М І Гнатюк - Наукові записки в 15 - страница 22

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 

Таким образом, в рассмотренных балладах при всех различиях спо­соба развития и разрешения конфликта наблюдается несомненное сход­ство в самой постановке главной проблемы: отделения и отчуждения че­ловека от окружающего мира, а также в выводах и причинах подобного состояния, а именно духовного несовершенства людей.

Литература:

1.Купала Я. Вершы. Паэмы. П'есы / Янка Купала; [прадм. У. Гншамёдава].

 

-  Мінск: Харвест, 2007. - 704 с. - (Бібліятэка Саюза пісьменнікау Беларусі).

2.Чачот Я. Наваградскі замак: Творы / Ян Чачот. - Мінск: Вышэйшая шко­ла, 1989. - 204 с.

3.Вкскіе J. S. The Jungfrau of the Lurlei [Еієсггопіс resource] / J. S. Вкскіе.

-  Mode of aoess: http://www. archive. org/stream/cu31924013295484_djvu. txt

4.  Wordsworth W. The Foster Mother's Taleксггошс resource] /
William Wordsworth. - Mode of a^ess: http://www. online-literature. ^111/
wordsworth/2213/

УДК УДК:82. 09. 001. 36 Гарсія Лорка

Москаленко О. О.,

Київский національний університет ім Т. Шевченка, Інститут філології, м. Севастополь

"БАЛАДА ПРО ЧЕРВОНИЙ КАПЕЛЮШОК" Ф. ҐАРСІЯ ЛОРКИ: У ПОШУКАХ СПРАВЖНЬОЇ ПОЕЗІЇ

"Балада про Червоний Капелюшок"розглядається з позицій архетип-ної критики. Пошук головною героїнею свого дитинства сприймається як код екзістенціального пошуку поетом свого "Я".

Ключові слова: ініціація, дитинство, часопростір, християнскькі мі-фологеми, казка.

"La balada de Caperucita" is analyzed on the basis of the archetypal theory. The main character's search of her childhood is taken as a code of the existential seach.

Key words: initiation, childhood, chronotopos, Crystian mythologeme, fairy tale.

Творчість Ґарсія Лорки популярна і серед читачів, і серед критиків: його роботи вивчали в контексті сучасного йому літературного процесу та ізольовано, визначали ступінь впливу фольклорного елементу і літе­ратурної традиції, доводили зв'язок з класичними текстами і з новатор­ськими тенденціями, виділяли складні системи образів і символів у пое­тичних і драматичних текстах. Велика кількість культурних референтів та моделей залишає простір для дослідника; крім того, існує пласт тво­рів, що не публікувалися за життя Ґарсія Лорки і поступово подаються на суд читачів і критиків. Особливої уваги заслуговує "Балада про Чер­воний Капелюшок" (La balada de Caperadta), що з'явилася в 1994 році в збірці Poesia inedita de juventud, з якою український читач, на жаль, ще не має можливості познайомитися. Сюжет про Червоний Капелюшок, що лежить в основі твору, знає кожний. Це архаїчний міф, актуальний для сучасної культури. Без перебільшення, про дівчинку, яка зустріла у лісі вовка, написано томи: казку розглядають як результат трансформації ін­доєвропейського міфу про безсмертя душі, трактують на основі поло­жень фрейдизму (установка на відкидання партнера з його почуттями і бажаннями) і юнгіанської школи аналітичної психології ("гра", підлітко­вий сценарій за Еріком Берном), структурують за В. Проппом і підкрес­люють її ініціатичний характер.

Нам здається, що Ґарсія Лорка цей сюжет, дещо анекдотичний для су­часної свідомості, сприймав насамперед як тісно пов'язаний зі світом ди­тинства, а точніше, світом дитячої літератури - авторської та народної. У "Баладі..." ми натикаємося на роздуми двадцятирічного автора про не­минуче прощання з дитинством, дорослішання, про повну зміну ціннос-

© Москаленко О. О., 2010тей, серед яких першочергову важливість мають наївність поетичного світосприйняття, щирість почуттів і свобода від любовних пристрастей. У її тексті відбилися дитячі враження поета, переплелося все те, з чим зустрічався Федеріко-слухач, Федеріко-читач, і Федеріко-глядач: казки і перекази, історії про святих, персонажі з релігійних полотен, класична література. Ці елементи, пройшовши крізь "творчий фільтр", ожили і на­повнили життям авторський твір. їхній глибокий зв'язок з самісінькими основами колективного несвідомого дозволяє автору ще яскравіше під­креслити конфлікт та ідею.

Дивлячись на "Баладу." через призму давніх міфологем і наратив-них структур, ми спробуємо зрозуміти, як сприймає поет різні вікові пе­ріоди і яке значення їм надає, чому його так лякає необхідність дорослі­шання, яким чином пов'язані дитинство і поезія. Щоб включити твір до контексту і краще розкрити його своєрідність і сутність, ми залучаємо й інші поетичні тексти Ґарсія Лорки, серед яких є такі, що вперше вийшли в 1994 році і, на жаль, поки що не привернули уваги вітчизняних крити­ків та літературознавців. Алегоричний характер балади та наративна ма­кроструктура з одного боку перешкоджають її інтерпретації, а з іншо­го, навпаки, дозволяють аналізувати твір за допомогою універсальних "ключів".

Автор майстерно вибудовує твір, дія постійно тримає увагу чита­ча. Більше половини тексту розповідає про перебування головної геро­їні, що поєднує риси Червоного Капелюшка (казкової героїні) - Дити­ни (наївність, простота, співчуття) - Поета в Раю. Героїня - родом з каз­ки, її провідник - з релігійних переказів: саме вони визначають усю об­разну систему твору, домінуючі мотиви і організують хронотоп. Місце дії в "Баладі... " дозволяє провести паралель із "Божественною комеді­єю" Данте Аліґ'єрі: події відбуваються спочатку в "похмурому лісі", по­тім переміщуються в Рай. Але головна подібність не у формальній озна­ці, а у хронотопі: йдеться про життєвий шлях, який починається у пере­ломний момент життя людини. При цьому шлях розгортається в просто­рі, організованому відповідно до суто народних уявлень: Рай зображу­ється як величезний палац з безліччю зал; поза певні зовнішні кордони його внутрішній простір безмірний. Усередині є вулиці і проспекти, озе­ро зі смарагдовими берегами, і, навіть, старе запилене горище із забути­ми богами - виключно дитячий простір, місце таємниць і страхів, захи­щеності і беззахисності одночасно. Як і в чарівній казці, нещастя з геро­їнею відбувається через порушення заборон, причому подвійне: Фран­циск Ассизький проводить її до музею, входити до якого було не можна, а там дівчинка умовляє його порушити ще одну найсуворішу заборону Всевишнього і розв'язати руки Амуру. У якості захисників для казкової дівчинки в лісі Святий Франциск обирає вовка і зайця, що у казках тра­диційно ворогують - однак, у релігійній традиції ця пара символізує рів­новагу сили і слабкості, а значить, гармонію.

Отже, "Балада" зберігає традиційну структуру чарівної казки, яка, як довів В. Я. Пропп, повторює міфоритуал ініціації: темний нічний ліс, беззахисна героїня, на яку чекає смертельна небезпека, необхідність від­шукати щось вкрай важливе, подорож по небу разом із провідником, по­рушення заборони, ліквідація біди, просторове переміщення та повер­нення [3]. Так чи інакше, обряди ініціації, казки, мономіфи та навіть сно­видіння повторюють цю схему.

Основним елементом, що визначає структуру і розвиток сюжету, стає пошук, розглядати який ми можемо як мінімум на двох рівнях: Черво­ний Капелюшок шукає "обличчя Бога" ^ara de Dios (140)) і Діву Марію з розповідей своєї бабусі; поет шукає власне "Я", справжню поезію, втра­чене дитинство, Бога. Рядки 115 - 126, написані від першої особи, вказу­ють на повний збіг того, що втілює в цій баладі Червоний Капелюшок, і прагнень молодого поета. Теми, що розкриваються в наступних чоти­рьох розділах, - любовна рана, невинність, боязнь любовних пристрас­тей - стають ключами до розуміння багатьох інших творів Ґарсія Лорки.

Отже, головна героїня на заході сонця опиняється одна в лісі. Десь зо­всім поруч лунає пісня втомлених женців, але нічний ліс і дороги поза ним - два абсолютно різних простори, переміщення між якими немож­ливо. Ліс - своєрідний "непрохідний простір", безлюдний локус, у якому на Червоний Капелюшок чекають випробування і небезпека. Як тільки проведено межу між двома локусами, тиха західна природа трансформу­ється в загрозливу і ворожу. Головною небезпекою для наляканої героїні стає втрата зору: маки, мох, дуби, метелики - усі намагаються відібрати в дівчинки "погляд, що висвітлює ніч" (mirada que ilumina la noche (30), mirada de luz desconocida (43), ojos bellos (59), ojos de... fulgor extrano (61), luzes divinas (71)). Дитячі очі постають як вхід до "царства невинності". З міфологічної точки зору це бар'єр між світами; з ними "пов'язується мудрість... уподібнюючись сонцю, джерелу світла, що є символом розу­му і духу, очі наділяються функцією духовного бачення, розуміння" [4, с. 31]. Спроба позбавлення зору - це спроба занурити людину у вічний морок небуття, адже сліпота - знак іншого, загробного існування. Без­умовно, існує й протилежне трактування символіки очей, коли сліпота пов'язується з внутрішнім зором, знаком вищого бачення, пророцтвом. Однак структура балади, згадані нами епітети схиляють до першої точки зору. Рослини і тварини, які намагаються забрати в Червоного Капелюш­ка очі, - перші прояви світу хтонічного, з якими вона стикається в лісі. Сама природа ініціатичного лісу робить обов'язковою зустріч зі смер­тю. Тому рятівна функція річки, яка захищає героїню, насправді виявля­ється протилежною за своїм змістом. Вода, забираючи героїню "на про­зорих хвилях", стає другою причиною її смерті. Тема смерті дитини у воді або від води у творчості Ґарсія Лорки поширена: у різних втіленнях вона служить основою у поезіях Infancia y muerte, Narciso, Gacela del nino muerto, Casida del herido por el agua, Nina ahogada en el pozo, Noiturnio de adolescente morto. У двох віршах Narciso (вірші-"тіні" з Tres retratos ran sombra і вірші з Amor - обидва входять до збірки Canciones) саме воді вдається те, що не вдалося тваринам і рослинам із "Балади... ": погляд лі­ричного героя "тоне" у водах ріки. Метафора з "першого" Narciso у дру­гому Narciso перестає бути просто фігурою мови і набуває фізичного вті­лення. І хоча у "Баладі... " подібних прямих вказівок немає, ми цілком можемо припустити, що вся подальша мандрівка стає можливою тільки тому, що дівчинка перестає бачити реальний світ. Міжтекстуальні сигна­ли дозволяють вибудувати ще сміливіші паралелі й алюзіії. З дуже зна­чною часткою ймовірності Федеріко Ґарсія Лорка був знайомий із кни­гою Френка Баума "The Wonderful Wizard of Oz" (1900), пік популярнос­ті якої в Європі припав якраз на початок 20-го століття. Можливо, саме подія з дівчинкою Дороті та її друзями на маковому поле пояснює, звід­ки ж у нічному лісі лорківської "Балади... " з'явилася ціла макова галяви­на. Ця алюзія відкриває ще один пласт чарівної дитячої літератури і вже через нього виводить читача на традиційну міфологічну символіку маків як квітів сну і смерті. І ми цілком можемо припустити, що героїня засну­ла набагато раніше - ще до зустрічі з бабусею-річкою.

Так чи інакше, переміщення в просторі, між двома локусами відбу­вається уві сні. Реальність і фантастичний хронотоп постійно нашарову­ються, тягнучи нас за собою. Читач іде до світу вимислу слідом за каз­ковою героїнею, яка залишає свою реальність і вирушає в онірічну подо­рож. У Ґарсія Лорки актуалізується стародавня міфологема про воду, як про кордон, що "розділяє земний і потойбічний світи" [1, с. 131]: Cuando se perdid en el agua, // comprendl. Pero no explico [6, с. 537] (Коли у воді він згинув, // Я все зврозумів, але пояснювати не стану - Переклад О. М.) Поетичний простір "Балади... " та авторських трактувань міфа про На­рциса об'єднується не тільки течією річки: ключовим для розуміння стає flor de amor (Narciso), flor de las pasiones (La balada de Caperucita). Ще зо­всім молодий поет, не готовий прийняти своє власне дорослішання, спо­дівається, що хворобливої зміни можна уникнути, намагається зберег­ти дитячу невинність-наївність-чистоту-простоту (inocencia), у його ро­зумінні нерозривно пов'язану з секретом справжньої поезії та творчості. Ми можемо говорити про ототожнення "Я" поета з лірічской героїнею, слідом за якою він знову і знову повертається до світу дитинства:

Llevame con el agua, Caperucita dulce, Arrancame delpecho la flor de mis pasiones.

Hazme que viva el cuento de tu vieja casita. Desde nino me encanta tu aventura del bosque. Buscame las perdidas botas de siete leguas Para escapar del reino tragico de los hombres Y aguardame sentada en la gloria del cuento Junto con Pulgarcito y Cenicienta. Y gocen Mis ojos contemplando tus ojos candorosos Que no tuvieron nunca enfermedad de amores. Llevame con el agua, Caperucita dulce, Arrancame del alma la flor de mis pasiones

[5, с. 487-488].

Мила дівчинка-Капелюшок, і мене забери з водою, Квітку пристрасті з грудей моїх вирви, Хай живе твоя казка давня.

Ще з дитинства мене чарує твоя лісова мандрівка.

Дай мені чоботи-скороходи,

Щоб утекти від дорослості суму,

Дозволь Хлопчика-з-пальчика побачити,

З Попелюшкою поруч присісти. І нехай

Твої чисті очі, що хвороби кохання не знали,

хоча б трішки мій погляд потішать.

Мила дівчинка-Капелюшок, і мене забери з водою,

Квітку пристрасті з грудей моїх вирви. Переклад О. М.

Однак у цій подорожі по Раю героїні якраз і судилося отримати "лю­бовну рану" - дорослішання не можна уникнути, у світ дитинства не можна повернутися, не змінившись.

У класичній версії казки Червоний Капелюшок до лісу відправляє мати. Найчастіше саме цей факт викликає в інтерпретаторів найбільшу зацікавленість і стає відправною точкою для аналізу (наприклад, у Ері-ка Берна в книзі "Ігри, в які грають люди"). Однак у лорківській баладі мати героїні не згадується взагалі. Є тільки дівчинка і бабуся. Вірніше, немає і бабусі - про неї говориться мимохідь: налякана дівчинка пере­живає, що ніколи більше не побачить її і весь час згадує розповіді бабусі про Діву Марію. Текст глибоко інтертекстуальний: усі і так пам'ятають, що шапочку дівчинці теж подарувала колись бабуся, і не мама - а внуч­ка несе пиріжки бабусі. Зв'язок "дитина - старий" підкреслюється всім змістом казки. У індоєвропейській міфології діти зазвичай пов'язувалися не з батьками, а зі своїми дідами і бабами. Такий зв'язок виявлявся в мі­фологічному, космогонічному і побутовому сенсі.

Поет навмисно підкреслює міцний зв'язок головної героїні з бабусею. До річки, яка рятує її від лякаючої нічної природи, дівчинка звертається

"бабуся" (agua abuelita (104), abuela (108)) і сприймає її як захисницю, довіряючи всі страхи, сумніви і секрети, як довірила б своїй рідній ба­бусі: навіть у подорожі по раю у супроводі Святого Франциска при пер­шій же небезпеці Червоний Капелюшок шукає захисту в неї. У світогля­ді Ґарсія Лорки архетип Мудрого Старого одержує традиційне міфоло­гічне звучання в образі річки: Yo voy hacia la muerte pues soy un agua vieja (101) (Я прямую до смерті, бо вже є старою - Переклад О. М.) - "... люди, що стоять на порозі смерті, спілкуються з надприродними духами іншо­го світу, які залучають їх до знання майбутнього" [4, с. 192]. Для річки не існує таємниць, вона - ідеальна гармонія минулого і майбутнього, сві­домості і підсвідомості; за законами циклічного, міфологічного часу рух до смерті стає рухом до початку нового життя. Ведучи за собою дівчин­ку, річка-бабуся вже знає все, через що тій належить пройти:

"iSere tambien yo mala cuando llegue a mujer?" "Tu seras siempre nina perdida por el bosque.

[5, с. 486]

"Коли жінкою стану, зіпсуюсь?"

"Назавжди залишишся дитиною, що у лісі сумнім загубилась". Пе­реклад О. М.

Діва Марія, за розповідями бабусі, прекрасна, молода і білява, теж ви­являється старенькою: вилікувати Червоний Капелюшок від рани, нане­сеної стрілою Амура, приходить "... una viejecita con la cabeza blanca" (468) (.. .старенька з білим волоссям - Переклад О. М.). Лише їй під силу "знову повернути чистоту серця" (volver a ese herido corazdn puro y limpio (439)) - і справа тут не тільки у святості Діви Марії. У всьому Раї, де зі­брані всілякі християнські і язичницькі божества, у неї серце, що натер­пілося найбільше. Червоний Капелюшок раптом усвідомлює всю її тра­гедію, трагедію звичайної жінки: там, де немає звичайної категорії часу, і ніхто не міняється, старіє тільки мати "малюка Ісуса". Саме у ту мить, коли дівчинка раптом розуміє значення слів Святого Франциска про те, що Діву Марію старить "людська трагедія" (La dejaron asl sus dolores humanos (246)), її рана від стріли Амура стає справжньою:

Dice: "jPero la Virgen es vieja! Yo pensaba Que era rubia y bonita como dijo mi abuela. Y no tiene corona ni la luna a sus plantas. De seguro que el nino Jesus ya se habra muerto. /Me duele el corazdn! "...

[5, с. 502]

Каже: "Але у Марії волосся сиве! Я гадала,

Що вона білокоса, вродлива, як бабуся розповідала.

А у неї немає корони і місяця у подолі. Напевно, малюк Ісус вже помер. Як болюче серцю!" Переклад О. М.

Зіткнення з безмірною, позачасовою материнської драмою означає для героїні кордон, межу між дитинством і дорослістю. Відновлюється обов'язковий для лорківського поетичного світу зв'язок трьох поколінь: дівчинка - Мати - бабуся. Бабуся, гармонійне поєднання свідомої і несві­домої енергії, веде за собою дорогами казки, передає знання і досвід; мати, носій стихійної несвідомої енергії, виліковує душевні рани; Діва Марія, як максимум чистоти, можливої в рамках Творіння, позбавляє дівчинку від сердечного болю: Pone sus labios mustios en la herida de amor // Y desprende laflecha con su mano arrugada (503) (Губами вона доторкається до рани ко­хання // І рукою у зморшках стрілу виймає - Переклад О. М.). Так само вона буде "лікувати малих зоряною слюною" (La Virgen cura a los ninos // con la saliva de estrella [7, с. 174]) в "Романсі про іспанську жандармерію". Дівчині відкривається універсальне знання. На цьому закінчується її подо­рож до Раю: змучена болем, вона засинає, а небесні "чиновники" прийма­ють рішення знову повернути її до лісу, щоб уникнути "скандалу у вищих сферах". Шукання героїні увінчалися успіхом - зустріч із Дівою Марією відбулася - і можна повертатися. Схему міфологічного шляху дотримано. Шапочка проходить через подвійну смерть і воскресіння, потрапляє зі сві­ту земного у світ неземного, щоб пройти ініціацію, і тепер уже назавжди повернутися до простору вимислу та поезії.

Світ поезії й вимислу, фантазії, виявляється ізольованим топосом, що існує за своїми законами. Представникам світу земного, які були непря­мою причиною першої смерті Червонного Капелюшка, Святий Франциск наказує залишити дівчинку у спокої і більше не лякати її. Його прощальні слова стають словами захисту на користь вічного світу дитинства:

... "En esta selva

Sdlo entraran a verte los ninos que son buenos,

Los que crean en dragones y en haditas princesas,

Los ninos que se visten con ojas de Otono

Y en las noches de invierno suspiran tu leyenda.

Tu corazdn dormido no sabra de pecados.

/Tu tendras, hija mla, la juventud eterna! "

[5, с. 506]

— "До лісу нехай потрапляють

Лише справжнісінькі діти,

які у принцес і драконів вірять,

які в убранні з осіннього листя

зимовим вечором поруч із тобою мандрують.

Серце твоє заснуле нехай гріхів не відає.

Залишайся ж, мила дитино, у дитинстві назавжди!" — Переклад О. М.

Створюється враження, що секрет вічного дитинства, вічної гармонії знайдено. Проте смислове навантаження останніх рядків набагато глибше: грань між дитинством і дорослістю можна перейти лише раз - назад шляху немає. Цей світ вигаданого, фантазійного, казкового буде доступний тіль­ки дітям, кожний з яких рано чи пізно потрапить до "темного лісу", зустрі­неться з вовком, переживе свої страхи і відкриття поряд з Червоним Капе­люшком, героїнею старої чудової казки. І казка на всі віки збереже свою ініціатичну роль і у кожну дитину закладе правильні основи поведінки, і допоможе їй стати дорослою. Досвід сприйняття світу казкового, чарівно­го, фантастичного інтегрується до досвіду повсякденного життя. Уся ця балада - розпачливе благання поета, пошуки справжньої поезії. її втілен­ня він знаходить у образі Червоного Капелюшка, вічної мешканки світу фантазії, що оживає з кожним новим прочитанням казки. Не тільки сло­ва героїні, яка представляється охоронцю входу до Раю поезією, дозволя­ють нам припустити, що внутрішній конфлікт обумовлено саме спробами знайти секрет справжньої поезії. У ролі інтерпретанти, яка окреслює кон­цептуальне, семантичне і емоційне звучання твору, саме назва змушує нас проєктувати увагу перш за все на три компоненти: казковий (тематично-фабульний топос чарівної казки), дитячий (світ дитячих фантазій, мрій і вигадок, героїня-дівчинка) і суто поетичний (розповідь у поетичній фор­мі, сюжет якої запозичено з фольклорних джерел - балада). Таким чином, домінанта взаємозв'язку "дитинство - поезія - фольклор" задається вже у назві твору. Ця тріада визначається епітетами одного семантичного поля: inocencia serena, inocencia pobre, sin mancha, de alma perfecta, buena, eterna, el espiritu casto. Але ця суть, дитинство, існування в гармонії зі світом по­стійно вислизає від поетів:

... Hace ya muchos anos

Unos hombres que tienen melenas, los poetas

Les dicen, me perdieron en un bosque ignorado.

[5, с. 489 - 490]

...Уже дуже багато років

Чоловіки з довгим волоссям поетами їх називаютьМене у лісі гублять і гублять. Переклад О. М.

Така сама ідея обігрується і у вірші Poema de la feria (1921). Кон­такт із дитинством і із традицією, сприйняття фантастичного як природ­ного, повне занурення до вигаданого світу і стан містичної співучасті, який при цьому виникає, дозволяють звернутися до самих основ психі­ки і створити досконалий твір, у якому душа знаходить гармонію. Тоді івиникають образи, у яких об'єктивуються нові якості внутрішнього сві­ту творця. Для Ґарсіа Лорки образ вічної дівчинки, абсолютної чисто­ти і невинності, завершений і досконалий, цілісний і самодостатній. На думку К. Ґ. Юнга, такі образи створюються під впливом архетипу Само-сті, коли шлях індивідуації, особистісного зростання, розвитку індивіду­ума вже розпочато [2]. "Людина в процесі творчості вкладає в речі те, що має в самому собі, вона здійснює, втілює свою власну Самость у твор­чому процесі, даючи їй життя у створеному. Творчість - реалізація вну­трішнього світу особистості!" [2]. Здатність через творчість відновити контакт із найглибшими сферами психіки, звернутися до універсально­го через неминущі творчі втілення, які оживають і змінюються при кож­ному новому сприйнятті, при цьому зберігаючи універсальну, зрозумі­лу кожному основу, нерозривно пов'язана для поета з дитинством. Дитя­ча цілісність - аксіома. Для дитини не існує фізичних та часових меж: у будь-яку мить героїня "Балади... " зможе торкнутися зірок - для дорос­лих, "humanidad maldita" , цей шлях нездоланний. Дорослішаючи, лю­дина втрачає свою цілісність. Багато в чому "Балада... " вторить віршу "Поет і весна" (El poeta y la primavera), що має в деяких аспектах схоже лексичне та образне рішення. Співаючі діти втілюють абсолютне щас­тя і радість, але ця гармонія триватиме недовго: Manana seran mancebos // Y el Amor los herira [5, с. 447] (Завтра знаками стануть, і їх поранить любов Переклад О. М.). Тут теж обігрується тема любовної рани. Є два варіанти шляху: дорога пісні, повернення до першооснов, веде до щас­тя; дорога весни, метафори любовних пристрастей, обіцяє нещастя. Пі­сенний простір, простір дитинства залишається поза часом, а погоня за яскравим весняним сонцем обов'язково закінчується трагедією. Із закін­ченням дитинства життям людини починає керувати час. Співаючі без­турботні діти дивляться у небо, поки їм ще легко дістатися до зірок, вже недоступних для дорослого. Ґероїні "Балади... " вдалося зберегти своє дитинство, зберегти здатність бачити по-справжньому, тільки завдяки тому, що їй навічно дозволили залишатися у світі фантазії і вигадки. Але рано чи пізно всі йдуть слідом за любов'ю, як пішов ліричний герой ві­рша El poeta y la primavera, губляться у "темному лісі" або у "райській синяві", і сліпнуть, і блукають дорогами життя, розриваючись між духо­вним і тілесним, подібно Тангейзеру.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16