М І Яблучанський - Клінічна фармакологія - страница 36

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 

Антисинєгнойні (антипсевдомоназні) ПЦЛ (карбоксипеніциліни і урєїдопеніци-ліни) відносяться до пеніциліназонестійких антибіотиків. Антипсевдомоназні ПЦЛ є кислотонестійкими препаратами, тому в клінічній практиці їх використовують тільки парентерально.

Фармакокінетичні параметри амоксициліну і клавуланату схожі і при комбінова­ному прийомі істотно не змінюються. Амоксицилін/клавуланат характеризується високою біодоступністю при прийомі всередину, гарним проникненням у різні ткани­ни та рідини організму (виняток становлять ГЕБ і гематоофтальмічний бар'єри).

 

Фармакодинаміка

Механізм дії ПЦЛ

Механізм дії ПЦЛ полягає у блокуванні так званих пеніцилінзв'язуючих білків. Дані білки є бактеріальними ферментами, що беруть участь у синтезі пептидогліканів клітинної мембрани. В результаті зв'язування ПЦЛ з пеніцилінзв'язуючими білкамивідбувається їх інактивація і порушення синтезу клітинної мембрани. Це приводить до загибелі бактерій, тобто до бактерицидного ефекту ПЦЛ.

I.  Природні ПЦЛ

Усі природні ПЦЛ характеризуються вузьким спектром протимікробної актив­ності. Вони ефективні переважно відносно грампозитивних мікроорганізмів (Bacillus spp., Listeria monocytogenes, Erysipelothrix rhusiopathiae), грамнегативних коків (Neisseria meningitidis, Neisseria gonorrhoeae), деяких анаеробів (Peptostreptococcus spp., Fusobacterium spp.), спірохет (Treponema spp., BorreHa spp., Leptospira spp.). Грамнегативні мікроорганізми зазвичай стійкі до природних ПЦЛ, за винятком Haemophilus ducreyi і Pasteurella multocida.

II.   Напівсинтетичні ПЦЛ

На відміну від інших ПЦЛ, оксацилін стійкий до гідролізу багатьма бета-лакта-мазами, тому застосовується тільки при інфекціях, викликаних стафілококами, які виробляють бета-лактамази.

Амінопеніциліни - антибіотики широкого спектру дії. Усі вони руйнуються бета-лактамазами як грампозитивних, так і грамнегативних бактерій. В порівнянні з при­родними ПЦЛ антимікробний спектр амінопеніцилінів включає чутливі штами ентеробактерій E. coli, Proteus mirabilis, Salmonella spp., Shigella spp., Haemophilus influenzae; окрім цього, ампіцилін і амоксицилін краще природних пеніцилінів діють на Listeria monocytogenes і чутливі ентерококи. Зі всіх пероральних бета-лактамів амоксицилін має найбільшу активність відносно Str. pneumoniae. Важливе клінічне значення має його дія на H. pylori.

Антипсевдомоназні ПЦЛ за спектром протимікробної активності близькі до напівсинтетичних амінопеніцилінів, але на відміну від них ефективні відносно бага­тьох штамів бактерій Pseudomonas aeruginosa, Proteus spp., деяких штамів бактерій Enterobacter spp. et Morganella spp., а також Bacreroides fragilis. Урєїдопеніциліни пере­вершують карбоксипеніциліни за ефективністю відносно більшості штамів бактерій Pseudomonas aeruginosa та інших псевдомоназ, а також більшості штамів бактерій родини Enterobacteriaceae.

Клавуланова кислота (та інші бета-лактамази тазобактам і сульбактам) завдяки наявності в своїй структурі бета-лактамного кільця утворюють стабільний комплекс з бета-лактамазою бактерій, що приводить до незворотного пригнічення активності бета-лактамази і тим самим запобігає інактивації антибіотика. Комбінування клавула-нової кислоти з амоксициліном дозволило розширити антимікробний спектр амокси-циліну за рахунок H. influenzae, Moraxella сatarrhalis, стафілококів, які продукують бета-лактамази, гонококів, неспороутворюючих анаеробів, Klebsiella spp.

 

Показання до використання ПЦЛ

1. Бензилпеніциліни

-       - Інфекції, викликані S. pyogenes (стрептококовий тонзиліт, скарлатина).Інфекції, викликані S. pneumoniae (позалікарняна пневмонія, менінгіт).

-       Інфекції, викликані E. faecalis комбінації з гентаміцином).

-       Лікування і профілактика клострідіальної інфекції (засіб вибору).

-       Менінгококова інфекція (засіб вибору).

-       Сифіліс (засіб вибору).

-       Лептоспіроз.

-       Актиномікоз.

-       Як засіб емпіричної терапії при:

п інфекційному ендокардиті нативного клапану (у комбінації з гентаміцином); п абсцедуючій пневмонії (у комбінації з метронідазолом).

2.   Бензатин бензилпеніцилін

-       Сифіліс.

-       Стрептококовий тонзиліт у дітей.

-       Скарлатина (лікування і профілактика).

-       Профілактика ревматизму.

3.   Феноксиметілпеніцилін

-       Стрептококовий тонзиліт у дітей.

-       Профілактика ендокардиту при стоматологічних процедурах.

-       Скарлатина.

-       Інфекції порожнини рота і ясен.

4.   Оксацилін

-       Стафілококові інфекції різної локалізації (засіб вибору).

-       Інфекції передбачуваної стафілококової етіології.

-       Неускладнені інфекції шкіри та м'яких тканин (фурункул, карбункул, піодермія та ін.).

-       Мастити.

-       Інфекційний ендокардит у внутрішньовенних наркоманів (засіб вибору).

-       Гострий гнійний артрит (засіб вибору).

У даний час застосування оксациліну доцільно виключно при стафілококових інфекціях (в основному позалікарняних).

5.   Амоксицилін

Засіб вибору при неускладнених позалікарняних респіраторних інфекціях у дорослих і дітей в амбулаторній практиці; при цих захворюваннях не поступається за ефективностю інгібіторозахищеним амінопеніцилінам. Входить до основної схеми ерадікаційної терапії при виразках шлунка та дванадцятипалої кишки.

-       Нетяжкі позалікарняні інфекції верхніх і нижніх дихальних шляхів: ° пневмонія (засіб вибору);

п загострення хронічного бронхіту; п гострий середній отит (засіб вибору); п гострий синусит (засіб вибору);п стрептококовий тонзиліт-ангіна (засіб вибору).

-       Кишкові інфекції (дизентерія, сальмонельоз).

-       У схемах ерадикації H. Pylori.

-       Профілактика ендокардиту при стоматологічних втручаннях.

 

6.   Ампіцилін

-       Інфекції, викликані E. faecalis (засіб вибору).

-       Менінгіт, викликаний лістеріямі та гемофільною паличкою (у комбінації з аміноглікозидами).

-       Інфекції нижніх дихальних шляхів:

п позалікарняна пневмонія середнетяжкого перебігу (засіб вибору); п загострення хронічного бронхіту.

-       Вторинний гнійний менінгіт у дітей і немолодих (у комбінації з цефало-споринами III покоління).

-       Кишкові інфекції (шигелльоз, сальмонельоз).

-       Інфекційний ендокардит нативного клапану (у комбінації з гентаміцином) (за­сіб вибору).

7.   Карбеніцилін

Інфекції, які викликані чутливими до карбеніциліну штамами P. aeruginosa (у комбінації з аміноглікозидами або фторхінолонами). В даний час показання до засто­сування карбеніциліну обмежені у зв'язку з високим рівнем стійкості мікробів до препарату.

8.   Урєїдопеніциліни

-       Інфекції нижніх дихальних шляхів.

-       Інфекції сечовивідних шляхів (ускладнені і неускладнені).

-       Інтраабдомінальні інфекції.

-       Інфекції шкіри і м'яких тканин.

-       Септицемія.

-       Гінекологічні інфекції (включаючи ендометрит  і аднексит у післяродовому періоді).

-       Бактерійні інфекції у пацієнтів з нейтропенією (у комбінації з аміногліко-зидами).

-       Інфекції кісток і суглобів.

-       Змішані   інфекції   (викликані   грампозитивними/грамнегативними мікро­організмами аеробів і анаеробів).

9.   Амоксицилін/клавуланат

-       Позалікарняні інфекції верхніх і нижніх дихальних шляхів: а пневмонія легкого і середнього перебігу;

° пневмонія деструктивна і абсцедуюча (засіб вибору); п загострення хронічного бронхіту (засіб вибору); п гострий середній отит;п гострий синусит;

п загострення хронічного синуситу (засіб вибору); п рецидивуючий тонзіллофарінгит (засіб вибору); ° епіглотит (засіб вибору).

-       Неускладнені інфекції шкіри і м'яких тканин.

-       Позалікарняні інтраабдомінальні інфекції (засіб вибору).

-       Позалікарняні гінекологічні інфекції органів малого тазу (у комбінації з докси-цикліном):

п ендометрит; п сальпігоофорит.

-       Рани після укусів тварин (засіб вибору).

-       Профілактика в абдомінальній хірургії та акушерстві-гінекології (засіб ви­бору).

 

10.    Ампіцилін/сульбактам

-       Інфекції шкіри і м'яких тканин.

-       Позалікарняні інтраабдомінальні інфекції.

-       Позалікарняні гінекологічні інфекції.

-       Позалікарняна деструктивна або абсцедуюча пневмонія.

-       Профілактика в абдомінальній хірургії та акушерстві-гінекології.

11.    Тикарцилін/клавуланат

Позалікарняні і нетяжкі госпітальні інфекції поза відділеннями інтенсивної терапії:

-       Легені - абсцес, емпієма.

-       Інтраабдомінальні, малого тазу.

 

Алергічні реакції на ПЦЛ

ПЦЛ та інші бета-лактамні антибіотики викликають лікарську алергію частіше за інші лікарські засоби. Алергія до ПЦЛ зазвичай обумовлена продукцією специфічних IgE, а також утворенням імунних комплексів з антитілами інших класів. Алергічні реакції при першому застосуванні ПЦЛ пояснюються наявністю «прихованої сенсибі­лізації» малими кількостями ліків у молочних продуктах, материнському молоці, яй­цях, рибі, а також перехресними реакціями з грибами, що паразитують на шкірі і ніг­тях людей.

Розрізняють наступні типи алергічних реакцій на ПЦЛ:

-       Ранні алергічні реакції: (кропив'янка, анафілактичний шок) - зазвичай вини­кають протягом 30 хв після застосування препарату. Ці реакції опосередковані IgE і виникають при повторному введенні препарату.

Відстрочені алергічні реакції також опосередковані IgE, але розвиваються через 2-72 год після повторного застосування препарату. Відстрочені реакції можуть виявлятися кропив'янкою, свербінням, бронхоспазмом, набряком гортані.- Пізні алергічні реакції розвиваються не раніше, ніж через 72 год і виявляються зазвичай п'ятнисто-папульозним висипом, кропив'янкою, артралгією, лихо­манкою. Хоча пізні реакції можуть бути обумовлені IgE, зазвичай в їх основі лежать інші, до цих пір невідомі, імунні механізми. До рідкісних побічних дій ПЦЛ можна віднести синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайела, інтерстиціальний нефрит, системний васкуліт, гемолітичну анемію, нейтропенію, неврит.

 

Тести для контролю

1.        Застосування оксациліну доцільно при:

 

A.  Стафілококових інфекціях.

B.  Стрептококових інфекціях.

C.  Пневмококових інфекціях.

D.  Сифілісі.

2.        До пеніцилінів нетривалої дії відносяться:

 

A.  Бензилпеніциліну натрієва сіль.

B.  Біцилін-1.

C.  Біцилін-3.

D.  Біцилін-5.

3.        Показаннями до призначення бензатин бензилпеніциліну є всі, окрім:

 

A.  Сифіліс.

B.  Стрептококовий тонзиліт у дітей.

C.  Профілактика ревматизму.

Інфекції порожнини рота і ясен.J01D. ІНШІ БЕТА-ЛАКТАМНІ АНТИБІОТИКИ

 

 

J01DB. Цефалоспоринові антибіотики

 

Цефалоспоринові антибіотики є біциклічними з'єднаннями, які складаються з бета-лактамного та дигідротіазинового кілець, що створюють 7-аміноцефалоспорино-ву кислоту - загальне ядро молекули цефалоспоринів.

 

Історична довідка

Цефалоспорини (ЦФС) були вперше виділені з культур Cephalospormrn acremonmrn у 1945 р. італійським вченим Джузеппе Бротзу, який помітив, що куль­тури продукували речовини, які ефективно знищували збудника тифу Salmonella typhi, що має бета-лактамазну активність. Дослідники з університету Оксфорду, виділили цефалоспорин C. Перший антибіотик з групи ЦФС - цефалотин був отриманий американською фармацевтичною компанією «Елі Ліллі» в 1964 р.

 

Механізм дії ЦФС

ЦФС ковалентно пов'язуються з так званими пеніцилінзв'язуючими білками бактерій - ферментами, відповідальними за синтез пептидогліканів бактеріальної стінки. В результаті цього відбуваються інактивація ферментів, порушення синтезу клітинної стінки і загибель бактерій. Таким чином, ЦФС, як і пеніциліни, є бактерицидними антибіотиками.

 

Класифікації ЦФС

АТС класифікація

J: ПРОТИМІКРОБНІ ЗАСОБИ ДЛЯ СИСТЕМНОГО ВИКОРИСТАННЯ J01 Антибактеріальні засоби для системного використання J01D Інші бета-лактамні антибіотики J01DB Цефалоспорини першого покоління

J01DB01 Цефалексин

J01DB04 Цефазолін

J01DB05 Цефадроксил

J01DC Цефалоспорини другого покоління

J01DC02 Цефуроксим

J01DD Цефалоспорини третього покоління

J01DD01 Цефотаксим J01DD02 Цефтазидим J01DD04 Цефтріаксон J01DD08 Цефіксим J01DD12 Цефоперазон J01DD13 ЦефподоксимJ01DD14 Цефтибутен

J01DD62  Цефоперазон, комбінації

J01DE Цефалоспорини четвертого покоління

J01DE01 Цефепім

Інші класифікаційні критерії


ЦФС класифікують залежно від шляху введення (пероральні та парентеральні), спектру антимікробної дії, тривалості дії. Проте найбільш відома класифікація за поколіннями - I, II, III, IV, V (табл. 2.54).

Фармакокінетика

Пероральні ЦФС добре всмоктуються в шлунково-кишковому тракті (ШКТ), хоча біодоступність окремих препаратів може значно варіювати. Наприклад, для цефі-ксима вона складає 40-50 %, тоді як у цефалексина, цефадроксила, цефаклора цей по­казник досягає 95 %. Всмоктування цефаклора, цефіксима і цефтибутена може дещо сповільнюватися у присутності їжі, тому ці лікарські засобі доцільно приймати до їжі. Цефуроксим аксетил під час всмоктування гидролізуєтся з вивільненням активного цефуроксима, причому їжа сприяє цьому процесу; з метою посилення ефективності цей антибіотик слід використовувати під час їжі. Парентеральні ЦФС добре всмокту­ються при внутрішньом'язовому введенні. ЦФС розподіляються в багатьох тканинах, органах (окрім простати) і секретах. Високі концентрації накопичуються в легенях, нирках, печінці, м'язах, шкірі, м'яких тканинах, кістках, синовіальній, перикардіаль-ній, плевральній і перитонеальній рідинах. У жовчі найбільш високі рівні створюють цефтріаксон і цефоперазон. Цефуроксим і цефтазидим добре проникають у внутрішньоочну рідину. Здатність долати гематоенцефалічний бар'єр (ГЕБ) і створю­вати терапевтичні концентрації у лікворі найбільш виражена у ЦФС III покоління -цефотаксима, цефтріаксона і цефтазидима, а також цефепіма, що відноситься до IV покоління. Як наслідок, саме ці лікарські засоби є препаратами вибору для ліку­вання менінгеальних інфекцій. Цефуроксим помірно проходить крізь ГЕБ тільки при запаленні оболонок мозку.
Більшість ЦФС практично не метаболізується, за виключенням цефотаксиму який біотрансформується з утворенням активного метаболіту. Екскретуються препа­рати переважно нирками, при цьому в сечі створюються дуже високі концентрації. Цефтріаксон і цефоперазон мають подвійний шлях виведення - нирками і печінкою. Період напіввиведення (Т1/2) більшості ЦФС коливається в межах 1-2 год. Триваліший Т1/2 мають цефіксим, цефтибутен (3-4 год) і цефтріаксон (до 8,5 год), що забезпечує можливість призначати їх всього 1 раз на добу. Фармакокінетичні показники найбільш вживаних пероральних і парентеральних ЦФС представлені в табл. 2.55 і 2.56.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 


Похожие статьи

М І Яблучанський - Факультет як факультет

М І Яблучанський - Клінічна фармакологія