О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 35

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

За этим ли трофеем

я шла в разлад и разнобой весны,

в разъятый ад, проведанный Орфеем?

Как нежно он сказал: шум тишины ...

Лирическая героиня другого стихотворения - "Вошла в лиловом в логово и в лоно ..." [с. 156-159] - отождест­вляет себя с шекспировской Офелией: А я? Умно ль - Офелией безумной /цветы сбирать и песню напевать? Этот интертекст - трансформированная цитата из русского перевода трагедии - находит себе не только внешнюю моти­вировку в реалиях кончины Офелии, украшавшей себя цветами. Мотивация является одновременно и внутренней: тематическая основа названного стихотворения, цветного измышленья, - образы цветов, и интертекстуальная имп-ликатура [термин см. : 5, с. 140] еще более расширяет его интенсионал, вводя новые смысловые и эмоциональные акценты, связанные с инокультурным пространством и со сменой речевых субъектов в нем [2, с. 197].

Собственные имена у Б. Ахмадулиной вводят невербальный тип интертекста, усиливающий синестетическую доминанту в образной модели мира поэтессы. В стихотворении "Пора, прощай, моя скала..." [с. 160-162] неслу­чайно имя Врубеля связывается с цветовой реминисценцией лилового, одного из преобладающих цветов в пали­тре художника: Как бедный Врубель тосковал! Как всё безвыходно лилово! Эта реминисценция завершает тему лилового, с ее оттенками околичными, воплощенную в предшествующих строфах в олицетворениях растений многажды лиловых - сирени (фр. lilas 'сирень', 'лиловый цвет'), фиалок, люпина, ириса.

Интертексты у поэтессы не ограничиваются единичными вкраплениями (цитатами или аллюзиями) - автор многократно их обыгрывает, извлекая многообразные стилистические и эмоциональные эффекты, углубляя и разворачивая метафорическое содержание. Так, образ шума тишины [с. 111-112] проходит лейтмотивом во вто­рой половине одноименного стихотворения (в 5 строфах из 11), создавая в вариативных повторах особую за­медленную ритмику и завораживая самим своим звучанием, в котором парадоксально в оксиморонной фигуре сталкиваются слова с общей фонемой (Ш), заостряя в своем звукосимволическом значении сложное единство противоположных смыслов.

Ключевым в стихотворении "Поступок розы" [с. 124-126] является интертекстуальный в русской поэзии, обогащенный длительной историко-литературной и культурной традицией образ розы. Введенный в начальной строке стихотворения сокращенной цитатой из И. П. Мятлева "Как хороши, как свежи..." - словами, которые стали крылатыми благодаря И. С. Тургеневу - этот образ становится основой развернутого лирического сюжета. Видимая неполнота цитаты, с выразительным многоточием в конце, открывает простор творческому воображе­нию, мотивируя отход от заданности, которая могла бы быть продиктована влиянием первичного текста.

© Бублейник Л. В., 2012В сложной стилистике поэтессы привлекают внимание изощренные формы функционирования интертекста, рассчитанные на достаточно искушенного читателя. Интертекст часто вводится постепенно, сначала отдельными деталями, с которыми автор как бы играет и которые сначала производят впечатление случайных и только затем, благодаря более точным сигналам, отсылающим к первичному тексту, слагаются в целостную картину, орга­ническую часть новой художественной структуры, для которой он послужил импульсом. Так в стихотворении "Тому назад два года, но в июне..." [с. 133-134] строка Чем ярче пахнет яблоко на блюде <...> неуловимыми ассоциативными ходами подготавливает появление имени автора "Антоновских яблок" в последующей, смеж­ной строке: ... тем быстрый сон о Бунине темней. Развитие сюжета и весь метафорический строй стихотворения подчинены этому заглавному образу: зрительные метафоры (... изваяна округа / так выпукло, как школьный шар земной) реализуют ассоциации с круглой формой яблока, а последующие детали, рассыпанные по тексту (гимназистка, уездный город, вымысел-усадьба) приобщают читателя к атмосфере бунинского произведения, с ощущением ее зыбкости, призрачности, с ее блеском воспетого мгновенья, усиливающим суггестивность образа.

Подобный прием постепенного наращивания "массы" интертекста, начинающегося с намеков и заканчиваю­щегося прямым "именным" указанием, встречаем и в стихотворении "Так бел, что опаляет веки..." [с. 150-152], в причудливую словесную вязь которого вплетаются мотивы пушкинской "Сказки о мертвой царевне и о семи богатырях". Элементы интертекста обыгрываются в потоке субъективных ассоциаций, на которых строится текст и которые нуждаются в декодировании. Запах черемухи в ее цветении весной, во время выпускных девичьих ба­лов, вдруг становится хлороформным, тяжелым, при воспоминании о крайности славы - тризне по светлой Анне Павловой, царевне, которой уготован гроб хрустальный и которую не в силах воскресить лирическая героиня, не наделенная даром королевича Елисея.

Подводя итог краткому, в силу ограниченности объема статьи, описанию некоторых особенностей исполь­зования интертекста в лирике Б. Ахмадулиной, нужно отметить, что одной из определяющих его черт является то, что интертекст образует основу для построения сквозных образов в целостном тексте стихотворения, давая мировому литературному и культурному достоянию прошлых эпох и стран новую творческую жизнь.

Поэзия Б. Ахмадулиной представляет богатый материал для продолжения исследований в области форм и способов преобразования интертекстуальных элементов в связи с новыми идейно-художественными задачами. В этом плане особо следует выделить в ее творчестве пушкинский интертекст, впечатляющий разнообразием путей его эстетического осмысления.

Литература:

1.Ахмадулина Б. А. Стихотворения / Б. А. Ахмадулина. - М. : ЭКСМО-Пресс, 2002. - 382 с. В дальнейшем ссылки на это издание в тексте, цифра в скобках обозначает страницу.

2.Бахтин М. М. Проблема речевых жанров // М. М. Бахтин. Собр. соч. - Т. 5. - М. : Русские словари, 1996. -С. 159-206.

3.Бублейник Л. Поэтическое слово Иосифа Бродского / Л. Бублейник. - Львов : СПОЛОМ, 2006. - 168 с.

4.Оляндер Л. К. Інтертекстуальність у ліриці Лесі Українки / Л. К. Оляндер // Леся Українка і родина Косачів в контексті української та світової культури [наук. зб.]. - Вип. 4. - Луцьк : [б. в.], 2011. - С. 132-137.

Balbus S. Miedzy stylami / S. Balbus. - Krakow : Towarzystwo Autorow i Wydawcow Prac Naukowych UNIVERSITAS, 1996. - Wyd. 2. - 442 s.Ващенко Ю. А.,

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

ФРАНЦУЗЬКИЙ "РЕГІОНАЛЬНИЙ" РОМАН І УКРАЇНСЬКА "ХИМЕРНА" ПРОЗА:

ТИПОЛОГІЧНІ ЖАНРОВІ РИСИ

Зіставлено специфіку жанру французького "регіонального" роману і української "химерної" прози. Встанов­лено особливості проблематики й поетики, детерміновані дискурсом "обласницького"роману; визначено архе-типні чинники типологічних жанрових сходжень.

Ключові слова: "регіональний роман", "химерна проза", жанровий зміст, жанрова поетика, типологічні сходження.

Сопоставлена жанровая специфика французского "регионального" романа и украинской "химерной" прозы. Выявлены особенности проблематики и поэтики, детерминированные дискурсом "областнического" романа; установлены архетипные факторы типологического жанрового сходства.

Ключевые слова: "региональный"роман, "химерная" проза, жанровое содержание, жанровая поэтика, ти­пологическое сходство.

The article is devoted to the comparison of the specifics of the genre of French "regional" novel and Ukrainian "chimerical" prose. Particular issues of the content and poetics that are determined by the discourse of "regional" novel are identified; the archetypal factors of typological similarity are determined.

Key words: "regional" novel, "chimerical" prose, genre content, genre poetics, typological similarities.

Серед актуальних завдань сучасної компаративістики - "вивчення української літератури в системі/системах міжнаціональних літературних зносин. Ідеться вже не про впливи з того чи того боку, а про розвиток у силовому полі регіонального чи європейського літературного процесу, який має в основі спільні естетико-художні моделі й архетипні структури, <...>. " [5, с. 20]. Мета нашої розвідки - виявити типологічні жанрові риси французького "регіонального" роману й української "химерної" прози на основі компаративного аналізу цих жанрових утворень.

Огляд літературно-критичних робіт, присвячених французькій "регіональній" літературі [8; 9; 10; 11; 12], за­свідчує, що термін "регіоналізм" охоплює оманливою єдністю складний і маловивчений феномен. Визначення "регіональна" література, "регіональний" роман також не є сталими: вони довільно замінюються на "провінцій­ний" (provincial), "сільський" (rustique, rural, champetre), або "селянський" (paysan).

Не вдаючись до нюансів полеміки, яка точилася у французькій критиці першої половини ХХ століття навколо питання витоків, меж і жанрових поетологічних рис цього літературного відгалуження, назвемо деякі його ви­значальні риси. На думку А. Бурена, французька провінційна, "регіональна" література має глибоке історичне та геоетнічне коріння, "вічно живий виток, що оновлюється - досить об'їхати Францію, щоб упевнитися: лінії ландшафту, колір неба, рослинність, житла людей, їх звичаї, самі люди глибоко різні" [12, с. VII-XII]. Зародження регіональної літератури, яке припадає на середину ХІХ ст., стало реакцією на граничну централізацію політичної влади, культурного й літературного життя Франції. Це провокувало кожну провінцію утвердити власну незалеж­ність і неповторність. Період розквіту "регіонального" роману - перша третина ХХ ст., коли світ побачили твори Ж. Жіоно, М. Женевуа, А. Пурра, Е. Перошона.

Найтиповішим докором на адресу регіональної літератури було звинувачення її у певній маргінальності, у відсутності "універсальних" рис. "Регіоналізм, - стверджував А. Бійї, - знаходиться поза межами великої універ-салістської традиції французької свідомості" [8]. На нашу думку, переконливішою є позиція критиків (серед них, наприклад, Ф. Лебеск, М. Шарль-Брюн), які сходилися на думці, що твори загальнолюдського звучання завжди глибоко вкорінені в національному грунті: "Не можна забувати міф про Антея. Треба відчувати зв'язок із землею, якщо хочеш зберегти всі сили" [11, с. 52]. Із приводу універсальності досліджуваного жанру думка М. Шарля-Брюна [9], приміром, така: існує мистецтво, в якому універсальне, загальне постає не всупереч розбіжностям, а, скоріше, завдяки їм, тією мірою, якою характери й обставини виявляються достовірними.

Особливості мовних засобів, які використовує "регіональний роман", теж були темою дискусії. Навряд чи можна погодитися з М. Шарлем-Брюном, який вважав, що критерієм регіональної літератури є вживання міс­цевих ідіом. Здавалося б, логіка правдивого відтворення реальності вимагає використання місцевих говірок і діалектів. Насправді ж це не завжди можливо й необхідно. Слушним видається міркування Г. Роже про "великий закон уніфікації", згідно з яким французька мова "насильницькі заміняє говірки ("patois") й діалекти, щоб узяти на себе ... цей обов'язок - точно передати їх яскраву оригінальність і неповторність" [11, с. 56]. Водночас уміле вживання діалектних і архаїчних виразів, типових синтаксичних конструкцій (з огляду на їхню експресивність) дозволяє передати особливості місцевих говірок. Як уважає Ж. Естоньє [10], провінційний роман, несприйнят­ливий до стороннього проникнення й впливу, зберігає усе суто французьке; він, мов "сімейний портрет", є по-справжньому точним. Географічні умови, твердить дослідник, створюють достовірність, але не відміняють за­гальнолюдської правди: вони її "розташовують".

У Франції до кола "регіональних" письменників належать М. Бедель, М. Женевуа, Ж. Жіоно, М. Жуандо, П. Казен, Ж. Куртелін, Ж.- Б. Маллар (де Ла Варенд), Е. Перошон, А. Пурра, Ж. Рожіссар, Ш. Сільвестр, Г. Ше­вальє, М. Еме та ін. Кожен із цих митців назавжди пов'язаний із добре "обжитим", "улюбленим" мальовничим куточком французької провінції.

Зв'язок письменника з контекстом "регіональної" літератури визначає важливі сторони проблематики й по­етики його творів. Це стосується і ліричної природи пафосу, і особливостей часово-просторової організації ро­манів, формування в них хронотопу, близького хронотопові землеробської ідилії. Вплив ідилії на обласницький

© Ващенко Ю. А., 2012роман, як відомо, виявився в специфіці ідилічного часу й ідилічних "сусідств" (рядів їжі, напоїв, смерті, статево­го ряду), в безперервному споконвічному зв'язкові процесу життя поколінь з обмеженою локальністю [2, с. 377]. "Регіональний" роман близький ідилії і за набором персонажів, якими є селяни, ремісники, священики, вчителі. Рисами специфіки жанру "регіонального" роману є напружена інтрига, неподільність пізнання людської душі й оточуючої природи, інтерес до соціальної дії, мальовничість. Місцевий колорит не є тут єдиною метою або еле­ментом декору; він перетворюється на активний чинник дії. "Регіональний" роман вимагає реальної присутності місцевості, її участі в дії в якості протагоніста, який визначає вчинки персонажів, локалізує характери, виводить їх неповторність на загальнолюдський вимір.

В українській літературі період бурхливого розвитку споріднених літературних явищ (зокрема, так званої "химерної" прози) припав на 60-70-і роки ХХ ст. Дилогія В. Земляка ("Лебедина зграя", 1971, "Зелені Млини", 1976) не тільки досконало втілила риси нового літературного відгалуження, а й "дала могутній поштовх для даль­шого розвитку цілої стильової течії" [3, с. 334] (твори Ю. Щербака, Є. Гуцала, П. Загребельного, В. Дрозда та ін.). Навколо цієї літератури точилася гостра дискусія, що, як і у випадку з французьким "регіональним" романом, не уникнула питань універсальності жанру. Деякі дослідники в "химерному" романі вбачали лише "провінційний анахронізм", який "аргументує несвідому відсталість, несуттєвість, маргінальність і смішність українського" [6, с. 29-130]. Але звучало й справжнє розуміння поетичної природи цієї незвичної прози [3; 4; 6;].

Вважаємо, спорідненість художнього мислення французьких письменників-"регіоналістів" і представників української "химерної" прози народжена не лише їх приналежністю до контексту "обласницької" літератури (попри всю важливість "географічної" вкоріненості). Головне полягає в наявності потужної архетипної осно­ви, збереженої в глибинах народної сміхової культури, стихію якої митці плідно сприймають. Для французьких письменників (М. Еме, Г. Шевальє, Ж. Куртелін, Р. Фалле та ін.) найважливішою є традиція галльського сміху й раблезіанський комплекс; для українських - орієнтація на фольклорну основу, що оживає в давньому українсько­му бурлескові, небилицях С. Руданського, нестримній фантазії народних казок, у спадщині "мандрівних дяків", творах П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, М. Гоголя, у стилі й образності якого "стерніанство (а отже, і непрямий вплив Рабле) сполучалося з безпосереднім впливом народної коміки" [1, с. 259].

Спільність проблематики і поетики французького "регіонального" роману й української "химерної" прози, що виявляється на рівні композиційних прийомів, специфіки хронотопу, системи персонажів, розповідної сис­теми, авторської стилістики та пафосу (поєднання ліричної стихії і комізму) зумовлена саме структурованістю архетипами міфопоетичного мислення, "які постійно відроджуються в плині історії і виникають там, де творча фантазія вільно себе висловлює" [7, с. 25]. Схожою постає ідилічно-гармонійна картина світу, пов'язана з тру­довими циклами і споконвічною роботою на землі, а також роль "фольклорних сусідств" ("любов, народження, смерть, шлюб, праця, їжа і пиття" [2, с. 74]). Обізнаність українських письменників із надбаннями європейської і, насамперед, французької культури сприяє тому, що стихія народно-сміхова сприймається ними не тільки крізь призму національно-міфологічного світобачення, а й на тлі галльської, раблезіанської традиції.

Виявлення особливостей жанрової поетики "регіонального" ("обласницького") роману відкриває перспекти­ви порівняльних студій щодо типологічно споріднених явищ в царині української (В. Дрозд, В. Земляк. В. Шев­чук та ін.) і французької літератури (М. Еме, Р. Фалле, Г. Шевальє та ін.).

Література:

1.Бахтин М. М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса / Бахтин Михаил Михайлович. - М. : Худож. лит., 1990. - 542 с.

2.Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе / Михаил Бахтин // Вопросы литературы и эстетики. -М. : Худож. лит, 1975. - С. 234-407.

3.Брюховецький В. "... Бо глухий не засіє поля" / В. Брюховецький // Заповіт любові. - К. : Радянський пись­менник, 1983. - С. 325-337.

4.Жулинський М. "Я поведу вас у вічність" / М. Жулинський // Василь Земляк. Твори в 4-х т. - К. : Дніпро, 1983. - Т. 1. - С. 5-18.

5.Наливайко Д. Літературна компаративістика вчора і сьогодні / Дмитро Наливайко // Сучасна літературна ком­паративістика: стратегії і методи. Антологія / За заг. ред. Дмитра Наливайка. - К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2009. - С. 5-42.

6.Слабошпицький М. Василь Земляк : Нарис життя і творчості / М. Слабошпицький. - К. : Дніпро, 1994. - 149 с.

7.Юнг К. Г., Нойманн Э. Психоанализ и искусство : пер. с англ. / К. Г. Юнг, Э. Нойманн. - М. : Ваклер, 1996. -302 с.

8.Billy A. Est-ce la fin du regionalisme? / A. Billy. - Figaro Litteraire du 29 Juin, 1946.

9.Charles-Brun M. Les litteratures provincials / M. Charles-Brun. - 1 vol. in 8. - P. : Bloud et Cie, 1907. - 215 р.

 

10.Estaunie. J. Roman et Province / J. Estaunie. - 1 vol in 16. - Laffont, 1943. - 317 р.

11.Roger G. Situation du roman regionaliste francais / G. Roger. - Jouve, 1951. - 64 р.

Vieuille Ch. Histoire regional de la litterature en France / Ch. Vieuille. - Vol. 1. Des origines a la Revolution. - Р., 1986. - 454 p.УДК 811. 11'42

Вдовенко Т. А.,

Измаильский государственный гуманитарный университет

МНОГОМЕРНОСТЬ ПРОСТРАНСТВЕННЫХ ИЗМЕРЕНИЙ В ХУДОЖЕСТВЕННЫХ ПРОИЗВЕДЕНИЯХ

Статтю присвячено описові специфіки багатовимірних просторів у художніх творах Є. Ебота "Флатлан-дія" та Д. Бюргера "Сферландія". Багатовимірність світів і просторів, особливості їх відображення у літера­турних творах є предметом цей статті.

Ключові слова: імовірні світи, багатовимірні простори, художні твори.

Статья затрагивает проблему описания пространственных измерений в художественных произведениях Э. Эбботта "Флатландия" и Д. Бюргера "Сферландия". Многомерность миров и измерений, особенности их ото­бражения в литературных произведениях являются предметом настоящей статьи.

Ключевые слова: возможные миры, многомерные пространства, художественные произведения.

The article focuses on the problem of description of multidimensional space in the novels of A. Abbot "Flatland" and D. Burger "Balland". Dimensionality of worlds and dimensions, the peculiarities of their depiction in fiction is the object of this article.

Key Words: possible worlds, multidimensional space, fiction.

Объектом нашего лингвистического исследования является разнообразие взглядов на мироздание в художественных произведениях. Многомерные пространства давно утратили тот ореол таинственности, которым они были некогда окутаны. Четырехмерное евклидово пространство, ближайшего по размерности привычного нам трехмерного пространства, утратило былую экзотичность и стало привычным для современного исследова­теля. Авторы "Флатландии" и "Сферландии" избрали необычный способ изучения четырехмерного и искривлен­ного расширяющегося пространства.

Современное человечество существует в трехмерном пространстве, что нам знакомо и понятно. Пространство обладает бесконечной протяженностью по всем направлениям, но при этом оно может быть измеряемо только в трех независимых друг от друга направлениях (длина, ширина и высота). Эти направления называются измере­ниями пространства. Принято считать, что наше пространство трехмерно. На этих же фактах основаны произве­дения, созданные писателями-реалистами.

Проблемой возможных миров занимались многие русские и зарубежные лингвисты. Родоначальником по­становки вопроса о возможных мирах явился языковед Г. В. Лейбниц, утверждавший, что "Божественный разум непременно и извечно содержит вариант бесконечного множества миров, но Бог выбирает лучший из этих ми­ров, творя его таким, каков он есть" [3, c. 5]. Г. В. Лейбниц признавал возможность бесчисленного множества непротиворечивых миров [3, c. 304], достаточную обоснованность того факта, что существует именно данный мир, а не какой-либо другой из возможных, что происходит именно данное событие, а не другое. В духе рациона­лизма XVII века Г. В. Лейбниц различал мир умопостигаемый, или мир истинно сущего (метафизическая реаль­ность), и мир чувственный, или только являющийся (феноменальный) физический мир. Исследователь различал реальный мир и физический мир как феномен познающего объективный мир человека.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство