О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 31

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Ключевые слова: "женский" художественный прозаический дискурс, внутренняя речь, внутренний диалог, вопросительно-ответный комплекс, психология.

The article focuses on the investigation of interior dialogue as the common compositional and speech form of E. Kononenko's and F. Sagan's works of fiction. The usage of interior dialogue gives the reader an opportunity to penetrate into the character's psyche.

Key words: "female" fictional prosaic discourse, inner speech, interior dialogue, asking and answering complex, psychology.

Мета статті полягає у спробі виокремити та системно описати таку форму репрезентації персонажного мов­лення в художньому прозовому дискурсі як внутрішній діалог. Матеріалом дослідження слугують оригінальні оповідання, новели, повісті найяскравіших представниць сучасної "жіночої" літератури (другої половини ХХ -початку ХХІ ст.), створені в різних лінгвокультурах - українській (Є. Кононенко) та французькій (Ф. Саган): збірки новел "Повії теж виходять заміж", "Новели для нецілованих дівчат" Євгенії Кононенко, повісті "Un peu de soleil dans l'eau froide" ("Небагато сонця в холодній воді"), "Dans un mois dans un an" ("Через місяць, через рік") Франсуази Саган.

Зазначимо, що будучи однією із форм відображення в художньому прозовому дискурсі мовленнєво-розумо­вої діяльності мовця (персонажа або автора), внутрішнє мовлення (далі - ВМ) як вербалізоване інтелектуальне явище і форма комунікативної дії постає об'єктом численних наукових досліджень. Наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. ці дослідження являють собою складну проблему когнітивної лінгвістики, психології, семіотики, теорії інформації, медицини та інших галузевих наук.

Для лінгвіста, безперечно, важливим є підхід до ВМ з погляду його репрезентації в літературному художньо­му тексті. Беручи до уваги багатозначність і багатоаспектність поняття "ВМ", відзначені в сучасних досліджен­нях, зауважимо, що в нашій розвідці вжито традиційний термін "ВМ" на позначення, услід за Н. Є. Буцикіною, процесу та продукту мовленнєво-розумової діяльності суб'єкта свідомості, що відтворені засобами художньої мови в тексті [2, с. 51]. Стосовно художнього твору, як нам видається, найбільш правомірно говорити про ті інтерпретації ВМ, які співвідносять цей феномен з двома характерними особливостями мислення (що відповідає першим двом вище зазначеним значенням аналізованого терміна в "Лингвистическом энциклопедическом сло­варе" (2002), а також в енциклопедії "Русский язык" (2003): 1) планування і контроль "у розумі" мовленнєвих дій і 2) внутрішнє промовляння - беззвучне мовлення "про себе", яке виконує ті ж функції планування й контролю і виникає в певних ситуаціях діяльності (особливо при труднощах у прийнятті рішень, в умовах перешкод тощо) (переклад наш. - І. Б.) [7, с. 85; 8, с. 71]. ВМ входить у твір як складова мовленнєвої партії персонажа, разом із прямим (діалогічним, зовнішнім, вимовленим). Безпосередньої участі в розвитку подій воно не бере, але створює основу для їх появи й еволюції: зосереджує в собі їх мотивування, розкриває їх причинно-наслідкові зв'язки та істинні відносини, виявляє їх "сутність" тощо.

На думку багатьох дослідників, ВМ - комплексна категорія, що може поєднувати в одному факті свідомості різні способи репрезентації мовленнєво-розумової діяльності: внутрішній монолог, внутрішній діалог/аутодіа-лог, потік свідомості, внутрішньомовленнєві вкраплення/внутрішні рефлексії [3; 6]. При цьому оформлення ВМ за допомогою невласне-прямої мови, яка є традиційною і, як правило, найпродуктивнішою формою передачі до­сліджуваного типу мовлення при всіх вищезазначених способах передачі внутрішньої роботи думки, є оригіналь­ним засобом розповідної техніки, що базується на явищі поліфонії, інтерференції двох суб'єктно-мовленнєвих стилів оповіді.

Один із різновидів ВМ досліджуваних творів представлений внутрішнім діалогом/аутодіалогом (далі - Вдг), розмовою з самим собою. Семантичне наповнення його цілком стійке: це боротьба емоційного й раціонального, виражена двома внутрішніми голосами. Кожна сторона вводить у конфлікт свої аргументи: почуття, передчуття, інтуїція постають проти тверезої розсудливості і послідовної логіки. Кожна сторона наділена своїм голосом.

У більшості випадків Вдг являє собою питально-відповідну систему, де питання диктуються підвищеною емоційною налаштованістю дійової особи, а відповіді мають роз'яснювальний, заспокійливий, розсудливий ха­рактер, властивий логічному мисленню. Таким чином, внутрішня боротьба, що супроводжує прийняття кожного (і особливо - життєво важливого) рішення, оформлюється мовними засобами таким чином, ніби два опоненти вели відкритий, вербалізований діалог.

© Блинова І. А., 2012При достатньому обсязі внутрішній монолог (далі - Вмг) на якомусь етапі свого розвитку переходить у Вдг, де герой у суперечці із самим собою намагається розв'язати свої сумніви шляхом зображення неостаточного вирішення проблеми, яка турбує головного героя, роздумів над поставленими собі запитаннями, висловлення власних міркувань і припущень, обґрунтування власної точки зору.. Один голос Вдг виражає завжди бажання героя, на шляху виконання яких постають перешкоди морально-етичного, психологічного, соціального, рідше - об'єктивно-фізичного характеру. Чим емоційніший персонаж, тим більш вірогідною є перемога цього голосу і тим більша ймовірність драматичного завершення подій, прийнятих у результаті цієї перемоги. І навпаки, пере­мога голосу, що представляє розумовий початок, свідчить про сильну волю героя і призводить до дій суспільно справедливих, які закінчуються перемогою персонажа, нехай навіть тільки моральною.

За нашими спостереженнями, Вдг складає найменш чисельну форму ВМ в аналізованих творах. Використан­ня цієї структури в чистому виді зустрічається лише в декількох випадках, однак частотним є вживання елементів Вдг у Вмг.

Як відомо, Вдг або аутодіалог - це або розмова з самим собою, коли мовець сам собі ставить запитання, сам на них відповідає, сам собі заперечує тощо; або це відтворення діалогу приблизно в тому вигляді, як ці репліки були вимовлені реальними партнерами; або це спрямованість висловлювання на конкретного слухача, яке перерива­ється його перепитуваннями, оцінками чи почутими судженнями: "Qu'est-ce qui m'a pris? Pourquoi me suis-je mis cette femme sur le dos? Tout cela finira dans un bordel de campagne pres de Limoges, ou je serai surement impuissant. Et je vais passer deux heures demain a m'ennuyer dans un musee. Suis-je devenu fou?" [10, с. 50].

Досліджуваний фрагмент уміщує три питальні речення, при цьому кожне наступне речення конкретизує, уточнює перше запитання. Ці запитання мають кільцеву структуру: епізод розпочинається й закінчується пи­тальним реченням, що свідчить про неостаточне вирішення проблеми, яка турбує головного героя. Відповідь має загальний характер, де персонаж роздумує над поставленим запитанням, висловлює свої міркування й при­пущення, обґрунтовує власну точку зору.

Через те, що предмет обговорення Вдг вміщує повсякденні, буденні події та факти (необхідність відвідання Жилем і Наталі музею), зазначена структура має невеликий обсяг і в ній представлені здебільшого прості речен­ня, запитання з модальним значенням припущення та елементи - лексичні одиниці і конструкції - розмовного мовлення (bordel; prendre; Pourquoi me suis-je mis cette femme sur le dos? Suis-je devenu fou?). Вдг Жиля протікає у збудженому стані й визначається ситуацією, в якій знаходиться персонаж, і його психічним станом: під час роз­мови з самим собою герой перебуває в понурому і злобливому настрої.

Слід наголосити, що якщо герой опиняється в ситуації роздумів і перебуває в спокійному стані, то його Вдг протікає плавно й уповільнено, відзначається обдуманістю, логічною впорядкованістю й відсутністю емоційно забарвлених елементів. Якщо ж герой опиняється в ситуації емоційної напруги, відчуває та переживає сильні почуття, його Вдг протікає в нерівному, нервовому темпі, характеризується відсутністю продуманості й логічної послідовності, обірваністю думки. У таких структурах часто використовуються прості речення (односкладні, неповні), емоційно забарвлені конструкції, а також питальні речення з відтінками сумніву, здивування, недовіри тощо. Такого роду Вдг характерні для емоційно неврівноважених героїв, зокрема Жиля Лантьє, який певний час знаходиться в депресивному стані.

Зауважимо, що система запитань і відповідей може бути представлена, за спостереженнями І. В. Артюшкова [1], у таких різновидах: перша репліка - запитання, що обов'язково вимагає відповідь, друга репліка - відповідь на нього; перші одна-три репліки - питальні речення, наступні - ряд речень, що є розширеною відповіддю на по­ставлене/поставлені запитання; комбінації попередніх двох різновидів.

У результаті аналізу творів можна було переконатися, що Вдг (або його елементи у структурі Вмг) може бути представлений як прихований діалог, який ведеться паралельно із зовнішнім, коли персонаж внутрішніми ре­пліками реагує на слова співрозмовника або власні: "Il eut une seconde de revolte, voire d'indignation. Mais enfin le jeu ne se jouait pas comme ga, on ne se remettait pas, avec tous ses vaisseaux, entre les mains d'un inconnu! Elle etait folle. Et lui, commentpourrait-il alors s'amuser a la seduire si elle avouait l'etre deja? Commentpourrait-il avoir une chance de l'aimer si, des le depart, il nepouvait douter d'elle? Elle gachait tout! C'etait contraire a tous les reglements. Mais, a la fois, cette sorte de prodigalite, d'incurie, le fascinait" [10, с. 54]; "Tiens, voila le mari. Pas mal. Tres riche a ce qu'on dit. Ne doit pas etre tres commode. Ni tres drole. Est-ce qu'elle lui dit a l'oreille les choses qu'elle me dit a moi? Surement pas" [10, с. 62]; "Il alluma une cigarette, mit a rire et, tout a coup, se fit horreur. Pour qui se prenait-il? Quel etait ce role de Parisien blase en vacances, cynique et desinvolte? Ой avait-il trouve cette image d'Epinal du seducteur? Il s'appuya a un arbre, une seconde. Ah, il fallait qu'il parte, qu'il disparaisse, qu'il laisse cette femme a sa vie. Elle etait trop bien pour lui, trop entiere pour le malheureux degenere, comedien et tricheur qu'il etait devenu. Il fillait qu'il le lui explique, a l'instant meme" [10, с. 64]; як діалог самого з собою: "Nathalie, Nathalie, etait Nathalie a cette heure-ci? Elle etaitpeut-etre encore a son agence, non, elle devait dejeuner a cote, comme d'habitude. Il prit un taxi, la tete vide. Il fallait qu'il la voie, c'etait tout" [10, с. 160]; "Нехай чекає. А може з ним щось сталося? Може, він наклав на себе руки, допоки вона з ним розважалася? Не кожен може, як цей Вітюша, терпіти авантюрний заробок своєї дружини, який вона виконує, без сумніву, із певним задоволенням. Недарма й отримала по пиці від Гелени! Та й та сума, яку хотіла, скачала з льєжського "нареченого" саме завдяки їй! Гелена люто стиснула кулаки ..." [5, с. 74];чи є в неї взагалі та дитина? За той рік, що її не було, вона не змінилася, залишилася такою ж... І що воно буде, коли вона напише свою дисертацію й захистить її? Невже вона назавжди зникне з його життя? Він ніколи не відпроваджував її на поїзд, може, вона і не в Рівному мешкає, а десь в іншому місті, або взагалі у Києві, що тут дивного - у місті, де є і Березняки, і Троєщина, і Борщагівка ..." [5, с. 74]; як діалог з уявним співрозмовником: "Pauvre Nathalie, pensait Gilles, tu n'as vu personne de convenable depuis si longtemps. Au fait qui as-tu vu? Nicolas qui est perdu a jamais, Jean qui est jaloux de toi, ta malheureuse amie qui doit etre amere, et entre 8heures du soir et le matin, le triste sire qui je suis et qui tu as la folie d'aimer. " [10, с. 153]; як відображення в своєму ВМ реального діалогу: "Кретин, який сказав, ніби не в грошах щастя, мав їх достатньо. А в чому ж те щастя? Ах, у спілкуванні! Та що ви таке кажете? Сидіти з не менш голодною подругою з чашечками холодної слабкої кави і обговорювати новинки філософської літератури!.. " [5, с. 45].

Зміст Вдг відзначається постійністю й стійкістю: це боротьба в людині біологічного та морального, емоцій­ного та раціонального. Один голос виражає бажання й наміри персонажа, на шляху якого виявляються перепони морального, психологічного, соціального тощо характеру, при цьому, чим емоційніша людина, тим більша ві­рогідність драматичного кінця. Інший голос являє собою розсудливе начало, він свідчить про сильну волю героя й призводить до дій, що завершуються його моральною перемогою. Пор.: "Elle ecrivait souvent a son frere? Entre deux musees? Que faisait-elle de ses journees, en somme? Il lui racontait tout des siennes, en rentrant, ils discutaient politique comme des fous, et du journal et des amis, jamais de sa vie quotidienne a elle. Elle ne lui avait jamais parle de rien, au fond, de rien de sa vie, sauf de son amour pour lui. Que pouvait-elle bien ecrire a son frere: "Je suis heureuse... je m'ennuie... Gilles est gentil... Gilles n'estpas gentil... "? Il jeta un coup d'ceil a Pierre ..." [10, с. 151] - міркування Жиля з приводу листування Наталі з братом; "Une sorte de colere montait en Gilles. Bien sur, il avaitfait le gamin, le jeune homme libre pendant dix jours. Mais ga s'etait resume a quoi? Deux heures avec une petite vicieuse, et des nuits a parler, a parler avec des esprits epuises d'alcool ou de conformisme. Pendant ce temps, elle affrontait des visages d'hommes connus, animes, brusquement denues d'orgueil, elle vivait, elle jouait Anna Karenine, a l'envers. Elle avait des remords, voire des regrets, des sentiments, enfin" [10, с. 173] - реакція Жиля на слова Наталі про її відносини з колишнім чоловіком.

Отже, звернення письменниць до цього різновиду ВМ дозволяє показати боротьбу персонажа з самим собою через зіткнення двох його голосів, протилежних точок зору, думок і суджень. Таке звернення до внутрішнього світу героя створює основу для максимально ефективного вираження його почуттів та волевиявлення. Читач, таким чином, має змогу оволодіти внутрішнім світом персонажа, проникнути в його психіку і встановити зв'язок свідомого та підсвідомого завдяки саморозкриттю героя. Перспектива подальшого вивчення кола зазначених проблем полягає, як нам вбачається, по-перше, в продовженні теоретичного дослідження типів та різновидів діалогу, як внутрішнього, так і зовнішнього, в художньому тексті - на матеріалі інших письменників, творів, що належать до різних жанрів та літературних течій. Це дозволить розширити існуючий банк даних текстового матеріалу та надасть можливість зробити висновки дослідження більш достовірними.

Література:

1.Артюшков И. В. Внутренняя речь и ее изображение в художественной литературе (на материале романов Ф. М. Достоевского и Л. Н. Толстого) : моногр. / И. В. Артюшков. - М. : МПГУ, 2003. - 348 с.

2.Буцикіна Н. Є. Лінгвокогнітивний та комунікативний аспекти внутрішнього мовлення персонажів (на матеріа­лі художньої прози Ф. Моріака) : дис.... канд. філол. наук : 10. 02. 05 / Буцикіна Надія Євгенівна. - К., 2004. - 256 с.

3.Домашнев А. И. Интерпретация художественного текста : учеб. пособие / А. И. Домашнев, И. П. Шишкина, Е. А. Гончарова. - М. : Просвещение, 1989. - 208 с.

4.Кононенко Є. Новели для нецілованих дівчат. Pукописні новели. / Є. Кононенко. - Львів : Кальварія, 2009. -192 с.

5.Кононенко Є. Повії теж виходять заміж. Новели / Є. Кононенко. - Харків : "Клуб сімейного дозвілля", 2006. - 176 с.

6.Кухаренко В. А. Интерпретация текста : учебник / В. А. Кухаренко. - Одесса : Латстар, 2002. - 292 с.

7.Леонтьев А. А. Внутренняя речь / А. А. Леонтьев, А. М. Шахнарович // Лингвистический энциклопедический словарь / [гл. ред. В. Н. Ярцева]. - М. : Большая Российская энциклопедия, 2002. - С. 85.

8.Леонтьев А. А. Внутренняя речь / А. А. Леонтьев, А. М. Шахнарович // Русский язык. Энциклопедия / [под ред. Ю. Н. Караулова]. - М. : Большая Российская энциклопедия, 2003. - С. 71-72.

9.Sagan F. Dans un mois dans un an / F. Sagan. - М. : "Менеджер", 2005. - 112 с.

10.        Sagan F. Un peu de soleil dans l'eau froide / F. Sagan. - М. : Юпитер-Интер, 2003. - 184 с.УДК 821. 162. 1(091)"18/19"Єж

Брацка М. В.,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

ІМАГОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ІСТОРИЧНОЇ РОМАНІСТИКИ ТЕОДОРА ТОМАША ЄЖА

У статті розглядаються питання літературної імагології - етнічних образів "свого", "чужого", "іншого" та проявів ідентичності - на матеріалі історичного роману "З бурхливої хвилі" представника українсько-поль­ського пограниччя ХІХ ст. Т. Т. Єжа.

Ключові слова: літературне пограниччя, літературна імагологія, етнічність, етнообраз, "свій", "чужий", "інший".

В статье рассматриваются вопросы литературной имагологии - этнических образов "своего", "чужого", "другого" и проявлений идентичности - на материале исторического романа "Из грозного мгновения" предста­вителя украинско-польского пограничья ХІХ в. Т. Т. Ежа.

Ключевые слова: литературное пограничье, литературная имагология, этничность, этнообраз, "свой", "чу­жой", "другой".

The article presents problems of literary imagology - ethnic image of "own", "outsider", "other" and sign of identity - on the material of the historical novel "Z burzliwej chwili" by the representative of Ukrainian-Polish borderland of the nineteenth century T. T. Jez.

Key words: literary borderland, literary imagology, ethnic, ethnic image, "own", "outsider", "other".

Сучасна успішна міжнародна та міжкультурна комунікація залежить від обопільного бажання сторін з'ясувати непрості історичні взаємини, політичні претензії та суспільні докори. Це стосується далекого минулого та останніх століть, коли відбувалися процеси становлення народів та формування окремих держав. Своє бачення історії та суспільно-політичної ситуації яскраво унаочнила польська література ХІХ століття, що перебрала на себе функції ідеологічного й патріотичного виховання за умови відсутності державного організму. Вона містить велику кількість цікаво розставлених акцентів в українсько-польських взаєминах з особливим урахуванням впливу етнічних чинни­ків. Етнічні автообрази і гетерообрази, що є предметом вивчення літературної етноімагології, виразно прописані у творчості письменників, що походять з культурного помежів'я, яке формує толерантність і відкритість до "іншого". Вивчення доробку пограничних авторів у контексті імагологічних студій дає змогу показати стан суспільної сві­домості народу на певному історичному етапі, прослідкувати розвиток уявлень про себе та довколишні етноси, а також оцінити значення цих уявлень для сучасності. Саме ці аспекти зумовлюють актуальність нашої статті.

Проблематика і поетика великої прозової спадщини представника українсько-польського літературного погра-ниччя ХІХ століття - Теодора Томаша Єжа (Зигмунта Мілковського) - не раз привертала увагу сучасних польських і українських учених: Стефана Козака [8], Данути Оссовської [9], Вєслава Ратайчака [10], Людмили Ромащенко [5]. Спроба вивчити етнічні образи "свого" і "чужого" в романі "Григір Сердечний" була здійснена у нашій роботі [2].

Метою цієї статті є виявлення й опис етнічних автообразів і гетерообразів та проявів культурної ідентичності представників різних народів в історичному романі Т. Т. Єжа "Z burzliwej chwili" ("З бурхливої хвилі", Варшава, 1880-1882) - своєрідній візії причин початку і розвитку національно-визвольних змагань українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким.

Для правильної інтерпретації твору необхідно пам'ятати, що Т. Т. Єж трактував літературу загалом і роман зо­крема згідно з естетико-літературними віяннями епохи: він доводив, що роман повинен виконувати завдання, які перед ним ставить політична ситуація Польщі, має підтримувати національний дух, адже "не література творить суспільство, а суспільство створює літературу та використовує її відповідно до своїх потреб, прагнень, а інколи -хвилинного настрою" [цит. за: 9, с. 67]. Такі вимоги письменник особисто намагався втілити в історичному романі "З бурхливої хвилі". Саме у передмові до нього під назвою "Poglad na powiesc historyczna w ogole" ("Погляд на історич­ний роман загалом") накреслив письменник своє бачення суті, значення та засобів творення історичної романістики. Її головним завданням він вважав унаочнення умов, які в певний історичний момент вплинули на спосіб проявлення вроджених потягів і нахилів людської натури, тобто рушійною силою історії письменник назвав людину (згадаймо тут романтичний принцип видатної особистості), що змінює перебіг історії під впливом зовнішніх обставин, які так чи інакше впливають на її існування [7, т. І, с. VI]. Більше того, Єж розкритикував панівний тип історичного роману, який назвав хронікальним - застарілим і тенденційним, адже він не відображав актуальних для того часу проблем і не ніс важливого ідеологічного навантаження. У справжньому історичному романі має з'явитися елемент історичної критики, що пояснює конкретний історичний момент, показує його слабкі й сильні сторони, а також вплив на по­дальші політичні й суспільні процеси [7, т. І, с. Х]. Роман, за Єжом, має рахуватися із сучасними потребами, "плисти за течією", з позицій сучасника розглядати історичний момент, міркувати і судити, тримаючись позицій об'єктивної історичної правди: "(...) Перейняті переконанням, що, не сходячи з раз і назавжди обраного шляху, ми виконуємо громадянський обов'язок, який полягає насамперед у мовленні правди навіть тоді, коли вона для когось прикра. І нам неприємно торкатися негативних сторінок нашого минулого" [7, т. І, с. ХХІІ]. Наскільки це вдалося письменникові певною мірою покаже наш аналіз, а питання правди і правдоподібності в романі - це окремий, вартий подальших досліджень, аспект. У цьому контексті цілком можна погодитися із думкою Людмили Ромащенко про те, що погляд Єжа на описані ним історичні події "(...) більш об'єктивний, демократичний, позначений прагненням дошукатися іс­торичної справедливості й вказати реальних винуватців конфлікту" [5, с. 214].

Власне у такому ключі - постійному пов'язанні минулого з сучасним - працював письменник над романом про історичні умови, які призвели до так званих козацьких війн на чолі з Богданом Хмельницьким. У трьохтомно-му романі, дія якого охоплює значний проміжок часу - від народження другої дружини Богдана Хмельницького,

© БрацкаМ. В., 2012Гелени, до її смерті романі в 1653 році, хоч насправді вона померла в 1651, натомість дата народження жінки історикам не відома), - тобто щонайменше 20-25 років, та відбувається на величезних просторах від Чигирина до українських степів, кримських земель та Волощини, представлений широкий спектр представників різних на­родів і верств, згідно з уявленою автором їхньою роллю у згаданій передісторії українсько-польського конфлікту.

Конфлікт у романі побудований на протиставленні двох етнообразів - ляха (польської шляхти) та козака (українського козацтва). Саме протистояння "старого" і "нового" лицарства, на думку Єжа, призвело до трагедії, яка "на кораблі Речі Посполитої щогли поламала, вітрила порвала та розчавила кормило" [7, т. ІІІ, с. 445]. Упро­ваджуючи читача у відповідний історичний контекст (за висловленням Казімєжа Цисевського - надаючи контек­стуальну інформацію [6]), наратор роману з можливою об'єктивністю пояснює, що нове лицарство - козацтво

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство