М І Яблучанський - Клінічна фармакологія - страница 9

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 

1.   Гастроезофагеальнарефлюксна хвороба (ГЕРХ)

Антациди нейтралізують соляну кислоту, інактивують пепсин, абсорбують жовч­ні кислоти, стимулюють синтез бікарбонатів, сприяють підвищенню тонусу нижнього стравохідного сфінктера, таким чином впливають на більшість ланок у патогенезі ГЕРХ. Поряд з цим антациди також володіють цитопротективною дією на слизові оболонки стравоходу та шлунка, що дозволяє швидше досягти позитивної клініко-ендоскопічної динаміки.

При неерозивній формі ГЕРХ (НЕРХ) антациди можуть застосовуватися у вигляді монотерапії. У разі неефективності монотерапії (збереження печії), а також при ерозивній формі ГЕРХ антациди призначають як додатковий засіб до основного базового курсу ІПП.

Краще використовувати рідкі форми комбінованих антацидів, що не всмок­туються: антацид, що містить фосфат алюмінію, а також гель пектину і агар-агару; алюмінієво-магнієві антациди; алюмінієво-магнієві антациди у поєднанні з алгіновою кислотою (отримують з морських водоростей). Алгінова кислота утворює гелеподіб-ний пінистий бар'єр у кардіальному відділі шлунка, який при епізоді рефлюксу пер­шим потрапляє у стравохід і перешкоджає агресивній дії шлункового соку. Крім того алгінова кислота збільшує час перебування антацидів у стравоході та шлунку, пролон­гуючи тим самим їх цитопротективну дію на слизову оболонку.

2.   Виразкова хвороба (ВХ) шлунка та дванадцятипалої кишки

При ВХ шлунка та дванадцятипалої кишки антациди застосовуються для купіру-вання вираженого больового синдрому в період скринінгової фази і в першу добу при­йому ІПП до настання блокади кислотної продукції (відбувається через 1-3 доби).

При ВХ, що не асоціюється з Нр, антациди призначаються в комбінації з ІПП (при виразках, що довго не загоюються, для посилення цитопротективного ефекту).

При ВХ, що асоціюється з Нр, після ерадикаційної терапії антациди (у комбінації з ІПП) показані у випадках виразок, що важко рубцюються (феномен фіксації чинни­ків зростання), або при збереженні диспепсичних явищ. Прийом антацидів під час ерадикаційної терапії небажаний через можливе зниження її ефективності.

Антациди є препаратами вибору при протипоказаннях до прийому антисекре-торних засобів, побічних ефектах від ІПП та Н2-блокаторів. Також рекомендуються при застосуванні Н2-блокаторів та їх відміни для купірування явища «рикошету». Три­валий підтримуючий прийом антацидів ефективний як протирецидивна терапія.

3.   Гострий гастрит / гастродуоденіт

Антациди використовуються як додаток до терапії ІПП, Н2-блокаторами у ліку­ванні гострого гастриту, гастродуоденіту, особливо з вираженим больовим і диспепсичним синдромами.4.   Хронічний гастрит /гастродуоденіт зі зниженою або нормальною кислотністю
Для профілактики рецидивів антациди застосовуються як самостійно, так і спіль-
но з антисекреторними засобами. Є препаратами вибору у лікуванні та профілактиці
рефлюкс-гастриту, де основними пошкоджуючими чинниками є жовчні кислоти та
лізолецитин.

5.   Гастропатії, обумовлені прийомом нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ-гастропатії)

Для профілактики виникнення гастро- і дуоденопатій на тлі прийому нестероїд-них протизапальних засобів (НПЗЗ) прийом антацидів можливий самостійно або на додаток до антисекреторних препаратів.

6.   Больовий і диспепсичний синдроми

Рекомендуються у здорових людей при дискомфорті або болі в епігастрії, диспепсичних явищах (печія, відрижка, метеоризм). Антациди, що не всмоктуються, використовуються як основний засіб для усунення печії у вагітних, яка спостеріга­ється приблизно у 50-80 %.

7.   Холецистит, дискінезії жовчовивідних шляхів

Антациди включаються до схем лікування хворих з безкам'яним і кам'яним холециститом, дискінезіями жовчовивідних шляхів для усунення симптомів жовчного і змішаного рефлюксу. Ефективність дії антацидів обумовлена здатністю адсорбувати жовчні кислоти та лізолецитин, які потрапляють при дуоденогастроезофагеальному рефлюксі до шлунку та стравоходу. Антациди запобігають пошкоджуючій дії жовчних кислот на слизову оболонку шлунка та стравоходу і їх стимуляції секреції соляної кислоти.

8.   Хронічний панкреатит у фазі загострення

При загостренні хронічного панкреатиту, беручи до уваги роль соляної кислоти шлунка у стимулюванні панкреатичної секреції, необхідними складовими лікування є ІПП, Н2-блокатори, а також антациди. Завдяки підвищенню рН шлунка антациди сприяють нормалізації процесу евакуації, знижують інтрагастральний та інтрадуоден-альний тиск, тим самим нівелюють парез шлунково-кишкового тракту. При хроніч­ному панкреатиті для корекції травлення та з метою зменшення болю використовують ферментативні препарати. Але дія соляної кислоти призводить до швидкої інактивації основних складників ферментативних препаратів - ліпази та трипсину. Крім того, при хронічному панкреатиті пошкоджується нормальний процес «залуження» дуоденаль­ного вмісту і, як наслідок, порушується вивільнення та активація часток ферментатив­них препаратів з кишково-розсмоктуючоюся оболонкою (активуються тільки в лужно­му середовищі). Тому для підвищення ефективності ферментативної терапії доцільно одночасне призначення антацидних та/або антисекреторних препаратів. Навіть якщо пацієнту показаний голод впродовж 2-3 діб, антацидні і антисекреторні препарати рекомендуються з першого дня лікування.9. Профілактика «стресових» виразок

Антациди застосовуються у відділеннях інтенсивної терапії і реанімації для профілактики так званих «стресових» виразок (у хворих після важких операцій, з че­репно-мозковими травмами (виразки Кушинга) або з великими за площею опіками (виразки Курлінга) і т. ін.).

Принципи використання

Антациди застосовуються у вигляді суспензії та пігулок. Ці форми випуску суттєво відрізняються за КНА. Антациди реагують з іонами водню тільки у розчиненому вигляді, тому розчинність впливає на КНА. Суспензії складаються з менших частинок, ніж таблетки, тому вони мають більшу площу поверхні та швидше розчиняються у кислому середовищі шлунка. Таким чином, антациди більш активні у вигляді суспензії.

Середня терапевтична доза антацидного препарату складає 10-15 мл (1 столова ложка або вміст 1 пакетика) суспензії або 1-2 таблетки 3-4 рази на добу. Таблетки слід розжовувати або розсмоктувати, не проковтуючи цілими. У деяких інструкціях із застосування антацидів даються рекомендації приймати їх до їжі. Проте при цьому вони швидко евакуюються з шлунку, до того ж їх ефект нівелюється буферними властивостями самої їжі. Більш обґрунтовано приймати антациди через 1-1,5 год після їжі (на висоті шлункової секреції) або перед сном (для зменшення агресивної дії соляної кислоти на слизову оболонку шлунка в нічний час). В особливих випадках, наприклад, при значних інтервалах між прийомами їжі, можливий додатковий прийом антацидів через 3-4 год після їжі. Антациди використовуються як симптоматичний, одноразовий засіб при виникненні скарг («терапія на вимогу») або курсом. Тривалість курсу може варіювати від одного до трьох-чотирьох тижнів.

 

Побічна дія

-       При застосуванні антацидів, що всмоктуються (натрію гідрокарбонату, рідше за кальцій карбонату), після короткочасного ефекту нейтралізації соляної кислоти слідує її вторинна гіперсекреція (синдром «рикошету») як відповідь на підвищення рН до 7 та/або результат безпосередньої дії іонів кальцію. При тривалому, надмірному вживанні цих препаратів може розвинутися системний метаболічний алкалоз (з головним болем, нудотою, блювотою).

-       Натрію гідрокарбонат здатний негативно впливати на водно-сольовий обмін: 2 г гідрокарбонату затримує рідину, що і 1,5 г натрію хлориду. У пацієнтів літ­нього віку з патологією серцево-судинної системи підвищується артеріальний тиск, з'являються або посилюються набряки, наростають ознаки серцево-судинної недостатності.

-       Антациди, що містять карбонатну групу (натрію гідрокарбонат, кальцію та магнію карбонат), реагують з соляною кислотою з утворенням вуглекислого газу, який викликає розтягування шлунка (больовий синдром), відрижку і метеоризм, особливо небажані при ГЕРХ.Під впливом натрію гідрокарбонату і препаратів магнію (оксиду, гідроксиду і карбонату) відбувається зміни рН у лужний бік сечі, що може привести до випадання в осад фосфатів з утворенням фосфатних каменів.

-       Препарати кальцію можуть приводити до гіперкальціемії, що сприяє камене­утворенню в нирках, знижує продукцію паратгормону, а отже, затримує екскрецію фосфору і приводить до накопичення кальцію фосфату. Відбуваєть­ся кальцифікація тканин і розвиток нефрокальцинозу.

-       Небажаним є поєднаний прийом кальцієвмісних антацидів з молоком, сприяє розвитку «молочно-лужного» синдрому (нудота, блювота, поліурія, психічні порушення).

-       Антациди, що не всмоктуються, позбавлені багатьох небажаних явищ антаци-дів, що всмоктуються і частіше спостерігаються при тривалому, безконтроль­ному прийомі даних препаратів. При тривалому прийомі алюмінію гідроокису може знижуватися всмоктування фосфатів у кишківнику, що іноді супрово­джується виникненням гіпофосфатемії. Вказане ускладнення частіше виникає у пацієнтів, що зловживають алкоголем. Клінічно значуще підвищення рівня алюмінію і магнію в крові відзначається лише у хворих з вираженою нирко­вою недостатністю, в таких випадках кумуляція алюмінію може привести до енцефалопатії та остеомаляції. У хворих з нормальною або помірно зниженою функцією нирок помітного підвищення рівня алюмінію в крові при лікуванні антацидами не відбувається.

-       Найбільш частою небажаною реакцією при застосуванні алюмінію гідроокису є закреп, магнію гідроокис має послаблюючу дію і може викликати діарею. У комбінованих алюміній/магнієвих антацидах від співвідношення алюміній/ магній залежить той або інший вплив на моторику шлунково-кишкового трак­ту. Якщо алюміній/магнієвий коефіцієнт рівний одиниці або трохи вище, пре­парат не впливає на моторику або, в окремих випадках, може викликати послаблюючий ефект (як правило, при збільшенні дози).

 

Протипоказання

У сучасних умовах застосування антацидів, що всмоктуються, вважається небажаним. Протипоказанням для антацидів, що не всмоктуються, є виражена ниркова недостатність, хвороба Альцгеймера. Фосфат алюмінію протипоказаний при вагітності.

 

Взаємодія антацидів з іншими лікарськими засобами

Антациди, що містять іони кальцію, магнію і алюмінію, є комплексонами. Вони зв'язують велику кількість лікарських засобів, таких як дигітоксин, тетрациклін, діку­марин, індометацин, аспірин, циметидин, ранітидин, фамотидин, теофіліни і ін. Прийом антацидів знижує біодоступність слабких кислот: барбітуратів, сульфані­ламідів, пеніцилінів та інших. Всмоктування ж слабких луг (атропіну, амінозину, анаприліну та інших) збільшується.

Антациди доцільно поєднувати із застосуванням М-холінолітиків (для продов­ження ефекту антацидів), ІПП (для зменшення їх руйнування в шлунку).

Не можна поєднувати застосування антацидів з субцитратом вісмуту та сукральфатом з-за фармакодинамічної несумісності препаратів.

Щоб уникнути небажаної взаємодії, антациди слід призначати за 2 год до або через 2 год після прийому інших препаратів.

 

Тести для контролю

1.        Пацієнту призначені антациди, дайте рекомендації щодо часу їх прийому:

 

A.    Через 1-1,5 год після їжі або перед сном.

B.    За 2 год до їжі.

C.    За півгодини до їжі.

D.    Під час їжі.

E.     Не залежить від прийому їжі.

2.        Пацієнтка 62 років хворіє на ГЕРХ. Самостійно, безконтрольно приймає антацид, до складу якого входить кальцію карбонат. У раціоні переважають овочеві та молочні продукти. Тиждень тому стала помічати появу головного болю, слабкості, нудоти. В крові визначається підвищена концентрація кальцію та креатинина. Який стан розвинувся у пацієнтки?

 

A.  Синдром «рикошету».

B.  Системний алкалоз.

C.  «Молочно-лужний» синдром.

D.  Гіпофосфатемія.

E.   Вегето-судинна дистонія.

3.        Яка найбільш часта небажана реакція при застосуванні антацидів, що містять алюмінію гідроокису?

 

A.  Зниження апетиту.

B.  Метеоризм.

C.  Діарея.

D.  Закреп.

Нудота.A02B. ЗАСОБИ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ПЕПТИЧНОЇ ВИРАЗКИ

 

 

A02BA. Блокатори Н2-гістамінових рецепторів

 

Блокатори Н2-гістамінових рецепторів (^^локатори) - клас антисекреторних лікарських засобів, механізм дії яких заснований на конкурентному інгібуванні рецеп­торів гістаміну парієнтальної клітини шлунка.

 

Історична довідка

На початку XX століття англійські вчені фізіолог Генрі Дейл і хімік Джорж Бар-гер, вивчаючи фізіологічні ефекти спориньї, виявили невідому раніше діючу речовину, ідентифіковану як бета-імідазоліл-етіламін, що надалі отримала назву гістамін. Інтен­сивно вивчаючи роль гістаміну в організмі (1910-1927 рр.), Дейл спочатку не звернув увагу на його стимулюючу роль у секреції шлунком соляної кислоти. Відкриття про-секреторних ефектів гістаміну (1916 р.) належить учневі І. П. Павлова - Л. Д. Попель-ському. Лише після цього, у 1930-х рр. Дейл експериментальним шляхом встановив, що введення гістаміну збільшує шлункову секрецію та сприяє тим самим розвитку ви­разкової хвороби. У 1936 р. Дейл за роботи в цій області отримав Нобелівську премію.

Перші антигістамінні препарати з'явилися у 1950-х рр., але всі вони мали протиалергічну дію, не впливаючи на шлункову секрецію. Тривалий час не вдавалося знайти речовину, яка б гальмувала кислотостимулюючу дію гістаміну. І лише у 1972 р. шотландський фармаколог Джеймс Блек, виявив, що з'єднання бурімамід, що містить імідазольне кільце в бічному ланцюзі, діє на рецептори парієнтальних клітин шлунка (пізніше названі Н2-рецепторами), внаслідок чого знижується шлункова секреція. За ідентифікацію Н2-рецепторів і розробку лікарських засобів, блокуючих їх, Дж. Блек у 1988 р. був удостоєний Нобелівської премії.

Перший Н2-блокатор отримав назву циметидин (1975 р.), пізніше були синте­зовані ранітидин, фамотидин, нізатидин і роксатидин. Н2-блокатори відразу стали «золотим стандартом» терапії кислотозалежних захворювань і залишалися ним до появи інгібіторів протонної помпи.

 

Класифікації блокаторів И2-гістамінових рецепторів

АТС класифікація

A: ПРЕПАРАТИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ТРАВНИЙ ТРАКТ І ОБМІН РЕЧОВИН A02 Препарати для лікування кислотозалежних захворювань

A02B Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби

A02BA Блокатори Hi-гістамінових рецепторів

A02BA01 ЦиметидинА02ВА02 Ранітидин

А02ВА03 Фамотидин

А02ВА04 Нізатидин

А02ВА05 Ніперотидин

А02ВА06 Роксатидин

А02ВА07 Ранітидина вісмуту цитрат

А02ВА08 Лафутидин

А02ВА51 Циметидин у поєднанні з іншими препаратами А02ВА53 Фамотидин у поєднанні з іншими препаратами

Класифікація Н2-блокаторів за поколінням

I-            е покоління - Циметидин

II- е покоління - Ранітидин

III-е покоління - Фамотидин

IV-е покоління - Нізатидин

V-е покоління - Роксатидин

 

Фармакокінетика

Н2-блокатори приймаються перорально або вводяться парентерально (цимети­дин, ранітидин, фамотидин, нізатидин).

При прийомі всередину Н2-блокатори швидко абсорбуються з шлунково-кишко­вого тракту (ШКТ). Біодоступність висока, особливо у нізатидину та роксатидину. Максимальна концентрація в плазмі досягається, як правило, протягом 1-2 год після прийому. Зв'язуються з білками плазми на 35 %. Н2-блокатори характеризуються змі­шаним (нирковим і печінковим) кліренсом. Препарати піддаються частковій біотранс-формації у печінці, але переважно виводяться нирками, причому приблизно 60 % у незміненому вигляді.


Н2-блокатори різних поколінь що відрізняються один від одного низкою фармакокінетичних параметрів унаслідок відмінностей у хімічній структурі молекули (табл. 2.2).

Н2-блокатори розрізняються за наступними характеристиками:

- Селективність дії, тобто здатність взаємодіяти з рецепторами гістаміну тільки другого типу і не впливати на рецептори першого типу. Циметидин має меншуселективність, ніж ранітидин і фамотидин, і при використанні його у високих дозах може впливати на Н1-рецептори.

-       Активність, тобто ступінь інгібування продукції соляної кислоти. Фамотидин у 40 разів потужніше, ніж циметидин і у 8 разів - ніж ранітидин.

Сила зв'язування з рецепторами визначає тривалість дії. Препарат, що сильно зв'язується з рецептором, дисоціює поволі, що обумовлює тривалий ефект. Найбільш тривале і ефективне зниження базальної секреції підтримується піс­ля прийому фамотидину (до 1 2 год). Тривалість антисекреторної дії раніти-дину - від 8 до 10 год, циметидину - від 2 до 5 год.

-       Ліпофільність, тобто здатність розчинятися у жирах і проникати крізь клітин­ні мембрани в тканині. Що визначає системність дії і вплив на інші органи. Всі Н2-блокатори відносяться до гідрофільних лікарських речовин. Циметидин є помірно ліпофільним і найменш гідрофільним. Це визначає його здатність проникати в різні органи і впливати на локалізовані в них Н2-рецептори. Ранітидин і фамотидин високогідрофільні, погано проникають у тканини та переважно впливають на Н2-рецептори парієтальних клітин шлунка.

-       Взаємодія з системою цитохрому Р450, від чого залежить швидкість метабо­лізму інших лікарських препаратів у печінці. Циметидин вступає у реакцію з цитохромом Р450 у 10 разів сильніше, ніж ранітидин. Фамотидин зовсім не взаємодіє з ним.

У даний час циметидин і, у меншій мірі, ранітидин у лікуванні кислотозалежних захворювань є вже пройденим етапом. Практично важливе значення має фамотидин. Переваги фамотидину серед інших Н2-блокаторів:

-       високоселективний;

-       ефективний при одноразовому прийомі в добовій дозі 40 міліграм, при цьому ступінь пригнічення секреції соляної кислоти за 24 год складає 90 %;

-       володіє значною тривалістю дії (до 12 год);

-       не взаємодіє з системою цитохрому Р-450;

-       не знижує активність алкогольдегідрогенази в печінці;

-       високогідрофільний та неліпофільний, унаслідок чого частота побічних ефек­тів не більше 0,8 %;

-       не має антиандрогенної дії, не викликає імпотенцію;

-       не підвищує рівень пролактину, не викликає гінекомастію.

Нізатидин і роксатидин є пізнішими поколіннями препаратів, але мало чим відрізняються від фамотидину та не мають істотних переваг перед ним.

 

Фармакодинаміка

Н2-блокатори конкуренто блокують Н2-гістамінові рецептори парієнтальних клі­тин шлунка, пригнічуючи тим самим синтез соляної кислоти. Впливають на базальну та стимульовану (гістаміном, пентагастрином, інсуліном, кофеїном, розтягуваннямшлунка) секрецію. Важлива якість - інгібуючий вплив на нічну продукцію соляної кислоти. За ступенем пригнічення загальної добової та нічної секреції соляної кис­лоти препарати II - V поколінь перевершують циметидин (табл. 2.3).


Таблиця 2.3

Крім пригнічення секреції соляної кислоти Н2-блокатори володіють і низкою додаткових ефектів:

-       пригнічують базальне та стимульоване вироблення пепсину;

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49 


Похожие статьи

М І Яблучанський - Факультет як факультет

М І Яблучанський - Клінічна фармакологія