М І Гнатюк - Наукові записки в 15 - страница 24

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 

Не плач, не плач, молоденька, -

Бо не маєш чого.

Бо ти знаєш, що то нема

Села дівочого [5, с. 97].

Використання Марією Матіос цих віршово-пісенних рядочків пов'я­зане також із визначенням письменницею жанру твору - сімейна сага вновелах. Сімейна - тому що описує стосунки декількох родин, новела - бо складається з трьох невеликих частин-новел, а сага ((давньосканд. saga - сказання) оригінальний та перекладний епічний твір з віршовани­ми вставками, створений безіменними авторами - знавцями давніх зако­нів [4, с. 622]), - оскільки це історично-біографічна чи навіть міфологіч­на розповідь, а у широкому розумінні сказання.

Дивовижне мовне багатство трьох новел просякнуте доречним вжи­ванням найрідніших письменниці гуцулизмів, що іноді є незрозумілими для читача, особливо російськомовного, тому розв'язати проблему слов­никового потоку допомагають виноски з трактуванням значень, але у по­рівнянні зі "Солодкою Дарусею", художня мова роману помірніше наси­чена діалектною лексикою, "рівно стільки, щоб був присутнім фльор гір­ської екзотики", - зазначає Т. Трофименко [9].

Емоційне, а точніше, інтимне начало найґрунтовніше змальовано у новелі третій "Гойданка життя", проте особистісно психологічний подих відчутний і в першій, і другій частинах також. Я. Голобородько вважає, що цей текст є новочасним "дослідженням з народно-українського сек­су", або студіями сексу по-буковинському [1, с. 73]. Інтимне життя пер­сонажів стає чинником драматичних переживань і заздрощів. Василина (свекруха Одокії) заздрить їй, бо вона кохає її сина, "ото й злоститься по­тайки на невістку мало не з першої днини, бо невістка має з Павлом те, що свекруха давно забула" [5, с. 16].

Новела третя "Гойданка життя" розкриває провідну тему роману, описуючи доісторії та післяісторії, пов'язані зі знущання над Дмитриком Чев'юком. Чому Грицько Кейван так безпощадно тупцював по тілу Дми-трика? Це він в особі Дмитрика, якого кохала Петруня, вбачав черкеса, з яким йому зрадила дружина Теофіла і народила двійню: "Не Дмитрика. Черкеса умертвляв Кейван, гопасуючи підошвами по хлопцевих нирках. Умертвляв черкеса і двох його вилупків з Теофілиної утроби" [5, с. 162]. Це не був поодинокий випадок у нелегкий воєнний час, оскільки схожих із Теофілиною ситуацій було безліч: "І вона не винна, що Бог і Цісар за­брав чоловіка на війну, а її лишив напризволяще [5, с. 158], а із чорно­го чужинця-ґвалтівника зробився звичайний чоловік, так само спраглий ласки, як спрагла в нічних своїх снах Теофіла після кількарічної розлу­ки з Грицьком [5, с. 156]. Не було ні думки... ні страху... Його губи, те­плі м'ясисті губи тягнули останні соки з її уст, ніби шукали там меду чи, може, навпаки: вливали меди в Теофілу... " [5, с. 157].

З якою метою письменниця уводить у сімейну сагу в новелах ці інтимні сцени? Відповідь можна знайти у своєрідній передмові до книги, укладеній із електронних листів до автора, в якій йдеться про те, що серце навіть по ти­сячолітній історії не змінило ні форми, ні змісту, ні вмісту... Чоловік любить жінку. Жінка любить чоловіка. Люди не люблять ані чоловіка, що любитьжінку, ні жінку, яка любить чоловіка. Тому коханцям влаштовують лови.

Отже, дослідивши етнокультурну колористику твору, представлену органічним поєднанням історичного, ментально-етнографічного та емо­ційного начал в сімейній сазі в новелах "Майже ніколи не навпаки", ще раз переконуємося у достовірності тези письменниці, що важить не час, а людина в обставинах часу. Взаємопереплетення вище згаданих начал простежується в процесі читання кожної сторінки тексту, де внутріш­нє завжди перемагає над зовнішнім, інтимне над розумовим, підсвідо­ме над свідомим, "закони серця" над "законами розуму", а етнокультур­на колористика у всіх її проявах, за всіх часів і народів, була і залишаєть­ся цікавою, рідною і близькою кожному індивіду, спонукаючи його від­чувати кольорову гаму життя. Адже людина не тільки в горезвісні во­єнні часи, але і будь-якої миті, може однієї хвилини захлинатися горем, іншої - страждати, а якоїсь - топитися у задоволенні, а тоді ненавидіти себе за все зроблене. Тому підсумуємо все вище сказане словами Марії Матіос: "У світі завжди одне й те ж: одні люди вбивають інших людей, а якісь інші люди в цей самий час - люблять іще інших. А ще інші - не­навидять тих, хто любить. І не можуть собі дати ради ні перші, ні дру­гі. Ні з любов'ю. Ні з ненавистю. І майже ніколи не є навпаки" [5, с. 14].

Література:

1.Голобородько Я. Буковинська орнаментика Марії Матіос / Я. Голобородь-ко // Вісник Національної академії наук України. - К., 2008. - №3. - С. 66-73.

2.Голобородько Я. Художні клейноди Марії Матіос / Я. Голобородько // Літературна Україна. - 2007. - 25 жовтня. - С. 6.

3.Гутковський В. Післямова // Матіос Марія. Майже ніколи не навпаки / Марія Матіос. - Львів: ЛА "ПІРАМІДА", 2007. - С. 172.

4.Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. - К.: ВЦ "Академія", 1997. - 752 с. (Nota Bene).

5.Матіос Марія. Майже ніколи не навпаки / Марія Матіос. - Львів: ЛА "ПІРАМІДА", 2007. - 176 с.

6.Харчук Р. Б. Сучасна українська проза: Постмодерний період. [Навчаль­ний посіб.] / Р. Б. Харчук. - Київ: ВЦ "Академія", 2008. - 248 с.

7.Денисюк О. Літературна правда Марії Матіос [Електронний ресурс] / О. Денисюк // Gloss. ua. - 2008. - 31 березня. - 16:29. - Режим доступу до джере­ла: http://gloss. ua/story/6539.

8.Дігай Т. Новий роман Марії Матіос "Майже ніколи не навпаки". Жит­тя крізь призму смерті [Електронний ресурс] / Т. Дігай // Літературна Укра­їна. - 2007. - 27 грудня. - Режим доступу до джерела: http://maysterni. com / publication. php?id=15028.

9.Трофименко Т. Що може людське серце, або майже ніколи не навпаки [Електронний ресурс] / Т. Трофименко // MediaPost on-line. - 2008. - 20 лю­того. - 12:52. - Режим доступу до джерела: http://www. mediaport. ua/news/

statiy/49620.

УДК 821. 161. 3. -14:911. 345(М. Богданович). 06:008(4-15)

Позняк Н. М.,

ГГУ имени Ф. Скорины, г. Гомель

УРБАНИСТИЧЕСКИЕ МОТИВЫ В ЛИРИКЕ М. БОГДАНОВИЧА В КОНТЕКСТЕ ДИАЛОГА КУЛЬТУР

Стаття присвячена розгляду урбаністичних мотивів і образів в твор­чості Максима Богдановича. Увага автора акцентується на тематично­му зв'язку урбаністичної лірики білоруського автора з творчою спадщи­ною французького поета Поля Верлена.

Ключевые слова: урбаністичний мотив, міський міф, символізм, ін­терпретація.

The article is devoted consideration of urbanism reasons and appearances in creation of Maxim Bogdanovich. Attention of author is accented on thematic connection ofurbanism lyric poetry of the Byelorussian author with the creative legacy of the French poet Paul Verlen.

Key words: urbanism reason, city myth, symbolism, interpretation.

Одним из актуальных направлений развития современного литерату­роведения является интерес к урбанистической тематике и выявлению художественных функций образа города в литературном произведении.

Город как литературная тема прежде всего тесно связан с типологи­ческим исследованием пространственно-временных координат в рамках филологических дисциплин.

Как проблема компаративистики город может быть рассмотрен в ". . эстетическом, психологическом и философском (например, урбанисти­ческие мотивы в национальных традициях, мотив одиночества в мегапо­лисе), культурологическом, этноимагологическом, мифопоэтикальном и семиотическом аспектах" [3, с. 144].

Творчество Максима Богдановича в белорусской литературе являет со­бой пример тесного взаимодействия различных литературных кодов и вза­имовлияний, что позволяет говорить о литературном наследии поэта как о диалоге достаточно разных культурных традиций европейского региона.

Как справедливо отмечает белорусский критик П. Васючэнка, се­годня в литературоведении остается актуальной проблема "недооценки роли символизма в белорусской литературе" [5, с. 3].

За последние десятилетия общепринятым стал факт прямого вли­яния на творчество белорусского автора идей символизма и примеров символистской поэтики, ярко проявленной во французской, бельгий­ской, польской, русской, украинской литературах.

Первый в истории белорусской литературы урбанистический поэтический цикл "Место" ("нізка" в оригинальной жанровой интерпретации поэта), по­© Позняк Н. М., 2010зднее вошедший в единственный прижизненный поэтический сборник Бог­дановича "Вянок"(1914), явился для литературы того времени настоящим "прорывом в белорусском художественном пространстве" [8, с. 162].

Именно М. Богданович в истории белорусской художественной тра­диции прежде всего имеет отношение "к сотворению национальной мо­дели символизма, в которой декадансовые настроения переплетаются с ренессансными" [5, с. 4].

Символизм как художественное течение в литературе не только ак­туализировал сферу тем, считавшихся ранее "антиэстетическими", но и стал причиной усиления роли городского пейзажа в лирике, противопос­тавления города и провинции, города и природы.

По словам Мишеля Бютора, город как текст в литературе может прояв­ляться в двух полярных идеях: во-первых, города как "прибежища порока и страдания, и деревни - утешительницы" (со времён Вергилия и Феокрита); во-вторых, - города как "освящённого богами средоточия утончённости и культуры, наилучшей формы общественного бытия" [4, с. 157].

Достаточно полно выше сказанное иллюстрируют урбанистические поэтические циклы В. Брюсова и Э. Верхарна, с творчеством которых М. Богданович был непосредственно знаком.

Однако, по словам С. Грымуты, если в поэзии М. Богдановича "нету открытого негатива и неприятия города", то "урбанистические же стихи Брюсова рисуют постепенное возрастание отрицание города" [8, с. 160]. Справедливо это и в отношении творчества Э. Верхарна, перевод стихот­ворения которого "Le revolte" (в белоруской версии "Паустанне") паэт осуществил примерно между 1913-1914 гг [1, с. 86].

По нашему мнению, глубокое влияние на белорусскую версию урба­нистической лирики в поэтическом цикле М. Богдановича "Место" ока­зало, кроме культурно-исторического и биографического фактора, твор­чество французского поэта-символиста Поля Верлена.

Как утверждает А. Кабакович, в творчестве М. Богдановича при­сутствует не только целый ряд аллюзий к стихотворениям Верлена, но объединяет авторов также и "определённая перекличка психологическо­го опыта" [2, с. 553].

Увлечение творчеством Верлена зафиксировано в личной перепис­ке Богдановича, подтверждается целым рядом переводов стихотворений французского поэта.

Владение языком оригинала позволило Богдановичу подготовить в 1912 году "законченный цикл переводов, который имеет своё внутрен­нее движение ритма при самоценном ритмическом рисунке каждого сти-хотворения"[9, с. 105].

Среди двадцати двух переводов произведений Верлена частыми явля­ются обращения М. Богдановича к примерам урбанистической лирики втворчестве поэта-символиста. Среди них стихотворения "Le pleure dans mon coer. . " ("... Плач сэрца майго як над горадам дождж"), "O la riviere dans la rue" ("... Рака срэдзь вулкі! Як мана"), "L'auberge" ("Шынок"), "Le bruit des cabarets, la fange des trottoirs" ("...Гул вулічньгх шынкоу"), "... Effet de nuit" (".. .Ноч. Дождж. Нябёс імгла"), "Langeuer" ("Млоснасць").

Тем же 1912 годом датируется и появление поэтического цикла М. Богдановича "Место". Написанный под непосредственным впечатлени­ем от первой поездки в Вильню летом 1911 года, он рисует фантомный образ древнего города. Вильня будто образует ассоциативное единство текста, становится главным смысловым центром, по запутанным лаби­ринтам которого вынужден бесконечно блуждать в поисках ответов на бытийные вопросы лирический герой.

Поэт возвышенно ощущает веяние истории на каждой улочке, сред­невековое прошлое которой неразрывно связанно с поступью современ­ности. Древняя столица Великого княжества Литовского полна мисти­ческих загадок, которые граничат с готическими символами / Успамяні маё сэрца, даунейшыя дні! / Па загаду бурмістра усе, як належа, / Зачынш ужо вокны, загасілі агні... / Варта вулкай прайшла... / І не спім мы адны -Я, ды чорны кажан, што шнуруе ля вежы [2, с. 96].

Ритм городской жизни фиксируется благодаря целому ряду импрес­сионистических зарисовок, которые связаны с ощущением лирическим героем себя в рамках урбанистической цивилизации / Ліхтарняу свет у сіняй вышыне... / Вітрі>інамі зіяючыя крамы / Кавярні, мора вывесак, як плямы, / Анонсы і плакаты на сцяне. / Кіпіць натоуп на жорсткім вулак дне! / Снуюць хлапцы, суюшчыя рэкламы... /Разносчыш крычаць ля кож-най брамы... /Грук, гоман, гул, - усе ракой імкне [2, с. 97].

Городская жизнь в поэтических описаниях М. Богдановича постепен­но мифологизируется, тут присутствуют античный гость Пегас, белорус­ский языческий пан Падвей, а самоубийство рядовой гражданки И. Ива­новой приравнивается к смерти римского Патриция.

Беспрерывному ритму городской жизни подчинено и описание природных пейзажей / За дахамі места памеркла нябёс пазалота; / Паветра напоена ціха гусцеючым мрокам; / Ужо відна, як іскри злятаюць з трам-вайнага дрота, / Як зоркі гараць і зрываюцца у небе далёкам [2; с. 99].

Подобная концепция мифологизированного города характерна и для поэтических описаний П. Верлена. В стихотворениях французско­го поэта не только образуются сиюминутные визуальные картины го­родской жизни, но и создаётся определённый городской миф, который слагается из элементов "реального и ирреального пространства, присут­ствия традиционных мифологических тем и образов" [7].

Объединяет французского и белорусского поэтов и постоянно звуча­щий в ряде урбанистических произведений мотив хрупкости бытия, по­стоянного одиночества лирического героя в человеческой толпе.

Урбанистическая лирика М. Богдановича, тесно связанная с творени­ем городского мифа исторической столицы белорусской государствен­ности, нашла своё продолжение в многочисленных поэтических произ­ведениях В. Жилки, Н. Арсеньевой, М. Танка, П. Панченко, В. Коротке-вича, А. Рязанова, О. Минкина, А. Глобуса, что позволяет говорить о раз­витии устойчивой национальной традиции описания городских реалий.

Примерно также развивалась традиция французской урбанистической лирики. Заложенная в произведениях французских поэтов-символистов, и их идейного вдохновителя Ш. Бодлера, она была продуктивно продо­лжена в новом столетии благодаря последующей мифологизации лите­ратурного образа города (в частности Парижа) в творчестве крупнейших французских поэтов двадцатого века Г. Аполлинера и П. Элюара.

Литература:

1.    Багдановіч І. Бельгійскія лгтаратурныя уплывы у беларускай паэзіі пачат-
ку ХХ
ст. (М. Метэрлінк, Э. Верхарн, Я. Купала і паэты 20-х гадоу) / І. Багда-
новіч // Беларусь - Бельгія: Грамадска-культурнае узаемадзеянне;
матэрыялы
Міжнар. "круглага стала". Мінск, 18-19 мая 2001 г. / Рэдкал.: А. Мальдзіс (гал.
рэд.) і інш. - Мн.: "Беларускі кнігазбор", 2002. - С. 74-83. - (Беларусіка =
Albaruthenica; Кн. 23).

2.         Багдановіч М. Поуны збор творау: [у 3 т]. - Мн.: Наука і тэхшка, 1992.

-  Кн. 1. Вершы, паэмы, пераклады, наследаванні, чарнавыя накгды. / [рэд. і прадм. А. Лойка, паслясл. І. Багдановіч і інш]. - 1992. - 752 с., [4] л. іл.

 

3.Будний В. Порівняльне літературознавство: Пидручник / В. Будний, М. Ильницкий. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2008. - 430 с.

4.Бютор М. Город как текст / Мишель Бютор // Роман как исследование. -М.: МГУ, 2000. - С. 137-164.

5.Васючэнка П. Максім Багдановіч і сімвалізм / П. Васючэнка // Роднае слова. - 2007. - №5. - С. 3-5.

6. Верлен П. Стихотворения. Избранное. На рус. и француз. языках
[Электронный ресурс] / П. Верлен // Электронная библиотека В. Машкова. -
Режим доступа:
http://www. az. lib. ru/w/werlen_p/

7.Маринина Ю. А. Мифологизированный образ города во французской поэзии второй половины XIX века: от Бодлера - к символистам: дис... . кандидата филол. наук: 10. 01. 03 [Электронный ресурс] / Ю. А. Маринина. - Нижний Новгород, 2007.

-  207 с. - Режим доступа к дис.: http://www. lib. ua-ru. net/diss/cont/299349. html.

8.Грымута С. В. Творчасць Максіма Багдановіча у кантэксце беларуска-рускага іультурнага дыялогу / С. В. Грымута // IV Міжнародная навуковая канферэнцыя "Скарына і наш час", 13-14 лістапада 2008 г: [матэрыялы]: у 2 ч. Ч. 2 / рэдкал.: А. А. Станкевіч (гал рэд.) [і інш.]. - Гомель: ГДУ імя Ф. Скарыны. - C. 158-163.

9. Салей Н. Пераклады Максіма Багдановіча з Поля Верлена: метрыка,
ритміка, кантэксты / Н. Салей // Скарыназнауства, кнігазнауства,
літаратуразнауства:
матэрыялы ІІІ Міжнар. кангрэса беларусістау "Беларус-
кая культура у дыялогу цывЫзацый" (Мінск, 21-25 мая, 4-7 снеж. 2000 г.) /
Рэдкал.: У. Конан (гал. рэд.)
і інш. - Мн.: "Беларускі кнігазбор", 2001. - 364
с. - С. 101-106. -
(Беларусіка = Albaruthenica; Кн.

УДК 82. 436 - 31

Притолюк С. А.,

Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка м. Тернопіль

ДОЛАННЯ ПЕРЕШКОД ЯК НЕОБХІДНА УМОВА ДУХОВНОЇ І ФІЗИЧНОЇ ЗРІЛОСТІ ГЕРОЯ В РОМАНІ КАРЛА ЕМІЛЯ ФРАНЦОЗА "ПАЯЦ"

У статті розглядається роман Карла Еміля Францоза "Паяц" ("Der Pojaz"), зокрема з'ясовується наявність інваріантних структурних ознак типової моделі роману виховання, а саме історії "освіти" і становлення характеру як етапів духовної і фізичної зрілості героя.

Ключові слова: роман виховання, структура жанру, самоідентифі-кація, становлення героя, протагоніст-екстраверт.

The given article touches upon the presence of invariant structural characteristics of a typical educational novel in the novel "Pajats" by Karl Emil Franzos. In particular, the process of overcoming difficulties as a mustfor spiritual and physical maturity of the main character.

Key words: educational novel, genre structure, self-identification, adolecence, self-affirmation, protagonist-extrovert.

Останній роман К. Е. Францоза "Паяц", який він писав майже двад­цять років, повністю був виданий уже після його смерті, у 1905 році. Цей твір, який вважається найкращим і найдосконалішим, сконденсував у собі найхарактерніші риси індивідуального стилю письменника. У ро­мані сконцентровані теми і мотиви попередніх творів, зокрема його збір­ки "Євреї із Барнова". У "Паяці" спостерігаються відомі читачам із цієї збірки система персонажів та хронотоп. Події роману відбуваються на теренах Західної Галичини, де зростав письменник, і опис маленького містечка Барнова спирається на реальні факти про Чортків, де народив­ся К. Е. Францоз.

В основі сюжету твору - історія талановитого єврейського юнака -Зендера Ґляттайса, який мріє стати актором, що суперечить патріархаль­ним нормам його оточення. Цілком усвідомлюючи небезпеку своїх вчин­ків, головний герой прагне здійснити свою мрію, щоразу наштовхую­чись на протидію довкілля. Однак, незважаючи на це, він виявляє готов­ність до взаємодії з зовнішнім світом, тобто займає (за Ґ. Маєром) пози­цію протагоніста-екстраверта [4, с. 510]. Зендер Ґляттайс балансує між власними суб'єктивними потребами та встановленими суспільними нор­мами, намагаючись знайти компроміс: він залишається вірним своїй ре­лігії, але зневажає усе, що перетворює її на сліпу фанатичну віру. Шану­ючи традиції своїх предків, він робить вчинки, що суперечать їм - прагне ознайомитись із надбаннями світової культури. Лінія його розвитку має

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16