О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство - страница 66

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 

5.Encyclopaedia Britannica. - USA, Chicago. - 15-th Edition. - V 7., 1994.

6.Goethe. Poetische Werke in drei Banden. - Aufbau-Verlag. - B. 3., 1970.

7.Schippan Thea. Lexikologie der deutschen Gegenwartssprache. - Tubingen. : Max Niemeyer Verlag. - 2002. - 306 S.

Schmidt Wilhelm. Deutsche Sprachkunde. - Volk und Wissen Volkseigener Verlag Berlin, 1972. - 344 S.УДК 82. 0

Плетньова О. Ю.,

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ КАЗКОВОЇ ПРОЗИ В СЕРЕДИНІ ХХ СТ.

У статті зроблено спробу дослідити розвиток української казкової прози ХХ ст. на творчості таких відомих українських письменників - казкарів, як Оксана Іваненко, Наталя Забіла, Всеволод Нестайко та багатьох інших. Ключові слова: казка, фольклор, тематика, образ, герой, жанр.

В статье делается попытка исследовать развитие украинской сказочной прозы ХХ века на творчестве та­ких известных украинских писателей - сказочников как Оксана Иваненко, Наталья Забила, Всеволод Нестайко и многих других.

Ключевые слова: сказка, фольклор, тематика, образ, герой, жанр.

In this article the author tries to study the development of the Ukrainian fairy-tale prose of the XX th century on the works of such famous writers and tale tellers as Oksana Ivanenko, Natalja Zabila, Vsevolod Nestaiko and so on. Key words: tale, folklore, themes, character, genre.

Напередодні Другої Світової війни казкова проза нараховувала значну кількість творів різних жанрів, які сприяли розвитку літературного процесу і збагачували по - своєму скарбницю дитячої літератури. Настрої суму, подекуди розпачу, казкарка О. Іваненко передала, наприклад, написавши "Казку про маленького Піка та його батьків" (1947 р.). Проникливо звучала думка проти горе матері - чижихи, що залишилась одна з дітьми, а таких сімей, розбитих війною, були тисячі.

У перші повоєнні роки у видавництві "Молодь" були видані казки Н. Забіли "Чарівна хустинка" (1946 р.), п'єси - казки у співавторстві з М. Пригарою "Наш театр" (1947 р.). казка "Зайчатко та їжак". Збірка поетичних переспівів народних казок "Під дубом зеленим" (1952 р.); твори О. Іваненко - "Бурулька" (1946 р.). "Казка про маленького Піка та його батьків" (1947 р.). повість - казка "Куди літав журавлик" (1947 р.). "Дубок" (1950 р.); повість - казка П. Козланюка "Мандрівники" (1946 р.). Було перевидано казку П. Тичини "Дударик" (1950 р.) тощо. З фронтів Другої Світової війни прийшли в літературу такі письменники та поети, як: П. Воронько ("Казка про Суховія". "Казки про Чугайстра" тощо), І. Нехода ("Казки моїх братів"). Слід зауважити, що саме І. Нехода здійснив першу спробу узагальнити фольклорні здобутки народів світу, дібравши їх у збірку "Казки моїх братів". Працюючи над віршованими переспівами казок багатьох народів, І. Нехода досконало оволодів мистецтвом передавати розмовну прозову мову віршованою мовою. Створюючи діалогічну форму висловлення думки, автор влучно передає різні відтінки й інтонації мови персонажів казок, розкриває характер створених ним героїв, розповідає про звичаї та на­ціональний колорит того чи іншого етносу. Не можна не зважити й на те, що в казках І. Неходи та й в інших авторів помітні дидактизм, класовість у зображенні казкового і реального світу. Зі щедрої талантами Полтавщини у 20-і рр. прийшов у літературу Олесь Донченко. Починав він з віршованих казок, оповідань для найменших - "Півень у звіринці", "Туки - бан - барабан", "Страхопуд", "Золоте яєчко" тощо. Казкові прийоми, елементи вигадки сприя­ють глибшому окресленню характерів, також розкривається майстерність у використанні різноманітних прийомів і засобів зображення. Вдало використані традиційні риси тварин, зокрема півня, який любить покрасуватися перед іншими. Загалом, у віршованих казках вищезазначених авторів прославляється честь і дружба, взаємопідтримка і взаємодопомога, засуджується кар'єризм, зловживання владою й силою.

У 50-60-70-і рр. ХХ ст. увага до літературної казки посилюється. Успішно пробують свої сили в цьому жанрі М. Стельмах, В. Нестайко, В. Малик, А. Шиян, І. Хоменко, В. Ладижець, Т. Коломієць. Якраз в 60-і рр. виступив з теоретичними статтями про казку, зокрема літературну, видатний педагог і учений В. Сухомлинський. І теоре­тичні погляди вченого на казку, і практичні результати, досягнуті ним у вихованні дітей на казках, такі вагомі, що необхідно про них сказати як про наукові засади казкознавства саме у педагогічній діяльності. З казкою пов'язував В. Сухомлинський розвиток фантазії у дітей, естетичних почуттів, оволодіння скарбами мови, ви­ховання любові до рідної землі, батьків. Як зазначає Ю. Ярмиш, "Це була не лише письмова й усна пропаганда казки - народної та літературної, це була й організація в Павлиській середній школі на Кіровоградщині спеціаль­ної "Кімнати казок", у якій учні різного віку знайомилися з казками й казковими героями, вчилися фантазувати, самі складали казки" [2, с. 73]. В. Сухомлинський своєю творчістю і діяльністю заохочував до створення казок, упровадження їх в практичну діяльність у багатьох сферах суспільного життя. Що ж змусило відомого педагога, фронтовика пріоритет у навчанні та вихованні віддати казці? Перш за все, В. Сухомлинський не вбачав супер­ечностей між баченням реального предмета і створенням фантастичного образу в уяві дитини - цих двох щаблів розумової діяльності істоти, особистості. Він наполягав на тому, що дитина сприймає фантастичний казковий об­раз або й сама створює його як яскраву реальність. Зазвичай, саме емоційна наснаженість сприйняття будь - чого, зокрема дійсності в цілому, - це духовний заряд дитячої творчості. Так народжувалися казки, складені самими дітьми, а це - цілий світ, вірний шлях до розвитку мислення, здатності до співпереживань.

Чимало було створено пізнавальних казок про тварин, птахів, рослин. Серед них - казки Н. Забіли ("Зайчатко та їжак", (1954 р.), "Скік - поскік", (1958 р.); казки О. Іваненко ("Про бджілку "Медунку", (1959р.), "Цвітарінь", (1958 р.); В. Бичка ("П'ять казок", (1970 р.), "Лісова перепустка", (1971 р.); П. Воронько ("Чотири вітри", (1952 р.); В. Івановича ("В білу сніговицю", (1956 р.) та ін. У цей час набувають популярності літературні казки героїч­ного характеру, зокрема історично-конкретного, перетвореного на фантастичний. З'являються героїко-історичні казки В. Малика ("Журавлі - журавлики" (1957 р.), "Чарівний перстень" (1959 р.), "Червона троянда" (1963 р.), П. Воронька ("Казка про Суховія"). Оригінальні фантастично-пригодницькі казки були написані такими відо-

© Плетньова О. Ю., 2012мими літературними діячами, як: В. Бичко - "Казка про мрію" (1954 р.), Б. Чалий - "Як Барвінок став героєм" (1966 р.), "Як Барвінок та Ромашка у вирій літали" (1968 р.), "Барвінок і Весна" (1971 р.), Д. Павличко - "Золоторогий олень" (1970 р.)

Як зазначає О. Прокопова, "літературна доля казки пов'язана з її своєрідним проникненням в різні літературні форми. Життя породжувало єднання реальної дійсності з фантастичністю, чарівністю, вимислом, без якого каз­кова проза існувати не може. Тож, взаємодія фольклорного і літературного жанрів - це природній процес, зумов­лений перш за все об'єктивною логікою жанру літературної казки" [1, с. 22]. У жанрі віршованої казки працював у 60-і рр. В. Симоненко, який написав такі твори, як "Цар Плаксій і Лоскотон", "Казка про Дурила". У них роз­глядається пекуча і наскрізна проблема для цих двох казок - проблема митця і влади. Так, наприклад, казка "Цар Плаксій і Лоскотон" побудована на конфлікті між персонажами, винесеними в заголовок твору - царем Плаксієм та Лоскотоном. В. Симоненко торкається найболючішої в ті часи проблеми існування морального незадоволення кращої частини суспільства діями влади, перспектив на майбутнє, у якому не проглядалися демократичні євро­пейські засади. Авторові не байдуже, як буде жити і розвиватися народ у країні, де перестають сміятися діти, де панує рабський страх, приниження людської гідності. Через образ доброго Лоскотона В. Симоненко показує роль поета в суспільстві, його призначення - служити народові та суспільству в цілому. Поет підкреслює виховну силу поетичного слова, адже воно - наймогутніша зброя. Спорідненість з фольклорною чарівною казкою відчутна у казці В. Симоненка "Подорож у країну Навпаки". Чудеса, незвичайні пригоди хлопчиків зображено цілком реа­лістично. Події у казці побудовані послідовно, наративний темп у казці - лінійний. Іншу відому віршовану казку В. Симоненка "Казка про Дурила" називають своєрідним духовним заповітом, тому що автор, розповідаючи про блудного сина, утверджує думку про необхідність духовного очищення через страждання та відчуття історичної пам'яті як необхідної умови повноцінного життя особистості.

Прозову літературну казку у період 70-х рр. ХХ ст. представляє відомий в Україні та й у Європі письмен­ник В. Нестайко. Казки "В Країні Сонячних Зайчиків", "Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків" та "В Країні Місячних Зайчиків" - це своєрідна трилогія про пригоди дітей та їх світосприймання чудесного, чарівного. Дія відбувається в країні Ластовинії, або в Зландії, чи то в Страхолюндії в залежності від частин трилогії. Друзі Валера і Вася живуть у звичайному мікрорайоні, а дівчинка Нуся з останньої частини трилогії жила з батьками на дачі в маленькому дерев'яному будиночку на березі річки Трубіж. Нібито реальні персонажі у повісті - казці В. Нестайка "Надзвичайні пригоди в лісовій школі" - їжачок Миколка Колючкін, зайчик Коська Ухін, педагоги і наставники - Таємниця Петрівна, Соня Солнцівна, Секрет Іванович. Кожен з них яскравий персонаж, цікавий своєрідними характерами та вчинками. Процес формування особистості розглядає автор через призму чарівних перетворень, чудодійних замовлянь тощо. Однак все підпорядковано загальнолюдським цінностям і моральним засадам. Тож очевидно, що творчість письменників, авторів літературних казок 60-70-х рр. ХХ ст. спрямована на розбудову жанру літературної казки в нових умовах і при нових підходах до соціальної дійсності. У літературних казках М. Стельмаха, Б. Чалого. В. Симоненка, В. Нестайка та інших виявляється безпосередній зв'язок з фоль­клорною основою, використання композиційно-стилістичних засобів народних казок. У той час у літературних казках ясно відчутні традиції слов'янської літературної казки й казкової прози письменників інших народів.

Інтерпретуючи фольклорні сюжети, письменники розвивають і водночас з нових позицій змальовують тради­ційні казкові образи. Характери відомих героїв у їхніх творах набувають нових рис, як це можемо спостерігати, порівнюючи образи Івана Голика в народній казці і в творах І. Манжури та Л. Первомайського, Івасика - Теле-сика в творах А. Шияна та Є. Фоміна та П. Тичини. Поява нових образів свідчить про розширення жанрових меж літературної казки. Вочевидь, їй це властиво значно більше, ніж традиційній фольклорній казці. Відомі казка­рі, як: Н. Забіла, О. Іваненко, В. Бичко, П. Воронько, М. Стельмах, Б. Чалий, В. Малик, А. Шиян та Є. Фомін, В. Нестайко створювали віршовані казки, казкову прозу під впливом кращих європейських зразків творчості бра­тів Грімм, В. Гауфа, С. Топеліуса, Ш. Перро, С. Лагерлеф та ін., але надавали своїм творам сучасного звучання й нового духовного спрямування, а також, безперечно, українського національного колориту. Заглиблюючись у психологію дитини, досконало знаючи психологію малят, казкарі відтворювали живий інтерес до природи, радісне світосприйняття, не затьмарене ще враженнями від навколишньої дійсності. У казках нашого сучасника В. Нестайка бринить дзвінкими струнами безпосередність дитячого відчуття, жвавість взаєморозуміння, здат­ність спостерігати над собою та інколи навіть поглузувати з себе.

Тож, літературна казка середини ХХ ст. пройшла складний шлях розвитку. Переборовши в 20-і рр. ХХ ст. тимчасові труднощі, заподіяні позицією вульгарно-соціологічного трактування фольклору, українська літератур­на казка в подальші роки активно розвивалася. Її розвиткові сприяло теоретичне підґрунтя, створене І. Франком та його однодумцями В. Гнатюком, О. Роздольським, О. Нижанківським та вихованцем київської школи Анто­новича - Драгоманова М. Грушевським. Було започатковане видання "Етнографічного збірника" (1895 р.) та "Матеріалів до української етнології" (1899 р.).

Література:

1.Прокопова О. Розвиток казкознавства в контексті фольклористики // Українська література в загальноосвітній школі. - 2005. - № 9. - С. 22-25.

Ярмиш Ю. У світі казки : Літературно-критичний нарис. - К., 1975. - 144 с.УДК 811. 111'42

Поневчинська Н. В.,

Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова, м. Київ

КОМПОЗИЦІЙНА СТРУКТУРА АНГЛОМОВНОЇ ЕПІГРАМИ XIV-XIX СТОРІЧЧЯ

Автор статті досліджує особливості композиційної структури англомовної епіграми на формальному, зміс­товому, формально-змістовому та образному рівнях як засобу реалізації епіграматичного кліше. Ключові слова: епіграма, епіграматичне кліше, композиційна структура.

Автор статьи исследует особенности композиционной структуры англоязычной эпиграммы на формальном, со­держательном, формально-содержательном и образном уровнях как способа реализации эпиграмматического клише. Ключевые слова: эпиграмма, композиционная структура, эпиграмматическое клише.

The article deals with the peculiarities of compositional structure of the English epigrams on formal, contextualformal-contextual and figurative levels as a means of realization of the epigramatical cliche. Key words: epigram, compositional structure, epigramatical cliche.

У сучасній лінгвістиці зростає інтерес до проведення досліджень феномену гумору на матеріалі текстів малих літературних жанрів: анекдот (А. Р. Габідулліна, А. Г. Чігібаєв), байка (Ю. Л. Главацька, Л. С. Піхтовнікова), епіграма (Ю. Г. Перлина, О. В. Несмеянов, О. І. Осавюк, О. О. Рибакова), шванк (Я. В. Мукатаєва). Ці студій спрямовані на розгляд лінгвостилістичного, лінгвокогнітивного і прагматичного аспектів тексту, визначенню лінгвістичного статусу тексту як системи взаємозумовлених і взаємопов'язаних когнітивно-прагматичних харак­теристик, розробку типології текстів. Актуальність даної статі обумовлена необхідністю подальшого досліджен­ня онтологічних властивостей жанру епіграми як "художнього ліричного тексту, який існує на основі особового типу оціночного висловлювання" [3, с. 3], а саме: характеру реалізації взаємозв'язку між смислом художнього тексту та засобами його передачі.

Метою статі є дослідження особливості композиційної структури тексту епіграми в рамках структурно-се­мантичного підходу.

Об'єкт дослідження - текст англомовної епіграми XVI-XIX сторіч.

Предмет дослідження - композиційна структура тексту епіграми на формальному, змістовому, формально-змістовому та образному рівнях.

Матеріалом дослідження слугувала вибірка з 200 епіграм англомовних різних тематичних груп, які були створені в XVI-XIX сторіччі.

Визначенню сутності композиції приділяли увагу М. Бахтін, В. Віноградов, Л. Виготський, І. Гальперін, В. Жирмудський, Ю. Лотман, Л. Піхтовнікова, Е. Різель, Б. Успенський. Наявність значної кількості концепцій підтверджує складність композиції як лінгвістичного явища та необхідність застосування комплексної методики для її дослідження.

У цій статі ми будемо застосовувати визначення композиції, запропоноване Е. Різель [9] та розширене Л. С. Піхтовніковою [6]. Отже, композиція - це "схема організації і структурної впорядкованості цілого тексту, яка віддзеркалює будову, співвідношення і взаємне розташування його частин, членування на смислові елемен­ти, ступінь і характер вираження цих елементів, порядок їх послідовності і взаємозв'язок між ними" [6, с. 168]. Взаємоузгодження композиційних рівнів віддзеркалює особливості ідіостилю автора, відображає жанрову при­належність тексту і створює, в нашому випадку, епіграматичне кліше (термін Ю. Г. Перлини [5, с. 48]). Компо­зиція художнього тексту утворюються взаємодією формального, змістового, формально-змістового та образного рівнів [6].

На формальному рівні типова композиційна структура епіграми представлена невеликим за обсягом (2-12 рядків) римованим текстом. У проаналізованій нами виборці з 200 епіграм кількісний відсоток 4-рядкової епігра­ми склав 54 %, 2-рядкової - 17 %, 6-рядкової - 13,5 %, 8-рядкової - 11,5 %, 10-рядкової - 2 %, 5-рядкової - 1,5 %, 12-рядкової - 0,5 %. Тексти епіграми з парним типом римування склали 70 %, перехресним - 30 %. Переважна кількість епіграм написана ямбом - 80 %, хореєм - 20 %.

На змістовому рівні структура епіграми складається з таких компонентів: заголовок, експозиція, клаузула, "темо-рематична інтеграція яких характеризується інтенсивністю напруження, яке створюється для і в процесі реалізації пуанту" [5, с. 85].

Увага до заголовку як першого знаку тексту обумовлена тим, що він містить імпліцитно максимально стислу змістовно-концептуальну інформацію [1, с. 134]. В проаналізованому матеріалі наявні три типа заголовків: імену­ючі, характеризуюі, інтригуючі (за класифікацією О. М. Траченко [7]). Проведене дослідження типів заголовків виявило, що найуживанішими є іменуючі заголовки, які позначають текст формально [7, с. 80]. Цей тип заголовку називає або ім'я конкретної історичної фігури, проти якої спрямована епіграма: On James Moore-Smythe (Олек­сандр Поп), On Sir James Mackintosh (Чарльз Лемб), On Charles II (Ендрю Марвел), або вказують на узагальнений образ: On a Parasite (анон.), On Lawyers and their Clients (анон.), On an undertaker (анон.), або історичну подію, яка стала приводом для висловлення свого обурення, наприклад, On Lord Castereagh's Suicide (Лорд Байрон), On a regiment being sent to Oxford, and a present of books to Cambridge, by George I (Джозе Трапп), On a very trifling fellow being knighted (Річард Грейвз). Значна кількість характеризуючи заголовків, які "передають важливу для розумін­ня тексту інформацію, що супроводжується вираженням авторської модальності" [7, с. 80], може бути пояснена прагматичною спрямованістю жанру епіграми, яка створювалась автором з метою вираження свого ставлення до

 

© Поневчинська Н. В., 2012певної історичної події чи особи, наприклад: On seeing a great Commander effeminately dressed at a ball (анон.), On a member of parliament who gained his seat by losing his character (анон.), To a bad author (Пайн). Інтригуючі заголо­вки, які застосовані авторами епіграми представлені трьома типами: 1) заголовок, в якому на позначення рефе­рента вжито прецедентне ім'я міфологічного походження: On a certain Lesbia (Уїльям Конгрів), On a certain Chloe (Аарон Хілл), Cerberus (Генрі Джеймс Байрон); 2) частково/повністю іншомовний заголовок: On meum and tuum (анон.), Scire tuum nihil est (Лорд Нівез), Non Sunt (анонімна); 3) формульний заголовок, який не має безпосередньо­го зв'язку зі змістом тексту: In season (Джеймч Смис), A reflection (ТомасХуд), Suggestion (Чарльз Шерлі Брукс).

Власне текст епіграми складають експозиція та клаузула, межа між якими на структурному рівні співпадає в багатьох випадках з строфічною членованістю. На змістовому рівні межею слугує зміна ракурсу представлення об'єкту (нейтральний - сатиричний, нейтральний - іронічний). Варіації співвіднесення експозиції з клаузули ко­релюють з певними типами композиції. Спираючись на аналіз корпусу текстів епіграм, ми дійшли висновку, що домінуючими є чотири типа композиції. Розглянемо ці типи композиції.

1. Найбільш уживаним типом є розімкнута композиція, яка будується на зіставлянні явищ за подібністю, але реальний результат цього зіставлення виявляється суттєво відмінним від очікуваного [4, с. 44]. Наприклад, в епі­грамі "On Doris" (анон.): Of Graces four, of Muses ten, // Of Venus's now two are seen; // Doris shines forth to dazzled men, // A Grace, a Muse, and Beauty's queen; - // But let me whisper something more: - // The Furies now are likewise Four [8, с. 317]. Об'єктом епіграми виступає Doris, начебто чесноти якої дозволили автору в експозиції дорівняти її до Муз та Грацій (експліцитно виражена позитивна оцінка). В клаузулі оцінка Doris змінюється на негативну, вона в зображені автора рівна античним фуріям - богиням кари та помсти.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30  31  32  33  34  35  36  37  38  39  40  41  42  43  44  45  46  47  48  49  50  51  52  53  54  55  56  57  58  59  60  61  62  63  64  65  66  67  68  69  70  71  72  73  74  75  76  77  78  79  80  81  82  83  84  85  86  87  88  89  90  91  92  93  94  95  96 


Похожие статьи

О І Ванівська - Корпусні та лексикографічні технології опису мовної системи термінознавство