І Ф Костюк - Професійні хвороби - страница 30

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57 

Основними фізичними величинами лазерного випромінювання (та його одиницями) є: довжина хвилі (мкм), потужність випромінювання (Вт), густина потоку випромінювання (Вт м~ ), енергія випромінювання (Дж), густина потоку енергії (Дж-м ). Лазери за ступенем небезпеки випромінювання, що генерується ними, розділяють на чотири класи: перший — лазери, випроміню­вання яких не становить небезпеки для очей і шкіри; другий — лазери, випромінювання яких становить небезпеку при опроміненні очей прямим або дзеркально відбитим випромінюванням; третій — лазери, випромінювання яких становить небезпеку при опроміненні очей прямим, дзеркально відбитим, а також розсіяним випромінюванням на відстані 10 см від дифузно відбитої поверхні або при опроміненні шкіри прямим і дзеркально відбитим випромінюванням; четвертий — лазери, випромінювання яких становить небезпеку при опроміненні шкіри дифузно відбитим випромінюванням на відстані 10 см від дифузно відбитої поверхні.

Патогенез. Біологічна дія лазерного випромінювання визначається такими основними характеристиками: довжиною хвилі; потужністю випромінювання; тривалістю опромінювання; частотою проходження імпульсів; анатомічними і функціональними особливостями тканин, які знаходяться під впливом випромінювання; площею опромінюваних поверхонь. Розрізняють термічну і нетермічну, місцеву дії лазерного випромінювання.

Термічна дія випромінювання лазерів безперервної дії має багато спільного зі звичайним нагрівом. Під дією імпульсного лазерного випромінювання тканина швидко нагрівається з миттєвим скипанням тканинної рідини, щопризводить до механічного ушкодження тканин. При високій енергії випромінювання (100 Дж і більше) у результаті руйнування та випаровування клітинних елементів на шкірі виникає ділянка некрозу з кратероподібною деформацією. Характерною рисою лазерного випромінювання в цьому разі буде чітка відмежованість ураженої ділянки від інтактної.

Нетермічна дія обумовлена переважно електричним і фотохімічним ефектами, а також поглинанням тканинами електромагнітної енергії.

Місцева дія лазерного випромінювання може виявитись ураженням очей і тих органів, які вибірково реагують на цей вид випромінювання.

Клініка. Органами, що перш за все вражаються в разі впливу лазерного випромінювання, є очі та шкіра. Дія лазерного випромінювання на здорові сітківки та інші утворення залежить від пігментації очного дна і діапазону випромінювання. При цьому видимий діапазон випромінювання діє переважно на фотосенсорний шар сітківки, викликаючи тимчасову втрату зору, а у випадку опіку втрату зору в даній ділянці зорового простору.

В ультрафіолетовому діапазоні (240—450 нм) лазерного випромінювання енергія поглинається всіма білковими структурами ока, в тому числі рогівкою та кришталиком. Внаслідок опіку насамперед уражається слизова оболонка ока. При великому рівні енергії випромінювання коагуляція білків рогівки веде до необоротної і повної втрати зору. В інфрачервоному діапазоні (ближня і середня ділянки — 820-1500 нм) лазерного випромінювання енергія поглинається райдужною оболонкою, кришталиком і склоподібним тілом. Райдужна оболонка швидко нагрівається, і відбувається коагуляція білків кришталика. Суб'єктивно нагрів райдужної оболонки викликає відчуття подразнення і мигальний рефлекс. При високому рівні енергії випромінювання внаслідок температурного помутніння кришталика настає необоротна втрата зору. Ураження очей лазерним випромінюванням цього діапазону відбувається, як правило, після тривалої дії. Діапазон ближньої ділянки інфрачервоного спектра (1000—1600 нм) є найменш небезпечним для очей, тому що виникаютьтимчасові поверхневі ураження навіть при високих рівнях енергії випромінювання.

Особи, що довго працюють з лазерами, скаржаться на стомлення очей наприкінці робочого дня, тупий або ріжучий біль в очних яблуках, нестерпність до яскравого світла, на сльозотечу або сухість. Гострота зору, як правило, не змінюється, але може настати підвищення порога кольоророзпізнавання, збільшення тривалості адаптації в темноті, іноді — звуження полів зору.

Ураження шкіри при діянні прямого або дифузно відбитого лазерного випромінювання може мати найрізноманітніший характер — від еритеми до опіку. У легких випадках діяння лазерного випромінювання на шкіру виявляються функціональні зрушення в активності внутрішньошкірних ферментів, у зміні електропровідності шкіри.

Лазерне випромінювання за тривалої дії спричинює порушення функції нервової і серцево-судинної систем, викликає зміни гематологічних, імунологічних показників, активності деяких ферментів і медіаторів. У більшості випадків вони об'єднуються в астенічні й астеновегетативні синдроми, що супроводжуються компенсаторно-пристосувальними реакціями. Клінічна симптоматика, спричинена впливом лазерного випромінювання, не має специфічного характеру і є наслідком комплексу несприятливих виробничих факторів, що виникають під час порушення експлуатації лазерів.

Лікування. У разі ушкодження очей або шкіри характер медичної допомоги визначається виходом ураження, що залежить від довжини хвилі випромінювання. При ураженні ультрафіолетовим випромінюванням призначають холодні примочки на повіки. У кон'юнктивальний мішок закапують 0,25% розчин дикаїну або 2,5% розчин новокаїну. У разі опіку райдужної оболонки, спричиненому випромінюванням видимої або близької інфрачервоної ділянки спектра, закапують у кон'юнктивальний мішок 0,1% розчин атропіну сульфату, на уражене око накладують асептичну пов'язку, потерпілого терміново направляють до офтальмолога.

Експертиза працездатності. Вирішення експертних питань залежать від ступеня ураження того чи іншого органа. Якщо ушкоджена рогівка, хворих треба тимчасово відсторонити від роботи на період лікування (1 —2 тижні). Зміни кришталика і сітківки потребують тривалішого лінування (до одного місяця) з наступним переведенням (терміном до двох місяців) на роботу, яка не пов'язана із впливом лазерного випромінювання. Та якщо у хворого спостерігається прогресування захворювання, його відсторонюють від роботи з лазерами і на період перекваліфікації встановлюють III групу інвалідності.

Профілактика. Під час роботи з лазерами рівні шкідливих виробничих факторів не повинні перевищувати встановлених державними стандартами і діючою нормативно-технічною документацією.

Лазери повинні розміщуватись в окремих приміщеннях (лазери IIIIV класів), або мати екрани і огорожі (лазери II—III класів). Лазерна установка повинна мати екрануючі щити, ширми, штори, а для захисту працюючих від ураження електричним струмом використовується дистанційне керування, блокування; для захисту рук бавовняні рукавички, очей захисні окуляри.

Персонал, допущений до роботи з лазерами, повинен проходити попередній та періодичний інструктаж і медичний огляд.

 

 

ПРОФЕСІЙНІ ХВОРОБИ, СПРИЧИНЕНІ ВПЛИВОМ УЛЬТРАЗВУКУ

НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ

Ультразвук — це механічні коливання пружного середовища, які відрізняються від звуку більш високою частотою коливань (понад 20 кГц) і не сприймаються вухом людини. Ультразвукові коливання, як і звукові, поширюються у вигляді змінних стиснень та розріджень і характеризуються довжиною хвилі, частотою та швидкістю поширення. Чим вища частота ультразвукових коливань, тим більше їх поглинання середовищем і менша глибина проникнення у тканини людини. Поглинання ультразвуку супроводжується нагріванням середовища.

Ультразвуковий діапазон частот поділяється на низькочастотні коливання (від 1,12-104 до 1,0-105 Гц), які поширюються через повітря та контактно, і високочастотні (від 1,0-105 до 1,0-109 Гц), які поширюються тільки контактно.

Ультразвук застосовується в різних галузях народного господарства: металургії, машино- і приладобудуванні, радіотехнічній, хімічній і легкій промисловості, медицині тощо. Поширене застосування ультразвуку обу­мовлює зростання кількості працюючих, які перебувають під його впливом. Основними професійними групами, на яких впливає ультразвук в умовах виробництва, є: дефектоскопісти, монтажники, оператори очисних установок, зварники, паяльщики, лікарі і медичні сестри, котрі обслуговують терапевтичну і діагностичну ультразвукову апаратуру, установки для хірургічного втручання і стерилізації інструментів.

Патогенез. Залежно від інтенсивності ультразвукових хвиль і впливу його на живі тканини розрізняють три види ультразвуку:

1.  Ультразвук малої інтенсивності (до 1,5 Вт/см ), який розглядається як фізичний каталізатор. Він викликає деякі зміни фізико-хімічних реакцій організму, прискорення обмінних процесів, легкий нагрів тканин, мікромасаж і не призводить до морфологічних порушень в середині клітин.

2.    Ультразвук середньої інтенсивності (до 1,5— 3,0 Вт/см ), що викликає реакцію пригнічення у нервовій тканині. Швидкість відновлення функцій залежить від інтенсивності та тривалості впливу ультразвуку.

3.      Ультразвук великої інтенсивності може викликати необоротне
пригнічення аж до повного руйнування тканини.

Біологічна дія ультразвуку полягає в порушенні функціонального стану рецепторного апарату і периферичних вегетативних утворень (подразнення температурних, тактильних, больових віброрецепторів); переходу енергії механічних коливань в теплову з розширенням судин, що надалі змінюється їх спазмом. Це супроводжується посиленням поглинання клітинами кисню і зниженням концентрації вуглекислоти, накопиченням азотистих шлаків, якічинять велику токсичну дію на центральну і периферичну нервову систему, викликають пошкодження кліткових мембран.

Крім того, має значення розвиток фото- і електрохімічних процесів, які розвиваються в кавітаційних порожнинах.

Клініка. У разі систематичного впливу ультразвуку, інтенсивність і час контакту з яким перевищують ГДР, можуть спостерігатись функціональні зміни з боку центральної нервової системи, серцево-судинної і ендокринної систем, слухового і вестибулярного аналізаторів.

Особи, які тривалий час обслуговують ультразвукове устаткування, скаржаться на головний біль, запаморочення, загальну слабість, швидку втомлюваність, розлади сну, дратливість, погіршення пам'яті, підвищену чутливість до звуків, боязливість яскравого світла; нерідко можуть бути скарги диспептичного характеру.

До кінця робочого дня у робітників відмічається брадикардія і гіпотонія, на ЕКГ виявляють брадисистолію, порушення внутрішньосерцевої і внутрішньошлуночкової провідності. У крові — моноцитоз, еозинофілія, яка пізніше переходить в еозинопенію. Нерідко спостерігається зниження вмісту цукру в крові, гіперпротеінемія. Всі ці прояви носять нестійкий характер.

У тих випадках, коли ультразвук передається не тільки через повітря (це стосується низькочастотного ультразвуку), але й контактним шляхом (високочастотний ультразвук), зазначена симптоматика виражена сильніше.

При клінічному обстеженні виявляється астеновегетативний синдром, іноді спостерігаються діенцефальні порушення — втрата маси, субфебрильна температура, пароксизмальні приступи за типом вісцеральних кризів, підвищення механічного збудження м'язів, свербіж.

При тривалій роботі з ультразвуковими дефектоскопами в операторів можуть розвиватись вегетативно-судинні порушення у вигляді ангіодистонічного синдрому, вегетативного поліневриту, вегетоміофасциту рук і вегетативно-судинної дисфункції.

Загальноцеребральні порушення, як правило, поєднуються з явищами вегетативного поліневриту рук різного ступеня вираження, що проявляється акроціанозом, набряклістю, гіпергідрозом, зниженням усіх видів чутливості за типом коротких або довгих рукавичок.

Лікування. При наявності в клінічній картині астенічного синдрому хворим показано призначення транквілізаторів — мепробамату по 0,2 г 1 -2 рази на день, тріоксазину по 0,3 г двічі на день. Поряд з цим рекомендується аскорбінова кислота по 0,05 г тричі на день, теплий душ, хвойні ванни, прогулянки перед сном протягом години.

Особам з більш вираженою симптоматикою постійними скаргами астенічного характеру, явищами нейроциркуляторної дистонії — поряд з прийомом транквілізаторів (тричі на добу) слід застосовувати вітаміни групи В (Ві по 1 мл 6% розчину внутрім'язово, рибофлавін по 0,005—0,01 г двічі-тричі на день протягом 15 днів, ін'єкції кокарбоксилази внутрім'язово по 0,05 г кожного дня протягом 20—25 днів).

Вегетативний поліневрит з чутливими і трофічними порушеннями потребує більш тривалого лікування. Таким хворим показаний масаж, озокеритові аплікації, родонові ванни — все це в комплексі з внутрівенним вливанням 10 мл 0,5% розчину новокаїну, всього 15—20 ін'єкцій. Добрий результат дає санаторно-курортне лікування (Одеса, Хмельник).

Експертиза працездатності. При наявності ранніх, різко виражених проявів астенізації і вегетативно-судинних сдвигів працездатність зберігається за умови постійного спостереження і амбулаторного лікування. Таких хворих слід направити в санаторій-профілакторій. В окремих випадках рекомендується тимчасове (на 1 —2 місяці) переведення хворого на роботу, не пов'язану із впливом ультразвуку.

У разі розвитку виражених стійких нейродинамічних і нейроциркуляторних розладів, порушень слуху і вестибулярного апарату поряд з проведенням відповідного    лікування    в    амбулаторних    або    стаціонарних умовахрекомендується раціональне працевлаштування, яке виключає вплив віброакустичних факторів виробничого середовища.

Профілактика. З метою профілактики несприятливого впливу ультразвуку на осіб, що обслуговують ультразвукові агрегати, треба слідкувати за допустимими рівнями ультразвуку на робочих місцях (не більше 110 дБ або 0,1 Вт/см в діапазоні частот від 0,1 до 10 Мгц), дотримуватись загальних вимог до методів контролю і захисту від дії ультразвуку (розробка автоматизованого ультразвукового устаткування і установок з дистанційним управлінням; оснащення ультразвукового обладнання кожухами, екранами; застосування засобів індивідуального захисту — протишуми, рукавиці; 10—і5-хвилинні перерви через кожні 1,5—2 год роботи).

До роботи з ультразвуковим устаткуванням допускаються особи віком старше 18 років. При влаштуванні на роботу потрібно проводити попередні та періодичні медичні огляди — 1 раз на рік за участю лікарів-спеціалістів: невропатолога, терапевта, отоларинголога. Обов'язкове дослідження органа слуху (аудіометрія) і шепітної мови. Особи зі зниженням слуху або порушенням функції переддверно-завиткового органа переводяться на іншу роботу.

 

 

ВПЛИВ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ НА ОРГАНІЗМ ЛЮДИНИ (ПРОМЕНЕВА ХВОРОБА)

Променева хвороба — захворювання, яке розвивається в результаті дії іонізуючого випромінювання в дозах, що перевищують допустимі.

У залежності від характеру впливу (однократний масивний або тривалий повторний у відносно невеликих дозах) розрізнюють відповідно гостру і хронічну форми променевої хвороби різного ступеня тяжкості (з переважанням місцевих або загальних змін).

Уперше променеві ушкодження із загальними і місцевими проявами описані у хворих, що зазнали дії іонізуючого випромінювання з лікувальною метою, атакож у рентгенологів і радіологів. Згодом стали відомі випадки порушення стану здоров'я в осіб, котрі виготовляли препарати радію, і в тих, хто працював з джерелами іонізуючого випромінювання в промисловості. Масові променеві ураження мали місце після застосування США в 1945 р. ядерної зброї в Японії. Описано гострі променеві стани внаслідок нещасних випадків, головним чином як кінцевий вихід порушення правил роботи з різними джерелами іонізуючого випромінювання. Енергія іонізуючого випромінювання і сьогодні широко використовується в різних галузях промисловості, біології, медицині, сільському господарстві.

До іонізуючих випромінювань можуть бути віднесені електромагнітні коливання з невеликою довжиною хвилі, рентгенівські промені та у-випромінювання, а також потоки а- та Р-частинок (електронів), протонів, позитронів, нейтронів та інших заряджених частинок. Особливо актуальною ця проблема стала після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 p. через дію на організм людини так званих малих доз іонізуючої радіації. У залежності від проникаючої здатності цих частинок при зовнішньому опромінюванні можливе попадання їх на шкіру або у більш глибокі тканини. Найбільшою проникливою здатністю володіють а-промені та рентгенівські, меншою Р-промені.

Впливу зовнішнього опромінювання організм зазнає тільки під час перебування людини у сфері впливу випромінювання. У випадку зникнення радіації припиняється і зовнішній вплив, а в організмі можуть розвинутись зміни — наслідки опромінювання. У результаті зовнішнього впливу нейтронного випромінювання в організмі можуть з'явитися різні радіоактивні речовини, наприклад радіонукліди натрію, фосфору та ін. Організм у подібних випадках на деякий час стає носієм радіоактивних речовин, унаслідок чого може наступити внутрішнє його опромінювання.

Іонізуюче випромінювання виникає і при роботі з різними радіоактивними речовинами — природними (уран, радій, торій) та ізотопами. У радіоактивних ізотопах ядра атомів нестабільні. Вони здатні разпадатися, перетворюватись вядра інших елементів, при цьому змінюються їх фізико-хімічні властивості. Це явище супроводжується ядерним випромінюванням і називається радіоактивністю, а самі елементи є радіоактивними. Радіоактивний розпад характеризується виділенням енергії у вигляді у-випромінювання та корпускулярних частинок а-, Р-випромінювання.

Радіоактивні речовини можуть потрапляти до організму працюючих через легені або шлунково-кишковий тракт, а також через непошкоджену шкіру. Особливо небезпечні у цьому відношенні роботи, пов'язані з розробкою радіоактивних руд. Радіоактивне випромінювання не тільки спричинює іонізацію повітря, а й призводить до аналогічного процесу в тканинах організму, значно змінюючи їх. Вираженість можливих біологічних змін залежить від проникливої змоги випромінювання, його іонізуючого ефекту, дози, часу опромінювання та стану організму.

Потрапляючи до організму, радіоктивні речовини заносяться кров'ю у різні тканина та органи і стають джерелом внутрішнього опромінювання. Особливою загрозою для організму є ізотопи, які протягом усього життя потерпілого можуть бути джерелами іонізуючого випромінювання. Виводяться радіоактивні з'єднання в основному через шлунково-кишіковий тракт, нирки та органи дихання. Різні види випромінювання мають свої особливості, неоднакову біологічну активність і, отже, неоднаковий ступінь безпеки для працюючих в контакті з ними. Так, при обслуговуванні рентгенівських апаратів у медичних закладах та технічних лабораторіях працюючі можуть зазнавати впливу рентгенівських променів. Рентгенівські промені є електромагнітним випромінюванням з дуже короткою довжиною хвилі та високою проникливою здатністю.

Впливу іонізуючого випромінювання можуть зазнати працюючі з рентгенівськими та у-променями під час здійснення у-дефектоскопії на промислових підприємствах, обслуговуючий персонал прискорювальних установок і ядерних реакторів, а також зайняті розвідкою та добуваннямкорисних копалин і т. ін. У теперішній час вирішені основні питання радіаційної безпеки. Однак при порушеннях техніки безпеки або за певних обставин іонізуюче випромінювання може спричинити розвиток променевої хвороби (гострої та хронічної).

Патогенез. Основною особливістю дії іонізуючого випромінювання є іонізація атомів та молекул живої матерії. Цей процес вважається початковим етапом біологічної дії випромінювання, що в подальшому викликає функціональні й органічні поразки тканин, органів та систем. В основі генезу променевої хвороби маємо складні механізми прямого та непрямого впливу на організм іонізуючого випромінювання.

Пряма дія радіації (великих доз) на молекули білка призводить до їх денатурації. У результаті молекула білка коагулюється та випадає з колоїдного розчину, в подальшому зазнаючи впливу протеолітичних ферментів розпаду. При цьому в клітині спостерігається порушення фізико-хімічних процесів з деполімеризацією нуклеїнових кислот, що .супроводжується зміною структури поверхні клітин та проникливості мембран. За теорією мішені припускається, що не вся клітина чутлива до опромінювання. У кожній клітині є чутлива ділянка «мішень», котра сприймає дію іонізуючого випромінювання. Встановлено, що особливо чутливі до дії радіації хромосоми ядер та цитоплазма.

Непряма дія іонізуючого випромінювання пояснюється механізмом радіолізу води. Як відомо, вода складає близько 80% маси усіх органів та тканин організму людини. При іонізації води утворюються радикали, які мають як окислювальні, так і відновлювальні особливості. Найбільше значення серед них мають атомарний водень (Н), гідроксид (НО2), перекис водню (H2O2). Вільні окислювальні радикали вступають у реакцію з ферментами, які вміщують сульфгідрильні групи (SH), котрі перетворюються у неактивні дисульфідні з'єднання (S=S). У результаті цих реакцій та перетворень порушується каталітична активність важливих тіолових ферментних систем, щоберуть активну участь у синтезі нуклеопротеїдій та нуклеїнових кислот, які відіграють значну роль у процесах життєдіяльності організму. Кількість ДНК та РНК в ядрах клітин різко знижується, порушується процес їх відновлення. Зміни біохімізму ядер при цьому морфологічно виражаються різними порушеннями структури хромосом, а отже, і всієї генетичної системи.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57 


Похожие статьи

І Ф Костюк - Професійні хвороби