А С Моїсеєва - Вплив політичної культури на процес організаційного оформлення партій в україні - страница 1

Страницы:
1 

УДК 008:34

Моїсеєва А.С., м. Луганськ

ВПЛИВ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ НА ПРОЦЕС ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ОФОРМЛЕННЯ ПАРТІЙ В УКРАЇНІ

Розглядається вплив політичної культури на формування стилю керівництва в партіях України, типу відносин лідера з рядовими членами, центральними керівними органами, з місцевими партійними організаціями. Аналізується специфіка партійного лідерства, статус рядових членів, роль партійної дисципліни і внутрішньопартійних конфліктів у процесі розбудови партійних структур.

Ключові слова: політична культура, політичні партії, партійне лідерство, партійна структура.

Сучасний процес партійного будівництва в Україні характеризується посиленням ролі лідера у формуванні партійної організації, контрольованістю процесів кадрової ротації з боку партійного керівництва, загостренням відносин усередині партій у період виборів, низьким рівнем культури спілкування їхніх членів тощо. Подолання цих негативів вимагає підвищення функціональної дієздатності партій, їхнього перетворення із авторитарних жорстко замкнених структур на демократичні та максимального забезпечення реалізації внутрішньопартійних засад роботи партійних організацій.

Практика партійного будівництва на сучасному етапі розвитку політичного життя України демонструє обумовленість стану внутрішньої демократії в партіях рівнем політичної культури. Історична спадщина з її комплексами меншовартості, покладанням відповідальності за прийняті рішення («як Бог дасть»), перманентна соціально-економічна криза, недосконалість та непослідовність проведення політичних реформ, стихійний процес політичної інституціоналізації тощо впливають на формування стилю керівництва в партіях України, типу відносин лідера з рядовими членами, центральними керівними органами з місцевими партійними організаціями.

Політичні партії та феномен «політичної культури» досліджуються науковцями в різноманітних аспектах. У той же час проблеми впливу політичної культури на процес організаційного оформлення партій не набули достатньої уваги. Комплексне вивчення феномена політичної культури як сукупності психологічних орієнтацій людей відносно політичних об'єктів отримав у другій половині 50-х - на початку 60-х років ХХ століття в працях Г. Алмонда, С. Верби, Л. Пая та їхніх послідовників [1, с. 124-126].

Серед вітчизняних науковців значний вклад у формування теорії політичної культури внесли С. Говоруха, М. Головатий, В. Лісовий, Л .Нагорна, В. Нагорний, В. Ребкало, М. Хилько, Г. Щедрова та ін. [2]. До аналізу проблем партійного будівництва, організаційного зокрема зверталися В. Мейтус та В. Мейтус, О. Новакова, М. Обушний, М. Примуш, Ю. Шведа та ін. учені [3]. Однак аналіз специфіки впливу політичної культури на процес організаційного оформлення партій в Україні вимагає окремого розгляду і визначає мету дослідження.

Традиційно зумовлена тенденційна орієнтація населення України на персоніфікацію політики обумовлює посилення ролі лідера і в партійних організаціях. Зростання ролі лідера в партії може мати наслідком появу двох тенденцій. Перша тенденція проявляється у схильності керівників партії зосереджувати владу в своїх руках, приймати одноосібно рішення, обмежувати участь рядових членів партії у виробленні партійної політики. Такий варіант розвитку подій, на нашу думку, неодмінно призведе до перетворення партії на жорстко авторитарну закриту структуру для обслуговування інтересів партійного керівництва і, як наслідок, в майбутньому до її розколу.

Отже, на практиці партійне керівництво фактично контролює процес узгодження партійних списків. По-перше, воно має можливість застосовувати технології складання «правильного» списку делегатів на з'їзди, конференції, збори. Згідно з цією технологією, в нього включають контрольованих осіб, з якими можна домовитися або якими можна маніпулювати. Наприклад, нові члени партії, які щойно вступили до лав партії і залучені до її активної діяльності, як правило, не володіють інформацією про складності існуючих внутрішньопартійних відносин. Вони і стають делегатами, які отримують рекомендації щодо поведінки на зборах і інформацію щодо голосування за кандидатури. По-друге, партійні лідери завжди прагнуть не допускати рядових членів до прийняття рішень, створюючи ілюзію їхньої участі, так званий ефект причетності до демократії. Роль рядових членів обмежується формальним відвідуванням зборів, тому що при складанні списків делегатів і їхньому утвердженні рядові члени не мають можливості брати активну участь у кадровій політиці. Обсяг прав рядового члена, як правило, на практиці значно звужується. У той же час в умовах низького рівня культури внутрішньопартійних відносин, розуміння демократії крізь призму вседозволеності, механічне розширення прав члена партії на практиці може призвести до безконтрольності та безвідповідальності рядових членів.

Контроль партійної еліти над процесом добору партійного керівництва зберігається, незалежно від формальних заходів, спрямованих на розширення учасників добору. З одного боку, це виправдано тим, що постійне суперництво може нашкодити авторитетові партії. Щоб досягти поставленої мети, партія має бутизгуртованою, мати лідера з досвідом, підтримку з боку фракцій у парламенті. З іншого - це ускладнює реалізацію демократичності партійного апарату і викликає запитання про доцільність існування не надто демократичного добору керівників.

У той же час значна кількість рядових партійців свідомо обмежує власну відповідальність за обрану стратегію розвитку партії. Пасивність рядових членів, як відмічає О. Мороз, обумовлює неефективну роботу всіх структур партії у цілому [4, с. 110]. Більш того, стверджує В. Нагорний, сам статус члена партії для них є формальною ознакою, яка практично ні до чого не зобов'язує, навіть до голосування за цю партію [5, с. 85]. Небажання, консерватизм рядових членів провокує початок процесів олігархізації в партії. Пасивність рядових членів сприяє використанню маніпулятивних технологій, перешкоджанню діям опозиції через призначення зборів позапланово. Тому не дивно, що пропозиції меншості стосовно проведення засідань у відкритому режимі, особливо про складання та ухвалення списків партії, практично ігноруються через наявність керованих делегатів.

Прояви другої тенденції впливу партійного лідерства на побудову відносин в структурі партії можуть сприяти її еволюції в демократичну ефективну та результативну організацію. Для цього апатичність, пасивність та безініціативність рядових членів, вважає О. Нідермайєр, має бути активізована сильним керівником [6, с. 25]. Вміле комбінування сили переконання та сили підкорення лідером, застосування авторитарного стилю керівництва, на нашу думку, може забезпечити функціонування партійної організації на демократичних засадах.

Фрагментарний характер політичної культури, який проявляється у поєднанні різних систем цінностей, часом несумісних та діаметрально протилежних типів політичної свідомості, закладає підґрунтя для виникнення в партіях внутрішніх протиріч. Це з часом призводить до ігнорування прав внутрішньопартійної опозиції, виникнення її у неконструктивному виді. Аналіз статутів більшості політичних партій в Україні дає підстави стверджувати, що право членів об'єднуватись у внутрішньопартійні фракції (платформи) закріплюється статутами обмеженої кількості партій України, наприклад, «Всеукраїнської політичної партії - Екологія та соціальний захист», Зелена партія України, Народно-демократична партія України, партія «За права людини», Партія Зелених України, партія «Третя сила», Соціал-демократична партія України, Українська республіканська партія «Собор». У деяких випадках діяльність внутрішньопартійної опозиції забороняється. Свого часу для партії «Національно-демократичне об'єднання «Україна» внутрішньопартійна фракційна діяльність взагалі розглядалась як бажання розколу партії та підрив авторитету. Таким чином, реалізація права членів партій України об'єднуватися в групи для відстоювання альтернативної точки зору на вирішення різних організаційних питань функціонування значно обмежена [7, с. 22]. Однак, на думку М. Обушного, «без легітимізації фракції як внутрішньоорганізаційної складової партії діяльність будь-якого політичного об'єднання неминуче догматизується. З часом цей стан проявляється в нездатності таких партій до самооновлення» [8, с. 110]. Адже існування опозиції всередині самої партії, де думка окремих функціонерів не обов'язково має співпадати з думкою партійної верхівки, наявність як внутрішньопарламентської, так і внутрішньопартійної опозиції виступає могутнім і ефективним механізмом контролю за ухваленням необхідних рішень.

Сучасними деструктивними проявами діяльності партійних організацій України є тенденції до їхньої олігархізації та бюрократизації. Спокуса підміни інтересів рядових членів інтересами «партійної верхівки», зосередженої на собі, завжди зостається. Надто збільшена партійна бюрократія тяжіє до неефективної роботи та знижує чутливість щодо інтересів членів партії. Так, на практиці призначення голів регіональних партійних організацій відбувається «зверху», не враховуючи рішень щодо визнання даної кандидатури на місцях. Президія, Політрада тощо скеровують свої рішення в оргкомітет, який рекомендує потрібну кандидатуру. Для її підтримки збираються найбільш авторитетні люди, які і допомагають «потрібному» кандидату отримати більшість голосів. Така технологія, на думку Ю. Зущика, була застосована в діяльності партії Народний союз «Наша Україна» [9, с. 24]. Забезпечуючи таким чином формальну легітимність обрання даної кандидатури, партії практично ігнорують думку більшості рядових членів і обмежують застосування принципу внутрішньопартійної конкурентності.

Тенденції до олігархізації партій в сучасній Україні посилюються загальною тенденцію населення до конформізму (коли відбувається некритична покора меншості більшості), прагненням лідерів обіймати декілька посад одночасно, що відображається й усередині партій. Головним принципом українського партійного життя є таке: чим вища посада у партійній ієрархії, тим ймовірніше обіймання кількох, часто важливих партійних посад одночасно. Справа в тому, що навіть статутні документи партій в принципі не заперечують суміщення посад. Лише статут Зеленої екологічної партії України «Райдуга» фіксує право члена партії обіймати не більше двох посад в партії [10, с. 279].

На розбудові партійних структур позначається конфліктний характер розвитку суспільства України. Внутрішні конфлікти є критичним моментом їхнього функціонування, особливо якщо викликаються так званою кризою росту. У випадку, коли партія успішно розвивається, то її організація з часом може стати достатньо сильною у вираженні своїх власних поглядів на управління партією і претендувати на керівництво. Конфлікт може бути спровокований вливанням нових активістів, які можуть бути більш сильними, ніж «старі» функціонери при значних обмеженнях для реалізації партійної кар'єри. Внутрішньопартійні конфлікти, стверджують Є. Малкин та Є. Сучков, можуть відбуватись на різних рівняхфункціонування партії: на рівні центрального керівництва, усередині низових організацій, між низовими партійними організаціями та центром [11, с. 447].

Вважається, що внутрішньопартійні конфлікти - це неминучий процес, особливо в період будівництва. У перші роки існування політичної партії її розвиток носить не поступовий, а кризовий характер. Партія змушена пройти через низку внутрішніх конфліктів, завжди пов'язаних з певними втратами ресурсів. Деструктивність внутрішньопартійних конфліктів пов'язана зі зменшенням авторитету, прихильників та активістів і позначається на розвитку інституту партій. Часто керівництво, щоб змінізувати втрати, затягує вирішення конфліктів. В результаті метою партійних функціонерів стають внутрішньопартійні інтриги та боротьба, а робота з активом перестає бути головним напрямком їхньої діяльності. Тому керівництво партії має бути готовим до кризи росту партії, мусить добре розуміти природу кризи й зробити все, щоб партія пережила її з мінімальними втратами.

Процес організаційного оформлення політичних партій в Україні коригується впливом політичної реформи. Оскільки вона посилює вплив партій на формування керівництва органів виконавчої, законодавчої влади, органів місцевого самоврядування, підвищується і відповідальність політичних партій за відбір професійних та моральних керівників. Якщо відповідальність лідера перед своїми членами практикується усередині партії, то при перемозі на виборах її лідер не буде ігнорувати цей механізм в урядовій діяльності. С. Заморуєва вважає, що сьогодні проблема розробки критеріїв політичної відповідальності партій, їхніх лідерів та функціонерів є однією з пріоритетних у суспільстві й потребує подальшого вивчення [12].

Рівень політичної відповідальності в нинішній Україні характеризується як доволі низький. Це зумовлено слабкістю самих політичних партій як інститутів, більшість з яких залишається політичними клубами або «клубами за інтересами» і об'єднуються не для відстоювання суспільних інтересів, а для досягнення особистих цілей. Такі партії, на думку В. Малярчука, не мають чітко сформульованих ідеологічних концепцій, програм і висувають тільки пропагандистські лозунги [13, с. 37].

Деструктивною тенденцією організаційного оформлення партій в Україні залишаються внутрішньопартійні розколи. Вважається, що процес внутрішньопартійної конкуренції - явище більш ніж звичайне, але при відсутності зрілих норм політичної культури більшості членів партії та несистемному процесі внутрішньопартійної реорганізації в Україні він негативно впливає на вироблення та реалізацію організаційної стратегії партії і гальмує реформаційні процеси в суспільстві. Існує потреба у розробці дійсно серйозних політичних програм, зв'язків з членами первинних організацій, підтримці ініціативи активістів, бажання йти на компроміс, тобто брати на себе відповідальність за справи усередині політичної партії.

На сучасному етапі процеси демократизації політичного життя України вимагають від партій будувати свою діяльність на засадах внутрішньопартійної демократії. Вона, зазначає О. Новакова, полягає в побудові відносин в новостворюваних партіях на відкритому формуванні політичного курсу та його широкому обговоренні за участі широкого загалу громадян [14, с. 127].

Розвиток внутрішньопартійної демократії актуалізує важливість органічної дисципліни в партії, яка виступає однією з найважливіших організаційних засад функціонування політичних партій. Органічний характер партійної дисципліни полягає у тому, що вона ґрунтується, передусім, на демократичному узгодженні альтернативних поглядів та формуванні спільної думки. Партійна дисципліна звичайно не може механічно забезпечити внутрішньопартійну демократію. Але саме завдяки їй члени партії та фракції мають можливість у процесі всебічного обговорення питань, винесених на парламентські слухання, дійти конкретної думки. Наданням кожному такої можливості готується платформа для досягнення узгодженості поглядів усіх членів партії. Відсутність дисципліни, як свідчить досвід, призводить до зниження продуктивності і результативності партії. Формування органічно дисциплінованих, згуртованих та дієздатних партій ще тільки розпочинається, і динаміка цього процесу буде значною мірою впливати на темпи модернізації політичної системи у цілому.

Організаційна слабкість багатьох партій в Україні проявляється у зведенні форм і методів діяльності до проголошення заяв з приводу різних політичних подій, організації масових акцій, розробки концепцій розвитку різних сторін суспільного життя, зниженні їхнього політичного потенціалу формування соціальних інтересів, структур, висування конкретних пропозицій щодо розв'язання гострих соціальних проблем. Специфічністю українських партій є те, що більшість з існуючих виявляють неспроможність до створення власної повноцінної вертикальної і горизонтальної структури.

Партії у гонитві за чисельністю часто забувають, що свідомість людини пострадянського періоду характеризується через поняття амбівалентності, яка означає подвійність і суперечливість соціальної позиції особистості. Амбівалентність впливу політичної культури на процес організаційного оформлення партій в Україні проявляється і в такому. З одного боку, вертикальна структура партії, її ієрархічність передбачає необхідність встановлення жорсткого контролю з боку центральних керівних органів. З іншого - процеси демократизації політичного життя вимагають від керівництва надавати автономію місцевим організаціям, розширювати межі їхньої самостійності, ініціативності, свободи дії.

Долаючи певні негативи політична культура набуває ознак демократичності та громадянськості, що позначається на якості функціонування партійних організацій. Зміна старої системи освіти, орієнтованої на ідеологічну пропаганду, введення інституту партійної школи; автономний статус особистості; участь у внутрішньопартійних  дискусіях;   толерантність  у   відносинах  з  рядовими  членами, прихильниками,симпатиками; свобода висловлювання на партійних зборах тощо, - все це створює підґрунтя та посилює процес орієнтації на вибір демократичної організації політичних партій.

Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки. Фрагментарність політичної культури в Україні позначається на процесі організаційного оформлення партій. Несистематичний характер розбудови партійних структур, невизначений статус місцевих партійних організацій, протиріччя у поглядах на побудову партії, схильність лідерів до зосередження влади, ігнорування внутрішньопартійної опозиції, низький рівень відповідальності керівництва і рядових членів, домінування авторитарних методів управління

- все це вимагає, з одного боку, діяльності структур на основі принципів внутрішньопартійної демократії у повсякденному житті, з іншого - раціонального застосування авторитарних методів управління для подолання хаотичних процесів з метою підвищення адаптивності базових елементів партії до сучасних реалій. Створення функціональних партійних організацій потребує встановлення балансу авторитарних та демократичних тенденцій розвитку партійних організацій і не може бути забезпечене через автоматичне розширення прав рядових членів, обмеження функцій керівництва. Для реалізації завдань демократизації організаційних моделей партій в Україні необхідна політична воля як керівників, так і рядових членів для виконання статутних приписів.

Література

1. Алмонд Г., Гражданская культура и стабильность демократии / Г. Алмонд, С. Верба // Полис. -1992. - № 4. - С. 122-134.

2. Говоруха С. Теоретико-методологічні вивчення феномену політичної культури: у пошуках холістичного підходу / С. Говоруха // Людина і політика. - 2003. - № 4; Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії / Л. П. Нагорна. - К. : Стилос, 1998; Нагорний В. Сутнісні проблеми політичної культури України / В. Нагорний // Політичний менеджмент. - 2006. - № 5.

- С. 8 3 - 94; Хилько М. Політична культура населення: аналіз розвитку громадянських якостей / М. Хилько // Політичний менеджмент. -2007. - № 1. - С. 115-126.; ЩедроваГ. П. Громадянське суспільство: сутність і тенденції реформування / Г. П. Щедрова // Політична система та інститути громадянського суспільства в сучасній Україні : навч. посібник / [Ф. М. Рудич, Р. В. Балабан, Ю. С. Ганжуров та ін.] — К. : Либідь, 2008.

- С. 103-113. — (Навчальне видання).

3. Мейтус В.В. Политическая партия: стратегия и управление / В. Мейтус, В. Мейтус. - К.: Эльга, Ника-Центр, 2004. - 404 с.; Примуш М. Політичні партії: історія і теорія : навч. посібник / М. Примуш. — К.

: Професіонал, 2008. — 416 с.; Шведа Ю. Р. Теорія політичних партій і партійних систем : навч. посібник / Ю. Р. Шведа. — Львів : Тріада плюс, 2004. — 528 с. — (Навчальне видання); Обушний М. І. Партологія : навч. посібник / [М. І. Обушний, М. В. Примуш, Ю. Р. Шведа] ; за ред. М. І. Обушного. — К. : Арістей, 2006. — 432 c.; Новакова О. В. Політична модернізація та розвиток демократичних процесів в сучасній Україні : [монографія] / Олена Вікторівна Новакова. — Луганськ : СНУ ім. В. Даля, 2006. — 216 с. — (Наукове видання).

4. Мороз А. Интервью для Вас / А. Мороз. — К. : Альтернатива, 2008. — 208 с.

5. Нагорний В. Сутнісні проблеми політичної культури України / В. Нагорний // Політичний менеджмент. - 2006. - № 5. - С. 83 - 94.

6. Нідермайєр О. Внутрішньопартійна демократія / О. Нідермайєр // Політичні партії в демократичному суспільстві : [ вид. Й. Тензінг, В. Гофмайстер]. — К. : Вид-во фонду Конрада Аденауера, 2001. — С. 23-41. — (Громадсько-політичне видання).

7. Люля В. Сеанс самоанализа: новая оппозиция / В. Люля // Корреспондент. — 2005. — № 9. — С.

22-23.

8. Обушний М. І. Партійна самобутність — осердя єдності національно-демократичних сил України / М. І. Обушний // Політологічний вісник. — 2002. — Вип. 11. — С. 109-114.

9. Зущик Ю. Партия — наш рулевой: недемократические методы / Ю. Зущик // Кореспондент. — 2005. - № 25. — С. 24-25.

10. Статут Зеленої екологічної партії України «Райдуга» // Політичні партії України : в 3 т. / [уклад. Ю. Шайгородський]. — К. : Український центр політичного менеджменту, 2005 —Т. 1. — 2005. — С. 276­293.

11. Малкин Е. Политические технологии / Е. Малкин, Е. Сучков. — М. : Русская панорама, 2006. —

680 с.

12. Заморуєва С. В. Політична відповідальність партійної еліти [Електронний ресурс] / С. В. Заморуєва // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції [«Соціум. Наука. Культура»] — Режим доступу : http://intkonf.org/zamorueva-sv-politichna-vidpovidalnist-partiynoyi-eliti.

13. Малярчук В. Від «партій влади» до влади партій, Або європейський тренд української політики / В'ячеслав Малярчук // Віче. — 2005. — № 3. — С. 37-39.

14. Новакова О. В. Політична модернізація та розвиток демократичних процесів в сучасній Україні : [монографія] / Олена Вікторівна Новакова. — Луганськ : СНУ ім. В. Даля, 2006. — 216 с. — (Наукове видання).

Рассматривается влияние политической культуры на формирование стиля руководства в партиях Украины, типа отношений лидера с рядовыми членами, центральных руководящих органов с местными партийными организациями. Анализируется специфика партийного лидерства, статус рядовых членов, роль партийной дисциплины и внутрипартийных конфликтов в процессе построения партийных структур.

Ключевые слова: политическая культура, политические партии, партийное лидерство, партийная структура.

Influence of political culture on forming style of management in parties of Ukraine, type of relations of leader with ordinary members, central bodies with local organizations of parties are examined. The specific of party leadership, status of ordinary members, role of party discipline and inner-party conflicts in the process of building of parties structures are analyzed.

Key words: political culture, political parties, party leadership, parties' structures.

Моїсеєва Алла Сергіївна — асистент кафедри політології Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, кандидат політичних наук.

Рецензент: проф. Новакова О.В.

Страницы:
1 


Похожие статьи

А С Моїсеєва - Вплив політичної культури на процес організаційного оформлення партій в україні