М І Яблучанський - Клінічна фармакологія - страница 2

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 

М: ЗАСОБИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ОПОРНО-РУХОВИЙ АПАРАТ                      363

М01. Протизапальні та протиревматичні засоби  363

М01А. Нестероїдні протизапальні засоби                                                      363

R: ЗАСОБИ, ЩО ДІЮТЬ НА РЕСПІРАТОРНУ СИСТЕМУ...................................... 378

R03. Протиастматичні засоби................................................................................... 378

Я03А. Адренергічні препарати для інгаляційного застосування.................. 378

Я03В. Інші протиастматичні засоби для інгаляційного застосування...... 385

R03BВ. Антихолінергічні засоби                                                         385

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ СКОРОЧЕНЬ................................................................... 391

АЛФАВІТНИЙ ПОКАЖЧИК............................................................................................. 393

ВІДПОВІДІ НА ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ............................................................................ 397

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ ОПИС ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ................................. 399

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ           404ВСТУП

 

Клінічна фармакологія - галузь клінічної медицини, що вивчає фармакологічну дію, безпеку та раціональне використання лікарських препаратів у людини, розробляє принципи та методи вивчення їх дії у клінічних умовах, а також фармакологічне забезпечення лікувально-діагностичного процесу.

Вона ділиться на загальну та приватну. Загальна визначає основні принципи клінічної фармакології, а приватна - її додатки від конкретних напрямів клінічної практики до рівня окремих нозологічних форм і клінічних синдромів.

Основними завданнями клінічної фармакології є випробування нових фармакологічних засобів і переоцінка тих, що вже використовуються, розробка методів їх ефективного та безпечного застосування, організація інформаційних служб і консультативна допомога фахівцям, а також навчання студентів і лікарів.

Оволодіння клінічною фармакологією потребує глибоких знань в області медич­них і суміжних наук.

З фундаментальних медичних наук визначальне значення мають анатомія, гістологія, фізіологія, біоорганічна хімія, біохімія, патологія, мікробіологія, імуноло­гія та фармакологія.

Всі клінічні науки однаково важливі - внутрішні, інфекційні, дитячі хвороби, акушерство та гінекологія, хірургія, ін.

З суміжних наук, у першу чергу, слід виділити фізику, біофізику, біологію, латинську мову, економіку, правознавство та філософію.

Оволодіння клінічною фармакологією означає:

-       знати номенклатуру, класифікації, клінічну фармакокінетику та фармакодина-міку лікарських препаратів, підходи до медикаментозної терапії і її принципи, мати знання в області випробувань нових лікарських препаратів;

-       уміти визначати необхідні групи та здійснювати вибір конкретних ефективних і безпечних лікарських препаратів серед аналогів для лікування певного захворювання, виходячи з механізму їх дії і стану здоров'я пацієнта;

-       визначати оптимальні режими дозування лікарських препаратів, що стосується форми, шляху, кратності і тривалості введення, а також взаємодії з іншими лі­карськими препаратами;

-       збирати фармакологічний і алергологічний анамнез у системі клінічного ана­лізу, проводити консультування пацієнтів з вибору і особливостей прийому лі­карських препаратів, сприяти підвищенню їх сприйнятливості до лікування, що рекомендується;

-       контролювати ефективність і безпеку застосування лікарських препаратів пацієнтом з прогнозом ризиків і попередженням розвитку побічних реакцій;

використовувати учбову, наукову, нормативну та довідкову бази даних з клінічної фармакології і доказової медицини;- дотримуватись правил медичної етики та деонтології у рішенні фармакотера-певтичних завдань.

В основу приватної клінічної фармакології нами покладена класифікаційна сис­тема лікарських препаратів АТС, визнання якої світовою спільнотою і повсюдне впро­вадження потребує, щоб вона стала природним атрибутом у повсякденній роботі лікаря.

Підручник орієнтований на терапевтичну клініку в широкому сенсі, яка включає внутрішні хвороби, сімейну медицину, загальну лікарську практику, пульмонологію, кардіологію, гастроентерологію, нефрологію, ревматологію. Назва «Клінічна фарма­кологія» є у рамках традиції, що склалася, але якщо бути точними, це є терапевтич­ною фармакологією.

Оволодіння клінічною фармакологією - не проста справа, але вона під силу ціле­спрямованому, працелюбному, допитливому розуму, що присвятив своє життя про­фесії лікаря.

Нашим підручником ми поставили завдання допомогти колегам, сьогоднішнім і майбутнім, у першу чергу, в досягненні цієї мети.

 

АвториРозділ 1

ЗАГАЛЬНА1.1. НОМЕНКЛАТУРА ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

 

Під лікарським препаратом розуміють фармакологічний засіб, який у встанов­леному порядку дозволений уповноваженим органом держави для використання в цілях лікування, профілактики або діагностики патологічних станів (захворювань і клінічних синдромів) у медичній і ветеринарній практиці.

Фармакологічним засобом називають речовину зі встановленою фармакологіч­ною активністю, яка є об'єктом клінічних випробувань і ще не дозволена до практич­ного використання.

Лікарський препарат (лікарський засіб препарат, ліки, медикамент) може бути ре­човиною або сумішшю речовин, які мають природне, синтетичне або біотехнологічне походження та використовуються для профілактики, діагностики та лікування захворювань, зміни стану або фізіологічних функцій організму.

До лікарських препаратів відносять:

-        готові лікарські форми, що отримані шляхом технологічної обробки субстан­цій, допоміжних речовин, рослинної лікарської сировини, пройшли стадії технологічного процесу, а також контроль якості в тому вигляді і стані, в якому застосовуються людиною, упаковані та маркеровані відповідним чином;

-        активні речовини (субстанції, речовини, що діють, біологічні агенти) при­родного (людського, тваринного, мікробного, рослинного, мінерального), штучного або біотехнологічного походження, що володіють фармакологічною або імунологічною дією та призначені для виробництва і виготовлення готових лікарських засобів;

-       дезінфекційні або інсектицидні засоби, з якими є безпосередній контакт людини;

-        медичні імунобіологічні препарати, переважно біологічного походження, зокрема крові та її компонентів, а також тканин людини і тварин, призначені для використання в медичній практиці з метою специфічної профілактики, лі­кування та діагностики інфекційних, зокрема паразитарних, захворювань і алергічних станів;

-       радіоактивні фармацевтичні засоби;

-        гомеопатичні засоби, що містять одну або декілька субстанцій і виготовлені методом послідовного розведення або дисперсії;

-       лікарський чай, що складається з лікувальних рослин;

-        лікувальні добавки до харчових продуктів - природні або синтетичні біологі­чно активні речовини, призначені для введення (або введені) до складу харчо­вого продукту для отримання профілактичного і/або лікувального ефекту в терапії конкретного захворювання в кількостях, що перевищують фізіологічну потребу;

-         лікувальні косметичні засоби, субстанції, що містять суміш речовин, щомають природне чи штучне походження, призначені для лікування або профі­лактики захворювань шкіри, її придатків (волосся, нігтів, вій і т. ін.), слизової оболонки ротової і носової порожнин, зовнішніх статевих органів і т. ін.;

-        діагностичні препарати, що використовуються у виді збудників захворювань;

-        лікарська рослинна сировина.

Не є лікарськими препаратами, в маркуванні яких заборонено приводити ліку­вальні свідчення:

-        біологічно активні добавки;

-        харчові продукти;

-        косметичні засоби;

-        матеріали для лабораторної діагностики, з якими немає контакту органів лю­дини;

-        вироби медичного призначення, медична техніка та комплектуючі, дезинфек-ційні або інсектицидні засоби, що не відносяться до лікарських засобів.

Лікарські препарати мають два види назв:

-        міжнародну непатентовану назву, яка затверджена офіційними органами охо­рони здоров'я і використовується в національних і міжнародних фармакопеях (збірках стандартів і положень, що нормують якість лікарських препаратів);

-        торгову, патентовану або фірмову, таку, що є комерційною власністю фармацевтичної фірми.

Один лікарський препарат має одну міжнародну непатентовану і безліч торгових назв по запатентованих іменах фірмами, що проводять його.

Потрібно, щоб на упаковці лікарського препарату приводилися не тільки торгові, але і міжнародні непатентовані назви.1.2. КЛАСИФІКАЦІЙНА СИСТЕМА АТС ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

 

Існує багато класифікацій лікарських препаратів. Усі вони поступово витісня­ються класифікаційною системою АТС (Anatomical Therapeutic Chemical classification system), яка разом зі спеціально розробленими одиницями споживання лікарських засобів (встановлені добові дози - Defined Daily Doses, DDD) у 1981 р. прийнята Європейським регіональним бюро ВООЗ як основа міжнародної методології для проведення статистичних досліджень в області споживання лікарських препаратів.

У класифікаційній системі АТС використовують міжнародні непатентовані назви (INN) ВООЗ для фармацевтичних субстанцій. Якщо активній субстанції ще не привласнене INN, використовують інші загальноприйняті непатентовані назви, най­більш часто «Прийняті назви США» (United States Adopted Names, USAN) або Великобританії (British Approved Names, BAN).

DDD є розрахунковою середньою підтримуючою добовою дозою лікарського за­собу, що вживається за основним свідченням у дорослих. Вона не аналогічна добовій дозі, що рекомендується, а зумовлена тяжкістю і особливостями перебігу захворю­вання, антропометричними характеристиками пацієнта та рівнем його здоров'я.

Методологія АТС/DDD використовується державними установами та фарма­цевтичними компаніями більшості країн світу. Вона переслідує цілі підвищення якості лікування зі скороченням витрат на нього і підвищення доступності лікарських препаратів.

З 1982 р. існує Центр ВООЗ по співпраці в методології статистичних досліджень (The WHO Collaborating Centre for Drug Statistics Methodology) як координуючий ор­ган у розповсюдженні методології АТС/DDD. З 1996 р. методологія АТС/DDD прийнята за міжнародний стандарт проведення досліджень зі споживання лікарських препаратів. На центр (спільно з NDM) покладені обов'язки класифікації нових лі­карських засобів і встановлення їх добових доз, періодичного перегляду класифікації АТС і встановлених добових доз, а також розповсюдження практичного використання системи АТС у дослідженнях в області споживання ліків.

Класифікаційна система АТС відносить лікарські препарати до груп дії на пев­ний анатомічний орган або систему, хімічних, фармакологічних і терапевтичних властивостей. Кожному лікарському препарату привласнюється код приналежності до конкретної групи АТС.

Лікарські препарати в класифікаційній системі АТС розділяються за групами на 5 різних рівнів.

Перший рівень представлений 14 основними групами (анатомічними за орга­нами і системами впливу лікарських препаратів), що позначаються однією латинською літерою, що стоїть у коді препарату першою.

Групи першого рівня розділені на групи другого рівня, які розрізняються за основним терапевтичним застосуванням або фармакологічними властивостями. Вонипозначаються двома арабськими цифрами, починаючи з 01.

Групи третього рівня (терапевтичні/фармакологічні підгрупи) позначаються од­нією латинською літерою.

Четвертий рівень - терапевтичні/фармакологічні/хімічні групи, що також позначаються однією латинською літерою.

П'ятий рівень - хімічні субстанції.

Другий-четвертий рівні часто використовують для ідентифікації фармакологічної групи лікарського препарату.

У класифікаційній системі АТС лікарський препарат класифікується відповідно до його основного терапевтичного призначення (за основним активним інгредієнтом), і всім лікарським препаратам певного складу зі схожими інгредієнтами, силою дії і лікарською формою привласнюють тільки один код АТС.

Класифікаційна система АТС не є всеосяжною, і нові статті Центр ВООЗ вклю­чає у неї тільки за замовленням користувачів (виробників, агентств з контролю за лікарськими засобами і науково-дослідних установ). Коди класифікаційної системи АТС, як правило, не привласнюються комбінованим лікарським препаратам, за винятком широких використовуваних фіксованих комбінацій активних субстанцій, новим субстанціям до подачі заявки на ліцензування та допоміжним лікарським препаратам або засобам традиційної медицини.

Класифікаційна система АТС не є керівництвом з ухвалення рішень на ціноутво­рення, генеричну або терапевтичну заміну лікарських препаратів і відшкодування витрат на медикаментозне лікування.

Привласнення коду АТС лікарському засобу не є рекомендацією до його застосу­вання або оцінкою його ефективності, зокрема що стосується порівняння з іншими лі­карськими засобами.

Класифікаційна система АТС не є строго терапевтичною, і на будь-якому з її рів­нів код АТС може бути привласнений на підставі фармакологічних властивостей лікарського препарату. Тому субстанції, віднесені до одного рівня, не можна вважати фармакотерапевтичними еквівалентними, оскільки вони можуть відрізнятися за меха­нізмом дії, терапевтичним ефектом, лікарськими взаємодіями і побічними реакціями.

Нові лікарські препарати, що не відносяться до відомих груп схожих субстанцій четвертого рівня, включають у групу «Х» («інші») 4-го рівня. Часто це інноваційні препарати.

Класифікаційна система АТС дозволяє ідентифікувати лікарський препарат і його активну субстанцію, визначити спосіб його введення і у відповідних випадках добову дозу.

У ряді країн розроблені національні бази лікарських препаратів, в яких кожному препарату привласнений код АТС, що дозволяє використовувати інформаційні сис­теми для вибору альтернативних лікарських препаратів, оцінки лікарських взаємодій, попередження дублювання в їх призначенні та контролі правильного вибору дози.Існує також класифікація з абревіатурою АТС, розроблена EPhMRA, яка вико­ристовується в маркетингових статистичних дослідженнях для фармацевтичних ком­паній. З 1991 р. ВООЗ співпрацює з EPhMRA для гармонізації обох класифікацій.

Класифікаційна система АТС далі покладена в основу викладу приватної клінічної фармакології.1.3. КЛІНІЧНА ФАРМАКОКІНЕТИКА

 

Клінічна фармакокінетика вивчає процеси біотрансформації фармакологічних за­собів, зокрема, лікарських препаратів в організмі здорової і хворої людини. Предме­том її дослідження є їх всмоктування, розподіл, пов'язання з біохімічними структу­рами організму, біотрансформація та виведення.

На основі фармакокінетики визначаються дози, оптимальні шляхи та режими введення лікарських препаратів, а також тривалість лікування.

Знання фармакокінетики лікарських препаратів виключно важливе у з'ясуванні причин неефективності лікування, їх поганій переносимості пацієнтом, при метабо­лічних порушеннях, нирковій і печінковій недостатності, у випадках комбінованої терапії і рішенні ряду інших важливих клінічних завдань.

Клінічна фармакокінетика є одним з найбільш важливих розділів клінічної фармакології і оперує чіткими кількісними критеріями.

 

1.3.1. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ФАРМАКОКІНЕТИКИ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

-       Константа швидкості абсорбції (Ка), що характеризує швидкість їх над­ходження до організму.

-       Константа швидкості елімінації (Kel), що характеризує швидкість їх біотранс-формації в організмі.

-       Константа швидкості екскреції (Kex), що характеризує швидкість їх виведення з організму (через легені, шкіру, травний і сечовий тракт).

-       Період напівабсорбції (Т1/2,а) як час, необхідний для всмоктування їх поло­винної дози з місця введення в кров (Т1/2,а=0,693/Ка).

-       Період напіврозподілу (Т1/2,а) як час, за який їх концентрація в крові досягає 50 % від рівноважної між кров'ю і тканинами.

-       Період напіввиведення (Т1/2) як час, за який їх концентрація в крові зменшу­ється наполовину (Т1/2 = 0,693/Kel).

-       Удавана початкова концентрація (С0), яка була б досягнута в плазмі крові при їх внутрішньовенному введенні та миттєвому розподілі в органах і тканинах.

-       Рівноважна концентрація ^ss), що встановлюється в плазмі (сироватці) крові при їх надходженні в організм з постійною швидкістю (при переривистому введенні (прийомі) через однакові проміжки часу в однакових дозах виділяють максимальну (Сssmax) і мінімальну (Сssmin) рівноважні концентрації).

-       Об'єм розподілу (Vd) як умовний об'єм рідини, в якому необхідно розчинити дозу діючої речовини (D), що потрапила до організму, для отримання концент­рації, яка дорівнює початковій концентрації (С0).Загальний (Clt), нирковий (Clr) і позанирковий (Cler) кліренси, що характери­зують швидкість звільнення від них організму і, відповідно, виведення їх з се­чею і іншими шляхами (перш за все, з жовчю) (Clt = Clr + Cler).

-       Площа під кривою «концентрація-час (AUC)», пов'язана з їх іншими фармако-кінетичними характеристиками (об'ємом розподілу, загальним кліренсом), при їх лінійній кінетиці в організмі величина AUC пропорційна дозі, що потрапила в системний кровообіг.

-       Абсолютна біодоступність (f) як частина дози, що досягла системного крово­обігу після позасудинного введення (%).

Показником елімінації лікарського препарату є кліренс (мл/хв). Виділяють загальний, нирковий і печінковий кліренс. Загальний кліренс є сумою ниркового та печінкового кліренсів і визначається як об'єм плазми крові, який очищається від лікарського препарату за одиницю часу. Кліренс використовується для розрахунку дози лікарського препарату, необхідної для підтримки його рівноважної концентрації (підтримуючої дози) в крові. Рівноважна концентрація встановлюється, коли кількість того, що абсорбується і кількість препарату, що вводиться, рівні один одному.

У вивченні фармакокінетики лікарських препаратів важливе місце займає математичне моделювання. Існує багато математичних методів і моделей, від простих одновимірних до різного рівня складності багатовимірних.

Використання математичного моделювання дозволяє у деталях з виведенням ха­рактерних констант досліджувати фармакокінетику лікарських препаратів, як за ча­сом, так і простором (по органах і тканинах).

 

1.3.2. ОСНОВНІ ШЛЯХИ ВВЕДЕННЯ ТА ВСМОКТУВАННЯ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ

Клінічне значення мають швидкість і повнота надходження лікарських препаратів в організм. Швидкість важлива при гострих станах. Повнота визначає співвідношення між спожитою дозою лікарського препарату та його концентрацією в крові. Швидкість і повнота залежать від шляху введення та всмоктування лікарського препарату.

Лікарські препарати вводяться в організм різними шляхами: через шкіру, трав­ний канал (ротова порожнина, пряма кишка), внутрішньом'язово, внутрішньовенно, внутрішньоартеріально, через лімфатичні судини, інгаляційно, іншими шляхами та їх комбінаціями.

Від шляху введення лікарського препарату багато в чому залежить можливість доставки його організмом у необхідне місце (цільовий орган, пухлина, запальний осередок, ін.), а значить, і ефективність лікування.

При внутрішньосудинному (внутрішньовенному та внутрішньоартеріальному) введенні про всмоктування лікарського препарату не говорять.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 


Похожие статьи

М І Яблучанський - Факультет як факультет

М І Яблучанський - Клінічна фармакологія