О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 45

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Ключевые слова: новелла, постмодернистская интерпретация, символика, экспрессия, психология писателя.

The typological differences and similarities of short stories of American writer AskoldMelnyczuk and Ukrainian writers in comparative perspective are analyzed in the article. The problem of existence of the artist in the society is investigated on typological and diachronic levels.

Keywords: short story, postmodern interpretation, symbolism, expression, psychology of the artist.

Новелістика українських й американських письменників ХХ ст. багата й різноманітна тематикою, проблемати­кою, художньо-стильовими засобами тощо. Часто становлення митця як особистості, українського за етнічним ко­рінням, а американського - за належністю, формується в умовах середовища передусім етнічного. Американський письменник Аскольд Мельничук, батьки якого емігрували у свій час на Захід, належить саме до такого покоління, яке виховувалось на новій батьківщині в суворому українському гето під впливом звичаїв, традицій і, звісно, літе­ратури. Сам письменник зізнається, що до 16 років студіював саме українську словесність, а тому це не могло не позначитись на його творчості, особливо ранній. Письменник знайомий з творами багатьох митців слова, зокрема з прозою Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Валерія Шевчука, Валентина Тарнавського, критичною діяльністю Юрія Луцького та ін., переклади творів яких публікує на сторінках журналу "AGNI" (№ 53-56).

Завданням нашої розвідки є виявити спільності і відмінності в малих розповідних формах, зокрема в новелі "Дерево світла" Аскольда Мельничука та новелістиці українських митців слова у спектрі аналізу проблеми іс­нування письменника на типологічному та діахронному рівнях.

Свою літературну діяльність як прозаїк Аскольд Мельничук почав саме з оповідань. Проблема існування мит­ця в суспільстві в малій прозі американського письменника найбільше знайшла відображення у новелах "Дерево світла" й "Ця подорож". Проблему існування творчо обдарованої особистості в умовах її адаптації до іншомовно­го суспільства Соломія Павличко вважає найважливішим для американця взагалі: "... абсолютна легкість звучан­ня художнього тексту - і водночас спроба наблизитися до глибинних, фундаментальних питань життя і творчості сучасного митця. Адже саме митець, письменник залишається у фокусі писань і роздумів Аскольда Мельничука" [12, с. 9]. Тамара Денисова справедливо окреслює філософську проблематику твору "Дерево світла": "взаємини тексту та історії, митця і суспільства, мистецтва і світу" [2, с. 61].

Проблемі місця митця в суспільстві Аскольд Мельничук присвятив чимало критичних праць. Увагу привер­тає есе "Glosses from the Garden", у якому автор висловлює не тільки завдання, які стоять перед письменником, а й засвідчує власне творче кредо: "... митець є найбільш ізольованим єством, оскільки кордони його країни не мають меж, і, найважливіше, він повинен насамперед у своїй уяві бути скрізь" [19, с. 60].

В іншій праці американський критик переконаний, що "письменник є відображенням громадської думки (citizen-generalist)" [20, с. 3]. Співзвучні з думками Аскольда Мельничука про високе призначення художника слова міркування Жана-Поля Сартра, який зазначає, що письменник - не Аріель, а співучасник у суспільних поді­ях, і від цього йому нікуди не втекти [13]. На думку А. Мельничука, справжній митець повинен "зображати героя, а не осуджувати його" [18, с. 222], а найважливішим моментом в житті письменника є віднаходження потрібного матеріалу, оскільки тільки тоді він може викласти відповідні відчуття на папері. Цікавим є твердження американ­ця про те, що український письменник-емігрант в емігрантському середовищі позбавлений Батьківщини, а тому його праця викликає ще більше захоплення і повагу [18, с. 226].

Українське письменство найактивнішим у зверненні до жанру малої прози було в перші два та останні три десятиліття ХХ ст. Тоді, коли новелістика початку століття синтезувала здобутки попередніх десятиліть ХІХ ст., його остання тріада черпає джерела із західної парадигми психологічної новели, зокрема європейського контек­сту. Фахову характеристику літературним поколінням трьох останніх десятиріч ХХ ст. дають сучасні літерату­рознавці, відзначаючи сімдесятників як таких, котрі "рухаються до першовитоків людини", вісімдесятників як "безсилих бунтарів за очищення людини від поліпів і лишаїв хворого суспільства", а покоління дев'яностих як "реєстраторів мертвої людини" та виокремлюючи покоління сімдесятих як найбільш активне у зверненні саме до короткої розповідної форми [1; 5].

Досліджуючи типологічні аналогії творчості покоління Стефаниківського періоду та митців сучасної прози, говорячи про характерну для них мову символів, Марта Хороб слушно звертає увагу на глибокий психологізм тво­рів письменників з тенденцією "від модерністсько-символічного наповнення із акцентацією на красі до важливої психологічної деталі, образу-символу краси, за яким - інтерпретація складнощів людського життя" [17, с. 191].

© Думчак І. М., 2012Соломія Павличко, глибоко аналізуючи особливості сучасної української новелістики, хоч і чітко не розмеж­овує функціональну наповненість літературних поколінь за десятиліттями, зате виокремлює тематику (сільська і міська проза), наприклад, вісімдесятих. Характеризуючи сімдесяті як роки "жорстоких репресій і політичного тиску" та відзначаючи "інтелектуальну свободу вісімдесятих, що посилилась політичною свободою дев'яностих", дослідниця говорить про наявність кількох парадигм розвитку творчого процесу [21, с. 586]. Науковець справед­ливо наголошує, що сучасна новелістика, у центрі творення якої "переосмислення самої природи оповідання", перебуває в пошуках експерименту, який полягає в "деструкції старої форми, старого змісту, старої мови, від­чуття письма і... авторського власного "я" [21, с. 584].

Підсумовуючи сказане, слід зауважити, що літературні критики одностайні в тому, що творчі пошуки пись­менників ХХ ст. характеризуються передусім психологізмом й експериментуванням зі структурою малої розпо­відної форми. З огляду на це доцільно простежити в діахронії динаміку й своєрідність творів вітчизняних митців слова у даному ракурсі в порівнянні з новелами Аскольда Мельничука.

Одним з перших, хто порушив тему психології митця в українській літературі, проблему "роздвоєння єдності митця і людини", був Михайло Коцюбинський - непересічний у своєму таланті, один з яскравих представників материкової літератури початку ХХ ст., що вмів глибоко занурюватись у свідомість творчої людини. "Погано бути письменником, - говорив він. - Вічно почуваєш якісь обов'язки ... " [7, с. 30]. Типологічну аналогію Мель-ничукових оповідань можна провести не тільки з творчим доробком українського прозаїка, а й зі способом життя, провадженого великим митцем слова. Це наче про М. Коцюбинського, який усі свої спостереження записував у книжечку, говорить Аскольд Мельничук, аналізуючи свого героя у новелі "Дерево світла": "... він проходив у найнебезпечніші і найнеприступніші райони ... , де ... розмовляв із розлюченими бідняками і записував їхні скар­ги... він збирав матеріали" [10, с. 12].

Новела Михайла Коцюбинського "Intermezzo" (1908) - неповторний зразок відображення стану творчої осо­бистості, яка намагається втекти від людського оточення. "Хоч на час увільнитись від нього (життя - І. Д.), забу­ти, спочити", - каже герой-оповідач Михайла Коцюбинського на початку; "Йду поміж люди", - говорить згодом [7, с. 260-274]. Аналогічний хід думок спостерігаємо у героя твору "Ця подорож" Аскольда Мельничука: "Я поїхав туди (в монастир - І. Д.), щоб утекти від усього ... Я ненавидів тишу і самоту" [11, с. 66]. Український пись­менник використовує оксиморон у зображенні ставлення героя до тиші: "Тоді я раптом почув велику тишу. Вона виповняла весь двір, таїлась в деревах, залягла по глибоких блакитних просторах" [7, с. 262]. Коцюбинський прагне відобразити возз'єднання творчої індивідуальності й природи, вдаючись до персоніфікації останньої: "... золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба. Неначе хотіло злетіти" [7, с. 267].

У новелі "Дерево світла", що є найбільш спорідненим за проблемою самотності митця з твором Михайла Коцюбинського, Аскольд Мельничук вдається до поетизації не меншою мірою, але головним чином у логічно введеному в оповідь тексті-уривку, у "вставній новелі" із назвою "Шлягер для гонкіз"1: "Рене Декарт прокида­ється, коли промені світла лишень проколюють довгі штори" або "Свен ... думає ... про скрип вікон уночі й змову природних стихій звалити стіни будинку" [10, с. 11] тощо. Основний текст "Дерева світла" характеризується не­значною поетизацією зображених подій, а звідси можна зробити висновок, що для автора, як і для оповідача, ве­лике значення має те, що відбувалось у далекому минулому, всі решта події у творі - суворі реалії життя, у якому немає місця для його опоетизовування. Власне в підході до зображуваного, шляху конструювання поетикальних особливостей тексту і полягає відмінність між творчими методами письменників.

Певні асоціації й паралелі виникають між образами Агатангела Кримського, відомого українського письмен­ника, й Віктора, героя новели Аскольда Мельничука з психоаналітичної точки зору. Ніла Зборовська, аналізуючи причини творчого "провалу" Кримського, пов'язує нереалізованість талановитої особистості із "зреченням власної сексуальності". "Кримський зациклюється на метафорі "неприродності"... Його боротьба на сексуальному рівні не минає марно - з інтимної сфери ... переходить на творчу і розгортається на "багатьох фронтах", перешкоджаючи цілісній самореалізації. Саме це спричинило зречення Кримським літературного покликання, як і непристойного тілесного бажання" [4, с. 339]. Невротичні пошуки самореалізації Мельничукового героя можна пояснити частково і тим, що і Кримському, й Віктору було притаманне дещо фанатично-патріотичне ставлення до України, "українство як форма неврозу", що межувало з божевіллям. Тож хворобливо-болісне ставлення до українства Віктора на тлі "нетипової сексуальності" спонукає його покинути рідних. З погляду психоаналітичного тлумачення видається за­кономірним кінець життя героя: він помирає у Берліні, на руках у свого коханця Ганса [10, с. 56].

Суб'єктивне сприйняття світу у процесі перцепції крізь призму реалістичного зображення подій дозволяє говорити про новелу Коцюбинського "Intermezzo" як про імпресіоністичний твір, лейтмотив якого - відчуження - "вирішується в плані засудження втечі людини від суспільства" [3, с. 171]. Новела Аскольда Мельничука "Де­рево світла" є зразком симбіозу модерністських рис й постмодерністських елементів з переважанням до експресії та характеризується не тільки психологізмом, а й інтертекстуальністю. У новелі, як і в більшості творів присутні елементи традиційного та романтичного, трагічного і комічного, поєднання міфу та реальності. Герої двох творів не можуть позбутися людського спілкування через небайдужість до людського горя. Прагнення пізнати людську самість перемагає намагання персонажа заглибитись у свій внутрішній стан. Герой новели Аскольда Мельничука реалізовує свої внутрішні почуття щодо людського оточення в нікому непотрібних записках, і в цьому його тра­гедія. Героїв двох новел споріднює одночасне прагнення до самотності та небайдужість до людських страждань.

1 Гонкіз - зневажлива назва східноєвропейських емігрантів, переважно представників слов'янських націй.


Небагато знайдеться в українському красному письменстві творів малої прози середини ХХ ст., які б мен­шою чи більшою мірою торкалися проблем митця в суспільстві, а таких, в яких порушувалася б тема виживання митця, розглядалися б складнощі реалізації творчого потенціалу письменника на чужій землі, - є поодинокими.Проблема духовної потреби в Україні, а тому часте звернення до минулого, туга за втраченим у материковій літе­ратурі є об'єктом відображення у творчості здебільшого поетів, які змушені були покинути рідну землю і до кінця життя перебувати в еміграції, насамперед, духовній. У творчості таких митців слова, як Євген Маланюк, Юрій Клен, Олександр Стефанович, Олена Теліга, Ольга Лятуринська, Леонід Мосендз та багато інших, здебільшого порушується тема батьківщини "як утвердження своєї українськості" [6, с. 163].

У літературній діяльності прозаїки ХХ ст. звертались до аналізованої проблематики фрагментарно, не надаю­чи проблемі загальнолюдського значення. Так, у короткій повісті Григора Тютюнника "День мій суботній" увагу привертає невеликий епізод знищення квартири-музею "великого вченого", який вже давно відійшов у вічність [16, с. 320]. Яскраво, гостро, переконливо автор змальовує байдуже ставлення до факту нищення цінностей чи­новників, яким немає ніякого діла до того, що скажуть нащадки, як відреагують майбутні покоління на небажання попередників хоча б зберегти пам'ять про діяльність великої людини, яка народилась у простій убогій хатині. Реліквія знищена. Головний герой, оповідач, не може збагнути причини її руйнації, а згодом і черствості, з якою чиновник пояснював привід для ліквідації музею.

Своєрідно знищується і пам'ять про минуле, яку прагне відтворити у своїх записах та у розмовах з племін­ником Віктор з новели "Дерево світла". Жоден видавець не хоче публікувати твори українського митця слова, відтак, герой не бачить іншого виходу, як спалити всі свої нотатки. Навколишнє оточення, за повістю Тютюнника, не розуміє величності простоти, неоціненної вартості архітектурної пам'ятки, адже жоден палац не може бути свідченням славної минувшини, нехай і сільської.

Кінець ХХ ст. в українській материковій літературі ознаменувався бурхливим розквітом малої прози. І це не випадково. Адже в час "генетичного кодування постмодерністською естетикою письма", культурної з'яви "аполо­гії відпруженості" та категорії "креативної порожнечі" кожен митець пробує відтворювати свій соціум по-своєму [14, с. 94]. Таким чином "самовивільненість митця у простір свободи, слова, тексту, здогаду" породжує тематич­ну різноплановість утілення художнього слова [9, с. 4]. Отаке своєрідне "втішання знеможеної людини" веде до пошуків рятівного сенсу існування людського буття [9, с. 4]. Відтак, усе більше привертає увагу письменників проблема буття митця в суспільстві. Серед них треба відзначити Є. Кононенко, яка здебільшого акцентує на зне­важливому ставленні соціуму до митця на теренах близького зарубіжжя ("Земляки на чужині") [15], С. Процюка, котрий в оповіданні "Галюциногенна квітка" особливо глибоко й гостро відтворює нерозуміння навколишнім оточенням причин депресивного стану митця, який шукає порятунку в алкоголі [14].

Не можна оминути увагою структуру новели Аскольда Мельничука, при аналізі якої можна стверджувати про велику роль розповідних фрагментів та неординарної побудови фабули твору в цілому. Введення до тексту урив­ків творчих здобутків одного з головних героїв Віктора не випадкове. Вони служать доповненням до основного сюжетного стрижня. Юрій Лотман, розглядаючи "переплетення двох самостійних текстів" роману М. Булгакова "Майстер і Маргарита", зауважжує: "Між двома текстами встановлюється дзеркальність, однак те, що здається ре­альним об'єктом, виступає тільки як спотворене відображення того, що нам здавалось відображенням" [8, с. 439]. Перший уривок-текст містить передсмертні марення Рене Декарта, в яких прочитуються мальовничість ландшаф­тів якоїсь давньої таємничої землі, судорожні вигуки про "голодних курчат" як ремінісценція до трагічних подій голодомору 33-го року тощо. Друге "вкраплення" - це пошуки істинного значення історичних подій минулого для сьогодення з апеляцією до біблійних мотивів (Божі заповіді, символіка тридцятитрьохрічного віку - віку Іс-уса Христа тощо). Оскільки основна сюжетна лінія містить розповідь про невдалі митарства і пошуки реалізації свого письменницького таланту українця в еміграції, то можна стверджувати про взаємосплетіння та взаємодо-повнення основної нарації з введеними текстами, що створює цілісну картину семантики походження проблема­тики твору в цілому. Справедливе зауваження щодо форми новели, зокрема "вставленої" художньої конструкції прози головного героя поета-Віктора, знаходимо в Тамари Денисової, яка вважає метод Аскольда Мельничука як такий, що "забезпечує романтизоване сприйняття трагічної юності та й самої батьківщини, підносить наратив на пафосний рівень" [2, с. 61].

Головний герой новели, дванадцятирічний підліток Ніколас, син українських емігрантів викликає ремінісцен­цію до головного персонажа збірки оповідань Ернеста Гемінгвея "За нашого часу" Ніка Адамса, хлопчика, який у розвитку сюжетної динаміки набуває трагічного досвіду війни. У творі А. Мельничука через образ Ніколаса втілюється авторське "я". Для нього найцікавіша особа з емігрантського оточення - поет-візіонер Віктор-Петро Погрибайло, уособлення нещасливої долі митця на чужині. Слід зазначити, що введення в текст антропоніма Ві-ктор-Петро Погрибайло як наявності соціоетнічного коду (за Роланом Бартом) є закономірним і конкретно вказує на українське походження персонажа.

Привертає увагу оповідання "Дерево життя" сучасного українського письменника Валентина Тарнавського, у якому трагізм ситуації головного героя Аліка поглиблює насамперед те, що оточення, яке не сприймає планів і шляхів самореалізації творчо обдарованої особистості, не іншомовне, а своє, рідне.

Важливе місце у творах українського й американського авторів займає символіка. Символічне "згоряння" від власного покликання, зокрема покликання бути музикантом, увиразнює міфологема "дерево життя" у Тарнав-ського, "дерево світла" - у Мельничука. Обидва символи сповнені життєстверджувальною силою важливості піз­нання людської сутності. "Дерево світла" символізує прагнення заглибитися у світ минулого, засобом для повного осмислення якого є пам'ять, що її збереження починається з зернини, котра тягнеться, росте до світла. "Дерево життя" уособлює сутність самого буття, в якому "беззахисний", "уразливий пагінчик" (образ Аліка), що пробивав собою "твердь незнаного" "у незвідану височінь", зламався "від стратосферних бур" [5, с. 342]. Отже, семантичне наповнення художнього тексту в А. Мельничука і В. Тарнавського підкреслює трагічність ситуації неспромож­ності реалізації за покликанням під дією як зовнішніх, так і внутрішньо-усталених чинників, що спричинюють фізичну й моральну руйнацію творчої особистості.Еволюція в жанрі малого епосу Аскольда Мельничука спричинилася до певного синтезу стильових особли­востей творчого пера з характерними ознаками модернізму, постмодернізму в поєднанні із шліфуванням само­бутності власного стилю. З огляду на подібність проблематики й художньо-стилістичних характеристик, зокрема багатовимірності, символіки на тлі неприйняття творчо обдарованої особистості відповідним у кожному творі со­ціальним середовищем спостерігаються типологічні паралелі у новелах Валентина Тарнавського "Дерево життя" й Аскольда Мельничука "Дерево світла".

Аналіз малої прози, зокрема "Дерево світла" Аскольда Мельничука в аспекті компаративного зіставлення з малими розповідними формами українських письменників дає підстави стверджувати про певні типологічні схо­жості й відмінності в ракурсі проблематики - місця митця в суспільстві, яке не бажає сприймати творчу осо­бистість здебільшого через суб'єктивні причини. Перспективою подальших досліджень є аналіз проблематики інших малоепічних творів американського письменника Аскольда Мельничука в компаративному зіставленні з оповіданнями як українських, так і американських художників слова.

Література:

1. Демська-Будзуляк Л. Справжнє обличчя літературного покоління дев'яностих - спроба ідентифікації // Дем-ська-Будзуляк Леся. - Кур'єр Кривбасу. - 2002. - квітень. - С. 156-162.

2. Денисова Т. Український міф в американському мультикультурному просторі // Денисова Тамара. - Наукові записки. - Том 21. - Філологічні науки. - К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2003. - С. 52-62.

3. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ - поч. ХХ ст. / Денисюк Іван. - Львів : Академічний екс­прес, 1999. - 280 с.

4. Зборовська Н. Психоаналіз і літературознавство / Зборовська Ніла. - К. : Академвидав, 2003. - 392 с.

5. Квіти в темній кімнаті: Сучасна українська новела. - К. : Генеза, 1997. - 421 с.

6. Колісниченко-Братунь Н. Еміграція душі, або феномен митця-емігранта в контексті українського менталітету // Колісниченко-Братунь Н. - Всесвіт. - 1996. - № 5-6. - С. 162-163.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство