність і досконалість для того, щоб набути дійсно високоефективного перекладацького професіоналізму.

Література:

1.Гальперин И. Текст як объект лингвистического исследования. - М.: На­ука, 1981.

2.Гординський Святослав. На переломі епох. Літературознавчі статті, огля­ди, есеї, рецензії, спогади. - Львів: Світ, 2004. - 504 с.

3.Дерида Ж. Структура, знак і гра в дискурсі гуманітарних наук // Сло­во. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. -Львів: 1996.

4.  Мельник Т. Психолого-педагогічне забезпечення розвитку образ-
ного мовлення
// Педагогічні науки: Зб. наук. праць ХДПУ 2002. - № 25. -
С. 97-114.

5.    "Українська мова". Енциклопедія. Редкол.: Русанівський В. М., Таранен-
ко О. О., М. П. Зяблюк та ін.
- К.: Укр. енцикл., 2000. - 752 с.

УДК 821. 161. 3-311:09:5:001

Аммон М. В.,

ГГУ им. Ф. Скорины, г. Гомель, Беларусь

АНТИНОМИЯ НАТУРЫ И НАУКИ В СОВРЕМЕННОЙ БЕЛОРУССКОЙ ФАНТАСТИЧЕСКОЙ ЛИТЕРАТУРЕ

У роботі футурологічні тенденції з сучасної білоруської фантастичній літературі вважаються в їх тісному зв 'язку з проблемою відносин природи і цивілізації. Автор аналізує твори згідно з їх повідомленнями, філософськи­ми позиціями авторів, а також формальною організацією текстів.

Ключові слова: фантастична література, екотопія, постапокаліп-сис, кіберпанк, трансгуманізм.

In this paper futurological tendencies in modern Belarusian fantastic literature are considered in their close connection with the problem of correlation between nature and civilization. The author analyses the works according to its message, writer's philosophical views, as well as the formal organization of the texts.

Keywords: fantastic literature, ecotopia, post-apocalyptic fiction, cyberpunk, transhumanism.

Основными векторами развития современной белорусской фантасти­ки выступают вопросы идеальных для общества соотношений матери­ального и духовного начал, взаимообусловленности понятий цивилиза­ции и натуры, человека и науки. Именно многоаспектностью ее идейного потенциала, тесной связи с жизнью объясняется активное обращение к данной разновидности мимесиса в современном белорусском искусстве слова не только фантастов, но и многочисленных писателей-реалистов.

Тенденция к разностороннему рассмотрению специфики сосущество­вания науки и природы актуализировалась в границах двух разновиднос­тей фантастической литературы: экотопии и киберпанке.

Основной задачей экотопии является стремление к осмыслению возможных путей гармонизации общества и натуры через призму по­стапокалипсического и апокалипсического мироощущения (Л. Дайнеко "Человек с бриллиантовым сердцем", Я. Сипаков "Блуждания по иноми-ру", О. Минкин "Корова" и др.).

Так, к примеру, на страницах повести А. Адамовича "Последняя пас­тораль" разворачивается неприглядная картина последних дней челове­ческой цивилизации. Идиллическое существование главных героев на лоне природы, противопоставленное хаотичному и полному агрессии миру, связывает текст с обозначенным еще в заглавии произведения жан­ром буколической поэзии, основанной на отрицании городской суеты, отсутствии внимания к индивидуальному, личностному и прославлении

© Аммон М. В., 2010жизни пастухов и пастушек. Сложно не заметить, что в классическом виде пастораль как литературная форма и своеобразная идеологическая концепция близка к утопии. Не зря два жанра были актуализированы в границах одной художественно-эстетической парадигмы - сентимента-листской.

Не обремененная связями с реальностью мечта возвращения челове­ка к своим истокам приобретает в упомянутой выше повести А. Ада­мовича черты принудительной каузальности. В пространстве экотопии автор моделирует гармоничную жизнь людей в виде изолированно­го острова, единственной уцелевшей после ядерной катастрофы части суши. Об условности показанной писателем ситуации свидетельству­ет отсутствие у главных героев имен, вместо которых номинативную функцию исполняют слова Он, Она, Третий. Между данными персона­жами не существует государственных границ и имущественной нерав-ности - с этой мини-державы полностью сняты атрибуты современнос­ти с характерным для нее усложнением социальных отношений. Люди, максимально приближенные к своей сущности и избавленные необхо­димости становиться на сторону тех или иных политических лозунгов, взглядов и идеологий, ведут себя наиболее естественно. Длительные размышления-споры действующих лиц насчет причин деградации чело­веческой цивилизации, попытки осознать и преодолеть проблемы, став­шие причиной невозможности достижения мира во всем мире, окончи­лись дуэлью двух мужчин за право обладать женщиной. Абсурдность личностных коллизий в произведении парадоксальным образом проти­вопоставляется бессмысленности царящего планетарного самоубийства. Так, последняя надежда человечества на жизнь, возможность написания на страницах наполовину стертого палимпсеста новой, избавленной от войны и разрушений, истории не получила своей реализации.

Появление элементов экотопии в белорусском вербальном искусстве в большой мере стимулировано наличием фундаментального вектора об­щественной мысли, неотрывно связанного с чернобыльским мироощу­щением. Парадоксально-сложным в процессе преодоления последствий трагедии, отрицания человеком функции агрессора по отношению к окру­жающей среде, согласно взглядам И. Афанасьева, выступает равноду­шие, пассивность белорусов к данному вопросу. Исследователь утверж­дает, что "катастрофа, преодолев болевой порог сознания, уничтожа­ет своих избранников изнутри, так как человеческий мир - необычайно шаткое пристанище для ее нечеловеческой сущности" [1, с. 140]. Именно поэтому специфическим атрибутом белорусской реалистической прозы на экологическую тематику стало апплицирование ситуации пережива­ния чернобыльцами трагедии прощания с жизненно необходимыми сти­хиями на пространство фантастической реальности.

Отличительной своей направленностью в сторону проблемы осмыс­ления Чернобыля как явления планетарного порядка и конкретного ее решения в белорусском культурном пространстве является творчество В. Козько. В текстах писателя на экологическую тему природа нередко восстает целостным и самостоятельным живым организмом, сакральным началом, с уничтожением которого, по словам С. Ханени, "исчезает и на­ция, после чего "мельчает" и человечество" [7, с. 82]. Так, мотивы апока­липсиса звучат в повести "Спаси и помилуй нас, черный аист".

Специфическим воплощением деградации людей, отражением пара­доксального стремления человечества к полной аннигиляции в произве­дении является жизнь колхоза "Верный путь". Общее ощущение непо­движности жизни, атемпоральности, статичности реалистичного плана текста в некоторой степени приближает повесть к жанру постапокалип-тики: "Цяпер жа наогул эпоха ішла бескаляндарная. < ...> жыватворнае балотаусыхала, глытнуушы вады зракі Леты, душаяго збываламінула-га, таму што амярцвела..." [4, с. 288 - 289].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16