І Ф Костюк - Професійні хвороби - страница 28

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57 

Периферичний ангіодистонічний синдром є, по суті, клінічним проявом вегетативної поліневропатії верхніх кінцівок. При посиленні болю і парестезії в дистальних відділах рук, розширенні зони гіпестезії за межі кисті діагностують синдром вегетативно-сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок.

Помірно виражені прояви хвороби характеризуються більш вираженою інтенсивністю болю і парестезії в руках, появою поліартралгії, підвищеною мерзлякуватістю кистей, збільшенням частоти розвитку акроангіоспазму. Біль і парестезії в дистальних відділах верхніх кінцівок стають більш постійними протягом доби і досить стійкими. Вони посилюються після роботи і вночі, порушують сон, змушують хворих міняти місце положення в ліжку, терти руки серед ночі. Під час відпустки або лікування ці неприємні відчуття в руках звичайно зменшуються, але зовсім не проходять.

Росте вираженість периферичних вегетативно-судинних, сенсорних і трофічних порушень. У хворих вранці з'являється набряклість пальців, тугорухомість пальців, які разом з болем і парестезією звичайно зникають або значно зменшуються незабаром після початку роботи. Холодовий ангіоспазм пальців легко розвивається після миття рук холодною водою, а їноді і спонтанно. Приступ ангіоспазму може захватити всі пальці, тривалість його зростає до 30—40 хв. Він завершується ангіогіпотонією з больовою реакцією і тривалим (1 —2 год) ціанозом пальців. При цьому спазм капілярів змінюється їх атонією.

Периферичні вегетативно-судинні порушення при цій стадії самостійно не розвиваються, а входять до складу синдрому вегетативно-сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок. Спостерігаються подальше підвищення порогу вібраційної чутливості, зниження поверхневої чутливості не тільки в дистальних, але і в проксимальних відділах кінцівок. Іноді зона гіпестезії розповсюджується на грудну клітку, голову.

У разі наявності стійкої набряклості пальців і кистей, тугорухомості і помірно вираженої згинальної контрактури пальців, деформації міжфалангових суглобів, гіперкератозу долоней, зміни форми і живлення нігтів ставлять діагноз синдрому стійких вегетативно-трофічних порушень. При цьому нігтьові пластинки можуть бути у вигляді часових стекол, нерідко вони стовщені або стоншені, тусклі.

Дистрофічні порушення в тканинах апарату опору і руху верхніх кінцівок і їх поясу проявляються також у вигляді міалгії і міозиту розгиначів кисті і пальців, надлопаткових та інших м'язів, періартрозу і деформуючого артрозу ліктьового, плечового, міжфалангових суглобів.

З боку центральної нервової системи спостерігається неврозоподібний синдром з легкою вегетативною дисфункцією. У міру розвитку захворювання у хворих посилюється роздратованість, втомлюваність, головний біль, порушення сну, кардіалгії, з'являються запаморочення, лабільність пульсу і артеріального тиску.

Тобто, якщо підсумувати, для II ступеня вібраційної хвороби найбільш характерним є поглиблення клінічних проявів синдрому вегетативно-сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок з більш дифузним зниженням поверхневої чутливості, значно вираженим периферичним ангіодистонічним синдромом, стійкими, вегетативно-трофічними порушеннями на кистях, частими ангіоспазмами пальців рук, розвитком міофібродистрофічного синдрому.

Виражені прояви в теперішній час зустрічаються дуже рідко. У таких хворих формується   синдром   сенсомоторної   поліневропатії   верхніх   кінцівок зпосиленням болі і парестезій, появою слабкості в руках, зниженням в них сили. При цьому виявляються гіпотрофія м'язів кистей, передпліч, зниження сухожильних рефлексів.

У деяких хворих може спостерігатись генералізація ангіоспазму та поява останнього й на пальцах стоп. У таких випадках діагностують синдром вегетативно-сенсорної поліневропатії з генералізованими акроангіоспазмами.

Слід наголосити, що в основу клінічної картини тих форм вібраційної хвороби, що зустрічаються сьогодні, від впливу локальної вібрації покладено, початкові прояви хвороби і симптоматика, яку можна розглядати як перехідну від початкових до помірно-виражених проявів. Крім того, можуть виявлятися симптоми вісцеральної патології, такі, як зміна рівня артеріального тиску з переважанням гіпертензії, функціональні порушення діяльності травних залоз, дискінезія шлунка, кишок, жовчних шляхів, порушення балансу вітамінів, а також вуглеводневого, білкового, мінерального обміну. Вважають, що ці зміни носять рефлекторний характер і обумовлені порушенням ендокринної та вегетативної регуляції.

 

 

Вібраційна хвороба, спричинена впливом загальної вібрації Класифікація. Виділяють три ступені тяжкості патологічного процесу:

I   — початкові прояви: 1) ангіодистонічний синдром (церебральний або периферичний); 2) вегетативно-вестибулярний синдром; 3) синдром сенсорної (вегетативно-сенсорної) поліневропатії нижніх кінцівок.

II       помірно виражені прояви: 1) церебрально-периферичний
ангіодистонічний синдром; 2) синдром сенсорної (вегетативно-сенсорної)
поліневропатії в поєднанні: а) з полірадикулярними порушеннями (синдром
полірадикулоневропатії; б) з вторинним попереково-крижовим корінцевим
синдромом (внаслідок остеохондрозу поперекового відділу хребетного стовпа);
в) з функціональними порушеннями нервової системн (синдром неврастенії).

III        виражені прояви: 1) синдром сенсомоторної поліневропатії; 2) синдромдисциркуляторної енцефалопатії в поєднанні з периферичною невропатією (синдром енцефалополіневропатії).

Клініка. Хворі в початковій стадії захворювання скаржаться на головний біль, роздратованість, втомлюваність, порушення сну. При цьому спостерігається лабільність пульсу і артеріального тиску, хоча й переважає гіпертензія, пітливість, порушення дермографічіної реакції. Все це свідчить про розвиток церебрального ангіодистонічного синдрому. Поряд із цим синдромом спостерігаються прояви, периферичного ангіодистонічного синдрому, для якого характерні непостійні й помірно виражені парестезія та біль у нижніх кінцівках, іноді корчі ікроножних м'язів. При огляді виявляється ціаноз або мармуровість, гіпотермія стоп, гіпергідроз підошв, зниження сприймання вібраційної і больової чутливості на пальцях стоп. Якщо має місце посилення болю і парестезії в стопах, вираженості периферичних вегетативно-судинних порушедь, зниження поверхневої чутливості за поліневротичним типом, переважно в дистальних відділах нижніх кінцівок, кажуть про наявність синдрому вегетативно-сенсорної поліневропатії нижніх кінцівок.

У разі розвитку хвороби II ступеня виявляються помірно виражені прояви синдрому вегетативно-сенсорної поліневропатії нижніх кінцівок. У деяких випадках аналогічні симптоми з'являються і в кистях. Поряд з вегетативно-сенсорною поліневропатією розвивається вторинний попереково-крижовий синдром внаслідок остеохондрозу поперекового відділу хребетного стовпа.

Виражені прояви (III ступінь) хвороби зустрічаються дуже рідко. Для цієї стадії хвороби характерна сенсомоторна поліневропатія (біль і слабкість у нижніх кінцівках при ходьбі, зниження сили і гіпотрофія окремих м'язів гомілки і стоп, болісність нервових стволів при пальпації) .

 

 

Вібраційна хвороба, спричинена комбінованим впливом загальної і

локальної вібрації Класифікація. Виділяють три ступені захворювання:

I початковий,

II функціональний,

III виражених проявів.

Клініка. Захворювання починається поступово. Хворі скаржаться на головний біль, запаморочення, підвищену роздратованість, загальне нездужання, швидку втомлюваність, ниючий біль у нижніх кінцівках, їх оніміння, парестезії. Можуть мати місце приступи побіління пальців стоп. Захворювання на цій стадії (початкова) проявляється у вигляді неврастенічного синдрому з явищами вегетативної дисфункції. Захворювання носить компенсований характер, і після припинення контакту із вібрацією працездатність хворого поновлюється.

Надалі головні болі стають постійними, зростає збудженість, з'являється плаксивість. Періодично виникають «вегетативні кризи»: нудота, короткочасний провал пам'яті, запаморочення, підвищена загальна пітливість. Шкірні покриви стають блідими, з'являються блиск в очах, розширення зіниць, напруження м'язів, підвищення температури тіла. Приступ закінчується профузним потовиділенням з подальшим розвитком прострації. Ця стадія (функціональна) характеризується розвитком загальних ангіодистонічних явищ із «вегетативними кризами», лабільністю серцево-судинної системи, вегетативно-сенсорною поліневропатією кінцівок. Спостерігається виражений астенічний синдром.

На пізніх стадіях захворювання знижується пам'ять, порушується сон, формується діенцефальний синдром (схуднення, анорексія, різка астенія, мікроорганічна симптоматика ураження стовбурового відділу головного мозку і гіпоталамічної ділянки), спостерігаються зміни з боку серцево-судинної системи (брадикардія, артеріальна гіпертонія). Ця стадія (виражених проявів) має ряд особливостей: головні болі стають постійними. Кризи із короткочасною втратою свідомості стають більш частими, розвивається вегетативно-сенситивна поліневропатія кінцівок, енцефалополіневропатія і діенцефальнийсиндром.

Диференціальна діагностика. Диференціальний діагноз вібраційної хвороби проводиться щодо таких хвороб, як синдром Рейно, сирингомієлія, вегетативні поліневрити, міозити.

Хвороба Рейно виникає частіше у жінок, її розвиток не залежить від професії. Клінічно характеризується вираженим ангіодистонічним синдромом периферичних судин, наявністю асфіксії тканин, ураженням водночас рук і ніг, відсутністю розладів вібраційної, больової, температурної і тактильної чутливості, а також змін у внутрішніх органах, в апараті руху і опору.

Сирингомієлія починається поступово. Характерні сегментарні розлади чутливості, атрофії, парези, паралічі, не зустрічаються приступи побіління, пальців. Поряд із розладами больової температурної чутливості за сегментарним типом зберігається тактильна і м'язова чутливість.

Вегетативні поліневрити характеризуються розладами чутливості за поліневротичним типом, не характерні розлади вібраційної чутливості і приступи ангіоспазму. Можуть мати місце порушення трофіки, знижуються температура, тактильна чутливість.

Міалгії, міозити мають певний зв'язок з професією. Вони характеризуються болісністю під час пальпації м'язів, відсутністю ангіоспазмів периферичних судин, своєрідними розладами чутливості при плекситах (має місце розлад больової чутливості при відсутності розладів вібраційної, температурної і тактильної чутливості).

Лікування. В етіологічний принцип лікування хворих вібраційною хворобою покладено усунення (тимчасово на період лікування або постійно у випадках відсутності терапевтичного ефекту) від роботи в умовах впливу вібрації та інших несприятливих факторів виробничого середовища.

Серед загальнозміцнювальних і лікувально-профілактичних заходів заслуговує на увагу аеро-, геліо-, гідротерапія з використанням природних факторів   зовнішнього   середовища:   повітряні   ванни,   дозоване сонячнеопромінювання, купання у відкритих водоймах улітку.

Із спеціальних лікувально-профілактичних заходів слід рекомендувати вітамінотерапію (аскорбінова кислота, Вь РР, В12), опромінювання УФ-променями, препарати, які підвищують неспецифічну реактивність організму.

Для проведення патогенетичної терапії застосовуються препарати холінолітичної дії, гангліоблокатори, голковколювання. Серед холінолітиків добрий результат дають спазмолітин, амізил; гангліоблокаторів пахікарпін, бензогексоній, гексаметон. Більш позитивний результат дає поєднання гангліоблокаторів, холінолітиків із препаратами, які здатні розширити судини (нікотинова кислота, папаверін). Сьогодні отримані нові дані щодо позитивного ефекту від призначення антагоністів кальцію в комплексній терапії вібраційної хвороби. Результати використання антагоністів кальцію, насамперед групи ніфедипіну (корінфар, кордафен по 10 мг тричі на день протягом трьох тижнів), і особливо корінфару та унітіолу (5% розчин 5 мл, 10 ін'єкцій), свідчать про швидке покращання стану хворих, що супроводжується послабленням болю, акропарестезій в руках, зникненням вазоспастичних атак, ранішою появою відчуття тепла в кистях рук, покращання сну. Одночасно з цим нормалізуються структурно-функціональний стан мембран еритроцитів, показники периферичної та центральної гемодинаміки, реологічних властивостей крові.

Із фізичних методів лікування рекомендують йонофорез 5% розчину новокаїну на кисті рук; діатермію на шийні вузли; ультрафіолетове опромінювання на шийні вузли; застосування двох- і чотирикамерних гальванічних ванн.

Проводять спинальну блокаду 0,25% розчином діфацилу в поєднанні з новокаїном, ультрафіолетове опромінювання на рівні сегментів С3-С4 і Д5-Дб, починаючи з 2—3-х біодоз, збільшуючи до 3—4-х; курс 7—8 сеансів. Показано також санаторно-курортне лікування сірководневими, азотно-термальними, родоновими ваннами, грязелікування аплікаціями (37—38°С); раціональне харчування.

Експертиза працездатності. При захворюванні І ступеня хворих тимчасово (на один місяць) переводять на роботу поза дією вібрації (з видачею листка професійної непрацездатності в разі зниження заробітку). Коли ж різко знижується кваліфікація працюючого при зміні роботи, рішенням лікарсько-експертної комісії визначається процент втрати працездатності на період перекваліфікації (один рік).

Подібно вирішується питання і при вібраційній хворобі ІII ступенів. Тільки для досягнення стійкого ефекту таких хворих переводять на роботу поза дією вібрації терміном на два місяці.

Лікування хворих з II ступенем вираженості захворювання проводять у стаціонарі з наступним переведенням для закріплення результатів лікування на 1—2 місяці на роботу, що не пов'язана з впливом вібрації та охолодженням. У разі різкого зниження кваліфікації при зміні роботи вони можуть бути направлені на експертні комісії для визначення ступеня втрати працездатності на період перекваліфікації (1 —2 роки).

Хворі на вібраційну хворобу III ступеня, як правило, обмежено працездатні, їм визначається процент втрати професійної працездатності або група інвалідності (III) внаслідок професійного захворювання.

Хворі на вібраційну хворобу І ступеня від впливу загальної вібрації не втрачають своєї працездатності. Вони проходять лікування, а потім для закріплення його результатів переводяться на один-два місяці на роботу, що не пов'язана із впливом вібрації, інтенсивного шуму, з видачею листка непрацездатності.

При вираженості патологічних змін II ступеня потрібне раціональне працевлаштування з визначенням ступеня втрати працездатності на період перекваліфікації (один рік).

Для хворих на вібраційну хворобу III ступеня характерно зниження і професійної і загальної працездатності їм може бути встановлена III або II група інвалідності внаслідок професійного захворювання.

Профілактика. Технічні заходи зменшення вібрації у джерелі їх утворення, застосування різних амортизаційних засобів; забезпечення нормальних мікрокліматичних умов у приміщеннях, де ведеться робота з вібраційними інструментами і устаткуванням; гігієнічне нормування рівня вібрації; організація режиму праці при мінімальному контакті тих, хто працює, з вібруючим устаткуванням.

Рекомендується проведення гідропроцедур — ванн для рук з температурою води 37°С в поєднанні з самомасажем; ультрафіолетове опромінювання в суберитемних дозах переважно шийної ділянки; гімнастика; регулярні медичні огляди.

 

 

ПРОФЕСІЙНА ПАТОЛОГІЯ, ЗУМОВЛЕНА ВПЛИВОМ ШУМУ

Шум — це безпорядне поєднання звуків, тобто механічних коливань у зоні частот від 20 Гц до 16 кГц, які сприймаються слуховим аналізатором.

В умовах виробництва впливу шумів зазнають випробувачі моторів, клепальники, обрубувачі, котельники, пілоти, ткалі, прядильники. Шум як несприятливий фактор виробничого середовища діє на механізаторів сільського господарства, робітників ремонтних майстерень.

Слуховий апарат людини сприймає звук частотою від 16 до 20 000 коливань за секунду. За спектральним складом прийнято розрізняти високочастотні шуми з перевагою рівнів на частотах вище 800 Гц, низькочастотні — з найбільшими рівнями на частотах нижче 300 Гц і середньочастотні, що займають проміжний діапазон частот (300—800 Гц).

Характер і ступінь виразності дії шуму на орган слуху визначається його інтенсивністю, тональністю, періодичністю, а також поєднанням шуму з іншими професійними факторами, особливо з вібрацією.

Патогенез. До 60-х pp. XX ст. вважалось, що шум викликає ураження тільки слухового аналізатора. Було встановлено, що в основі професійної приглухуватості лежать деструктивні зміни як у волоскових клітинах кортієваоргана, так і в спіральному ганглії та у волокнах кохлеарного нерва. І лише в останні два десятиліття була доведена можливість неспецифічної дії шуму на організм, яка проявляється в порушенні функціонального стану нервової і серцево-судинної систем.

Спочатку уражаються волоскові клітини нижнього закруту завитка, які сприймають звуки високих тонів. Якщо має місце подальший вплив шуму, в патологічний процес втягуються опорні клітини Дейтерса і внутрішні волоскові клітини. Зменшується кількість нервових волокон зовнішніх волоскових клітин. Клітиниі спірального вузла мають вигляд здавлених і кількість їх зменшується. При професійній приглухуватості уражається звукосприймальний апарат (спіральний орган і сплетення волокон завиткової частини переддверно-завиткового нерва навколо волоскових клітин), тобто професійне зниження слуху належить до перцептивної приглухуватості.

Треба мати на увазі, що в розвитку патології переддверно-завиткового органа суттєву роль відіграють порушення нервової та серцево-судинної систем, зумовлені ними розлади кровозабезпечення і трофіки тканин. Під впливом інтенсивного і тривалого шуму збудження із слухового центру передається на сітчасту субстанцію і ретикулярну формацію.

Високочастотний шум переноситься суб'єктивно гірше і більш небезпечно впливає, на організм. Імпульсний шум вважається шкідливішим, ніж постійний.

Клініка. У розвитку професійної приглухуватості виділяють чотири ступені втрати слуху (табл. 13). Професійна приглухуватість протікає за типом кохлеарного невриту і характеризується повільним розвитком. Спочатку відмічається шум у вухах, який поступово стає інтенсивнішим і постійним. При дослідженні камертоном або при аудіометрії вже на ранніх стадіях відзначається зниження сприймання високих частот (4000—6000 Гц) і скорочення костної провідності. Поступово зниження слуху розповсюджується і на інші тони, знижується рівень сприймання шепітної мови. Звертає на себе увагу погана чутність шепоту, в той час як чутність на розмовну мову остається


доброю. Остання порушується тільки в разі наявності дуже великого стажу роботи в умовах «впливу шумів (20 років і більше). Отоскопічна картина залишається без суттєвих змін.

Таким чином, для хворих з професійною приглухуватістю І ступеня шепітна мова сприймається на відстані до 5 м і при аудіометричному дослідженні на звуковій частоті 4 кГц реєструється втрата слуху до 50 дБ.

Для ІІ ступеня (кохлеарний неврит з легким ступенем зниження слуху)шепітна мова сприймається на відстані до 4 м, має місце зниження слуху на звуковій частоті 4 кГц до 60 дБ.

Для ІІІ ступеня (кохлеарний неврит з помірним ступенем зниження слуху) — шепітна мова сприймається на відстані до 2 м, втрата слуху на звуковій частоті 4 кГц досягає 65 дБ.

Для IV ступеня (кохлеарний неврит із значним зниженням слуху) шепітна мова сприймається на відстані до 1 м або взагалі не сприймається, втрата слуху на діапазоні звукової частоти 4 кГц досягає 70 дБ і більше.

Тобто на початковій стадії захворювання сприймання шепітної мови (діапазон частот у межах до 2,5 кГц) майже не змінюється і робітники не помічають зниження свого слуху. Проте спеціальна перевірка за допомогою аудіометра на частотах 4—6 кГц виразно демонструє зниження слуху. При цьому однаково уражуються як повітряне, так і кісткове сприймання; процесносить симетричний характер, уражуючи і праве і ліве вуха. У міру прогресування захворювання під впливом шуму знижується сприймання у ділянці звукових частот 2, 1, 0,5 кГц; це звичайно розвивається повільно і поступово, збільшується зі стажем роботи за цією професією, про що свідчать криві порогів чутності (рис. 33, 34, 35, 36).

З'являються скарги на загальне нездужання, підвищену дратівливість, поганий сон, головний біль, запаморочення, відчуття звону або шуму у вухах. Деякі хворі скаржаться на біль у серці, нерідко стискувального характеру з іррадіацією під ліву лопатку. У подальшому приєднуються скарги на зниження слуху на обидва вуха. При об'єктивному огляді виявляють вегетативні порушення на загальному невротичному фоні, що проявляється нестійкістю у позі Ромберга, тремтінням витягнутих рук, червоним стійким дермографізмом, зміною рефлекторної сфери.

При шумовій патології спостерігаються порушення з боку обмінних процесів. Зміна в білковому обміні проявляється збільшенням загального білка і глобулінів.

Клінічні спостереження вказують на зміну серцевої діяльності у тих, хто перебуває в умовах впливу шуму. Так, на електрокардіограмах виявлено лабільність пульсу і сповільнення внутрішлуночкової та внутріпередсердної провідності.

Більшість дослідників вважає, що під впливом тривалого і систематичного шуму артеріальний тиск підвищується, тобто шум може бути фактором ризику в розвитку гіпертонічної хвороби.

Діагностика. Діагноз кохлеарного невриту ставлять на підставі професійного маршруту, санітарно-гігієнічної характеристики умов праці, вивчення скарг хворого, анамнезу захворювання і життя, інструментального обстеження слухового і вестибулярного аналізаторів.

Для професійної приглухуватості характерні: поступовий розвиток процесу; наявність у більшості випадків кореляції між порушенням функції центральноїнервової системи та низки інших органів і систем зі змінами слухової чутливості; наявність аналогічних випадків захворювання серед робітників цієї професійної групи; відсутність в анамнезі вказівок на початок цього захворювання в періоді, що передував контактові з професійними шкідливими факторами; втрата слуху настає внаслідок ураження внутрішнього вуха і характеризується одночасним зниженням повітряної і кісткової провідності; глухота стійка і стабільна навіть тоді, коли джерело шуму усунене.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57 


Похожие статьи

І Ф Костюк - Професійні хвороби