М І Яблучанський - Клінічна фармакологія - страница 40

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 

Взаємодія макролідів з іншими лікарськими засобами

Макроліди, інгібуючи печінкові ферменти монооксигеназної системи, підвищу­ють ризик розвитку небезпечних для життя побічних ефектів непрямих антикоагулян­тів, теофіліну, вальпроєвої кислоти, карбамазепіну, препаратів спорин'ї, циклоспоріну, дізопіраміду, бромокріптіну, левоміцетину, циметидину, метилпреднізолону і ін.

Макроліди не рекомендується змішувати в одному шприці з вітамінами групи В, аскорбіновою кислотою, цефалотином, тетрацикліном, левоміцетином, гепарином, діфеніном, оскільки утворюється осад.

1.        В табл. 2.70 представлена взаємодія макролідів з іншими препаратами.
До якого покоління макролідів належить азітроміцин?

 

A.  I покоління.

B.  II покоління.

C.  III покоління.

D.  IV покоління.

2.        В чому полягає механізм дії усіх макролідів?

 

A.  Інгібуванні РНК-залежного синтезу білка шляхом зв'язування з 50S рибосомальною суб'одиницею.

B.  Інгібуванні РНК-залежного синтезу білка шляхом зв'язування з 30S рибосомальною суб'одиницею.

C.  Інгібуванні  РНК-залежного  синтезу  білка  шляхом  зв'язування  з   50S  та 30S рибосомальними суб'одиницями.

D.  Інгібуванні пеніцилінзв'язуючих білків бактерільної стінки.

3.        Відносно якого збудника серед усіх макролідів найактивніший Кларитроміцин?

 

A.  N. meningitidis.

B.  H. pylori.

C.  H. influenzae.

S. Aureus.J01G. АМІНОГЛІКОЗИДИ

 

Аміноглікозиди група антибіотиків із загальної хімічною побудовою - наявніс­тю в молекулі аміноцукру, сполученого глікозидним зв'язком з аміноциклічним кіль­цем. Основне клінічне значення полягає в активності відносно грамнегативних бакте­рій (кишкової палички, сальмонел, шигел, протея, клебсієл, ентеро-бактерів, серацій), аеробів і стафілококів (зокрема метицилінрезистентних).

Першим аміноглікозидом був стрептоміцин, виділений у 1944 р. з актиноміцета Streptomyces griseus. У 1957 р. виділено канаміцин.

На зорі ери антибіотикотерапії стрептоміцин, разом з пеніциліном, застосовували практично безконтрольно, у тому числі при банальних інфекціях, що сприяло нарос­танню стійкості збудників банальних інфекцій до нього і появу часткової перехресної стійкості до інших аміноглікозидів.

Згодом стрептоміцин через високу ототоксичність і нефротоксичність, швидкий розвиток стійкості до нього більшості збудників, став застосовуватися майже виключ­но у складі комбінованих режимів специфічної хіміотерапії туберкульозу, а також де­яких рідкісних, майже ліквідованих у даний час інфекцій, таких, як чума, а основним вживаним аміноглікозидом у решті клінічних ситуацій на тривалий час став ка-наміцин.

 

Класифікації аміноглікозидів

АТС класифікація

J: ПРОТИМІКРОБНІ ЗАСОБИ ДЛЯ СИСТЕМНОГО ВИКОРИСТАННЯ J01  Антибактеріальні засоби для системного використання J01G Аміноглікозиди

J01GA Стрептоміцини J01GA01 Стрептоміцин ГОШВ   Інші аміноглікозиди J01GB01 Тобраміцин Д)ШВ03 Гентаміцин

J01GB04 Канаміцин

J01GB06 Амікацин J01GB07 Нетилміцин J01GB08 Сизоміцин


Класифікація аміноглікозидів за поколіннями (табл. 2.71).При прийомі всередину аміноглікозиди практично не всмоктуються в шлунково-кишковому тракті (ШКТ), тому застосовуються парентерально (окрім неоміцину)внутрішньом'язово, внутрішньовенно, інтраперітонеально та інтраплеврально. В по­рівнянні з бета-лактамами і фторхінолонами гірше проходять через тканинні бар'єри (гематоенцефалічний, тощо).

Аміноглікозиди розподіляються в позаклітинній рідині, включаючи сироватку крові, ексудат абсцесів, асцитичу, перикардіальну, плевральну, синовіальну, лімфатич­ну і перитонеальну рідини, створюють нижчі концентрації у бронхіальному секреті, жовчі, грудному молоці. Високі рівні спостерігаються в органах з хорошим крово­постачанням: печінці, легенях, нирках (де вони накопичуються в корковій речовині).

Після внутрішньом'язового введення всмоктуються швидко і повністю. Пікові концентрації розвиваються через 30 хв після закінчення внутрішньовенної інфузії і через 0,5-1,5 год після внутрішньом'язового введення. Т1/2 всіх препаратів — 2-3,5 год. У новонароджених у зв'язку з незрілістю нирок Т1/2 зростає до 5-8 год.

У печінці не метаболізуються. Виводяться в незміненому вигляді нирками. При нормальній функції нирок період напіввиведення більшості аміноглікозидів складає близько 2 год. У процесі виведення нирками створюються дуже високі концентрації аміноглікозидів у сечі, в 5-10 разів вище за концентрацію в плазмі крові та, як прави­ло, мінімальні бактерицидні концентрації, що на багато разів перевищують для біль­шості грампозитивних збудників сечових інфекцій. Завдяки цьому аміноглікозиди високоактивні при інфекціях сечових шляхів (пієлонефритах, циститах, уретритах). При нирковій недостатності період напіввиведення значно збільшується і може відбутися кумуляція (накопичення) антибіотика.

Також достатньо високі концентрації аміноглікозидів створюються в ендолімфі внутрішнього вуха, чим пояснюється їх виборча токсична дія на нирки та орган слуху. Разом з тим саме ця властивість робить аміноглікозиди препаратами вибору при важ­кому гострому бактерійному нефриті та гострому лабіринтиті (запаленні внутріш­нього вуха).

Аміноглікозиди можуть всмоктуватися при місцевому застосуванні на опікових поверхнях, виразках або ранах (розчини або мазі). При цьому може виявитися систем­на токсичність (ото- або нефротоксичність).

 

Фармакодинаміка

Аміноглікозиди мають бактерицидну дію, яка пов'язана з утворенням незворот-них ковалентних зв'язків з білками 30S-субодиницями бактерійних рибосом, що приводить до порушення біосинтезу білка в рибосомах, викликаючи при цьому розрив потоку генетичної інформації у клітині. Завдяки цьому вони проявляють швидкий терапевтичний ефект при більшості важких інфекцій, які викликані чутливими до них
мікроорганізмами, та їх клінічна ефективність значно менше залежить від стану імунітету хворого, ніж ефективність бактеріостатиків. Це робить їх одними з препара­тів вибору при важких інфекціях, пов'язаних з глибоким пригніченням імунітету (табл. 2.72).

Для дії аміноглікозидів необхідні аеробні умови (наявність кисню) як усередині бактерійної клітини-мішені, так і в тканинах інфекційного вогнища. Тому аміногліко-зиди не діють на анаеробні мікроорганізми, а також недостатньо ефективні в органах, де погане постачання крові, кисню або в некротизованих (омертвілих) тканинах, у порожнинах абсцесів і кавернах.

Аміноглікозиди мають широкий спектр антимікробної дії, що включає більшість грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Окремі антибіотики аміноглі-козидної групи активні відносно синьогнійної палички та найпростіших.

За ступенем зменшування антибактеріальної дії аміноглікозиди можна розташу­вати таким чином: амікацин > нетилміцин > сизоміцин > гентаміцин > тобраміцин > стрептоміцин > неоміцин > канаміцин > мономіцин.

Аміноглікозиди першого покоління. Широко застосовують тільки канаміцин. Стрептоміцин в основному використовують як протитуберкульозний препарат. Неомі-цин і мономіцин у зв'язку з високою токсичністю парентерально не застосовують і призначають всередину при кишкових інфекціях, а також для передопераційної «стерилізації» кишківника та місцево. Канаміцин, найменше токсичний з препаратів першого покоління, поступається аміноглікозидам другого і третього покоління в активності по відношенню до пневмококів, ентерококів і багатьом внутрішньо-лікарняним грамнегативнним штамам бактерій, не діє на синьогнійну паличку.

Аміноглікозіди другого покоління активні відносно синьогнійної палички, діють на штами мікроорганізмів, що виробили стійкість до аміноглікозидів першого покоління.

Гентаміцин діє на мікрофлору, стійку до канаміцину, деякі штами синьогнійної палички, перевершує тобраміцин по активності відносно ентерококів і серацій, але поступається йому в антипсевдомонадній активності, володіє більшою нефротоксич-ністю.Тобраміцин у порівнянні з гентаміцином менш нефротоксичний. Сизоміцин найбільш активний препарат серед аміноглікозидів другого по­коління.

Нетилміцин має меншу в порівнянні з іншими аміноглікозидами ото- і нефро-токсичність.

Аміноглікозиди третього покоління активніші відносно синьогнійної палички. Вторинну стійкість до них мікрофлори зустрічають значно рідше, ніж до препаратів першого і другого покоління.

 

Механізми резистентності бактерій до аміноглікозидів

Стійкість мікроорганізмів до стрептоміцину розвивається значно швидше, ніж до інших аміноглікозидів, і частково перехресна. Стрептоміцинорезистентні штами в більшості випадків чутливі до всіх інших аміноглікозидів. Штами, стійкі до стрепто­міцину, мономіцину і неоміцину, часто зберігають чутливість до гентаміцину та інших нових аміноглікозидів.

Швидкість розвитку резистентності до антибіотиків цієї групи у бактерій різних видів неоднакова.

 

Показання та принципи використання в терапевтичній клініці

-       Емпірична терапія (в більшості випадків призначають у поєднанні з бета-лактамами, глікопептидами або антианаеробними препаратами, залежно від передбачуваних збудників):

п  Сепсис неясної етіології.

п  Інфекційний ендокардит.

°  Посттравматичні та післяопераційні менінгіти.

°  Лихоманка у пацієнтів з нейтропенією.

п  Нозокоміальна пневмонія (включаючи вентиляційну).

°  Пієлонефрит.

п  Інтраабдомінальні інфекції.

п  Інфекції органів малого тазу.

п  Діабетична стопа.

°  Післяопераційний або посттравматичний остеомієліт.

°  Септичний артрит.

-       Місцева терапія:

п  Інфекції очей бактерійний кон'юнктивіт і кератит.

-       Специфічна терапія:

°  Чума (стрептоміцин).

п  Туляремія (стрептоміцин, гентаміцин).

п  Бруцельоз (стрептоміцин).

п Туберкульоз (стрептоміцин, канаміцин).- Антибіотикопрофілактіка:

п Деконтамінація кишківника перед плановими операціями на товстій кишці (неоміцин або канаміцин у поєднанні з еритроміцином).

Аміноглікозиди легко проникають у позаклітинні простори, а також у плевраль­ну, перитонеальну і синовіальну рідини. Проте вони погано проникають у спинномоз­кову рідину (ліквор) і в рідкі середовища ока, а також у тканини простати. Тому вони неефективні при системному введенні при менінгітах і енцефаліті, офтальмітах, про­статитах, навіть викликаних чутливими до них мікроорганізмами. При менінгіті й енцефаліті, що викликані чутливими мікроорганізмами, може практикуватися ендо-люмбальне введення.

 

Добові дози та кратність прийому аміноглікозидів

Клінічна ефективність аміноглікозидів у більшості випадків залежить від їх піко­вої концентрації у плазмі крові, а не від підтримки постійної концентрації, тому в більшості клінічних ситуацій їх можна вводити 1 раз на добу. При цьому знижується нефротоксичність, а терапевтичний ефект не змінюється. Проте при важких інфек­ціях, таких, як бактерійний ендокардит, сепсис, важкі пневмонії, менінгіт, період новонародженості такий режим введення неприпустимий і слід віддавати перевагу класичному режиму, при якому стрептоміцин, канаміцин і амікацин вводяться 2 рази на добу, а гентаміцин, тобраміцин і нетилміцин — 2-3 рази на добу.

При одноразовому введенні аміноглікозиди краще за все вводити внутрішньо­венно краплинно протягом 15-20 хв, оскільки внутрішньом'язово важко ввести вели­кий об'єм препарату. В деяких випадках, наприклад, при важкому сепсисі, доцільна цілодобова внутрішньовенна інфузія аміноглікозиду, яка підтримує його постійний бактерицидний рівень в плазмі.

На вибір дози аміноглікозидів впливають такі чинники, як маса тіла пацієнта, локалізація і тяжкість перебігу інфекції, функція нирок (табл. 2.73).

Добові дози аміноглікозидів і кратність їх прийому підсумовані в табл. 2.74.

 

Терапевтичний лікарський моніторинг прийому аміноглікозідів

Оскільки фармакокінетика аміноглікозидів нестабільна і залежить від ряду чинників, для досягнення максимального клінічного ефекту при зменшенні ризику розвитку побічних реакцій проводять терапевтичний лікарський моніторинг. При цьому визначають пікові та залишкові концентрації аміноглікозидів у сироватці крові. Пікові концентрації (через 60 хв після в/м або через 15-30 хв після закінчення в/в введення), від яких залежить ефективність терапії, при звичайному режимі дозування повинні складати для гентаміцину, тобраміцину і нетилміцину не менше 6-10 мкг/мл, для канаміцину і амікацину — не менше 20-30 мкг/мл.Чинники, що визначають дозу аміноглікозидів

Чинник___________________________ Доза аміноглікозидів______________________

Маса тіла пацієнта

Дози у дорослих і дітей старше 1 міс:

стрептоміцин, канаміцин, амікацин - 15-20 мг/кг/добу в 1-2 введення; гентаміцин, тобраміцин - 3-5 мг/кг/ добу в 1-2 введення;

нетилміцин - 4-6,5 мг/кг/ добу в 1-2 введення_______________________

Ожиріння/ виснаження

Оскільки аміноглікозиди розподіляються в позаклітинній рідині і не на-
копичуються в жировій тканині, їх дози при ожирінні слід зменшувати.
У разі перевищення ідеальної маси тіла від
25 % дозу, розраховану на
фактичну масу тіла, слід знизити на
25 %, а у виснажених пацієнтів, на-
впаки, збільшити на
25 %________________________________________

Вік

Необхідно зменшувати дозу аміноглікозидів у людей похилого віку, вра­ховуючи вікове зниження клубочкової фільтрації. Новонароджені по­винні отримувати відносно велику на кг маси тіла дозу, оскільки у них збільшений об'єм розподілу - у новонароджених доза аміноглікозидів і кратність введення залежать від двох чинників: ступеня недоношеності та постнатального віку. Це пов'язано з незрілістю функції нирок, становлення якої відбувається після народження

Функція нирок

Аміноглікозиди виділяються в незміненому вигляді з сечею, і при пору­шенні функції нирок необхідно знижувати їх добову дозу, контролюючи кліренс ендогенного креатиніну (клубочкова фільтрація) перед призна­ченням препарату і кожні 2-3 дні прийому. Зниження кліренсу креати­ніну від 25 % від початкового рівня свідчить про можливу нефро-токсичну дію аміноглікозідів, і при подальшому зниженні від 50 % їх треба відмінити.

При нирковій недостатності перша разова доза гентаміцину, тобрамі-цину і нетилміцину складає 1,5-2 мг/кг, амікацину - 7,5 мг/кг

Тяжкість і

локалізація

інфекції

При менінгіті, пневмонії, сепсисі призначають максимальні дози; при пієлонефриті, бактерійному ендокардиті - середні дози. Особливо ви­сокі дози вводять пацієнтам з муковісцидозом і при опіках, оскільки у них значно порушений розподіл аміноглікозидів, але при цьому бажано визначати концентрацію аміноглікозидів у крові

Залишкові концентрації (перед черговим введенням), які свідчать про ступінь ку­муляції аміноглікозидів і дозволяють контролювати безпеку терапії, для гентаміцину, тобраміцину і нетилміцину повинні бути менші 2 мкг/мл, канаміцину і амікацинуменші 10 мкг/мл. Проведення терапевтичного лікарського моніторингу в першу чергу необхідне у пацієнтів з важкими інфекціями та за наявності інших чинників ризику токсичної дії аміноглікозидів. При призначенні добової дози у вигляді одноразового введення зазвичай контролюють залишкову концентрацію.

 

Побічні дії

Нирки: нефротоксичний ефект може виявлятися підвищеною спрагою, значним збільшенням або зменшенням кількості сечі, зниженням клубочкової фільтрації і під­вищенням рівня креатиніну в сироватці крові. Чинники ризику: початкові порушення функції нирок, літній вік, високі дози, тривалі курси лікування, одночасне засто­
сування інших нефротоксичних препаратів (амфотерицин В, поліміксин В, ванко-міцин, петлеві діуретики, циклоспорин). Заходи контролю: повторні клінічні аналізи сечі, визначення креатиніну сироватки крові та розрахунок клубочкової фільтрації кожні 3 дні (при зменшенні цього показника на 50 % аміноглікозид слід відмінити).

Ототоксичність: зниження слуху, шум, дзвін або відчуття «заложенності» у ву­хах. Чинники ризику: літній вік, початкове порушення слуху, великі дози, тривалі ку­рси лікування, одночасне застосування інших ототоксичних препаратів. Заходи профілактики: контроль слухової функції, включаючи проведення аудіометрії.

Вестибулотоксичність: порушення координації рухів, запаморочення. Чинники ризику: літній вік, початкові вестибулярні розлади, високі дози, тривалі курси ліку­вання. Заходи профілактики: контроль функції вестибулярного апарату, включаючи проведення спеціальних проб.

Нервово-м'язова блокада: пригноблення дихання аж до повного паралічу дихальних м'язів. Чинники ризику: початкові неврологічні захворювання (паркінсо­нізм, міастенія), одночасне застосування міорелаксантів, порушення функції нирок. Заходи допомоги: в/в введення кальцію хлориду або антихолінестеразних препаратів.

Нервова система: головний біль, загальна слабкість, сонливість, сіпання м'язів, парестезії, судоми; при використанні стрептоміцину можлива поява відчуття печії, отерплості або парестезій в області обличчя і порожнини рота.

Алергічні реакції: сип та ін. зустрічаються рідко.

Місцеві реакції: флебіт при в/в введенні відзначається рідко.

Чинники ризику розвитку побічних реакцій:

-       Літній вік.

-       Високі дози.

-       Тривале застосування (більше 7-10 днів).

-       Гіпокаліємія.

-       Дегідратація.

-       Поразки вестибулярного та слухового апарату.

-       Ниркова недостатність.

-       Одночасний прийом інших нефротоксичних і ототоксичних препаратів (амфотерицин В, поліміксин В, фуросемід та ін.).

-       Одночасне введення з міорелаксантами.

-       Міастенія.

-       Швидке внутрішньовенне введення аміноглікозидів або їх великих доз у черевну і плевральну порожнину.

 

Заходи контролю при застосуванні аміноглікозидів

-       Не перевищувати максимальні добові дози, якщо немає можливості визначати концентрацію аміноглікозидів у крові.

-       Контролювати функцію нирок до призначення аміноглікозидів і потім кожні 2­3 дні шляхом визначення креатиніну сироватки крові з розрахунком кліренса креатиніну.

-       Дотримувати максимальну тривалість терапії - 7-10 днів, виняток становлять бактерійний ендокардит - до 14 днів, туберкульоз - до 2 міс.

-       Не можна призначати одночасно два аміноглікозида або замінювати один препарат іншим, якщо перший аміноглікозид застосовувався протягом 7­10 днів. Повторний курс можна проводити не раніше ніж через 4-6 тижнів.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 


Похожие статьи

М І Яблучанський - Факультет як факультет

М І Яблучанський - Клінічна фармакологія