О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 65

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

Співставляючи основні характеристики літературно-художніх об'єднань, не можна не згадати про визна­чальну рису, що окреслила сферу та напрями їхньої творчості, а саме - прагнення до синтезу мистецтв. Вона проявляється вже в самій сутності зазначених організацій, оскільки вони об'єднують представників різних видів мистецтва, проте реалізація такого синтезу не позбавлена національних особливостей. Так, англійська традиція синтезу мистецтв головним чином заснована на прагненні наблизити літературу і живопис; причому абсолютно очевидно, що в цьому "синтезі" провідну роль відігравала література і найавторитетнішими в цьому плані стали естетичні ідеї Рєскіна [1, с. 270]. Своєрідність прерафаелітизму як напряму заключалася саме в тому, що в ньому одночасно розвивались живопис, поезія, література і художня критика. Багато художників прерафаелітів були одночасно і поетами, так, що в їхньому живописі переважала орієнтація на літературну естетику [1, с. 271]. До них, насамперед, належав поет і художник Д. Г. Россетті. Він вніс в поезію принцип живописності, а в живопис - образи і сюжети фольклорних і літературних творів, мріяв про синтез мистецтв (правда, за винятком музики). Ідея взаємодії живопису і поезії пронизує прерафаелітський журнал "Джерм", що видавався в 1850 р. за пропо­зицією Д. Г. Россетті. Вірші і гравюри в цьому журналі були на одну тему. На думку Д. Г. Россетті, всі "брати"-прерафаеліти повинні були бути поетами і художниками. І все-таки Д. Г. Россетті, перш за все, був поетом; його живопис звернений до літературних тем [1, с. 271]. На картинах Д. Г. Россетті відтворювались літературні сюжети, а в його віршах створювались живописні, зримі, декоративні образи. Він прагнув до того, щоб картина викликала у глядача поетичний настрій, як при читанні віршів, а вірш справляв таке ж сильне враження єдиним прекрасним образом як картина [1, с. 271-272].

Д. Г. Россетті також писав "Сонети до картин" творів відомих художників. Наприклад, "До "Мадонни на скелях" Леонардо да Вінчі", "До "Венеціанської пасторалі" Джорджоне" та ін. [1, с. 272]. Прерафаеліти часто створювали картини за мотивами артурівських легенд та шекспірівських п'єс. Так, У. Морріс намалював кар­тину "Королева Гвиневра" [1, с. 273], Ф. М. Браун - "Ромео і Джульєтта", Міллес прославився своєю картиною "Офелія" [1, с. 274] тощо.

Серед молодомузівців не було поетів і художників в одній особі, хоча чітке прагнення до синтезу мистецтв, а відповідно до запозичення засобів інших видів мистецтв, насамперед живопису і музики, притаманне бага­тьом їхнім творам. Це проявляється і в змісті, і в формі, і в стилі написання. Різновидом реалізації взаємовпливу мистецтв стали і численні ілюстрації, створені членами "Прерафаелітського братства", що в свою чергу, врешті решт, зумовило суттєві зміни у видавничій справі. Ілюстрації стали справжніми художніми творами, які прекрас­но доповнювали текст. Внаслідок цього У. Морріс і Е. Берн-Джонс організували видавництво Кельмскотт Пресс, яке видавало твори з ілюстраціями, виконаними в стилі старих мініатюр в рукописних книгах [1, с. 273].В українській літературі прикладом поєднання тексту і малюнку може служити книга В. Пачовського "Ладі й Марені терновий огонь мій", ілюстрована алегоричними картинами І. Косиніна, В. Котарбінського, Арнольда Бекліна, Сандро Ботічеллі, Франца Штука, Франціска де Гойа та ін. [4, с. 183]. Синтез мистецтв проявився і в запозиченні мистецьких тем та образів, відтворених у літературних творах прерафаелітів. Так, герой твору Д. Г. Россетті "Рука і душа" (1850) - молодий художник Кьяро дель Ермо, який живе у XIII ст. в м. Пизе, і нагадує самого Д. Г. Россетті [1, с. 283]. Вміло оперували мистецькими образами і представники "Молодої музи", такі як М. Яцків - "Боротьба з головою", "Сфінкс", В. Пачовський - "Жертва штуки" та ін.

Українські молодомузівці часто вдавалися до засобів суміжних мистецтв, особливо музики й живопису. Це було дуже характерним для тогочасної української літератури [...]. В оповіданні "Сфінкс" Яцків писав: "Учений орудує системою, маляр і різьбар площиною, музик сферою, актор рухом, а ми тим всім і ще чимось більше. В мертвім слові маємо воскресити краску, пластику, тон, рух, ідею і ще щось більше, і се наша тайна". Уже на схилі років письменник казав: "Малярство, різьба і музика тісно зв'язані з моєю творчістю". Живописно-музична сти­хія в Яцкова виявляється по-різному: світ подається то через сприйняття вразливого митця, то автор "запозичує" з живопису принцип композиційної структури, то, нарешті, будує тропи, особливо при зображенні пейзажів, щедро користуючись музичними та живописними асоціаціями [8, с. 11]. Особливо "молодомузівці" намагалися зблизити свої твори з музикою, писали "містерії", "симфонії", "символічні картини" і т. п. "Лірична драма з ілю­страціями" "Ладі й Марені терновий огонь мій" В. Пачовського і будується як музичний твір [4, с. 191].

Як бачимо, синтез мистецтв домінує в творчості і "Прерафаелітського братства", і "Молодої музи", хоча в українській літературі спостерігаються найтісніші зв'язки з музикою, в той час як в англійській - з живописом, що є національною особливістю цих літератур.

Таким чином, незважаючи на те, що "Прерафаелітське братство" і "Молода муза" виникли в різних країнах і в різний період, їхня діяльність характеризується багатьма спільними рисами. Найсуттєвіші з них -категоричне неприйняття індустріального суспільства, заперечення традиційних форм і засобів відображення дійсності, по­шук шляхів до утвердження нових естетичних ідеалів, проголошення свободи в творчості, прагнення до синтезу мистецтв та своєрідна інтерпретація культу краси. Проте, якщо естетика "Прерафаелітського братства" форму­валась під впливом ідей Дж. Рескіна та захоплення Середньовіччям, його романтизмом та містикою, то моло-домузівці черпали натхнення в західноєвропейському символізмі. Обидві літературно-мистецькі групи сприяли утвердженню модерністських ідей та оновленню літератури.

Література:

1. Аникин Г. В. Эстетика Джона Рёскина и английская литература XIX века / Геннадий Викторович Аникин. -Москва : Наука, 1986. - 318 с.

2. Бірюльов Ю. О. Мистецтво львівської сецесії / Юрій Олександрович Бірюльов. - Львів : Центр Європи, 2005. - 184 с.

3. Історія світової та української культури : [підруч. для вищ. закл. освіти] / В. А. Греченко, І. В. Чорний, В. А. Кушнерук, В. А. Режко. - К. : Літера, 2000. - 464 с.

4. Калениченко Н. Л. Українська література кінця XIX - початку XX ст. Напрями, течії / Ніна Лукинична Кале-ниченко. - К. : Наукова думка, 1983. - 255 с.

5. Лесная Г. М. Литературное объединение "Молодая Муза" у истоков украинского символизма // Вестник МГУ Серия 9. Филология. - 2003. - № 3. - С. 129-134.

6. Поети "Молодої Музи" / [упоряд., автор передм. М. М. Ільницький]. - К. : Дніпро, 2006. - 672 с.

7. Чернокова Євгенія Семенівна. Поезія Кристини Россетті у контексті естетики прерафаелітизму : автореф. дис. на здобуття ступеня канд. філол. наук : спец. 10. 01. 04 [Електронний ресурс] / Є. С. Чернокова. - Дніпропетровськ, 2003. - Режим доступу до автореф. : http://www.lib.ua-ru.net/inode/5174.html

Яцків М. Ю. Новели / [редкол. : В. І. Данканич та ін. ; упоряд. і авт. вступ. ст. М. М. Ільницький]. - Львів : Каменяр, 1985. - 200 с.УДК 378. 14

Осипов П. І.,

Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського

СПОЧАТКУ/СПОКОНВІКУ БУЛО СЛОВО? (До проблеми тлумачення та перекладу відомих рядків Й. В. Гете)

Стаття присвячена одвічному питанню "Слово чи діло", що розкривається на основі давніх філософських та теологічних вчень, а також на матеріалі відомих рядків творчості Гете. Ключові слова: Слово, Бог, діло, Євангеліє, філософія, література, Гете.

Статья посвящена извечному вопросу "Слово или дело", который освещается на базе древних философских и теологических учений, а также на материале известных строк творчества Гёте. Ключевые слова: Слово, Бог, дело, Евангелие, философия, литература, Гете.

This article deals with the perennial question "Word or Work", which is illustrated on the material of ancient philosophical and theological learning, and also on the material offamous lines of Goethe's works. Key words: Word, God, work, Gospel, philosophy, literature, Goethe.

Так у стверджувальній формі починається Євангеліє від Івана, автором якого вважають священика з Ефесу та яке після наступних редакцій набуло нинішньої канонізованої форми. Текст цього Євангелія дещо відрізняється від трьох інших, синоптичних (грец. synopsis - огляд, розгляд) Євангеліїв Матвія, Марка та Луки. Одна із від­мінностей полягає в тлумаченні образу Христа, який нібито існував завжди й сам себе проголосив Сином Божим. Окрім давньоєврейської традиції, це Євангеліє стверджує елліністичну філософію, насамперед - вчення іудей­сько-елліністичного мислителя Філона Олександрійського (бл. 25 до н. е. - 50 н. е.), який до тлумачення тексту Старого Завіту додав учення платонізму та ідеї стоїків. Останні, наслідуючи вчення грецького мислителя Зенона (4-3 ст. до н. е.), дефініювали Слово як дієвий початок/виток розуму і духу, що пронизує всю дійсність. Вони вважали Слово провидінням, єством, Богом і духом Всесвіту, який складається з безлічі інших слів у зародку, що вибудовують і єднають світову систему. Отже, на думку Філона, Слово було своєрідним посередником між Богом і космосом, творчою силою, за допомогою якої людський розум може відчувати й осягати Бога.

Вплив Філона особливо відчутний у пролозі Євангелія, перші рядки якого слугують своєрідним унаочненням до поняття "Слово": "Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було спокон­віку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього ... " [1, с. 1-3]. Автор Євангелія від Івана, поряд з тим, певної мірою відходить від учення Філона, коли визначає "Слово" не як інтелігібельний (лат. intelligibilis - такий, що визначається інтелектом, а не чуттєвим сприйняттям світу) феномен, як перше й найваж­ливіше творіння Бога, але як таке, що існує поряд із Богом і в Ньому самому.

Ідею "первинності" Слова (грец. logos) полюбляють лінгвісти різних поколінь, оскільки вона підкреслює силу й значущість Слова, що полягає у його здатності відображати об'єкти і явища дійсності, які оточують людину [4; 7; 8]. У більш широкому розумінні Слово втілює поняття мови взагалі, відстоює її соціальний і комунікативний характер, вказуючи на мову як на найбільше надбання людства. Додамо, що Слово як філософське поняття імп-ліцитно супроводжують такі категорії як "мислення", "сила", "дія/діло".

У грецькій філософії та теології Слово слугує божественною основою космосу, що певним чином його упо­рядковує, надаючи йому форму і зміст. Подібні концепції знаходимо у давніх філософських і теологічних систе­мах Греції, Індії, Єгипту і Персії [5]. Притаманні вони також християнським писанням та доктринам, що визна­ють і описують роль Ісуса Христа як першопричину діяльності Бога у створенні та постійному вдосконаленні космоса й у здійсненні божественного плану спасіння людини. Ці та інші ознаки Слова як божественного почину вказують на широкий спектр його функціонування, відчутне лексико-семантичне навантаження та неоднознач­ність тлумачення; вони свідчать водночас про суттєву складність порушуваної проблеми, яка до нашого часу не вичерпала своєї проблематики. Саме цей фактор спонукав нас до проведення даного дослідження.

В українській літературі склалося традиційно поважливе ставлення до феномена Слова, його рушійної й воз-величувальної сили, що є водночас своєрідним посиланням на особливу вербальну почуттєвість українського народу й, вірогідно, вказує на певні ознаки його менталітету. Для прикладу досить послатися на добре відомі слова Великого Кобзаря [3, с. 505]:

Возвеличу

Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло них Поставлю слово.

Глибоко розуміла значення й силу слова Леся Українка, для якої Слово - це символ, сила, разючий меч, зброя і захист рідного народу в його боротьбі за правду і справедливість [2, с. 110]: Слово, чому ти не твердая криця, Що серед бою так ясно іскриться? Чом ти не гострий, безжалістний меч, Той, що здійма вражі голови з плеч?

До проблеми Слова, його функціональних особливостей, взаємозв'язку й взаємозалежності слова й поняття, форми і змісту, матеріального й ідеального постійно звертався у своїй творчості великий німецький письменник і філософ, засновник німецької літератури нового часу Й. В. Гете. Для ілюстрації звернімося принаймні до його головного твору - філософської трагедії "Фауст" (1808-1832), насиченої науковою думкою того часу, де Вели­© Осипов П. І., 2012кий Майстер втілив свої пошуки смислу життя, постійно "балансуючи" між теорією і практикою, словом і ділом (діяльністю). Так, уже на початку твору, в "Пролозі", словами Директора, який спілкується з Поетом і Веселою особою, Гете закликає [6, с. 412]:

Der Worte sind genug gewechselt,

Lasst mich auch endlich Taten sehen

Слів сказано було достатньо,

Тепер дозвольте перейти до справ

(Переклад тут і далі наш. - П. О.)

На вагомість Слова та його потенційні можливості в системі мови Гете вказує у першій частині "Фауста" (Кабінет), де в сцені розмови з Учнем Мефістофель радить вважати на слова, за допомогою яких людина набуває впевненості й знань. На сором'язливу репліку-запитання Учня щодо властивості слів виражати певні поняття Мефістофель (не без іронії) відповідає [6, с. 468]:

Mephistopheles:

Schon gut! Nur muss man sich nicht allzu angstlich qualen;

Denn eben wo Begriffe fehlen,

Da stellt ein Wort zur rechten Zeit sich ein.

Mit Worten lasst sich trefflich streiten,

Mit Worten ein System bereiten,

An Worte lasst sich trefflich glauben,

Von einem Wort lasst sich kein Jota rauben.

Мефістофель:

То добре! Не слід лише боятися надмірно;

Є слово своєчасним, вірним

Там, де якраз понять бракує.

Словам підвладна кожна тема,

На них будується система,

Весь світ без слів - пуста робота,

Вагома в слові кожна йота.

Літературний аналіз творчості Гете, зокрема - його твору "Фауст", вказує на постійні роздуми письменника щодо Слова і Діла, теорії й практики. Читач має змогу переконатися, що домінуючою є практична діяльність, якій письменник віддає незаперечну перевагу. Наочним доказом цього може бути відомий афоризм Гете [6, с. 469]:

Grau, teurer Freund, ist alle Theorie

Und grun des Lebens goldner Baum

Теорія сіра, мій друже, завжди

Та древо життя нам довік зеленіє

Додамо, що прикметник "сірий" має тут конотацію незавершеності, невиразності й хибності, що підсилює думку автора щодо переваги практики над теорією.

Звертаючись до етимологічного витоку терміна "слово", констатуємо, що семантичний узус грец. "logos" , від якого воно походить, був від початку значно ширшим. Цю багатозначність "logos" глибоко й дотепно висвітлює Гете у першій частині свого "Фауста" (Кабінет), коли варіанту "Слово" М. Лютера протиставляє (як можливі) варіанти смислу (Sinn) й сили (Kraft), зупиняючись остаточно на варіанті діло (Tat).

Звернемося до оригіналу [6, с. 445]:

Geschrieben steht: "Im Anfang war das Wort!"

Hier stock ich schon! Wer hilft mir weiter fort?

Ich kann das Wort so hoch unmoglich schatzen,

Ich muft es anders ubersetzen,

Wenn ich vom Geiste recht erleuchtet bin.

Geschrieben steht: Im Anfang war der Sinn.

Bedenke wohl die erste Zeile,

Dass deine Feder sich nicht ubereile!

Ist es der Sinn, der alles wirkt und schafft?

Es sollte stehn: Im Anfang war die Kraft!

Doch, auch indem ich dieses niederschreibe,

Schon warnt mich was, daft ich dabei nicht bleibe.

Mir hilft der Geist! Auf einmal seh ich Rat

Und schreibe getrost: Im Anfang war die Tat!

Ось тут написано: "Спочатку було Слово!"

Стривай, постій! - Ця думка помилкова;

Не можу Слову надмір я покласти, -

Інакше мушу перекласти;

Ось перли розсуду сіяють променисті,

Там надпис є: "Спочатку були Мислі".

Все ж треба знову добре міркувати,

Не слід перу надмірно поспішати!

Якщо то мисль наразі все створила, -Писати б мусили: "Спочатку була Сила!" А втім, хай навіть це сумлінно напишу, Де впевненість, що знов не погрішу? Та розум - радник мій! Я бачу вихід смілий I, втішений, пишу: "Спочатку було Діло!"

У 1990 р. пішов із життя відомий рос. письменник В. С. Пікуль (н. 1928), серед літературної спадщини якого - популярний роман із символічною назвою "Слово и дело". Зараз важко сказати, в якій мірі автор був обізнаний із творчістю Гете й яким було його ставлення до філософських роздумів і творчих пошуків німецького генія, на­самперед, - тих, що стосуються християнської ідеї "первинності/зверхності" Слова. Безперечною наразі здається думка, що імпліцитно виражена обома письменниками: Слово певним чином ініціює й зумовлює Діло, водночас Діло є своєрідною матеріалізацією Слова. Разом ці два поняття й два феномени утворюють нерозривну єдність, удосконалену цілісність. Саме через те найбільшої поваги заслуговує людина, в якої Слово не розходиться з Ді­лом. І не лише в плані виконання, але й у плані часу...

Література:

1.Біблія. Свята Євангелія від Івана. - United Bible Societies. Ukrainian Bible, 1980. - p. 112.

2.Українка Леся. Твори в 2 т. - К. : Наукова думка, 1986. - Т. 1.

3.Шевченко Тарас. Подражаніє 11 Псалму // Кобзар. - К. : Дніпро, 1976.

4.Buflmann Hadumod. Lexikon der Sprachwissenschaft. - Stuttgart. : Alfred Kroner Verlag, 1990. - 904 S.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство