М І Гнатюк - Наукові записки в 16 - страница 3

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46 

Найточніший опис кореляції іншомовної комунікативної та міжкуль­турної компетенцій представлений у працях Г. Єлізарової, І. Плужник та М. Корочкіної. Ці дослідники зазначають, що компоненти міжкультурної компетенції співвідносяться з компонентами іншомовної комунікативної компетенції, модифікуючи частину змісту останніх, додаючи до них між-культурний вимір. При цьому не усі аспекти компонентів іншомовної ко­мунікативної компетенції мають "міжкультурний вимір" [3, с. 217]. Крім того, слід враховувати і те, що через їхню специфічність деякі елементи міжкультурної компетенції не можна співвідносити з жодним із компонен­тів іншомовної комунікативної компетенції. Зазначені аспекти необхідні для "освіченого підготованого міжкультурного комуніканта", але можуть бути відсутніми у межах успішно сформованої іншомовної компетенції [3].

Стосовно сутності самого концепту "міжкультурна компетенція" слід зазначити, що існує кілька підходів до його трактування.

У рамках когнітивного підходу він розглядається як когнітивні зна­ння, які втілюються у поведінкових навичках. Метою зазначеного під­ходу є вдосконалення розуміння і підвищення рівня толерантності у при­йнятті інших культур.

Представники поведінкового підходу відзначають можливість адап­тації загальних людських навичок до умов міжкультурної комунікації.

Слід також згадати підхід, згідно з яким "культурною компетенцією можна вважати дію, яка відповідає і ефективно використовується для ви­значення культурної ідентичності конкретної ситуації" [5, c. 53]. Проте заслуговує на увагу те, що попри різноманіття підходів існує загальне положення, яке притаманне більшості з них, і яке полягає у тому, що міжкультурній компетенції відповідає дія, у якій беруть участь представ­ники двох різних культур, які здатні досягнути мети на основі компе­тентної поведінки, яка сприяє розумінню іншої культури [5].

З метою уточнення змісту міжкультурної компетенції наведемо її ви­значення й характеристики, які зустрічаються у наукових розробках.

Міжкультурна компетенція - "це компетенція особливої природи, яка базується на знаннях та уміннях, здатність здійснювати міжкультурне спілкування завдяки створенню для комунікантів спільного значення того, що відбувається, і досягати зрештою позитивного для двох сторін результату спілкування. Міжкультурна компетенція на має аналогії з ко­мунікативною компетенцією носіїв мови й може бути властивою тіль­ки міжкультурному комуніканту. Метою формування міжкультурної компетенції є досягнення такої якості мовної особистості, яке дасть їй можливість вийти за межі власної культури і набути якості медіатора культур, не втрачаючи власної культурної ідентичності" [3, c. 218]. На нашу думку, зазначене трактування міжкультурної компетенції найчіт­кіше й повніше відображає сутність і зміст міжкультурної компетенції. Міжкультурна компетенція означає також готовність і здатність при­ймати адекватні рішення у повсякденних ситуаціях, сягаючи позитивних результатів, здійснюючи вибір адекватних моделей поведінки, і що осо­бливо важливо, зберігаючи свою індивідуальність та розвиваючі здат­ності до самопізнання [5].

До характеристик міжкультурної компетенції дослідники відносять наступні вміння:

-   орієнтуватися у феноменах іншого образу життя, іншої свідомості і системи почуттів, ієрархії цінностей;

-   сприймати й розуміти факти іншої культури, порівнювати їх з влас­ним світоглядом і культурним досвідом, знаходити між ними відміннос­ті й схожості;

-   вступати з ними у діалог, критично осмислювати їх, і тим самим збагачувати власну картину світу

Крім того, німецькі дослідники К. Кнапп і А. Кнапп-Поттхофф пропо­нують виокремлювати наступні необхідні характеристики міжкультур-ної компетенції:

-   розуміння залежності людського мислення, діяльності і поведінки, а також комунікативної діяльності і поведінки від культурно обумовле­них когнітивних схем;

-   розуміння культурної залежності і власного мислення, діяльності й поведінки, а також комунікативної діяльності і поведінки;здатність і готовність до прийняття міжкультурної перспективи;

-   знання галузей рідної і цільової культури, в рамках яких зазначені культури можуть відрізнятися;

-   знання різноманітних комунікативних стилів поведінки і уміння ідентифікувати їх у ситуаціях міжкультурної взаємодії;

-   уміння інтерпретувати феномени комунікативної діяльності і пове­дінки з точки зору культурних детермінант;

-   розуміння основних принципів міжособистісної комунікації;

-   володіння комунікативними компенсаторними стратегіями;

-   володіння стратегіями ідентифікації і аналізу нерозуміння під час спілкування на базі знань культурних відмінностей та їх впливу на кому­нікативну діяльність та поведінку;

-   володіння стратегіями уникати і з'ясовувати нерозуміння у спілку­ванні [14, c. 84-85].

З наведених вище дефініцій і характеристик слідує, що інтерпретації поняття "міжкультурна компетенція", його компонентна наповнюваність різноманітні, але разом з тим їх об'єднує те, що міжкультурна компетен­ція не обмежується наявністю у студентів знань культурних стандартів країни, мова якої вивчається, знань про схожості і відмінності своєї та ін­шої культури. Міжкультурна компетенція являє собою складне поєднан­ня знань, умінь, якостей і здатностей особистості, які забезпечують вибір адекватних засобів і стратегій комунікативної і некомунікативної діяль­ності й поведінки студентів в умовах міжкультурної взаємодії.

Важливим результатом формування міжкультурної взаємодії майбут­ніх перекладачів, на нашу думку, є розвиток у них таких якостей і здат­ностей особистості, як здатність до безперервної освіти, яка передбачає наявність прагнення розширювати знання про культурне і соціокультур-не життя країни, мова якої вивчається, і рідної країни, міжкультурної адаптації, здатності до рефлексії, толерантності і емпатії.

У широкому смислі слова розвиток (тут розвиток міжкультурної ком­петентності) неможливий без рефлексії, яка відноситься до найважли­віших психологічних механізмів, які дозволяють визначити ставлення особистості до власної дії і забезпечити перетворення цієї дії відповідно до умов міжкультурного спілкування. Рефлексія (від пізньолат. reflexio - згин, вигин, звертання назад, відображення) представляє собою фор­му теоретичної діяльності людини, яка спрямована на осмислення своїх власних дій та їх законів, діяльність самопізнання, яке розкриває специ­фіку духовного світу людини [7]. У сучасній педагогічній науці під реф­лексією зазвичай розуміють самоаналіз діяльності та її результатів [8].

Рефлексія дозволяє, з одного боку, аналізувати, корегувати й регулю­вати учбову діяльність, яка спрямована на формування міжкультурної компетенції, з іншого боку - власну мовленнєву та немовленнєву пове­дінку тих, хто навчається під час взаємодії у реальних умовах міжкуль-турної комунікації.

Іншою характерною рисою особистості, яка володіє високим рівнем сформованості міжкультурної компетенції, є толерантність. Розгляда­ючи феномен "толерантність", слід виділити різноманіття трактувань його сутності з позицій різних наук. У філософії толерантність постає як співвідношення Я - ТИ для досягнення спільності, як загальнолюд­ська цінність, як чуттєво-емоційна основа спілкування і один з його засо­бів, який є раціональною складовою спілкування. У етиці толерантність трактується як моральний принцип міжособистісної взаємодії, певний моральний імператив, моральна цінність та моральна якість особистос­ті, яка складається у сукупності з установок на діалог, розуміння й при­йняття "іншого". У психології толерантність є позасвідомою установ­кою, яка полягає у емоційній готовності індивіда до пошуку і досягнення спільності між образом Я і перетвореним у свідомості індивіда образом "іншого". Часто толерантність розглядається як спосіб подолання анта­гонізму та неприйняття. Проте ця позиція не є правомірною, оскільки вона не враховує такої важливої перешкоди у міжособистісних відноси­нах, що покликана подолати толерантність, як байдужість. Таким чином, бути толерантним означає бути небайдужим, уважним і доброзичливим до оточуючих. Толерантна особистість - це особистість, яка здатна ак­цептувати різноманіття світу. "Важливою рисою толерантної особистос­ті є не просто відмова від претензії на монопольне володіння істиною, але й критичність розуміння, здатність поставити усе навколо під сумнів, а потім доказово обґрунтувати свою, чужу або спільну з "іншими" точку зору" [4, c. 42 - 43].

З поняттям толерантності тісно пов'язано поняття емпатія, яке являє собою свого роду один з вищих рівнів толерантності [4]. Завдяки емпа-тії ми набуваємо здатності мимовільного "перевтілення" у інших людей з метою відчути й зрозуміти як вони відчувають, чому вони так діють. Емпатія - це головний шлях самоактуалізації людини [6] і одна з умов вдосконалення особистості. Формування у студентів емпатії як психо­логічного механізму міжособистісної взаємодії пов'язано з розвитком умінь співвідносити своє і чуже, долати страх і невпевненість перед не­знайомими людьми у різних сферах діяльності іншого лінгвокультурної спільноти, брати на себе нові ролі у ситуаціях міжкультурного спілку­вання. Емпатійні уміння дають можливість прогнозувати можливі кому­нікативні невдачі, а також уникати їх. На нашу думку, найбільш значу­щими емпатійними, які слід розвивати у студентів, є наступні:

-   приймати й розуміти позицію іншої людини;

враховувати соціокультурну специфіку партнера по спілкуванню у виборі вербальних та невербальних засобів спілкування;- сприймати і з повагою ставитися до іншої системи цінностей, іншо­го світобачення й світогляду.

Окрім вищезазначених якостей і властивостей показником сформо-ваності міжкультурної компетенції є здатність особистості до адаптації у рамках двох і більше культур, до так званої "міжкультурної адапта­ції" [3]. Особистості, яка володіє цією здатністю, властиві такі якості, як повага і толерантне відношення до культурної самобутності народів інших країн і свого народу, готовність і здатність змінювати стереотипні уявлення, долати пересуди у зв'язку з набуттям нових знань і досвіду, усвідомлення і прояв себе як рівноправного й повноцінного учасника-субєкта діалогу культур, здатного здійснювати міжкультурну взаємодію. З цього слідує, що міжкультурна адаптація інтегрує у собі усі вищезазна­чені якості та здатності особистості.

Зрештою, найважливішим результатом формування міжкультурної компетенції майбутніх перекладачів повинна стати здатність до безпе­рервної освіти і самовдосконалення у напряму полікультурності.

Підсумовуючі усе сказане, виокремлюємо наступні складові між-культурної компетенції, формування й розвиток яких можливі на осно­ві використання міжкультурного компоненту у навчанні іншомовного спілкування і необхідне для студентів-лінгвістів.

Відзначимо, що формування міжкультурної компетенції при засто­суванні міжкультурного компоненту можливе лише на основі розвитку усіх видів мовленнєвої діяльності у їхньому взаємозв'язку і взаємоза­лежності, оскільки міжкультурний вимір (компонент) існує в усіх компе-тенцій, які складають іншомовну комунікативну компетенцію.

Як підсумок, зазначимо також, що формування міжкультурної компе­тенції є на сьогодні не просто модною проблемою сучасної методичної науки. Воно є необхідним і актуальним для суспільства в цілому і для конкретної особистості, зокрема для її розвитку. Недостатня увага до формування міжкультурної компетенції в процесі навчання іноземного спілкування може призвести до проблем майбутніх випускників у їхній професійній діяльності під час взаємодії з носіями іншої та рідної куль­тури, оскільки міжкультурна компетенція - це компетенція особливої природи, яка є суттєвою рисою зрілої особистості, а її формування без­посередньо пов'язане з процесом само ідентифікації, набуттям особистої і національної гідності.

Література:

1.    Асламова Т. В. Методика организации взаимодействия студентов в про-
цессе обечения устному общению (английский язык, неязыковый вуз): дис. ...
канд. пед. наук. - М., 2001.

2.         Грушевицкая Т. Г. Основы межкультурной коммуникации: учеб. для сту-дентов вузов / Т. Г. Грушевицкая, В. Д. Попков, А. П. Садохин. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. - 352 с.

3.Елизарова Г. В. Формирование межкультурной компетенции студентов в процессе обучения иноязычному общению: дис. ... д-ра пед. наук. - СПб., 2001. - 317 с.

4.Комогоров П. Ф. Формирование толерантности в межличностных отно­шениях студентов высшего учебного заведения: автореф. дис. ...канд. пед. наук. (13. 00. 08) / П. Ф. Комогоров; КГУ - Курган, 2000. - 22 с.

5.Корочкина М. Г. Формирование межкультурной компетенции в техни­ческом университете: дис. ... канд. пед. наук. - Таганрог, 2000.

6.Маслоу А. Способы поведения, ведущие к самоактуализации. "Твое здо­ровье". - М., 1991. - № 2. - С. 26-31.

7.Словник іншомовних слів. Режим доступу http://www. rozum. org. ua/ index.

8.Соколова Л. А. Рефлексивный компонент деятельности как необходимое условие развития учителя и учащегося // Иностранные языки в школе. - М., 2005. - №1.

9.Сысоев П. В. Культурное самоопределение обучающихся у условиях языкового поликультурного образования // Иностранные языки в школе. - М.,

2004. №4.

10.Тарасов Е. Ф. Межкультурное общение - новая онтология анализа языкового сознания // Этнокультурная специфика языкового сознания. - М.,

1996. - С. 7-22.

11.Тарасова Л. В. Формирование готовности младших школьников к меж­культурному иноязычному общению: Начальные классы школ с углубленным изучением немецкого языка: Дис... . канд. пед. наук: 13. 00. 02. - Томск, 2005.

12.Тер-Минасова, С. Г. Язык и межкультурная коммуникация / С. Г. Тер-Минасова. - М.: СЛОВО/SLOVO, 2000. - 262 с.

13.Фурманова В. П. Межкультурная коммуникация и культурно-языковая прагматика в теории и практике преподавания иностранных языков (языковой вуз): дис... . докт. пед. наук. - М., 1994. - 475 с.

Knapp, Karlfried / Knapp-Potthoff, Annelie: Interkulturelle Kommunikation, in: Zeitschrift fur Fremdsprachenforschung 1/1990: 62-93.УДК 159. 922. 4

Введенська Т. Ю.,

Національний гірничий університет, м. Дніпропетровськ

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АККУЛЬТУРАЦІЇ УКРАЇНЦІВ У США

The author explores a set of factors that determine the efficiency and success of a person adaptation in a new cultural environment taking as an example the cases of Ukrainian immigrants who came to America in the 90-s of the XXth century. The empirical study of "American Ukrainians" demonstrated higher indices of social and psychological adaptation, inner locus of control and lower uncertainty avoidance than indigenous Ukrainians.

Key words: Acculturation, social and psychological adaptation, locus of control, uncertainty avoidance, intercultural communication.

Автор статті досліджує проблему, яка пов'язана з визначенням факторів, що можуть сприяти успішної адаптації людини до іншого культурного середовища, на прикладі історій українців - іммігрантів, які приїхали до США в 90-хрокахХХ сторіччя. Емпіричні дані, яки булі отри­мані в результаті дослідження, говорять про більш високий ступень соціально-психологічної адаптації, локусу контролю та терпимості до невизначеності в українців яки живуть в Америці порівняно з українцями на батьківщині.

Ключові слова: аккультурація, соціально-психологічна адаптація, локусу контролю, терпимість до невизначеності, міжкультурна комунікація.

З моменту першої хвилі масової імміграції тисячі років назад україн­ські американці заснували узгоджену та динамічну спільноту. На даний момент в Америці функціонують українські юнацькі та студентські ор­ганізації, наукові та професійні об'єднання, жіночі асоціації, об'єднання ветеранів, місцеві клуби, публікуються книги, газети та журнали україн­ською мовою. В 1968 році в Гарварді било створено Центр Українознав­ства, який складається з кафедр української історії, мови та літератури. Пізніше кафедри українознавства почали створювати і в інших коледжах та університетах. В 1968 році в Вашингтоні було урочисто відкрито пам'ятник Тарасу Шевченко.

Вищеописані аспекти суспільного життя українських американців за­свідчують про динамічний і масштабний характер залучення українців до життя в американському суспільстві, тому дослідження цих явищ і вивчення психологічних аспектів адаптації українців до американської культури є актуальним.

В останній час певний інтерес до проблеми психологічної адаптації спостерігається в роботах вітчизняних психологів (Н. Д. Левітова, Ф. Б. Басіна, В. В. Століна, Ф. Є. Василюка і ін.)

© Введенська Т. Ю., 2010Розгляд фактів та ідей, що відносяться до проблеми соціально-психологічної адаптації на рівні особистісних механізмів, дозволя­ють робити висновки про те, що більшість конкретних проблем кросс-культурної адаптації ще не вирішені, оскільки немає впевненості в тому, що основні адаптивні механізми вже повністю відомі психологічній на­уці. Не достатні знання про те, яким чином у складних ситуаціях адап­тивні механізми складають певні комплекси та дозволяють особистості прийти до адаптивного стану, долаючи ці ситуації. Робляться спроби визначити чіткі критерії адаптивного стану особистості, її соціально-психологічного стану як стану динамічної взаємодії з середовищем.

Існує багато визначень поняття "адаптація" - так, в одному з останніх словників антропологічних термінів приводиться наступне тлумачення цього поняття: "Адаптація - процес взаємного пристосування між куль­турним та зовнішнім середовищем, спрямований на виживання й ста­більність соціальної системи. У вузькому біологічному значенні адапта­ція припускає, що організм перетерплює зміни у своїй формі й у своєму поводженні, які призводять до формування якостей, що дають йому змо­гу вижити в певних умовах. У контексті антропології, адаптація означає, що культура є продуктом взаємодії між зовнішнім середовищем і стра­тегією життєдіяльності, тобто особливою технологією освоєння при­родних ресурсів, економічною та соціальною структурою" [1]. Етнологи розрізняють матеріальну й соціальну адаптацію. Під матеріальною адап­тацією розуміють влаштування осель, стиль в одязі, технологію життє­забезпечення й пов'язані з нею ритуали. Соціальна адаптація включає в себе і, насамперед, форми соціальної та економічної організації життя людини. При цьому форми адаптації є гнучкими, мають нескінченну без­ліч варіацій, реагують на зміну в середовищі існування та у відносинах з іншими групами людей [7].

Одночасно, культурній екології властиве розуміння людського сус­пільства як "системи, що самоорганізуються, здатна сприйняти інформа­цію про зміни стану навколишнього середовища й змінити певні харак­теристики соціокультурної системи" [5]. Тому, крім вивчення того, яким чином соціокультурна система, як ціле адаптується до свого навколиш­нього середовища, що також трактується як ціле, культурна екологія до­сліджує й інший, не менш важливе питання: яким чином частини культури (соціальні інституції, культурні моделі) адаптуються один до одного [8].

У радянській спеціальній літературі зустрічається наступне (більш ши­роке) розуміння соціальної адаптації: це "підсумок процесу змін соціальних, соціально-психологічних, морально-психологічних, економічних і демогра­фічних відносин між людьми, пристосування до соціального середовища" [2].

Одним з найважливіших принципів теорії соціально-психологічної адаптації особистості А. А. Налчаджана є наступне твердження: у склад­них проблемних ситуаціях адаптивні процеси особистості проходять за участю не окремих, ізольованих механізмів, а їхніх комплексів. Ці адап­тивні комплекси, знов і знов актуалізуючись і використовуючись у по­дібних соціальних ситуаціях, закріплюються в структурі особистості і стають подструктурами її характеру. Вивчення стійких адаптивних комп­лексів є одним зі шляхів розвитку наукової характерології [6].

Культурну адаптацію - у широкому сенсі розуміють як складний процес, у випадку успішного завершення якого людина досягає відпо­відності (сумісності) з новим культурним середовищем, приймаючи її традиції як свої власні і діючи відповідно до них. Звичайно виділяють внутрішню сторону адаптації, що виявляється в почутті задоволеності і повноти життя, і її зовнішню сторону, що виявляється в участі індивіда в соціальному і культурному житті нової групи, повноправній міжособис-тісній взаємодії з її членами [3].

Беннет пов'язує культурну адаптацію та особистісний ріст з метою виділення етапів особистісного росту індивідів, які взаємодіють із пред­ставниками інших культур і отримують соціальну підтримку. Відповідно до цієї моделі, у процесі успішної культурної адаптації індивід прохо­дить три этноцентристських етапи (заперечення розходжень; захист від розходжень з їхньою оцінкою на користь своєї групи; мінімізація розхо­джень) і три этнорелятивютських етапи (прийняття розходжень; адапта­ція до культурних або групових розходжень, тобто здатність не тільки їх визнавати, але і діяти відповідним чином; інтеграція, тобто застосування этнорелятивизму до власної ідентичності) [9].

Останнім часом міжкультурне пристосування стали розглядати як багатоаспектний процес, що включає в себе не тільки збереження пози­тивного емоційного стану і психічного здоров'я мігрантів, але і набуття ними соціальних умінь і навичок, необхідних для успішного виконання завдань повсякденного життя. Утім, у багатьох дослідженнях виявлена кореляція між цими двома сторонами пристосування [4].

Триандис виділяє п'ять етапів процесу адаптації візитерів [11].

Перший етап, називаний "медяним місяцем", характеризується ен­тузіазмом, піднятим настроєм і значними надіями. Дійсно, більшість до­бровільних мігрантів прагнуть жити, учитися або працювати за кордо­ном. Багатьох з них чекають на новому місці: відповідальні за прийом люди намагаються, щоб вони почували себе "як удома", і навіть забез­печують деякими привілеями.

Але цей етап швидко проходить, а на другому етапі адаптації незвич­не навколишнє середовище починає здійснювати свій негативний вплив. Наприклад, іноземці, що приїжджають у нашу країну, зіштовхуються з некомфортними, з погляду європейців або американців, житловими умо­вами, переповненим суспільним транспортом, складною кримінальноюобстановкою і багатьма іншими проблемами. Крім подібних зовніш­ніх обставин у будь-якій новій для людини культурі на неї впливають і психологічні фактори. Недостатнє знання мови і культурних звичаїв загострюється почуттями взаємного нерозуміння з місцевими жителя­ми і неприйняття ними. Усе це приводить до розчарування, замішанню, фрустрації і депресії. У цей період "чужинець" намагається утекти від реальності, спілкуючись переважно з земляками та обмінюючись з ними враженнями про "жахливих аборигенів".

На третьому етапі симптоми культурного шоку можуть досяга­ти критичного прояву, що виявляється в серйозних хворобах і почутті повної безпорадності. Не спроможні успішно адаптуватися в новому середовищі візитери-невдахи "виходять з неї" - повертаються додому раніш зазначеного терміну. Складніше приходиться тим іммігрантам, які можуть вибрати переїзд в іншу країну і навіть відхід з життя. Однак набагато частіше мігранти одержують соціальну підтримку оточення і переборюють культурні розходження - вивчають мову, знайомляться з місцевою культурою.

На четвертому етапі депресія повільно змінюється оптимізмом, від­чуттям впевненості і задоволення. Людина почуває себе більш пристосо­ваною і інтегрованою до життя суспільства.

П'ятий етап характеризується повною - або довгостроковою, за тер­мінологією Берри, - адаптацією, що має на увазі відносно стабільні зміни індивіда у відповідь на вимоги середовища [10]. В ідеалі процес адап­тації приводить до взаємної відповідності середовища і індивіда, і ми можемо говорити про його завершення. У випадку успішної адаптації її рівень приблизно відповідним рівню адаптації індивіда на батьківщині. Однак не слід ототожнювати адаптацію в новому культурному середови­щі з простим пристосуванням.

Щоб розглянути та дослідити психологічні аспекти соціально-психологічної адаптації українців до американської культури було про­ведене емпіричне дослідження, гіпотезою якого було припущення про те, що більш високі показники соціально-психологічної адаптованості будуть мати іммігранти-українці з внутрішнім (інтернальним) локусом контролю та низькими показниками нетерпимості до невизначеності со­ціального середовища. Дослідження проводилося в 2008 році.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16