І Ф Костюк - Професійні хвороби - страница 4

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57 

За результатами розслідування виникнення профзахворювання власник підприємства видає наказ, де визначено заходи щодо запобігання профзахворюванню та притягнення до відповідальності осіб, з вини яких до­пущені порушення санітарних норм і правил, що призвели до профзахворювання. Про здійснення заходів щодо запобігання профзахворюванням, запропонованих комісією з розслідування, власник підприємства в термін, зазначений в акті, письмово інформує СЕС.

Реєстрація й облік осіб, у котрих вперше виявлено профзахворювання, ведеться в спеціальних журналах за формою, затвердженою МОЗ, які заповнюються:

                    на підприємствах та в установах санітарно-епідеміологічної служби на підставі повідомлень про профзахворювання та актів їх розслідування;

                    у лікувально-профілактичних закладах на підставі медичної картки амбулаторного хворого, виписки з історії хвороби, лікарського висновку про діагноз при обстеженні в стаціонарі, а також повідомлення про профза­хворювання.

СЕС, використовуючи відомості актів розслідування профзахворювань, складають спеціальні картки для обліку й аналізу профзахворювань за допомогою електронно-обчислювальних машин. Ці картки, що складаються, зберігаються в СЕС протягом 45 років.

Згідно з цим же документом ведеться розслідування і кожного гострого професійного захворювання та отруєння. Про кожний такий випадок очевидець, працівник, який його виявив, або сам постраждалий повинні допо­вісти безпосередньо керівникові робіт, майстру чи іншому керівникові і вжити заходів долікарської допомоги. Цей керівник у свою чергу зобов'язаний: тер­міново організувати медичну допомогу потерпілому та його доставку до лікувально-профілактичного закладу, а також повідомити про те, що сталося, власника підприємства; зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування у такому стані, в якому вони були на момент події, а також вжити заходів до недопущення подібних випадків у ситуації, що склалась.

Лікувально-профілактичний заклад про кожне звернення потерпілого від нещасного випадку, що не був зареєстрований на підприємстві, повинен протягом доби інформувати власника підприємства, де працює потерпілий, а в разі виявлення гострого професійного отруєння (захворювання) - також санепідемстанцію, надсилаючи спеціальне екстрене повідомлення на кожного потерпілого. Таке ж повідомлення надсилається і власникові підприємства для вжиття термінових заходів до запобігання подібним випадкам. Лікувально-профілактичний заклад, який уточнив або змінив діагноз гострого професійного отруєння (захворювання), складає нове екстрене повідомлення і протягом 10 год. надсилає його до санепідемстанції за місцем роботи потерпілого із зазначенням зміненого (уточненого) діагнозу і дати його встановлення.

Власник підприємства, одержавши повідомлення про нещасний випадок, наказом призначає комісію з розслідування у складі керівника (спеціаліста) служби охорони праці підприємства (голова комісії), керівника структурногопідрозділу або головного спеціаліста. До комісії також входить представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а в разі гострих професійних отруєнь (захворювань) — спеціаліст санепідемстанції. Якщо потерпілий не є членом профспілки, до складу комісії входить уповноважений трудового колективу з питань охорони праці.

Комісія з розслідування зобов'язана протягом трьох діб з моменту події:

                    обстежити місце нещасного випадку, опитати очевидців і осіб, які причетні до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

                    розглянути відповідність умов праці та засобів виробництва проекту і паспортам, а також дотримання вимог нормативіно-технічної документації з експлуатації устаткування і нормативних актів з охорони праці;

                    установити обставини і причини нещасного випадку, визначити відповідальних за це осіб, а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам;

                    скласти акт за формою Н-І у п'яти примірниках, в якому вказати наявність вини в нещасному випадку підприємства, потерпілого або іншої особи, і надіслати його на затвердження власникові підприємства.

Власник підприємства протягом доби після закінчення розслідування затверджує п'ять примірників акта за формою Н-І. Акт надсилається потерпілому або особі, яка представляє його інтереси, керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок, для здійснення заходів щодо запобігання подібним випадкам, державному інспекторові з нагляду за охороною праці, профспілковій організації підприємства, де стався нещасний випадок, керівникові служби охорони праці підприємства, якому акт надсилається разом з іншими матеріалами розслідування. Копія акта за формою Н-І у разі гострого професійного отруєння (захворювання) надсилається також до санепідемстанції.

Санепідемстанція в разі гострого отруєння (захворювання) на підставі акта за формою Н-І заповнює «Картку обліку професійного отруєння (захворювання)»для обліку й аналізу.

 

 

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ПРОВЕДЕННЯ МЕДИЧНИХ ОГЛЯДІВ

ПРАЦЮЮЧИХ

Медичну допомогу хворим на те чи інше професійне захворювання надають клініки науково-дослідних інститутів, а також медико-санітарні частини (МСЧ). Головним завданням МСЧ є розробка і проведення спільно з адміністрацією підприємств мір, спрямованих на оздоровлення умов праці і побуту прикріплених континентів робітників і службовців, попередження і зниження загальної і професійної захворюваності, надання спеціалізованої медичної допомоги і здійснення систематичного диспансерного нагляду.

Оскільки дотепер у номенклатурі лікарських посад не було спеціальності лікаря-профпатолога, усю роботу з обслуговування хворих, які мають професійне захворювання, здійснювали лікарі-терапевти (цехові терапевти). Сьогодні, коли така спеціальність здобула офіційного визнання, профпатологічна служба перебуває на етапі розбудови.

У профілактиці професійних захворювань важливе місце займають попередні і періодичні медичні огляди робітників, які приступають до роботи або працюють в контакті зі шкідливими факторами виробничого середовища. Порядок їх проведення регламентується наказом Міністерства охорони здоров'я України № 45 від 31 березня 1994 року «Про затвердження Положення про порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій». Наказ передбачає, що організацію і проведення медичних оглядів забезпечують:

                    власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності і видів діяльності;

органи і заклади Міністерства охорони здоров'я України, лікувально-профілактичні, санітарно-епідеміологічні, науково-дослідні, медичні інститути (університети), на території обслуговування яких знаходяться   підприємства,   установи,   організації,   колгоспи, радгоспи,фермерські, орендні, кооперативні, малі, спільні підприємства, об'єкти харчової промисловості, дитячі і дошкільні заклади та інші об'єкти.

Власник за рахунок коштів підприємства організовує проведення медичних оглядів, відшкодовує втрати на лікування, професійну і медичну реабілітацію осіб з професійним захворюванням, обстеження конкретних умов праці для складання санітарно-гігієнічної характеристики.

Попередні медичні огляди у разі прийняття на роботу проводяться з метою встановлення фізичної і психофізіологічної придатності осіб до роботи за конкретно визначеною професією, спеціальністю, посадою, а також запобігання захворюванням і нещасним випадкам, виявлення захворювань (інфекційних та інших), які становлять загрозу зараження працівників, продукції, що випускається, допуску до роботи осіб віком до 21 року.

Періодичні медичні огляди проводяться в процесі трудової діяльності для осіб, котрі зайняті на тяжких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці, відповідно до переліку речовин, несприятливих виробничих факторів і робіт, для виконання яких обов'язкові медичні огляди працівників. Вони забезпечують динамічний нагляд за станом здоров'я працівників, виявляють ранні ознаки впливу виробничих умов і шкідливостей на організм, які не дають змоги продовжувати роботу за даною професією; запобігають нещасним випадкам, поширенню інфекційних і паразитарних захворювань. Можуть проводитись у період перебування працівника в стаціонарі або у випадках, коли він звернувся за допомогою.

Результати медичних оглядів протягом місяця оформляються заключним актом, який складається в чотирьох примірниках (для лікувально-профілактичного закладу, власника, профспілкового комітету і санітарно-епідеміологічної станції).

На час проходження медогляду, обстеження в профпатологічних центрах, клініках науково-дослідних і медичних інститутів (університетів) для уточнення діагнозу або визначення ролі виробничих факторів у розвиткузахворювань за працюючим зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.

Порядок організації медичних оглядів.

Підприємство:

                    разом із санітарно-епідеміологічною станцією, профспілковим комітетом визначає контингент осіб, які підлягають періодичним медичним оглядам, і складає у двох примірниках поіменний список, узгоджуючи його в санепідемстанції. Один примірник списку направляється в лікувально-профілактичний заклад, другий залишається на підприємстві (у відповідального за організацію медогляду органу);

                    направляє осіб, які приймаються на підприємство або змінюють професію і місце роботи, для проходження попереднього огляду з направленням встановленої форми;

                    знайомить особу, яка приймається на роботу, з притаманними конкретній професії шкідливими і небезпечними виробничими факторами і речовинами, з нормативними актами з охорони праці;

                    виділяє асигнування на організацію медоглядів, частково відшкодовує витрати на обстеження і лікування працівників у профпатологічних центрах, клініках науково-дослідних інститутів, медичних інститутів (університетів), обстеження умов праці зі складанням санітарно-гігієнічної характеристики;

                    видає наказ про проведення медоглядів в строки, погоджені з лікувально-профілактичними закладами, призначає відповідальних за організацію медогляду;

                    сприяє створенню або покращанню матеріально-технічної бази медико-санітарних частин, лікувально-профілактичних закладів при проведенні медичних оглядів, клінічних та інших досліджень;

                    виділяє приміщення для проведення медоглядів;

направляє працівників на медогляд у лікувально-профілактичнийзаклад і здійснює контроль за терміном його проходження;

                    забезпечує виконання рекомендованих оздоровчо-профілактичних заходів.

Лікувально-профілактичний заклад:

                    щорічно видає наказ про створення комісії для проведення медоглядів з визначенням терміну, місця проведення, переліку лікарів-спеціалістів, клінічних та інших досліджень; очолює комісію заступник головного лікаря лікувально-профілактичного закладу, який має підготовку з професійної патології;

                    розроблює, погоджує з власником і санепідемстанцією план-графік проведення медоглядів;

                    проводить медичний огляд працівників, клінічні та інші види досліджень;

                    залучає до медогляду інших спеціалістів, проводить за показанням додаткові клінічні дослідження, необхідні для оцінки стану здоров'я працівників;

                    запитує в санітарно-епідеміологічних станціях санітарно-гігієнічні характеристики умов праці працівників;

                    контролює додержання строків проходження медоглядів;

                    робить висновок про стан здоров'я кожного працівника, який пройшов медогляд, приймає рішення відповідно до медичних протипоказань про можливість продовження роботи за даною професією для осіб, в яких виявлені загальносоматичні або професійні захворювання;

                    інформує працівника про стан його здоров'я і можливість продовжувати роботу за своєю професією за результатами медичного огляду чи видає висновки про переведення на іншу роботу;

                    за медичними показаннями направляє працівників на обстеження в лікувально-профілактичні заклади, яким надано право встановлювати діагноз професійного захворювання;направляє працівників за медичними показаннями на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК).

Проводить:

                    один раз на рік медичний огляд осіб, котрі припинили роботу у виробництві зі шкідливими та небезпечними факторами, вплив яких може зумовити пізній, розвиток професійних захворювань;

                    аналіз та узагальнення результатів медичних оглядів, оформлення заключного акта, який надсилають у територіальну СЕС, власнику та в профспілковий комітет підприємства;

                    протягом місяця по закінченні проведення медогляду направляє власнику поіменні описки осіб, яким протипоказана робота в несприятливих умовах праці;

                    здійснює диспансерний нагляд за хворими на профзахворювання, які продовжують трудову діяльність, їх лікування та професійну реабілітацію;

■          веде облік профзахворювань та профотруєнь. Санітарно-епідеміологічний заклад:

                    визначає один раз на два роки на промислових підприємствах і щорічно в сільському господарстві контингент осіб, які підлягають медоглядам;

                    здійснює нагляд за достовірністю обліку власником шкідливих і небезпечних факторів і речовин, робота з якими потребує проведення медичних оглядів;

                    погоджує поіменні списки осіб, які підлягають медоглядам, та план-графік проведення медогляду.

Бере участь:

                    у підготовці і навчанні спеціалістів лікувально-профілактичного закладу;

                    у складанні заключного акта періодичного медогляду;

                    в експертній оцінці організації і якості медичних оглядів.

Направляє розпорядження щодо усунення виявлених порушень інедоліків в організації і проведенні медоглядів;

                    розглядає питання про тимчасове зупинення медогляду в разі порушення існуючого положення;

                    складає санітарно-гігієнічні характеристики умов праці;

                    подає на розгляд територіальних державних адміністрацій пропозиції з питань запобігання профзахворювань.

Науково-дослідні інститути медицини праці, гігієни праці і профзахворювань, кафедри медичних університетів (інститутів):

                    розробляють нормативні і методичні документи з науково-організаційних основ проведення медичних оглядів, експертизи їх якості та оцінки результатів; критерії визнання контингентів осіб, які підлягають ме­дичним оглядам; показники ризику розвитку професійних захворювань і критерії віднесення захворювань до виробничо обумовлених;

                    займаються розробкою питань профілактики, ранньої діагностики і лікування профзахворювань, медичної реабілітації працівників з ризиком розвитку профзахворювань та хворих на профзахворювання; визначенням віддалених наслідків дії на організм шкідливих і небезпечних виробничих чинників. Здійснюють підвищення кваліфікації фахівців з гігієни праці і професійних захворювань на курсах удосконалення, інформації і стажування, семінарах тощо, а також виносять остаточне рішення щодо зв'язку захворювання з умовами праці.

ГЛАВА 2

ПРОФЕСІЙНІ ХВОРОБИ ОРГАНІВ ДИХАННЯ, ЗУМОВЛЕНІ ВПЛИВОМ ПРОМИСЛОВИХ АЕРОЗОЛІВ

 

 

ПНЕВМОКОНІОЗИ

Пневмоконіоз хронічне захворювання легенів, яке виникає внаслідок тривалого вдихання та відкладання в легенях пилу і характеризується розвитком дифузного фіброзу. Сьогодні використовується більш уточнена формуліровка даної хвороби. У відповідності до неї, пневмоконіоз - це хронічний дифузний пневмоніт, внаслідок вдиху виробничого пилу, з розвитком фіброзу легенів.

Класифікація пилових хвороб легенів протягом тривалого часу неодноразово змінювалась. Так, спочатку пилові хвороби легенів об'єднувались під загальною назвою «чахотка» з вказівкою тієї чи іншої професії хворого. Пізніше стали виділяти як окрему форму пилової хвороби «пилову астму», «пилову емфізему». Потім був уведений термін «пневмоконіози» (від грец. легеня і пил), який узагальнив усі форми пилових хвороб, що супроводжувались розвитком фіброзного процесу в легенях. Довгий час не було єдиної думки відносно можливості розвитку пневмоконіотичного процесу без наявності в складі вдихуваного промислового пилу діоксиду кремнію, тобто вважали, що пневмоконіоз по суті є синонімом силікозу. Не було єдиної думки і щодо самостійності існування пилового бронхіту.

На основі сучасних клінічних, рентгенологічних і патологоанатомічних даних пилову хворобу стали розглядати в більш широкому аспекті, що знайшло своє відображення і в її класифікації. Клінічними формами пилової хвороби є дисеміновані процеси в легенях — пневмоконіози, грануломатози, екзогенний алергічний альвеоліт, які виникають під впливом відповідних видів пилу, пиловий бронхіт, бронхіальна астма.

Після введення в клінічну практику рентгенологічного методу дослідженнялегенів з'явилась можливість більш диференційованого підходу до визначення наявності і характеру легеневої дисемінації ще за життя хворого. Тому основну увагу стали приділяти розробці класифікації пневмоконіозів як форми пилової хвороби легенів, що найважче діагностується.

Стосовної еволюції поглядів на класифікацію пневмоконіозів необхідно сказати, що перша класифікація їх була прийнята в 1930 p. на Міжнародній конференції з проблем силікозу. Тоді було виділено три стадії силікозу на підставі, головним чином, рентгенологічної картини. У подальшому ця класифікація неодноразово переглядалась (1950, 1958, 1968 pp.), до неї вносились доповнення і зміни, які давали змогу характеризувати й інші види пневмоконіозів, різноманітність рентгенологічних проявів хвороби, а також наявність і характер ознак ускладнень і деяких супровідних захворювань легенів. Різні рентгенологічні і клінічні ознаки в класифікаціях кодувались і позначались символами. Останній варіант Міжнародної класифікації пневмоконіозів був затверджений в 1971 році.

Вітчизняні класифікації пневмоконіозів на відміну від міжнародних відображали не лише рентгенологічні ознаки хвороби, але й особливості клінічної картини, ступеня компенсації процесу. За першою класифікацією, розробленою в 1925 p. І. М. Кавалєровим, виділено такі клінічні варіанти пневмоконіозів: бронхітичний, емфізематозний, плевритичний, інтерстиціальний і кардіогенний.

Сьогодні діє класифікація пневмоконіозів, яка була затверджена в 1976 році. В ній виділено два розділи: види пневмоконіозів за етіологічною ознакою і клініко-рентгенологічна характеристика пневмоконіозів.

У першому розділі наведено шість основних груп пневмоконіозів:

1.      Силікоз — пневмоконіоз, зумовлений впливом пилу, який містить вільний діоксид кремнію.

Силікатози — пневмоконіози (каоліноз, азбестоз, талькоз, олівіноз, цементний, слюдяний пневмоконіози та ін.), які виникають внаслідок дії пилумінералів, що утримують діоксид кремнію в зв'язаному стані з різними елементами: алюмінієм, магнієм, залізом, кальцієм та ін.

3.       Металоконіози — пневмоконіози, зумовлені дією пилу металів: заліза, алюмінію, олова, марганцю та ін. (сидероз, алюміноз, станоз, манганоконіоз та ін.).

4.       Карбоконіози пневмоконіози, які виникають внаслідок дії вуглеводневого пилу: кам'яного вугілля, коксу, графіту, сажі (антракоз, графітоз, сажовий пневмоконіоз та ін.).

5.  Пневмоконіози від змішаного пилу.

5.1.     Пневмоконіози, які виникають від дії пилу, котрий має в своєму складі значну кількість вільного діоксиду кремнію (від 10 % і більше), наприклад антракосилікоз, сидеросилікоз, силікосилікатоз.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57 


Похожие статьи

І Ф Костюк - Професійні хвороби