М І Гнатюк - Наукові записки в 15 - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 

Безсумнівно перспективними були спостереження ролі читача Морі-сом Бланшо у збірці "Простір літератури" (1955) про діалогічність співп­раці автора та читача, як нерозривну сукупність та єдність. Автор пере­конував, що "читання, що приймає творіння, яким воно є, і таким чином звільняє його від будь-якого автора, не полягає в запровадженні на його місце читача, особистості, що існує в твердому стані, має свою історію, ремесло, релігію і навіть читає, тож виходячи з усього цього, починає ді­алог із іншою особистістю, тією, що написала книгу" [2, с. 181].

Кожен твір містить у собі образ свого читача, тому ми можемо го­ворити про те, що читач є дійовою особою твору [грек, 30]. Крім того і читач і автор повинні керуватися однаковою системою кодів, тому це і є прерогативою для автора при створенні тексту як дискурсу. "Улісс" Джеймса Джойса безперечно орієнтований на попередньо поінформова­ного читача, оскільки містить величезну кількість таких кодів, які по­трібно сприйняти та зрозуміти.

Елла Гончаренко, дослідниця ірландського письменника, вказує на недостатнє висвітлення читацького сприйняття "Улісса". Адже Джойс успадкував класичне уявлення про стосунки письменника та читача. Е. Гончаренко значної уваги приділяє аналізу критичного прочитання ро­ману К. Юнгом, виявляючи у нього конфлікт між труднощами, "нудь­гою", "гіпнотичним сном" та відчуттям зачарованості, незвичайної сили, багатогранності, геніальності творця" [ 6, с. 23].

Психолог Карл Юнг у 30-х роках зробив спробу проаналізувати ре­цепцію роману Джеймса Джойса у праці "Улісс. Монолог": "Моє есе ле­жить осторонь не тільки від наукових, але також і від будь-яких дидак­тичних намірів, а тому і читачу варто розглядати його як усього лише ви­раження суб'єктивної і нічого не зобов'язуючої думки" [16, с. 153-154]. Вчений на сторінках розмірковує також про головного героя роману, прагнучи збагнути істину: "Отже, хто такий Улісс? Він, очевидно, сим­вол усього того, що утвориться від зведення разом, від об'єднання всіх окремих персонажів усього "Улісса": містера Блума, Стівена, місіс Блум і, звичайно містера Джеймса Джойса" [16, с. 187]. Ми можемо прослід­кувати таким чином нерозривний ланцюг між твором та самим автором, а саме Джеймсом Джойсом. Карл Юнг зазначає у своїй праці про непере­вершеність роману: "О "Улісс", ти справді благословенна книга для блі­долицьої людини, яка вірить у об'єкт, проклинає об'єкт! Ти - духовна вправа, аскеза, повний внутрішнього напруження ритуал, магічне дій­ство. Вісімнадцять виставлених одне за одним алхімічних реторт, у яких за допомогою кислот, отруйних парів, охолодження і нагрівання виділя­ється гомункулус нового самоусвідомлення!" [16, с. 189-190].

У листі до Джойса Карл Юнг пише: "Я не упевнений, чи сподобаєть­ся Вам написане мною про "Улісса", тому що я не міг не розповісти сві­ту, як сильно я нудьгував, як сильно я нарікав, як я лаявся і як я захоплю­вався.... У всякому разі, читаючи мою статтю, Ви можете переконатися, що зробив "Улісс" із психологом, який має репутацію спокійної люди­ни" [16, с. 192].

Д. Мирський,, викладач російської філології у Лондонському універ­ситеті, відзначав, що для розуміння "Улісса" найсерйознішою вимогою залишається добре знання англійської; від читача вимагаються героїч­ні зусилля, щоб пробитися до більш менш адекватного осмислення цьо­го "понадлюдського роману" [13, с. 88]. Р. Адамс, американський критик справедливо зауважив, що "цю книгу не стільки читають, скільки вчиту­ються в неї" [1, с. 158].

Знаходимо у критичному дискурсі і негативні відгуки про творчість ірландського письменника. У 20-ті роки відомий літературознавець Є. Р. Куртіус відзначив: "Джойсова творчість ґрунтується на збуренні Духа й веде до зруйнування світу. Все це багатство філософського і теологіч­ного аналізу, ця культура Духа, вихована на всіх світових літературах, все це спалює себе в полум'ї всесвітньої пожежі... Що ж залишається? Запах попелу, жах смерті." [17].

Серед українців, які цікавилися "Уліссом" Джойса, був і Євген Мала-нюк (1897-1968) - видатний поет української еміграції, культуролог, лі­тературний критик, який зовсім не сприймав "Кафок і Джойсів", тракту­ючи їх як "мікробів", носіїв порожньої і шкідливої для українського кон­тексту псевдоінтелектуальної моди [8].

На сторінках першої в Україні студії "Джеймс Джойс. Тайна його мис­тецького обличчя" дослідниця джойсіани Дарія Віконська відзначила: "Щоб цілком відчути "Улісса" та ввійти у контакт з його духовою суттю, треба також підійти до нього якнайбільш рецептивно, з певного роду ін-телєктуальною покорою. З хвилиною, коли цей контакт нав'язаний, від­кривається щораз ширший, щораз виразніший овид нечувано багатої, але дивно спустошілої душі. Ця душа видалася мені подібною до чарівно­го краєвиду, де є долини і гори, ясніє небо, клубляться хмари, сріблять­ся тихі свічада озер, тягнуться вужові закрути ріки, чути шум недалеко­го моря і шум прибережного вітру, але не чути голосу ні одної пташини, що оживила би веселим співом пригнітаючий настрій цієї, немов закля­клої природи" [3, с. 22]. Саме ця студія і надихнула подальших дослід­ників "Улісса" трактувати його як неперевершений модерністичний ро­ман ХХ століття.

Дослідниця джойсознавства К. Шахова зазначає, що позитивного сприйняття прози Джойса немає і в наш час [15, с. 112]. За життя пись­менника цю "нетрадиційну книгу" критикували доволі негативно, як показує історія. Однак, дослідники джойсознавства загалом та роману "Улісс" зокрема при ретельному вчитуванні і досі не можуть дійти зго­ди: "Пошуки продовжуються. Кожний знаходить нові розгалуження у лабіринті, у кожного свій ключ, але ніхто не скаже вам, де та нитка Арі-адни. На обличчі Джойса продовжує грати посмішка чеширського кота" [1, с. 159].

Можливо, і справді, Джойс прагнув представити "Улісс" відданому читачеві, тому, хто зміг би розгадати ті загадки, якими наскрізно перепо­внений роман. Письменник апелював до пресупозиції читача, котрий сам повинен домислити те, що було не повністю подане та трактоване авто­ром - Джеймсом Джойсом.

Література:

1. Анастасьев Н. Преодоление "Улисса / Н. Анастасьев // Вопросы
литературы. - 1985. - № 11. - С. 155-188

2.Бланшо М. Простір літератури. / М. Бланшо; [пер. З французької Л. Ко-ноновича]. - Львів: Кальварія, 2007. - С. 180

3.Віконська Дарія. Джеймс Джойс. Тайна його мистецького обличчя. / Да-рія Віконська - Львів: Накладом авторки, 1934. - 100 с.

4.Гениева Е. Одиссея русского "Улисса" / Е. Гениева // Литературная уче­ба. - 1988. - №1 - С. 167-170

5.Гнідан О. Д. Покутська Трійця: Прооблеми індивідуального стилю як художнього виміру духовної атмосфери часу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. Наук: спец. 10. 01. 03 / О. Д. Гнідан. - Київський дер­жавний ун -т ім. Т. Г. Шевченка. - К., 1992. - 51 с.

6.Гончаренко Е. П. Проза Джеймса Джойса і проблема новаторства в ан­глійському модернізмі початку ХХ століття: автореф. дис. д-ра філол. наук: спец. 10. 01. 04 / Е. П. Гончаренко. - НАН України. Інститут л-ри ім. Т. Г. Шевченка. - К., 2001. - 36 с.

7.Грек Л. Інтертекстуальність роману Дж. Джойса "Улісс" як перекладоз-навча проблема// Л. Грек // Мандрівець: Актуальні проблеми гуманітарного пізнання. - Тернопіль, 2002. - № 6 - С. 29-32

8.Донцов Д. Atrophia cerebri (до психології рідного філістерства) / Д. Дон­цов // Літературно-Науковий Вістник. - 1923. - Ч. 7

9.Еко У. Поетика відкритого твору (фрагмент із книги "Відкритий твір") /

Умберто Еко // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За редакцією М. Зубрицької. - Львів: Літопис, 1996. - С. 409

10.Зубрицька М. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / Марія Зубрицька // (ред.). - 2-е вид, доп. - Л.: Літопис, 2002. - 832 с. - (Сло­во. Знак. Дискурс.)

11.Івашова В. Безвихідь Джеймса Джойса / В. Івашова // Всесвіт. - 1966.

 

-   №5. - С. 104 - 113.

12.Ільницький М., Будний В. Порівняльне літературознавство: Навчаль­ний посібник. / Микола Ільницький, Василь Будний. - Львів: Львівський наці­ональний університет ім. І. Франка, 2006.

13.Корнвэлл Н. Джойс и Россия / Н. Корнвэлл; О. Сажина [пер. с англ.]

-   Санкт-Петербург: Гуманитарное агенство "Академический проект", 1998.

14.Червінська О. В. Психологічні аспекти актуальної рецепції тексту: Теоретико-методологічний погляд на сучасну практику словесної культури: Науковий посібник / Червінська О. В., Зварич І. М., Сажина А. В. - Чернівці: Книги - ХХІ, 2009. - 284 с.

15.Шахова К. О. Джеймс Джойс "Улісс". Література Англії ХХ століття / за редакцією К. О. Шахової. - Київ: Либідь, 1993.

16.Юнг К. Г. Собраниние сочинений: В 19 т. / К. Г. Юнг [пер. c нем.] - М.: Ренессанс, 1992. - Т. 15. - С. 153-154.

17.Curtius E. R. James Joyce und sein "Ulisses" / E. R. Curtius - Zuerich, 1929.

18.http://umoloda. kiev. ua/

УДК: 820+840]-7-052-055. 1/. 2"683"

Сидоренко О. В.,

Запорізький державний медичний університет, м. Запоріжжя

ПРЕЗЕНТАЦІЯ ҐЕНДЕРНОЇ ТЕМАТИКИ У ФРАНЦУЗЬКІЙ ТА АНГЛІЙСЬКІЙ МІСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ВІДРОДЖЕННЯ

Стаття присвячена вивченню міжстатевих відносин у різнонаціо-нальних жанрах міської літератури - французьких фабліо та англійських джестах, виявленню спільних і національнозабарвлених особливостей.

Ключові слова: фабліо, джест, ґендер, міська література.

The article is devoted to the study of intercarnal knowledges in the different national genres of city literature - French fabliau and English jests, to the exposure of general and National colouring features.

Keywords: fabliau, jests, hender, city literature.

Тематичною домінантою, що являє свою присутність у пізньосеред-ньовічних фабліо та в ренесансних джестах, правомірно вважати так зва­ну ґендерну ситуацію, тобто стосунки між представниками чоловічої та жіночої статі. Прикметно, що у кожному зі згаданих жанрів ця тематика висвітлюється досить специфічно, і розбіжності виявляються доволі оче­видними [детальніше див.: 7; 8; 9]. На жаль, попри зростаючий інтерес сучасного літературознавства до дослідження ґендерних відносин в епо­ху Середньовіччя та Відродження, поза увагою науковців залишається так звана "низова" література, жанровими різновидами якої є французь­кі фабліо, англійські джести, німецькі шванки тощо. Безперечно, загаль­ну характеристику міжстатевих відносин, представлену в таких творах, можна віднайти в працях тих науковців, об'єктом вивчення яких були зазначені жанри. Зокрема, варто згадати роботи М. Бахтіна, В. Динник, А. Михайлова, М. Шенк, Б. Д'Анджело та ін. Проте ніколи досліджен­ня цієї проблематики не відбувалося крізь призму порівняльних студій. Це дозволило б виявити не лише національний критерій оцінки міжста-тевих відносин, але й дало б можливість прослідкувати зміни у тракту­ванні ґендерного питання у діахронному вимірі. Представлена стаття є першим кроком на шляху до ґрунтовного вивчення зазначеної проблеми.

Щодо французьких фабліо, то для них характерна наявність двох ти­пів мотивів, орієнтованих на художню розробку ґендерної теми: курту­азні мотиви та соціально-побутові.

Куртуазні мотиви яскраво представлені у трьох відомих фабліо - "Про трьох рицарів та сорочку", "Про сірого в яблуках коня" та "Про те, як паж Гільом отримав сокола". У кожній зі згаданих оповідок сюжет сконцен­трований навколо любовної колізії, у якій задіяні прекрасна дама та зако-

© Сидоренко О. В., 2010ханий у неї юнак, що своїми чеснотами заслуговує на її прихильність. У першій історії розгортається досить напружена, майже драматична колі­зія, яка гіпотетично заслуговує на те, щоб стати сюжетною основою геро­їчної поеми чи епізодом рицарського роману. Знатна заміжня дама пропо­нує трьом закоханим у неї рицарям, вийти на турнір в одній сорочці, щоб продемонструвати щирість і силу своїх почуттів. Лише один, найбідніший із рицарів, погоджується на пропозицію дами, і саме він одержує перемо­гу в турнірі. На черзі випробування для дами, яка має у присутності гос­тей з'явитися у тій самій сорочці, що була на бідному рицарі під час турні­ру. Героїня виявляється гідною свого рицаря, і навіть її чоловік, якому бра­кує воїнського хисту, попри образу й гнів, змушений визнати шляхетність цього вчинку [5, с. 55-68]. Як бачимо, у даному фабліо є ключовий сюже-тоутворюючий елемент - вдала витівка персонажа, але форма художньої репрезентації цього елементу є типовою не для фабліо, як жанру комічної літератури, а для "високих" жанрів куртуазного спрямування (лірики тру­верів і трубадурів, рицарського роману, героїчної епічної поеми).

Аналогічною є й ситуація, представлена у фабліо "Про те, як паж Гі-льом отримав сокола". Герой цієї історії - закоханий паж - добивається взаємності дружини свого сюзерена завдяки власній настирливості та ви­нахідливості дами серця. Будучи послідовним у своєму бажанні домогти­ся кохання знатної дами, паж Гільом на відмову господині реагує голоду­ванням і доводить себе до критичного стану. Навіть вимоги сюзерена дати пояснення дивній хворобі свого пажа і спроби жінки за допомогою натя­ків розкрити чоловікові справжню причину поведінки закоханого не ля­кають Гільома, одержимого пристрастю. Скорена силою почуттів підда­ного, жертовністю його кохання, дама в останній момент вирішує вияви­ти прихильність до нещасного закоханого. Чоловікові ж дивний стан пажа вона пояснює бажанням останнього отримати в подарунок сокола, із яким рицар завжди виїздив на полювання. Щоб повернути пажа до життя, бла­городний рицар віддає йому сокола, а разом із тим, сам того не відаючи, уможливлює інтимні стосунки своєї дружини та пажа [5, с. 129-152].

У цьому фабліо розв'язка конфлікту в любовному трикутнику (рицар, його паж, прекрасна дама) відбувається завдяки послідовній і, до пев­ної міри, пародійній репрезентації трьох психологічних характеристик, які і є іманентними рисами типових для куртуазної літератури персона­жів. Рицар є шляхетним, благородним і справедливим. Дама є справж­ньою шанувальницею тих чеснот, які культивував куртуазний кодекс. Паж є взірцевим закоханим, ладним померти заради досягнення сво­єї мети (насолоди від фізичної близькості з прекрасною дамою). Проте рольові функції подані у фабліо таким чином, що створюють комічний ефект: благородство рицаря подається у пародійному ключі і обертаєть­ся до нього очевидним для читачів моральним збитком, прагнення пре­красної дами відповідати канонам куртуазності стимулює її винахідли­вість і створює майже шахрайську розв'язку.

В оповідці "Про сірого в яблуках коня" і власне рицарська стихія, і сти­хія фабліо підпорядковані суто казковому мотиву: справедлива розв'язка (щасливий шлюб юних закоханих - бідного рицаря і доньки багатого фе­одала) стає можливою завдяки втручанню випадку. Кінь, якого бідний ри­цар погодився позичити для весілля коханої та багатого нареченого (його власного дядька), привозить сонну наречену до оселі свого господаря [5, с. 81-128]. Куртуазність цієї оповідки є лише формальною, оскільки вона фіксується не на рівні культурних кодів, як у перших двох проаналізова­них фабліо, а лише на рівні соціально-станової ідентифікації персонажів.

Формальною виявляється і куртуазність деяких інших фабліо, що ви­світлюють ґендерну ситуацію ("Про бабу, яка змазала рицарю руку", "Про вілана-лікаря"). В обох цих творах авторські симпатії на боці жі­нок і жодною мірою не залежать від станової приналежності: у першому творі проста селянка одержує перемогу над рицарем, а в другому - ри­царська донька "виховує" чоловіка-селюка. Комічний ефект у фабліо "Про бабу, яка змазала рицареві руку" створюється внаслідок букваль­ного виконання метафоричної фрази, сказаної рицарем. Зрозумівши пря­мо вислів "помастити руку", бідна жінка бере вдома шмат сала і, тихень­ко підкравшись до рицаря-судді, дослівно виконує його "прохання" [5, с. 295-297]. Соціально-побутовий мотив - критика суддівського стяжан-ня - репрезентується у типовій для фабліо формі.

Якщо у фабліо "Про бабу, яка змазала рицарю руку" комізм виникає спонтанно чи то внаслідок недолугості баби, чи то внаслідок її надмірної запобігливості, то у фабліо "Про вілана-лікаря" джерелом сміхового ефек­ту є свідома активність героїні. У цьому творі розповідається про ревни­вого вілана, котрому за дружину дісталася донька збіднілого рицаря. Ге­роїня вирішує провчити чоловіка, аби позбутися безпідставних звинува­чень і незаслужених побоїв, вказавши на нього королівським посланцям як на неперевершеного лікаря. Щоб вілан зміг відчути на собі незаслуже-ні побиття, дружина "відкриває" секрет його лікарського таланту: приму­сити "лікаря" працювати можна лише надававши йому добрячих тумаків. Першим лікарським обов'язком вілана було вилікувати хвору королівську дочку, у горлі якої застрягла кістка. Після щедрих ударів, герой знаходить "рецепт" від хвороби і, примусивши сміятися королівну, позбавляє її не­дуги. Згодом неборака виліковує за наказом короля ще "з півсотні хворих і недужих, калік, горбатих і сліпих." [5, с. 285], котрих було запроше­но до короля на бенкет. Повернувшись після лікарської практики додому, він починає нове життя і вже ніколи не ображає свою шляхетну і розум­ну дружину. Прикметно, що донька збіднілого рицаря отримує бажаний ефект (позбавляється ревнощів з боку малоосвіченого багатого чоловіка) виключно завдяки власному розумові та дотепності. У цьому фабліо зна­ходить яскраве і переконливе художнє висвітлення апологетика людської винахідливості та кмітливості, що згодом стане лейтмотивом ренесансних жанрових модифікацій комічної літератури.

Присутність куртуазності як своєрідного топосу у жанровому просто­рі фабліо може бути пояснена хронологічно-географічними параметрами, у межах яких відбувається народження та історичне життя жанру. Віднос­на нерозмежованість в епоху Середньовіччя двох літературних потоків, а саме літератури елітарної, для якої було характерним, зокрема, зображен­ня рицарства, та народної, з її прагненням до "низової" тематики, призво­дила до активної взаємодії двох зазначених потоків на рівні систем обра­зів, сюжетних кліше, алгоритмів тощо. Народна "низова" література ще не виокремилася в самостійну, однак її поетика вже чітко вимальовується в тісному конгломераті з куртуазною поетикою. Тож недивно, що і автора­ми, і читачами фабліо були, як правило, представники вищих соціальних прошарків. Саме з цих причин доволі поодинокими у французьких оповід­ках є теми соціальної несправедливості, станового поділу та ін.

Часте зображення рицарства та його побуту у французьких фабліо пов'язане також із тим, що функціонування даної жанрової моделі хро­нологічно збігається з піком рицарської культури. Рицар у фабліо не про­сто популярний літературний персонаж, не високий титул, на зразок ан­глійського sir, це факт повсякденної дійсності, детермінований соціокуль-турними чинниками. Однак, як зауважує дослідниця В. Динник, ідеоло­гія міської літератури у фабліо все ж переважає [3, с. 14]. Переможцями у життєвих перипетіях, покладених в основу даних оповідок, завжди висту­пають збіднілі, але чесні, благородні та хоробрі рицарі, а їхні опоненти -багаті, самовпевнені, позбавлені честі рицарі - залишаються з програшем.

Не менш популярними, ніж куртуазні мотиви і куртуазні топоси, при художній репрезентації теми стосунків між чоловіком та жінкою є теми суто соціально-побутові. Як правило, при реалізації цих мотивів у фа-бліо розгортання сюжетних колізій відбувається завдяки активній ролі жіночого персонажа, причому жінка, як зауважує Б. Д'Анджело, "під­креслено розглядається як достойна учениця Єви, котра обдурює чоло­віка" [2, с. 53]. Так, наприклад, у численній групі середньовічних фран­цузьких комічних творів жінки зображуються як лукаві, хитрі, підступні, вони легко зраджують своїх чоловіків і за маскою благочестя займають­ся звідництвом тощо ("Обере, стара звідниця", "Про жіночі коси", "Горо­дянка із Орлеана"). Авторське ставлення до героїнь у цих фабліо виявля­ється доволі неоднозначним: з одного боку, їхні вчинки досить цинічні й аморальні, з іншого боку - їхня кмітливість і винахідливість заслугову­ють на схвалення чи принаймні спроможні викликати симпатії читачів.

Однак все ж є твори, у яких ставлення до жінки виключно позитив­не. Автори захоплюються жіночою вірністю, їх самовідданим коханням

("Кошіль розуму", "Про вілана-лікаря"). Варто наголосити, що у фабліо, де розробляється дана тематична група, жіночі персонажі займають на­багато дієвішу позицію, аніж чоловіки. Наприклад, у фабліо "Про Аріс-тотеля" цар Олександр, сильний і мудрий правитель, полководець, який підкорив мало не півсвіту, виявився безсилим відстояти своє кохання перед Арістотелем, своїм учителем. А от його кохана дівчина з легкіс­тю змусила Арістотеля відступитися від спроб примусити царя зректи­ся любові, змусивши вчителя, так би мовити, на власній шкурі відчути силу кохання [5, с. 23-45]. Що ж до зразків фабліо із амбівалентним став­ленням автора до жіночих персонажів, то в них героїні не просто дома­гаються свого (зраджують чоловіка), а й хитрістю примушують чолові­ків реальний хід подій сприймати за сон ("Про рицаря в ясно-червоному вбранні") чи тимчасове потьмарення розуму ("Про жіночі коси").

Згідно з позицією М. Бахтіна, таке двояке трактування образу жінки у французьких фабліо пояснюється домінуванням у народній культурі того часу так званої "галльської традиції". Згідно з нею жінка являє собою вміс­тилище всього гріховного, вона асоціюється зі злом, бо своєю звабницькою зовнішністю доводить до гріха і чоловіків. Однак поряд із цим образ жін­ки і захоплює, оскільки "поданий у плані амбівалентного сміху, одночасно і насмішкувато-знищуючого і радісно-стверджуючого" [1, с. 326]. Крім цієї позиції варто враховувати, пам'ятаючи про зв'язок фабліо з куртуазною літе­ратурою, і куртуазний кодекс, який передбачав як правила поведінки з жін­кою, так і надавав певні права і свободи самій жінці [детальніше див.: 4]. Ось чому у фабліо жіночі персонажі виявляються здебільшого позитивними.

Що ж до аналізованої тематики в англійських джестах, то тут спостеріга­ються і непоодинокі випадки подібності в інтерпретації магістральних сю­жетів, і декілька досить самобутніх мотивів, які не зустрічалися у фабуль­ному фонді фабліо. Ситуація стосунків між представниками жіночої та чо­ловічої статі у жанровому просторі джесту постає у трьох основних моди­фікаціях: чоловік-рогоносець і винахідлива дружина, яка завжди спромож­на вийти сухою із води; недолугий чоловік і хитромудра жінка, яка знахо­дить надійний спосіб реалізації своїх планів; жінка-господиня і чоловік, який потрапляє у певну залежність від неї (слуга, гість, постоялець та ін.) і стає об'єктом її крутійства. Як бачимо, куртуазні топоси і коди, що посіда­ли певне місце у художньому світі середньовічних фабліо, взагалі відсутні у тій картині світу, що вибудовується в англійських ренесансних джестах.

Перша модифікація, яка представляє різноманітні випадки подруж­ньої зради, як реальної, так і бажаної чи гіпотетичної, зустрічається до­волі часто і у "Ста веселих історіях", і у "Торбині новин". Зауважимо, що подібно до фабліо, в англійських оповідках провідним персонажем, ор­ганізатором і переможцем більшості сюжетних колізій такого тендерно­го типу є жінка. Показовими у цьому сенсі є оповідки 3 та 58 зі збірки "Сто веселих історій", героїні яких активно відстоюють свої права у сі­мейних конфліктах і завдяки гострому розуму (оповідка 58) чи винахід­ливості (оповідка 3) здобувають перемогу над чоловіками. Аналогічним є і пафос історії 3 із "Торбини новин", де йдеться про те, як молода дру­жина зраджує старому чоловіку з юним слугою. Меткий розум жінки, на­стирливість із якою вона досягає бажаного, допомагають їй не тільки за­довольнити свої бажання зі слугою, але й переконати наївного чоловіка у своїй власній вірності та у відданості їхнього слуги. Винахідливість мо­лодої дружини не викликає осуду з боку автора чи читачів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16