О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 33

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Творчі пошуки А. Шніцлера та В. Стефаника були органічно суголосними тенденціям розвитку європейсько­го літературного процесу кінця ХІХ - початку ХХ ст. Стильова домінанта їхнього письма - синтез художніх на­прямів реалізму та модернізму. Важливо, що індивідуальний авторський стиль обох новелістів сформувався під впливом духовного досвіду однієї історичної доби. Для неї були характерні прояви гуманістичних критеріїв, що складали споріднену естетичну ієрархію психологічних, натуралістичних, імпресіоністичних, символістських трактувань світу.

Увага до творчості австрійського та українського новелістів зумовлена передовсім подіями, ситуацією само­усвідомлення культури і мистецтва ХХ ст. у різних національних ареалах, розпізнаванням її моделей і можли­вістю пошуку типологічних паралелей. До того ж для українських реципієнтів австрійська література становить певний інтерес з огляду на входження українських етнічних земель - Галичини, Буковини та Закарпаття - в державний організм Австро-Угорської монархії. Творчість А. Шніцлера та В. Стефаника творить об'єктивне під­ґрунтя для типологічного зіставлення.

У художніх творах А. Шніцлера та В. Стефаника самоутверджується самобутність австрійських та україн­ських духовних цінностей з огляду на загальнолюдський набуток та національні джерела. Зрозуміло, що універ­сальні вартості мають свої модифікації. На цю тенденцію справедливо вказав О. Грицай, аналізуючи суспільне життя Австрії на зламі ХІХ - початку ХХ ст. Він дійшов слушного висновку про те, що не локальні явища, а загальнолюдські проблеми хвилювали уяву А. Шніцлера. Дослідник зараховує письменника до митців, які "під­німали свій голос" проти існуючої моралі, лицемірства вищих верств суспільства, ставлячи видатного художника слова в один ряд із виразниками нової духовності в європейській літературі. Критик вказував на меланхолійний, "ніжно сумовитий" характер творів митця: "Це хвала життю, виспівана мінорними акордами" [1, с. 240]. Водно­час О. Грицай виокремлював характерне й істотне у творчій лабораторії письменника, відзначав легкість його стилю, вміння будувати динамічну драматичну дію та витончені діалоги.

"Was sollen wir denn machen?" sagte Emma mit bebenden Lippen.

"Ja, Fraul'n wenn der Wagen net brochen war'... aber so, wie er jetzt zug'richt ist... Wir mtissen halt warten, bis wer kommt". Er redete noch weiter, ohne dass Emma seine Worte auffasste; aber wahrend dem war es ihr, als kame sie zur Besinnung, und sie wusste, was zu tun war.

"Wie weit ist's bis zu den nachsten Hausern?" fragte sie.

"Das ist nimmer weit, Fraul'n, da ist ja gleich das Franz Josefsland... Wir mussten die Hauser sehen, wenn's licht war', in funf Minuten musste man dort sein".

"Gehen Sie hin. Ich bleibe da, holen Sie Leute".

"Ja, Fraul'n, ich glaub' schier, es ist g'scheiter, ich bleib mit Ihnen da - es kann ja nicht so lang dauern, bis wer kommt, es ist ja schlielilich die Reichsstralle, und -"

"Da wird's zu spat, da kann's zu spat werden. Wir brauchen einen Doktor". (Die Toten schweigen) [8, с. 220]. ("Що ж нам тепер робити?" - тремтячими губами сказала Емма.

- Так, панно, якби фіакр не поламався... а у такому вигляді ... Нам слід тут зачекати, поки хтось надійде.

© Бродська О. О., 2012Він ще щось говорив, але Емма не слухала його. Поміж тим вона ніби опритомніла і тепер знала, що потрібно робити.

-  Як далеко до найближчих будинків?, запитала вона.

-  Не так вже і далеко, панно, це якраз Франц-Йозефслянд... Ми б побачили будинки, якби було світліше, а за п'ять хвилин можна туди дістатися.

-  Підіть туди. Я залишусь тут, а Ви покличте людей.

-  Так, панно, але по моєму, краще б мені залишитись з Вами - нам не доведеться довго чекати, доки хтось надійде, це ж як не як шосе, і ...

-  Тоді вже буде пізно, тоді вже може бути пізно. Нам потрібен лікар" ("Мертві мовчать") - тут і надалі переклад мій - О. Б.).

Не підлягає сумніву, що подібна орієнтація, зокрема, на місцевий колорит мала місце і під пером В. Стефани-ка. Його новели вражають суворою правдою життя, заглибленням в соціальні процеси. Звідси - Стефаників сво­єрідний художній "розтин" таких цінностей, як людська краса, свобода, доброчинність, віра та любов. Письмен­ник проникає в різні сфери життя. Село, військо, школа, церква, мистецтво - у всьому панують згадані цінності. Вони поєднуються з трагедією нещасних і покривджених. Його новели "ввібрали в себе глибинний розпач, сум та почуття безнадії мільйонів - звідси й виникає унікальний, разючий ефект впливу тексту Майстра, який захоплює читача своєю силою та відвертістю. Напевно, тут відіграє свою роль і "постать митця як медіума, пророка" [5]. Все це спричиняє рух щоб краще усвідомити фіксовані моменти у трактуванні долі українського народу, його минулого. А це дає можливість проектувати й погляд у майбутнє. Світобудова і макрокосм В. Стефаника не лише відображають, а й творять автентичний світ українського селянина на межі XIX-XX ст. [6, с. 221].

Для Стефаникового письма не характерні докладні розлогі описи. Письменник вдало вкраплював етнографіч­но-побутові деталі, предметні картини з життя персонажів, що, у свою чергу, вміло підкреслювали змістовність народних звичаїв і обрядів. Перенесення основної уваги на духовні процеси людини зумовило значні зміни в композиції творів українського новеліста. Він будував сюжети не стільки на розвитку зовнішніх подій, скільки на змінах почуттів і переживань. Письменник не подавав надмірних авторських роз'яснень і коментарів. Звід­си - особлива роль майстерно написаних діалогів і монологів. Новеліст прагнув, щоб кожне окреме слово було згустком людського болю. В його творах відсутні ускладнені синтаксичні конструкції. Речення стислі, прості за будовою, іноді уривчасті, з пропущеними окремими членами. Особливо важливі понятійні знаки, що виділяють­ся за допомогою інверсій.

"Прийшла Іваниха, старенька і сухонька.

-  Катерино, що ти собі, небого, у свої голові гадаєш? Де ті покладу в могилу? Ци риба ті має з'їсти? Та тут перєдні рибі нема що на один зуб узєти. Аді!

І натягав шкіру на жінчиній руці і показував людям.

-  Лиш шкіра та кості. Куда цему, газди, йти з печі? Була-с порєдна газдиня, тєжко-с працувала, не гайнувала-с,

але на старість у далеку дорогу вібраласи. Аді, видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!

І показав їй через вікно могилу ("Камінний хрест") [7, с. 65].

***

"Пішли.

Хто стояв коло воріт, то йшов рекрута відводити. Переходили ліс.

Листя встелило дорогу. Позагиналося у мідяні човенця, аби з водою осінньою поплисти у ту дорогу за рекру­том. Ліс переймав голос мамин, ніс його у поле, клав на межі, аби знало, що як весна утвориться, то Миколай на нім вже не буде орати.

За лісом стали в полі. Рекрут взявся прощати з селом:

- Бувайте здорові і свої і чужі. Як чим докорив-єм, то забудьте,, але благословіть у далеку дорогу. Всі поскидали капелюхи.

-   Повертайси здоровий назад та не забавлєйси.

Син з татом сіли на фіру. Мама ймилася руками за колесо.

-   Синку, озми мене з собов. А ні, то буду полем бічи направці та й тебе здогоню.

-   Люди добрі, озміть-ко жінку, бо руки собі поломить.

Люди силоміць відтягли від воза і держали. Фіра рушила. ("Виводили з села") [7, с. 35-36].

Як і В. Стефаник, австрійський прозаїк уникав всеохопності, розлогих описів. Натомість він виділяв одну про­мовисту деталь, що співзвучна чи контрастна до душевного стану героя. Намагаючись "зупинити мить", автор концентрував увагу читача на зорових і звукових образах, передаючи їх у русі, фіксуючи враження від пережитого.

"Heute blieb sie ruhig, freute sich, dass Felix schlummerte, und fasste ohne inneren Kampf, so selbstverstandlich, als geschehe es taglich, den Entschluss, auf eine Stunde ins Freie zu gehen. Es war ein warmer, schwuler Tag. Die Mittagsstunde war nahe. Tiber dem Garten lag stiller und schwerer Sonnenglanz ..." ("Sterben") [8, с. 116]. ("Сьогодні вона зберігала спокій, раділа, що Фелікс дрімав, а тому і прийняла це само собою зрозуміле рішення - вийти на годину на вулицю - без жодної внутрішньої боротьби, ніби це відбувалося щодня. Був теплий спекотний день. Наближалася обідня пора. Спокійне, але водночас важке сонячне сяйво розлилося понад садом". - "Вмирання").

Аналітизм, лаконізм і поглиблений психологізм - найважливіші спільні риси творчої манери австрійського та українського новелістів. На зміну переобтяженому нагромадженню подробиць, розлогим епічним описам у їхніх новелах приходить влучна, семантично-містка деталь. Вона виступає ідейним і композиційним центром художнього твору, його "пуантом", "соколом". Йдеться про відоме позначення художнього мислення у текстовій структурі новели, а саме "Falkentheorie". Цей термін вперше був введений в науковий обіг творцем теорії новелияк жанру, лауреатом Нобелівської премії Паулем Гейзе (1830-1914) [10, с. 57]. Лейтмотивна деталь - "сокіл", що відіграє сюжетотворчу функцію. За спостереженням І. Зимомрі, вона поєднується з часовим архетипом і здатна функціонувати у різних стихіях, набуваючи логоцентричного змісту [3, с. 33].

Проявом новаторства з боку А. Шніцлера є його особливий підхід до організації художньо-образного мате­ріалу твору. Це виявляється у виробленні прийомів і техніки самоаналізу. Завдяки цьому він проливав світло на переживання трагічної події, яка траплялась у житті його героїв. Письменник вдавався до розширення функціо­нальних можливостей зображального плану.

Усе це - свідчення досконалої майстерності прозаїка, талановитого розповідача, "віртуоза художньої екс­пресії, короткої фрази" [9, с. 61]. Цим створюється цілісне враження від зображеної картини. До того ж, стиль А. Шніцлера вибудовується на основі передусім зорових, пластичних образів і вражень. Тут істотну роль відіграють короткі і неповні речення, безособові конструкції, що використовувалися здебільшого у пасивному стані.

Відзначаючи спільні риси у творчості обох видатних новелістів, слід наголосити: Артур Шніцлер та Василь Стефаник посідають чільне місце у світовій літературі. Їхнє мистецьке слово спрямоване на відображення гри настроїв і переживань героїв. Невпинний інтерес до психологічного аналізу, переоцінки культурних цінностей, критичне ставлення до культури поряд із витонченістю літературних смаків зробили їхню творчість окрасою австрійського та українського письменства.

Література:

1.Грицай О. Артур Шніцлер. З приводу 60-літніх роковин уродження (1862 - 1922) / Остап Грицай // ЛНВ. -Т. 79. - Кн. ІІІ. - Львів, 1923. - С. 239-248.

2.Грицик Л. Українська компаративістика : концептуальні проекції / Людмила Грицик. - Донецьк : Юго-Восток, 2010. - 299 с.

3.Зимомря І. Австрійська література : моделі рецепції тексту. Монографія / Іван Зимомря. - Дрогобич-Тернопіль : Посвіт, 2009. - 216 с.

4.Зимомря М. Синкретизована сутність компаративістики / Микола Зимомря // Грицик Л. Українська компара­тивістика : концептуальні проекції. - Донецьк : Юго-Восток, 2010. - С. 293-297.

5.Курбатов С. "Кленові листки" Василя Стефаника / Сергій Курбатов // Дзеркало тижня / Людина. - № 46 (625), 2-8 грудня 2006.

6.Погребенник Ф. Сторінки життя і творчості В. Стефаника / Федір Погребенник. - К. : Дніпро, 1980. - 350 с.

7.Стефаник Василь. Вибрані твори / [упорядк. текстів, передм. та прим. І. М. Андрусика] / В. Стефаник. -Харків : Веста : Видавництво "Ранок", 2003. - 192 с.

8.Arthur Schnitzler : Gesammelte Werke in drei Banden. Band I : Erzahlungen / [herausgegeben und mit einem Nachwort versehen von Hartmut Scheible]. - Patmos Verlag GmbH & Co. KG Artemis & Winkler Verlag, Dusseldorf und Zurich, 2002. - 927 S.

9.Dethlefsen D. Tiberlebenswille : Zu Schnitzlers Monolognovelle "Leutnant Gustl" in ihrem literarischen Umkreis / Dirk Dethlefsen // Seminar : A Journal of Germanic Studies. Volume 17. - Nr. 1. - University of Toronto Press, 1981. -S. 50-72.

10.       Polheim K. K. Novellentheorie und Novellenforschung. Ein Vorschungsbericht / Karl Konrad Polheim. - Stuttgart :
Metzlersche Verlagsbuchhandlung, 1965. - S. 55-87.Ботнаренко Н. М.,

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника, м. Івано-Франківськ

МАЛА ПРОЗА В. СТЕФАНИКА І А. ЧЕХОВА У ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІХ ШУКАННЯХ ПЕРЕХІДНОГО ПЕРІОДУ В УКРАЇНСЬКІЙ ТА РОСІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ.

У статті розглядається творчість В. Стефаника і А. Чехова в українському та російському літературному процесі кінця XIX- початку XX ст., який маркується рисами перехідності. Визначається новаторство письмен­ників у складній, багаторівневій, синтетичній парадигмі художності кінця XIX- початку XX ст.

Ключові слова: жанр, мала проза, перехідність, художня парадигма.

В статье рассматривается творчество В. Стефаника и А. Чехова в украинском и русском литературном процессе конца XIX - начала XX в., который маркируется чертами переходности. Определяется новаторство писателей в сложной, многоуровневой, синтетической парадигме художественности конца XIX - начала XX в.

Ключевые слова: жанр, малая проза, переходность, художественная парадигма.

The paper considers the creation of Stefanik and Chekhov in Russian and Ukrainian literary process of the late XIX -early XX century, which is marked with transitional features. Determined writers innovation in a complex, multi-layered synthetic paradigm of artistry late XIX - early XX centuries.

Keywords: genre, small prose, transitivity, artistic paradigm.

Позицію В. Стефаника та А. Чехова в літературному процесі кінця XIX - початку XX ст. можна назвати прин­ципово "перехідною". Вона характеризується поняттям "злам", "переорієнтація", появою нових ідей та ознак естетизму. Художній процес подібних періодів демонструє моменти "підведення підсумків" минулого, активне експериментаторство в галузі жанрів та окремих форм, стилістики та поетики. Провідною особливістю мисте­цтва даного періоду є багаторівневий синтез.

За допомоги малої прози В. Стефаник і А. Чехов відтворювали не повну історію життя героїв, а лише її фраг­мент, і відтворювали так, що за ним чітко виявлявся рух потоку людського буття. З такої точки зору, це не тільки не знімало відчуття трагічності життя, зображеного у фрагменті, але й поширювалося на буття, що залишилося ніби поза кадром. Недаремно Стефаник називав свої новели маленькими селянськими трагедіями. Оскільки ж трагедія, зображаючи боротьбу Людини з Долею, Фатумом, Смертю, здатна очищувати душі героїв та глядачів, перед Стефаником і Чеховим відкривалася можливість у рамках фрагменту виявити зрушення у світовідчутті персонажів, горе яких народило не тільки відчай, але й пробуджувало самосвідомість, олюднювало. Ось чому їх герої так природно роздумують про сенс життя, цінність людської особистості й інші філософські питання [2, с. 134-135]. В центрі їх творчості постає новий герой, герой "межі століть" - "людина розгублена", головними рисами якої є дискретність, схильність до відчаю, непрогнозованість вчинків.

Становлення і утвердження нових жанрових форм, домінування "рубіжного мислення", поява нової худож­ньої парадигми, нових мотивів, проблематики, змінення філософської акцентації осмислення сутності людського існування та його художньої констатації, що відобразило переміну в трактуванні та відтворенні дійсності - ось далеко не всі особливості творчої манери молодих письменників, котрі стали яскравими виразниками цілої літе­ратурної епохи. Не випадково, І. Франко саме з іменем Василя Стефаника пов'язував уявлення про нову літера­турну школу в розвитку української прози [20, т. 35, с. 107-108].

На думку І. Франка, у розвитку української літератури кінця XIX століття провідну роль почала відігравати нова соціально-психологічна школа прозаїків. У творчості цих молодих письменників відчутна психологізація прози, обумовлена бажанням авторів глибше розкрити внутрішні закони життя людини. Франко був перекона­ний, що вони відрізняються від своїх попередників не стільки темами, скільки характером тлумачення цих тем, нової літературної манерою.

В свою чергу, в російській літературі також з'являється нове покоління митців, які народились "між двома світами", та в своїй творчості впевнено утверджували нову художню парадигму. Д. Мережковський вказував, що на чолі цієї нової генерації є А. Чехов, який несе слово істини [13, с. 185].

Нажаль, контактних зв'язків В. Стефаника та А. Чехова не зафіксовано. М. В. Теплінський зазначає, що Чехов мав нагоду прочитати оповідання українського письменника в перекладі на російську мову в журналі "Жизнь" (1900, № 1) - там, де була надрукована його повість "В яру". Мав нагоду - але чи прочитав? А якщо навіть про­читав, то як сприйняв? [19, с. 259].

З іншого боку, в часопису "Літературно-науковий вісник" (1898, т. 2, кн. 4) була перекладена українською мовою повість Чехова "Мужики" з попереднім словом М. Грушевського. А в наступній 5-ій книжці того ж тому були розміщені три невеликі оповідання Стефаника ("Засідання", "З міста йдучи", "Вечірня година" під загаль­ною назвою "Фотографії з життя").

Цікавим є факт інтересу Грушевського до повісті Чехова "Мужики". І справа не тільки в тій полеміці, яка ви­никла у зв'язку з публікацією нового твору російського автора. Так сталося, що чеховські "Мужики" виявилися дуже актуальними не тільки в російському літературному процесі, але й в українському.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство