Автор неизвестен - Людинорозуміння в праві - страница 1

Страницы:
1 

Людинорозуміння в праві

Бородін Іван Лук'янович - доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Юридичного інституту Національного авіаційного університету

Анотація. В статті здійснена спроба звернути увагу правників на важливість правильного розуміння понятійного апарату, та усвідомлення того, що чіткість його використання позитивно впливає на законодавчу техніку. Спираючись на традиції в правовій доктрині, з урахуванням закономірностей формування в законодавстві правосуб'єктності громадян проаналізовані терміни і поняття, які складають основу праворозуміння у правовій системі держави.

Аннотация. В статье осуществлена попытка обратить внимание правоведов на важность правильного понимания понятийного аппарата и осознания того, что четкость его использования положительно воздействует на законодательную технику. Опираясь на традиции в правовой доктрине, с учетом закономерностей формирования в законодательстве правосубьектности граждан, проанализированы термины, понятия, положенные в основу правопонимания в правовой системе государства.

Annotation. In the article the attempt was done with aim to pay attention of the officers on importance of correct understanding the conceptual apparatus and that precision of its use positively affects on the legislative technique. On the basis of the legal doctrine, including regularity of forming of legal personality of the citizens in the legislation, the terms and notions, which form the basis of legal comprehension in the legal system of the state, were analyzed.

Ключові терміни: Людина, особа, особистість, індивід, чоловік, громадянин, суб'єкт права, правосуб'єктність, права та свободи, людинорозуміння.

Ключевые термины: Человек, гражданин, индивид, личность, гражданин, субъект права, правосубъектность, права и свободы, человекопонимание

Keyterms: man, person, personality, individual, man, citizen, the subjects of law, legal personality, rights and freedoms, comprehension of person.

Для правової доктрини людина, як соціальна істота, є об'єктом постійного наукового інтересу. Її розуміння для науковців завжди було і до цих пір залишається актуальною проблемою яка ставить нові питання, що вимагають обґрунтованих на них відповідей, адже кожному етапові історичного розвитку будь якої держави в тій або іншій мірі відповідає розвиток розуміння прав та свобод її громадян, що находить своє відображення в юридичній концепції та правовій регламентації. І в такому контексті, очевидно, можна говорити, що історія права це ще й історія формування уявлень про права людини від найпростіших до сучасних.

Межі визнання прав та свобод людини в національному праві визначаються, в першу чергу, рівнем соціально-економічного розвитку суспільства, ступенем його лібералізації. В залежності від кола суб'єктів права в різні історичні періоди слід говорити про те, кого із людей і в якій мірі правова система держави визнає людину як суб'єкта права. Історія прав людини - це історія олюднення людей, історія прогресуючого розширення правового визнання в якості людини тих чи інших людей для того чи іншого кола відносин 1.

З точки зору античного (афінського, римського) права не всі люди визнавалися суб'єктами права. Раб юридично не визнавався людиною. По діючому законодавству він був об'єктом, а не суб'єктом права. Він був за своїм правовим положенням «річчю» поряд з іншим господарським інвентарем та засобами виробництва.

В середні віки замість поляризації між свободою та несвободою раба формується більш розгалужена та деталізована структура права у відповідності із ієрархічним принципом побудови та функціонування феодального ладу. Різні соціальні статуси обумовили різні рівні прав-привілей членів суспільства. Основоположний принцип правової рівності поступово став розповсюджуватися на більш широке коло людей і суспільних відносин. Права людини на цій стадії історичного розвитку за своїм змістом залишаються правами-привілеями.

Таким чином, на різних етапах історії до сучасної концепції прав та свобод людини і громадянина людство мало справу так або інакше з обмеженою, привілейованою в праві людиною. І можна сказати, що ідея загальної рівності громадян, яка виникла в стародавні часи в середні віки не була реалізована, але не була забута і продовжувала розвиватися з різних позицій, в різних формах та напрямках і в принципі це був перспективний напрямок , який вплинув на формування тих юридичних конструкцій прав та свобод людини і громадянина, з якими пов'язане сучасне розуміння права вцілому.

Логічний розвиток і законодавче визначення прав і свобод громадян ми знаходимо в таких нормативних актах як Велика Хартія Вольностей (1215р.), Декларація прав (1688р.), Білль про правах (1689р.), Декларація незалежності Сполучених Штатів Америки (1776р.), Білль про права (1789 -1791р. р .), Декларація прав людини і громадянина (1789 р.),

В процесі поступової універсалізації як в національних законодавствах, так і в нормах міжнародного права положень про правову рівність людей історичне значення мало проголошення свободи та правової рівності людей у французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 року. В ній було проголошено, що мета кожного державного союзу полягає в забезпеченні природних і невідчужуваних прав людини.

Проголошена в Декларації відмінність між правами людини і правами громадянина, очевидно, означає відмінність між людиною як такою(членом громадянського суспільства) і політичною людиною - громадянином держави, членом політичної організації.

Зважаючи на ідеї про права і свободи в нових історичних умовах ХХ століття були прийняті Загальна декларація прав людини (1948 р.), Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права (1966 р.), Заключний акт Гельсінської наради (1975 р.) та інші.

У контексті вивчення людини, як соціальної цінності через інтереси особи і суспільства, прав людини й національних інтересів М. П. Драгоманов зазначав: «Коли ж ми станемо при думці, що головне діло - поступ людини й громади, поступ політичний, соціальний і культурний, а національність є тільки грунт, форма і спосіб, тоді ми певні, що послужимо добробутові й просвіті нашого народу, а вкупі з ним - і його національності: охороні й зростові того, що в ній є доброго»/. Тобто, для вченого ідея свободи окремого громадянина не виражається через інтереси нації, класу а виражається як потреба людської особистості. Інакше кажучи, для М.П. Драгоманова права людини є умовою розвитку національних інтересів, а свобода нації, створює необхідні умови для захисту прав окремої людини. Через право громадянину визначаються права і свободи, як гарант його політичної свободи. 2.

Аналізуючи проблеми людини в праві Б. О. Кістяківський обстоював ідею правової особи. Він писав, що питання особистості і права, в особливості «правової людини», є основоположним для розвитку політико-правових традицій.3. В свою чергу, Ю. С. Шемшученко стверджує, що: людина, природа, закон - це взаємозв'язані категорії.4.

Необхідно сказати, що правове людинорозуміння — це одне із основоположних завдань правової системи, в основі якого лежить відповідь на питання: «Як розуміється людина в праві?». В його структуру входять уявлення поняття, терміни, які створюють зміст та форму розуміння людини в праві. Для людини правове людинорозуміння - це здатність визначити сутність, її значення в праві, тобто місце в правовій системі держави. Маючи таку можливість, вона, як учасник правовідносин, може для себе тлумачити правове людинорозуміння

..... Уявлення про людину, очевидно, можна розглядати з двох позицій.

Перша з низ означає, що це - реальне, уявлення про людину - якою вона є в дійсності, з друга - це ідеальне, бажане уявлення - якою вона повинна бути. Уявлення про людину втілюється через відображення в її свідомості, як результат мислення, а також через її мову, зокрема правову мову, іконкретизується в термінах, які створюють понятійний апарат юриспруденції. При цьому саме уявлення - зміст, а мова - форма змістовного прояву людинорозуміння. Таким чином, поняття правового людинорозуміння - це формалізоване в терміні та конкретизоване в дефініції уявлення або їх система про правове розуміння людини. Термінологія є основою понятійного апарату правового людинорозуміння.

Для характеристики поняття «людина», у праві використовують не мало термінів. З відповідною долею умовності їх можна класифікувати як: а) фундаментальні — загальні та важливі терміни, які закладають основу правового людинорозуміння, наприклад: громадянин людина, індивід, індивідуальність, особа, особистість суб'єкт права; б) похідні від фундаментальних терміни, які формуються відповідно до правосуб'єктності людини, яка їй відводиться у правовідносинах, наприклад: прокурор, слідчий, позивач, захисник ,відповідач, свідок.

Правове людино розуміння, серед інших, виконує відповідні функції, які, вказують на його значення: а) пізнавальну — сприяє пізнанню людини вцілому та людини як суб'єкта права зокрема; б) теоретико-методологічну— сприяє формуванню та належному вживанню понятійного апарату щодо людини в праві, сприяє конкретизації проблем в) практичну— сприяє чіткішій реалізації норм права; г) аксіологічну — сприяє визначенню якісних характеристик права, наприклад, у контексті відображення у праві фундаментальних людських цінностей; д) евристичну — сприяє науково-дослідницькому процесу

Таким чином, понятійний апарат людинорозуміння правової наукової мови та мови нормативно-правового документа має спільні й відмінні риси. Спільні риси — це багато значимість термінології, яка часто зустрічається, відсутність дефініції, Відмінними рисами є те, що, наприклад, в Конституції України людина є найзагальнішим терміном, який відображає феномен людини, тоді як у правовій науковій мові таким терміном є особа.

Людина є основним фундаментальним терміном, який використовується для позначення феномена людини. В українській мові альтернативою терміну людина є термі чоловік. Однак він переважно має семантичне значення представника чоловічої статі, а ніж людину, незалежно від статі, хоча цей термін і вживається в обох значеннях. Зважаючи на те, що термін чоловік сьогодні не поширений у значенні людина, ми віддаємо перевагу терміну людина для позначення того, що ми маємо на увазі під феноменом людини.

Терміни особа та індивід — це також альтернатива терміну людина; однак не повноцінні тому, що вони використовуються у фаховій мові, а не для позначення загального значення людини. Вживання терміна особа дещо звужує відображення феномена людини, оскільки він є спеціальним юридичним терміном, який використовується як правова дефініція .

Етимологія слів людина та особа також представляє аргумент на користь слова людина, оскільки слово особа позначає щось окреме, відділене. Термін індивід за своїм значенням поступається значенням універсальності термінові людина, оскільки етимологічно позначає неподільне і за характером є таким, що звертається до людини як одиничного, а не множинного. Окрім цього, термін індивід використовується для позначення людини в широкому розумінні в міжнародному праві. Термін особистість не претендує на універсальність, оскільки є психологічним, який позначає суму відмітних характеристик індивіда.

Особистість (англ. personality), в психології, сума характеристик індивіда (individual), стабільні та змінні моделі відносин між цими характеристиками, їхнє походження та способи їхньої взаємодії для допомоги чи перешкоди пристосуванню людини до інших людей чи ситуації. Структуру особистості складають емоції та настрої, темперамент, зовнішній вигляд. Для розумінні особистості психологи використовують термін риса (trait), що позначає особистісну характеристику, що залишається відносно постійною в різнихситуаціях, як, наприклад, чутливість та термін тип (type), що позначає зафіксовану модель, рис.

В психології сформовано чимало різноманітних всебічних груп типів, чи типологій людинорозуміння Так, є узагальнені обєднання, в основі яких є спосіб відчуття іміджів людиною в основі яких покладено спосіб розгляду людиною систем цінностей. Також було зроблено типології на основі емпіричного дослідження особистісних рис у вибірках великої кількості індивідів В психоаналітичній теорії, особистість уявляється такою, яка розвивається на основі трьох компонентів, успадкованих людиною- це несвідомі психологічні імпульси, еґо та супереґо. Психоаналіз та інші школи психіатрії наголошують на несвідомий рівень мотивацій та підкреслюють важливість досвіду раннього дитинства для визначення зрілої особистості.

Тому термін людина пропонується використовувати як основний термін, що позначає феномен людини, а інші терміни як похідні. Таке подальше вживання цих термінів також сприяє логічному процесу сходження від загального до конкретного та навпаки.

Вживання слова людина як головного терміна людинорозуміння обґрунтовується не тільки значенням і походженням слова, але також і сучасною практикою уживання слова людина як у науковій літературі, так і в нормативно-правових актах, наприклад в Конституції України 1996 р.( ст.ст. 3, 21, 22, 23).

Для формування понятійного апарату правового людинорозуміння пропонується розглядати людину як складну, багатоаспектну систему, яка може включати такі поняття і терміни та їх значення: людина, особа, особистість, індивід, індивідуальність, громадянин. Факт багатоманітності термінів щодо людини в праві пропонується розглядати як підтвердження складності питання правового людинорозуміння

Термін індивід, чи його синонім — індивідуум, що потрапив до української мови з романських мов — це людина в психофізіологічномуаспекті, відокремлений представник людськості, життя і діяльність якої можна охарактеризувати на різних рівнях.

Термін індивідуальність позначає розвиненого індивіда, тобто людину, яка розвинула свою унікальність. Вона постає як явище особливе, надзвичайне, відмінне від інших, досягши цього через розвиток свого індивідуального потенціалу.

Термін особистість позначає людину з розвинутою індивідуальністю. При цьому підкреслюється потенційна можливість кожного стати особистістю, а ніж вродженість особистості.

Термін особа (фізична) позначає людину як носія певних прав і обов'язків. У цьому аспекті людина виступає пасивним чи активним учасником (суб'єктом) правовідносин.

Термін громадянин позначає людину в її правовому взаємозв'язку з державою (у разі подвійного зв'язку вона — біпатрид, відсутності такого — апатрид (особа без громадянства). У цьому аспекті людина виступає як фізична особа, носій визначених, часом спеціальних, прав та обов'язків. Індивідуальний людський розвиток обумовлений формою, змістом і характером її взаємозв'язку з певною державою , звідси й особливе завдання і відповідальність сучасної держави Україна перед своїми громадянами.

Терміни фізична особа, громадянин є правовими категоріями, тоді як індивідуальність, особистість — психологічними, а людина та індивід — мають застосування як в праві, так і в інших науках.

Процес реалізації положень Конституції України 1996 р. передбачає осмислення людини в праві як її фундаментальної основи та проблеми, що включає правове людинорозуміння. Проблематика правового людинорозуміння проявляється у багатоманітності термінології правової науки та мови нормативно-правового документа, яку, очевидно, необхідно розділяти на фундаментальну та похідну.

Проведений аналіз термінології людинорозуміння правової науки та мови нормативно-правового документа — Конституції України 1996 р. — показав,зокрема, багатоманітність термінології щодо людини в праві. При цьому термін людина є основним найзагальнішим фундаментальним терміном, який відображає феномен людини, що підкріплюється і особливістю змісту конкурентних термінів особа та індивід.

Тому постає необхідність включити до фундаментального категорійного апарату правового людинорозуміння такі терміни: людина, особа, особистість , індивід, індивідуальність, громадянин. Багатоманітність термінології щодо людини в праві є відображенням багатомірності людини як феномена та складності її розуміння у праві, що, водночас, не відкидає необхідності детального та ретельного дослідження феномена людини та різноманітності його відображення у праві, беручи до уваги значення цього для філософії, теорії та практики права загалом і прав людини зокрема.

У результаті поєднання людинорозуміння і праворозуміння постає правове людинорозуміння, тобто уявлення про людину в праві, яке є однією із фундаментальних засад будь-якої правової системи держави.

Використані джерела:

1. Нерсесянц В.С. Філософия права. Учебник для вузов. Издательство НОРМА.- М., 2008.- С. 144.

2. Історико-політичні уроки української державності : енциклопедичний словник / за ред. Ю. Римаренка. — К. ; Донецьк, 1998. — С. 67).

3. Кистяковскій Б. А. Соціальньїе науки и право. — М.., 1916. — С. 492—496.

4. Шемшученко Ю. С. Людина, природа, закон. — К., 1983. — С. 4.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Автор неизвестен - 13 самых важных уроков библии

Автор неизвестен - Беседы на книгу бытие

Автор неизвестен - Беседы на шестоднев

Автор неизвестен - Богословие

Автор неизвестен - Божественность христа