О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 37

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

До вироблених натуралістами (Макс Кретцер, брати Юліус і Генріх Гарти, Арно Гольц, Гергарт Гауптман та інші) прийомів і засобів художнього зображення, що збагатили поетикальний арсенал напряму, належать, зо­крема, так звана "міміка мовлення" - установка на максимально адекватне фіксування особливостей розмовної мови; "секундний" або "телеграфний" стиль з його зорієнтованістю на надзвичайну експресивність тексту, висо­кий темп мовлення; тяжіння до автологічної, безобразної лексики, переважання дієслів, що передають інтенсив­ність дії, створення образності на синтаксичному, а не на лексичному рівні [15].

Важливо також, що, на відміну від французького та російського, німецький натуралізм виконував щодо націо­нального літературного процесу важливу місію: його завданням було впровадження реалістичного типу творчос­ті як такого в німецькій літературі, до того позбавленій хоч якоюсь мірою вагомої реалістичної традиції. Тобто німецький натуралізм можна вважати явищем радше запозиченим, ніж національно-органічним (що, однак, не завадило німецьким письменникам зробити вагомий внесок у розвиток світового натуралістичного мистецтва).

Зрештою, те ж саме можна сказати і про натуралізм у деяких інших національних літературах, наприклад, польській, американській чи українській. Скажімо, найхарактернішою рисою польського натуралізму є нероз-межованість поетикальної системи з позитивістською світоглядно-філософською основою. У зовнішньому, фор­мальному аспекті ця нерозмежованість проявилася у використанні філософського терміна "позитивізм" у літера­турному контексті - на позначення цілого пласту польської белетристики та поезії натуралістично-реалістичного спрямування. Цікаво, що з подібною дефініцією польської літератури останніх десятиліть ХІХ століття погоджу­вався свого часу Іван Франко. У літературознавчій розвідці "Марія Конопніцька" про "позитивізм у теорії і прак­тиці", що "протягом більш як двох десятиліть опановує ціле економічне й культурне життя російської Польщі (Конгресівки)", літератор зазначає: "Він виховав такі великі таланти, як Сенкевич і Прус, під його непереможним впливом творила Еліза Ожешко; цілий ряд менш талановитих письменників, як Свентоховський, Дигасінський, Юноша та ін., йдуть слідами цих передових талантів". Заслугою польського позитивізму (до якого також на­лежала Марія Конопніцька) було і те, що "цей напрямок, під впливом російської белетристики 60-х років, яка займалася описом селянського життя, почав ближче стежити за життям польського селянина" [14, т. 33, с. 377].

Важливо, що саме Іван Франко став одним із найпослідовніших популяризаторів натуралізму в польській лі­тературі. В. Матвіїшин щодо цього зазначає: "І. Франко одним із перших у польській (і українській) критиці дав принципово іншу оцінку творчості Е. Золя і тим прислужився до його популяризації у Польщі. Він завжди аргу­ментовано доводив художньо-етичну, соціально-політичну цінність його творів, оскільки досконало знав їх" [8, с. 104]. Науковець підкреслює, що, "даючи в руки галицьких читачів переклади творів Е. Золя, І. Франко протидіяв впливові польської, німецької та французької сентиментальної літератури, якою зачитувалась тоді галицька інтелі­генція" [8, с. 100]. Остання обставина дуже важлива з огляду на необхідність з'ясування функціонально-змістового навантаження, яке вносили з собою зарубіжні натуралістичні "запозичення" в німецький, польський чи україн­ський національні літературні процеси. Їхнім завданням було не тільки утвердження "нового", але й боротьба зі "старим" (реакційним, консервативним, рутинним). Тому відомий скандально-епатажний потенціал натуралізму в цьому аспекті відігравав радше позитивну, ніж негативну роль у зазначених національних літературах.

Водночас має рацію В. Матвіїшин і в іншому: "Для слов'янських письменників і читачів натуралізм Е. Золя був надто незвичний. Надмірне використання натуралістичних елементів знецінювало для них творчість гені­ального письменника. Вони інколи забували про те, що французька читацька публіка звикла до такого способу зображення дійсності, який започаткували ще Ф. Війон і Ф. Рабле. У слов'янських літературах такої "галлської" традиції не було" [8, с. 110].

Таким чином, можемо констатувати, що в різних національних літературах натуралістичні тенденції заро­джувалися або прищеплювалися (залежно від характеру попереднього літературного процесу в тих чи тих кра­їнах) по-різному: як природне продовження реалістичних традицій шляхом абсолютизації окремих положень реалістичної доктрини у Франції, Росії, Великобританії; чи як перша "пробивна" щодо застарілих літературних і літературно-критичних догм хвиля реалістичного типу творчості, наприклад, у Німеччині, Польщі чи Україні.

На переконання Д. Наливайка, слід відрізняти "натуралізм" як певний принцип підходу до дійсності, що про­являється в різні епохи, на різних етапах розвитку літератури та мистецтва ("тваринний реалізм" пізнього серед­ньовіччя, "барочний натуралізм" Х\ТІ століття, натуралізм "Бурі та натиску"); і, власне, як напрям, що утвер­дився в літературному процесі Європи та США у доволі чіткому часовому відрізку - кінця ХІХ - початку ХХ століття [10, с. 112].

Подібної точки зору дотримується і В. Міловідов, який вважає, що перший, найбільш фундаментальний варі­ант терміна "натуралізм" закріплено "за літературним напрямом кінця ХІХ століття, який у Франції пов'язаний з іменами Золя, Ґонкурів, Гюїсманса, Доде; в Англії - Гіссінга, Мура і Моррісона; в США - Норріса, Гарленда, Крейна; в Росії - Боборикіна і Потапенка; в Німеччині - Гауптмана" [9, с. 26]. Інший "натуралізм", що виходить за рамці поняття напряму та методу - це "стильова тенденція, суть якої зводиться до того, що прийнято назива­ти "фактографізмом" і "фотографізмом", "приземленістю", "емпіризмом" (а іноді - чомусь "повзучим емпіриз­мом")"; "часто використовуються і деривати даного терміна, напр. - "натуралістичність" і т. д. " [9, с. 26]. Такий "натуралізм" стосовно пануючих у різні періоди художніх систем завжди виступає як позасистемний елемент (нерідко як періодично повторюваний в історії мистецтв заклик "назад до природи") [9, с. 7].

У мистецтві натуралізму основоположних, визначальних "конституюючих домінант", на думку Д. Наливайка, є чотири: "1. сцієнтизм, тобто орієнтація художнього мислення на наукове, тенденція наближення завдань і функ­цій літератури до наукових (спостереження, вивчення і "точне" відображення життєвих явищ); 2. об'єктивність, тобто зображення дійсності як такої, що ніби сама себе розповідає, без самовияву автора, котрий постулюєтьсяпозасуб'єктивно, як свідомість епохи; 3. світоглядний монізм, що включає людський світ у світ природи, охо­плює їх єдиним поглядом і підпорядковує спільним законам, поєднання в мотиваціях зображуваного природних (фізичних, біологічних, фізіологічних тощо) і соціальних моментів; 4. принцип життєподібності, що, з одного боку, породжує інтенцію до документованості розповіді чи зображення, а з другого - до відтворення життя в повсякденно-побутовій правдоподібності, відому натуралістичну фактографічність" [11, с. 120].

Аналіз теоретико-літературознавчої та довідкової джерельної бази свідчить, що в сучасній науці про лі­тературу загальноприйнятим є погляд на натуралізм як на "літературний напрям", який "характеризується об'єктивістським, фактографічним зображенням дійсності, трактуванням детермінованості людського характеру біологічними, спадковими чинниками та соціально-матеріальним середовищем" [7, с. 496]. Під середовищем ро­зуміли, як правило, безпосереднє побутове та матеріальне оточення, не позбавлене, однак, соціально-історичних факторів" [6, с. 237].

Підсумовуючи зазначимо, що попри численні суб'єктивні інтерпретаційні варіанти феномена натуралістич­ного мистецтва, єдиної, загальноприйнятої, цілісної та ґрунтовної моделі натуралізму як поетикальної системи і у вітчизняному, і в зарубіжному літературознавстві усе ще не вироблено. Причину цього явища самі ж науковці справедливо вбачають у тому, що системний підхід до вивчення зазначеного напряму "обтяжений аксіологіч-ними орієнтирами витребуваної дослідниками методології, в рамцях якої оцінка передує аналізу й інтерпретації художніх явищ" [9, с. 49]. І все ж максимально повне врахування всіх різнотлумачень може наблизити нас до максимально об'єктивного погляду на проблему. Системний, комплексний аналіз поетики натуралізму дозво­ляє окреслити параметри інваріантної моделі напряму. Як і будь-який інваріант, ця модель характеризується абстрактністю й узагальненістю. Ступінь конкретизації та індивідуалізації інтернаціональної канонічної моделі класичного натуралізму зростає в національних і абсолютизується в суб'єктивно авторських варіантах, вивчення яких потребує окремих літературознавчих розвідок.

Література:

1.Голод Р. Іван Франко та літературні напрями кінця ХІХ - початку ХХ століття. Монографія / Р. Б. Голод - Іва­но-Франківськ : Лілея-НВ, 2005. - 288 с.

2.Золя Э. Собр. соч. : В 26 т. - Т. 24. / Э. Золя - М., 1966. - 321 с.

3.Косило Н. В. Концепт натуралізму в творах на робітничу тематику Джорджа Гіссінга та Івана Франка: ґенеза, типологія / Н. В. Косило // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. - Вип. 23-24. - 2009 - 2010. - С. 283-289.

4.Лесин В. М. Словник літературознавчих термінів / В. М. Лесин, О. С. Пулинець - К., 1965. - 430 с.

5.Література. Теорія. Методологія: Пер. з польськ. С. Яковенка. / Упор. і наук. ред. Д. Уліцької. - К. : Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006. - 543 с.

6.Литературный энциклопедический словарь / Под ред. В. М. Кожевникова и П. А. Николаева. - Москва. -1987. - С. 237-238.

7.Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. - К. : ВЦ "Академія", 1997. - 752 с.

8.Матвіїшин В. Український літературний європеїзм : монографія / Володимир Матвіїшин. - К. : ВЦ"Академія", 2009. - 264 с.

9.Миловидов В. А. Поэтика натурализма. Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук. Рукопись / В. А. Миловидов - Тверь, 1996. - 334 с.

 

10.Наливайко Д. Искусство : направления, течения, стили / Д. Наливайко - К., 1985. - 365 с.

11.Наливайко Д. Проблема натуралізму в українській літературі // Літературознавство : Матеріали ІІІ конкресу Міжнародної асоціації україністів / Дмитро Наливайко - К., 1996. - С. 118-130.

12.Пасічний В. Розвиток теоретико-літературної та естетичної думки у ХІХ - першій половині ХХ століття / В. Пасічний - Харків, 1974. - 212 с.

13.Тимофеев Л. И. Словарь литературоведческих терминов / Л. И. Тимофеев и Е. В. Тураев - Москва. - 1974. -С. 234-236.

14.Франко І. Зібр. творів : У 50 т. / Іван Франко - К., 1978-1986.

15.Шпак Л. Макс Кретцер и немецкий натуралистический роман 80-90-х годов ХІХ ст. / Л. Шпак - К., 1982. -132 с.

Ящук Т. І. Філософія історії: Курс лекцій. Навчальний посібник / Т. І. Ящук - К. : Либідь, 2004. - 536 с.Волковецька Н.,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

ДІАЛОГ МИНУЛОГО І СУЧАСНОГО У РОМАНАХ ОКСАНИ ЗАБУЖКО "МУЗЕЙ ПОКИНУТИХ СЕКРЕТІВ" ТА МАРИНИ ЛЕВИЦЬКОЇ "КОРОТКА ІСТОРІЯ ТРАКТОРІВ ПО-УКРАЇНСЬКИ"

Предметом статті є дослідження діалогу минулого і сучасного, а також визначення типологічних збігів у реалізації теми та інтенційної спрямованості романів О. Забужко "Музей покинутих секретів" і М. Левицької "Коротка історія тракторів по-українськи".

Ключові слова: діалог, інтенція, минуле, сучасне, типологічні збіги, О. Забужко, М. Левицька.

Предметом статьи есть исследование диалога между прошлым и настоящим, а также определение типоло­гических сходств в реализации темы и интенционной направленности романов О. Забужко "Музей заброшеных секретов" и М. Левицкой "Краткая история трактаров по-украински".

Ключевые слова: диалог, интенция, прошлое, настоящее, типологические сходства, О. Забужко, М. Левицкая.

The article deals with the issue of investigation of the dialogue of past and present, as well as defying typological similarities in the realization of the theme and intentional direction in the novels: O. Zabuzhko "The Museum of the Lost Secrets" and M. Lewycka "A Short History of Tractors in Ukrainian".

Key words: dialogue, intention, past, present, typological similarities, Oksana Zabuzhko, Marina Lewycka.

У процесі свого розвитку світове суспільство дедалі частіше опиняється у складних, загрозливих ситуаціях, які увиразнюють проблеми самозбереження національної та особистісної ідентичності. Болючі спогади про минуле, не­бажання "виймати сімейні скелети із шафи", незнання того, що і як насправді відбувалося ще не так давно, унеможлив­люють розуміння та осмислення сучасності, обгрунтування своїх позицій і дій кожним членом національної спільноти.

На нашу думку, саме діалог, який пронизує і функціонує у всіх сферах людської діяльності, у всіх проявах усвідомленого та осмисленого людського життя (адже, за М. Бахтіним, де починається свідомість там почина­ється і діалог [3, с. 25]), є інструментом, який сприятиме переходу від існуючої парадигми замкненості, незнання і боязні відкривати завісу минулого до розуміння необхідності осмислення і взаємопроникнення різних часових світів задля знаходження і розуміння самих себе.

Таким чином, проблема дослідження діалогу минулого і сучасного є актуальною для українського суспіль­ства (і літературознавців, зокрема) в умовах формування гуманістичних засад образу держави в ХХІ столітті, прі­оритетів у духовному житті нації, політиці та економіці, забезпеченні національної та особистісної ідентифікації.

Хочемо зазначити, що над проблемами діалогу працювали і працюють чимало науковців. Класиками теорії діалогу вважають М. Бубера, М. Бахтіна. Проблемами діалогу займалися у соціолінгвістиці (Л. Щерба, Л. Яку-бинський), літературній та філософській герменевтиці (Х. Гадамер), літературознавстві та семіотиці (А. Аверин-цев, М. Бахтін, М. Лакшин, Ю. Лотман), теоріїмовної та міжкультурної комунікації (Ф. Бацевич, О. Яшенкова). Однак, діалог минулого і сучасного є маловивченим. Тому дослідження цього аспекту діалогу є зараз на часі.

Наше дослідження спроектовано на виявлення і характеристику діалогу минулого і сучасного та аналіз його особливостей у романах англійської письменниці Марини Левицької "Коротка історія тракторів по-українськи" та Оксани Забужко "Музей покинутих секретів". Вибір цих творів обґрунтовуємо тим, що в них письменниці з-поміж інших проблем піднімають питання важливості знання і збереження пам'яті про минуле задля утвер­дження національного та особистісного "Я", показують зв'язок минулого і сучасного. Роман Марини Левицької "Коротка історія тракторів по-українськи", який був виданий у 2005 році, здобув шалений успіх і приніс славу і визнання своїй авторці. Роман номінувався на різні літературні премії, включаючи Man Booker Prize, одержав три досить престижні премії (Saga Award for Wit, 2005; Orange Prize for Fiction, shortlist 2005; Bollinger Everyman Wodehouse Prize, 2005). Роман Оксани Забужко "Музей покинутих секретів" визнано Найкращою книжкою 2010 року, а сама авторка є вже давно знаною письменницею в Україні і за кордоном.

Таким чином, мета нашого дослідження - простежити розгортання діалогу минулого і сучасного у вказаних художніх текстах. Відповідно до поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання: визначити особливості досліджуваного діалогу; послуговуючись компаративним методом, проаналізувати типологічні збіги та розбіж­ності у його реалізації в романах і визначити інтенціальну спрямованість обраних для дослідження творів.

Так, одна з інтенцій, спільна для обох романів, що настирливо проситься до аналізу, - це важливість знання свого особистісного та національного минулого для кожного окремого індивіда.

У романі Оксани Забужко "Музей покинутих секретів" символічним стає образ "секрету" - невеликого колажу з різних предметів, накритого скельцем і присипаного землею у місці, відомому лише двом. Він перетворюється на символ забутої і прихованої історії загублених у землі культурних артефактів, втраченої національної пам'яті.

Деякі з героїв роману ставлять перед собою завдання "розкопати" такі от секрети минулого. Мова йде про протагоніста роману - успішну журналістку Дарину Гощинську, яка разом зі своїм коханим Адріяном Ватаманю-ком, намагаються розкрити таємниці життя і загибелі Олени Довган - далекої родички Адріяна, що була вояком УПА, а також таємницю трагічної смерті відомої художниці і подруги Дарини - Влади Матусевич.

Розкриваючи один за одним секрети долі Олени Довган, Адріян приходить до розуміння того, що й у його влас­ній пам'яті і знанні про себе є багато прогалин і запитань, на які відповіді вже не дасть ніхто: "І все-таки, чому я Адріян?... Якось незатишно думати, що я цього вже не дізнаюся. Що вже нема кого спитати... Вони покинули тебе самого, хранителі твоїх секретів, - голого, нічим не прикритого, і ти так і приречений довіку крутитись тут, як лайно по ополонці, сливе нічого про себе не знаючи і не розуміючи" [5, с. 387]. В процесі пошуку істини герої розуміють,

© Волковецька Н., 2012що чим більше вони знають про своє минуле, тим більше влади вони мають над своїм сьогоденням, тим краще вони бачать і розуміють себе та інших. Однак, є й такі, хто наглухо намагається забити двері пам'яті в минуле.

Шукаючи відповіді на свої родинні таємниці в архівах СБУ, Дарина та Адріян натрапляють на одного з таких "безпам'ятних" - Павла Івановича Бухалова. Для нього, який зростав в сім'ї капітана Радянської Армії, офіцера НКВД, було справжнім шоком дізнатись, що він насправді син єврейки, яка була завербована підрозділом НКВД і провела більш як два роки в загоні УПА, а пізніше, в тюрмі, була доведена до самогубства, залишивши двохмі-сячну дитину сиротою: "Да, злі були на неї, ясне діло, що злі, - закинули її до ворога з завданням, а вона пропала! На два з половиною роки - як під землю, ні слуху, ні духу ." [5, с. 764].

Пошуки Дариною та Адріяном своєї родинної правди, заставляють Бухалова повернутися до свого власного, до кінця непізнаного, однак дуже болючого минулого. Бухалов вступає в діалог з Дариною не стільки з метою до­помогти їй розкрити таємницю сім'ї Адріяна, а власне для того, щоб, перш за все, задовольнити свою внутрішню інтенцію - йому необхідний слухач, хтось, хто поспівчуває, зрозуміє його.

Варто зазначити, що в діалозі Бухалова із Дариною відчуваються інтерференція двох його внутрішніх голосів в одному, двох реплік в одній - це осуд матері за її вчинок ("Да, злі були на неї, ясне діло, що злі, - закинули її до воро­га з завданням, а вона пропала!" [5, с. 764]), і водночас, прихована повага за той же вчинок: "Могла б вижити. Якби тільки не мовчала. Мовчати їй не можна було. Не можна було так злити ... молодих мужиків" [5, с. 765]. Йому все ще болить його образа на рідну матір за її вибір, на той світ, що так жорстоко знищив її і визначив долю для нього.

Однак зараз для себе Бухалов вибирає "безпам'ятцтво". Йому не потрібне це минуле, йому не потрібне клей­мо "єврейського байстрюка". Він хоче вберегти від цієї страшної правди свою дитину. Адже в його розумінні правда нічого не змінить, тому краще залишити все як є і не будити "тіні забутих предків": "Ніка всього того не знає, не треба їй знати . Дружина всього не знає теж . будете мати своїх дітей, тоді зрозумієте. А вона не знає, і не треба ..." [5, с. 761-762].

Єдині, хто усвідомлюють, чого позбавляє свою дочку Бухалов - це Дарина та Адріян: "Вона ще не знає, що в неї забрано, не відчуває пустоти на місці ампутованого органу ." - "Угу ." [5, с. 742].

Намагаючись вберегти свою дочку Ніку, Бухалов, відбираючи в неї право знати правду, мати свою пам'ять, робить її також "безпам'ятною", а отже, беззахисною перед жорстоким "сьогодні" і незнаним "завтра". Дарина розуміє, що той, хто не знає свого коріння, позбавлений дуже важливого ресурсу психологічної підтримки - ро­зуміння логіки і сенсу власного життя, і про це говорить Адріяну: "... Ти ж уяви, яке це вразливе існування має бути, - без коренів, у повітрі ." [5, с. 790].

Журналістка усвідомлює чітко і ясно, що минуле нікуди не зникає, що цю замуровану дамбу з секретами одного дня прорве, що це колись станеться, що не може людина жити і не знати свого минулого, не зможе ніхто обійтись без того ампутованого органу - пам'яті: "І йому теж колись прорве ... Весь той паперовий будиночок, що він з трудом зліпив довкола своєї дитини .   От і вже ж потроху протікати почало .   Того він і боїться так ." [5, с. 790].

За М. Бахтіним кожен мікродіалог художнього тексту, зі своєю внутрішньою інтенціальністю, стає макро-діалогом між автором та читачем з власною інтенцією. Звідси випливає, що кожний мовленнєвий акт сприяє створенню комунікативного ланцюжка "автор - текст - реципієнт (читач)". Тому діалог, який відбувається між Дариною та Адріяном є також своєрідним діалогом між Оксаною Забужко і читачем, інтенцією якого є заставити читача замислитись: "А наскільки я прикріплений до землі? Наскільки моє коріння міцне і глибоке? Що знаю я про своє минуле?" Письменниця розуміє, що таких "безпам'ятних" є, на жаль, дуже багато, але моральний вибір

-   пам'ятати, чи забути - залишається за нами.

Герої Марини Левицької також намагаються знайти відповідь на запитання "чому важливе минуле?" і "чи на­справді ми можемо сьогодні обійтись без нього?" Особливо, ці питання цікавлять протагоніста роману - Надю, батьки якої емігрували до Великобританії в часи Другої світової війни. Надя, народжена вже на новій землі, ніколи не мала прямого зв'язку з своєю національною батьківщиною. Батьки і старша сестра Віра старанно обе­рігали її від зайвої інформації. Здавалося, минулого не існувало для Наді та й інших членів родини, які, немов змовившись, ніколи не говорили про нього. І можливо, нічого б і не змінилося, якщо б не раптовий приїзд моло­дої українки Валентини і швидке одруження з нею 84-річного батька Наді Миколая.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство