О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 52

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Як літератуна форма цей жанр виявився надзвичайно функціональним, оскільки від дав початок багатьом іншим формам та літературним жанрам. Це такі як: поетичний лист (жанр розвинувся та набув популярності в античності, був також присутнім і у XIX та у XX ст.), лист як риторично-публіцистичний жанр (листи Цицерона), роман у листах (надзвичайно популярний у XVIII ст., та незабутий сучасними авторами, наприклад "Поштові варіації" (1972) Казимєжа Брандиса), прозовий епічний жанр - своєрідний вид новели (виникли у XIXct., напри­клад, "Листи з подорожі до Америки" або "Листи з Африки" Г. Сенкевича; пізніше цей жанр трансформувався у репортажах, який часто також буває стилізованим на зразок листа), популярний у XIX та XX ст. вид мемуаристи­ки - "Кореспонденція з ." або ж "Від нашого постійного кореспондента".

Аналізуючи загальний стан досліджень у польській науці, Й. Штахельська пише: "Епістолярій не є в поль­ській мові словом порожнім, особливо стосовно XIX ст. і може першої половини ХХ-го. Немає також іншої ро­боти так абсолютно необхідної в дослідженні мистецтва написання листів, як книжка Стефанії Скварчинської, . а пізніше статті та дослідження Тшинадловського, Буркота, Мачєєвського, Цисевського, Чермінської та інших. Отже, на польському ґрунті сформульовано певні підстави теорії листа, незважаючи на відсутність нових, комп­лектних розробок, що послугувалися б сучаснішою методологією" [21, с. 7].

При докладному дослідженні епістології думки науковців різняться і щодо самого визначення поняття "лист". Дослідниця С. Дмітрієва зазначає: "Лист - письмове особисте звернення автора кореспонденції до конкретної особи (чи багатьох осіб), створене за допомогою типових епістолярних елементів, яке передбачає відповідь адре­сата" [4, с. 153]. За твердженням І. Григор'євої - це "документ, за допомогою якого спілкуються між собою дві приватні особи - кореспондент і адресат" [3, с. 172]. В. Сметанін відокремлює "лист" від інших видів докумен­тальних джерел і вказує на те, що "лист - це письмове повідомлення автора адресату, побудоване на основі типо­логічної архітектоніки певного часу" [14, с. 214].

У процесі дослідження приватної кореспонденції виникає також питання, чи є лист літературним жанром чи ні. Дослідник епістолярію П. Бухаркін зазначає: "Лист - не літературний жанр, він явище побуту". У ньому відсутня художня образність, а якщо й з'являється, то лише спорадично. "Лист, який був документом, стає лі­тературним фактом", - висловлює свою думку Ю. Тинянов. А. М. Томашевський зазначає, що "лист може бути літературним твором, а може й не бути" [1, с. 75].

Щодо питання співвіднесення листа до художньої літератури варто зазначити, що однією з характерних ознак останньої є елемент фікції, вигадки. У випадку з листом ступінь достовірності, відповідності реальності не єтакими важливими, оскільки лист не втрачає власних літературних рис навіть у тому випадку, коли автор пише чисту правду. Інша справа, що фікція у листі може обмежуватися сферою стилізації. Але, з іншого боку, усі ці обставини функціонування листа як жанру не виключають можливості трактування його й у іншому аспекті - до­кументальному, як це найчастіше роблять дослідники історії літератури. Думку про літературність листві вислов­лював у своїй праці Ян Тшинадловський, який наголошував на використанні авторами різноманістих хужодніх засобів під час написання листа. У іншій своїй статті Я. Тшинадловський стверджує, що структура листа тісно пов'язана зі структурою мови. Так, наприклад, мова має комунікативний характер (а лист є видом комунікації, передачі інформації), функціональний (інформації, уміщеній у листі, як правило, притаманна експресивність та функціональне спрямування), суспільний (існування листа зумовлене існуванням хоча б одного автора та одного адресата - реального, потенційного або уявного) [22, с. 79].

На підставі таких тверджень Януш Мачєєвські у своїй статті розглядає листу контексті літератури. "Саме література, а не лише письменства, оскільки у матеріалі листа завжди присутній певний потенціал. Якщо буде дотримано відповідних умов, кожен лист може стати літературною у прямому значення цього слова" [17, с. 213].

Ян Тшинадловський пропонував розглядати кожний лист у рамках кореспонденції: "... у теоретичних дослі­дженнях даного жанру необхідно також брати до уваги його соціологічний аспект. Адже "лист" як відокремлене письменницьке явище мусить трактуватися у значно ширшому аспекті, ніж сама його конструкція. Контекстом цим, по суті, є дві площини: по-перше - неписьменницька ситуація, у процесі якої створюється лист, по-друге

-   функціонування листа серед інших листів, які є його причиною або наслідком, зважаючи на що його варто роз­глядати у межах так званої кореспонденції" [22, с. 81].

Щодо місця листа серед інших літературних форм, то більшість польських дослідників, теоретиків розташо­вують його на межі "практичної літератури" (наприклад, Стефанія Скварчинська). Своєї практичності лист не втрачає навіть після публікації, коли його починають читати особи, яким він не був адресований. Вони розуміють і пам'ятають про первинне призначення тексту даного типу і це розуміння відповідним чином впливає на сприй­няття. Хоча читачі свідомо можуть "забути" про специфіку жанру, сприймаючи таким чином лист чи довші за обсягом кореспонденційні блоки у ролі "чистої" літератури.

На відміну від польського літературознавства в українському збереглася традиція розглядати лише один з аспектів листа. Так, дослідник Є. Прохоров зазначав, що поняття "лист" немає чітких і суворих жанрових регла­ментацій. Сучасна дослідниця Т. Зоріна, навпаки, пропонує виокремлювати поняття "лист" завдяки наявності певних ознак. Т. Міллер [10, с. 23] і Т. Попова [12, с. 215] розглядають лист як складову ланку ланцюга епісто­лярної ситуації у листуванні двох осіб.

У сучасній філології існують три основні підходи до розуміння листа: прибічники першого (Л. Щерба, Г. Винокур, Л. Кецба та ін.) тлумачать його як різновид певного функціонального стилю; другий (І. Гальперін, А. Акішина, Т. Зоріна та ін.) бере початок від концепції мовленнєвих жанрів М. Бахтіна; представники третього (О. Цицаріна, О. Москальська, Н. Бєлунова та ін.) вважають його різновидом типу (жанру, сорту) тексту.

Теоретичні засади сучасної епістолографії як науки узагальнили у своїх працях українські дослідники М. Коцюбинська, В. Кузьменко та Ж. Ляхова [8]. У своїй праці М. Коцюбинська зауважує, що "листи виявляють

-   спонтанно, незаплановано, в чистому вигляді - справжню суть людини, зокрема людини творчої - письмен­ника, митця. Виявляють його уподобання, його святощі, не приховуючи відтінків, внутрішніх суперечностей, набагато повніше й автентичніше, ніж інші вияви літературно-публіцистичного висловлювання... " [6, с. 40].

Значним науковим надбанням ХХ століття у дослідженні епістолярної спадщини є праця В. І. Кузьменка, у якій автор відображає теоретичні аспекти дослідження, проводить порівняльний аналіз європейських та україн­ських епістолярних традицій, розкриває жанровий спектр українського епістолярію. На думку науковця: "Лист письменника - це твір літературного та історіографічного жанру, позначений яскраво вираженою психологічною інтроспекцією та особистісним ставленням автора до дійсності й конкретного адресата з урахуванням специфіки кореспонденції певної історичної доби" [7, с. 98].

Крім вищезазначених досліджень проблемами епістолярію в останні роки займалися А. Найрулін, Л. Курило, Л. Морозова, О. Братаніч, А. Зіновська, Г. Мазоха та інші.

Дослідниця А. Зіновська у своїй праці зосередила увагу на вивченні відкритого листування українських пись­менників періоду першої половини ХХ століття (на матеріалі відкритого листування В. Винниченка, М. Хвильо­вого, М. Рильського, О. Довженка, Б. Антоненка-Давидовича, І. Багряного та інших митців) [5, с. 97].

Вагомий внесок у дослідження епістолярію другої половини ХХ століття зробила Г. С. Мазоха, яка обґрун­тувала жанрову типологію листування українських письменників цього періоду як України, так і діаспори (П. Тичини, М. Рильського, М. Бажана, Б. Антоненка-Давидовича, І. Багряного, О. Гончара, В. Барки, У. Самчука, Д. Нитченка, В. Вовк, В. Безпалого, В. Дрозда, І. Світличного, В. Симоненка, В. Стуса, Гр. Тютюнника), а також дослідила листування як цілісний текст. Як зазначає авторка: "Лист є результатом людського спілкування, і в біль­шості випадків він спрямований на "розкриття" особистостей автора й адресата, їх позицій, поглядів" [9, с. 107].

Розглядаючи епістолярій ми без сумніву можемо говорити, що листування письменників є самоцінним доку­ментом кожної епохи, який допомагає розкрити внутрішній світ митців, їхні прагнення та плани.

На думку відомого українського дослідника І. Франка "епістолярна спадщина письменників - важливе дже­рело дослідження історико-літературного процесу в цілому, оскільки завдяки листуванню автора з сучасниками можна з'ясувати не лише проблеми самобутності його таланту, а й поставити того чи того художника слова в контекст його літературної доби, віднести до конкретного мистецького угрупування, літературного напрямку чи стилю" [15, с. 316].

Відомий український критик В. Брюгген у статті "Епістолярний етюд" говорить про неоціненне значення листів, які не повинні зникати безслідно: "... Без листів література неповна    серйозного письменника уявити безлистів неможливо. Адже лист - то розкутість душі й фантазії, негайний відгук на емоційний стрес, вияв творчої сили, вільне безцензурне слово, безкорислива відданість літературі ... . І завжди - чітко орієнтоване слово, адже листи пишуться не про щось, а - комусь ... . " [16].

І хоча в останні роки нашого століття все більшої популярності набувають інтернет-мережа та засоби аудіо­візуального зв'язку жанр епістолярію продовжує розвиватися, стає об'єктом численних досліджень. Адже листи - це вся спадщина від минулого до сучасності, це той благодатний матеріал, вивчаючи й аналізуючи який, можна простежити не тільки життєвий шлях певної людини, а і її особисті якості, уподобання, переживання, найтонші рухи душі, народження й життя думки, ставлення до інших людей.

Література:

1.Бухаркин П. Е. К вопросу о генезисе жанра эпистолярного "путешествия" в русской литературе второй половины XVIII века // Художественно-документальная литература (история и теория). - Иваново : Ивановский государственный университет, 1984. - С. 112-117.

2.Гаранин Л. Мемуарный жанр советской литературы : Историко-теоретический очерк. - Минск : Наука и тех­ника, 1986. - 223 с.

3.Григорьева И. Н. Гуманистическое письмо (по эпистолярному наследии Э. Роттердамского) // Актуальные проблемы археографии, источниковедения и историографии : материалы к Всероссийской конференции, посвящен­ной 50-летию Победы в Великой Отечественной войне. - Вологдад : Русь, 1995. - С. 172-174.

4.Дмитриева В. В. Традиции немецкого позитивизма и издание наследия немецкой классики // Вестник Москов­ского университета. Сер. 9. Филология. Вып. 6. - М. : Московский государственный университет, 1998. - С. 152-155.

5.Зіновська А. М. Жанрово-стильові особливості відкритого листування письменників // Вісник Київського славістичного університету. Серія "Філологія". - 2005. - Вип. 22. - С. 96-99.

6.Коцюбинська М. "Зафіксоване і нетлінне" : Роздуми про епістолярну творчість. - К. : Дух і література. Харків­ська правозахисна группа, 2001. - 300 с.

7.Кузьменко В. І. Письменницький епістолярій в українському літературному процесі 20-50-х років ХХ ст. - К. : НАН України, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка, 1998. - 305 с.

8.Ляхова Ж. Історія української епістології: дослідження та видання епістолярної спадщини // Слово і час. -2006. - № 6. - С. 70-81.

9.Мазоха Г. Письменницький епістолярій як теоретико-літературна проблема // "Київська старовина". - 2004. -№ 1. - С. 105-110.

 

10.Миллер Т. А. Античные теории эпистолярного стиля // Античная эпистолография. - М. : Наука, 1967. -С. 5-25.

11.Морозова Л. І. Про вивчення теоретико-літературних засад епістолярного жанру // Матеріали міжвузівської наукової конференції молодих учених "Актуальні дослідження іноземних мов і літератур" 13-14 лютого 2003 р. -Донецьк : Донецький національний університет, 2003. - С. 213-215.

12.Попова Т. В. Византийская эпистолография // Византийская литература. - М. : Наука, 1974. - С. 181-230.

13.Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво // Прокопович Ф. Філософські твори. В 3 т. Т. 1. - К. : Наукова думка, 1979. - С. 354-366.

14.Сметанин В. А. Из истории эпистолографии // Вопросы истории. - М. : Правда, 1971. - № 1. - С. 212-216.

15.Франко І. Зібр. творів: У 50 т. - К. : Наук. думка, 1986. - Т. 49. - С. 462.

16.Брюгген В. Епістолярний етюд // Літературна Україна. - 1995, 17 серпня.

17.Maciejewski J. List jako forma literacka // Sztuka pisania. O liscie polskim w wieku XIX, red. J. Sztachelska. -Bialystok, 2000. - S. 211-218.

18.Skwarczynska S. Teoria listu. - Lwow, 1937; wznowienie: Bialystok, 2006.

19.Skwarczynska S. Pomiedzy historia a teoria literatury. - Warszawa, 1975.

20.Skwarczynska S. Wstep do nauki o literaturze. - T. 3. - Warszawa, 1965.

21.Skwarczynska S. Zamiast wstepu // Sctuka pisania. O liscie polskim w wieku XIXj, red. Sztachelska, E. Dabrowicz. -Bialystok, 2000. - S. 7-9.

22.Trzynadlowski J. List I pamietnik. Dwie formy wypowiedzi osobistej // "Pamietnikarstowo polskie". - 1975. -Nr 1-4. - S. 79-87.

Witosz B. Genologia lingwistyczna. - Katowice, 2005.Крук А. А.,

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

КОНЦЕПТ ДОЛІ У ХУДОЖНЬОМУ СВІТІ Т. ГАРДІ ТА В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ:

ЕСТЕТИЧНИЙ АСПЕКТ АНАЛІЗУ

У статті розглядається питання типологічної спорідненості творчості Т. Гарді та українських письменни-ків-реалістів І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, здійснюється аналіз художньої кореляції естетич­ного ідеалу письменників із концептами долі, фатуму.

Ключові слова: концепт долі, фатум, конфлікт, характер, естетичний аспект.

В статье рассматривается типологическое сходство творчества Т. Гарди и украинских писателей-реалистов И. Нечуя-Левицкого, Панаса Мирного, И. Франка, проводится анализ художественной корреляции эстетического идеала писателей с концептами судьбы, фатума.

Ключевые слова: концепт судьбы, фатум, конфликт, характер, эстетический аспект.

This article envisages the typological coincidences in works' nature of Thomas Hardy and Ukrainian realists, namely I. Nechuj-Levytsky, Panas Myrny and I. Franko, analysis of creative correlation of aesthetic writers' ideal with concepts of destiny and fate are investigated.

Key words: concept of destiny, fate, conflict, character, aesthetic aspect.

Поняття естетичного, відіграючи важливу роль у людській свідомості, за своєю суттю є метакатегорією. "Вона відображає те загальне, що притаманне прекрасному, потворному, піднесеному, незмінному, трагічному, комічному, драматичному й іншим естетичним якостям життя та мистецтва" [3, с. 31]. Сьогодні вже утвердила себе традиція розглядати прозу кінця ХІХ - початку ХХ ст. під кутом зору філософсько-естетичних аспектів. Складний естетико-пошуковий період художнього мислення цієї доби досліджено кількома поколіннями вітчиз­няних і зарубіжних учених. Залишаючи за собою право бути вільними від громадського обов'язку і служити кра­сі, більшість письменників-реалістів не відмежовувались від соціальних, суспільних проблем. "Всяке мистецтво як порив, як протест, хоч би у формі мрії, зв'язане тісно з життям та його потребами, вплітається в його колесо", - писав М. Євшан [4, с. 20]. Аналізуючи мистецтво як наслідування дійсності, М. Бахтін зазначав, що "процес освоєння в літературі реального історичного часу та простору і реальної історичної людини, яка в них розкри­вається, відбувався складно й уривчасто. Освоювались окремі сторони часу й простору, доступні на даній іс­торичній стадії розвитку людства, вироблялись і відповідні жанрові методи відображення та художньої обробки освоєних сторін реальності" [1, с. 121]. Головне завдання роману полягало у глибоко-реалістичному зображенні реалій життя етносу та, відповідно, чіткій інтерпретації трагічної людської долі.

Концепт долі визначає мисленнєву напругу творчості Т. Гарді, демонструючи різні варіанти інтерпретації. Щоб розширити контекст інонаціонального досвіду стосовно гардівського концепту долі, доцільно звернутися до української літератури, адже саме в українській літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст. спостерігаємо близький до творчості Т. Гарді художній світ, хоча автори обрали принципово відмінні підходи. Домінування селянської тематики та мотиву соціальної несправедливості споріднює українську та англійську класику, отож є підстави вести мову про суспільно-типологічні сходження, породжені чинниками суспільного розвитку.

До аналізу творчості Т. Гарді неодноразово звертались Д. Сесіл [15], Л. Смикалова [10], О. Федоров [11], а в українській літературі спадщина І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка глибоко проаналізована Н. Бернадською [2], Д. Наливайком [7], Н. Шумило [14] та ін., однак у компаративному плані твори цих письмен­ників ще не досліджувались. У творчості Т. Гарді, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, як представ­ників одного історичного періоду, превалює зображення соціальної дійсності, що й дає підстави для порівняння.

Будучи адептом реалізму, Т. Гарді придивлявся до нових мистецтвознавчих напрямів, вважаючи, що дотри­мання лише реалістичних, об'єктивно-правдивих принципів при зображенні дійсності призводить до її поверх­невої репродукції. Література потребує аналітично-критичного дослідження соціального буття. У своєму щоден­нику автор якось зазначив: "Звичайна натуральність більше не приваблює. Ганебна, божевільна манера пізнього Тернера стала зараз необхідною для того, щоб викликати мою цікавість. Точна правдивість матеріального факту перестала бути важливою на сьогодні - це повчальний стиль, стиль того періоду, коли думка стає безтурботною та несприйнятливою до трагічних таємниць життя" [17, с. 185]. Основне завдання тогочасного мистецтва, на переконання Т. Гарді, полягало не у копіюванні, а в поглибленій інтерпретації дійсності. "Мистецтво . має зо­бражати життєві явища так, щоб їхній зміст був чітко вираженим; будучи скопійованими або представленими в описовому вигляді в інвентарній книзі, ці риси реальності можуть бути помітними, проте скоріше за все будуть пропущені. Відповідно, такий реалізм не є мистецтвом" [17, с. 229]. Автентичне мистецтво, за теорією Т. Гарді, повинно відкидати все незначне, та не повинно зупинятись перед змінами й деформацією ординарних речей і явищ, за потреби креативної авторської інтенції. Художнє мистецтво, - на переконання Т. Гарді, - це "змінюван­ня реальних пропорцій та порядку речей так, щоб краще виявити їх особливості" [17, с. 229].

Романістика Т. Гарді зорганізована концептом долі, осмисленим у реалістичному ключі. За словами Л. Сми-калової, реалізм Т. Гарді "особливо сильний тоді, коли закономірності особистості долі героя, залежної від його характеру, збігаються з суспільними закономірностями" [10, с. 15]. Автор опирається на античне розуміння тра­гічного, що виступає фабулою долі окремої людини. Трагічна вина його літературних героїв інтерпретується як результат стихійного свавілля.

 

© Крук А. А., 2012Розробляючи сюжети з буденного селянського життя, Т. Гарді тяжіє до сильних характерів і глибоко-драма­тичних конфліктів. Досить часто письменник звертає увагу на роль випадку у житті персонажів. На його думку, творче завдання письменника полягає у вмінні "знайти вірну пропорцію між незвичайним і буденним, так, щоб зуміти викликати інтерес і одночасно створити правдиву, реалістичну картину" [16, с. 138]. Для розуміння есте­тики Т. Гарді вельми важливим є продовження цього запису: "Незвичайне має бути в подіях, а не у характері" [16, с. 138]. Письменник часто ставить своїх героїв в незвичайні ситуації, проте самі вони не втрачають при цьому своєї природності й типовості. Так, наприклад, при зображенні життя Джуда автор акцентує увагу на трагічних подіях, та все ж його доля - це типова доля цілого покоління безправних вихідців з низів, що марно намагаються знайти своє місце в житті. У Т. Гарді, як у реаліста, вчинки героїв завжди психологічно виправдані, навіть якщо автор і ставить їх у рамки виняткових обставин. Фаталізм інтерпретується ним як наслідок його особистих пере­живань, а не ординарне віддзеркалення об'єктивної дійсності. Т. Гарді не проповідує активної боротьби з соці­альним злом, його герої ніколи не виступали борцями, вони лише жертви, і їхній спорадичний протест безсилий що-небудь змінити в екзистенційному перебігу подій.

Розкриваючи людські характери, письменник виокремлює проблему страждання, оскільки, на його думку, антагоністичне зіткнення особистості з антигуманним оточенням ранить внутрішній світ людини. Тому, "да­ючи інтерпретацію реалістичному принципу залежності психології від внутрішніх факторів, Гарді не обмежує суть ідеї страждання визнанням того, що людина є сліпим знаряддям в руках соціального механізму, жертвою зовнішніх сил . У Гарді страждання підтверджує наявність в людини високої і істинно гідної людей духовної організації; в стражданні і лише через нього особистість виявляється спроможною оцінити своє становище у світі і протистояти ворожим соціальним силам" [10, с. 11].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство