О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 64

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Як правило, в комедіях розгортаються декілька сюжетних ліній. Характерна особливість саме творів В. Шек-спіра полягає в тому, що центральна лінія може бути абсурдно драматичною; це означає, що вона не обов'язково містить у собі абсурд, і автор при бажанні міг би побудувати на ній трагедійну колізію. Такий центральний сюжет "Багато галасу з нічого" - зрада перед алтарем жениха Клаудіо своєї нареченої Геро: у "Сні літньої ночі" - це драматично напружені події, що сталися загадкової літньої ночі з закоханими, які захотіли одружитися всупереч деспотичній волі батьків; у "Двох веронцях" - це переживання Сілвії в руках розбійників. Центральну сюжетну лінію автор підсилює суто комічними ситуаціями, які створюють загальний веселий настрій. Одна з цих ситуацій нерідко носить фарсовий характер і розкриває пригоди простих людей, які потрапляють у халепу через те, що із самовпевненістю беруться за малознайому (чи не властиву) їм серйозну справу або просто не знають, як довести її до кінця. Цікаво, що в таких випадках моделюються два паралельні соціальні плани, які комічно зіштовхують­ся (ремісники на святі одруження князя Тезея і цариці Іпполіти в "Сні літньої ночі"; дозорці з простих городян, Кизил, Дрючок і Протоколіст, що мали можливість допомогти юним дворянам Клаудіо і Гері, але не спромоглися цього зробити через свою дурість - в "Багато галасу з нічого"). Ще одна лінія представляє високий комізм або абсолютний абсурд (пересмішники Бенедикт і Беатріче в "Багато галасу з нічого") [6, с. 49].

Величезну роль для створення комічного відіграє абсурдна випадковість, яка втручається у свідомі наміри людей. Драматург любить вводити у свої комедії абсурдну фантастику ("Сон літньої ночі"). До абсурдного ефекту призводить також наявність двох світів - паралельний розвиток подій, коли персонаж, на відміну від глядача, не усвідомлює справжніх рушійних сил того, що з ними відбувається (комічно невдала допомога лісо­вого духа Пека закоханим у "Сні літньої ночі", поки ті сплять). Шекспір використовує такі традиційні комедійні прийоми, як фарсовість (все, що пов'язане з обіграванням людського тіла, зокрема - засоби "виховання", які за­стосовує Петруччо до своєї нареченої Катеріни в "Приборканні норовливої"), мовні засоби абсурду - каламбури, гра слів, мовленнєва травестія (зокрема, невдале вживання персонажами іноземних слів і перекручення склад­них термінів), власних імен - Навій, Клинець, Дудка, Носик, Замірок) [6, с. 53].

Яскравим прикладом використання засобів абсурду є комедія "Сон літньої ночі", де Шекспір показує, до яких непорозумінь і проблем можуть призвести нестямні пристрасті, що не лише "вирвалися" з-під влади розуму, а й потрапили в полон до фантастичних істот та їх чаклунства. Ідеальною парою закоханих постають афінський князь Тезей і його наречена Іпполіта - зі шляхетною стриманістю і спокійною просвітленістю своїх почуттів. В той же час автор насміхається ще з однієї групи "закоханих". Це - ремісники - грубі, малокультурні люди. Вони належать до поширеного у Шекспіра типу фарсових персонажів, що прийшли в його комедію з міського фоль­клору і відрізняються простакуватістю, незграбними манерами та комічною самовпевненістю. Вони - балакуни і жартівники, їхні характери розкриваються головним чином через мову - недолугу та пишнослівну. Діють ці персонажі невлад, проте наприкінці нерідко виходять героями. Наприклад, Навій зі своїми товаришами при­страсно закохані в театр і акторське ремесло. Вони проводять репетицію трагедії, щоб показати її на весіллі Тезея та Іпполіти. Їхня пристрасть має жалюгідні наслідки, їх не висміяли тільки із-за поблажливості князя. П'єса, яку вони розігрують, - історія про фатальне кохання Пірама і Тісби, що закінчилося смертю закоханих, і це ще один натяк Шекспіра на абсурд даної теми [7, с. 54].

В комедії "Сон літньої ночі" є реальність, в якій існують звичайні люди. Та виявляється ще й інша реальність, в якій хазяйнують чарівні сили, феї й ельфи, про існування якої Гермія і Лізандр, Деметрій і Гелена навіть не здогадуються, хоча повністю залежать від цієї реальності. Коли закохані прокидаються на лісовій галявині після нічних кошмарів, вони щасливі, але ніколи не дізнаються у своєму житті, що саме зробило їх щасливими.

У "Сні літньої ночі" автор "переплутує" кілька сюжетних ліній, які, разом з тим, легко розрізнити, оскільки вони є чітко контрастними. Шекспір показує нам любов в її численних характеристиках: любов всупереч волі батьків, що врешті-решт закінчується або щасливо (Гермія і Лізандр), або смертю закоханих (Пірам і Тісба); любов, на якій негативно відображуються ревнощі, але вона закінчується щасливо (Деметрій, Гелена); любов, що призводить до щасливого, гармонійного шлюбу (Тезей і Іпполіта); шлюбні стосунки, які проходять скрізь складний період сімейних чвар, але завершуються щасливим примиренням (король і королева фей та ельфів Обе-рон і Тітанія); кохання як сліпе почуття (фантастична любовна пригода Тітанії і ткача Навоя); нарешті, ідеальна любов - до мистецтва, яка долає брак таланту і смаку та здобуває поблажливу винагороду (ткач Навій та його товариші) [7, с. 56].

Лейтмотив розіграшу та "подвійної реальності" пронизує більшість комедій Шекспіра. Його ми знаходимо і в "Багато галасу з нічого". Юна аристократка Беатріче і дворянин Бенедикт ведуть між собою жартівливу сло­весну війну, намагаючись морально знищити один одного за допомогою дотепів та їдких жартів, проте раптом закохуються один в одного, отже досягають прямо протилежного результату. Вони так ніколи і не дізнаються, що стали предметом жартівливого розіграшу з боку своїх друзів, які поклали край їхній війні. Дві реальності мизнаходимо в іншій сюжетній лінії цієї комедії - стосунки наречених Клаудіо і Геро. Палкий Клаудіо помилково прийняв підступну служницю за свою наречену, яка нібито призначала побачення іншому чоловікові. Під час вінчання він викриває її зраду та відмовляється від шлюбу.

В основі характерів Шекспірових героїв ми знаходимо моральний і психологічний максималізм - гранично виражені переживання, які, до речі, майже не трапляються в реальному житті. Такий максималізм почуттів влас­тивий також Геро, яка продовжує кохати Клаудіо, незважаючи на глибоку образу, якої юнак завдав їй своєю від­мовою в церкві. Тема надмірно пристрасних почуттів, які призводять до нещастя, трапляється і в інших творах, зокрема в "Ромео і Джульєтті". Тут заслуговують на увагу слова патера Лоренцо: "Бурхливі радощі страшні, мій сину, // Бо часто в них бурхливий і кінець (.) / Люби, та міру знай, і ти надовше // Любитимеш. Хто надто по­спішає, // Спізняється, як той, що зволікає" [1, с. 122].

Пристрасть, опановуючи людину, часом робить її смішною. Про це в комедії свідчить третя сюжетна лінія, пов'язана з дозорцями Кизилом, Дрючком і Протоколістом. Кизил та його товариші випадково дізнаються про злочинну змову, спрямовану проти Клаудіо. Вони хочуть розповісти про все губернатору Леонато. Але пиха та гордість за свій вчинок, бажання виставити себе в найкращому світлі й дістати похвалу заважають їм зосередити­ся на сутності справи. Комічно-простодушне почуття власної значущості Кизилом викликає у глядача не просто сміх, а й тривогу за долю юних наречених [5, с. 162].

Шекспір побудував драму з урахуванням важливих нових художніх принципів, яких до цього часу ще не було в мистецтві. Характери героїв в античній драмі мали лише одну важливу рису. Шекспір створив героїв і героїнь, наділених рисами духовно багатої особистості і, разом з тим, показав характери своїх героїв у розвитку, що часто призводить до абсурдних, комічних чи фарсових ситуацій. Ці художні нововведення, на нашу думку, не тільки збагачують мистецтво, але й викликають зовсім інше усвідомлення природи людини, задають інший тон чи стиль твору, що, в свою чергу, сприяє розумінню читачем глибокого, імпліцитного смислу тексту.

Література:

1.Аникет А. А. Трагедия Шекспира "Гамлет" : [кн. для учителя] / А. А. Аникет. - М. : Просвещение, 1986. - 124 с.

2.Дубашинский И. А. Вильям Шекспир / И. А. Дубашинский. - М. : Просвещение, 1995. - 258 с.

Козинцев Г. Наш современник Вильям Шекспир / Г. Козинцев / [2-е изд., перераб. и доп.]. - М. : Искусство,1966


4. - 350 с.Матвійчук В. Загадка Уільяма Шекспіра : [кн. для вчителя] / В. Матвійчук. - 1999. - № 2. - 55 с.

5. Пінський Л. Е. Шекспір. Основні початки драматургії / Л. Е. Пінський. - К. : Всесвіт, 1991. - 280 с.

6. Старинкевич Є. На батьківщині Шекспіра. Нове в драматургії сучасної Англії / Є. Старинкевич // Вітчизна, 1990. - № 12. - С. 162-173.

Урнов М. В., Урнов Д. М. Шекспир. Герой и его время / М. В. Урнов, Д. М. Урнов. - М. : Просвещение,1994


- 146 с.УДК 82. 091: 7

Нісевич С. І.,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ

"ПРЕРАФАЕЛІТСЬКЕ БРАТСТВО" І "МОЛОДА МУЗА В ТИПОЛОГІЧНОМУ АСПЕКТІ

У статті здійснено спробу довести типологічну спорідненість і національну своєрідність англійського "Пре-рафаелітського братства" й української "Молодої музи". Розлянуто закономірності виникнення та функціону­вання літературно-мистецьких організацій, проаналізовано аналогії та відмінності в меті, завданнях, естетич­них принципах. Вказано на основні характеристики, зокрема такі, як революційне налаштування об'єднань проти індустріального суспільства, їхню зосередженість на культі краси та свободі творчості, прагнення до синтезу мистецтв та ін.

Ключові слова: "Прерафаелітське братство", "Молода муза", типологічні відповідності, естетика, модер­нізм, синтез мистецтв.

В статье осуществлена попытка доказать типологическую родственность и национальную своеобразность английского "Прерафаэлитского братства" и украинской "Молодой музы". Рассмотрено закономерности воз­никновения и функционирования литературно-художественных организаций, проанализировано аналогии и отли­чия в целях, заданиях, эстетических принципах. Указаны основные характеристики, в частности такие, как ре­волюционная настроенность объединений против индустриального общества, их сосредоточенность на культе красоты и свободе творчества, стремление к синтезу искусств и др.

Ключевые слова: "Прерафаэлитское братство", "Молодая муза", типологические соответствия, эстетика, модернизм, синтез искусств.

In the article the attempt is made to prove the typological connection and the national originality of the English "Pre-Raphaelite Brotherhood" and the Ukrainian "Young Muse". The regularities of appearance and functioning of the literary-artistic organizations are observed, the analogies and differences in the aims, tasks, aesthetic principles are analyzed. It is pointed to the main characteristics, especially such as the revolutionary opposition of these groups against the industrial society, their concentration on the cult of beauty and the freedom of creative work, striving for the synthesis of arts, etc.

Key words: the "Pre-Raphaelite Brotherhood", the "Young Muse", typological correspondences, aesthetics, modernism, the synthesis of arts.

Період XIX-поч. XX ст. став часом бурхливого розвитку світової культури і мистецтва та суттєвих змін у всіх сферах життя суспільства. В ньому з'являються універсальні явища, які поширюються світом і стають надбанням культури різних народів, не втрачаючи, однак, на національному грунті своїх неповторних рис [3, с. 211]. До та­ких універсальних явищ можна віднести появу численних літературно-мистецьких угрупувань, таких як "Моло­да муза", "Молода Бельгія", "Молода Німеччина", "Молода Польща", що проголосили своїм гаслом символізм та служіння красі [6, с. 7]. Покоління молодих митців виступило проти академізму та канонізму в літературі. Вони тяжіли до експериментів, шукали нових засобів вираження, прагнули вийти за рамки реалізму. Література все частіше починає використовувати здобутки інших наук, таких як психологія, історія, філософія, мистецтвознав­ство тощо. Помітним стало зміщення акцентів на внутрішній світ і духовне життя героїв. Молодих поетів вабив світ краси, містики, таємничості і надчуттєвості, в який вони намагалися втекти від ворожого їм суспільства. Як наслідок, почали з'являтися нові теми, мотиви, жанри, тобто утворилась сприятлива літературна атмосфера для появи перших ознак модернізму, присутніх у творчості зазначених літературно-мистецьких об'єднань.

Типологічно спорідненим явищем в Англії став естетизм - літературна течія, прибічники якої також схиля­лися перед красою, вважаючи її найвищою цінністю в мистецтві. Естетизм, у свою чергу, активізувався завдяки руху прерафаелітів ще в другій половині XIX ст. і став важливим чинником формування ранньомодерністських тенденцій не лише в Англії, а й у інших країнах, у тому числі й в Україні, вплинувши, зокрема, і на діячів "Мо­лодої музи". На жаль, вказаний зв'язок досі в українському літературознавстві не розглядався, не зважаючи на помітне в останні десятиліття пожвавлення наукового інтересу до проблем модернізму. Так, "Молода муза" стала об'єктом уваги таких науковців, як Б. Рубчак, М. Ільницький, Ю. Бірюльов, Н. Калениченко, С. Павличко, Н. Шумило та інші. Що ж до Прерафаелітського братства, то у радянській та пострадянській науці про літературу це питання залишається все ще мало дослідженим. На сьогодні ми маємо окремі напрацювання Г. Анікіна, К. Некра-сової, Н. Соколової, проте діяльність вищезазначених угрупувань у типологічному аспекті ще не була об'єктом наукового дослідження. Отож, у вказаній статті ми ставимо мету здійснити типологічно-порівняльне зіставлення "Прерафаелітського братства" і "Молодої музи" як літературно-естетичних шкіл, виявити їхні спільні і відмінні риси, визначити місце та роль у світовому контексті.

Досягнення мети передбачає виконання таких завдань: простежити закономірності виникнення та функці­онування "Прерафаелітського братства" і "Молодої музи"; виявити аналогії в напрямі діяльності, принципах, естетичних засадах, меті, завданнях цих об'єднань, а також на рівні тематики творів, мотивів, художніх засобів; проаналізувати літературно-мистецький дискурс їхньої творчості; довести типологічну спорідненість і націо­нальну своєрідність.

Прерафаелітизм як напрям в літературі та живописі став частиною постромантичного руху в англійській культурі. "Прерафаелітське братство" проіснувало порівняно недовго - з вересня 1848 до 1853 р. Проте "брат­ство" і рух прерафаелітів - це не зовсім одне і те ж, адже прерафаелітизм як естетичний рух розвивався і після розпаду "братства". В "Прерафаелітське братство" входило семеро людей: художники Х. Хант і Міллес, поет і художник Д. Г. Россетті, його брат - літературний і художній критик Вільям Майкл Россетті, художник Джеймс Коллінсон, художник і критик Фредерік Джордж Стівенс, скульптор Томас Вулнер. Близькі "братству" були та­© Нісевич С. І., 2012кож художники Форд Медокс Браун, Уолтер Деверелл, Артур Хюз і Чарльз Олстон Коллінз. В 1856 р. в Оксфорді виникло нове "Братство прерафаелітів" під впливом Д. Г. Россетті. До нього ввійшли, окрім самого Россетті, Уільям Морріс, художник Едвард Берн-Джонс, поет і критик Алджернон Чарльз Суінберн [1, с. 267].

Термін "прерафаеліти" означає, що виключається вплив послідовників Рафаеля - рафаелітів, які профанували його досконале мистецтво. Одночасно прерафаеліти приймають прекрасне мистецтво попередників Рафаеля, які сприятливо вплинули і на його власне мистецтво [1, с. 267].

Як стверджує Є. С. Чернокова, значення творчості прерафаелітів і зараз оцінюється по-різному: від революції в мистецтві (Гонт, Фредерман, Хілтон) - до простого новаторства в техніці живопису (А. Чегодаєв). Вона по­годжується з думкою К. Некрасової, що рух починався зі спроби оновлення живопису, а вплинув на розвиток літератури і всієї англійської культури в цілому. Рух був дуже неоднорідним, його об'єднувала тільки неприйнят­ність для всіх академічного мистецтва, потяг до літератури і свідомий вибір найбільш значущих сюжетів (Біблія, Шекспір, античні міфи, середньовічні легенди, поезія англійських романтиків початку століття) та принципові зміни в техніці живопису [7].

Відродження мистецтва під впливом середньовічної "щирості" (замість вікторіанських умовностей), нове від­криття минулого спричинили появу нової зображальності в поезії, живописі і прикладному мистецтві. Прерафае-літська естетика досягла об'єднання буквального і символічного планів, коли найбільш високі символи-узагаль-нення сполучаються з точною "мірою натури" в зображенні реальності. Матеріальність абстрактного, духовність чуттєвого - знакові риси естетики прерафаелітизму [7].

Пізня творчість прерафаелітів пов'язана з естетизмом. В. Пейтер називав прерафаелітів "естетичною школою в живописі". Дослідники (Гонт, Шестаков) називають імена прерафаелітів серед тих (Рескін, Вістлер, Пейтер, Свінберн, Вайльд, Бердслі), хто створив культ художника, естета, поціновувача краси понад усе. Важливим вва­жається і зв'язок "прерафаеліти - Бердслі - модернізм"[7].

Початком "Молодої музи" як мистецької течії можна вважати появу в 1906 р. журналу "Світ", до складу ред­колегії якого ввійшли В. Бирчак, П. Карманський, О. Луцький та М. Яцків. Сама ж "Молода муза" була створена роком пізніше - в 1907 р. Звідки пішла назва - сьогодні сказати важко. М. Рудницький твердив, що її придумав О. Луцький; в спогадах П. Карманського вона виводиться з новели М. Яцківа "Доля молоденької музи". Дехто приписує її Б. Лепкому [6, с. 7]. "Молода муза" існувала порівняно недовго - якихось сім-вісім років. Але вона вписала свою сторінку в історію української літератури, була певним етапом на шляху її дальшого розвитку [6, с. 14]. До складу "Молодої музи" входили Михайло Яцків, Петро Карманський, Василь Пачовський, Богдан Леп-кий, Степан Чарнецький, Володимир Бирчак, Сидір Твердохліб, Остап Луцький та інші. Близьким до цієї групи був юний тоді Михайло Рудницький, що під її крилом починав свою літературну діяльність.

"Молода муза" не була організацією, яка веде облік своїх членів чи має розроблений статут і програму. Це був радше клуб літераторів, до якого тяжіло чимало молоді, яка працювала в різних галузях мистецтва: композитор Станіслав Людкевич, скульптор Михайло Паращук, живописець Іван Северин, скрипаль і маляр Іван Косинин, фейлетоніст Осип Шпитко ... [6, с. 5]. В контактах з "Молодою Музою" були діячі польської культури - письмен­ники В. Оркан і Ю. Єдліч, художники К. Сіхульський, В. Блоцький, Ю. Водинський, скульптор З. Курчинський

[2, с. 23].

Члени "Молодої музи", як і "Прерафаелітського братства", - особистості з індивідуальною системою погля­дів, власними переконаннями, проте спільними для них були декадентські настрої та прагнення оновити націо­нальну літературу, збагатити свіжими формами та засобами. Важливо, що молодомузівці виникли на хвилі сеце-сійного руху, філософсько-естетична програма якого в Україні формувалась, як вважає Бірюльов, під впливом поглядів Д. Рескіна і У. Морріса, що мріяли про активний вплив мистецтва на життя та перетворення суспільства естетичними засобам. У програмному маніфесті "Молодої музи" (1906) О. Луцький наголошував, що ця органі­зація є не що інше, як відомий напрям декадентський, символістичний, сецесійний, модерністичний . [2, с. 23]. Він сформулював основні принципи нового напряму, які базувалися на відмові від народницьких тенденцій в літературі і орієнтації на західноєвропейський символізм [5, с. 131]. За словами П. Карманського, молодомузівці шукали нову форму, нові вирази, намагалися зробити свої творчі засоби витонченішими . Одні з них задивля­лися на Близький Захід, на "Молоду Польщу", інші спрямовували свій погляд набагато дальше [5, с. 131]. Зна­йомство з вершинними явищами нової західноєвропейської літератури передбачало засвоєння і розвиток їх на національному грунті. Молодомузівці "хотіли створити якусь платформу, - пише Б. Рубчак, - якусь програму для власного українського символізму. Не маючи в своєму народі ні Бодлера, ні Тютчева, ні Норвіда, вони змушені були створювати з нічого" [Цит. за: 5, с. 131].

Творчість представників "Молодої музи", як і прерафаелітів, позначена художнім новаторством, ідеями мо­дернізму; вони не сприймали побутовий реалізм, описовість старої школи епічного письма [6, с. 10]. Джерелом натхнення для молодомузівців послужив символізм, так само як і для прерафаелітів, до якого їх привело за­хоплення Середньовіччям. Символізм у їхній творчості "переходить у містицизм, у прямування до чогось та­ємничого, надчуттєвого і неземного" [6, с. 8], за що в свій час І. Франко й критикував членів цього об'єднання. "Молода муза" не проголошувала категоричного розриву зі школою "старого" реалізму, а прагнула поєднати традицію із новими західноєвропейськими віяннями [6, с. 12]. Так само і прерафаеліти, згідно з Рєскіним, нама­галися продовжити традиції раннього Відродження і романтизму та надати їм сучасної інтерпретації [1, с. 275].

Багато типологічних відповідностей можна відшукати і в меті, завданнях, тематиці та мотивах їхніх творів, використанні засобів суміжних мистецтв. Так, прерафаеліти, засуджуючи утилітаризм буржуазного індустріаль­ного суспільства, виступили зі своєю художньою програмою, прагнучи до пошуків правди, краси і мрії [1, с. 266]. Естетичне новаторство прерафаелітів, як було зазначено, сприймалось сучасниками як революція в мистецтві. Але саме в мистецтві, оскільки вони мало цікавились політикою, хоча і не поривали зв'язків з соціальними іморальними витоками мистецтва. Їхнє бунтарство проявилося в критиці вікторіанського суспільства, вони ви­ступали за емоційне розкріпачення людини, за її залучення до краси мистецтва, в той же час їх поклоніння красі містило в собі протест проти звиродніння індустріального суспільства. Як правило, їхній культ краси не мав нічо­го спільного з "мистецтвом для мистецтва" - лозунгом нової естетичної течії, яка в цей час появилась у Франції, Д. Г. Россетті не признавав формули "мистецтво для мистецтва", вважаючи, що мистецтво ставить перед собою серйозну суспільну ціль - розкрити драматичний стан душі людини [1, с. 266].

Мета усіх молодомузівців - служіння красі, як і в прерафаелітів, не зводилась до гасла "мистецтво для мис­тецтва", оскільки вони не відмежовувались від соціальної проблематики, але активно відгукувались на людську недолю та використовували у своїх творах суспільні мотиви. Завданням "молодомузівців" було піднесення ху­дожньої культури в українській Галичині на основі широкого використання нових виражальних засобів, голо­вним чином з арсеналу сецесії та символізму [2, с. 23].

Спільними для англійських та українських письменників були й мотиви смутку, туги, болю від нерозділеного кохання, розчарувань, зневіри, природи ., які домінували, приміром, у творах Д. Г. Россетті "Білий корабель", П. Карманського "З теки самовбивці" та ін. Тонке відчуття природи як джерела спокою і забуття властиве, на­самперед, С. Чарнецькому, Б. Лепкому, А. Суінберну.

Шукаючи спільні мотиви, суголосні своїм естетичним смакам, в літературі інших народів, представники ан­глійського та українського угрупувань вдавалися до перекладу зарубіжних письменників і поетів. Прерафаеліти проявили велику зацікавленість до літератури інших країн і народів, розширивши, завдяки цьому, сферу між-літературних зв'язків. Д. Г. Россетті перекладав Війона та італійських поетів, У. Морріс використовував у своїй творчості скандинавські мотиви. Прерафаеліти відкрили англійцям Едгара По і Уолта Уітмена [1, с. 274-275]. Суінберн як літературний критик сміливо співставляв дар Діккенса з генієм Шекспіра; він був першим в англій­ській критиці, хто вказав на обдарування Бодлера [1, с. 270].

Творами та ідеями зарубіжних письменників і філософів, таких як Ніцше, Ібсен, Метерлінк, цікавились і мо-лодомузівці. Саме в їхніх творах, на думку Г. М. Лісної, Луцький знаходить "тепло і спокій", які так необхідні сучасній людині, "що втратила всяку віру і надію" [5, с. 133]. Одним з найулюбленіших їхніх письменників був Шарль Бодлер [6, с. 10] - послідовник Едгара Аллана По, який "в своїх теоретичних міркуваннях посилив думки По і підняв їх із цілком практичної сфери до містичних висот, надаючи формі поезії священних, навіть магічних властивостей" [Цит. за: 6, с. 9]. Не випадково, сучасний американський славіст Богдан Рубчак у ґрунтовному до­слідженні джерел "Молодої Музи" починає її історію із США - від Едгара По, який по-своєму поєднав у поезії європейські романтизм та містицизм з американським прагматичним підходом [6, с. 9].

Бодлера перекладали - більше завдяки посередництву німецьких та польських трансформацій, ніж з оригіна­лу - і О. Луцький, і М. Рудницький, і М. Яцків (вірші в прозі) [6, с. 10]. Сприяли розвитку української літератури й численні переклади С. Твердохліба. Перекладаючи твори з іноземної мови на українську і навпаки, молодо-музівці не тільки черпали інформацію про тогочасні літературні тенденції, але й скеровували твори українських письменників в загальноєвропейське русло.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство