М І Гнатюк - Наукові записки в 16 - страница 5

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46 

Така трансформація також не заважає одночасній актуалізації двох значень прецедентного висловлювання завдяки згадуванню оригінальної форми у тексті раніше. Порівняння зовнішньої політики Франції із не­вдалою спробою захистити країну від неминучої небезпеки викликатиме у читача скептичне сприйняття таких спроб французького президента. Більше того, оскільки прецедентна ситуація є історичною подією, читачі знають, який був її результат, і відбувається нав'язування авторського бачення теперішньої ситуації як неминучої невдачі у майбутньому.Підсилення маніпулятивної функції прецедентних феноменів відбу­вається за рахунок того, що у свідомості мовців вербальні прецедентні феномени існують у сталій, незмінній, легко впізнаваній формі, і, незва­жаючи на заміну одного компонента, мовці здатні відтворити оригіналь­ну форму трансформованої одиниці. Наприклад, у статті "Less Vegas" (Time, August 31, 2009) про вплив економічної кризи на гральний бізнес та ринок нерухомості у Лас Вегасі, під ілюстрацією до залишеної без нагляду квартири поміщено титр: "Fear and loaning". "Fear and Loathing in Las Vegas" є книгою (екранізованою у 1998 році) про досягнення аме­риканської мрії у Лас Вегасі за допомогою протизаконних методів. У зв'язку із фонетичною подібністю слів "loaning" та "loathing" та сталою формою прецедентного висловлювання нововведений компонент буде набувати конотації та негативних асоціацій заміненого компоненту. Така мовна гра дає змогу автору змусити читача сприймати "loaning" як "loathing", а через фонетичну близькість слів читач навіть не повинен бути обізнаний із прецедентним текстом. Маніпуляція відбувається не лише на рівні когнітивного процесу, а й на рівні звукових (підсвідомих) асоціацій. На думку Є. Менджерицької, ефект трансформації прецедент-них феноменів, котрі у свідомості мовців закріплені у формі когнітив-них стереотипів, спрямований не лише на приваблення уваги читача, а й на вплив на нього аж до зміни його світосприйняття. Активне вико­ристання прийому руйнування когнітивних стереотипів (трансформації прецедентних висловлювань та імен) свідчить про універсальний спосіб впливу на реципієнта медіа текстів [7, с. 60-61]. Стереотипи є одними з ключових регуляторів дії маніпулятора в рамках соціальної структури суспільства, оскільки вони привносять у лексичну систему конотативні оцінки "свого" і "чужого", "доброго" і "поганого", "прийнятного" і "не­прийнятного" [12, с. 180].

Однак маніпулятивна функція прецедентних феноменів у медіа дис­курсі може актуалізовуватись не лише при їх вживанні у заголовках або у трансформованій формі. Іноді прецедентні феномени з маніпулятив-ною функцією вживаються у тексті самої статті. Для досягнення мак­симального маніпулятивного ефекту автори апелюють до прецедентних феноменів, котрі закріплені у когнітивній базі адресатів як символи, що асоціюються із основними цінностями даної етнокультурної спільноти. Особливо часто цей прийом використовується при висвітленні питань, до яких у суспільстві існує неоднозначне ставлення, котрі є дискусійни­ми та суперечливими. Наприклад, у статті "The Conservative Case for Gay Marriage" (Newsweek, January 18, 2010) автор намагається переконати адресата у необхідності легалізувати одностатеві шлюби. Аргументуючи свою позицію, автор вдається до використання ключових для американ­ської когнітивної бази прецедентних феноменів, зокрема Конституції таДекларації незалежності США: "The dream that became America began with the revolutionary concept expressed in the Declaration of Independence: "We hold these truths to be self-evident, that all men are created equal, that they are endowed by their Creator with certain unalienable Rights, that among these are Life, Liberty and the Pursuit of Happiness"" У тексті статті на­явні й інші імпліцитні посилання на згадані прецедентні тексти та атри­бути інших прецедентних феноменів, котрі асоціюються із визначеними історичними подіями: "I do not believe that our society can ever live up to the promise of Life, Liberty, and the Pursuit of Happiness until we stop this invidious discrimination"., "Simply because something has always been done a certain way does not mean that it must always remain that way. Otherwise we would still have segregated schools and debtors' prisons". Слід зазначи­ти, що у тексті наявні також інші маніпулятивні прийоми, а не лише пре-цедентні феномени, зокрема порівняння проблеми одностатевих шлюбів із іншими видами дискримінації в історії країни та трактування легалі­зації одностатевих шлюбів як невід'ємної цінності американського сус­пільства: "Why same-sex marriage is an American value". (підзаголовок), "Legalizing same-sex marriage would also be a recognition of basic American principles and would represent the culmination of the nation's commitment to equal rights", "In 1857, the Supreme Court held that an African-American could not be a citizen", "We once tolerated laws throughout the United States that prohibited marriage between persons of different races" тощо. Однак кульмінації маніпуляція досягає в заключному абзаці, коли автор апелює до основних цінностей американського суспільства, використовуючи прецедентні феномени, котрі стали міфами та сприймаються як такі без необхідності доведення їх правоти. Так, у першому реченні останньо­го абзацу автор підсумовує свої аргументи з використанням прецедент-них феноменів: "Americans who believe in the words of the Declaration of Independence, in Lincoln's Gettysburg Address, in the 14th Amendment, and in the Constitution's guarantees of equal protection and equal dignity before the law cannot sit by while this wrong continues". Завдяки такому підсумку автор залишає противників одностатевих шлюбів без контрар­гументів, адже наведені прецедентні феномени в силу їх міфологічності та архетипності для американського адресата не можуть бути оскаржені. Опоненти одностатевих шлюбів опиняються в опозиції до ідей батьків-засновників, до ідей, висловлених у Конституції та Декларації незалеж­ності США. Об'єктом маніпуляції у цьому випадку будуть не лише опо­ненти одностатевих шлюбів, у котрих існують стійкі переконання, а у більшій мірі люди з нейтральною позицією, котрі ще не визначились або котрим просто байдуже.

Знаючи особливості формування сприйняття як когнітивного проце­су, автори можуть керувати ними, створюючи установки на сприйнят­тя визначеного смислу висловлювання. При цьому необхідне розуміння (інтерпретація висловлювання) спрямовується використанням механіз­му фігуро-фонових відношень у сприйнятті. Модифіковані прецедентні феномени за рахунок аксіологічного напруження, яке вони викликають та яке виникає через їх інтертекстуальність, краще запам'ятовуються та впливають [10, с. 162].

Таким чином, прецедентні феномени завдяки своїй складній структу­рі, апелюванню до енциклопедичних та фонових знань адресата, можли­вості використання у текстових домінантах, а також легкій трансформо-ваності, котра не заважає розпізнаванню оригінального прецедентного феномену та асоціацій, пов'язаних з ним, виступають як один із ефек­тивних засобів мовної маніпуляції в американському медіа дискурсі. Потенціал прецедентних феноменів дозволяє говорити про можливість їх використання з метою здійснення прихованого, неусвідомленого впливу на адресата, котрий задіює складні інтерпретативні процедури у когнітивному процесі. Маніпулятивна функція прецедентних феноме­нів у медіа дискурсі може підсилюватись іншими засобами маніпуляції. Перспективами подальших розвідок можуть стати дослідження інших функцій прецедентних феноменів у медіа дискурсі, а також дослідження маніпулятивної функції прецедентних феноменів у інших дискурсах (ре­кламному, політичному тощо).

Література:

1.Борисова Е. Имплицитность в языке и речи. / Е. Борисова, Ю. Мартемья-нов - М.: Языки русской культуры, 1999. - 200 с.

2.Ворожцова О. А. Лингвистическое исследование прецедентных фено­менов в дискурсе российских и американских президентских выборов 2004 года: автореферат дис. на соиск. научн. степени кандидата филол. наук: спец. 10. 02. 20 "Сравнительно-историческое, типологическое и сопоставительное языкознание" / О. А. Ворожцова - Екатеринбург, 2007. - 24 с.

3.Гудков Д. Б. Прецедентные феномены в языковом сознании и межкуль­турной коммуникациии: дис. ... доктора филол. наук: спец. 10. 02. 19. / Гудков Дмитрий Борисович. - М., 1999. - 400 с.

4.Илюшкина М. Ю. Прецедентные феномены в российской и британской печатной рекламе услуг для туристов: автореферат дис. на соиск. научн. сте­пени кандидата филол. наук: спец. 10. 02. 20 "Сравнительно-историческое, типологическое и сопоставительное языкознание" / М. Ю. Илюшкина - Ека­теринбург, 2008. - 24 с.

5.Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием. /Сергей Кара-Мурза. - М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. - 832 с.

Кремнева А. В. Функционирование библейского мифа как прецедент­ного текста (на материале призведений Джона Стейнбека): автореферат дис. на соиск. научн. степени кандидата филол. наук: спец. 10. 02. 19 "Общееязыкознание, социолингвистика, психолингвистика" / А. В. Кремнева - Бар­наул, 1999. - 24 с.

7. Менджерицкая Е. О. Когнитивные стереотипы и их обыгрывание в дис­курсе качественной прессы. / Е. О. Менеджерицкая // Язык, сознание, комму­никация: Сб. статей. Вып. 15 - М.: МАКС Пресс, 2000. - С. 59-61.

8. Попова Е. А. Интертекстуальность как средство воздействия в полити­ческом дискурсе (на материале англоязычных текстов о политической карьере А. Шварценеггера): автореферат дис. на соиск. научн. степени кандидата фи­лол. наук: спец. 10. 02. 04 "Германские языки" / Е. А. Попова. - Самара, 2007.

 

-   22 с.

9. Проскурина А. А. Прецедентные тексты в англоязычном юмористичес­ком дискурсе: автореферат дис. на соиск. научн. степени кандидата филол. наук: спец. 10. 02. 04 "Германские языки" / А. А. Проскурина - Самара, 2004.

-   20 с.

10. Самигулина Ф. Г. Структура знаний и представлений человека
(Прецедентные феномены и их функционирование в рекламном дискурсе). /
Ф. Г. Самгулина //
Мова і культура (науковий журнал). - К.: Видавничий Дім
Дмитра
Бураго, 2009. - Вип. 11. - Т. VI (118). - С. 158-164.

11.Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. / Олена Олександрівна Селіванова - Полтава: Довкілля-К, 2006. - 716 с.

12.Славова Л. Л. Інтенціональність та маніпулятивність у політичному ан­гломовному дискурсі. / Л. Л. Славова // Мовні і концептуальні картини світу: збірник наукових праць. Випуск 18. Книга 2. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - С. 179-182.

13.Чорновол-Ткаченко Р. С. Прецедентний текст як основа лінгвостиліс­тичної реалізації категорії інтертекстуальності (на матеріалі казок Льюїса Кер-рола): автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10. 02. 04 "Германські мови" / Р. С. Чорновол-Ткаченко - Харків, 2007. - 20 с.

Van Dijk Teun A. Discourse and manipulation. / T. A. Van Dijk // Discourse and society. - London: SAGE Publications, 2006. - P. 359-383.УДК 821. 112. 2. 09:14 (430)

Войцешук Л. А.,

Рівненський державний гуманітарний університет, м. Рівне

ФІЛОЛОГІЧНА ГЕРМЕНЕВТИКА Ф. ШЛЯЄРМАХЕРА ТА В. ДІЛЬТЕЯ ЯК ОСНОВА СУЧАСНОЇ ХУДОЖНЬОЇ КОМУНІКАЦІЇ

У статті розглядаються філологічні герменевтичні концепції нового часу, зокрема теорія інтерпретації Фрідріха Ернста Шляєрмахера та Вільгельма Дільтея, наголошується на діалогічній природі художнього тексту представниками феноменологічної герменевтики.

Ключові слова: герменевтика, феноменологічна герменевтика, діа-логізм художнього тексту, інтерпретація, дивінативний напрямок, по­рівняльний напрямок, інтенція тексту.

Ihe article deals with philological hermeneutical conceptions of new period, in particular the theory of interpretations by Friedrih Ernst Shbleiermacber and Wilgelm Diltey, the dialogical nature of fiction text is emphasized by representatives of phenomenological hermeneutics.

Key words: hermeneutics, phenomenological hermeneutics, interpretation, direction, comparative direction, text intention, fiction communication, dialogism of text.

Герменевтика - одна з репродуктивних течій сучасної філософії та гуманітарних наук. Саме поняття "герменевтика" є неоднозначним. Під нею розуміють і осягнення сенсів та значень знаків, і теорію та епістемо­логію інтерпретацій. Отже, герменевтика - це практика розуміння тек­стів. До цього слід додати, що розрізняються герменевтика літературна, філософська, теологічна, а в наш час у певній мірі і лінгвістична, що вза­ємодіє з семантикою.

Початки філологічної герменевтики можна знайти у працях одного з найвідоміших представників романтико-теологічного руху в Німеччи­ні Фрідріха Ернста Даніеля Шляєрмахера. Саме завдяки йому, а пізніше Вільгельмові Дільтею загальна герменевтика здобула статус філософ­ської проблеми. Слід зазначити, що біблійна, а також філологічна гер­меневтика функціонували паралельно лише з 1757 року, після видання праці Ґеорґа Ф. Маєра. їх ототожнювали на рівні застосування процедур, оскільки біблійна герменевтика, на думку Ґ. Маєра, послуговується ме­тодами інтерпретації. Однак, по суті їх перестав розділяти Шляєрмахер, надаючи цим можливість утвердження герменевтики як науки про про­цедури інтерпретації і механізми розуміння. На думку Лукаша Врубе­ля, теолог поставив завдання збудувати універсальну герменевтику не стільки як теоретичну науку, скільки як практичне вміння інтерпретації

 

© Войцешук Л. А., 2010і розуміння текстів. Маючи на меті визначення основ систематичного підходу до проблеми інтерпретації, він досліджував не тільки правила й алгоритми інтерпретування та тлумачення текстів. По суті, він просунув­ся значно далі, аналізуючи сам процес розуміння, який усе-таки визначає будь-яку інтерпретацію. Тим самим він перший окреслив ті наслідки для розуміння, які випливають з механізму герменевтичного кола.

Про герменевтичне коло як основний принцип розуміння та герме-невтичної процедури він писав, що "ніхто не може навіть почати ін­терпретацію без нього". Коло є механізмом людського розуміння. Ідея Шляєрмахера зводиться до того, що цілість може бути зрозумілою лише через її частини, які своєю чергою, можна розуміти тільки у співвідно­шеннях із цілістю, яку вони будують і якій належать.

Інтерпретація, за версією Шляєрмахера, має дві сторони, які було описано за допомогою опозиційних категорій граматичного розуміння і психологічного розуміння. Цей поділ випливає з факту, що кожне ви­словлювання одночасно детермінується і співвизначається мовою, якою його було виражено, а також думками його надавача. Під цим кутом зору граматичне розуміння оперує граматичним, лексичним чи генологічним контекстом тексту, а психологічне прагне до правильної локалізації тексту в контексті "інтелектуального життя автора", що вимагає, зокре­ма, бібліографічних пошуків. Внаслідок цього психологічне розуміння врешті-решт відсилає до того, що Шляєрмахер називає розпізнаванням присутності автора у мові тексту. При цьому граматична інтерпретація є об'єктивною (предметною) інтерпретацією остільки, оскільки психоло­гічна є суб'єктивною (суб'єктною). Перша визначає спосіб конструкції як форму делімітації значення, а друга - навіювання значення. Обидві не можуть застосовуватись у досконалій гармонії, оскільки це передбачало б, що автор ужив мову абсолютно правильно, а читач, своєю чергою, аб­солютно досконало її зрозумів. Мистецтво герменевтики полягає у вмін­ні переходу від однієї перспективи до іншої, в акцентуванні то на одному аспекті читання тексту, то на іншому.

Існує логічна думка щодо передумови функціонування герменевтич-ного кола та існування двох сторін інтерпретації з двома методами, або ж двома рухами, які повинні постійно виконуватись в інтерпретації. Вони зводяться до дивінативного та порівняльного підходів, які постійно пере­бувають у певних взаємостосунках і які не можна розділяти.

Дивінативний напрямок визначає прагнення до зрозуміння автора в його індивідуальності, неповторності, творчій інтимності і полягає у спробі вживання інтерпретатора в позицію автора. Отже, він шукає інтенцію тексту. Проте Ф. Шляєрмахер наголошує на тому, що це не означає, що з боку інтерпретатора можливе повторення твору чи повно­го відтворення контексту або умов його появи. Насправді йдеться прочитацький жест вживання в ситуацію автора. Натомість порівняльний напрямок здійснює спроби зрозуміти прочитаний твір як реалізацію пев­ного типу, характерного для моделей певних художніх рішень.

Наслідком таких міркувань є те, що перед інтерпретацією, а отже, й перед герменевтикою, постає мета: "зрозуміти текст так само, і навіть краще від автора". Завданням інтерпретатора є знайти і вказати ті місця в тексті, ті його риси, які сам автор міг не усвідомлювати. Водночас, а на цьому Шляєрмахер особливо наголошував, це завдання є лише пев­ною метою, воно визначає ідеал інтерпретації. До нього можна тільки наближатися; ідеальна, повна інтерпретація залишається лише у сфері проекту, вона недосяжна. Отже, інтерпретація є нескінченною і багато­рівневою дією, яка вимагає біографічних, бібліографічних, стилістич­них, мовних, історичних, суспільних, психологічних досліджень. Відтак, інтерпретація - як принципово ідеальна екзегеза - є неможливою. Проте Шляєрмахер не ставить таких радикальних завдань. Рішення щодо того, як далеко і в яких напрямках повинна рухатися інтерпретація, мусить ви­значитися практичними міркуваннями.

Якщо Шляєрмахер і підготував ґрунт для такого розуміння герменев­тики, яке знайшло свою артикуляцію в працях Вільгельма Дільтея (1833­1911), де вона постала як теорія і методологія інтерпретації текстів, то треба наголосити, що його наступник (йдеться про В. Дільтея) значно розвинув і змодифікував сферу її застосування, зробивши предметом ін­терпретації будь-які людські дії й витвори. Дільтей констатував факт, що якщо природничі науки (Naturwissenschaften) прагнуть до з'ясування (Erklarung), то метою гуманістики (Geisteswissenschaften) є розуміння (Verstehen). Цим самим він розглядав гуманістику в перспективі філо­софських проблем, осмислюючи, зокрема, її епістемологічні основи та практичні методології. Базуючись на такій програмі досліджень, філософ наголошував, що розуміння, як мета гуманітарних наук, відноситься до проблеми пізнання проявів людського життя. Чуттєво доступні прояви психічного життя, незважаючи на їхню різнорідність, насправді об'єднує спосіб, у який ми їх пізнаємо - розуміння, яке є тлумаченням, інтерпре­тацією (Deutung). Завданням інтерпретації є відтворення (Nachbildung) чужого життєвого досвіду, а внаслідок цього - осягнення знання про предмет свого дослідження. Якщо ж розуміння та інтерпретація є спіль­ними для всіх людей, то методологія гуманітарних наук своїм предметом повинна мати всі культурні витвори. Герменевтика виявляється в такій ситуації не тільки мистецтвом інтерпретації і розуміння текстів, а й ме­тодологією гуманітарних наук.

Звичайно, завданням, яке поставив перед собою філософ, було не тільки набуття методології гуманітарних наук чи методологічні мірку­вання про психічні процеси. Адже Дільтей розширив поле зацікавлень,наголошуючи, що метою гуманістики є дослідження, а відтак і пізнання об'єктивних витворів життя - будь-яких значущих виражень людського існування: жестів, дій, життя у розумінні біографічної одиниці, і, зви­чайно, творів мистецтва, зокрема словесних. Шлях до цього пізнання найкраще виражає категорія розуміння, яка є спільною для всіх людей і становить спільний процес дослідження, адекватний усій різнорідності предметів, що піддаються герменевтичні процедурі. Вже тоді наступник Ф. Шляєрмахера В. Дільтей послуговувався теоретичним категоріями, які не тільки були характерними для всієї його філософської творчос­ті, а й накреслювали коло пошуків, визначаючи разом з тим досягнуті результати. Зрештою, категорії переживання, експресії, вираження, від-творювального переживання, розуміння, сенсу, тлумачення у результаті створили мову герменевтики ХХ століття.

Діючи в рамках окресленої таким чином парадигми, Дільтей у процесі дослідження робив головний акцент на індивідуальному - на індивідуумі.

Наслідком такого переосмислення були нова мета і предмет дослі­дження - типи творчої уяви. В цей період було опрацьовано поняття переживання (Erlebnis), здатності образотворення, представлення пси­хічних станів в об'єктивізованих виразах внутрішнього життя. Дільтей вказує на три комплементарні риси переживання - воно є водночас до­свідом, психічним станом і його вираженням. Далі переживання фактич­но розглядається як джерело поезії (а потім і всієї культури).

Дільтей приділяв найбільшу увагу текстам, тобто письмовим джере­лам, що було наслідком припущення, що саме в мові внутрішній світ лю­дини виражається найповніше. Переживання, які проходять крізь мовну сітку і які набули зовнішнього виразу, є доступними у вигляді літератур­них творів на рівні суб'єкту.

Поезія є вираженням переживань поета - ось формула Дільтея.

Характерним теоретичним вирішенням (яке пов'язане, зокрема, з проблемою оцінювання, невіддільного від міркування), особливо в кон­тексті літературознавчих досліджень другої половини ХХ століття, було значне обмеження ролі інтенції творця у процесі екзегези, пізнання, тоб­то інтерпретації його твору. В екзегезі акцентуються передусім ті пере­живання, які є спільними для надавача та реципієнта, отже, якоюсь мі­рою, характерні для всієї спільноти.

"Остаточною метою герменевтичної процедури, - наголошував Діль-тей, - є краще розуміння автора, ніж він сам себе розумів". Творення, на думку герменевта, є процесом, якоюсь мірою неусвідомлюваним, а життя, проявом якого є твір, ніколи не можливо зрозуміти в усій повноті. Отже, стверджує науковець, можна зрозуміти твір краще, ніж його автор, однак водночас ніколи не осягнути повноти пізнання духовного життя, яке приховується за твором і через нього стає доступним.У контексті зазначених вище герменевтичних вимірів вважаємо до­цільним звернутися до питання діалогічної природи художньої словесної творчості, що на сьогодні набуває особливої актуальності. Розміркову­ючи над передумовами створення діалогу під час вивчення художнього твору, доцільно звернути увагу на існуючі концепції сучасного літерату­рознавства щодо діалогу автора художнього тексту та його читача.

Адже, як зазначав вітчизняний учений О. Білецький, "... історія лі­тератури не тільки історія письменників, а й історія читачів..." У своїх працях літературознавець сформулював концепцію діалогічності будь-якого творчого процесу. Важливо зважати на думку О. Білецького про те, що ".кожна спроба встановити естетичну цінність художнього твору безвідносно до сприйняття цього твору поки що зазнає поразки.Твір є художнім чи нехудожнім тільки в свідомості тих, хто його читає; це вони відкривають у ньому красу, це вони створюють його ідею, про яку часто і не підозрює той, хто пише".

Отже, читач, як зазначає О. Ісаєва, - це активний учасник літератур­ного процесу, який здатний сприймати та інтерпретувати художній твір залежно від багатьох чинників як об'єктивного, так і суб'єктивного ха­рактеру.

Так, аналізуючи проблему взаємодії автора та читача художнього твору, неможливо оминути соціокультурну теорію про діалогічну при­роду художньої словесності відомого російського літературознавця М. Бахтіна, яка стала базовою для багатьох наступних досліджень герме-невтичного аспекту.

Науковець ретельно аналізує діалогізм читання, доводить, що діало­гічність розуміння виникає із поліфонії поглядів. Російський філософ і літературознавець логічно доводить, що читач сприймає матеріал актив­но, адже під час читання він додає до свого досвіду, своїх знань нову точку зору, що пропонується у тексті письменником.

М. Бахтін підкреслює, що лише особистісне включення у текст читача доповнює його, робить твором в істинному значенні цього слова, адже ". ідея живе не в ізольованій індивідуальній свідомості людини.Ідея роз­починає жити, тобто формуватися, розвиватися, находити та оновлювати своє словесне відображення, народжувати нові ідеї, тільки вступаючи у суттєві діаполітичні стосунки з іншими чужими ідеями". Отже, продовжує автор, "жодне висловлювання не може бути ні новим, ні останнім. Воно тільки кільце ланцюга і поза цим ланцюгом не може бути вивчене".

Водночас, у другій половині ХХ століття активно розвиваються інші теорії читацької рецепції. Наприклад, з позицій семіотики, що вивчає знаки та знакові системи, підходить до вивчення проблеми взаємодії ав­тора та читача у художньому творі відомий теоретик структуралізму у літературознавстві Ю. Лотман.Учений зазначає, що читання - це завжди боротьба між автором та читачем, коли перший весь час спонукає другого мовби добудовувати ціле, при цьому підкреслює, що "один і той же художній текст при по­гляді на нього з позицій адресанта чи адресата виступає як результат ви­черпання різної ентропії і, відповідно, носій різної інформації".

Теоретик постструктуралізму Рональд Барт аргументовано вказує, що "тексту притаманна множинність. Це означає, що у нього не просто де­кілька смислів, а й що у ньому здійснюється сама множинність смислу як така - множинність неминуча, а не просто припустима. У тексті немає мирного співіснування смислів - текст пересікає їх, рухається крізь них, тому він не піддається навіть плюралістичному тлумаченню, у ньому відбувається вибух, розсіяння смислу..".

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46 


Похожие статьи

М І Гнатюк - Наукові записки

М І Гнатюк - Наукові записки в 11

М І Гнатюк - Наукові записки в 14

М І Гнатюк - Наукові записки в 15

М І Гнатюк - Наукові записки в 16