М І Гнатюк - Наукові записки в 16 - страница 2

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46 

3. Memoirs of the reign of Queen Elizabeth, from the year 1581 till her death http://www. worldcat. org/search?q=no:000149189

4. Queen Elizabeth and her times, original letters selected from the private
correspondence

http://ia331403.us.archive.org/3/items/queenelizabethhe01wriguoft/ queenelizabethhe01wriguoft. pdfУДК 821. 161. 3 ' 06. 09: 316. 6: 316. 77

Андреева О. В.,

ГГУ им. Ф. Скорины, г. Гомель

КАТЕГОРИЯ ОДИНОЧЕСТВА В КОНТЕКСТЕ ЧЕЛОВЕЧЕСКОЙ КОММУНИКАЦИИ (НА ПРИМЕРЕ ТЕКСТОВ СОВРЕМЕННОЙ БЕЛОРУССКОЙ ПРОЗЫ)

Об'єктом дослідження даній статті є категорія самотності, яка має ряд різних проявів, таких як усвідомлена ізоляція людини на короткий період часу, усвідомлення людиною своєї унікальності серед інших пред­ставників соціуму, нерозуміння між представниками людського суспіль­ства, відчуження, екзистенціальний страх, а також відчуття провини. В статті також аналізуються модифікації та шляхи подолання стану самотності, відображені в сучасній білоруській прозі.

Ключові слова: категорія самотності, стан, відчуття, категорія провини, категорія страху.

The object of this work is the category of loneliness which has a number of its display variety, such as a deliberate person's isolation for a short period, a feeling that a person is unique among the other representatives of the society, the failure to understand one another, the estrangement, the existentional fear and the feeling of guilty. The way and modifications of loneliness category reflection in modern Belarusian literature is analyzed in the work.

Key words: the category of loneliness, state, feeling, the category of guilty, the category of fear.

Понятие одиночества до сих пор не оформлено однозначно в совре­менных антропологических исследованиях. Однако следует отметить, что это состояние переживает в той или иной степени почти каждый пред­ставитель человеческого общества, и поэтому восприятие им негатив­ного или позитивного характера одиночества отличается, исходя как из субъективной оценки, так и из культурологической. Подобное явление приобрело наибольшую значимость в условиях кризисной ситуации ру­бежа тысячелетий и принудительной для личности смены культурных измерений. Поэтому рассмотрение и анализ категории одиночества и ее модификаций в современной белорусской прозе становится полностью оправданным.

Необходимо отметить, что обозначенное выше состояние отличается комплексностью и сложностью проблем, причиной которых оно стано­вится. Обычно в произведениях не встречается отражение только одной разновидности этой категории. Во-первых, одиночество может представ­лять собой сознательную непродолжительную изоляцию человека с целью отдыха или самоанализа. Во-вторых, это состояние может быть детерми­нировано такими причинами, как ощущение личностью собственной не­© Андреева О. В., 2010повторимости, отличности от других представителей общества. Писатели рассматривают в своих произведениях категорию одиночества при помо­щи ряда персонажей. Это образы художников (как, например, в повести Ю. Станкевича "Луп" и рассказах А. Глобуса "Одиночество на стадионе"), актера и музыканта (повесть "Луп" и "Ангелы на большаке" Ю. Станкеви­ча), а также личностей, которые остро ощущают свое отличие от рядовых представителей общества, что, например, происходит с героем повести А. Козлова "Раздороженный сороковник" Антоном Яновичем. Послед­ний, замкнувшись на процессе собственной индивидуализации, осущест­вляет своеобразный бунт против установок и требований, выработанных массовым сознанием. Уникальными также являются и люди, осужденные на непонимание своими необычными именами (герои повести "Ангелы на большаке" Эрика, Арсений, Тоната), а также личности, которые смогли взаимодействовать с ощущением собственного одиночества и познать все его грани (триптих Б. Петровича "Стах"), потому что "геній - гэта пустац-вет. Геній - гэта найпрыгажэйшая кветка, якая ярка цвіце, аднак не дае пладоу. Геній не дае працягу: ён - вянец" [1, с. 44].

Исследуя феномен уникальности, авторы приходят к мысли, что каждый человек в той или иной степени является уникальным и неповторимым. Однако только единицы способны осознать и гармонич­но сосуществовать с принятием этой истины, не провоцируя появление комплекса нарцисизма или мании величия. Также в современной бело­русской прозе звучит мысль о том, что полноценная жизнь возможна только при условии согласованности между внутренними состояниями и переживаниями личности, которые включают и ощущение одиночества.

Существование индивида как части социума невозможно без ежед­невного и безостановочного интеллектуального и духовного взаимодей­ствия с другими индивидами. Однако подобная особенность человечес­кой природы очень часто превращается из позитивного и естественного в явление, которое становится причиной многочисленных проблем и де-приваций. К вопросу недостаточной или отрицательной реализации че­ловеческой коммуникации можно отнести фактор непонимания, который проявляется при абсолютной или частичной психологической несовмес­тимости личностей, а также при неприятии позиции компромисса.

Примеры существования человека в условиях непонимания, вызывающих состояние одиночества, продемонстрированы в таких про­изведениях, как повесть Ю. Станкевича "Ангелы на большаке", главные герои которой, Арсений и Эрика, испытывают психологический диском­форт от чувства любви. Особенные эмоции молодого человека толкают его на необдуманные поступки, приводят к неврозу, который руководит мыслями и ощущениями, что, однако, герой не осознает. Автор приво­дит мысль о том, что можно достичь внутренней гармонии при условииотказа от привязанности к человеку, с которым сложились отношения непонимания.

К этой же модификации категории одиночества обращается Б. Петро­вич в миниатюре-фреске "Одиночество", главный герой которой замеча­ет, что на дереве за окном кто-то живет, и уже давно. Ни Саша, ни тот, кто жил на дереве, не отваживался познакомиться, однако оба знали, что встреча должна произойти, потому что "гарантией этому было их одино­чество" [1, с. 180]. Молодой человек чувствовал, что его чувство имеет много общего с чувством того, кто за окном. Саша ошибался только в одном: это существо было не жертвой навязчивого и непреодолимого ощущения, а само являлось персонифицированным одиночеством. В по­вестях К. Лелько "Лес" и "Близко весна" одиночество рождает чувство псевдо-вины, а также ощущение абсолютной духовной замкнутости.

Еще одной проблемой, которая становится базисом состояния оди­ночества, является отчуждение людей в обществе рубежа веков. Авторы "Психологического словаря" определяют эту категорию как "процесс и следствие преобразования качеств, способностей и деятельности людей в нечто иное, чем оно является само по себе. Эта трансформация в неза­висимую силу, которая руководит людьми" [3, с. 323]. Б. Петрович и Ю. Станкевич предлагают мысль о том, что представители современного со­циума на подсознательном уровне строят эмоциональную стену между собственным внутренним миром и микрокосмами окружающих людей. Создание подобных барьеров в процессе общения с другими личностя­ми характерно для каждого индивида, независимо от его самооценки и выполняемой социальной роли.

Коммуникотивная проблема непонимания, которая была обозна­чена выше, становится основой состояния физического одиночества, спровоцированной расставанием близких людей. Герои произведений К. Лялько и А. Глобуса решают закончить свои отношения расставани­ем, что является признаком невозможности установить естественный эмоциональный контакт с другими индивидами. Писатели не предлагают путей выхода из подобных ситуаций, а лишь позволяют своим персона­жам спрятаться, уйти от необходимости разрешения проблем, связаных с неумением установить качественную коммуникацию.

Кроме того, в творчестве Ю. Станкевича, К. Лялько, А. Казлова со­стояние одиночества основано на таких экзистенциальных категориях, как осознание человеком бесцельности своего существования и суще-ствавания человечества в целом, а также на страхе смерти и страхе перед силами бытия. Психологоческий мир главного героя романа Ю. Станке­вича "Любить ночь - право крыс" Данилы Прусака усложняется домини­рующим ощущением трагичности и абсурдности картины мира, а также чувством своей беззащитности и вызванными этими факторами тоскойи одиночеством. Писатель доказывает на примере своего персонажа, что человек, ""дивид" - фрагментированный, разорванный, лишенный це-лосности" [2, с. 186] (по словам исследователя А. Кислициной) способен постичь суть своего существования, столкнуться лицом к лицу со сваим alter ego, что будет гарантировать достижение состояния обсолютной внутренней уравновешенности и спокойствия. Герои же произведений К. Лялько и А. Козлова оказываются в некоторой степени пассивными перед бытийными обстоятельствами и не могут найти силу духа и уве­ренность, чтобы отыскать пути преодоления своего экзистенциального страха и ощущения одиночества.

Таким образом, в текстовом пространстве современной белорусской прозы котегория одиночества представлена в качестве одного из доми­нирующих и смыслообразующих феноменов человеческого существо­вания, который характеризуется сложной структурой и имеет комплек­сную основу, а также определяется неоднозначностью воздействия на личность. Писатели представляют только два вида противоположных по своей сущности варианта избавления от ощущения одиночетсва. Это путь спасения от данного состояния через отрицание своего внутреннего "Я", используя так называемую мимикрию, что может привести к аб­солютной потере собственного "Я". Другим вариантом избавления от страданий, которые несет за собой отчужденность, является абсолютное осмысление и принятие своей уникальности, а также реализация процес­са налаживания внутренних психологических связей.

Литература:

1.Пятровіч Б. Шчасце быць... Трьшціх, аповесьці, апавяданні, мроі [тэкст] / Б. Пятровіч. - Мн.: "Тэхнапрынт", 2004 - 576 с.

2.Кюлщына, Г. Новая літаратурная спуацыя [тэкст] / Г. Кюлщына. - Мн.: Логвінау, 2006. - 205 с.

Копорулина В., Смирнова М., Гордеева Н. Психологический словарь. 3-е издание, дополненное и переработанное [тест] / В. Копорулина, М. Смир­нова, Н. Гордеева. - Ростов н / Д: Феникс, 2004. - 640 с. (Серия "Словари").УДК 800. 7:62

Барамикова Т. В.,

Київський національний університет технологій та дизайну, м. Київ

ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦЯ У СФЕРІ ТЕХНІКИ І ТЕХНОЛОГІЇ

Статтю присвячено проблемі формування іншомовної професійної комунікативної компетентності студентів нефілологічних спеціальнос­тей у процесі фахової підготовки.

Ключові слова: іншомовна компетентність, міжпредметний підхід, іноземна мова, освітні стандарти, модель.

The article deals with the problem of foreign language professional communicative competence forming in non-philological students in the process of professional training.

Key words: foreign professional communicative competence, inter subject approach, foreign language, educational standards, model.

Стаття присвячена проблемі формування іншомовної комунікативної компетентності у студентів нефілологічних спеціальностей з опорою на фахову підготовку. Поняття комунікативної компетенції ввійшло у на­уковий обіг у 1972 р. завдяки американському лінгвісту Д. Хаймзу [1] на противагу теорії мовної компетенції Н. Хомського. Поступово розуміння комунікативної компетенції уточнюється та розширюється. Ш. Гез під вербально-комунікативною компетенцією розуміє здатність враховувати у мовленнєвому спілкуванні контекстуальну доречність і вживаність мов­них одиниць для реалізації когнітивної та комунікативної функції [2].

Проблема ІПКК фахівця залишається актуальною у зв'язку із роз­ширенням міжнародних зв'язків, залучення більшої кількості різних фахівців до міжнародного спілкування і співробітництва. Висуваються нові вимоги до випускника вищої школи, серед яких, зокрема, володіння іноземними мовами. Реальне спілкування може відбутися лише за умов володіння всіма учасниками акту комунікації знаннями щодо норм пове­дінки, прийнятими в країні, яку представляє співрозмовник, тобто сфор­мованої іншомовної компетенції.

Комунікативна компетентність передбачає засвоєння екстралінгвіс­тичної інформації, необхідної для адекватного спілкування і взаєморозу­міння, що неможливе без принципової тотожності загальних відомостей комунікантів про оточуючу дійсність. Іншомовному спілкуванню сприяє також оволодіння культурними нормами поведінки народу - носія мови. Іншими словами, у процесі навчання іноземної мови важливо залучати студентів до нової національної культури, побуту, традицій, соціальних

© Барамикова Т. В., 2010відносин, що сприятиме формуванню соціокультурної компетентності, для забезпечення можливості брати участь у міжкультурній комунікації.

З огляду на перспективу приєднання України до Болонської конвен­ції активно дискутуються проблеми іншомовної підготовки випускника. Рада Європи підтримує концепцію Європейської освіти, що заснована на ідеї спільного Європейського дому і відповідно, європейський світогляд має базуватися на знаннях європейської спадщини. Провідним інстру­ментом об'єднання визнано мову стратегічним спрямуванням мовної по­літики на континенті є мультилінгвальність.

У цих умовах викладач іноземної мови стає одним з найбільш необ­хідних, а дисципліна "іноземна мова" - однією з пріоритетних. При цьо­му недостатня увага приділяється питанням формування іншомовної компетентності студентів нефілологічних спеціальностей у процесі їх фахової підготовки.

Необхідно, на наш погляд, переходити до інноваційного навчання з залученням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій, здій­снення міжпредметної координації в навчанні професійно спрямованої англійської мови та фахових дисциплін.

Поняття іншомовна комунікативна компетентність студента нефілоло-гічної спеціальності - це його здатність мобілізувати знання, вміння та на­вички, отримані в процесі вивчення іноземної мови, для пошуку, обробки і використання інформації в конкретній ситуації для вирішення конкретних професійних проблем у процесі міжкультурного спілкування.

Навчання іноземної мови за професійним спрямуванням треба роз­глядати як складову частину фахової підготовки студента.

Система формування у студентів нефілологічних спеціальностей ко­мунікативної компетентності з іноземної мови, яка б відповідала Євро­пейським освітнім стандартам, передбачає дотримання сучасних дидак­тичних та методичних принципів навчання іноземних мов, до яких може бути віднесено принципи інтерактивності, мовленнєво-мисленнєвої ак­тивності, контекстуалізації та раннього професійного спрямування на­вчання іноземної мови.

Інноваційне навчання професійного іншомовного спілкування орієн­тується на створення умов для студентів займати активну та ініціативну позицію в навчальній діяльності, самому шукати відповіді на питання. Інноваційне навчання іноземної мови передбачає відмову від переказу навчальних текстів та інших репродуктивних методів навчання та пере­хід до продуктивного діалогічного спілкування, моделювання реальних життєвих ситуацій. Навчати мови - це не тільки давати знання про мову, а й навчити користуватися мовою як засобом спілкування, критично мислити, отримувати інформацію з усіх доступних джерел, оцінювати її, розуміти співрозмовника, формулювати власні думки.Таким чином, йдеться про формування комунікативної компетент­ності студентів.

При компетентнісному підході у підготовці фахівців кінцевим ре­зультатом навчання є формування у випускників фіксованого переліку компетенцій, за наявністю або відсутністю яких і визначається якість їх підготовки. Тому розробка освітніх стандартів при компетентнісно-му підході повинна розпочинатись із побудови компетентнісної моделі фахівця. Термін "модель" походить з лат. Modus - міра, взірець, норма.

Ним позначають уявний, знаковий чи матеріальний образ оригіналу: відображення об'єктів і явищ у вигляді описів, теорій, схем, креслень, графіків тощо [3, с. 22].

Модель має дві групи узагальнених компетентностей. Одна з них - це пізнавальні, творчі, соціально-психологічні, особистісні компетентності, які визначають вимоги до соціально-психологічної підготовки випус­кників, формування у них розуміння науково-природничих принципів, ключових аспектів і концепцій в області відповідних напрямків або спе­ціальностей.

Друга група - це професійні компетентності за видами діяльності.

Кожна із компетентностей - це сукупність визначених вимог до здат­ності випускників вирішувати відповідні професійні і життєві проблеми.

До цільового компоненту моделі можна включити мету, завдання та принципи згідно дослідження. Метою є формування іншомовної профе­сійної комунікативної компетентності у студентів нефілологічних спеці­альностей. Згідно до поставленої мети були сформовані наступні завдан­ня: формування мотивації до підвищення рівня іншомовної професійної комунікативної компетентності; формування якостей, здібностей і знань фахівця; розвиток знань, навичок та вмінь письмової та усної іншомов­ної комунікації в професійних цілях; розвиток комунікабельності; фор­мування критичного мислення студентів.

Оскільки формування ІППК досліджується в контексті фахової під­готовки студентів нефілологічних спеціальностей, то у запропонованій моделі представлено взаємозв'язок ІППК та моделі студента нефілоло-гічної спеціальності як фахівця. При цьому в даній моделі відобража­ється, що ІППК і модель спеціаліста є складовими фахової підготовки фахівця в сфері техніки і технології, без яких дана підготовка буде непо­вноцінною і не задовольнятиме а ні потреб суспільства, а ні особистості фахівця.

Ефективність запропонованої моделі залежить від дотримання пев­них умов реалізації цієї моделі, а саме: здійснення професійної спрямо­ваності; організація освітнього середовища; компетентність викладача.

Аналіз матеріалів наукових конференцій, нормативних документів з освіти доводить необхідність для фахівця володіння іноземними мовами,що розглядається як спосіб життя. Метою освіти визнано не знання іно­земної мови, а вміння нею користуватися як засобом спілкування, кри­тично мислити, отримувати інформацію з усіх доступних джерел, оціню­вати її, розуміти співрозмовника, формулювати власні думки.

Отже, йдеться про формування комунікативної компетентності сту­дентів.

Таким чином, головною метою освітнього процесу при застосуванні компетентнісного підходу у підготовці фахівців є розвиток особистіс-них, соціальних і професійних якостей студентів.

Ось чому розробка освітніх стандартів повинна розпочинатись із побу­дови компетентнісної моделі фахівця, усвідомлення необхідності застосу­вання нових методів і підходів до модулювання освітнього процесу.

Література:

1.Hymes D. H. On communicative competence. - Philadelphia: University of Pennsylvania Press, 1971. - 213 p.

2.Гез Н. И. Формирование коммуникативной компетенции как объекта зарубежных методических исследований // Иностранные языке в школе. -1985. - № 2. - С. 17-24.

Гусинский Э. Н. Введение в философию образования / Э. Гусинский, Ю. Турчанинова. - М.: Издательская корпорация "Логос", 2000. - 224 с.УДК 371. 134:8125

Бахов І. С.,

Міжрегіональна Академія управління персоналом, м. Київ

МІЖКУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ МАЙБУТНІХ ПЕРЕКЛАДАЧІВ

Стаття присвячена дослідженню міжкультурного компонента як основи формування міжкультурної компетенції майбутніх перекладачів. Обґрунтовується наукова та практична актуальність проблеми і пропо­нуються основні напрями формування.

Ключові слова: міжкультурний компонент, міжкультурна компе­тенція, міжкультурна взаємодія, майбутній перекладач.

Article is dedicated to studying of the intercultural component as a basics offormation of the intercultural competence. A substantiation of scientific and practical actuality of the problem is given along with the main ways of it decision.

Key words: intercultural component, intercultural competence, intercultural interaction, future interpreter.

У підготовці сучасного перекладача міжнародного рівня разом з мов­ною усе більшого значення набуває і гуманітарна складова.

Сучасний спеціаліст з перекладу повинен володіти визначеним об­сягом не тільки мовних, культурологічних і соціокультурних знань, але й уміннями, та здібностями, які дозволяють йому адекватно проявляти себе у ситуаціях міжкультурного спілкування.

Завданням статті є обґрунтування актуальності формування профе­сійної міжкультурної компетенції майбутнього перекладача у вищому навчальному закладі.

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що в теорії і практи­ці вищої освіти накопичено значний досвід, який може стати основою формування міжкультурної компетенції майбутніх перекладачів. Різ­ні концепції комунікативної компетенції, частиною якої є компетенція міжкультурна, неодноразово були предметом дослідження як зарубіж­них авторів (Б. В. Беляєв, І. О. Зимня, В. І. Карабан, І. В. Корунець, Г. М. Мірам, І. І. Халєєва, R. W. Brislin, E. А. Glitt, M. D. Gutner та інші), які досліджували різноманітні аспекти підготовки перекладачів. Однак по­дальших досліджень потребують особливості формування професійної міжкультурної компетентності майбутніх перекладачів.

Але що слід розуміти під спілкуванням у контексті міжкультурної кому­нікації? У якості відповіді на це питання наведемо наступну цитату: "Навчи­ти людей спілкуватися усно та письмово, створювати, будувати, а не тільки розуміти мову, вже створену кимось є важким завданням, яке ускладнене ще

© Бахов І. С., 2010й тим, що спілкування не є простим вербальним процесом. Його ефектив­ність залежить від багатьох чинників: знання мови, умов та культури спілку­вання, правил етикету, знання невербальних форм висловлювання (міміки, жестів і т. ін.), ґрунтовних фонових знань і т. ін. Мова тісно пов'язана зі світом її носіїв. Вона відображає не тільки фізичні умови життя, природу, клімат, побут його носіїв, але й їхню мораль, систему цінностей, менталітет, національний характер, відносини між людьми та багато інше - усе те, що складає культуру у широкому етнографічному смислі цього слова" [12, с. 14]. Саме це і складає міжкультурний компонент іншомовного спілкуван­ня. Він виникає тоді, коли до спілкування залучаються представники різних культур, тобто коли мова йде про міжкультурну комунікацію.

Відомо, що спілкування і комунікація є феноменами, які перетина­ються, але їхнє повне ототожнення є не зовсім коректним, оскільки їм притаманні не лише спільні, але й відмінні ознаки. Спільними ознаками є співвіднесеність з процесами обміну та передачі інформації. Стосовно відмінностей можна зазначити, що спілкуванню притаманні характерис­тики міжособистісної взаємодії, а комунікації властиве додаткове зна­чення - інформаційний обмін у суспільстві. Таким чином, спілкування є соціально обумовленим процесом обміну думками і почуттями між людьми у різних сферах діяльності, який реалізується головним чином за допомогою вербальних засобів комунікації, а комунікація на відміну від спілкування є соціально обумовленим процесом передачі інформації як у міжособистісному, так і у масовому спілкуванні різними каналами за до­помогою різних вербальних і невербальних комунікативних засобів [2].

Міжкультурну комунікацію можна трактувати у вузькому і широко­му смислі [13, с. 34-38].

У широкому смислі міжкультурну комунікацію можна трактувати як спілкування носіїв різних культур, різних мов, зрештою - носіїв різних видів національної свідомості. При цьому спілкування відбувається як обмін культурними предметами діяльності, точніше, у вигляді обміну засобами здійснення діяльності, тобто обміну операціями), так і обмін образами свідомості, які асоціюються з конкретними словами і є описа­ними у текстах [10].

У вузькому смислі міжкультурна комунікація може являти собою "спілкування між представниками одного регіону (міста, селища), які належать до різних культур і усвідомлюють себе полікультурними суб'єктами" [9, с. 18]. Заслуговує на увагу й наступне розуміння між-культурної комунікації, згідно з яким це явище представляє собою "осо­бливий етнопсихологічний феномен, який нерозривно пов'язаний з жит­тям індивіда і усього суспільства, оскільки люди можуть задовольняти свої потреби тільки всередині соціуму/іносоціуму, спілкуючись одне з одним, розвиваючи свої здібності й потреби" [5, с. 18].На думку багатьох дослідників процес навчання іншомовного спілку­вання являє собою особливий тип міжкультурної комунікації [1;13; 11].

Використання міжкультурного компоненту у навчанні іншомов­ного спілкування є основою формування міжкультурної компетенції. Взаємозв'язки іншомовної комунікативної компетенції та іншомовного спілкування, міжкультурної компетенції та міжкультурного компоненту іншомовного спілкування ідентичні.

Стосовно кореляції вищезазначених компетенцій, аналіз науково-методичних публікацій показує, що міжкультурна компетенція не за­вжди виокремлюється у якості компонента іншомовної комунікативної компетенції. Проте міжкультурний компонент імпліцитно міститься у інших компетенціях, які складають іншомовну комунікативну компетен­цію (наприклад, мовну, мовленнєву, соціокультурну, соціолінгвістичну та ін. .), оскільки їхня повна реалізація у ситуаціях міжкультурного спіл­кування безпосередньо залежатиме від рівня міжкультурної компетенції комунікантів, оскільки саме вона є своєрідним "пусковим механізмом" інших компонентів іншомовної комунікативної компетенції в умовах міжкультурної комунікації. Наприклад, навіть вибір тих чи інших мов­них та мовленнєвих засобів у спілкуванні представників різних культур, соціальних груп базується на міжкультурній компетенції.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16