О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 53

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

На шляху героїв постають не лише аморальні руйнівні чинники, а й суспільні негаразди (соціальна нерівність, людська забобонність, релігійні догми, бідність). У романі "Мер Кестербріджа" сутичка між Хенчардом та Фарф-ре переростає у соціальний конфлікт, причому жертвою стає Хенчард як людина, яка не може пристосуватися до нових методів економічної боротьби. Загибель Тесс ("Тесс із роду д'Ербервіллів") - не лише наслідок її зустрічі з цинічними представниками міського світу Аліком д'Ербервіллем і Енджелом Клером, але й результат соціаль­ної безправності та бідності героїні. Трагічна доля Джуда і Сью ("Джуд Непомітний") певним чином зумовлена святенництвом міських жителів та низьким соціальним походженням героїв.

Як англійський, так і українські письменники описували сучасні їм події. Проте в романах Т. Гарді відсут­ня та радикальна критика суспільного життя, яка визначає ідейно-тематичний спектр творів Панаса Мирного, І. Нечуя-Левицького, І. Франка. Реалізм Т. Гарді, за словами Д. Наливайка, "так і не досяг безпристрасної аналі­тичної інтерпретації суспільства і людини" [7, с. 77], що бачимо в українській літературі. Українські письменни­ки потверджували той факт, що трагізм особистості базується на її власній долі, на сплетінні невідомих законів об'єктивної дійсності. Доля, як естетична ідея, постає неминучою та незмінною послідовністю подій. Індивідуум самостійно обирає свою власну долю. Твори українських майстрів ближчі до реалій життя в тому розумінні, що в них "відсутня доктринерська запрограмованість, котра, тією чи іншою мірою підпорядковуючи структуру твору, надає йому певної абстрагованості, відірваності від життєвої конкретики" [7, с. 291-292].

У творчості І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного прогресує узагальнююче начало, що сприяє погли­бленому трактуванню життєвих фактів. Основна категорія, на яку письменники виходять в результаті творчо-мислительних процесів у своїй прозі - це доля. У розробці селянської теми І. Франко "виявляв вищий ступінь об'єктивації зображення, появу автора з іншими функціями й іншою структурою" [7, с. 294]. Якщо для І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного людина була насамперед суспільним породженням, і характери й долі їхніх пер­сонажів мотивувалися соціальними факторами, то І. Франко наголошує на подвійній сутності, трактуючи долю дещо по-іншому. Як зазначав І. Франко, метою його творів не є "саме розкривання ненормальностей життя, але поперед усього віднаходження поезії і краси в тім ненормальнім житті, яке складається у людей різних верств, і віднаходження поривів та змагань до поправи того життя" [9, с. 215]. Письменники "наукового реалізму" (за І. Франком) не просто інтерпретують факти із буденного життя народу, а намагаються "аналізувати описувані факти, виказувати їх причини і конечні наслідки, їх повільний зріст і упадок" [12, с. 12]. Загалом І. Франко трак­тував художню літературу як засіб кращого пізнання долі народу. Реалії життя творять реалізм, який бере свої витоки в творчому мисленні, адже "кожний чоловік лиш то може робити, говорити, думати, що вперед у формі вражень дійшло до його свідомості, і відтак тоті елементи може комбінувати, складати, ділити і переформувати ." [12, с. 11]. Головним героям його творів завжди доводиться переборювати безліч перешкод на шляху до по­ставленої мети. Перебуваючи у конфліктних стосунках з оточенням та обставинами, вони прагнуть змінити їх. Ненормальності життя не влаштовують Франкових героїв.

Сумний кінець, до якого приходять герої Т. Гарді та Панаса Мирного, є типовим наслідком руйнівного впли­ву фальшивих суспільних принципів на життя людей. Гинуть, зіткнувшись з жорстоким світом, Хенчард ("Мер Кестербріджа") та Чіпка ("Хіба ревуть воли, як ясла повні?"). Картини їхніх злетів і падінь, описи боротьби з інстинктами та лихими обставинами настільки гнітючі, а водночас зворушливі, що героїв можна порівняти з біблійним Іовом чи Шекспірівським Ліром. Людська байдужість і розбещеність, забобони, соціальна несправед­ливість та свавілля можних цього світу завдають удар за ударом працелюбним Тесс ("Тесс із роду д'Ербервіллів" Т. Гарді) та Христині ("Повія" Панаса Мирного), спричиняючи їх загибель. Викривальна настанова письменників з особливою силою виявляє себе в романі "Джуд Непомітний" Т. Гарді, повісті "Пропащі" І. Нечуя-Левицького та романі "Перехресні стежки" І. Франка. На прикладі долі Джуда та його коханої Сью (Т. Гарді), Уласа та Луки-ни (І. Нечуй-Левицький), Євгенія та Регіни (І. Франко) переконливо спростовується міф про рівні права для всіх. Лейтмотивною у романах "Мер Кестербріджа" Т. Гарді та "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панаса Мирного є думка про те, що зміни у житті людини - наслідок її вибору. Людина має право самостійно прийняти рішення, алемає відповідати за його наслідки. А наслідки можуть бути вельми тяжкі - душевне спустошення, втрата рідних, повне розчарування у житті. І справа тут не лише у низькому походженні, адже благородність полягає не у со­ціальному статусі, а в моральних властивостях людини.

Досить часто герої аналізованих творів приходять до усвідомлення абсурдності свого життя і безперспек­тивності усіх спроб його впорядкувати. Соціальні антагонізми, вторгаючись у життя героїв, чинять неперед-бачуваний вплив на повороти їхньої долі. До того ж, усі автори проводять своїх персонажів через випробування коханням. Динаміка руху цього почуття практично завжди позначена життєвим трагізмом, непередбачуваними примхливими поворотами стежок долі, розлукою героїв, фактом неможливістю поєднання люблячих сердець. Так, Енджел повертається із Бразилії до коханої Тесс ("Тесс із роду д'Ербервіллів") надіючись повернути втра­чене, але дні дівчини полічені, вона при смерті. Євгеній Рафалович у "Перехресних стежках" І. Франка вдруге зустрічає Регіну вже заміжньою жінкою. А наприкінці роману смерть Регіни стає уособленням відмерлого ко­хання у душі Рафаловича. Микола Джеря з однойменної повісті І. Нечуя-Левицького після тривалих митарств повертається додому і дізнається, що дружини нема в живих. "Трагічність кохання найповніше втілюється в його конечності: або помирає любов, або помирає той, хто любить. І те й інше - результат, породження неможливості існувати, бути у світі людей і водночас не бути серед них ..." [5, с. 93], - така філософська рецепція кохання, здійснена сучасним дослідником, ніби дублює провідні колізії аналізованих романів англійського та українських письменників, обґрунтовуючи причини трагізму життєвих людських доль.

Споріднює твори англійської та української літератури авторська настанова на посилення психологізації об­разів за рахунок пейзажних вкраплень. Наприклад, настрій героя Т. Гарді в "Поверненні на батьківщину" "орке­струє" така картина: "Вересова долина навіть своїм забарвленням могла б наблизити вечір за півгодини; так само вона владна віддалити світанок, засмутити полудень, заздалегідь сповістити про наближення бурі, а непрогляд­ність безмісячної ночі перетворити на те, що викликає тремтіння й острах <.. .> Там виднілись пагорби, западини, гірські хребти, підвищення, виступаючи один за одним, і все закінчувалось високим насипом, що чітко виднівся на тлі ще світлого неба. Погляд подорожнього блукав нерівностями і, нарешті, зупинився на найпримітнішій. Це був курган <.> дивлячись на курган, він раптом помітив, що на його вершині <.> вивищується ще щось. Маленька людська постать увінчувала напівкруглий горб, як вістря шолому" [18, с. 3-13]. Немислимий пейзаж без людської присутності і в І. Нечуя-Левицького ("Сонце скотилось на захід. Починало вечоріть. За Джериною хатою, під старою грушею, на зеленій траві спав молодий парубок, підклавши під голову білу свиту" [8, с. 36]) та Панаса Мирного ("Поле - що безкрає море - скільки зглянеш - розіслало зелений килим, аж сміється у очах <.> Гарно тобі, любо, весело! На серці стихають негоди; на думку не лізуть клопоти: добра надія обгортає тебе до­брими думками, бажаннями <.> Отакої саме пори, в неділю, після раннього обіднього часу <.> ішов молодий чоловік" [6, с. 16]). Змальовуючи природу у її стосунку до людини, Т. Гарді переважно звертався до естетичного досвіду реалізму. У Нечуя-Левицького і Панаса Мирного пейзажні замальовки виконані у традиційній літератур­но-фольклорній тональності з переважанням образів романтичного і народно-пісенного походження.

Концепт долі дозволив письменникам проаналізувати поведінку і дії героїв в драматичних і трагічних мо­ральних ситуаціях, ситуаціях вибору і розплати за свідомий вибір. Як правило, вчинки героїв психологічно моти­вуються їхніми характерами, відтак людська недоля обумовлюється не так утручанням вищих сил, як недбалим ставленням до споконвічних законів людського співжиття. Саме такий концепт долі складає основу авторського світобачення у творах, обраних для аналізу. Практично кожного разу, у кожному творі авторською волею про­грамується неспроможність героя до щасливої долі, його нездатність до контакту зі своїм часом.

Дослідивши естетичні орієнтації авторів та засоби художньої реалізації їхніх творчих задумів, ми побачили, що для Т. Гарді, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного та І. Франка важливо не лише показати типового героя в типових обставинах, не лише з'ясувати вину і помилки людей, але й відтворити драматичний, а почасти і трагіч­ний збіг обставин, обумовлених долею, фатумом. Простежується певна спорідненість і на рівні поетикальному. Поетика аналізованих творів має суто реалістичні витоки. Розповідь, яка викладається вільно й невимушено, іноді переривається авторськими роздумами про долю людини, про те, що людське існування ніколи не буває стійким, що людина не може знати, що її чекає завтра. При тому у творах Т. Гарді, Панаса Мирного, І. Франка відсутні будь-яка патетика чи пишномовність. Незвичайна образність трапляється хіба що у І. Нечуя-Левицького, який щедро залучає яскраву тропіку.

Манера викладу, представлена великою прозою Т. Гарді, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, дає чітке уявлення про формування визначальних рис нової психологічної прози перших десятиліть ХХ століття в Англії та Україні, хоча в цілому згадані митці залишалися у річищі реалістичних засад. Розвиваючись у вимірах національно-культурних традицій, українське письменство не стояло осторонь філософсько-естетичних надбань західноєвропейської літератури.

Література:

1. Бахтин М. М. Литературно-критические статьи / Михаил Михайлович Бахтин. - М. : Художественная литера­тура, 1986. - 506 с.

2. Бернадська Н. І. Український роман : теоретичні проблеми і жанрова еволюція / Ніна Іванівна Бернадська. -К. : Академвидав, 2004. - 368 с.

3. Борев Ю. Эстетика / Юрий Борисович Борев. - М. : Высшая школа, 2002. - 511 с.

4. Євшан М. В. Критика. Літературознавство. Естетика / Марія Василівна Євшан; [упоряд. Н. Шумило]. - К. : Основа, 1998. - 658 с.

5.Зубец О. П. Одной любви музыка уступает // Эпическая мысль : Научно-публицистические чтения. - М. : По­литиздат, 1990. - С. 89-103.Мирний Панас. Хіба ревуть воли, як ясла повні? : Роман з народного життя / Панас Мирний. - К. : Дніпро, 1986. - 445 с.

6.Наливайко Д. С. Теорія літератури і компаративістика / Дмитро Сергійович Наливайко. - К. : Києво-Могилян-ська академія, 2006. - 347 с.

7.Нечуй-Левицький І. С. Микола Джеря / І. С. Нечуй-Левицький // Зібрання творів : у 10 т. - К. : Наукова думка, 1968. - Т. 3. - С. 34-142.

8.Панченко В. Любов і боротьба адвоката Рафаловича. Шкільна версія аналізу повісті Івана Франка "Перехресні стежки" / В. Панченко // Франко І. Перехресні стежки: повість. - Кіровоград : Степова Еллада, 2000. - С. 215-238.

 

10.Смикалова Л. O. Англійське село в романах Т. Гарді (Уессекський цикл) / Лідія Олександрівна Смикалова. -Л. : Вид-во Львівського університету, 1959. - 36 с.

11.Федоров А. А. Проблема мастерства Томаса Харди в романах 80-90-х годов: характер, сюжет, конфликт : автореф. дис. ... канд. филол. наук : 10. 01. 05 / А. А. Федоров. - Москва, 1975. - 24 с.

12.Франко І. Література, її завдання і найважніші цілі / І. Франко // Зібрання творів у 50-ти т. - К. : Наукова думка, 1980. - Т. 26. - С. 5-14.

13.Франко І. Наука і її взаємини з працюючими класами / І. Франко // Зібрання творів у 50-ти т. - К. : Наукова думка, 1986. - Т. 45. - С. 24-40.

14.Шумило Н. М. Під знаком національної самобутності / Наталя Микитівна Шумило. - К. : Задруга, 2003. -354 с.

15.Cecil D. Hardy the Novelist: an Essay in Criticism / David Cecil. - London : Constable, 1943. - 157 p.

16.Hardy F. E. The Early Life of Thomas Hardy / Florence Emily Hardy. - N. Y. : The Macmillan Company, 1928. -312 p.

17.Hardy F. E. The life of Thomas Hardy. 1840 - 1928 / Florence Emily Hardy. - London : Cambridge University Press, 1962. - 346 p.

Hardy T. The Return of the Native / Thomas Hardy. - London : Penguin Popular Classics, 1994. - 486 p.УДК 82. 091:821. 161. 2+821. 111(73)

Лаврієнко Т. Я.,

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

"ЖИТТЯ СЕРЦЯ" ЯК МАГІСТРАЛЬНА ТРАДИЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ

ТА АМЕРИКАНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУР

У статті йдеться про кордоцентричне спрямування певних періодів української та американської літератур. Ключові слова: кордоцентризм, "життя серця", трансценденталізм, сентименталізм, романтизм.

Речь идет о кордоцентричном направлении определенных периодов украинской и американской литератур. Ключевые слова: кордоцентризм, "жизнь сердца", трансцендетализм, сентиментализм, романтизм.

The article deals with the сordocentric direction of the certain periods of Ukrainian and American literatures. Key words: сordocentrism, "Philosophy of heart", transcendentalism, sentimentalism, romanticism.

Дослідження діалогів між національними літературами не тільки підкреслює самобутність кожної з них, ви­світлює рівень їхніх художньо-естетичних і художньо-філософських досягнень, а й, як слушно зауважує Л. Олян-дер, демонструє "розмаїття форм виявлення загальнолюдських цінностей, розкриває силу духу нації, що виборює свою правду і тим утверджує своє право на самостійність, вказує нам шляхи до консенсусу, - і, нарешті, складає уявлення про людство як цілісність" [5, с. 27].

У статті спираємося на висновки дослідників історико-літературного процесу в Україні та США XVIII - пер­шої половини ХІХ ст. (О. Білецький, О. Борзенко, А. Єлістратова, С. Єфремов, Н. Калениченко, І. Лімборський, Л. Оляндер, Є. Нахлік, С. Пригодій, М. Ткачук, Л. Ушкалов, І. Фізер, Д. Чижевський, М. Шкандрій, М. Яценко та ін.).

Мета статті - простежити розвиток основних засад "філософії серця" у літературній спадщині українських митців та їх американських сучасників.

Інтерес до проблематики морально-етичного плану в творчому дискурсі українського митця Г. Квітки-Основ'яненка і його американських сучасників Ч. Б. Брауна та Н. Готорна був викликаний певними типологічни­ми відповідностями щодо умов формування їхньої свідомості, обстоювання ідеї необхідності зміни суспільного буття шляхом очищення власних сердець.

Осмислення релігійного дискурсу в досліджуваних творах українського та американських письменників дало змогу віднайти першооснову їхньої інтерпретації тих чи інших моральних норм суспільства. Так, персонажі Г. Квітки-Основ'яненка, як правило, ідеалізовані, наділені морально-християнськими чеснотами, зважаючи на не-згасаючий інтерес і велику повагу митця до Біблії та уміле поєднання просвітницьких концепцій із християнською доктриною, тобто утвердженням важливості виховання особистості виключно на вічних моральних цінностях.

Персонажі Ч. Б. Брауна втілюють неоднозначне ставлення автора до епохи Розуму та питань релігії. Зазвичай їхня релігійність природна, не обмежена церковними приписами (Клара Віланд ("Віланд"), Констанція Дадлі ("Ормонд"), що в поєднанні з високими розумовими здібностями є запорукою розвитку гармонійної особистості. Натомість, релі­гійний фанатизм, намагання пояснити Божественну сутність обмеженими інтелектуальними можливостями людини призводять до жахливих катастроф у житті героїв Брауна (Віланд та Ормонд з однойменних романів).

У потрактуванні моралі Н. Готорном відчувається вплив властивого йому пуританського світобачення. Як і його попередник Ч. Браун, митець-мораліст засуджував вияви релігійного фанатизму, проте ніколи не виправдову­вав своїх героїв-грішників, суворо караючи їх. Морально-етичні принципи персонажів, здебільшого представників епохи колонізації Америки, її пуританських регіонів, виступають у Н. Готорна об'єктами романтичного осмислен­ня з притаманними йому прагненнями до "життя духу", бурхливих почуттів, вирішення дилеми "серце/розум".

У центрі української духовності, безперечно, стоїть Г. Сковорода, пожвавлення у вивченні творчості якого в останні десятиліття щораз виразніше виявляють правду, що саме він був духовним батьком і творцем україн­ського національного відродження. Дмитро Донцов щораз частіше цитував мислителя, наголошуючи, що в його творах закладено основу для традиційних цінностей українського національного світогляду. Отож, І. Котлярев­ський, Г. Квітка-Основ'яненко, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко були учнями Г. Сковороди. Усі вони - творці українського відродження, пробудники української нації. Г. Сковорода був пробудником пробудників. Отже, відродження і пробудження української нації в новій добі насправді починається від Григорія Сковороди.

Синтезуючи міркування про роль Г. Сковороди в утвердженні переваг "життя серця", наголосимо, що такий кордоцентризм філософа, за словами С. Пригодія, постав і змужнів насамперед як "потужний спротив духовній, політичній, освітянській, загальноінтелектуальній ситуації того часу. <.> це був протест супроти ницої обива­тельщини, безпринципності, моральної аморфності людини. <.> це був виступ супроти задогматизованої віри, зовнішнього обряду. Натомість утверджувалася сердечна, "справжня" Віра, самопізнання <.>" [6, с. 7].

Вивищував Серце як самобутню, незмірну стихію в людині і "філософ сумного образу" Памфіл Юркевич (1826-1874). "Хто читає з належною увагою слово Боже, той легко може помітити, що в усіх священних книгах і в усіх богонатхненних авторів серце людське розглядається як осереддя всього тілесного й духовного життя людини, як найістотніший орган і щонайближче вмістилище всіх сил, функцій, рухів, бажань, почувань і думок людини з усіма їхніми напрямами й відтінками", - такими словами розпочав філософ статтю "Серце і його зна­чення у духовному житті людини згідно з ученням слова Божого" [7, с. 73], в якій доповнив свої міркування чис­ленними цитатами зі Святого Письма. Так, доказом функції серця як хранителя і носія усіх тілесних сил людини П. Юркевич вважав Давидові вирази про тілесні сили та звільнення від тяжких страждань: серце моє зомліло (Пс. 40 : 13), серце моє розколотилось, сила мене полишила (Пс. 38 : 11); доказом перебування серця у ролі вмістища волі та її жадань є вирази: віддався я всім серцем (Екл. 1 : 13), Даниїл постановив у своєму серці (1 Цар. 8: 17),

© Лаврієнко Т. Я., 2012серцем віруємо для праведності (Рим. 10 : 10), як серце йому призволяє (2 Кор. 9: 7), щоб серцем рішучим трима­лися Бога (Дії. 11 : 23); на користь означення серця храмом усіх пізнавальних дій душі служать фрази: а моє серце дало мені раду (Неем. 5: 7), пізнати серцем значить збагнути (5 М. 8: 5), хто не має серця, щоб пізнати, той не має очей, щоб бачити, і вух, щоб слухати (5 М. 29: 3) та ін. [7, с. 73-114].

Літературна спадщина чи не кожної держави має у своєму доробку період, коли емоційно-чуттєва сфера люди­ни, її звернення до сердечних порухів є стрижневою темою художніх творів. В американській літературі - це епоха трансценденталізму (30-50 рр. XIX ст.), що набрала сили як романтична антитеза новоанглійському унітаріанству. Втім, дослідники виявили, що, заперечуючи унітаріанство, трансценденталізм продовжував та модифікував пури­танську традицію. Зокрема, це стосується ідеї безпосереднього контакту смертного з Богом, на якій ґрунтувалося відновлення суспільства як для пуритан, так і для трансценденталістів [6, с. 6-7]. Здійснюючи компаративний ана­ліз української філософії Серця та американського трансценденталізму, С. Пригодій зробив слушні висновки, що "обидві філософії постулюють богосповнений і богостворений світ, який, природно, ставить непрості проблеми: "Бог і світ", "першоосновні закони світу", "ідеальна соціобудова", "історія", "Доля" тощо. "Водночас, - продовжує дослідник, - український кардіоцентризм і американський трансценденталізм позначені високо персоналістським спрямуванням, що закономірно актуалізує проблему "Серця", "Волі", "Добра і зла", "Віри", "Цілісної людини"; а також питання освіти та виховання, мистецтва і митця, усамітнення та мандрівного життя <... >" [6, с. 8].

Слід зазначити, що таке "занурення суб'єкта пізнання у своє "я", передусім у власне "серце" [4, с. 262], є характерною ознакою української художньої словесності загалом, а не лише творчості Г. Сковороди та П. Юрке-вича. Так, сентименталізм із подальшим своїм "вростанням" (за І. Лімборським) у романтизм підносив природну чутливість людини, відбивав у героях "емоційну стихію, яка примушувала їх керуватися не розумом, а серцем, реагувати на незгоди життя сльозами, викликати співпереживання, а іноді навіть і сльози в інших персонажів і читачів. Таким чином, <...> слово набуває особливого за своїм значенням статусу: воно наділяється здатністю передавати розмаїту гаму людських почуттів, особливо тих, які породжені чутливим "серцем" [4, с. 262-63].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство