М І Гнатюк - Наукові записки в 16 - страница 30

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46 

Отже, Г. -Ґ. Ґадамер акцентує на тому, що окремі місця в тексті бу­вають неперекладні і завдання перекладача, передовсім, полягає в тому,щоб зрозуміти зміст сказаного і засобами своєї мови передати його, іншими словами - проінтерпретувати. Тобто перекладач повинен про­читати текст, зрозуміти, перекласти і зробити зрозумілим для інших. Переклади мають бути легкими для сприймання і розуміння, до того ж чіткими і передавати суть змісту. На думку Г.-Ґ. Ґадамера, однією з по­милок перекладу є те, що перекладач намагається відтворити текст бук­вально: "Da ist einmal der schreibende Autor, der, statt des treffenden Wortes sich zu bedienen, in leere Konvention abgeglitten war, und dann droht das gleiche noch einmal beim Ubersetzer, der das Konventionelle und Leere ftir wirklich Gesagtes halt. So wird die Nachricht des Textes, die immer schon in der Vorlage ungenau ist, in der Ubersetzung vollends ungenau, und zwar gerade, weil man genau sein will und jedes Wort wiedergeben mochte, auch die leeren Worte" [7, с. 279]; "Спочатку автор тексту замість того, щоб використати потрібне слово, вдається до загальних порожніх фраз, а по­тім ще раз виникає така небезпека, коли перекладач сприймає загальне і порожнє як таке, що начебто вагоме. Отже, повідомлення, що міститься в тексті та в основі своїй хибне, у перекладі стає ще більш спотворе­ним, і саме тому, що перекладач прагне бути точним і відтворити кожне слово, переклад стає порожнім повідомленням" - (переклад мій, Н. П). Розмірковуючи далі, мислитель доходить висновку, що автор має уни­кати порожніх фраз, інакше він не зможе переконати читача. "Усю силу переконання автор повинен шукати в застиглих письмових знаках" [1, с. 146]. Оскільки автор не знає, яких саме думок читач не розуміє, він не може дати йому (читачеві) пояснень. Говорячи словами Поля Рікера, французького філософа, доля твору виходить "за межі завершеного об­рію його автора" [8, с. 105]. Зазначимо, що концепції інтерпретації літе­ратурного тексту П. Рікера суголосні з концепціями Г.-Ґ. Ґадамера, поза-як вони побудовані на гайдеґґерівській онтології Dasein.

Характеризуючи особу перекладача й водночас читача-інтерпретатора, Г.-Ґ. Ґадамер покликується на цитати Фрідріха Шлеґеля, німецького фі­лософа та письменника кінця XVIII початку ХІХ століття: "Um jemanden zu verstehen, muB man erstlich kltiger sein als er, dann ebenso klug und dann ebenso dumm. Es ist nicht genug, daB man den eigentlichen Sinn eines konfusen Werkes besser versteht, als der Autor es verstanden hat. Man muB auch die Konfusion selbst bis auf die Prinzipien kennen, charakterisieren und konstruieren konnen" [7, с. 280]; Для того, щоб когось зрозуміти, треба, по-перше, бути розумнішим за нього, по-друге, настільки ж розумним як і недотепним. Замало зрозуміти безпосередній зміст заплутаного твору краще, ніж його розумів сам автор. Треба також знати основну причину цієї заплутаності, вміти схарактеризувати й реконструювати її" - (переклад мій, Н. П).

Г.-Ґ. Ґадамер формулює основний принцип герменевтики: "Lesen und Ubersetzen haben einen Abstand zu iberwinden. Jeder Abstand, und nichtnur der Zeitenabstand, bedeutet fir das Verstehen, wie ich gezeigt habe, viel, Verlust und Gewinn" [7, с. 280]; "Читання і переклад повинні подолати від­стань, що існує між ними. Будь-яка відстань, і не тільки у часі, як я вже зазначав, багато важить для розуміння - і втрати, і здобутки" - (переклад мій, Н. П). На читача, як і на перекладача, впливає, виходячи з міркувань мислителя, ще й людський фактор, тобто спілкування з людьми, з їхнім розумінням тексту. Науковці виокремлюють ще й внутрішній фактор. Про це свого часу писав відомий дрогобицький теоретик літератури, славіст і компаративіст Марк Гольберг: "... у самому тексті закладені можливості для різноманітних інтерпретацій. Інакше кажучи, кожний текст має свій інтерпретаційний потенціал, який визначає здатність його включатися в нові історико-культурні контексти, долати час та простір, ставати близь­ким і зрозумілим багатьом поколінням сприймаючих" [2, с. 11].

Аналізуючи всі ці аспекти та враховуючи авторський стиль, пере­кладач повинен створити "переклад", який легко читається. "Eine lesbare Ubersetzung ist, wenn sie auch noch einigermaBen ,zuverlaBig' ist, schon viel, ja beinahe alles, was man sich als Autor oder als Ubersetzer winschen kann (oder als Leser)" [7, с. 282]; "Переклад, що легко читається, до того ж ще й, певною мірою, 'достовірний' - це вже багато, якщо майже не все, чого можна побажати собі як авторові чи як перекладачеві або читачеві" - (пе­реклад мій, Н. П). Світова практика "високого мистецтва" знає такі пере­клади (Г.-Ґ. Ґадамер наводить приклади класичних літератур - грецької та латинської), коли новий перекладач не може дорівнятися до вже існуючо­го перекладу. Важливим моментом є ще й те, що кожен літературний жанр має свої особливості. Наприклад, сюжети романів російських класиків при перекладі, на думку мислителя, не потребують якогось специфічного до­бору слів для оповіді. "Die Kunst des groBen Erzahlens ist ein eigenes Wunder, das selbst in Ubersetzungen fast ungeschmaler ist" [7, с. 283]; "Мистецтво ве­ликої оповіді - це диво, яке в перекладах залишається майже неспотворе-ним"- (переклад мій, Н. П). Відомо, що Г.-Ґ. Ґадамер дуже багато читав. У студентські роки, навчаючись у Марбурзькому університеті, він відвід­ував різні вечори, на яких читали твори грецької та світової літератури. Саме читання допомогло Г.-Ґ. Ґадамеру сформувати світогляд. Це згодом дало можливість науковцеві зробити блискуче узагальнення, що літерату­ру зробило "літературою якраз поширення культури читання" [1, с. 150]. "So muB man heute fast sagen, "Literatur" verlangt nach Ubersetzung - eben weil sie Sache der Lesekultur ist. Tatsahlich ist das Geheimnis des Lesens wie eine groBe Brticke zwischen den Sprachen. Auf ganz verschiedenen Niveaus scheint es die gleiche hermeneutische Leistung, zu lesen und zu Ubersetzen" [7, с. 282]; "Отже, сьогодні можна сказати, 'література' вимагає перекладу якраз тому, що переклад - це аспект культури читання. Справді, таємниця читання полягає в тому, що вибудовується великий міст між мовами. Назовсім різних рівнях переклад і читання видаються аналогічним герменев-тичним процесом", - (переклад мій, Н. П). Продовжуючи свої роздуми, вчений доходить висновку, що обидва ці процеси є вже інтерпретацією (Auslegung), так як вони змінюють, трансформують зміст прочитаного тексту і створюють нову текстову цілість із звуків та слів.

Гольберг М. Я. зазначав: "Процес інтерпретації має двоєдину осно­ву: осягнення смислу твору і можливостей інтерпретатора. Відомий афо­ризм: "Твір пропонує, читач вибирає". Якоюсь мірою це відбиває осо­бливості інтерпретаційного процесу. Та все ж справа виглядає значно складніше. Читач не просто вибирає, а й намагається співвіднести твір із своїм власним світобаченням, привласнити твір собі, зробити частиною свого світу" [2, с. 10]. Це ж стосується й особи перекладача, але перекла­дач, на відміну від читача, залишає переклад як свідчення своєї роботи, як "міст між двома мовами" [1, с. 152].

Отже, переклад безпосередньо є герменевтичною проблемою і про­цесом інтерпретації, як і читання. Перекладач, у процесі перетворення чужомовного тексту, мусить ураховувати всі чинники впливу на процес написання. Основне ж завдання полягає в тому, щоб зрозуміти (осягну­ти) твір і донести зрозуміле до інших.

Література:

1.Ґадамер Г. Ґ. Читання і переклад // Герменевтика і поетика. - Київ: Юні-верс, 2001. - С. 145-152.

2.Ґольберґ М. Я. Інтерпретаційний потенціал як герменевтична проблема // Studia hermeneutica. Герменевтика тексту: між істиною і методом. - Дрого­бич: Коло, 2003. - С. 9-18.

3.Зубрицька М. Homo legens: читання як соціокультурний феномен. -Львів: Літопис, 2004. - 351 с.

4.Савенець А. Герменевтика в перекладознавстві: від онтології значення до значення онтології // Studia hermeneutica. Герменевтика тексту: між істи­ною і методом. - Дрогобич: Коло, 2003. - С. 253-264.

5.Цурганова Е. А. Герменевтика // Западное литературоведение XX века: Энциклопедия. - Москва: Intrada, 2004. - С. 100-102.

6.Цурганова Е. А. Интерпретация // Западное литературоведение XX века: Энциклопедия. - Москва: Intrada, 2004. - С. 163-164.

7.Benjamin W. The Task of Translator // Benjamin W. Illuminations. Ed. with an introduction by H. Arendt. - New York, 1973. - P 40-93.

8.Gadamer H-G. Lesen ist wie Ubersetzen // Gadamer H.-G. Asthetik und Poetik. Gesammelte Werke. - Band VIII. - Ttibingen, 1993. - S. 279-285.

9.Rikoeur. Egzystencja i hermeneutika. Rozprawy o metodzie. - Warszawa, 1985. - S. 105-106.

10.       Steiner G. After Babel. Aspects of languages and translation. - Oxford -
New York, 1992. - 368 p.УДК 81'246. 2+81'276. 11

Палінська О. М.,

Міжнародний інститут освіти, культури та зв'язків з діаспорою НУ "Львів­ська політехніка"

ЗМІШУВАННЯ МОВНИХ КОДІВ В ІДІОЛЕКТІ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

У статті проаналізовано причини і механізми змішування мовних кодів в ідіолекті Ольги Кобилянської: українського, німецького та польського. Ключові слова: змішування кодів, перемикання кодів, ідіолект.

The author of the article analyses code-mixing reasons and mechanisms of Ukrainian, Polish and German languages in Olha Kobylyanska's idiolect. Key words: code-mixing, code-switching, idiolect.

Дослідження змішування мовних кодів - цікава і перспективна галузь досліджень із теорії мовних контактів. Серед фундаментальних праць із цього приводу варто назвати дослідження Пітера Майскена [2], де він подає детальну типологію ситуацій змішування мовних кодів. У лінгвіс­тичних дослідженнях існує поширена практика використовувати термі­ни "змішування кодів" і "перемикання кодів" як взаємозамінні, а також є низка досліджень, де термін "змішування кодів" використовується для опису і перемикання кодів, і масових запозичень.

Тоді як термін "перемикання кодів" підкреслює перехід білінгва від однієї граматичної системи до іншої, термін "змішування кодів" перед­бачає наявність гібридних форм, що пов'язані з обома граматиками. Ін­шими словами, змішування кодів підкреслює формальні аспекти мовних структур або лінгвістичної компетенції, тоді як перемикання кодів під­креслює мовну активність (linguistic performance).

На відміну від перемикання мовних кодів, змішування відбувають­ся невмотивовано, "випадково", вони не мають мети, а навпаки, нерідко утруднюють спілкування, заплутують смисл сказаного. У кожному разі змішування - це відхилення від норми певної мови. Вважаємо, що ціл­ком виправданим є використання стосовно такого роду мовних помилок терміна девіація у його розумінні, запропонованому Ф. С. Бацевичем, оскільки у виникненні цього явища задіяні як порушення у сфері мовних форм, так і порушення, пов'язані з прагматичними (комунікативними) невдачами [4, с. 17]. Причини і, відповідно, типи мовленнєвих девіацій визначаються, як правило, з урахуванням їх рівневої приналежності (фо­нетичні, граматичні, лексичні тощо), але слід мати на увазі, що проце­си ці відбуваються не лінійно, а з урахуванням специфіки процесів по­родження мовлення. У 70-х рр. минулого століття переважали рівневі моделі породження мовлення, зокрема, С. Д. Кацнельсон зазначав: "від

© Палінська О. М., 2010активізованих елементів свідомості до окремих подій і станів, від подій і станів до пропозицій і мисленнєвих структур складнішого порядку, від глибинних семантико-синтаксичних структур до поверхневих речень, оснащених лексемами і граматичними формами, і від останніх до... фо­нологічних структур - таким є в загальних рисах шлях, який здійсню­ють елементи свідомості в процесі породження мовлення" [5, с. 127]. В останні роки переважають інтегративні моделі породження мовлення, що враховують еквифінальність виформування мовлення (див., зокр., [4, с. 34 і далі]), згідно з якими процес вербалізації здійснюється не як чітка зміна етапів, а з порушенням порядку слідування стадій у різних типах мовлення. Це можна чітко простежити на матеріалі девіацій, причиною виникнення яких є змішування мовних кодів.

На вибір конкретного слова чи певної граматичної конструкції із вну­трішнього ідіолекту мовця впливає значна кількість чинників - власне семантичні, фонетичні, словотвірні, цитатні, стилістичні, стильові та ін. Якщо ж у розпорядженні мовця є відповідний матеріал декількох мов, то завдання вибору відповідних одиниць ще більше ускладнюється. У про­цесі породження мовлення мовець може використовувати синтаксичні конструкції однієї мови, заповнюючи їх лексичним матеріалом іншої. На етапі вербалізації переважають власне лінгвальні чинники, однак у кож­ному конкретному випадку спостерігається переважання або структурно-синтаксичних, або власне лексико-семантичних чинників [4, с. 78], тому можна говорити про особливості побудови поверхневої синтаксичної та поверхневої лексико-семантичної структур висловлювання, маючи на ува­зі тісний зв'язок цих структур і певну умовність їх членування.

У процесі побудови висловлювання полілінгвом добір мовних засобів різного рівня є, по суті, вибором у межах синонімних засобів (охоплю­ючи міжмовну синонімію). Це комунікативно зумовлений вибір, тобто процедура, результатом котрої є нормативне заповнення лексичними елементами, що мають ролеві структури, які не збігаються [3, с. 221]. Відповідно до того, наскільки вдалим є вибір мовного засобу, створю­ються нормативні або ж девіантні (у межах певного мовного коду) ви­словлювання. Ми здійснюємо аналіз змішування українсько-німецького й українсько-польського мовних кодів з урахуванням девіацій як на рівні вербалізації, так і на структурно-синтаксичному рівні.

Українська / німецька

Дослідники, що вивчали проблему побутування німецької мови на Україні, загалом досить детально опрацювали фонетичну, морфологічну та синтаксичну інтерференцію, якої зазнала німецька мова під впливом української та інших сусідніх мов, що побутували в краю. Натомість лексико-семантична інтерференція, що ґрунтується на ототожненні різ­номовних референтів, залишається найменш вивченою. Зокрема, мож­на відзначити, що у німецькій мові, якою послуговувалася Ольга Ко-билянська (т. зв. Buchenlandisch), є ряд лексем, засвоєних з української та румунської мов. Це, зокрема, назви місцевих реалій (Pisanki), страв (Mamaliga, Pirogi), предметів побуту (Kopize, Kolibe). У деяких словах відзначається зміна семантичної системи, зумовлена впливом автохтон­них мов: "sich stopfen" вживається у значенні "тіснитися" (замість власне німецького "sich engen") - для порівняння, нім. stopfen має значення "на­бивати (люльку), начиняти", тоді як у власне німецькому відповіднику активується значення eng - "вузький, тісний". Також у листуванні засвід­чено калькування фразеологізмів (sich zu eine Arbeit nehmen - "братися до роботи"). У німецьких текстах засвідчена наявність буковинських ви­гуків: No! (вагання, сумнів); Au wa! (байдужість).

Загалом слід відзначити, що інтерферентний вплив автохтонних мов на німецьку мав здебільшого спорадичний характер. Німецьку мову письменниця засвоювала більшою мірою через читання художньої літе­ратури, ніж через усне спілкування, тому і формування співвідношень між мовами відбувалось за типом академічного білінгвізму.

Натомість українська мова зазнавала значного впливу більш престиж­ної німецької мови. За спостереженням О. Огуя, німецька мова лежала в основі майже 15% буковинських діалектизмів початку ХХ ст. [9, с. 31]. Щоправда, Ольга Кобилянська в основному вдається до перемикання ко­дів, а не до змішування, і у її мовленні, особливо в художніх текстах, пи­тома вага лексичної інтерференції відчутно менша, ніж загалом у західно­українській, зокрема буковинській мові того часу (на це звертали увагу ще її сучасники, зокрема Леся Українка). Зустрічаються лише окремі лексеми: урльоп "відпустка" (нім. Urlaub), гратулювати "вітати" (нім. gratulieren), пуцувати "чистити" (нім. putzen) та ін. Ці та ряд інших лексем засвоюва­лися як через польську мову, так і безпосередньо з німецької.

Значно більше у текстах Ольги Кобилянської представлена синтак­сична інтерференція німецької мови. Передусім це виявляється у виборі порядку слів у реченні.

Вивчення порядку слів у реченні є важливим, зокрема, у досліджен­нях синтаксису зв'язного мовлення, синтаксису тексту, тому що порядок слів у реченні, яке є елементом зв'язного тексту, відображає не лише логіко-граматичний зв'язок між членами речення, але підпорядковується також вимогам мовлення. Взаємне розташування підмета і присудка, з одного боку, і другорядних членів речення - з другого, визначається гра­матикою, ритмом і мелодикою, комунікативним членуванням речення, зв'язками всередині надфразових єдностей. Для літературної мови важ­ливими також є індивідуальні особливості авторського стилю.

Якщо декількома мовами різних структур (із закріпленим і вільним порядком слів у реченні) користується білінгв, то у його мовленні спо­стерігатиметься як розмивання чіткого порядку слів у мові, де цей поря­док є, так і нав'язування його мові, де він відсутній.

Розглянемо детальніше, як впливає наявність фіксованого порядку слів у німецькій мові на українське мовлення Ольги Кобилянської.

На відміну від української, у німецькій мові місце присудка у голов­ному реченні чітко обмежене. Змінювана частина присудка може стояти залежно від типу речення або на першому, або на другому місці, а не­змінювана (відокремлюваний префікс, другий дієприкметник, інфінітив, предикатив) - на останньому. При прямому порядку слів підмет стоїть перед присудком, при зворотному - після, причому другорядні члени ре­чення знаходяться на першому місці.

Ольга Кобилянська часто використовує у своїх текстах конструкції, що відповідають німецьким реченням зі зворотним порядком слів:

Вам, дорога пані, хочу я із зближенням Нового року, хоть се, може, і по-старосвітськи, пожелати всього добра і кріпкого здоров'я та потіхи і слави з Ваших діточок [7, c. 382].

Бачимо, що додаток, розташований на першому місці в реченні, вима­гає, за німецьким зразком, зворотного порядку слів - присудок, а потім підмет. Письменниця часто використовує такий порядок слів, насампе­ред у ранніх творах, писаних по-німецьки і згодом перекладених нею на українську мову - "Людина", "Царівна" та ін.:

З наймолодших літ мала вона завсіди свій розум! [6, c. 67].

В останній хвилині пізнаєш ти ще, що батько - головародини[..] [6, c. 69].

Щось у дві неділі після сеї розмови вернув радник сильно підпитий додому [6, c. 66].

Цією ж моделлю речень рясніють листи письменниці, стиль яких тя­жіє до розмовного. Часто у листах зустрічаються і власне німецькі встав­ки, до прикладу:

Manchmal rtihrt mich das ungemein und manchmal bin ich so mtide an der Seele, dafi es nur eine Lust ist, auf seine schdnen Briefe zu antworten [Іноді це дуже мене зворушує, а іноді я така втомлена душею, що аби тільки дати відповідь на його гарні листи (нім.)] [8; c. 238].

У листах паралельно використовуються обидві конструкції - і україн­ська, і німецька, для порівняння:

Ваш лист одержала я [8, c. 225].

Вашу розвідку я прочитала [8, c. 234].

Слід відзначити, що у текстах Ольги Кобилянської пізнішого часу зво­ротний порядок слів за німецьким зразком майже не використовується.

Однією з особливостей німецької мови є те, що присудок завжди виражений дієслівною формою; навіть в іменному присудку повинна бути іменна зв'язка, натомість як в українській мові зв'язка в теперіш­ньому часі звичайно відсутня. О. Кобилянська використовує подекудидієслово-зв'язку і в українських реченнях, особливо часто - в листах.

Я тепер є цілком простий робітник [...] [8, c. 228].

Нині є перший вечір, відколи я з гір вернула[...] [8, c. 227].

Головною ініціаторкою його єсть пані Матковська; вона ніби чис­литься до старої партії, єсть, однак, дуже і дуже толерантна жінка

[7, c. 266]

Для порівняння - німецькі речення з того ж листа: Das ist meine Morgenseele [Це моя поранкова душа (нім.)] [8, c. 228]. Die Morgenseele ist ein Neutrum [Поранкова душа - середнього роду (нім.)] [8, c. 228]

Окрім побудови окремих речень за певними німецькими синтаксич­ними моделями, слід відзначити також тенденцію до нагромадження синтаксичних конструкцій, схильність до побудови складних речень з кількома (нерідко - чотирма-п'ятьма) підрядними, що характерно для ні­мецької мови, але зазвичай не властиво українській:

Я мала різні плани на літо, але через слабість мамину я не могла сього місяця з своїми працями упоратися, що мала їх до Німеччини відсилати, - та й з тим і не можу собі нічо на літо заробити, аби де в гори виїхати

[8, c. 241].

Загалом можемо стверджувати, що для ідіолекту Ольги Кобилянської більш властиве перемикання українсько-німецького мовного коду, аніж їх змішування. Хоча саме змішування цих мовних кодів було поширеним явищем, про що свідчать, зокрема, записи у щоденнику брата письмен­ниці Володимира. Чергуючи у своєму щоденнику українські й німецькі записи, він нерідко змішує ці мови, причому, на відміну від перемикання кодів, відбувається це невмотивовано. Зокрема, нерідко зустрічаються такі записи:

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16