М І Гнатюк - Наукові записки в 15 - страница 27

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 

Самолюк О. В.,

Тернопільський національний педагогічний університет ім. Володимира Гнатю-ка, м. Тернопіль

ПОРІВНЯЛЬНА ТИПОЛОГІЯ ПОЕТИЧНОЇ ТВОЧОСТІ 40-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА НІМЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУР

Стаття присвячена типологічному вивченню української та німецької поезії 40-х років ХХ століття. У статті з'ясовуються джерела вивчення поетичної творчості українських поетів Андрія Малишка, Михайла Орес­та та німецьких - Еріха Вайнерта, Готфріда Бенна. Творчість цих поетів досліджується на основі пошуків аналогій у поетичних збірках Андрія Ма­лишка та Еріха Вайнерта, Михайла Ореста та Готфріда Бенна.

Ключові слова: порівняльне літературознавство, аналогія, поетична творчість, поезія, художній образ.

The article is devoted to typological research of Ukrainian and German poetry of 40-ties of the 20th century. The sources of research of poetry of Ukrainian poets Andriy Malyshko, Mychailo Orest and German poets Erich Weinert, Gottfried Benn are investigated. The poetry of these poets is investigated on the basis of searching for analogies in volumes of Andriy Malyshko and Erich Weinert, Mychailo Orest and Gottfried Benn.

Key words: comparative literature studies, analogy, poetry, image.

"Типологічна систематизація дає змогу глибше пізнати й подумки упо­рядкувати життєвий хаос літературного життя й полегшує читачеві орі­єнтацію в надзвичайному багатстві мистецьких явищ" [1, с. 111]. Порів­няльне літературознавство послуговуючись порівняльно-типологічним підходом прагне не лише упорядкувати "життєвий літературний хаос", не лише провести паралелі між аналогіями та контрастами у полілозі лі­тератур, а й цим самим дослідити нове, маючи необмежений обсяг екс­периментального матеріалу.

"Типологічне вивчення, Грунтуючись на паралельних зіставленнях і контекстуальному аналізі, займається не з'ясуванням індивідуальної своєрідності літературного явища, а системним розкриттям тих струк­турних властивостей, які дають змогу говорити про його належність до певного літературно-естетичного чи історико-літературного типу, навіть якщо зіставлювані літературні факти не перебувають у безпосередньому зв'язку між собою" [1, с. 117].

Кожна епоха, час залишають по собі культурну спадщину. Поетич­на спадщина - це один із елементів культуротворення та культуровпли-ву. Дослідник поетичної творчості ставить перед собою завдання розкри­ти особливості поезії того чи іншого літературного періоду. У цій стат­© Самолюк О. В., 2010ті досліджується поезія 40-х років ХХ століття у контексті двох літера­тур: української та німецької, хоча можна говорити і про три літерату­ри: українську, східнонімецьку та західнонімецьку, проте такий поділ ні­мецької літератури почав назрівати лише після капітуляції Німеччини у Другій світовій війні, а остаточно така переорієнтація на німецьку літе­ратуру відбулася у 1956 році, коли Вальтер Ульбріхт у своєму зверненні на четвертому конгресі письменників (наразі вважається третім) виголо­сив положення про формування двох німецьких літератур. З того часу у НДР розвивалася література орієнтована на канони соцреалізму, а захід­нонімецька література спроектувала своє естетичне обличчя в бік євро­пейського літературного процесу.

Актуальність статті зумовлена передусім новою літературознавчою стратегією - компаративним дослідженням двох літератур - української та німецької, остання з яких в подальшому вивчається у статусах східно­німецької та західнонімецької. У цьому напрямі пропонуємо типолого-порівняльне дослідження поетичної творчості Андрія Малишка (1912­1970) та Еріха Вайнерта (1890-1953), Михайла Ореста (1901-1963) та Гот-фріда Бенна (1886-1956). Перша паралель проводиться на основі україн­ської та східнонімецької поезії, друга - на основі української та західно­німецької. Усі вищезгадані митці виражають дух та психологію нелегко­го життя першої половини ХХ століття. Розквіт їхньої творчості припадає на 30-40-ві роки. Тематика поетичних творів цих митців у сфері поети­ки відбиває складні процеси модерністської та соцреалістичної образнос­ті. Поетична творчість являється різновидом біографічних та історико-універсальних часопросторових уявлень. Дослідження поетичної спадщи­ни не лише доповнить широко вивчений статус української та зарубіжної воєнної та повоєнної художньої творчості, а й є цілком самостійним орга­нізмом, через особливості якого можна спостерігати розвиток літератур­них явищ, таких, скажімо, як експресіонізм, екзистенціалізм та соцреалізм української та німецької поезії. Панорама поетичної картинності україн­ської та німецької поезії 40-х років ХХ століття у літературознавчій ком­паративістиці досліджена не достатньо в порівнянні із прозою.

Компаративно творчість Андрія Малишка та Еріха Вайнерта, Михай­ла Ореста та Готфріда Бенна досі не вивчалася, хоча творчості україн­ських поетів присвячені поодинокі наукові дослідження. Так, творчість А. Малишка розглядалася біографічно у літературно-критичних нарисах С. Крижанівського "Андрій Малишко" (1951), Л. Коваленка "Поет Ан­дрій Малишко" (1957), М. Богуцького "Дзвінке слово поета" (1962), О. Килимника "Крізь роки. Літературно-критичні нариси" (1968), "Поет і час. Літературно-критичні нариси" (1973); І. Дузя "З відкритим серцем" (1974), В. Неділька "Вивчення творчості Андрія Малишка" (1977), А. Костенка "Андрій Малишко. Біографічна повість" (1981, 1987), Д. Шла­пака "Полум'яний сурмач. Життя і творчість Андрія Малишка" (1982), Л. Дем'янівської "А. Малишко: життя і творчість" (1985) та інших. Про особистість та становлення Андрія Малишка як поета багато написано у передмовах, вступних статтях до його збірок, які належать Д. Павлич-ку, В. Іванисенку, І. В. Зубі та корифею української поезії М. Рильсько­му. Наразі дослідження по творчості А. Малишка вщухли і не набувають нового резонансу у літературознавчих дискусіях, навіть вищеназвані бі­ографічні твори свідчать про застарілість поглядів щодо вивчення його творчості (переважно 50-80 роки минулого століття).

Поетика образів Андрія Малишка та Еріха Вайнерта багата на стилістично-образні аналогії, деякі види тематично-образних подібнос­тей мають часто архетипний характер і також поезії притаманне інтер-текстуальне підГрунтя та фольклорні мотиви. Поезія близька за стилем написання. Ряд геополітичних чинників (Друга світова війна, тоталітар­ний режим, теорія соцреалізму) вплинули на появу спільних рис у твор­чості поетів без наявності безпосередніх контактів між ними.

Еріх Вайнерт з 1935 до 1946 року жив і працював у колишньому Ра­дянському Союзі. Під час Другої світової війни Вайнерт перебував на фронті на боці Радянської армії. Сьогодні Еріх Вайнерт відомий як ав­тор численних збірок: "Affentheater. Politische Gedichte" (1925), "Erich Weinert spricht" (1930), "Es kommt der Tag" (1934), "Pflastersteine" (1934), "Rot Front" (1936, видана у Києві), "An die deutschen Soldaten" (1942), "Stalin spricht" (1942), "Gegen den wahren Feind" (1944), "Kapitel II der Weltgeschichte. Gedichte tiber das Land des Sozialismus" (1947), "Rufe in die Nacht" (1947), "Das Zwischenspiel. Deutsche Revue von 1918 bis 1933" (1950) та як перекладач поетичної творчості Івана Франка та Тараса Шев­ченка. З його творчістю можна познайомитися більш детальніше у росій­ськомовному перекладі. Поодинокі спроби перекладати творчість Вай-нерта українською мовою належать Олександру Седеню [4] та Оксані Самолюк [3]. Під редакцією В. Н. Дєвєкіна вийшли в світ російськомов­ні книги, де творчість Еріха Вайнерта розглядається біографічно та з по­гляду його художньої майстерності: "Писатели Германской Демократи­ческой республики. Эрих Вайнерт" (1953), "Эрих Вайнерт. Избранное" (1958) та "Эрих Вайнерт. Критико-биографический очерк" (1965).

Михайлу Оресту в Україні присвячено, на жаль, небагато наукових досліджень. Його творчість інтерпретували В. Державин, С. Гордин-ський, М. Ільницький, І. Качуровський, С. Павличко. Сучасні дослідни­ки його поетичної творчості - Олена Бросаліна, Юрій Ковалів, Марія Ко­зак, О. Лященко та Яр Славутич. Велике значення для популяризації Ми­хайла Ореста в Україні як особистості та неперевершеного митця мають матеріали літературознавчого симпозіуму "Михайло Орест - адепт духо­вности нової" під редакцією П. Роєнка. Вагоме місце серед літературоз­навчих намагань донести творчість Михайла Ореста в сучасних літера­турних традиціях належить Наталії Кирієнко, авторці багатьох наукових статей та аналітичного дослідження "Я вернуся до тебе, Отчизно моя...". Естетична система Михайла Ореста" (2008).

Творчість Михайла Ореста, особливо поезія написана у 40-ві роки, дотична з поетичною спадщиною німецького поета, філософа, письмен­ника, Гофріда Бенна. Цих поетів зближує географічна площина, яка дала змогу розвивати своє мистецтво в руслі європейського літературного процесу з вкрапленням у творчість рис експресіонізму, сюрреалізму та екзистенціалізму. Екстраординарний розвиток поетичної думки, психо­логія почуттів, внутрішня експресивність, тяжіння до античної міфоло­гії та образність поєднують поезію Ореста та Бенна у один творчий тан­дем, який не боявся експериментувати мовним матеріалом та розлогістю свого філософського світобачення. Вірші, що увійшли до збірок "Душа і доля" (1946) М. Ореста та "Статичні вірші" (1948) Г. Бенна знаходять­ся на міметичному рівні психоемоційного сплеску, який викликаний не лише життєвими перипетіями авторського Я, а й долею нації в цілому. Художній континуум поетичної творчості М. Ореста та Г. Бенна позна­чений також імпліцитними образами, які потребують Грунтовного аналі­зу з опорою на біографічні реквізити авторів.

Творчість Готфріда Бенна в Німеччині вже давно набула великої по­пулярності. Свідченням цього є назви монографій "Готфрід Бенн - не­примириме протиріччя" Іохіма Фаланда, "Готфрід Бенн: життя, твор­чість, протиріччя" Г. Е. Хольхузена та вже у 1958 році написана Дітером Велерсгофом дисертація "Готфрід Бенн, фенотип свого часу". Дітер Ве-лерсгоф вважав, що творчість Готфріда Бенна є досить оригінальною і нетиповою для епохи фашизму та його розгрому. Бенну вдалося описати свою епоху поетично, не виключаючи при цьому проблему людської ек­зистенції, яка знаходить своє вирішення у Бенна через мистецтво, в яко­му звільняється Я від жахів дійсності, відчуженості, болю утрат та стра­хів. Готфрід Бенн став для повоєнного покоління культовою постаттю, "фенотипом свого часу".

Про творчість Г. Бенна голосно та захоплююче говорять німецькі критики та літературознавці, свідченням цього є велика кількість публі­кацій: М. Браунек "Бенн" у "Autoren. Lexikon deutschsprachigen Literatur des 20. Jahrhunderts", Х. А. Глазер "Готфрід Бенн" у "Deutsche Literatur zwischen 1945 und 1995", Р. Шнель "Абсолютна поезія. Готфрід Бенн" у "Geschichte der deutschsprachigen Literatur seit 1945", Г. Форстер "Гот-фрід Бенн" у "Deutsche Literaturgeschichte" (ті, які потрапили до можли­востей прочитання). Вагоме значення для популяризації творчості Гот-фріда Бенна - скромного генія літератури ХХ століття - становлять такі найновіші німецькомовні праці як "G. Benn. Der Mensch zwischen Welt

und Leere" (2004) Крістіан Штайн, "Gottfried Benn" (2006) Вольфган­га Емеріха, "Der Sound der Vater: Gottfried Benn und seine Zeit" (2006) Гельмута Летена, "Gottfried Benn. Leben, niederer Wahn. Eine Biographie" (2006) Фрітца Й. Радатца, "Sein Leben in Bildern und Texten" (2007) Холь-гера Гофа, "Gottfried Benn. Genie und Barbar: Biographie" (2008) Гунара Декера, "Lektireschlissel zu Gottfried Benn: Lyrik" (2008) Маріо Ляйза.

Творчість Г. Бенна набула в 90-ті роки ХХ століття широкого розго­лосу у Росії. Його поезію перекладали С. Авєрінцев, Е. Вітковський, В. Марінін, С. Морейно, А. Прокопьєв, В. Топоров та багато інших. Значну лепту до популяризації його творчості внесли Вальдемар Вебер та Оль­га Татарінова.

Наші розвідки в українському перекладознавстві натрапили на україно­мовні переклади поодиноких віршів Бенна в особах Г. Петросаняка, П. Рих­ла та В. Стуса, які вміщені в "Антологію зарубіжної літератури другої поло­вини ХІХ - ХХ століття" за редакцією Д. С. Наливайка (2002). До переліку перекладених німецьких творів Мойсея Фішбейна теж входять переклади поезій Готфріда Бенна. Найбільшої популярності вірші Бенна набули після закінчення Другої світової війни й після його десятирічного літературного мовчання (1936-1946). Читацька аудиторія була захоплена читанням збірок "Статичні вірші" (1948), "Сп'янілі хвилі" (1949), "Фрагменти" (1951). Пое­тичні тексти цих збірок зараховують до так званих "герметичних віршів", які пронизані впливом Т. С. Еліота та В. Х. Аудена. "Статичнні вірші" Г. Бенна є специфічним зображенням художньої форми "Gewalt des Nichts " ("влади Нічого"). Бенн у формі, тобто у мистецтві, вбачав можливий захист від хаосу, демонічних впливів та існування "Ніщо".

Автор дисертаційного дослідження А. Ю. Вонторський знаходить ба­гато спільних рис Г. Бенна з О. Ольжичем, відносячи Бенна до німецьких "революційних консерваторів", "ідейний стрижень" яких вбачає у спро­бі "поєднати настанову на відродження героїчного майбутнього з рево­люційними засобами, що мають здійснити такий проект" [2, с. 6]. На наш погляд, Г. Бенн зі своїм дуалістичним світобаченням, філософською по­становкою онтологічних та антропологічних питань знаходиться у тіс­ному змістовому концепті з М. Орестом. Поетичний космос лірики М. Ореста та Г. Бенна єднає у собі пантеїстичне, сакральне, есхатологічне, він знаходиться у постійних пошуках метафізичних основ буття.

Хірургічне втручання в українську та німецьку поезію: розчленову­вання, діагностика внутрішніх органів (образи, мотиви, тропи), які впли­вають на дихальні шляхи (літературний процес). Така медицина в серед­овищі літературної матриці окреслює основні елементи (органи), які є функціонально-важливими. Кожна поезія має своє серце, свої очі та вуха. Поезія чутлива, вразлива - вона це організм, в якому словесна циркуля­ція утворює кровоносно-судинну систему всього поетичного організму.

Образна система поетичного твору є кардіологічним відділенням по­етичного задуму. Образ є опорою, на якій тримається поетична матерія, тому, власне, і на його особливостях ми будуємо наше компаративне до­слідження, адже за специфікою присутності образів у поетичному тексті, можна спостерігати загальні тенденції творчості поета загалом і також того періоду, який ознаменовується крізь призму образів. Образ є ваго­мим елементом внутрішньої форми твору. Взаємодія образів у поетично­му тексті утворює цілісну систему образів, які своїм динамічним рухом у матриці словесної матерії, стають експліцитними кодами, знаками всі­єї творчої спадщини митця. На наш погляд, образ є тим акумулятивним елементом, через який можна яскраво презентувати творчість досліджу­ваних нами поетів та й загалом знаменне десятиліття у контексті двох лі­тератур ХХ століття.

Література:

1.Будний В. Порівняльне літературознавство: Підручник / В. Будний, М. Ільницький. - К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2008. - 430 с.

2.Вонторський А. Ю. Образ світу в поезії Олега Ольжича: автореф. дис. канд. філол. наук: спец. 10. 01. 01 "Українська література" / А. Ю. Вонтор­ський. - Львів, 2002. - 20 с.

3.Самолюк Оксана. Поезія 40-х років ХХ століття. Скринька печалі / Окса­на Самолюк. - Тернопіль: Астон, 2009. - 160 с.

4.Седень Александр. Три колискові [Електронний ресурс] / Александр Се-день // Стихи Ру. Бібліотечний вісник - 2009. - С. 5. - Режим доступу.: http://

www. stihi. ru/2009/05/06/6194.

УДК 891. 6 - 3 Джойс: 820

Сафіюк О. В.,

Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Т. Шевченка, м. Кременець

РЕЦЕПТИВНА ПОЕТИКА МОДЕРНІСТИЧНОГО РОМАНУ ДЖЕЙМСА ДЖОЙСА "УЛІСС"

У статті йдеться про літературно-критичну рецепцію модерніс-тичного роману Джеймса Джойса "Улісс". Її представниками є Дарія Віконська, Умберто Еко, Карл Густав Юнг та ін. Значна увага зосеред­жується на рецептивній поетиці роману в контексті взаємодії катего­рій "автор-читач".

Ключові слова: модерністичний роман, рецептивна поетика, джой-сознавство, автор, читач, реципієнт.

The article reveals the critical perception of James Joyce's "Ulysses ". Among the representatives of the Ukrainian critical individuals are Dariya VikonslM, Umberto Em, Carl Gustav Jung and others. Great attention is paid to perception of the novel by the interrelation of two categories - "author - reader".

Keywords: modernistic novel, perception, Joyce studies, author, reader.

Рецепція творів художньої літератури завжди була об'єктом вивчен­ня літературознавчої компаративістики. Проблемним тут залишається і зв'язок між автором та читачем, сприймання останнім художнього до­робку. Авторка ставить за мету проаналізувати особливості рецепції ро­ману відомого ірландського письменника Джеймса Джойса "Улісс" та вияснити шляхи взаємодії категорій "автор -читач".

Основний акцент будь-якого художнього твору змістився із осі "ав­тор - твір" на вісь "твір - читач (реципієнт)", де читач має повне відно­шення до художньої цілісності та завершеності твору. Читач, як само­стійна та повноправна ланка вищезгаданої осі, з'явився від часів роман­тизму. Він відразу ж став невід'ємним співучасником "діалогу", дискур­су. Адже дотепер саме "кінцевий адресат" (реципієнт) розумівся в науці як фігура, що є присутньою лише апріорі, своєрідним прихованим "зна­ком" будь-якого твору [14, с. 26]. Реципієнт утвердився як наукова ка­тегорія, як необхідний складник сприймання твору. Рецептивна поетика досліджує іманентну багатозначність змісту, який насичує текст, прито­му на рівні індивідуального сприйняття цього тексту [14, с. 7].

Відомо, що засобом створення і передачі поетичного образу є сло­во, наша мова, яка має знаковий характер (знак - це будь-який предмет, який виконує комунікативну роль, вказуючи на інший, відсутній пред­мет). Згідно із знаковою теорією, текст не можна розглядати поза тріа­дою автор - текст - читач. Автор виконує важливу роль, маркуючи текст,

© Сафіюк О. В., 2010який в свою чергу продукує очікування, пошук читачем культурних асо­ціацій, розуміння тексту та його переосмислення.

Поетичний текст сприймається нами за допомогою читання, де пое­тичний образ є уявним. Цей образ здатний бентежити свідомість читача, навіювати на нього різноманітні враження. Автор, як творець тексту, ви­користовує різноманітну кількість знаків та кодів, які читач розшифро­вує, знайомлячись з тим чи іншим твором" [12]. Таким знаковим рома­ном на нашу думку є "Улісс" Джеймса Джойса, роман, що змусив замис­литися і багатьох дослідників джойсіани загалом і читачів зокрема. Сам письменник наголошував, що мріяв про читача, який до кінця своїх днів битиметься над розгадками багатьох його символів та знаків в "Уліссі".

Роман Джеймса Джойса мав суттєвий вплив на творчість багатьох ви­датних літературних постатей Америки та Західної Європи свого часу, а саме В. Вулф, С. Беккета, Е. Хемінгуея, Дж. Стейнбека, В. Фолкнера, Т. Манна. Ціле покоління модерністів виховувалися на його доробку. Твор­чість Джеймса Джойса посприяла інтелектуалізації літератури його су­часності та розвитку модерністичного роману. Джойса ще до публікації повного тексту роману почали наслідувати. "Улісс" був проголошений прапором "сучасного" мистецтва (тобто модернізму) і в самій Англії, і за її межами. Про твір цей заговорили, як про новий етап в розвитку сучас­ної прози" [11, с. 106].

Роман писався з 1914 по 1921 рік, у Трієсті та Цюріху. Як і багатьом письменникам, Джойсу здалеку Ірландію вдалося набагато легше зрозу­міти та описати. Англійську версію роману у вигляді окремих епізодів було опубліковано у 1918-1920 роках в американському журналі Little Review. Але потім, ще до завершення публікації повного тексту, з 1920 до 1933 року його було заборонено до друку американським судом. При­мірники роману вилучали й знищували. Лише у 1933 році він отримав дозвіл на публікацію у США. У Великій Британії перше видання "Уліс-са" з'явилось у 1936 році, а на батьківщині Джойса, в Ірландії перші ко­пії роману відкрилися широкому загалу лише у 1960 році.

У Радянському Союзі перші переклади окремих уривків було зробле­но у 1925 році В. Житомирським. Здійснені у 30-ті роки спроби повно­го перекладу роману "Улісс" були перервані репресіями. Перекладач В. Стеніч і група перекладачів під керівництвом П. Кашкіна були заарешто­вані й загинули у 1937 році. У 80-ті роки були ще кілька спроб перекла­ду роману російською мовою [18].

На вітчизняних теренах "Улісс" було представлено у перекладі В. Хінкінса та С. Хоружого, із коментарями та поясненнями. Російські пе­рекладачі дали змогу читачеві зрозуміти посилання та зв'язки, на які вказує Джойс впродовж усього роману, допомогли російському читаче­ві збагнути те, що англійському доводилося б здогадуватися. В. Хінкінссправедливо вважає, що працювати над текстом "Улісса" потрібно одній людині - повинна відчуватися одна рука, адже у іншому випадку сло­во та лейтмотиви важливі для автора, що з'явилися на перших сторінках книги, повинні відгукнутися на останніх [4, с. 169].

Шукав зустрічі із Джойсом і Всеволод Вишневский. Він прочитав ро­ман у перекладі, та був вражений не лише силою, а й новаторством ір­ландця. Письменник гостро засуджував негативних критиків роману і тих, хто вважав "Улісс" недоречним для прочитання. Перша публікація роману на російській мові відбулася на сторінках альманаху "Новини За­ходу" у 1925 році, а першим рецензентом Джойса став Євген Замятін.

Такою була історія написання "Улісса", та не менш важким та про­блематичним виявилося сприймання роману. І якщо письменник ХІХ століття "знав усе" про своїх героїв, то письменник кінця ХІХ - почат­ку ХХ століття дає можливість читачеві самому робити висновки через фіксацію своїх спостережень і тих деколи небагато чисельних, але глибо­ко виразних натяків, розкиданих по тексту, які ніколи прямо не розкри­ваються [5, с. 32]. Дослідник джойсіани Умберто Еко наголошував, що автор - це той, хто пропонує певну кількість перспектив і можливостей, які раціонально організовані й укомплектовані деталями для правильно­го розвитку [9, с. 56].

У своїй праці "Відкритий твір" (1962) Еко запропонував зрозуміти "нову діалектику між твором та інтерпретатором", і представив "визна­ченість" та "відкритість" твору на рівні його "споживання". Дослідник справедливо стверджує, що кожне таке "споживання" твору - це інтер­претація та реалізація його, і кожного разу твір знову і знову оживає у своїй неповторній перспективі" [10, с. 409]. Адже ланцюг "автор -читач" нероздільний та єдиний.

Твір - це в першу чергу автор і навіть символ автора [14, с. 71]. Будь-який художній твір є відображенням почуттів та світогляду автора, вті­ленням позитивних чи негативних емоцій, через твір автор передає свої настрої та переживання Адже твір це не мертва окрема субстанція, вона оживає в уяві читача. Звісно, ми не можемо стверджувати про існуван­ня якогось сталої однакової рецепції художнього твору "споживачем".

Прикметно, що протягом усього минулого століття робилися спро­би дослідити проблеми, пов'язані із категорією "читач". Було представ­лено низку термінів для дефініції читача - "імпліцитний читач" В. Ізера, "зразковий читач" У. Еко, "архічитач" М. Ріффатера, "інформований чи­тач" С. Фіша, "уявний читач" Е, Вульфа [10, с. 55]. Однак, більшість до­слідників сходилися на думці, що читач не є відстороненим спостеріга­чем, а необхідною складовою художнього твору, без якої твір фактич­но перестає існувати. У рецептивній поетиці основа аналізу - сприйнят­тя твору читачем, бо твір без читача не функціонує, він реалізується тіль­ки в діалозі з читачем. Засновники рецептивної естетики - німецькі вче­ні Ганс Роберт Яусс і Вольфґанґ Ізер заперечили уявлення про твір як ав­тономний об'єкт, і звернули увагу на читача як адресата і сприймача лі­тературного тексту.

В. Ізер досліджує взаємодію тексту з читачем, конкретні текстуальні стратегії залучення читача до співгри тощо, висвітлюючи специфічний спосіб існування літературного твору, становлення якого відбувається у свідомості під час акту читання, де в уяві читач вимальовує окрему сталу картину. Особливу увагу В. Ізер спрямовує на так звані "порожні місця " - прогалини, які читачева уява заповнює самотужки" [12].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16