О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 58

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Право жінки мати в своєму житті місце для вибору власного життєвого принципу намагалася продемонстру­вати своєю поведінкою і способом життя також героїня оповідання І. Роздобудько "Формула кохання" Ольга ("Словом, кожна жінка живе за особисто виведеною формулою. " [8, с. 188]), коли вона розробляла стратегію пошуку ідеального чоловіка. Лише самостійно жінка змогла зробити найкращий і вдалий вибір, але аж ніяк не за допомогою подружок. В голові дівчини - втіленні української постмодерної героїні - укоріненні стереотипи суспільства про те, що жінка має бути заміжньою. Конфлікт її особистості проявляється в тому, що вона сліду­ючи суспільній думці і шукаючи майбутнього претендента, відносилася до чоловіків з іронією, протиставляла "кандидатів": сортувала їх за виведеними власними принципами ("принцип тролейбусів", "шматочок сиру", "об­ручка Грея"). Причиною початку такого пошуку стало занепокоєння подруг щодо Ольжиної самотності: "З деся­ток років потому подруги заметушилися: Ользі негайно треба заміж! І почали сватати до неї різних холостяків: "трохи алкоголік, але перевиховаєш!", "трохи педант, але потерпиш!", "трохи матусин синок, ну ... повоюєш зі свекрухою". " [8, с. 190]. Але іронія полягала в тому, що Ольга все-таки знайшла "свого" чоловіка, але вже без допомоги подруг і без зайвого втручання у своє особисте життя. Її відправили у ділове відрядження і чоловік, який мав поставити підпис на її паперах, виявився "тим самим": "Усе співпало. Усе збіглось. Усі коліщатка стали на свої місця, і механізм здригнувся, закрутився і пішов у потрібному напрямку. Він був "саме таким". І як він підвівся з-за столу, як впустив папери, як заговорив, втрачаючи голос, Ольга зрозуміла, що і вона - "саме така" ." (опов. І. Роздобудько "Формула кохання") [8, с. 192]. Висновком такого щасливого кінця можна вважати саме незалежність і самостійність Ольги у власному виборі партнера.

Поведінка персонажа - дещо маскулінізованої й іронічної головної героїні, яка мешкає в Україні виявляється схожою до американської жінки - героїні американського short story. У своїх феміністичних переконаннях, які знайшли своє втілення в образах протагоністів на сторінках збірок письменниць, концепції жіночої емансипації І. Роздобудько ідейно подібні до жіночих образів оповідань Дж. Вайнер. Так само як і героїні оповідання "Формула кохання", протагоністи американського оповідання "Весільне ліжко" (Wedding Bed) проявляють свої маскулин-ні амбіції, тобто прагнення якнайдалі відійти від традиційного поняття "жінка" / "жіночність". Але на відміну від українки І. Роздобудько американська письменниця використовує модель творення персонажів з точки зору функціонування у літературі принципів постфемінізму. Насамперед, це позиціонування жінки себе як проблема­тичного "Я"; відходження від більш колективного "Ми"; підсвідоме усвідомлення жінкою відсутності гендерної дискримінації; прагнення жінки будувати рівноправні стосунки з протилежною статтю; одночасно з цим, бажан­ня виглядати "жіночно" [11, c. 256-258]. Це виявляється у проявах героїнями сили характеру у ситуаціях, у яких це не було обов'язково або життєво необхідно, лише виглядало як принципова позиція жінки.

Таким прикладом постфеміністичності американської жінки, яка не горить бажанням виходити заміж є ге­роїня оповідання Дж. Вайнер "Весільне ліжко" (Wedding Bed). Головна героїня Джозі не виділялася яскравою зовнішністю, але натомість була дуже розумною і завзятою до праці. Її родина залишилась без батька, а матір не проявляла ініціативи по відношенню до виховання дітей. Як наслідок, "новим батьком" для родини, оскільки їй довелося взяти нові "батьківські" обов'язки на свої плечі будучи лише підлітком. Напередодні власного весілля Джозі розмірковувала про стереотипні відчуття, з якими асоціюється стан нареченої, але вона ніяк не могла їх пов'язати із собою: "It was the night before my wedding, and I should have been feeling any one of a number of things: nerves, joy, happiness, hopefulness, fear of the unknown. The truth was, the only thing I could really feel was hunger. " (переклад автора - О. С. Лубас: "Була ніч напередодні мого весілля, і я повинна була мати найрізноматніші від­чуття: нервовість, радість, щастя, надію, страх перед невідомим. Але насправді єдиним, що я могла відчувати, було відчуття голоду. ") (опов. Дж. Вайнер "Весільне ліжко") [12, c. 55]. Джозі кохала свого нареченого, але вона була самодостатньою жінкою і одруження не мало ніякого значення для її матеріального, морального або соціального становища; вона з таким же успіхом могла продовжувати стосунки зі своїм чоловіком Девідом без укладання шлюбу: "In that moment, with two hundred and twenty guests looking at me from their ribbon-bedecked chairs, with tears on my mother's cheek and our announcement in that morning's Times, I wasn't thinking about love or happiness or how this was the ending the fairy tales had promised, the reward for the princess who survived the enchantment or the wicked stepmother or the hundred years' sleep. I was thinking, I guess if this doesn't work out, we can always get divorced. " (переклад автора - О. С. Лубас: "У цей момент в оточені двохсот двадцяти гостей, що диви­лися на мене сидячи на своїх прикрашених стрічками стільцях, моєї матері із сльозами на щоках, з оголошенням у ранковому Times, я не думала про кохання або щастя, або про те, що це був обіцяний кінець казки, нагорода принцеси, яка пережила чаклунство, злу мачуху або сторічне забуття. Я думала про те, що мабуть у разі невдачі, ми завжди зможемо подати на розлучення. ") (опов. Дж. Вайнер "Весільне ліжко") [12, c. 73-74].

Як Ольга, так і Джозі намагалася знайти достойного кандидата у чоловіки і одружитися. Обидві жінки само­стійно заробляли гроші, мали гарних подруг, але це не допомогло їм позбутися самотності. Цю "проблему" мали вирішити їх майбутні чоловіки. Для українки Ольги головним було знайти свого ідеального чоловіка, одружити­ся і стати повноцінною жінкою: із власним чоловіком. На відміну, від неї американка Джозі одружувалася, щоб не образити почуття коханого, оскільки вважала шлюб непотрібним. Ольга вважала, що її вибір єдино вірний, а Джозі у день весілля думала про те, що у разі невдачі, вони з чоловіком можуть розлучитися. Так само як і Ольгав оповіданні І. Роздобудько "Формула кохання", героїня Джозі була маскулінною, не бажала одружуватися і чітко займала у житті позицію жінки, яка знає, чого хоче і досягає цього. Ольга і Джозі обидві зберігають власні феміністичні принципи на сторінках твору. Різницю становлять різні світобачення авторів, які впливають на формування характерів персонажів та ідей в оповіданні [4, с. 70].

Зі складністю пошуку "свого" чоловіка пов'язана проблема самотності. Героїня оповідання І. Роздобудько "Сова" вважала себе унікальною жінкою вільною від загальноприйнятих стереотипів. "Сова" представляє іншу позицію жінки в рамках феміністичного дискурсу. Головний персонаж оповідання - молода жінки, імя якої І. Роздобудько залишає поза увагою, презентує трансформацію авторських феміністичних настроїв. В цьому ви­падку фемінізм героїні представлений у більш агресивній формі, коли жінка вважає себе поза рамками "загально­прийнятого" у суспільстві. Насамперед, мова йде про незалежність жінки від суспільних стереотипів, таких як обов'язковість шлюбу: "Мене лякають метушливість подруг, які весь час говорять про своїх чоловіків - так нудно, що взагалі не хочеться одружуватись, дратують розмови в транспорті і гучна музика з навушників, запрошення на "чарку чаю", яка передбачає і всі інші деталі нецікавого нетривалого роману. " [8, с. 168-169]. Знайомства з чолові­ками не викликали в неї позитивних емоцій. Натомість дівчина відчувала любов до ночі, коли вона могла насоло­дитися самотністю, тому що вона "сова" і ненавидить день. Побудувати стосунки вона могла б лише з чоловіком, який так само як і вона, любив би ніч. Одного разу вона помітила, що чоловік у будинку навпроти ніколи не спав уночі, а він у свою чергу відчув у ній (на відстані) споріднену душу, також "сову". Обидва вийшли на вулицю, щоб нарешті познайомитись один з одним, але під тим приводом, що обидва вигулюють собак. Сталося непередбачу-ване: вівчарка чоловіка почала лагідно кусати спанієля героїні, що несподівано її надзвичайно роздратувало. Вона нагрубила чоловікові, забрала свого спанієля Мілкі і пішла додому пити чай на самоті. Виявилося, що жіноча інту­їція її підвела: підсвідоме бажання до власного усамітнення взяло вгору: "Зла і розчарована, я вриваюсь на кухню і ставлю чайник - треба зігрітися. І завмираю: вікно світиться! Але мені вже байдуже. Я хочу спати. Ані вікна, ані зірки, ані власні фантазії мене більше не обходять. " (опов. І. Роздобудько "Сова") [8, с. 172].

Оповідання "Сова" насамперед демонструє образ свавільної і незалежної жінки, яка не прагне до створення родини і байдужа до проявів тендітності або піклування про чоловіка. І. Роздобудько демонструє тут модний сьогодні чоловікоподібний образ жінки - сильна, фінансово незалежна, має власне унікальне уявлення про те, як повинна виглядати / поводитися жінка. Постмодерністичні ідеї втілені в цих оповіданнях (антиідеологічність, руйнування ілюзорних цінностей, інтертекстуальність, сприйняття повсякденної реалії як театру абсурду, карна-вальність, наскрізна іронічність, пародійність, експресивність та незвичність мови твору, відтворення дійсності через потік свідомості героя) презентують картину специфіки його української варіації (І. А. Хижняк).

Головна героїня оповідання Дж. Вайнер "Лише десерти" Джозі почала відвідувати заняття з жіночих дослі­джень і, прийшовши додому з коледжу, вирішила для себе, що не погоджуватиметься ні на яку роботу, яка тради­ційно вважається жіночою. Вона втратила нагоду підробляти нянею або продавати парфуми в торговому центрі із кондиціонером. Натомість погодилася працювати на комерційне підприємство, що займалося зеленими наса­дженнями і платило працівникам мінімальну зарплатню: "I unlaced my workboots with my grimy fingers and wiped my forehead on my sleeve, smelling the gasoline that had seeped into my clothes. I'd taken a women's studies class that spring and had come home from college determined not to take any stereotypically female job. " (переклад автора - О. С. Лубас: "Я розшнурувала свої робочі чоботи брудними пальцями і витерла чоло рукавом, який смердів бензи­ном наскрізь пропитавшим мій одяг. Цієї весни я почала відвідувати заняття з жіночих досліджень і, прийшовши додому з коледжу, вирішила для себе, що не погоджусь ні на яку роботу, яка традиційно вважається жіночою. " (опов. Дж. Вайнер "Лише десерти") [12, с. 4].

Проблеми саме жіночого характеру виступають каталізатором творення того чи іншого сюжету твору. За до­помогою протагоністів-жінок, сучасні американські й українські письменниці жанру малої прози змальовують драму душевних переживань жінок й причини подій, що привели до їх появи. Письменниці представили націо­нальні концепти вираження феміністичного дискурсу в своїх творах, які, окрім цього, містять тематичне і про­блематичне навантаження. І. Роздобудько продемонструвала фемінізм у виведених образах героїнь. Наприклад, наполегливе прагнення жінки бути в усьому першою, боротися і перемагати. Героїні Дж. Вайнер вдаються до більш радикальних маскулінних амбіцій у своїх прагненнях бути незалежною. У зображених характерах протаго­ністів спостерігаємо бажання керуватися у власних вчинках не розумом, а волею. Такий вияв поведінки свідчить про наявність ірраціоналізму дій, що також підкреслюється досвідом і прагненням їх до виживання у суспільстві. Людина, що прагне заявити про існування "Себе", шукає шляхи до самоідентифікації у суспільстві, переживає палітру внутрішніх опозитивних відчуттів: щодо сенсу життя, самореалізації, відчуження, невідповідність влас­них поглядів із поглядами інших.

Література:

1.Агєєва В. Жіночий простір : Феміністичний дискурс українського модернізму / В. Агеєва. - К. : Факт, 2008. -360 с.

2.Агеєва В. П., Кобелянська Л. С., Скорик М. М. Основні теорії ґендеру : навчальний посібник / За ред. В. П. Агеєвої, Л. С. Кобелянської, М. М. Скорик. - К. : Видавництво "К. І. С. ", 2004. - 534 с.

3.Бахтин М. М. Автор и герой в эстетической деятельности // Бахтин М. М. / Эстетика словесного творчества.

4.Вершинина Н. Л., Илюшин А. А., Крупчанов Л. М., Мурзак И. И., Озеров Ю. А., Ястребов А. Л. Введение в литературоведение : учебник для вузов / под общ. ред. - 2-е изд., испр. - М. : ОНИКС, 2007. - С. 415.

5. Гребенюк Т. В. Специфіка гендерної само ідентифікації героїні в прозі Тані Малярчук / Т. В. Гребенюк // Ві­сник Запорізького національного університету. Філологічні науки. - 2009. - № 1. - С. 29-33.Зумбулидзе И. Г. "Женская проза" в контексте современной литературы. / И. Г. Зумбулидзе // Современная филология: материалы междунар. заоч. науч. конф. (г. Уфа, апрель 2011 г). / Под общ. ред. Г. Д. Ахметовой. -Уфа : Лето, 2011. - С. 21-23.

6. Корабльова А. Конфлікт між жіночою ідентичністю та панівною ідеологією як сюжетна основа малої прози Ірини Вільде / Альона Корабльова // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. - Т. 27. - Донецьк : Український культурологічний центр, Східний видавничий дім, 2009. - С. 254-263.

7. Роздобудько І. Гра в пацьорки. Збірка оповідань / І. Роздобудько. - К. : Нора-Друк, 2010. - 240 с.

8. Седих Г. І. Сучасне російське жіноче оповідання: особливості поетики та наративної організації : автореф. дис.... канд. філол. наук : 10. 01. 02 / Седих Ганна Іванівна; Дніпропетр. нац. ун-т ім. О. Гончара. - Д., 2010. - 20 с.

 

10.Скуратівський В. Нельотна погода. Замість передмови та замість монографії / В. Скуратівський // Забужко О. Сестро, сестро : повісті та оповідання. - Видання друге. - К. : Факт, 2005. - С. 5-19.

11.McRobbie A. Post-feminism and Popular Culture / Angela McRobbie // Feminist Media Studies. Vol. 4, No. 3. - New York : Tsylor & Ffancis Ltd, 2004, - P. 255-264.

12.Weiner J. The Guy Not Taken: Stories / Jennifer Weiner. - New York : Atria Books, 2006. - 292 p.

Woolf V. A Room of One's Own / Virginia Woolf. - Orlando : Harcourt, 1989. - 114 p.УДК 821. 161. 2+82. 0

Лугова Т. М.,

Донбаський державний педагогічний університет, м. Горлівка

МЕТОДОЛОГІЯ М. С. ГРУШЕВСЬКОГО-ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦЯ В КОНТЕКСТІ ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИХ СТУДІЙ

У статті з'ясовується науковий інструментарій М. С. Грушевського-літературознавця, визначаються осно­вні методи і принципи дослідження літературних явищ, якими користувався учений. Авторка доходить висновку, що більшість з них належить порівняльному літературознавству, що може бути підставою для віднесення праці дослідника до набутківукраїнської компаративістики першої третини ХХ століття.

Ключові слова: науковий інструментарій, літературна компаративістика, генетично-контактний принцип, по­рівняльно-типологічний принцип, контекстуальний аналіз, історико-системний принцип, "теорія доповнюваності".

В статье исследуется научный инструментарий М. С. Грушевского-литературоведа, определяются основные методы и принципы исследования литературных явлений, которыми пользовался ученый. Автор статьи прихо­дит к выводу, что большинство из них принадлежат сравнительному литературоведению, что может быть основанием для отнесения работы исследователя к достижениям украинской компаративистики первой четвер­ти ХХ столетия.

Ключевые слова: научный инструментарий, литературная компаративистика, генетически-контактный принцип, сравнительно-типологический принцип, контекстуальный анализ, историко-системный принцип, "те­ория дополнения".

The scientific instrumentality of M. Grushevski is investigated in the article, as well as the main methods and principles of the analysis of literary phenomenon, which the scientist used, are defined. The author of the article comes to the conclusion, that the majority of the used methods and principles belong to the comparative philology that may be the reason for attributing his work to Ukrainian comparative philology of the first quarter of the XXth century.

Key words: the scientific instrumentality, the comparative philology, the genetic-contact principle, the comparative-typological principle, the contextual analysis, the historical-systemic principle, "the theory of appending".

Мета статті - визначити основні методи і принципи дослідження літературних явищ, якими користувався М. С. Грушевський; довести, що його основна літературознавча праця "Історія української літератури" може бути віднесена до набутків української компаративістики першої третини ХХ століття.

Одним із найбільш гострих та актуальних концептуальних питань у сучасному грушевськознавстві залиша­ється з'ясування наукового інструментарію М. С. Грушевського-літературознавця. Головною літературознавчою працею вченого є, як відомо, "Історія української літератури". На нашу думку, вчений застосовував тут принципи аналізу літературних явищ, характерні для культурно-історичної школи, яка, у свою чергу, виступила однією з основ для становлення літературної компаративістики. Так, наприклад, з'ясовуючи походження циклічної будови українського народного епосу, вчений застосував генетично-контактний принцип, що ґрунтується на врахуванні генетичних і контактологічних аспектів дослідження. Аналізуючи величезну кількість фактологічного матеріалу, він відкидає гіпотезу щодо появи народного епосу внаслідок шкільного впливу XVI-XVIII століть, потім бал-канського, Центрально-Подунайского, поки не доходить висновку, що всі вони "лише впливали на слов'янський фольклор, збагачували його новими ідеями, кристалізували його виразніше, але не сотворили наново" [3, с. 130]. Таким чином, М. С. Грушевський реалізує ретроспективний погляд на розвиток українського фольклору. А ре­троспекція, на думку сучасних літературознавців, є "одним з аспектів генетичного методу" [1, с. 55].

Генетично-контактний принцип аналізу дозволив ученому з'ясувати подібності й відмінності, зокрема, фоль­клорних явищ, простежити різноманітні взаємодії, що виявилися на рівні впливів, рецепцій тощо і позначилися на українській усній традиції. Наприклад, аналізуючи народну пісенну традицію, дослідник знаходить у ній вияви і романізованої балканської культури, і візантійські впливи, і західнослов'янські, які служили посередниками впли­вів німецьких і середньовічних романських, і східні, турецько-іранські. М. С. Грушевський зазначає при цьому, що інколи дуже важко відрізнити "свійське від запозиченого", адже дещо з'являлося "паралельно, на спільнім ґрунті примітивного світогляду", а дещо сягає "в такі глибини передісторичного життя, що за тими не можності пройти туди" [3, с. 128]. На думку дослідника, аналіз цього матеріалу дає багато для розуміння старого світогляду, словесної творчості й міжлітературних контактів. Аналізуючи повісті Києво-Печерського патерика, він звернув увагу на те, що дослідники цієї пам'ятки шукали в ній буквальні текстуальні запозичення. М. С. Грушевський же ставить питання про паралелізм мотивів християнської та релігійної легенди, що могли "прийматись не тільки книжною дорогою, але й усною передачею" [5, с. 122]. Дослідник відзначає засвоєння різних мандрівних мотивів (аскетичних і фантастичних) не тільки християнських, а так само і брахманських, буддійських, юдаїстичних тощо.

Звичайно, здійснений М. С. Грушевським аналіз вимагав детального висвітлення кожного окремого факту, за­лучення значної кількості пісень, іншого емпіричного матеріалу. Але вчений не потонув у велетенському масиві аналізованих текстів. Він розумів, що головним завданням дослідника є не його збір, а систематизація і теоре­тичний аналіз. Очевидно, вчений усвідомлював і слабкі місця цього підходу, що, на перший погляд, зумовлював тяжіння до описовості. Тому його методика може здаватися досить розпливчастою, що значно ускладнює порів­няння і зведення в систему всіх результатів дослідження. За своєю природою аналітично-індуктивний, а за фор­мою вираження інформації описовий, цей підхід, відповідно, тяжіє до фактографізму та емпіризму. Його широке використання вченим зумовлюється тим, що таке дослідження, яке здійснив М. С. Грушевський на ниві україн­ської літератури, об'єктивно вимагає значних зусиль для вияву, збору та систематизації конкретних фактичних

 

© Лугова Т. М., 2012даних. Таким чином, цей принцип, посідаючи у літературознавчій праці М. С. Грушевського чільне місце, ство­рює ілюзію описовості всієї "Історії української літератури", навіть "розмитості" берегів концепції праці. При цьому слід зазначити, що такий стиль викладу матеріалу характерний для більшості аналізованих нами праць М. С. Грушевського. Це певною мірою стосується й "Історії України-Руси", що дало підставу, зокрема, І. Я. Франку, зазначити в "Причинках до "Історії України-Русі": "Тут більше, ніж у попередніх розділах, відчува­ється перевага міркування над фактичним матеріалом. Особливо російський "Нарис", як і слід було чекати в цій частині, має сильне апологетичне забарвлення" [8, с. 450].

Враховуючи це, М. С. Грушевський використовує інший принцип - порівняльно-типологічний, яким послу­говується порівняльне літературознавство. Його сутність полягає у співвіднесенні літературних явищ на синх­ронічній площині "з метою виявлення між ними тематичних, образних, жанрових, стильових відмінностей і подібностей, встановленні їхніх ближніх й віддалених контекстів та групуванні цього історико-літературного матеріалу, типологічно диференціювавши його на певні класи, підкласи тощо" [1, с. 111]. Цей принцип активно використовувався автором історії для аналізу оригінального письменства XI-ХІІ та XII-ХІІІ століть. Ідеться на­самперед про порівняння морально-дидактичної літератури доби, літописної повісті про Печерський монастир, писань, присвячених святому Миколаєві, старого Київського літопису тощо.

Внаслідок порівняння М. С. Грушевському вдалося з'ясувати тенденції розвитку літератури, її характер, а також визначити принципову сутність та конкретну специфіку літератури. Так, використовуючи паралельні зі­ставлення (наприклад, української і російської, української і польської, української і болгарської літератур), він обґрунтовує самобутність української літератури. Вчений, зокрема, підкреслює, що "культура ХІІ-XIII століть була українською. <... > Відтинати ж її від пізнішої галицько-волинської і новішої київсько-галицької літератури, а пришивати, під назвою "общерусскої", знов-таки до "руської" - великоруської - се завсігди зостанеться опера­цією не науковою і науковим інтересам противною" [4, с. 56].

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство