О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 48

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Сучасні літературні жанри фантастики і фентезі інколи також розглядають як казки. Серед відомих в усьому світі творів цих жанрів можна згадати: "Володар кілець" Дж. Р. Р. Толкієна, "Гаррі Поттер" Дж. К. Роулінг, "При­годи Конана-кіммерійця" Р. Говарда та багато інших. В Україні, цей жанр представляє, наприклад, Г. Л. Олді, використовуючи в своїх творах сюжети казок (міфів) і леґенд народів світу.

1.Отже, казки відомі з найдавніших часів у всіх народів світу. Споріднені з іншими фольклорно-епічними жан­рами - сказаннями, саґами, легендами, переказами, епічними піснями, - казки не пов'язані безпосередньо з мі­фологічними уявленнями, а також історичними особами і подіями. Для них характерні традиційність структури і композиційних елементів (зачини, кінцівки та ін.), контрастне групування дійових осіб, відсутність розгорнутих описів природи і побуту. Сюжет казки багатоепізодний, з драматичним розвитком подій, зосередженням дії на героєві і щасливим закінченням. За своєю природою казка є досить характерним жанром фольклору; вона щільно примикає до інших різновидів народної оповідальної творчості, насамперед до легенди, переказу, оповіді, які, як відомо, особливо тісно пов'язані з конкретною історією, реальним життям і побутом їх творців. Художні образи казок, психологія характерів, ситуації, художні деталі казкового епосу в своїй основі завжди глибоко самобутні й історично конкретні, бо ж вони у специфічній художній формі відбивають життя, погляди, смаки та сподівання певного народу у певний час його історії.Березовський І. Українські народні казки про тварин / Березовський І. // Казки про тварин. - К. : Наук, думка, 1979. - С. 9-44.

2.Бока О. В. Комунікативно-когнітивна спрямованість казкового дискурсу / Бока О. В. // Вісник Сумського державного університету. Серія Філологічні науки. - 2006. - № 3(87). - С. 151-156.

3.Никифоров А. И. Жанры русской сказки / Никифоров А. И. // Сказка и сказочник : Сб. статей / Науч. ред. А. С. Архипова. - М. : ОГИ, 2008. - С. 70-104.

Яблуновська Г. В. Основи теорії літератури / Яблуновська Г. В. - Миколаїв, 2009. - 143 с.УДК 81'255. 4: 087. 5

Здражко А. Є.,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

ВИДИ АВТОРСЬКОГО ЗВЕРТАННЯ ДО ОБРАЗУ ДИТИНИ

У ПЕРЕКЛАДНИХ ТВОРАХ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

У статті зроблено спробу охарактеризувати основні види авторського звертання до образу дитини у перекладних творах дитячої літератури, вказано основні підходи до відтворення авторського звертання та наведено приклади.

Ключові слова: одиничне, подвійне та дуалістичне авторські звертання, образ дитини, переклад, дитяча лі­тература.

В статье сделана попытка охарактеризовать основные виды авторского обращения к образу ребенка в переводных произведениях детской литературы, указаны основные подходы к отображению авторского обра­щения и приведены примеры.

Ключевые слова: единичное, двойное и дуалистичное авторские обращения, образ ребенка, перевод, детская литература.

An attempt to characterize the major types ofauthor's address to the child's image in the translatedpieces ofchildren's literature is performed in this article, the main approaches to the reflection of the author's address are indicated, examples are given. Key words: single, double and dual author's address, child's image, translation, children's literature.

Актуальність дослідження видів авторського звертання до образу дитини та їх відтворення пов'язана з по­явою більшої кількості творів дитячої перекладної літератури та потребою вибору якісного перекладу для дитя­чого читання. Метою є виведенння основних видів авторського звертання з дослідженням їх адекватного відтво­рення у тексті перекладу. Предметом дослідження виступають авторські казки англійських письменників Х\ТІІ

-   ХХІ ст. та їх переклади українською мовою. Об'єктом дослідження є наукові праці Б. Вол та П. Ханта на тему авторського звертання до дитини. Наукова новизна даного дослідження полягає у створенні ґрунтовної системи видів авторського звертання та варіантів їх відтворення.

Визначення образу дитини - надзвичайно складне питання: з одного боку, це щось унікальне, основане на персональному досвіді кожної особистості, а з іншого - щось колективізоване, суспільне. Будь-що створене до­рослими для дітей відображає їх погляди на дитинство: повагу чи зневажливе ставлення до перших років життя як до важливої стадії, що є основою дорослого майбутнього. Дитяча література завжди відображала все суспіль­ство: уявлення дорослих щодо дитинства та спогади про своє, переживання малечі.

Образ дитини є центральним фактором при перекладі дитячих книг. Згідно зі своїм світосприйняттям, пере­кладачі звертаються до певної дитини: наївної чи розуміючої, досвідченої чи недосвідченої, відкритої до сприй­няття чи замкненої. Дуже важливо пам'ятати, що дітям більше пояснюють, ніж дорослим читачам, через їхній малий вік та небагатий життєвий досвід.

Врахувати весь досвід, можливості та очікування дитини - нелегка задача. Усе залежить від образу та знань про сучасних дітей, до яких звертаються перекладачі.

Ось як відомий дитячий письменник Т. Дірі описує образ дитини, до якого він звертається при написанні творів для дітлахів: "У мене є уявна аудиторія, коли я пишу. Це хтось, хто не зовсім добре вміє читати та не на­довго концентрує увагу на читанні. Важливим для мене є не звертатися до дітей як "Я дорослий, я знаю це, зараз я тобі про це розповім. Ти мене слухаєш?" Це абсолютна смерть для книжки в очах маленького читача. Ось як я звертаюсь до свого читача: "Ти ніколи не повіриш, про що я тільки-но довідався ... Я з тобою поділюсь" [1, с. 96].

Таке звернення приверне увагу дитини, зацікавить та буде і надалі спонукати до читання. Для перекладача дуже важливо відчути цей образ та відтворити його. Найпростіший спосіб дізнатися про уявну аудиторію автора

-   спитати в самого автора, але якщо такої нагоди не трапляється, слід у тексті оригіналу віднайти звернення до дитини-читача, дослідити пояснення явищ, які надає письменник у той чи інший момент твору. Наведемо при­клад авторського звернення до читача у книзі "Ви поганець, пане Гам!" англійського письменника Енді Стенгто-на: "BUT (and as you can see, it's a big but) he was always extremely careful to keep his garden tidy. In fact, Mr. Gum kept his garden so tidy that it was the prettiest, greeniest, floweriest, gardeniest garden in the whole ofLamonic Bibber" [3, с. 6]. Автор візуалізує свою розповідь, намалювавши великі букви слова "BUT", задля створення комічного ефекту. Звертаючись до читача, письменник роз'яснює таке виділення, завдяки чому гумористичний ефект по­силюється. Отже, звертання у цьому випадку направлене на дитину, яка любить пожартувати, яка візуально сприймає текст (ще не вміє читати чи має малі навички читання) та любить "гратися словами", на що вказують словосполучення "gardeniest garden" тощо.

Треба також виокремити дружелюбність звертань автора: він розцінює дитину як товариша, без будь-якої зверхності. Перекладачі О. Стадник та О. Луцишина змогли передати тон звертань автора до читача та гумор, пов'язаний з візуалізацією слів: "ОДНАК (як бачите, це велике однак) - він дуже ретельно плекав свій садок. Якщо чесно, то в садку він підтримував такий лад, що це був найгарніший, найзеленіший, найквітковіший та найсадковіший з усіх садків Бель-Котятина" [7, с. 10]. Образ дитини, відтворений у перекладі, відповідає уявній аудиторії автора.

Отже, звернемося до перших книг, написаних для дітей, та подивимося на образ дитини, який посідав місце у дитячій літературі. У перших друкованих книжках, хоча вони й читалися дітьми, не було ніякої різниці між твором для дітей чи для дорослих. Прикладом є прості за сюжетною лінією оповідання-легенди, надруковані на дешевому папері, які були доступні найнижчим прошаркам суспільства. Такі оповідання читалися як малогра-

© Здражко А. Є., 2012мотними дорослими, так і дітьми. З розвитком друкарства та підвищенням рівня грамотності дитячої аудиторії, тексти почали розглядатися як посередники релігійної пропаганди чи соціальної інженерії [2, с. 13]: "Помічник батьків" М. Едгеворт (1796) та "Сім'я дитини" М. Шервуд (1818). Таким чином, найбільш відомі та збережені до нашого часу твори раннього періоду дитячої літератури показують, що голос автора мав природний зверхній авторитет для дитини-читача, так само як і голова сім'ї, що стояв на місці Господа для дитини. Але це тільки вершина літературного айсберга: тисячі новел та дитячих історій навіть не приховували маніпуляційних цілей, будували відносини з метою певного виховання дитини-читача [2, с. 13].

Але зі зменшенням чисельності членів сімей та з подоланням високої дитячої смертності змінюється у цілому ставлення до дитинства: тон стає більш шанобливим, виникає рівність між автором та маленьким читачем. У ХХ столітті розповідна манера текстів дитячих книжок відрізняється від дорослих.

Австралійський критик Барбара Вол у своєму дослідженні 1991 року констатує, що існує три види авторсько­го звернення до читача-дитини [4, с. 35-36]. По-перше, можливе звернення автора до єдиної аудиторії, тобто коли оповідач безпосередньо звертається тільки до дитини-адресата відкрито чи приховано, не показуючи ймо­вірності того, що книжку можуть читати й батьки. Наприклад, жартівливі звертання-розмови автора оповідання "Ви поганець, пане Гам!": "Sorry, I nearly forgot. Something did happen once, that's what this story's about. I do apologise. Right, what was it? Um... Oh, of course! How could I be so stupid? It was that massive whopper of a dog. How on earth could I forget about him? Right, then. ... Actually, I think we'd better have a new chapter. Sorry about all this, everyone.)" [3, с. 13]. Автор використовує дитячу лексику, прості речення та розмовний стиль, напряму розмовляє з дитиною. Гумор оповідача легкий та орієнтований на малий досвід дитини-реципієнта. Перекладачі О. Стадник та О. Луцишина адекватно відтворили авторське звернення, розмовність та невимушеність стилю: "Ой, вибачте, мало не забув. Одного разу дещо таки сталося - про що я й збирався вам розповісти. Перепрошую. Але що ж то було? Е-е-е ... Ага, ну звісно! Який же я телепень! Це ж історія про песика-здоровесика! Як я міг по нього забути? ... Знаєте що? Ліпше почнімо новий розділ. Ще раз усіх перепрошую.)" [7, с. 17].

По-друге, можливе звернення автора до подвійної аудиторії. З одного боку, автор звертається до дитини-адресата відкрито, а з іншого - й до дорослого читача, чи відкрито, коли увага переходить від маленького адре­сата до іншої дорослішої аудиторії, чи приховано, коли автор навмисно використовує неосвіченість дитини для введення жартів, які здебільшого є смішними для дорослого читача тільки тому, що дітлахи їх не розуміють. Яскравим прикладом цього є жартівлива назва четвертого розділу "Аліси в Дивокраї" Л. Керола: "The rabbit sends in a little Bill". Дорослі читачі одразу зрозуміють співзвучність імені ящірки з поправками до конституції США, а ось дітлахи навряд чи зрозуміють таку політичну іронію. Відтворити таке звернення до подвійної ауди­торії, на нашу думку, вдалося перекладачу В. Панченко: "Розділ четвертий, де Білий Кролик посилає Білля в дім" [5, с. 46]. Він зумів зберегти політичну іронію, зрозумілу батькам та приховану від дитячого розуміння.

По-третє, можливе звернення автора до так званої "дуальної" аудиторії. Дуалістичне звернення - це звернення автора до дитини і до дорослого одночасно, тобто така манера розповіді, яка є цікавою обом реципієнтам. Оповідач може використати однаково серйозний тон звертання і до дитини, і до дорослого чи приховано розділити твір, щоб і дорослий, і дитина як читач мали спільні інтереси. Дуальне звернення зустрічається дуже рідко, адже одночасно досягти задоволення дорослого та прямого звернення до дитини дуже важко. Прикладом звернення автора до ду­альної аудиторії слугує серія дитячих книг А. Ренсома "Ластівки та амазонки". Ці книги цікаві і дорослій аудиторії, і дітям. Сам автор зазначав, що він пише ці книжки для себе (дорослого читача), але ці твори подобаються і дітям.

Ми погодимося з англійським дослідником дитячої літератури П. Хантом у тому, що одиничного звернення практично та теоретично майже неможливо досягти [2, с. 14]. Адже як авторові, так і перекладачеві треба забути про існування дорослої аудиторії: про батьків, які обирають для своєї дитини книжечку, про ілюстратора, який має адекватно сприйняти текст для створення малюнків, про працівників видавництва, які пристосовують твір до своїх меркантильних цілей, про вчителів, які обирають естетично-виховні книжки для обговорення на уроках позакласного читання. Це зробити дуже нелегко.

Насамперед, неможливість одиничного звернення пов'язана з надмірно великим рівнем керування дорослими процесом читання дітей. Одним з неминучих факторів, які керують написанням та перекладом творів для дітей, є відносини нерівності між дорослим письменником чи перекладачем та дитячою аудиторією. Дорослі нав'язують дітям те, що вони повинні читати. Навіть письменники, які наближаються до бажань дитячої аудиторії, ніколи не можуть повністю перейняти дитячі погляди. Ця різниця між дорослими та дітьми часто виражається в дуальності звернень розповідача до читача-дитини. Перекладачі повинні враховувати присутність дорослого у тексті в ряді форм: від образу контролюючого дорослого, що стоїть за спиною читаючої дитини, до грайливої іронії, призна­ченої для дорослого, який читає вголос дитині.

Автори дитячих книжок, безвідносно до їхньої мотивації, у цілому вирішують писати для дитячої аудиторії, тоді як перекладачі можуть приймати різні позиції щодо асиметрії відносин між дитиною та дорослим. Пере­кладачами дитячої літератури стають як професійні перекладачі, які зрідка перекладають дитячі книжки, так і досвідчені дитячі письменники, які виявляють бажання перекладати для дітей. Неминуче виникають варіації у розумінні перекладачами дитини-реципієнта. Ті перекладачі, які не є дитячими письменниками і ніколи не на­магалися поринути у світ дитинства, можуть зіштовхнутися з певними труднощами у процесі перекладу.

Наприклад, переклад В. Наріжної Керолової "Аліси в Дивокраї" призначений не для дітей, а для дорослішої аудиторії. Метою цього перекладу було наслідування та збереження "букви" оригінального твору. Тому такий переклад становитиме більший інтерес для дорослої аудиторії: дослідникам творчості Л. Керола, які не володі­ють англійською мовою, чи науковцям, які досліджують даний літературний період.

Наприклад, епізод, в якому описано випадок із грою, яку затіяла пташка Додо для того, щоб усі швиденько висохли. У Л. Керола вона має назву "caucus-race". В. Наріжна цю гру перекладає як "партійні перегони" [6, c.28], очевидно акцентуючи увагу на "політичній іронії". Тут маємо справу скоріше з намаганням догодити цією іронією старшим читачам перекладу, ніж турботу про сприйняття його дітьми.

Отже, при перекладі текстів для дітей перекладач повинен з'ясувати, якої з трьох основних форм звертання до дитини притримується автор: одиничного, подвійного чи дуалістичного. Він має дослідити, до якого образу дитини звертається письменник та відтворити це у тексті перекладу.

Література:

1.Сarter J. Talking Books. Interviews with and views of contemporary authors of fiction and non-fiction / James Carter. -London : Routledge, 1999. - P. 96.

2.Hunt P. Children's Literature / P. Hunt. - Oxford : Blackwell Publishers Ltd., 2001. - 334 p.

3.Stanton A. You are a Bad Man, Mr. Gum! / A. Stanton. - London : Egmont UK Limited, 2006. - 160 p.

4.Wall B. The Narrator's Voice : The Dilemma of Children's Fiction / Barbara Wall. - London : Macmillan, 1991. -P. 35-36.

5.Керол Л. Аліса в Країні Чудес : Пер. з англ. В. Панченка / Л. Керол. - К. : Махаон, 2007. - 158 с.

6.Керол Л. Аліса в Дивокраї : Пер. з англ. В. Наріжної / Л. Керол. - Харків : Фоліо, 2008. - 137 с.

Стентон Е. Ви поганець, пане Гам! (пер. з англ. м. О. Стадник та О. Луцишина) / Е. Стентон. - Х. : ВАТ "Хар­ківська книжкова фабрика "Глобус", 2009. - 166 с.Ільків А. В.,

Львівський державний університет внутрішніх справ

РОЛЬ ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ЕПІСТОЛЯРІЮ В УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ВЗАЄМИНАХ КІНЦЯ ХІХ СТОЛІТТЯ: НА МАТЕРІАЛАХ ЛИСТУВАННЯ І. ФРАНКА ІЗ Е. ОЖЕШКО

У статті розглянуто роль письменницького листа як одного зі способів міжкультурної комунікації в контек­сті українсько-польських літературних взаємин кінця ХІХ століття. Дослідження здійснено на матеріалі листу­вання Івана Франка із польською письменницею Елізою Ожешко.

Ключові слова: епістолярний жанр, міжкультурна комунікація, код міжкультурної комунікації, лист.

В статье рассматривается роль писательского письма как одного с способов межкультурной коммуникации в контексте украинско-польских литературных взаимодействий конца ХІХ века. Исследование проведено на ма­териале писем Ивана Франка с польской писательницей Элизой Ожешко.

Ключевые слова: эпистолярный жанр, межкультурная коммуникация, код межкультурной коммуникации, письмо.

The role ofa writer's letter as one of the methods of intercultural communication in the context of Ukrainian and Polish literary relations of the end of the 19th century is considered in the article. The research is carried out on the material of the correspondence of Ivan Franko to a Polish writer Eliza Ozheshko.

Key words: epistolary genre, a letter, intercultural communication, a code of intercultural communication.

Актуалізація жанрів документалістики завжди відчутна в кризові для суспільства, нації моменти історії. Вся су­перечливість ХІХ-ХХ століть задокументована в численних листах, спогадах, автобіографіях, щоденниках, літера­турних портретах. За традицією письменницький епістолярій досліджувався як біографічний документ, що здатен деталізувати, прояснити окремі сторінки біографії митців, руйнувати стереотипи, подавати об'єктивну інформа­цію про епістолярних комунікантів, оточення й добу. Як зазначає Г. С. Мазоха, "важливою складовою частиною всієї літературної спадщини є його епістолярій, найвагоміше першоджерело для рецепції художнього світу митця. Він представляє науковий інтерес не тільки як матеріал для вивчення біографії, але і як оригінальний чинник, у якому відображена вся багатогранність духовного життя письменника, індивідуальні особливості його мислення" [6]. Ю. Шерех називає епістолярій "замаскованим внутрішнім діалогом автора із власною совістю" [10].

Питанням поетики, рецепції епістолярного жанру й стилю присвячено праці М. Бахтіна, М. Бубера, Л. Гінз-бург, Х. Ортеги-і-Гассета, І. Сікутріса, С. Скварчинської та вітчизняних учених-літературознавців: В. Агеєвої, О. Астаф'єва, Л. Вашків, В. Галич, О. Галича, В. Гладкого, Л. Грицик, Р. Гром'яка, А. Гуляка, Т. Гундорової, В. Дончика, В. Дудка, М. Жулинського, Л. Задорожної, В. Качкана, Ф. Кейди, Ю. Коваліва, М. Коцюбинської, В. Кузьменка, Г. Мазохи, М. Назарука, А. Погрібного, В. Святовця, М. Сулими, Л. Шевченко та студії інших на­уковців. Однак питання ролі письменницького листування у вивченні літературних взаємин з іншими національ­ними літературами ґрунтовно не досліджувалось, що й визначає актуальність обраної теми.

Мета нашої статті - на матеріалі листування І. Франка до польської письменниці Е. Ожешко дослідити семантичні коди міжкультурної комунікації, які відображають основні семантичні кола українсько-польських літературних взаємин кінця ХІХ століття.

На початку нашого дослідження з'ясуємо деякі теоретичні аспекти епістолярного жанру. Так, лист відріз­няється від інших жанрів мемуаристики постійною орієнтацією на співрозмовника. На думку Г. С. Мазохи, в епістолярній літературі завжди присутня подвійна перспектива і подвійна спрямованість розповіді й сприйняття. Але якщо щоденники та записні книжки можуть спочатку і не призначатися для широкого читання, хоч і в цьому випадку обов'язково є внутрішнє роздвоєння особистості митця та того, хто творить, і того, хто сприймає, діа­лог із самим собою, у листах орієнтація на адресата постійна. При цьому об'єктивна основа листа найтісніше пов'язується з його суб'єктами - автором і адресатом [див. 6]. Унікальною є і розмовна інтонація письменниць­кого листа, адже вона коливається від розмовної до літературно-патетичної мови. Від розмовної мови епістола запозичує такі ознаки, як невимушеність, ситуативність, безпосередність у спілкуванні. Однак, якщо йдеться про листування письменницьке, то автори часто ламають всі кліше і стереотипи цього жанру, перетворюючи лист у повноцінний художній твір. Крім того, інтимно-дружній лист виступає семіотичною системою, яка відображає культурні процеси суспільства, характерні для певного історичного періоду. Такі критерії приватного листуван­ня, як довільна композиція, множина тем, мозаїчність, роблять епістолярний текст важливим джерелом інформа­ції про традиції спілкування і мовні особливості комунікації творчих особистостей - митців слова.

Відображення вертикального контексту у листах І. Франка до польської прогресивної письменниці Елізи Ожешко, датованих 1886 роком, є важливим культурологічним маркером, який розкриває широке коло інтересів галицької і польської інтелігенції кінця ХІХ століття. Однією із головних констант цих листів є оцінка / переоцін­ка тогочасного літературного процесу в Україні, зокрема Галичині. Еліза Ожешко підтримувала дружні стосунки із багатьма українськими письменниками, зокрема з О. Кониським, Ф. Равітою-Гавронським, В. Висоцьким, ве­ликий інтерес до її творчості проявляли Олена Пчілка та Леся Українка. Причому розвідка Олени Пілки "Слово про Елізу Ожешко" стало першою в українському літературознавстві науково-критичною публікацією про життя і творчість польської письменниці [8, с. 183].

До Івана Франка польська письменниця у листуванні звернулася першою. Для Франка це було великим ви­знанням його значущості в тогочасному українському літпроцесі, адже Е. Ожешко вже тоді була письменницею світового рівня, її кандидатура двічі висувалась на здобуття Нобелівської премії. Е. Ожешко у польській літера­© Ільків А. В., 2012турі зайняла впевнену позицію популяризаторки здобутків української літератури, бо мала досить високу думку про її рівень. Про це маємо свідчення в одному із листів до І. Франка: "Чим більше читаю, тим сильніше відчуваю дивну насолоду й поезію цієї літератури. Чиста вона мов кристал, тепла, мов літній вечір, несподівано оригі­нальна, до жодної іншої відомої мені не подібна" [2, с. 120]. Після перекладу двох українських оповідань Марка Вовчка та одного оповідання М. Старицького, Е. Ожешко виношувала думку про укладання антології творів українських письменників у її перекладі на польську мову. У листі до Франка вона пише: "Я задумала утворити рід української антології, складеної з повістей і новел у моєму перекладі, серед яких подам вашого "Беркута". А цей збірник попереджу широкою картиною вашої белетристики з останніх тридцяти років" [2, с. 122]. І якщо у її перекладах головним консультантом з української мови був О. Кониський ("Кониський згодився стати моїм словником" [2, с. 128]), то І. Франко мав стати для неї своєрідним дороговказом у відборі творів українського письменства для антології. Однак її мрія щодо антології так і не здійснилась, по-перше, через жорстку тогочас­ну цензуру, по-друге, через різку критику одного із польських часописів у незнанні письменницею української мови, зокрема у її трьох вищезгаданих перекладах.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство