О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 47

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Метою даної розвідки є загальна характеристика інтерпретацій казкових сюжетів та інтертекстуальних зв'язків, які існують між ними та текстами класичних казок.

Інтертекстуальний зв'язок між інтерпретаціями та прецедентними текстами традиційної казки може існувати на декількох рівнях. По-перше, посилання на казку може міститися у таких компонентах паратексту, як заго­ловок, підзаголовки, передмова тощо. Це може бути як скорочений варіант класичного заголовка (наприклад, "Білосніжка" Д. Бартелма [1], "Маленька червона" В. Уілер [17]), так і його модифікації: "Біла, як сніг" Т. Лі [13], "Червона шапочка у великому поганому місті" М. Грінберга [10]. "Попелюшка" Б. Енсор [8] має підзаголо­вок "As if you didn't already know the story" , а "Червона шапочка" С. Блеклі-Картрайт [2] починається фразою "Once upon a time there was a Girl, and there was a Wolf. Інколи новітні версії казки розміщуються поруч з традиційними. Наприклад, так відбувається у творі С. Мейтленд "Лемент злої мачухи" [15]. Часто зустрічаємо інтертекстуальні посилання на головних героїв традиційних казок, причому їх імена можуть як зберігатися, так і модифікуватися (наприклад, Білосніжка в деяких сучасних інтерпретаціях перетворюється на Бланш або Б'янку). Іншими індикаторами інтертекстуального зв'язку стають такі посилання на традиційний сюжет, за якими можна безпомилково визначити прецедентний текст (наприклад, магічне дзеркальце, слід, залишений крихтами хліба, бій годинника опівночі тощо).

Простежимо зміни, які відбуваються при трансформації традиційних казкових сюжетів. Хронотоп, який у традиційних казках є невизначеним, у сучасних інтерпретаціях набуває більшої конкретності. Наприклад, дія повісті Г. Кросса "Вовк" [5] переносить читачів у лондонське передмістя за часів активних дій Ірландської Рес­публіканської Армії, а дія повісті Дж. Йоулен "Спляча красуня" [18] відбувається у США та у польському місті Хелмно, в якому під час Другої світової війни розміщувався концентраційний табір. Стосовно відношення до надприродного, то в деяких інтерпретаціях стирається межа між магічним та реальним, коли реальні, на перший погляд, події виявляються сном, мріями або галюцинаціями героїв (як це відбувається в "Сплячій красуні" Р. Кувера [3]), або майже всі події виглядають реальними. Риси героїв також піддаються перегляду, пояснюється їх мотивація, додаються психологічні чинники (вагання, збентеження), тобто герої зі схематичних і однопланових перетворюються на більш комплексні особистості. Так, принц з оповідання Р. Кувера "Мертва королева" [4] відчуває змішані почуття до Білосніжки та королеви, а також невпевненість у правильності власних вчинків. На зміну традиційній для класичних казок щасливій кінцівці часто-густо приходить більш песимістична розв'язка. Зокрема, у вищезгаданому оповіданні Р. Кувера принц намагається поцілунком оживити мертву мачуху своєї дружини Білосніжки.

Як відомо, характерними рисами традиційних казок є повтори та цифровий символізм. У трансформованих казках кількість повторів зменшується, проте цифри продовжують відігравати важливу роль, особливо якщо вони є маркерами інтертекстуального зв'язку. Цікаво простежити, які трансформації відбуваються з сімома гно­мами в різних інтерпретаціях "Казки про Білосніжку та сімох гномів": в різних творах вони перетворюються на сімох джазових музикантів (Ф. Френч "Білосніжка в Нью-Йорку" [9]), сімох монахів (Р. Домен "Чорна, як ніч" [7]), сімох самураїв (Т. Холт "Білосніжка та семеро самураїв" [11]) та навіть на сімох жирафів (Г. Магвайр "Красуня, яка стрибає" [14]). Відбуваються зміни в наратологічній структурі оповіді. На зміну традиційному опо­відачу приходить розповідь від першої особи, яку ведуть як головні, так і другорядні герої. Зокрема, у повісті Е. Делессерт "Семеро гномів" [6] оповідь ведеться від імені гномів, а в поемі Л. Снидела "Бабуся" [16] передаються відчуття бабусі Червоної Шапочки, яка знаходиться всередині вовка. На зміну лінійному приходить кругове роз­гортання сюжету з фальстартами, несподіваними поворотами, сюжетними ходами, які ведуть в нікуди, та іншими подібними наративними стратегіями. Ще однією характерною рисою майже всіх постмодерністських творів з трансформованими казковими сюжетами є їх пародійний характер.

© Єфименко В. А., 2012Німецький дослідник М. Пфайстер [12, с. 18] виділяє наступні компоненти інтертекстуальності: референт-ність, комунікативність, рефлективність, структуральність, селективність та діалогізм. Розглянемо, чи характерні вони для казкових інтерпретацій. Під референтністю мається на увазі спосіб посилання на прецедентний текст. На думку дослідника, якщо цитати оформлюються саме як цитати, то інтертекстуальні зв'язки такого тексту з прецедентним є сильнішими, ніж у випадку, коли цитати або інші запозичення ніяким чином не позначаються. У більшості казкових інтерпретацій будь-які посилання на першоджерело відсутні, адже припускається, що читачі і так знайомі з традиційними казковими сюжетами.

Такий критерій, як комунікативність, визначає, чи робляться алюзії на прецедентний текст з певною метою, і який вплив вони мають на комунікативне середовище. Інтенсивність інтертекстуальних зв'язків є найбільшою для текстів, які в даний час знаходяться на піку популярності, та канонічних текстів, до яких належать традиційні казки. Варто також зазначити, що комунікативна ситуація в казках, написаних для дитячої аудиторії, відрізня­ється від комунікативної ситуації в казках для дорослих, адже для першого випадку характерна суттєва різниця у віці та життєвому досвіді автора та читача.

Третій параметр, який виділяє М. Пфайстер [12, c. 22], - рефлективність передбачає, що автор не лише робить свідомі та чітко марковані інтертекстуальні посилання, але й роздумує над природою цього явища. Як уже зазначалося вище, повість Б. Енсор "Попелюшка" [8] містить підзаголовок "As If You Didn't Already Know The Story", який недвозначно відсилає до першоджерела та вказує на те враження, яке, як очікується, дана інтер­претація справить на читача. Як правило, автори не вдаються до докладних пояснень, чому саме вони вирішили трансформувати класичний казковий сюжет.

Структуральність передбачає не лише використання інтертекстуальних посилань, але й дотримання струк­тури прецедентного тексту. Якщо говорити про трансформовані казкові сюжети, в багатьох з них зберігається структура традиційної казки. Однак у пріквелах та сіквелах, тобто творах, у яких описується передісторія або про­довження відомої казки, сюжет та структура відрізняються від тексту-оригіналу. Деякі твори зупиняються на пев­ному епізоді традиційної казки, тобто принцип структуральності в них також не дотримується. Наприклад, у пові­сті Д. Бартелма "Білосніжка" [1] описується лише період перебування Білосніжки у гномів, а "Спляча красуня" Р. Кувера [3] передає сни головної героїні, яка ніяк не може прокинутися, і до якої ніяк не вдається дістатися принцу.

Селективність, на думку М. Пфайстера [12, c. 25], визначається рівнем абстрактності посилання: чи це точна літературна цитата, чи загальна алюзія на певний твір. Звичайно, існують цитати, які недвозначно вказують на першоджерело (на кшталт "Світе мій, дзеркальце, скажи" або "Чому в тебе такі великі зуби?"). Подібні цитати можуть відноситися не до одного, а до декількох прецедент них текстів - різних варіантів казки. Для казкових інтерпретацій характерні як точні цитати, так і загальні алюзії на класичні казки.

Нарешті, діалогізм як критерій інтертекстуальності передбачає наявність певних семантичних або ідеологіч­них зв'язків, подекуди прихованих. Діалогізм повною мірою властивий творам з трансформованими казковими сюжетами, які мають діалогічні відносини з традиційними казками.

Підсумовуючи, зазначимо, що для сучасних інтерпретацій традиційних казок характерним є більш-менш чіт­ко окреслений хронотоп, стирання межі між магічним та реальним, більш глибокий психологічний портрет геро­їв, розповідь від імені головних та другорядних персонажів. Характерною рисою казкових інтерпретацій є інтер-текстуальність, зокрема такі її компоненти, як комунікативність, структуральність, селективність та діалогізм.

Література:

1.Barthelme D. Snow White. New York : Scribner & Schuster, 1996.

2.Blakley-Cartwright S., Johnson D. Red Riding Hood. London : Little, Brown Book Group, 2011.

3.Coover R. Briar Rose. New York : Grove Press, 1996.

4.Coover R. "The Dead Queen". A Child Again. San Francisco : McSweeney's Books, 2005.

5.Cross G. Wolf. London : Penguin, 1990.

6.Delessert E. The Seven Dwarfs. Mankato : Creative Company, 2002.

7.Doman R. Black as Night : A Fairy Tale Retold. Front Royal : Chesterton Press, 2008.

8.Ensor B. Cinderella (As If You Didn't Already Know the Story). New York : Schwartz & Wade, 2006.

9.French F. Snow White in New York. Oxford : Oxford University Press, 1990.

 

10.Greenberg M. Little Red Riding Hood in the Big Bad City. New York : DAW, 2004.

11.Holt T. Snow White and the Seven Samurai. London : Orbit Book, 2000.

12.Joosen V. Critical and creative perspectives on fairy tales : an intertextual dialogue between fairy-tale scholarship and postmodern retellings. Detroit : Wayne State University Press, 2011.

13.Lee T. White As Snow. New York : Tor Books, 2001.

14.Maguire G. Leaping Beauty: and Other Animal Fairy Tales. London, HarperCollins, 2006.

15.Maitland S. "The Wicked Stepmother's Lament". The Book of Spells. London : Minerva Press, 1990.

16.Snydal L. "Grandmother". The Year's Best Fantasy and Horror : Thirteenths Annual Collection. New York : St. Martin's Griffin, 2000.

17.Wheeler W. "Little Red". Snow White, Blood Red. Ed. E. Datlow, T. Windling. New York: Eos, 2000.

Yolen J. Briar Rose. New York : Tor Books, 1993.УДК 8Г42

Задорожна О. В.,

НТУУ "КПІ", м. Київ

ХАРАКТЕРИСТИКИ КАЗКИ ЯК СВОЄРІДНОГО ЖАНРУ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ

У статті розглянуто провідні характеристики та особливості казки як специфічного жанру народної твор­чості, а також наведено основні принципи класифікації казок.

Ключові слова: казка, казковий дискурс, жанрові особливості, жанрова класифікація казок

В статье рассмотрено ведущие характеристики и особенности сказки як специфического жанра народного творчества, а также приведено основные принципы классификации сказок.

Ключевые слова: сказка, сказочный дискурс, жанровые особенности, жанровая классификация сказок

The main peculiarities and characteristics of a fairy-tale as a specific janre offolk art are being represented in the article. The main classification of fairy tales is given.

Key words: fairy-tale, fairy-tale discourse, genre features, genre classification of fairy-tales

Казка як своєрідний жанр народної творчості здавна посідав важливе місце у фольклорі всіх народів світу. Згадки про казку (як і її зразки) знаходимо в різноманітних писемних пам'ятках, що дійшли до нашого часу крізь віки і тисячоліття. Мабуть, жоден з видів народної творчості не відзначається таким багатством нашарувань, як казка. На ній позначився вплив різних історичних епох, починаючи від первісного суспільства і до наших днів. Усе це свідчить про важливе місце казок у культурно побутовій практиці людства уже на ранніх щаблях його іс­торичного розвитку і про тісний зв'язок їх з життям народу.

Казка - вид художньої прози, що походить від народних переказів, відносно коротка розповідь про фантас­тичні події та персонажі. Вона - один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку. В основі казки полягає захоплива розповідь про вигадані події і явища, які сприймаються і переживаються як реальні.

Казковий дискурс має чимало відмінного від суміжних з ним дискурсивних жанрів оповідального фольклору. Казковому дискурсу притаманна своєрідна внутрішня установка на вимисел. Якщо в легенді або, скажімо, пере­казі основним є підкреслення "достовірності" чи "імовірності" того, про що йдеться у творі, то казка завжди роз­повідає явну "вигадку", яка цікава не сама по собі, а передусім своїм більш або менш прозорим натяком на якесь конкретне життєве явище, захоплює своєю алегоричністю, і завжди усвідомлюється як самим творцем казки, так і її виконавцем і слухачем.

Установка на вимисел в казці перебуває в органічному зв'язку з іншою не менш характерною ознакою - роз­важальністю, "Коли казку, слушно підкреслює російський фольклорист О. Никифоров, - розповідають не для розваги, а, наприклад, з метою дидактичною, навчальною, вона перетворюється в чисту легенду, навчання і при цьому набуває часто навіть нових особливостей побудови". У сиву давнину форми усної поезії були ще слабо ди­ференційовані, до того ж і сама народна творчість тоді досить щільно перепліталась з різноманітними побутовими та ідеологічними чинниками. Ймовірно, що й казка була у ті далекі від нас часи певною мірою зв'язана з міфами, з різними соціальними інститутами, ритуальними відправами, обрядами та всілякими забобонами, відзначалася своїми жанровими особливостями, функціональними рисами і в цілому була не такою, як вона відома нам нині.

Народи світу в своєму розвитку загалом пройшли більш або менш аналогічні історичні стадії. Це відбилось і на казці, про що свідчать однотипові у казковому епосі різних народів нашарування, глибока спорідненість, ча­сом вражаюча подібність багатьох сюжетів, мотивів та образів, хоч безсумнівна при цьому й величезна, особливо у пізніші часи, роль культурного взаємообміну між народами.

Казка як характерна форма художньої розповіді за своєю природою здавна забезпечувала широкий простір для участі в процесі її творення та поширення індивідуального творчого начала. Імпровізаційний елемент у тво­рах цього жанру завжди посідав досить важливе місце, хоч знаходив і не настільки широкий вияв, як, скажімо, в легенді, переказі або оповіді. У казці він більшою мірою, аніж в інших видах оповідальної творчості, стримувався різноманітними чинниками формального порядку (більш або менш усталеною фабулою, внутрішньою цілісністю сюжетів та мотивів, законами композиції, системою так званих "загальних місць" тощо), щоразу сполучався з певною (казковою) традицією. Казка відзначається "замкнутим часом" і завершеністю, співвідносними з досяг­неннями героєм мети і перемогою добра над злом.

Функціональна палітра казки надзвичайно розмаїта: її естетичні функції доповнюються і взаємоперепліта-ються з пізнавальними, морально-етичними, соціально-виховними, розважальними та ін. У казок народів світу багато спільного, що пояснюється подібністю культурно-історичних умов їх життя. Водночас казки відзначають­ся національними особливостями, відображають спосіб життя народу, його працю і побут, природні умови, а та­кож індивідуальні риси виконавця-оповідача (казкаря). Тому казки, як правило, побутують у багатьох варіантах.

Тривалість розвитку, тісний зв'язок з конкретною суспільно-історичною й культурно-побутовою практикою широких верств трудового народу, змінність функцій, активні міжнародні взаємодії, різнохарактерність зв'язку народної оповідальної творчості з писемною традицією спричинились до появи у фольклорі народів світу казок найрізноманітніших форм і піджанрів (казок про тварин, фантастичних, пригодницьких, побутових казок - у тому числі сатиричних, гумористичних, - казок типу притч, байок та ін.). При цьому кожний із таких піджанрів народної оповідальної творчості відзначається своїми, притаманними лише їй особливостями побудови худож­нього образу, характерними прийомами типізації дійсності, засобами композиції тощо. Таким чином, природно постає питання про рамки й загальні особливості казки як специфічного жанру народної оповідальної творчості.

© Задорожна О. В., 2012З погляду жанрових особливостей казка є досить характерним художнім твором. Завдяки своїй специфічній природі, своєрідній універсальності охоплення життєвих явищ казка як жанр за тривалий період свого розвитку помітно розрослася (причому - за різними ознаками та по багатьох лініях), давши початок відмінним між собою щодо жанрових ознак художнім різновидам, які, проте, ніколи остаточно не поривають із своєю природною жан­рово-генетичною основою і фактично є органічною складовою частиною того широкого поняття, що звичайно у фольклористиці пов'язується з терміном "казка". Як бачимо, казка виходить за межі традиційного для науки про народну творчість поняття жанру; скоріше це - окремий, специфічний масив, який об'єднує в собі різнохарактер­ний щодо художніх, композиційних та загалом жанрових особливостей матеріал. На це неодноразово вказувало багато дослідників різного часу. "Загальноприйнято, - слушно зауважував російський вчений В. Пропп,- вважати казку жанром. Між тим до. жанру казок належать різноманітні за поетичною природою твори. За своєю структурою фантастичні казки - дещо цілком інше, ніж казки кумулятивні або казки про пошехонців". Жанр "казка" - поняття більш широке, ніж піджанр,який виконує своє комунікативне завдання і має свою специфіку. Звідси зрозумілі й ті величезні труднощі, які щоразу постають перед дослідниками при класифікації зразків народної творчості, осо­бливо казки. Адже систематизацію творів того або іншого жанру бажано й необхідно було б здійснювати за єдиним принципом, на основі певного критерію відбору та оцінки фольклорного матеріалу, з урахуванням якоїсь більш-менш постійної, визначальної жанрової ознаки, інакше класифікація фактично втрачає наукове значення. Тим ча­сом народна творчість протягом багатовікової історії свого розвитку зазнала таких доконечних змін, такого ґрун­товного переосмислення, що відшукати якусь визначальну, головну рису певного жанру, характерну для всіх часів його розвитку та різноманітних умов конкретного побутування, фактично буває дуже важко, а то й неможливо. Ось чому, класифікуючи народну творчість, дослідники змушені вдаватись до різних критеріїв її добору та оцінки, що є найбільш доцільним і цілковито виправданим на сучасному етапі розробки даної проблеми. В казці взаємодіють сформовані у різні історичні епохи різнохарактерні за своїми жанровими особливостями художні форми.

За змістом казки поділяються на кілька різновидів. Характерний цикл у казковому епосі всіх народів світу складають казки про тварин (так званий "звіриний епос"). Це досить специфічний масив народної казки, з істо­ричного погляду - її найдавніший шар. У порівнянні з іншими різновидами казкового жанру ці твори як за своєю образною системою, характером художнього вимислу, так і щодо тематики та ідейно-художніх рис відзначають­ся певними особливостями, що й дає підставу виділити їх в окрему, самостійну піджанрову групу. Незвичайними є вже самі генетичні витоки художніх образів, сюжетів та мотивів цих казок. Тут знайшов свій характерний вияв "ідеологічний синкретизм" первісної доби, своєрідно відбились світоглядні основи художньої творчості людини стародавнього часу. Казки про тварин генетично найдавніші, зв'язані з тотемічними уявленнями. Головними їх героями виступають звірі. З часом казки втрачають міфологічний і магічний сенс і набувають повчально-вихов­ного характеру. Один із різновидів казок про тварин - кумулятивні казки (твори для дітей, що розвивають логічне мислення, пам'ять, виховують моральні почуття тощо). Фантастичні казки первісно також мали магічне при­значення, яке з часом утратилося; в них органічно поєднується міфічне, фантастичне і героїчне начала. Провідні мотиви: змієборство, добування і використання чудодійних предметів (цілюща вода, жар-птиця, меч-кладенець, шапка-невидимка, чоботи-самоходи) та ін. Герої фантастичних казок, як правило, наділені надзвичайною силою, здібностями, винахідливістю, які допомагають їм подолати усі випробування на шляху до мети.

У побутових казках переважають мотиви з повсякденного життя. Героями їх виступають бідний селянин, кмітливий наймит чи солдат, бурлака, вередлива жінка тощо. Часто у цих казках зустрічаються персоніфіковані образи - Доля, Щастя, Горе, Правда, Кривда. Казкові образи і мотиви широко використовуються у художній літературі, музиці, малярстві.

Найдавніші казки у всьому світі - народні казки. Їх особливістю є відсутність особи автора. Народні казки -витвір усього суспільства. Звичайно, що кожна казка в основі має розповідь, яку розповіла певна людина, але з з того часу ця казка як правило переказується великою кількістю людей і досить сильно змінюється. Слід підкрес­лити, що народні казки систематично почали записувати порівняно пізно (коли даний жанр уже до певної міри почав "деградувати"), і, отже, вони стали відомі дослідникам не такими, якими були колись, а в значно зміненому вигляді, що дуже утруднює їх вивчення. Великі зміни відбуваються з появою письма і книжок. У суспільстві на передній план виходить авторська казка - казка, створена одним чи декількома авторами, імена яких як правило відомі. В певному розумінні всі художні твори (художня література) є авторськими казками. В більш вузькому розумінні авторські казки - ті художні твори, які мають досить простий сюжет (призначені для дітей).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство