І Ф Костюк - Професійні хвороби - страница 29

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57 

Лікування. Враховуючи особливість клінічного прояву синдромів, обумовлених дією шуму, необхідно диференційовано підходити до вибору терапевтичних заходів. Це стосується, насамперед, загальнозміцнюючої терапії, організації регулярного харчування, режиму сну, обов'язкового перебування на повітрі протягом 1 —2 год кожного дня.

Із медикаментозних засобів рекомендують застосовувати броміди, еленіум, тріоксазин, амізил, а також глютамінову кислоту і рутін, в залежності від виразності супутнього синдрому і кохлеарного невриту.

З метою загальнозміцнювальної дії рекомендують аскорбінову кислоту в дозах до 300—500 мг, комплекс вітамінів групи В.

За наявності ангіодистонічного синдрому показані спазмолітичні засоби і гангліоблокатори (броміди, аміназин, мепротан в поєднанні з бензогексоніем, пентаміном).

У разі розвитку у хворого нейроциркуляторної дистонії за гіпертонічним типом показано призначення бромідів, валеріани, діазепаму в комбінації зі спазмолітиками. Як нейротропні препарати призначають резерпін, раунатін, котрі порушують процеси зв'язку норадреналіну і дофаміну в депонуючих гранулах закінчень післягангліонарних симпатичних волокон, не дають змоги депонуванню циркулюючого в крові норадреналіну, мають транквілізуючу і нейролептичну дію.

Із фізичних методів лікування застосовують гальванізацію за методом Щербака, дарсонвалізацію, УВЧ на сінокаротидну зону. Для проведеннябальнеотерапії рекомендують соляно-хвойні, вуглекислі, сірководневі ванни.

Для лікування невритів слухових нервів застосовують дібазол, нікотинову кислоту, атропіну сульфат, тропацин.

Із фізіотерапевтичних методів дає непоганий результат діатермія на зону соскоподібних відростків, грязьові аплікації на ділянку вуха.

Експертиза працездатності. При невриті з легким зниженням слуху працездатність хворого, як правило, зберігається. Необхідне динамічне лікарське спостереження, проведення амбулаторного лікування з використанням санаторію-профілакторію.

При кохлеарному невриті з помірним ступенем зниження слуху кваліфікованого робітника з великим професійним стажем також можна залишити на своїй роботі під ретельним наглядом і з проведенням амбулаторного лікування. У ряді випадків, якщо переважають загальні порушення, згідно з професійним лікарняним листком доцільне переведення на іншу роботу, не пов'язану із впливом шуму. Однак особам молодого віку і з невеликим стажем, а також некваліфікованим робітникам і особам, що підлягають дії імпульсного шуму, особливо при швидкому прогресуванні процесу, необхідно рекомендувати раціональне працевлаштування поза дією шуму.

При кохлеарному невриті зі значним ступенем зниження слуху показане раціональне працевлаштування, не пов'язане із впливом шуму. В усіх цих випадках, якщо раціональне працевлаштування неможливе без зниження кваліфікації, хворих належить направити на експертні комісії для визначення групи інвалідності професійного характеру.

Профілактика. Введення в слухові проходи різних заглушок, вати; протишумові вкладиші типу «Беруші»; застосування навушників, шлемів. Попередні та періодичні медичні огляди.

ПРОФЕСІЙНІ ХВОРОБИ, ЗУМОВЛЕНІ ВПЛИВОМ ЕЛЕКТРОМАГНІТНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ РАДІОХВИЛЬ

Електромагнітне випромінювання як сукупність електричного і магнітного полів є одним із основних факторів впливу навколишнього середовища. Електричне і магнітне поля окремо не існують і їх взаємні перетворення обумовлюють виникнення єдиного електромагнітного поля, яке розповсюджується в оточуючому просторі у вигляді електромагнітних хвиль зі швидкістю 3108 мс-1 (рис. 37).

Електромагнітне випромінювання характеризується частотою коливань і довжиною хвилі. Частота вимірюється в герцах (Гц) (1 Гц дорівнює одному коливанню за 1 с), а одиницею довжини хвилі є метр (м). Похідними цих одиниць відповідно є кілогерц (1 кГц = 103 Гц), мегагерц (1 МГц = 106 Гц), а також кілометр (км), сантиметр (см) та ін.

Спектр електромагнітного випромінювання дуже широкий: від інфразвукового з частотою до 3 Гц і довжиною хвилі більш 10   м до

18

іонізуючого (рентгенівське і у-випромінювання) з частотою вище 3-10 Гц і довжиною хвилі менш 10-9 м.

8 11

У діапазоні частот 3 10 —3-10 Гц інтенсивність електромагнітного випромінювання характеризується поверхневою щільністю потоку енергії,



Виходячи із особливостей біологічної дії різних діапазонів випромінювання (табл. 14), в гігієнічній і медичній практиці використовують дещо спрощену класифікацію основних діапазонів радіовипромінювання.тобто кількістю енергії, що проходить через площину, площа якої дорівнює одиниці, розміщену перпендикулярно до того напрямку, звідки розповсюджуються електромагнітні хвилі. Одиницею вимірювання щільності потоку енергії служить ват на квадратний метр (Вт/м2). Гранично допустимі рівні (ГДР) щільності потоку енергії опромінення в діапазоні низьких частот при  опромінюванні  протягом  усього  робочого  дня —  0,1  Вт/м2, при

22

опромінюванні не більше 2 год — 1 Вт/м , не більше 15—20 хв — 10 Вт/м за умови обов'язкового користування захисними окулярами.

Електромагнітне випромінювання застосовується для термічної обробки металів, напівпровідників і діелектриків. Індукційний нагрів металів і напівпровідників здійснюється в основному магнітним полем діапізонів ВЧ і

УВЧ.

ВЧ- і УВЧ- устаткування застосовується для сушіння різних матеріалів (деревини, паперу, шкіри), нагріву пластмаси, зварювання синтетичних матеріалів (виготовлення обкладинок для книг, папок, пакетів, іграшок), стерилізації харчових продуктів.

Особливо широко застосовується електромагнітне випромінювання ВЧ-, УВЧ- і НВЧ- діапазонів у радіозв'язку та телебаченні, а НВЧ-діапазона для радіорелейного зв'язку, радіолокації, радіонавігації, радіодефектоскопії. Заслуговує на увагу активне впровадження радіовипромінювання у фізіотерапію. Властивість радіовипромінювання нагрівати тканини організму використовується в таких процедурах, як низькочастотна магнітотерапія (апарати «Полюс-1», «Полюс-101»), індуктотермія (апарати ДКВ-2, ІКВ-4), мікрохвильова терапія сантиметровими (апарати «Луч-2», «Луч-3», «Луч-58») і дециметровими хвилями (апарати «Волна-2», «Ранет»).

Основним джерелом штучного електромагнітного випромінювання є радіо- і телевізійні станції, радіолокатори, високовольтні лінії електропередач. Треба мати на увазі, що поряд з радіовипромінюванням обслуговуючий персонал нерідко підлягає впливу інших шкідливих виробничих факторів. На ділянкахіндукційного нагріву і при обробці електронних схем із застосуванням пайки, в кабінах радіорелейних станцій може спостерігатись забруднення повітряного середовища аерозолями свинцю, олова, вуглеводнів, оксидами азоту. У кабінах радіорелейних станцій, приміщеннях радіо- і телерадіостанцій, на ділянках індукційного нагріву відмічається висока температура повітря, рівень шуму може досягати 75—99 дБ. Праця операторів радіорелейних станцій, персоналу радіо- і телерадіостанцій супроводжується значним нервово-емоційним і зоровим напруженням.

Патогенез. Механізм дії радіовипромінювання на людину дуже складний і до кінця не з'ясований. Встановлено, що електромагнітне випромінювання чинить на біологічні об'єкти радіохвильову і теплову дії. Теплова дія мікрохвиль зводиться до того, що при кожній зміні напрямку електромагнітного поля виникають релаксаційні коливання і переміщення іонів у тканинах організму, на які спрямоване електромагнітне випромінювання, і це супроводжується виділенням теплоти та підвищенням температури тканин. Найбільше нагріваються кров, лімфа, паренхіматозні органи, м'язи, а також кришталик.

Таким чином, в основі теплової дії електромагнітного випромінювання лежать первинні процеси взаємодії електромагнітних хвиль з молекулами тканин. Електромагнітна енергія в біологічному середовищі перетворюється в кінетичну енергію поглинальних молекул, що призводить до нагрівання тканин. Ступінь підвищення температури визначається напруженістю поля, тривалістю та частотою опромінювання, залежить від того, яка частина тіла зазнає опромінювання, ефективністю терморегуляції та деякими іншими чинниками.

Механізм дії радіовипромінювання невеликої (нижче теплової) інтенсивності реалізується переважно через його рефлекторну дію на центральну нервову систему. Найбільш чутливим до впливу радіохвиль є гіпоталамус, де зосереджені вищі вегетативні центри. Встановлено, що парасимпатична частина    вегетативної    нервової    системи    більш    чутлива    до діїрадіовипромінювання, ніж симпатична.

Дія радіовипромінювання на головний мозок реалізується складним комплексом біофізичних, фізико-хімічних, квантово-біологічних ефектів. На клітковому і субклітковому рівнях виявляються зміни калій-натрієвого градієнта в клітинах, поляризація біологічних мембран з порушенням їх проникності, деформація структур водних систем, зміна активності ферментів, порушення окислювальних процесів і т. ін;

Умовно виділяються такі механізми біологічної дії електромагнітних полів: а) безпосередня дія на тканини та органи, коли змінюється функція ЦНС та пов'язана з нею нейрогуморальна регуляція; б) рефлекторні зміни нейрогуморальної регуляції; в) поєднання основних механізмів патогенезу дії електромагнітного випромінювання з переважним порушенням обміну речовин, активності ферментів. Напевно, всі три механізми правомірні і питома вага кожного визначається фізичними та біологічними змінами.

Клініка. Клінічна симптоматика впливу радіовипромінювання залежить від його спектра, інтенсивності та тривалості і, можливо, від режиму випромінювання.

Дослідження свідчать, що найбільш активними в біологічному плані є хвилі НВЧ-, потім УВЧ-діапазону, найменш активними — ВЧ-діапазону.

Ураження організму можуть бути як гострими, так і хронічними.

Гостра форма патологічного впливу електромагнітного випромінювання ділиться, в свою чергу, на три ступеня: легкий, середній і тяжкий. Гостра форма ураження виникає під час аварій або при грубому порушенні техніки безпеки, тобто в тому разі, якщо інтенсивність випромінювання в багато разів перевищує тепловий поріг. В осіб, що перебували під впливом інтенсивного НВЧ-опромінювання, підвищується температура тіла на 1-2°С, з'являється загальна слабість, нездужання, біль у кінцівках, м'язах, головний біль, стан неспокою, спрага, задишка, почервоніння обличчя, пітливість, лабільність пульсу і артеріального тиску, носові кровотечі, спостерігається лейкоцитоз.

Іноді можуть зустрічатись симпатико-адреналові кризи, приступи пароксизмальної тахікардії.

Після гострого ураження електромагнітним випромінюванням можуть спостерігатись функціональні порушення нервової системи у вигляді вегетативно-судинної дистонії або астеноневротичного синдрому. Ці стани тривають протягом 2—3-х місяців і потім проходять.

Хронічна форма ураження виникає внаслідок тривалого впливу електромагнітного випромінювання, інтенсивність якого перевищує ГДР, але знаходиться нижче теплового порога.

Реакція-відповідь організму в цьому випадку полягає як в адаптаційній перебудові нервової і серцево-судинної систем, так і в розвитку кумулятивного ефекту, що проявляється посиленням патологічних реакцій в організмі зі збільшенням стажу роботи. На перший план виступають порушення функцій нервової і серцево-судинної систем. В осіб, які довго працюють в умовах дії електромагнітного поля, підвищується адренокортикотропна активність гіпофіза, пригнічується активність статевих залоз, виникає ензимопатія, розвивається нейроциркуляторна дистонія за гіпер- або гіпотензивним типом, змінюється імунобіологічна реакція організму, пригнічується еритроцитопоез, спостерігаються трофічні розлади.

В умовах сучасного виробництва розвиток симптомо-комплекса хронічного НВЧ-уражсння можливий лише при стажі роботи не менше 10—15 років. Жінки більш чутливі до дії електромагнітного опромінення, ніж чоловіки; має значення також загальний стан здоров'я людини, перенесені раніше інфекційні захворювання, перевтома. Незважаючи на поліморфну загалом клінічну картину захворювання, основне місце дії на організм людини електромагнітних полів займають функціональні порушення з боку центральної нервової системи і ураження серцево-судинної системи.

Зміни з боку центральної нервової системи характеризуються насамперед розвитком астеноневротичного і вегетативного симптомокомплексів.

Астенічний синдром розвивається в початковій стадії захворювання. Хворі скаржаться на підвищену втомлюваність, дратівливість, головний біль без чіткої локалізації, порушення сну, неприємні відчуття в області серця, пітливість. Може бути артеріальна гіпотензія і брадикардія.

У разі зростання вираженості астенічних реакцій і приєднання ваготонічних ознак розвивається так званий астеновегетативний синдром, що клінічно проявляється зростанням загальної слабості, подальшим зниженням працездатності, пам'яті й уваги. Запаморочення, стійка артеріальна гіпотензія з брадикардією призводять до розвитку непритомних станів.

Далі в клінічній симптоматиці може мати місце зміна направленості вегетативних реакцій з поступовим переходом артеріальної гіпотензії та брадикардії в стан, що характеризується лабільністю артеріального тиску і пульсу, в нейроциркуляторну дистонію гіпертонічного типу. Підвищення тонусу симпатичної частини вегетативної нервової системи характеризується наявністю в клінічній картині частого і тривалого головного болю, запаморочення, болю в ділянці серця, порушення сну, пам'яті, емоційної лабільності. При обстеженні у таких хворих виявляють підвищення рефлексів, тремор пальців і вік, загальний гіпергідроз, яскраво-червоний дермографізм.

В окремих випадках, у разі тривалого впливу НВЧ-опромінювання, можливий розвиток гіпоталамічного синдрому, коли у хворого з'являються приступоподібний інтенсивний головний біль, запаморочення, загальна слабість, кардіалгія, тахікардія, артеріальна гіпертензія, підвищується температура тіла, турбують нав'язливі думки про загрозу смерті. На цьому фоні можлива поява розсіяної органічної симптоматики, що свідчить про розвиток дисцирікуляторної енцефалопатії.

На фоні описаних вище неврологічних синдромів з'являються також функціональні порушення з боку серцево-судинної системи. Це проявляється неприємними відчуттями з боку серця, болем у ділянці серця. Відмічається лабільність пульсу і артеріального тиску, зміщення меж серця вліво, іноді можевислуховуватись систолічний шум над верхівкою.

При електрокардіографічному дослідженні нерідко виявляється зміна ритму серцевих скорочень (синусова аритмія), амплітуди зубця Т.

В осіб, які перебувають під дією електромагнітного опромінення, нерідко виявляють ендокринно-обмінні порушення. Це проявляється, передусім, підвищенням функціональної активності щитовидної залози, порушенням діяльності статевих залоз, підвищенням виділення з сечею адреналіну і норадреналіну, схудненням, випадінням волосся, ламкістю нігтів.

З боку периферичної крові переважає тенденція до лімфоцитозу, тромбоцитопенії. Спостерігаються збільшення числа еозинофілів, моноцитів, ретикулоцитів, вмісту загального білка за рахунок рівня глобулінів, гістаміну, холестерину, а також зниження альбуміно-глобулінового, калій-кальцієвого коефіцієнтів, рівня хлоридів.

Страждає також травна система. Це проявляється диспаптнчними порушеннями, нерізко вираженим больовим синдромом. Виявляються незначні зміни екскреторної й інкреторної функції підшлункової залози.

Серед осіб, які тривалий час працювали з джерелом НВЧ-опромінювання, можливий розвиток дистрофічних змін кришталика — катаракти, характерною особливістю якої є локалізація патологічного процесу в ділянці заднього полюсу.

Залежно від вираженості змін з боку різних органів і систем виділяють три стадії захворювання.

Стадія І характеризується розвитком астенічного синдрому, який нерідко поєднується з нерізко вираженими ваготонічними симптомами. Підвищується функціональна активність щитовидної залози. Ці зміни носять функціональний характер і істотно не позначаються на працездатності хворих.

Стадія II патологічного процесу характеризується розвитком астеновегетативного синдрому зі стійкою брадикардією та артеріальною гіпотензією. Хоч може бути і вегетативно-судинна дистонія з лабільністюпульсу й артеріального тиску. Настають глибші дистрофічні зміни в міокарді, виявляються зміни в периферичній крові, помірні ендокринно-обмінні порушення.

Стадія III захворювання зустрічається дуже рідко. Розвивається гіпоталамічний синдром, симпатикоадреналові кризи набирають стійкого характеру. З'являється приступоподібний головний біль, озноб, стискуючий біль у серці, різка слабість, артеріальна гіпертензія. При великій потужності електромагнітного поля може розвинутись енцефалопатія з психічними порушеннями, ослабленням пам'яті, депресією, іпохондричним станом.

Діагностика. Для встановлення діагнозу професійного захворювання від впливу електромагнітного випромінювання потрібна детальна санітарно-гігієнічна характеристика із зазначенням частотного спектра коливань, інтенсивності випромінювання, тривалості контакту, стажу роботи в шкідливих умовах виробництва. Треба також ураховувати неспецифічність проявів цього захворювання і з огляду на це виключити інші загальні хвороби, які можуть зумовити розвиток астенії, спричинити нейроциркуляторні порушення.

Характерними проявами дії електромагнітного випромінювання на організм людини є астенічний або астено-вегетативний синдром з ваготонічним напрямком порушень, які в подальшому змінюються синдромом вегетативно-сенсорної дистонії з переважанням симпатикотонічних реакцій, появою ендокринно-обмінних порушень, змін показників крові, наявністю катаракти. Швидкий зворотний перебіг, особливо в початкових стадіях, під впливом лікування і внаслідок нормалізації умов праці є підтвердженням цього діагнозу.

Лікування. Астенічні стани являються показанням для призначення транквілізаторів (тріоксазин по 0,3 г, сібазон по 5 мт двічі-тричі на добу); загальнозміцнюючих препаратів (ін'єкції 5 мл 5% розчину аскорбінової кислоти з 20 мл 40% розчину глюкози внутрівенно один раз на добу, на курс 15 ін'єкцій; 1 мл 6% розчину тіаміну броміду, 1 мл 5% розчину піридоксину гідрохлориду внутрім'язово один раз на добу, на курс 15— 20 ін'єкцій); тонізуючихпрепаратів (сапарал по 0,05 г двічі-тричі на день, настойка женьшеню по 25 крапель тричі на день).

При парасимпатико-тонічній спрямованості вегетативних порушень застосовують холінолітичні препарати (ерготаміну гідротартрат белоїд, белатамінал по 1 табл. двічі-тричі на день); антигістамінні лікарські засоби (димедрол по 0,05 г, супрастин по 0,025 г).

У разі наявності гіперкінетичного синдрому з боку серцево-судинної системи (тахікардія, серцебиття, тенденція до підвищення артеріального тиску) призначають малі дози Р-блокаторів: анаприлін по 0,02 г двічі-тричі на день; препарати, які розширюють судини і діють гіпотензивно (раунатин ло 2 мг, цинаризин по 25 мг, кавітон по 5 мг тричі на день, но-шпа або папаверину гідрохлорид по 2 мл 2% розчину внутрім'язово один раз на день, протягом 10— 15 днів).

Комплексна терапія включає лікувальну гімнастику, рефлексо- і психотерапію, дієту з невеликою енергетичною цінністю, але з великим вмістом білків, родонові та хвойні ванни.

Експертиза працездатності. У початковій стадії захворювання працездатність не порушена. Хворих після активного лікування слід перевести на роботу поза контактом з електромагнітним випромінюванням терміном на один місяць і в разі позитивного перебігу захворювання вони можуть виконувати звичайну для себе роботу.

Особи, що перенесли захворювання в помірно вираженій стадії, потребують лікування в умовах спеціалізованого стаціонару, після чого їх треба перевести для закріплення результатів лікування і динамічного нагляду на роботу, що не пов'язана з дією електромагнітного випромінювання, строком на 1 —2 місяці. Повернення до своєї праці можливе лише за умови повного поновлення функцій.

У разі відсутності явного лікувального ефекту, а також при наявності тяжкої стадії ураження хворі потребують раціонального працевлаштування поза дієюелектромагнітних коливань. Різке зниження кваліфікації є основою для направлення хворих на МСЕК і визначення їм ступеня втрати працездатності на період набуття іншої професії (один рік). При наявності катаракти подальша робота в контакті з радіовипромінюванням заборонена.

Профілактика. Рекомендують такі способи та методи захисту від впливу енергії електромагнітного поля: організаційні, технологічні, санітарно-технічні, індивідуальні, лікувально-профілактичні.

Основними організаційними заходами, які дозволяють поліпшити стан навколишнього середовища у місцях розміщення джерел електромагнітного випромінювання, є зменшення тривалості дії та збільшення відстані від джерел до працюючого.

Технологічні заходи передбачають забезпечення механізації та автоматизації виробничих процесів, застосування маніпуляторів та дистанційного управління.

Санітарно-технічні заходи охоплюють екранування усіх джерел електромагнітного поля. До засобів індивідуального захисту належить радіозахисний одяг, окуляри.

Лікувально-профілактичні заходи полягають у проведенні попередніх та періодичних медичних оглядів, під час яких важливим є дослідження систем організму, які найбільше зазнають дії електромагнітного випромінювання.

 

 

ПРОФЕСІЙНІ ХВОРОБИ, ЩО СПРИЧИНЯЮТЬСЯ ЛАЗЕРНИМ ВИПРОМІНЮВАННЯМ

Випромінювання оптичних квантових генераторів (лазерів) є порівняно новим фактором виробничого середовища. Лазери — це якісно нові джерела потужного спрямованого електромагнітного випромінювання. Діапазон їх застосування досить широкий, а темпи впровадження у різних галузях науки і техніки досить швидкі. Адже внаслідок концентрації великої енергії випромінювання у відносно невеликому об'ємі, лазери дають змогу здійснювати плавлення, зварювання і різання твердих металів, утворювативисокотемпературну плазму, проводити термоядерні та ініціювати хімічні реакції. Сьогодні лазерне випромінювання застосовують у геодезичних роботах, у системах передачі інформації та наведення, у різних наукових дослідженнях з медицини, при розв'язанні складних медико-біологічних проблем, виконанні хірургічних операцій в онкології, офтальмології, дерматології і т. ін.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57 


Похожие статьи

І Ф Костюк - Професійні хвороби