О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 30

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Іншим мотивом може бути запозичення чужого голосу, когнітивний потенціал якого дозволяє Акройду по­єднати цитати Вайльда з власною мімікрією голосу митця для створення життєвої достовірності художнього щоденника. Акройд намагається говорити мовою реального Оскара Вайльда, імітувати його манеру. На тексту­альному рівні паралелі між документальними джерелами і художньою нарацією виявляються в дослівних збігах, подібністю зображуваних подій, мотивів поведінки та ін., які розподіляються по всьому тексту і виконують тек-стотвірну, оцінно-характеризуючу функцію і створюють пародійний підтекст. Подібні відповідності доводятьдокументальність оповіді і підтверджують у ній біографічні тенденції. Aкройдове самовтілення (і перевтілення) у тексті роману про відомого письменника ХІХ століття зайвий раз доводить відсутність сюжетних ліній у мисте­цтві постмодернізму. Його Вайльд пише: I have discovered the wonderful impersonality of life. I am an 'effect' merely: the meaning of my life exists in the minds of others and no longer in my own [9, c. 2]. "Вайльд" справді передає право на інтерпретацію свого життя і творчості на розсуд Акройда.

У фіналі роману перед читачем постають переконливі картини душевного стану вмираючого Вайльда, перео­цінка власної творчості, вся складна гама почуттів смиренності, презирства, гордості, страху, відчаю, зафіксовані вже молодим прихильником письменника Морісом Гілбертом. Ще одна знахідка Акройда - пропуски розділових знаків в останніх записах передають емоційний стан персонажів: I cannot follow what he is saying here and then once more I shall be lord of language and lord of life, do you agree, mother? he is laughing I knew I should create a great sensation no more now [9, c. 185].

Літературної майстерності письменника виявилося тут явно не достатньо, адже постає необхідність пере­втілення в іншу людину, щоб пережити все самому. Автор не тільки не дає можливості читачеві дізнатися про авторську наративну позицію, навпаки, - він надалі продовжує перешкоджати голосові наратора/протагоніста. В результаті "читач стає ретельно заплутаний в акройдових лабіринтах, де усі літературні стежки схожі одна на одну, але жодна з них не веде до центру, тим самим нехтуючи засади логоцентризму" [7, c. 244].

Проведений аналіз дозволяє дійти висновку, що у межах одного біографічного роману виокремлюються си­туативні текстові фрагменти у вигляді концептів SUCCESS, SOCIETY, LIFE, NATION, LOVE, ARTIST, які вер-балізуються концептуальними ознаками (наративними висловленнями). Когнітивний потенціал лінгвістичного маскування і запозичення чужого голосу створює ефект життєвої достовірності художньої біографії. До перспек­тиви подальших досліджень слід віднести характеристику мовних засобів у співвідношенні з концептуальними метафорами в біографічних наративах представників англійського постмодернізму.

Література:

1.Арутюнова Н. Д. Наивные размышления о наивной картине языка // Язык о языке : Сб. ст. / Под общ. рук. и ред. Н. Д. Арутюновой. - М. : Языки русской культуры, 2000. - С. 136-146.

2.Бабенко Л. Г. Филологический анализ текста. Основы теории, принципы и аспекты анализа : учебник для ву­зов. / Л. Г. Бабенко. - М. : Академический Проект ; Екатеринбург : Деловая книга, 2004. - 464 с.

3.Гиршман М. М. Литературное произведение : Теория художественной целостности / М. М. Гиршман. - М. : Языки славянской культуры, 2002. - 528 с.

4.Колесник Г. Л. Модифікації жанру біографії у творчості Пітера Акройда : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. канд. філол. наук : спец. 10. 01. 04 "Література зарубіжних країн" / Г. Л. Колесник ; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. - К., 2008. - 19 с.

5.Черемисина Н. В. Языковые картины мира и их семантическое взаимодействие в художественном тексте / Н. В. Черемисина // Материалы Международной научно-практ. конф. - М. : МГПУ, 2002. - С. 12-23.

6.Dijk T. A. van. Cognitive Processing of Literary Discourse / Teun A. van Dijk // Poetics Today. - Vol. 1. - No. 1/2 (Autumn, 1979). Special Issue : Literature, Interpretation : Duke University Press. - P. 143-159.

7.Finne B. Peter Ackroyd, Postmodernist Play and Chatterton / Brian Finne // Twentieth Century Literature. -Vol. 38. - No. 2 (Summer, 1992) : Hofstra University. - P. 240-261.

8.Interview with Peter Ackroyd сonducted by Susana Onega // Twentieth Century Literature. - Vol. 42. - No. 2 (Summer, 1996) : Hofstra University. - P. 208-220.

Джерела ілюстративного матеріалу

Ackroyd, Peter. The Last Testament of Oscar Wilde. - London : Abacus, 1991. - 185 р.УДК 821. 161. 2:82. 091

Бігун О. А.,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

ДО ПРОБЛЕМИ "ЗЛА" У ТВОРЧОСТІ Т. ШЕВЧЕНКА: ХРИСТОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

У статті досліджується проблема "зла" у творчості Тараса Шевченка. Аналізується творче втілення кон­цепту "страждання" у творах поета під кутом зору християнсько-антропологічних студій. Ключові слова: концепт "страждання", теодицея, християнська ідея, Тарас Шевченко.

В статье исследуется проблема "зла" в поэзии Тараса Шевченка. Анализируется творческое воплощение концепта "страдания" с позиций христианско-антропологических стратегий.

Ключевые слова: концепт "страданий", теодицея, христианская идея, Тарас Шевченко.

The article deals with the problem of "malice" in Taras Shevchenko works. The suffering phenomena and its creative embodiment by Taras Shevchenko poetry are investigated on the view of Сhristian and antropological studies. Key words: suffering phenomena, theodicy, Christian idea, Taras Shevchenko.

Поняття "добро" та "зло" у філософських доменах зазвичай використовуються як центральні мотиви осмис­леної людської діяльності. Філософська площина поняття "зла" розглядає три аспекти: логічний (добрий Бог знищив би зло, однак, зло не знищене, а відтак, немає доброго і всемогутнього Бога), очевидний (зло наби­рає страхітливих форм, страждають невинні, тому пояснити "Божий промисел" неможливо) та екзистенційний (осягнувши зло і страждання людина втрачає віру). Релігійні розмисли щодо існування зла оцінюються через свідомість віруючої людини, яка піддається випробуванням через страждання. Зазвичай страждання порівнюють зі злом, і тому виникає питання: чому зло існує? Тобто можна перефразувати: чому люди страждають? Чому страждають невинні? Як поєднуються уява про доброго Бога з реальністю зла та страждань? Чи можна вбачати позитивний сенс у стражданнях? Не претендуючи на вичерпність і остаточність, у розвідці зроблено спробу христологічного осмислення феномену страждання. Предметом дослідження обрано художню практику та світо­глядні шукання Тараса Шевченка.

Проблема вирішення існування доброго Бога та зла зосередилась у теодицеї, яка у вченнях Отців Церкви розділилась на три типи: августинівська теодицея, іренеуська теодицея та теодицея процесу [цит. за 3, с. 13]. Основоположна концепція теодицеї базується на поняттях "гріха" та "страждання", серед яких гріх є активним різновидом зла, а страждання - пасивним. Однак, саме Бог допускає страждання з метою вдосконалити людину духовно та дати осягнути "життя вічне".

Питання про суть і смисл страждання існують від того часу, відколи людина почала мислити. В залежності від епохи та рівня цивілізації співвідношення людина-світ змінювалось, тому трактування феномену страждання отримувало все нові й нові інтерпретації. Антропоцентричний підхід дещо вивищив місце людини серед природи за здатністю до аналізу й осмислення свого буття, тому питання про причину і суть страждання набуло особливої актуальності. Додамо, що саме концепт "страждання" у творчості митців виявлявся і поштовхом до творення, і матеріалом для втілення, і способом осмислення дійсності, оскільки страждання є не тільки іманентною ознакою людського буття, але й емпатичним рівнем художнього дискурсу.

Мотив "страждання" доволі часто можна віднайти у творах Т. Шевченка, життєвий шлях якого від народжен­ня і до смерті переплетений трагічними подіями. Нотки суму звучать не тільки в поезіях доби заслання, але й більш раннього періоду, адже буття у світі для поета надзвичайно трагічне: із сорока семи років відведених йому долею двадцять чотири були проведені у кріпацтві, десять років віддано солдатчині у засланні, три з половиною - під поліцейським наглядом, і лише дев'ять років Шевченко прожив вільною людиною, хоча після усього пе­режитого навряд чи поетова душа була "вільною" від переживань, сумнівів, смутку чи жалю. Тому дослідники вважають, що Шевченкова творчість "суцільно автобіографічна, що його поезія, як і проза, є постійною само-проекцією..." [2, с. 62]. Тобто художня практика поета будується на принципі автобіографізму, адже прагнення людини пізнати себе, осмислити свій духовно-біографічний досвід є кодовим для творчості загалом. Зокрема, В. Халізєв стверджує, що "художнє осягнення і перетворення особистого духовно-біографічного досвіду і рис своєї індивідуальності є <.. .> невід'ємною складовою літератури" [5, с. 65]. Відтак, концепт "страждання" у творчості українського митця постає у процесі спостереження над його розмислами про причини своєї драматичної долі, що приводить поета до узагальнення причин земного зла та людських страждань.

Екзистенційність як іманентну складову творчого мислення Шевченка вирізняли у своїх розвідках О. Забуж-ко, Т. Мейзерська, Є. Нахлік, Л. Плющ, Н. Слухай та ін. Зокрема, Є. Нахлік зауважує, що "на засланні і по по­верненні Шевченко не тільки далі виступав у ролі пророка й апостола, а й творив іншу модель поета - екзистен-ційного лірика, якого гнітить пророча й апостольська місія, що випала на його долю не лише з його власної волі, а й якоюсь мірою "мимоволі", за збігом обставин, була накинута йому романтично екзальтованими земляками, усупереч його глибинному пристрасному бажанню повноцінно реалізувати свої природні потенції як приватної особи..." [4, с. 529]. Сумніви у доцільності обраної громадської місії та невлаштованість в особистому житті приводили до внутрішнього конфлікту, до страждань без перспективи примирення. Нарікання на те, що йому випала невдячна доля бунтівного поета і через що неможливий омріяний сімейний затишок, звучать у Шевченка як прямо ("Бо ви мене з святого неба /Взяли меж себе і писать / Погані вірші научили. /Ви тяжкий камень по­ложили / Посеред шляху... і розбили / О його ... Бога боячись / Моє малеє та убоге / Та серце праведне колись..." ("Чи то недоля, чи неволя...") [7, с. 231], "Якби з ким сісти хліба з'їсти, /Промовить слово, то воно б, /Хоч і

 

© Бігун О. А., 2012як-небудь на сім світі, все б таки якось жилось" ("Якби з ким сісти хліба з'їсти...") [7, с. 364]), так і опосе­редковано у авторських настановах: "Нема кому привітати, / Ні з ким пожуритись, / Треба було б молодому, / Треба б одружитись" ("Не хочу я женитися...") [7, с. 155]. Упадає в око оприявлений екзистенційний конфлікт між природніми потребами людини бути щасливою та її суспільною місією. У чому ж тоді причина страждань: у самій людині чи то у "несправедливих" соціальних "масках та профілях"?

Доволі часто у своїх творах Шевченко веде уявний діалог з Богом, який, на думку Є. Нахліка, здебільшого его­центричний, особливо на засланні. Однак, вчений вбачає теоцентичні мотиви у таких творах, як "Давидові псал­ми", "Подражаніє 11 псалму", у трьох версіях "Молитви" [4, с. 516]. Прикметно, що, зазнавши страждань (арешт, заслання, солдатчина, невдалі сватання), Шевченко не тільки змінює різкі закиди в сторону Бога, якими рясніють його ранні твори, але й демонструє осмислення того, що шлях страждання веде до Бога, сприяє осмисленню сво­го призначення: "Нехай як буде, так і буде. / Чи то плисти, чи то брести, / Хоч доведеться розп'ястись! / А я таки мережать буду / Тихенько білії листи" ("Лічу в неволі дні і ночі...") [7, с. 208].

Зміну Шевченкових поглядів Г. Грабович пояснює так: "А поезія заслання - це один великий, хоч і перерива­ний монолог, сповідь, у якій писання окреслює і його фізичний, і його психічний стан, почуття своєї долі та свого призначення (підкреслення наше. - О. Б.). Знаменним є те, що кожний зшиток захалявної Малої книжки почина­ється саме з медитації на цю тему, а такі твори, як "Чи то недоля, чи неволя...", "А нумо знову віршувать...", "О думи мої! О славо злая!" і "Хіба самому написать..." стають вершинним і вкрай сучасним прикладом страждання й самоствердження (підкреслення наше. - О. Б.) митця" [2, с. 109]. Припущення дослідника знаходить підтвер­дження у богословських вченнях, ніби страждання людини викликає до життя високі людські цінності, сприяє зміцненню та удосконаленню особистості.

Так, у Шевченкових творах герої, зазнавши болю, зла, страждань, не богохульствують, не хапаються за пер­шої нагоди за ніж чи вила, а, пройшовши через страждання, обирають шлях смирення, покаяння, мучеництва. Дійові особи творів "Наймичка", "Відьма", "Княжна", "Чернець", "Варнак", "Москалева криниця" та ін. індиві­дуальним шляхом знаходять спасіння у Богові. У "Наймичці" молодиця Ганна не стільки замолює свої гріхи, від­відуючи прощу у Києві, але й, пройшовши через муку й страждання відмови від рідної дитини, вимолює у Бога добру долю для сина, печеться про його здоров'я та майбутнє сімейне щастя: "Кіп із вісім заробила /ЙМаркові купила / Святу шапочку в пещерах / У Йвана святого, / Щоб голова не боліла / В Марка молодого; /1 перстеник у Варвари / Невістці дістала /1, всім святим поклонившись, /Додому верталась" ("Наймичка") [6, с. 337]. Козак Семен Палій з поеми "Чернець" після буремної молодості, що пройшла у військових походах, у боротьбі проти поневолювачів, на старість опиняється в монастирі. У кривавім горнилі повстань, у стражданнях, на засланні ге­рой поеми не переставав "свою Україну" любити. У черничому сані він обирає шлях до Бога, стаючи смиренним покутником: "До утрені завив з дзвінниці /Великий дзвін. Чернець мій встав, /Надів клобук, взяв патерицю, /Пе­рехрестився, чотки взяв... /1 за Україну молитись / Старий чернець пошкандибав" ("Чернець") [7, с. 52]. Тут, на думку Є. Нахліка, "поетові важливо показати, що християнська ідея реальна, що серед "упосліджених" суспіль­них низів існують люди, котрі стоїчно протистоять злу як праведні християни, - і він ставить їх за приклад іншим. Зло не осенсовується і не дістає жодного філософського виправдання, натомість звеличуються ті, кого спіткало зло і хто, попри це, не озлобився, хто через страждання іде до індивідуального спасіння у Богові" [4, с. 340].

Ідеї Шевченкових творів близькі до теологічних розмислів Карлоса Вальверде щодо взаємопов'язаності при­чини зла і людського страждання. "Ми, люди, - провадить вчений, - істоти розумні. Однак, в багатьох життєвих ситуаціях ми поводимо себе як нерозумні тварини. Ба більше, ми користуємося розумом та свободою для розпа­лювання інстинктів, вносимо дисгармонію у буття і виявляємо небачену жорстокість і до себе, і до інших людей. Ми потребуємо злагоди, ми не можемо жити одне без одного, бо тільки разом, в солідарності та любові маємо можливість реалізувати себе як особистості. Але міжособистісні стосунки насправді виявляються несправедли­вими, насильницькими, ворожими, хворобливими" [1, с. 329]. Є. Нахлік вважає, що зло в уявленні Шевченка - це стихійні вияви "злості людської" ("... ми, Адаме, / Твої чада преступниє <...> / Гриземося, мов собаки / За маслак смердячий" ("Неофіти")" [7, с. 256]), заздрощів, що перетворюють земний "рай" на пекло ("Треба крові брата, крові, / Бо заздро, що в брата / Є в коморі і на дворі, /1 весело в хаті! / 'Уб'єм брата! Спалим хату!' - / Сказали, і сталось" ("Гайдамаки") [6, с. 166]), лицемірства ("Ви любите на братові шкуру, /А не душу" ("Кавказ") [6, с. 346]). Шевченко з усієї душі шкодує: "...як то мало / Святих людей на світі стало", тому у відносинах панують ницість ("Один на другого кують /Кайдани в серці" ("Подражаніє 11 псалму") [7, с. 281]) і продажність ("Що­день пілатирозпинають, /Морозять, шкварять на огні!" ("Колись дурною головою...") [7, с. 307]. Отож, якщо слідувати за думкою поета, саме люди стають причиною несправедливих стосунків, а не навпаки.

У реальних проявах страждань зазвичай багато незрозумілого і таємничого, що дає підстави пов'язувати феномен страждання з існуванням трансцендентного. Тому постає цілком логічне питання взаємозв'язку причин і змісту страж­дань з присутністю Бога. Теологи схиляються до думки, що страждання не слід розглядати як вияв негативного у житті людини. Зокрема, Тейяр де Шарден переконаний, що фізичне й моральне зло, що породжує страждання - необхідні наслідки космічного розвитку. Зло є посутньою складовою еволюційної структури і всесвіту, і людства. Усякий про­грес досягається шляхом виснажливої боротьби, шляхом зусиль і поразок; "Людське життя не ідилія, а боротьба за власне існування й існування людства. Це - "космічна драма", у якій страждання - це ціна буття" [8, с. 123].

1.У творах Шевченка доволі часто переважають глибоко індивідуальні страждання, що є переконливим свід­ченням виключно особистісного характеру цього феномена, підтвердженням постулату про унікальність та неповторність кожної людської особистості. Упадає у вічі, що Шевченкова концепція "страждання" глибоко пов'язана з релігійністю, бо, як засвідчують сюжетні перипетії його творів, саме страждання є ключовим факто­ром для навернення до віри. Такі уявлення, дотичні до богословської, християнсько-філософської традиції теоди­цеї, слугують ще одним доказом іманентного домінування релігійної свідомості художнього дискурсу Кобзаря.Вальверде К. Философская антропология; [пер. с испанского Г. Вдовина] / Карлос Вальверде. - М. : "Христи­анская Россия", 2000. - 411 с.

2.Грабович Г. Шевченко, якого не знаємо / Григорій Грабович. - К. : "Критика", 2000. - 317 с.

3.Добрянський С. Релігійно-філософські інтерпретації поняття "зла" (на прикладі християнства) / С. Добрян-ський, Т. Полянський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Вип. 50. - Львів : Львівський націо­нальний університет імені Івана Франка, 2010. - С. 12-18.

4.Нахлік Є. К. Доля - Los - Судьба : Шевченко і польські та російські романтики : [монографія] / Євген Казими-рович Нахлік. - Львів : Світ, 2003. - 568 с.

5.Хализев В. Е. Теория литературы: [учебник] / В. Е. Хализев. - [2-е изд., испр. и доп.]. - М. : Высш. школа, 2002. - 437 с.

6.Шевченко Т. Повне зібрання творів : у 12 т. ; [Редкол. : М. Г. Жулинський та ін.] / Тарас Шевченко. - К. : Наук. думка, 2001. - Т. 1 : Поезія 1837-1847. - 2001. - 784 с.

7.Шевченко Т. Повне зібрання творів : у 12 т. ; [Редкол. : М. Г. Жулинський та ін.] / Тарас Шевченко. - К. : Наук. думка, 2001. - Т. 2 : Поезія 1847-1861. - 2001. - 784 с.

Teilhard de Chardin. Le phenomene humain: Oeuvres, I. - Paris : Editions du Seuil, 1956. - 348 p.УДК 811. 161. 2: 811. 133. 1'42

Блинова І. А.,

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов

ПСИХОЛОГІЯ ВНУТРІШНЬОГО ДІАЛОГУ (на матеріалі української та французької прози)

Стаття присвячена дослідженню внутрішнього діалогу як спільної композиційно-мовленнєвої форми аналі­зованих прозових творів Є. Кононенко та Ф. Саган. Використання письменницями цього різновиду внутрішнього мовлення дає читачу змогу оволодіти внутрішнім світом персонажа та глибше проникнути в його психіку.

Ключові слова: "жіночий" художній прозовий дискурс, внутрішнє мовлення, внутрішній діалог, запитально-відповідний комплекс, психологія.

Статья посвящена изучению внутреннего диалога как общей композиционно-речевой формы анализируемых про­заических произведений Е. Кононенко и Ф. Саган. Употребление писательницами данной разновидности внутренней речи дает читателю возможность овладеть внутренним миром персонажа и глубже проникнуть в его психику.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство